Навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів icon

Навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів




НазваНавчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Сторінка7/35
Дата02.12.2012
Розмір6.64 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   35
культури і антикультури спілкування.

^ Культура ділового спілкування – це система норм, принципів і правил спілкування, а також технологія їх виконання, вироблені людським співтовариством з метою оптимізації ефективності комунікативної взаємодії. Культура ділового спілкування припускає знання, розуміння і дотримання таких норм міжособистісного спілкування, які:

  • відповідають гуманістичному підходу до інтересів, прав і свобод особистості;

  • прийняті в цьому співтоваристві як „керівництво до дії”;

  • не суперечать поглядам і переконанням самої особистості;

  • припускають її готовність і уміння дотримуватися цих норм.

Культура ділового спілкування забезпечується сукупною дією багатьох чинників: моральних, психологічних, соціокультурних, „технологічних”. Найбільш тісним чином рівень культури ділового спілкування пов’язаний з моральними установками, цінностями, комунікативними ідеалами і стереотипами – з тим, що складає поняття моральної культури. Моральна культура того або іншого суспільства в цілому або окремих осіб проявляється в певному рівні їх моральної свідомості; специфіці моральних стосунків з оточенням; особливостях поведінки і спілкування.

Основні ознаки моральної культури особи в діловому спілкуванні – це:

  • шанобливе ставлення до партнера, стриманість, ввічливість, дбайливе поводження із словом, яке може глибоко ранити людину;

  • ясність цілей спілкування, готовність зрозуміти, оцінити і прийняти судження співрозмовника;

  • постійне самовдосконалення, підготовка себе до спілкування;

  • дотримання принципу толерантності, що породжує взаємну довіру і допомагає попереджати і долати конфліктні ситуації.

Очевидно, що ці ознаки не виникають самі по собі. З одного боку, вони вимагають наполегливої роботи над собою, з іншого боку, це те, в чому людина може надати допомогу іншому.

Чим вище рівень моральної культури особистості, тим вище культура ділового спілкування, і навпаки: низький рівень моральної культури – моральна „протокультура” породжує дефекти спілкування, що хворобливо позначаються на самопочутті особистості і атмосфері в колективі. Для їх попередження або подолання потрібне знання основних „дефектних” рівнів ділового спілкування.

1. Моральний вакуум – людина або не знає необхідних норм ділового спілкування і принципів поведінки (етична і психологічна „докультура”), або потрапляє в ситуацію, коли її знання втрачають сенс і не „працюють” в нових умовах.

Перший варіант – явище украй рідкісне, людей на рівні повного морального вакууму практично не буває: адже навіть дитина в принципі знає, „що таке добре і що таке погано”. Моральний вакуум другого типу виникає при зіткненні людини з ситуацією, практично їй незнайомою – з „іншими” моральними нормами і принципами. Це – ситуація майже фантастична, але вона може бути і реальною (синдром маргінальної). Основний шлях подолання морального вакууму – етична просвіта – навчання і виховання.

2. Відсутність моральної ініціативи людина займає очікувальну позицію, чекає від іншого турботи і уваги і тільки потім відповідає на них. Цей стан настороженого очікування і морального торгу за принципом „ти – мені, я – тобі”.

Так, багато молодих людей, що вважають наше суспільство аморальним і бездуховним, стверджують, що в таких умовах самому бути моральним неможливо, та і не треба („собі дорожче”). Це типовий приклад відсутності моральної ініціативи: нехай спочатку інші стануть моральними, а вже потім і я.

3. Моральний камуфляж – прагнення справити гарне враження, замаскувати відсутність справжньої моральної культури. Форми прояву морального камуфляжу можуть бути різними, але, як правило, вони завжди супроводжуються моральною демагогією, просторікуваннями з приводу падіння устоїв, закликами до дотримання норм культури.

На жаль, моральний камуфляж особливо характерний для старшого покоління. При цьому на тлі прагнення читати мораль і бурчати з приводу моральності молоді робиться виключення для себе: власні вади або не бачаться, або виправдовуються.

4. Моральний анахронізм людина керується віджилими нормами спілкування, що не відповідають очікуванням оточення і вимогам сучасної моралі.

Анахронізмом виглядає сьогодні, наприклад, авторитарний стиль керівництва, нав’язування власної точки зору, нетерпимість до думки іншого. Анахронізм в спілкуванні вимагає одноманітності думок і поведінки, накладає заборону на ті або інші – особливо незвичні – форми поведінки і спілкування, прийняті, наприклад, в молодіжному середовищі.

^ 5. Моральна регресія – спрощення і опрощення устоїв, втрата досягнутого рівня в спілкуванні, що супроводжуються неповагою до традицій, зневагою до досвіду і заслужених авторитетів.

Цей дефектний рівень часто зустрічається серед молодих людей. Моральна регресія виражається в небажанні давати оцінку власним вчинкам, підмічати, що вони зачіпають інтереси інших людей. В той же час для моральної регресії характерні раціоналізм і прагматизм, жорсткість, іноді – „випереджаюча агресивність”.

^ Бар’єри спілкування – особливі життєві обставини, що також виступають перешкодою до повноцінного спілкування.

Морально-психологічні комунікативні бар’єри, пов’язані з тим або іншим психічним станом особистості, її установками, очікуваннями і реакціями, іноді – з тим або іншим „дефектним рівнем” спілкування, можуть бути класифіковані таким чином.

^ Бар’єр страху викликається різними причинами. Це може бути страх перед виконанням відповідального завдання; страх перед досвідченими співробітниками, страх показати свою слабкість і неспроможність.

^ Бар’єр сорому і провини – утворюється при негативній самооцінці своїх дій або при „неправильній” критиці з боку іншого. У першому випадку, коли людина усвідомлює неприпустимість, шкоду, згубність своєї поведінки по відношенню до самої себе або іншого, сором – це „свого роду гнів, обернений усередину”, – примушує її піти в себе, „самоугризіння” або „самосхвалення”. У другому випадку „неправильна” критика, скажімо, з боку керівника, також непродуктивна: несправедлива за змістом, публічна і принизлива за формою, вона примушує людину направляти енергію не на пошук оптимального рішення, а на самовиправдання („так усі поступають”, „я хотів як краще”, „інші роблять ще гірше” тощо). Людина уходить в себе, перестає слухати неприємні для неї слова, „відключається”, починає випробовувати образу або гнів відносно того, хто критикує. У будь-якому випадку спілкування ускладнене.

^ Бар’єр установки – негативне сприйняття будь-кого або будь-чого на основі попереднього знання або упередження. Негативна установка, викликана власним сумним досвідом або чиїмсь навіюванням, стає перешкодою для неупередженого доброзичливого відношення до іншого. Тому не можна відразу і безумовно сприймати компрометуючу інформацію про когось: можливо, хтось спеціально формує у вас негативну установку по відношенню до цієї людини – колеги, клієнта. А це, у свою чергу, викликає вашу негативну реакцію на будь-які його дії і пропозиції, навіть конструктивні. Культура спілкування припускає у зв’язку з цим наявність контр-установки не приймати на віру будь-які твердження про людину, вимагати їх доказів.

Бар’єр презирства – як правило, це результат виховання або ідеологічних установок, пов’язаний з пануючими в суспільстві цінностями та ідеалами. Часто виникає на базі забобонів, що існують в суспільстві: професійні, расові, національні упередження („усі продавці – злодії”, „усі особи „кавказької національності” – бандити”, „більшість підлітків — хулігани” тощо).

Бар’єр страждання – виникає при сильних переживаннях особи (навіть якщо вони, на наш погляд, і необґрунтовані) і проявляється в різних формах: це і бажання побути наодинці („залиште мене в спокої”), і егоїзм (шкода себе), і заздрість до чужої радості, і навіть агресивність. Можливо, кращий вихід з такої ситуації – дійсно залишити людину в спокої.

Бар’єр гніву – виникає від образи, незадоволення, несправедливості, грубості. У цій ситуації людина, особливо ранима, часто „зациклюється” на першопричині свого гніву, ні про що інше не може і не хоче говорити. Комунікація з нею ускладнена: до людини складно „достукатися” або будь-яка спроба встановити контакт породжує негативні емоції („моральну агресію”).

^ Бар’єр відрази, гидливості – пов’язаний з психофізіологічними особливостями поведінки людей: неприємними манерами, відразливими звичками, порушенням правил особистої гігієни, недотриманням „дистанції в спілкуванні”. Тому, щоб не викликати подібного бар’єру по відношенню до себе, людині слід з дитячих років привчати стежити за своїми манерами, охайністю, звичками. В той же час потрібно вчитися самим долати бар’єр відрази і бути терплячими по відношенню до інших.

Бар’єр настрою – може включати усі попередні, бути різного ступеня тяжкості (від просто „встав не з тієї ноги” до глибокої депресії), мати різні причини. Основні з них, по яких настрій стає бар’єром спілкування, це, звичайно ж, міжособистісні конфлікти, сварки, небажання піти назустріч іншому, образи один на одного, коли признається лише власна правота. Серед інших причин бар’єру настрою – нездійснені очікування, обдурені надії, відмова в чомусь, на що розраховував. Враховуючи, що настрій в спілкуванні з іншими грає особливу роль – воно дуже заразливе і має „ефект бумерангу”, тобто повертається до нас, – співробітник повинен, по-перше, бути украй уважним до проявів власного настрою і настрою своїх колег і, по-друге, вчитися володіти їм і вчити цьому інших.

6. Моральна глухота – відсутність орієнтації на іншого, невміння і небажання чути його. Це своєрідна форма прояву „глухоти до оклику” (К. Ясперс), але не первинної, егоїстичної, а виниклої як результат втрати (через життєві обставини) раніше властивих особі моральних якостей.

Моральна глухота може бути супутником спілкування як в інтимному житті, так і в соціумі. Молода людина, обдурена і віддана улюбленою дівчиною, починає цинічно мстити усій жіночій статі, насолоджуючись переживаннями своїх „жертв” і не випробовуючи до них ніякої жалості. Лікар, який звик до страждань хворих, втрачає здатність до співчуття, стає байдужим. Чиновник-бюрократ сприймає скарги літньої людини як каприз маразматика, не бажаючи вникнути в суть справи тощо.

7. Моральний примітивізмнеприкрита угода з власною совістю в ім’я особистого інтересу, прояв егоїзму в діловому спілкуванні.

Моральний примітивізм в чомусь сполучається з моральним камуфляжем. Тут також є присутніми виправдання власних недоліків, чванливість, чванливість минулими заслугами, відстоювання прав на власну винятковість і привілеї.

8. Моральна нетерпимість характерна для авторитарного одновимірного мислення, що визнає єдину („свою”) істину і правоту. Супроводжується підозрілістю, ворожим відношенням до інакомислення: політичного, ідеологічного, культурного, релігійного. Нетерпимість украй непродуктивна: ворожість заважає почути іншого, навіть коли він пропонує щось раціональне і корисне.

Розглянуті вище дефектні рівні є прояв антикультури в діловому спілкуванні. Більше того, вони виступають основою антиспілкування, оскільки перешкоджають комунікації, роблять її неможливою.

^ 9. Бар’єр мови подвійний бар’єр: це одночасно бар’єр „розповіді” і бар’єр „слухання”. Перший проявляється в мовній безкультурності: недостатній запас слів; невиразна, монотонна мова; дефекти дикції; відразливий (зрозумілий, амбітний) тон; відсутність почуття гумору; незнання мовного етикету. Другий бар’єр вірно було б назвати „бар’єром неслухання”, тому що перешкодою до спілкування тут виступає саме невміння слухати і чути іншого.

Невміння слухати проявляється в тому, що, слухаючи співрозмовника, людина:

  • поспішає спростувати його, не вникаючи в зміст його промови і мотивів;

  • не уміє стримати бажання висловити власну думку;

  • перебиває співрозмовника, не чекаючи закінчення аргументації;

  • відволікається на несуттєве, зовнішнє, упускаючи суть мови;

  • вважає, що його знань вистачає, щоб відстоювати свою позицію;

  • заздалегідь налаштовується на незгоду з опонентом.

Морально-психологічні бар’єри ділового спілкування не є даністю, яку не можна змінити або знищити. Співробітники організації, що мають недостатній рівень культури спілкування, що стикаються з бар’єрами шляхом самоосвіти і самовиховання можуть усунути ці бар’єри в діловому і міжособистісному спілкуванні.


Ключові поняття: ділове спілкування, моральні цінності, моральні принципи, моральні почуття, моральна культура ділового спілкування, морально-психологічні бар’єри спілкування.


Питання та завдання:

  1. У яких елементах спілкування виявляється моральний аспект?

  2. Що регламентує моральну поведінку особистості?

  3. Яке співвідношення понять „культура спілкування” та „етика спілкування”?

  4. Що таке „моральна культура ділового спілкування”?

  5. Які моральні цінності визначають моральну культуру ділового спілкування.

  6. Які докази є положенню „Спілкування є моральною цінністю людства”.


Проблемне завдання: Проаналізувавши види моральних цінностей, визначити, які з них виявляються домінантними для ділового спілкування.

^ 2.3. Сприйняття і взаєморозуміння в контексті етики ділового спілкування


Спілкування визначається тим уявленням про партнера, яке складається в сприйнятті.

Під сприйняттям в психології спілкування мається на увазі не просто формування цілісного образу на основі оцінки його зовнішнього вигляду і поведінки, але і розуміння партнера по спілкуванню. При цьому розуміння розглядається з двох сторін: як відображення в свідомості партнерів по спілкуванню цілей, мотивів, установок один до одного, і як прийняття цих цілей, що дозволяє встановити взаємини. Тому в спілкуванні доцільно говорити не взагалі про соціальні перцепції, а про міжособистісні перцепції, або міжособистісне сприйняття.

^ Особисте сприйняття – отримання та обробка одним суб’єктом спілкування інформації про іншого – помилково вважається нескладним процесом, але на точність сприйняття впливає безліч характеристик суб’єктів сприйняття.

У якості суб’єкта і об’єкта сприйняття можуть виступати не тільки окремі особистості, а й цілі групи людей. При цьому виникають так звані еквіваленти особистості. При сприйнятті людьми один одного можна виділити кілька можливих ситуацій:

1) „Я – Він” – сприйняття одним індивідом іншого як окремої особистості;

2) „Я – Вони” – сприйняття індивідом групи як єдиного цілого;

3) „Ми – Вони” – сприйняття однією групою іншої групи.

4) „Ми – Він” – сприйняття групою індивіда.

Складність процесу сприйняття полягає в тому, що здатність людини до обробки інформації не безмежна, при формуванні образу ділового партнера, людина часто стикається з якоюсь кількістю фрагментарної інформації про неї і оцінює її з урахуванням багатьох психологічних і емоційних чинників. Цілком імовірно, що вона візьме до уваги тільки ті відомості, які відповідають її уявленням і найкраще підходять для її цілей.

Крім нестачі інформації і її упередженого відбору, процес сприйняття спотворюють також помилкові висновки. Коли інформації мало, людина будує свої висновки про співрозмовника на основі того, що встигла дізнатися, а коли її уявлення сформовано, вона нехтує отриманими пізніше додатковими відомостями.

Важливість цих вірних або помилкових висновків про партнерів по спілкуванню в тому, що вони лягають в основу майбутніх взаємин і можуть накладати відбиток на взаємодію людей.

Процес сприйняття уявляє собою не механічне відтворення образу людини, a систему зі зворотним зв’язком. Уявлення про те, як сприймають її інші люди, певною мірою визначає поведінку людини. Різноманітні допущення і припущення про те, як нас сприймають інші люди, можуть сприяти неправильному розумінню між людьми.

Складність оцінки людей і формування адекватного образу полягає у свідомому перекручуванні відомостей та контролю за інформацією про себе, яку людина дозволяє отримати оточуючим. Люди ведуть себе як актори, щоб справити враження, яке вони вважають найбільш вигідним, що ще більше ускладнює процес розуміння і сприяє формуванню спотвореного образу і партнера по спілкуванню, і самого себе.

Велике значення для взаємного розуміння має „відкритість”, тобто вміння бути чесним і природним по відношенню до інших. Відкритість як психологічний феномен безпосереднім чином залежить від ступеня усвідомлення свого внутрішнього „Я” і сприйняття себе на особистісному рівні.

Відкритість є моральною цінністю спілкування, передбачає встановлення відносин в діловому спілкуванні, які створюють доброзичливий морально-психологічний клімат в організації.

Умовою формування адекватного уявлення особистості про себе служать сприйняття і аналіз своєї поведінки з точки зору інших людей шляхом отримання та вивчення інформації зворотного зв’язку.

Процес отримання зворотного зв’язку у взаємодії, на основі якої формується образ самого себе, можна продемонструвати на моделі, розробленої американськими психологами і що отримала назву вікно Джохара (рис.).


Відкрита

зона (І)

Сліпа зона (II)

Прихована

зона (ІІІ)

Невідома зона (IV)


Рис. Вікно Ажохарі

Представлений квадрат позначає інформацію про властивості особистості. Вертикальна лінія ділить цю інформацію на дві частини: ту, яку індивід знає про себе (ліва частина), і ту, яку він про себе не знає (права частина). Горизонтальна частина ділить всю інформацію на відому іншим про цю людину (верхня частина) і на невідому (нижня частина).

^ Відкрита зона (I) є відомості про індивіда, відомі і йому про самого себе, і оточуючих. Ці дані виявляються в ході вільного відкритого обміну особистісної інформацією між індивідом та іншими людьми. Велика відкрита зона передбачає довірливі відносини індивіда з партнерами по спілкуванню.

^ Сліпа зона (II) містить інформацію про індивіда, яка є у інших людей, але не відома йому самому, тобто це думка оточуючих про особистості в процесі спілкування з нею. При бажанні цю інформацію індивід може отримати при спілкуванні за допомогою поглядів, реплік, відеотренінгу.

Індивід, отримуючи інформацію зворотного зв’язку про себе, дізнається, як його сприймають оточуючі.

Якщо ця точка зору співпадає з думкою індивіда, то подальше спілкування відбувається нормально, Якщо ж отримана інформація гірше думки індивіда про себе, то спрацьовують захисні механізми і може виникнути конфлікт або можуть перерватися ділові відносини індивіда з тими, хто цю інформацію передав.

Якщо передана інформація навмисно завищена, то це сприймається як лестощі.

Взагалі передача інформації з сліпої зони (І) у відкриту може використовуватися як засіб маніпуляції свідомістю інших людей і ставати бартером в реалізації в спілкуванні взагалі і діловому спілкуванні, зокрема, етичних взаємовідносин.

^ Прихована зона (III) являє собою інформацію про індивіда, яка йому про себе відома, але прихована від оточуючих: додаткові знання, уміння, риси характеру, манера поведінки. З тих чи інших причин ці відомості або ховаються від оточуючих, або не було влучного випадку їх продемонструвати.

^ Невідома зона (IV) включає відомості про індивіда, які ні йому самому, ні навколишнім невідомі. Це дані про його особистісні особливості та можливості. Вони можуть проявитися лише в особливих екстремальних ситуаціях, але можуть не проявитися і протягом усього життя.

Розміри цього інформаційного простору можуть змінюватися в залежності від того, в якому стані знаходиться спілкування з даною людиною: на початку встановлення контактів або в стані сталих відносин.

Поглиблення контактів, розвиток ділових відносин веде до збільшення відкритих і зменшення закритих просторів. Коли людина веде себе відкрито, то інші люди можуть дізнатися про неї більше, що збільшує можливість взаєморозуміння.

Свідомий контроль за інформацією про себе та її свідоме спотворення ускладнюють не тільки сприйняття партнерів по спілкуванню, а й самосвідомість людини, її соціальну ідентифікацію, для чого їй необхідні вичерпні відомості про оточуючих і про їх уявлення про нього. Якщо людина закривається від інших, то вона гірше починає усвідомлювати саму себе.

Проблема сприйняття досить добре розроблена в соціальній психології. Термін соціальна перцепція, тобто соціальне сприйняття вперше був введений американським психологом Дж. Брунером. Назвавши сприйняття „соціальним”, він звернув увагу на те, що, незважаючи на всі індивідуальні відмінності існують якісь загальні, що виробляються в спілкуванні в спільному житті, соціально-психологічні механізми сприйняття. Дж. Брунер провів цілу серію експериментів з вивчення сприйняття і показав, що сприйняття як предметів, а, також інших людей залежить не тільки від індивідуально-особистісних, але і від соціокультурних факторів. Соціальна значущість або незначущість об’єкта може сприйматися неадекватно. Так, наприклад діти з бідних сімей сприймали розміри монеток більше їх реальних розмірів, а діти з багатих сімей – навпаки менше. Такої ж деформації піддаються і образи людей (експеримент П. Вілсона з визначення росту людини, якого послідовно представляли в різних студентських аудиторіях як лаборанта, викладача, доцента, професора: чим вище ставав його соціальний статус, тим вищим він сприймався).

Ділове спілкування визначається тим уявленням про партнера, яке складається в сприйнятті. Як було сказано вище, під сприйняттям в психології спілкування розуміється цілісний образ іншої людини, що формується на основі оцінки її зовнішнього вигляду і поведінки, а також розуміння партнера по діловому спілкуванню.

У процесі ділового спілкування доводиться взаємодіяти з людьми, яких бачиш вперше, і з людьми, які вже достатньо добре знайомі.

Психологічні дослідження показали, що в основі сприйняття не знайомих раніше людей і людей, з якими вже є певний досвід спілкування, лежать різні психологічні механізми. У першому випадку сприйняття здійснюється на основі психологічних механізмів міжгрупового спілкування, в другому – механізмів міжособистісного спілкування.

До психологічних механізмів сприйняття в міжгруповому спілкуванні відносять процес соціальної стереотипізації, суть якого полягає в тому, що образ іншої людини будується на базі тих чи інших типових схем. Під соціальним стереотипом звичайно розуміється стійке уявлення про будь-які явища або людей, властиве представникам тієї чи іншої соціальної групи.

Дуже важливо для правильного розуміння ролі стереотипу у сприйнятті та обставина, що будь-який соціальний стереотип – це породження і приналежність до групи людей, і окремі люди користуються ним лише в тому випадку, якщо вони відносять себе до цієї групи.

Різні соціальні групи, взаємодіючи між собою, виробляють певні соціальні стереотипи. Найбільш відомі етнічні чи національні стереотипи – подання про членів одних національних груп з точки зору інших. Наприклад, стереотипні уявлення про ввічливість англійців, легковажності французів чи про загадковість слов’янської душі.

Формування образу іншої людини здійснюється також шляхом стереотипізації. Питання про те, наскільки точним є перше враження, зовсім не просте.

З одного боку, майже кожна доросла людина, що має досвід ділового спілкування, здатна по зовнішності людини, її одягу, манері говорити і поведінці достатньо точно визначити багато її соціально-психологічних характеристик: деякі психологічні особливості, вік, соціальний статус, приблизну професію. Але ця точність буває тільки в нейтральних ситуаціях. В інших же ситуаціях майже завжди присутній той або інший відсоток помилок, і чим менш нейтральні відносини, тим більше люди зацікавлені один в одному, тим більше вірогідність помилок.

Це пояснюється тим, що перед людиною ніколи не стоїть завдання просто „сприйняти” іншого. Образ партнера, який створюється при знайомстві, – це регулятор подальшої поведінки, він необхідний, щоб правильно і ефективно в даній ситуації побудувати спілкування. Ділове спілкування будується істотно різним чином залежно від того, з ким спілкуємося. Для кожної категорії партнерів є як би різні „техніки” спілкування, вибір яких визначається характеристиками партнера. Тому найбільш важливі в даній ситуації характеристики – це ті, які дозволяють віднести партнера до якоїсь групи. Саме ці характеристики і сприймаються досить точно. А решта рис та особливості просто добудовуються за певними схемами, і саме тут проявляється ймовірність помилки. Ці помилки сприйняття обумовлені, зокрема, дією деяких факторів: переваги, привабливості й ставлення до нас.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   35

Схожі:

Навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчально-методичний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів
Шамне А. В. Основи самостійного вивчення курсу загальної психології : навчально-методичний посібник для студентів вищих педагогічних...
Навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчально-методичний посібник для організації самостійної роботи студентів спеціальності 030504 "Економіка підприємства" окр "бакалавр" вищих навчальних закладів
...
Навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчально-методичний посібник для студентів небіологічних спеціальностей вищих педагогічних навчальних закладів. К.: Кмпу, 2004. 33 с
Неведомська Є. О., Маруненко І. М. Анатомія людини: Навчально-методичний посібник для студентів небіологічних спеціальностей вищих...
Навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчально-методичний посібник до практичних занять з медичної біології для студентів і викладачів вищих навчальних медичних закладів
Навчально-методичний посібник до практичних занять з медичної біології для студентів І викладачів вищих навчальних медичних закладів...
Навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчально-методичний посібник для студентів спеціальності "Соціальна робота" вищих навчальних закладів. Львів: Видавництво Національного університету "Львівська політехніка", 2005. 140 с
Рекомендовано Науково-методичною радою Національного університету “Львівська політехніка” як навчальний посібник для студентів спеціальності...
Навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Суми Вид-во Сумду 2008 ббк 67. 9 (4 Укр) 304 о-60
Законодавство України про релігію і церкву: Навчально-методичний посібник. – Суми: Вид-во СумДУ, 2008. – 107 с
Навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Суми Вид-во Сумду 2008 ббк 67. 9 (4 Укр) 304 о-60
Законодавство України про релігію і церкву: Навчально-методичний посібник. – Суми: Вид-во СумДУ, 2008. – 107 с
Навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчально-методичний посібник для студентів вищих медичних навчальних закладів IV рівня акредитації
В. Ніженковська – доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри біоорганічної, біологічної та фармацевтичної хімії Київського...
Навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчально-методичний посібник для студентів вищих медичних навчальних закладів IV рівня акредитації
В. Ніженковська – доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри біоорганічної, біологічної та фармацевтичної хімії Київського...
Навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів медичних вищих навчальних закладів та лікарів-інтернів
Рекомендовано Центральним методичним кабінетом з вищої медичної освіти моз україни як навчальний посібник для студентів вищих медичних...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи