Савченко В. В. Переклад як механізм самоздійснення культури // Філософські пошуки. – Вип. ХХХ. – Львів-Одеса, 2009. – С. 131-139 icon

Савченко В. В. Переклад як механізм самоздійснення культури // Філософські пошуки. – Вип. ХХХ. – Львів-Одеса, 2009. – С. 131-139




Скачати 146.88 Kb.
НазваСавченко В. В. Переклад як механізм самоздійснення культури // Філософські пошуки. – Вип. ХХХ. – Львів-Одеса, 2009. – С. 131-139
Дата04.08.2012
Розмір146.88 Kb.
ТипДокументи

Савченко В.В. Переклад як механізм самоздійснення культури // Філософські пошуки. – Вип.ХХХ. – Львів-Одеса, 2009. – С. 131-139.


УДК 130.2:81’22


В. В. Савченко,

кандидат філософських наук,

старший викладач кафедри культурології,

Одеський національний університет

ім. І.І. Мечникова


ПЕРЕКЛАД ЯК МЕХАНІЗМ САМОЗДІЙСНЕННЯ КУЛЬТУРИ


У статті аналізуються можливості використання поняття «переклад» як теоретичної моделі для з’ясування функціонування процесів культури. Методологічною основою дослідження виступає концепція культури, яка була розроблена засновником Тартуської школи семіотики Ю. М. Лотманом.

^ Ключові слова: переклад, семіосфера, культура, не-культура, мова, текст.


Постановка проблеми. У сучасній культурології існує величезна кількість визначень та пояснень феномена культури, кожне з яких зосереджує дослідницький інтерес лише у певному спектрі ознак цього безмежно складного явища. Власне тлумачення культури було запропоновано і в руслі семіотичного підходу; проте, в тій мірі, у якій є різноманітною сьогодні семіотика, так само можна говорити і про варіативність інтерпретаційних моделей, що були створені для вивчення культури.

Розуміння феномена культури за допомогою поняття переклад, що знаходимо в працях Ю. М. Лотмана, містить у собі безсумнівний евристичний потенціал і методологічну перспективність. В той же час цей аспект лотманівського доробку поки ще не отримав належної уваги з боку наукового товариства.

Мета: на підґрунті досліджень Ю. М. Лотмана проаналізувати і узагальнити уявлення про переклад як можливу теоретичну модель культури, виявити ступінь її методологічної доцільності.

^ Аналіз літератури. Ідею розуміння перекладу у розширеному або навіть універсальному сенсі, зокрема, як образу, що репрезентує modus vivendi культури, як певної моделі механізму її функціонування, в останні десятиліття було висловлено неодноразово, наприклад, її зустрічаємо у роздумах таких вчених, як В. Л. Махлін, Б. О. Парахонський, О. М. Роджеро [1-3]. У працях У. І. Рижинашвілі, В. В. Савченко [4, 5] переклад розглядається з позицій інформаційної естетики та семіотики естетики – в контексті проблеми перекладу творів, що належать до різних видів мистецтва. Тобто пропонується загальноестетичне усвідомлення ситуації, яка активно обговорюється у дослідницькій мистецтвознавчій практиці, коли поняття переклад використовується як образ, метафора щодо експлікації суттєвих явищ в галузі синтетичних видів мистецтва, передусім в книжній ілюстрації, кіно, театрі. Нові грані до цієї теми додають дослідження таких явищ образотворчості, як концептуальне та абстрактне мистецтво [6, 7]. Впритул до теми перекладу у його загальноестетичному вимірі наближуються також дослідження з приводу кореляцій, типологічних співвідношень, які виявляються між різними формами вираження і передавання художнього змісту твору [8-11].

Безпосередньо розгляд проблеми перекладу в контексті семіотики культури Ю.М.Лотмана ще не знайшов належного освітлення. Але явище перекладу є тісно пов’язаним з поняттям тексту. Тому роботи, в яких аналізується значення тексту в концепції семіосфери і взагалі у доробку видатного тартуського мислителя та вченого, можна розглядати як певні пролегомени до теми перекладу (серед найважливіших в цьому відношенні назвемо праці Р. Лахмана, М. Ю. Лотмана, У. Еко [12-14]).

^ Основний матеріал. Доробок Ю.М.Лотмана містить у собі величезний практичний досвід міждисциплінарного вивчення мистецтва, де художні твори розглядалися не тільки у контексті співвіднесення з іншими видами мистецтва, але й з іншими формами прояву культури взагалі, зокрема, пригадаємо його глибокі розробки таких сфер, як культура побуту чи культура художнього середовища. Тому теоретичні культурологічні побудови, що отримали відображення у його роботах пізнього часу, спираються на вельми серйозне розуміння історичних реалій розвитку культури. У зв’язку з цим стає показовим і закономірним його звернення до феномена й поняття “переклад” як певної моделі, що дозволяє осмислити культуру в цілому.

Переклад виступає провідною темою у чималих роздумах та дослідженнях вченого, і коли йдеться про обґрунтування чи пояснення різноманітних аспектів семіотичної теорії, і в ідеях власне культурфілософського ґатунку. Для нас зараз суттєво використання цього поняття у тлумаченні саме семіосфери, або інакше кажучи семіотичної концепції культури Ю. М. Лотмана. Щоб сильніше відчути принципові новації думок засновника Тартуської школи семіотики з цього приводу, відзначимо декілька фактів передісторії.

Відомо, що переклад, як у лінгвістичному, так і розширеному розумінні, за своєю природою, поза будь-яким сумнівом, є мовним феноменом. Тому велика кількість тлумачень і вербального перекладу, і такого, що відбувається в інших сферах, походять саме з цього підґрунтя. Проте мовне начало у перекладі є необхідним, та аж ніяк не є достатньою «умовою» щодо з’ясування його сутності та специфіки.

Згадаємо, що спроби тлумачення конкретних феноменів культури і культури як цілого у кореляції з поняттям «мова» мали місце вже досить давно, починаючи хоча б з праць В. Гумбольдта. Структуралізм та структурна лінгвістика поклали у підґрунтя власних концепцій ідею про те, що культура як така, і кожний її елемент зокрема, є організованими на кшталт системи природної мови, де її кістяк, структуру задають сталі бінарні опозиції. При цьому усі елементи мови будують свої значення в ситуації протиставлення сенсів. К.Леві-Строс, ранішній Р.Барт, В.Я.Пропп та чимало інших більш чи менш безпосередньо сприяли розвиткові структуралістської інтерпретації культури. А вона, у свою чергу, виходить з концепції “те, що позначається – знак – значення” Пірса-Морріса і, фактично, стверджує мовну модель семіотики і культури. Проте іншою фундаментальною для сучасного, в тому разі й семіотичного, знання виступає концепція Ф. де Соссюра, найважливішою особливістю якої є розрізнення понять мови і мовлення. Де за поняттям «мова» зберігаються ознаки сталості, фіксованості, стабільності, постійності відношень сенсу. А категорія «мовлення» акцентує аспекти мінливості, варіативності, контекстуальності та ситуативності. Здебільшого сучасні семіотики, і, зокрема, вчені, які належать до Московсько-Тартуської школи, в значній мірі наслідуючи шлях Ю.М. Лотмана, виходили та виходять з усвідомлення, визнання значущості цих двох, так би мовити, аксіом семіотики та намагання їхнього урахування в єдиній концепційній платформі. Хоча дуже часто результат був такий, що дослідження теоретичного характеру здебільшого спираються на мовну (або структуралістську) модель культури. А в конкретно-історичних розробках враховується роль та особливості артефактів як проявів «мовленнєвої» іпостасі культури, тобто реалізується необхідність фіксування контекстуально-ситуативної зміни закріплених в мові значень. Введення Ю.М. Лотманом у теоретичний план роздумів про культуру поняття перекладу дає можливість органічного поєднання у цілісній моделі концепції і Пірса-Морріса, і Соссюра.

Отже, у концепції семіосфери, що розгортається в багатьох працях Ю.М.Лотмана, механізму перекладу віддається чи не найважливіша роль – за його допомогою вчений пояснює спосіб існування культури, те, завдяки чому вона функціонує і розвивається.

Але перед тим, як показати, в чому Лотман бачить значущість перекладу, дозволимо собі невелику преамбулу, що висвітить тло, на якому сприймаються ідеї тартуського мислителя про переклад в загальнокультурному вимірі цього поняття.

В цілому звернення до поняття «переклад» і намагання розширити його значення у полі семіологічних пошуків виявляється як цілком природне і логічне, оскільки саме в цьому контексті ми маємо справу зі знаками, з планами вираження і змісту, з системами знаків – мовами або інформаційними кодами, та, нарешті, з текстами і перекладами. Водночас, важливо зазначити, що в останні десятиліття до феномену перекладу як до певного роду культурологічної універсалії часто-густо звертаються не тільки семіотики, але й представники інших методологічних напрямів. Так, наприклад, відомий російський науковець В. Л. Махлін говорить про необхідність розгляду перекладу як «одного з проявів фундаментальної складової людського буття – його інтерпретативної діяльності»: «Переклад сьогодні означає радше окремий випадок універсальної ситуації, прототипом чи моделлю якої він виступає: такою є ситуація розуміння взагалі – герменевтична ситуація у широкому сенсі…» [Цит. за 1, С.40]. З позицій методології та гносеології про переклад як про певну універсальну розумову процедуру пише О.М.Роджеро: «Практика історико-культурних (і ширше – культурно-історичних) досліджень породжує проблему історико-культурного перекладу – проблему не тільки лінгвістичну, або навіть ціннісно-світоглядну, але й методологічну, теоретико-пізнавальну. В сучасній філософії та методології ця проблема формулюється як проблема розуміння і взаємного перекладу різноманітних концептуальних схем» [3, С.19]. В той же час київський філософ Б.О.Парахонський, який активно використовує у власних дослідженнях семіотичну методологію, розцінює переклад як адекватну структуру для пояснення механізмів загальнокультурних трансформацій: “Коли з однієї мови перекладаємо на іншу, ми замінюємо побудову смислу за правилами іншої мовної системи, але намагаємося зберегти тотожність смислу. Аналогічно суспільство оновлюється й утворює нові форми свого існування, але зберігає свою тотожність, головні смисли буття, надбання й цінності цивілізації. Розвиток є перехід, переклад.” [2, С.30].

Слід зазначити, що вперше в наукових колах почали інтенсивно говорити про розсування традиційних рамок поняття «переклад» у зв’язку зі створенням штучних мов та семіотичними дослідженнями мистецтва. Саме тоді набирає сили поширене розуміння мови, його вихід за лінгвістичні межі в поле знаковості як такої, тобто, по суті, в загальнокультурне вимірювання. Так, у другій половині ХХ століття, зокрема в працях Московсько-Тартуської школи, з’являються розробки з вивчення різних мов культури (в тому разі й в галузі художньої творчості) та їхньої багатосторонньої взаємодії. А втім, вже в сімдесяті роки було сформульовано завдання з’ясування можливостей перекладу мов мистецтва [4, С.19].

Інтуїтивне розуміння великого евристичного потенціалу поняття “переклад” обумовило особистий дослідницький інтерес автора цієї статті до теми перекладу у його металінгвістичному функціонуванні, що обумовило написання кандидатської дисертації з естетики “Візуальний переклад літературного тексту” [5], а також появу публікацій з різних аспектів теми до і після її захисту. Можна сказати, що надзавданням усіх цих праць було доведення можливості бачення перекладу як важливої теоретичної моделі, конструкта, завдяки якому можна уточнити і поглибити наші уявлення про те, що відбувається у світі художньої творчості і культури на загал.

Обґрунтування правомірності ведення розмови власне про переклад, а не про інтерпретацію (як це відбувається найчастіше), акцентування саме цієї установки в ситуації транслювання інформації дозволяє більш суворо поставити питання про можливості адекватного передавання змісту різними засобами вираження сенсу, або інакше мовами. Важливо, що розгортаючи аналіз в дещо іншій, хоча й близькій предметній площині (в галузі художньої творчості), я дійшла до висновку про те, що розмова про переклад є правомірною і залишається необхідною, якщо при цьому ми не ведемо розмову про обов’язкову повну адекватність чи тим більше тотожність мов, а розглядаємо ситуацію у площині перекладу текстів, і навіть точніше їхніх сенсів. Тут, окрім власне мовних фіксованих форм вираження – значень, набирають сили чинники і контексту, і середовища, й особистісно-індивідуальних особливостей утворення сенсу. Коли ми приймаємо до уваги таку складну, «багатоповерхову» конструкцію перекладу, тоді можна, якщо не повністю пояснити це явище, то, принаймні, побачити певну модель його потенційної реалізації. Недолік моделі полягає в тому, що в «формулі» залишається багато невідомих. Компоненти в цілому визначені, проте не можна чітко встановити межі дії та взаємодії кожного з них. Випадковий, у власній основі варіативний, чинник у перекладі стає не менш значущим, ніж сталі носії значень і сенсів. Це треба зазначити, бо в концепції культури Ю.М. Лотмана, в іншій термінології і в ширшому (не тільки мистецькому, але й загальнокультурному) діапазоні мова йде про той самий механізм. І тому, на мою думку, не буде перебільшенням сказати, що феномен перекладу, глибоко й різнобічно усвідомлений вченим і спроектований на культуру в цілому, в чималій мірі сприяв створенню його переконливої концепції семіосфери.

Отже, почнемо з того, яким чином Ю.М. Лотман осмислює культуру, а далі – яким він бачить у її функціонуванні місце перекладу. У роботі пізнього періоду під назвою “Семіосфера” культура уподібнюється величезній семіотичній системі, що складається з безмежної кількості культурних кодів (або мов культури) та текстових виражень, які використовують ці мови.

Згідно із концепцією засновника Тартуської школи, на будь-якому етапі існування семіосфери можна побачити напружено динамічну картину: зіштовхуються різні мови, різні ступені їхнього розвитку, деякі тексти опиняються зануреними у невідповідні до них мови, а коди, що їх дешифрують при цьому можуть бути цілком відсутніми. Для образного уявлення ситуації вчений пропонує подивитися на «залу музею, де в різних вітринах виставлені експонати різних епох, надписи відомими і невідомими мовами, інструкції з дешифрування, складені методистами пояснювальні тексти до виставки, схеми маршрутів екскурсій і правила поведінки відвідувачів. Помістимо в цій залі ще екскурсоводів і відвідувачів та уявимо собі це все як єдиний механізм (чим, у певному відношенні, все це і є). Ми отримаємо образ семіосфери. При цьому не слід випускати з уваги, що всі елементи семіосфери знаходяться не в статичному, а в рухомому, динамічному співвідношенні, постійно змінюючи формули відношення один до одного» [15, C.253].

Розкриваючи природу цього дуже складного феномену, намагаючись виявити структурні якості семіосфери, дослідник звертається до поняття «переклад», фактично, позначаючи їм універсальний механізм існування культури. Поняття використовується не тільки як просте, хоча й точне і доцільне порівняння, але й для репрезентації суттєво важливої теоретичної моделі. Вона містить у собі усвідомлення багатомірності й багатоаспектності проявів феномена перекладу, що відбувається в реальності.

Вчений визначає переклад як «основний механізм свідомості» і з цього боку говорить про його різноманітні рівні і проекції. Сутність перекладу полягає у забезпеченні та здійсненні взаємодії між мовами. Причому не тільки між природними мовами, і навіть не тільки між різноманітними мовами культури, проте аналогічно до цього, з точки зору Лотмана, відбувається й продуктивна схема зв’язків і трансформацій поміж мовою культури і «не-культурою».

Як саме здійснюється переклад в опозиції культура – не-культура? На думку мислителя, власне існування культури передбачає побудування певної системи, або інакше – правил перекладу безпосереднього досвіду в текст. Йдеться про те, що для того, щоб та чи інша історична подія була розміщена в певній чарунці, вона передусім має бути усвідомленою як те, що існує, тобто її слід ототожнити з певним елементом в мові пристрою, який запам’ятовує. Далі воно має бути оціненим по відношенню до всіх ієрархічних зв’язків цієї мови. Тоді це означає, що воно буде записано, тобто стане елементом тексту пам’яті, елементом культури. Таким чином, як це доводить Лотман, можна побачити, що внесення факту в колективну пам’ять демонструє усі ознаки перекладу з однієї мови на іншу, в даному разі – на "мову культури". Отже, саме так пояснюється переклад на мову культури, що відбувається ззовні і поєднує культуру зі світом безпосереднього досвіду людини.

Тепер розглянемо, що відбувається у внутрішньому просторі семіосфери? Лотман зазначає, що уся товща семіосфери є просякнутою “системою спрямованих токів внутрішніх перекладів”. Внутрішній простір семіосфери характеризується як ситуація культурного полілінгвізма, і неоднорідність виступає принципово невід’ємною рисою цього простору. Неоднорідність визначається гетерогенністю і гетерофункціональністю мов. Відповідно, між елементами цього неоднорідного простору виникає необхідність пошуку співіснування, сполучення, яке може бути досягнуто за допомогою процедур перекладу. Інакше кажучи, оскільки мови, що заповнюють семіотичний простір, розрізняються за своєю природою, остільки вони відносяться один до одного у спектрі від повної взаємної перекладності до настільки же повної взаємної неперекладності.

Для того, щоб краще уявити модель семіотичного простору Ю.М.Лотман, пропонує уявити спрощену ситуацію, коли усі мови виникають в один час і під впливом однакових імпульсів. Але навіть у такому разі перед нами все одно буде не одна структура, що кодує, а певна множина пов’язаних та різноманітних систем. Іншими словами, ми і в цьому випадку будемо мати справу з ситуацією функціонування не мови (єдиного і достатньо стабільного взаємозв’язку елементів), а тексту чи текстів (більш рухливої, мінливої та різноманітної можливості взаємодії частин цілого). А там, де виникає певна множина текстів, необхідною умовою функціонування системи стає переклад як механізм і форма їхнього співіснування, де розрізнені і хаотичні «уламки», що рухаються в інформаційному просторі, перетворюються на потенційні або реалізовані частини цілого. Такого, що є просякнутим процесами розуміння та осмислення, і які у свою чергу, відбуваються як переклади невідомого в сфери відомих текстів та мов.

Отже, якщо йдеться не про штучні моделі, що репрезентують уявлену і експериментально «чисту» ситуацію, яка, наприклад, була наведена вище, а про моделювання реального культурного процесу, то ситуація буде виглядати набагато складніше, але при цьому в головному вона буде відповідати моделі перекладу у її металінгвістичному або загальносеміотичному звучанні.

Описуючи модель, вчений також зазначає, що жодний з етапів розвитку не є вільним від зіткнення з текстами, що зовні надходять з боку культур, які раніше взагалі знаходились поза обрієм даної семіосфери. Ці вторгнення іноді можуть являти собою окремі тексти, а нерідко й цілі культурні шари. Проникаючи в певну культуру, вони створюють різноманітні впливи, що порушують внутрішній лад її "картини світу". Але водночас, знову ж таки в результаті перекладу, дещо руйнуючи і замінюючи, витискаючи на периферію, вони оновлюють цю систему, обумовлюють її динамічну сталість і життєздатність.

Отже, переклад як універсальна процедура здійснення взаємодії між мовами і текстами, що можуть походити з різних часових і просторових “систем координат”, є головним механізмом функціонування семіосфери. Переклад являє собою квінтесенцію її творчої і водночас сталої (структурної) основи, стає тим, завдяки чому культура самоздійснюється як «порядок з хаосу», якщо скористатися визначенням з вельми значущої щодо лотманівських роздумів синергетичної концепції І. Пригожіна.

^ Висновки і перспективи дослідження. Концепція семіосфери, що була розроблена видатним вченим і мислителем другої половини ХХ століття Ю. М. Лотманом, представляє оригінальний і дуже важливий внесок в теорію і практику вивчення культури. Переклад як механізм самоздійснення культури може розцінюватися як ключове поняття цієї системи, яке дозволяє з’ясувати її складну, принципово неоднорідну природу. Переклад виявляється основним способом функціонування і розвитку культури, по суті, він є процесом втягнення, об’єднання в єдине ціле різних компонентів, що розрізнено існують всередині певної культури, між різними культурами і навіть поза культурою. Переклад є універсальною можливістю взаємодії мов і текстів, що становлять, згідно поглядів семіотиків, увесь свідомо сприйманий, здатний бути “прочитаним” навколишній простір. Більше того, за думкою Ю.М.Лотмана, переклад стає підґрунтям процедури, яка здійснює освоєння світу навіть на межі “культури” з «не-культурою». Як образ і теоретична модель переклад в цілому відповідає рівню складності культури як об’єкта, що моделюється. Поняття “переклад”, на відміну від понять “мова”, “код”, є більш ієрархічно складним, а тому воно репрезентує більш адекватну і гнучку конструкцію для пояснення феномену культури в цілому і у її окремих вираженнях. В той же час звернення до неї відкриває і новий горизонт проблем, зокрема, тих, що пов’язані зі створенням більш диференційованих систем, які описують взаємодію мов та текстів. У практиці вивчення культурних явищ ці ідеї дають підґрунтя для розвитку методології типологічних досліджень, що є здатними продуктивно розширювати поле уявлень про артефакти в реальному багатстві їхніх сенсових складових.


Література


  1. Новиков К.Е., Счастливцев Р.А. Специфика философской интерпретации. Обзор // Вопросы философии. – 1999. - №11. – С.40-48.

  2. Парахонський Б.О. Виворіт раціональності, або Витоки європейського безумства // Філософська думка. – 1998. – № 1. – С.9-30.

  3. Роджеро А.Н. Герменевтика и научная рациональность (понимание как методологическая проблема культурно-исторических исследований) // Труды семинара по герменевтике (Герменеус): Сб. науч. тр. – Одесса: Принт Мастер, 1999. – Вып.І – С. 7- 25.

  4. Рижинашвили У.И. Эстетическая информация. Опыт применения идей семиотики и теории информации к анализу проблем эстетики. – Тбилиси: Мецниереба, 1975. – 112 с.

  5. Савченко В.В. Візуальний переклад літературного тексту. Автореф. дис. ... к.філос.н./ Київськ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2003. – 15 c.

  6. Белоглазова Т. Роль художника и зрителя в создании произведения концептуального искусства // Філософські пошуки. – Вип. XVII–XVIII. – 2004. – С.315-321.

  7. Савченко В.В. Словообрази абстракцій Світлани Юсім // Образотворче мистецтво. – 2009. – № 1. – 64-65.

  8. Кушнер Т.К. Структурные сходства – основа дескриптивных коррелятов в различных типах искусства // Вопросы философии. – 1995. – №12. – С.109-117.

  9. Успенский Б.А. Семиотика искусства. - М.: Языки русской культуры, 1995. – 360 с.

  10. Бел М., Брайсен Н. Семиотика и искусствознание // Вопросы искусствознания. – 1996. – Т.ІХ, № 2. – С. 521-559.

  11. Рабокоровка А.В. Проблема интерпретации в контексте учения о внутренней форме // Вісник Одеського національного університету. –Т.12. – Вип. 15. – Філософія. – 2007. – С.74-81.

  12. Лахман Р. Ценностные аспекты семиотики культуры / семиотики текста Юрия Лотмана // Лотмановский сборник. – Т.1. – М.: Изд-во РГУ “ИЦ Гарант”, 1997. – С. 192-213.

  13. Лотман М.Ю. За текстом: заметки о философском фоне тартуской семиотики (Статья 1) // Лотмановский сборник. – Т.1. – М.: Изд-во РГУ “ИЦ Гарант”, 1997. – С. 214-222.

  14. Эко У. Предисловие к английскому изданию // Лотман Ю. М. Внутри мыслящих миров. М., 1996. – С. 405-414.

  15. Лотман Ю. М. Семиосфера. – С.–Петербург: Искусство–СПБ, 2000. – 704 с.


В. В. Савченко,

к. филос. н., старший преподаватель,

кафедра культурологии,

Одесский национальный университет им. И. И. Мечникова

^ ПЕРЕВОД КАК МЕХАНИЗМ САМООСУЩЕСТВЛЕНИЯ КУЛЬТУРЫ

Резюме

В статье анализируются возможности использования понятия «перевод» как теоретической модели для объяснения процессов функционирования культуры. Методологической основой исследования является концепция культуры, разработанная основателем Тартуской школы семиотики Ю. М. Лотманом.

Ключевые слова: перевод, семиосфера, культура, не-культура, язык, текст.


V. V. Savchenko,

Ph.D., Senior teacher of the

Department of Cultural Studies,

Odessa I. I. Mechnicov National University


TRANSLATION AS THE MECHANISM OF SELF-REALIZATION OF CULTURE

Summary

The possibilities of using the concept ”translation” as a theoretical model for explaining the processes of the functioning of culture are analyzed in this article. The methodological basis of the study is the conception of culture developed by the founder of the Tartu school of semiotics Yu. M. Lotman.

Key words: translation, semiosphere, culture, non-culture, language, text.

Схожі:

Савченко В. В. Переклад як механізм самоздійснення культури // Філософські пошуки. – Вип. ХХХ. – Львів-Одеса, 2009. – С. 131-139 iconСавченко В. В. Переклад як механізм самоздійснення культури // Філософські пошуки. – Вип. ХХХ. – Львів-Одеса, 2009. – С. 131-139
move to 1064-20604
Савченко В. В. Переклад як механізм самоздійснення культури // Філософські пошуки. – Вип. ХХХ. – Львів-Одеса, 2009. – С. 131-139 iconВісник львівського університету visnyk LVIV university філософські науки. 2004. Вип. С. 131-139 Philos. Sci. 2004. N 6 P. 131-139
Особливу увагу приділено такому семіотичному феномену, як автокомунікація, репрезентовано задум каузально пов’язати повтор та ритм...
Савченко В. В. Переклад як механізм самоздійснення культури // Філософські пошуки. – Вип. ХХХ. – Львів-Одеса, 2009. – С. 131-139 iconВісник львів. Ун-ту visnyk LVIV univ. Серія прикл матем. інформ. Ser. Appl. Math. Inform. 2009. Вип. 15. C.2 2009. Is. 15. P.2
Прізвище[, І. Прізвище…] Львівський національний університет імені Івана Франка вул. Університетська, 1, м. Львів, 79000, e-mail:...
Савченко В. В. Переклад як механізм самоздійснення культури // Філософські пошуки. – Вип. ХХХ. – Львів-Одеса, 2009. – С. 131-139 iconДокументи
1. /???????'? 2009 ???. 3/004??????????-1.pdf
2. /???????'?...

Савченко В. В. Переклад як механізм самоздійснення культури // Філософські пошуки. – Вип. ХХХ. – Львів-Одеса, 2009. – С. 131-139 iconЦька Ю. Л
Цька Ю. Л. Становлення байки як жанру // Південний архів. Філологічні науки: Зб наук пр. – Херсон: Вид-во хду, 2005. – Вип. ХХХ....
Савченко В. В. Переклад як механізм самоздійснення культури // Філософські пошуки. – Вип. ХХХ. – Львів-Одеса, 2009. – С. 131-139 iconВісник львів. Ун-ту visnyk LVIV univ серія географічна. 2004. Вип. 31. С. 79-88 Ser. Geogr. 2004. №31. Р. 79-88
Ніша ландшафтознавства в полі культури та місце львівської ландшафтознавчої школи в ній
Савченко В. В. Переклад як механізм самоздійснення культури // Філософські пошуки. – Вип. ХХХ. – Львів-Одеса, 2009. – С. 131-139 iconВісник львівського університету visnyk LVIV university філософські науки. 2004. Вип. С. 105-112 Philos. Sci. 2004. N 6 P. 105-112
Нові, сучасні, масові форми І типи культури, сприйнявши міфологічну картину світу, здобувають завдяки цьому все більшого поширення,...
Савченко В. В. Переклад як механізм самоздійснення культури // Філософські пошуки. – Вип. ХХХ. – Львів-Одеса, 2009. – С. 131-139 iconПитання до заліку з курсу «Сучасні підходи до проблеми масово ї культури»
Соціально-психологічний механізм трансляції масової культури (маніпуляція, сублімація, проекція)
Савченко В. В. Переклад як механізм самоздійснення культури // Філософські пошуки. – Вип. ХХХ. – Львів-Одеса, 2009. – С. 131-139 iconВісник львів. Ун-ту серія філол. 2009. Вип. 45. С. 3-9 Visnyk LVIV univ. Series Philol. 2009. Is. 45. P. 3-9
З’ясовано Франкову концепцію народної казки в контексті українського І зарубіжного казкознавства ХХ ст., акцентовано на морально-етичному...
Савченко В. В. Переклад як механізм самоздійснення культури // Філософські пошуки. – Вип. ХХХ. – Львів-Одеса, 2009. – С. 131-139 iconВісник львів. Ун-ту серія філол. 2009. Вип. 45. С. 3-9 Visnyk LVIV univ. Series Philol. 2009. Is. 45. P. 3-9
З’ясовано Франкову концепцію народної казки в контексті українського І зарубіжного казкознавства ХХ ст., акцентовано на морально-етичному...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи