І.І. Мечникова Зміна призначення театру як соціального феномену в руслі ознак часу Анотація icon

І.І. Мечникова Зміна призначення театру як соціального феномену в руслі ознак часу Анотація




Скачати 76.57 Kb.
НазваІ.І. Мечникова Зміна призначення театру як соціального феномену в руслі ознак часу Анотація
Дата04.08.2012
Розмір76.57 Kb.
ТипДокументи

О.В.Наконечна

Одеський Національний університет ім. І.І.Мечникова

Зміна призначення театру як соціального феномену в руслі ознак часу


Анотація.

Всі мистецтвознавчі науки, зокрема театрознавство, досліджують просторово-часові феномени культури, а тому є сильно детермінованими особливостями часу, в який вони існують. Тому їх основні положення мають постійно переглядатися з метою уточнення, оскільки із зміною часу можуть докорінним образом змінюватися. В статі розглянута точка зору автора на зміну призначення театру як соціального феномену у зв’язку із зміною естетичної, гносеологічної та аксиологічної систем суспільства.


І. Вступ

Питання про призначення і завдання театру вважається вирішеним здавна і багатьма фахівцями, як театрознавцями, так і практиками сцени – акторами і режисерами. Отже, завдання – відтворювати і показувати життя людського духу, а призначення – впливати на людську свідомість, тобто декларувати певні духовні цінності, як максимум – добиватися катарсису як вищої ступіні духовного очищення. В будь-якому випадку театр як вид мистецтва мав опосередковано, через створювані художні образи впливати на масову свідомість і змінювати її, а значить – і поведінку окремої людини в соціумі. Про це написані численні томи, найвідоміша цитата К.С.Станіславського: „Театр – це кафедра, з якої ніхто не має права повчати” (рос. „назидать”) [4, 78]. В кожній праці, присвяченій проблемам театру, від збірок до персоналій, особливо в радянський час, у вступі або у висновках зазначалося щось на зразок: „Неоспорима роль театра в воспитании советского гражданина, в формировании качеств личности, характера, идеалов, убеждений, которые бы способствовали решению задач, поставленных партией и правительством...”[6, 3] і т.п. Щодо сучасних праць, то в них розглядаються переважно теоретичні та прикладні питання театрознавства, а ця проблема залишається без уваги, автоматично вважаючи призначення театру апріорі незмінним та однозначно істинним.

Але істина не завжди є правдою, адже на сценічній мові правда – це те, „у що я вірю тут і зараз”, як зазначав К.С.Станіславський [5, 129]. Отже, для того, щоб визначити, яким стало призначення театру на сучасному етапі його розвитку, слід змінити кут зору і розглянути цю проблему з нових позицій – позицій теперішнього часу.


ІІ. Постановка задачі

Метою даної статі є доведення зміни призначення театру як соціального феномену в руслі ознак теперішнього часу. Нами буде проаналізована можливість такої зміни, розглянуто причини та умови, за яких вона, на нашу думку, відбулася, особливості відношення театру до індивідуальної і масової свідомості в руслі теперішнього часу, а також перспективи подальшого дослідження цієї проблеми.

Для вирішення цих завдань нами будуть використовуватися такі методи дослідження:

  • систематизації та узагальнення (при теоретичному опануванні проблеми);

  • порівняльно-зіставний (для визначення особливостей, що детермінують вплив театру на свідомість);

  • аналітико-синтетичний (для визначення чинників впливу на масову свідомість);

  • спостереження (для підтвердження гіпотези про зміни в аксиологічній системи сучасного соціуму);

  • опитування (для підтвердження гіпотези про зміни можливостей впливу на масову свідомість глядачів);

  • комплексного аналізу (в застосуванні даних суміжних галузей гуманітарних наук, як-от: історії, естетики, психології тощо);

  • теоретичний (для підведення підсумків).


ІІІ. Результати

По-перше, нічого хибного в тому, що речі і явища з часом змінюють своє призначення, немає, навпаки, це історична закономірність. Наприклад, в минулому люди писали один одному листи, і це було одним із засобів спілкування, існувало навіть епістолярне мистецтво. Чи зникло листування зараз? Ні, воно просто втратило первісне і набуло нового призначення – стало одним з механізмів персоналізації та соціалізації (листами, що їх надсилають люди до преси, для участі в якихось акціях та наукових конференціях, вони насамперед засвідчують своє існування і точку зору для одержувача свого листа). Звичайно, існують винятки, але вони лише підтверджують цю закономірність. І якщо це відбувається і з менш соціально значимими феноменами, чому цього не може трапитися с театром? Точніше буде спитати – це вже трапилося, чому цього майже ніхто не визнає і на це не реагує? Адже це має обумовити перегляд багатьох теоретичних положень та практичних розробок театрознавства як галузі мистецтвознавства.

По-друге, незаперечну роль театру як вчителя мас забезпечувало те, що протягом довгих років він виражав свідомість цих мас, а отже, і впливав на неї. Театр нарівні з іншими видами мистецтва був продуктом масової свідомості, тому і впливовим чинником. Але мусимо признати, що сьогодні це вже не так, цю роль виконують інші засоби, які так і називаються – засоби масової інформації, і театр до них не належить. Причин цьому багато, і не на останньому місці причина економічна – причащатися у храмі мистецтв можуть дозволити собі лише фінансово спроможні, а це не така велика доля суспільства. Є підстави вважати, що театр поступово переходить до феноменів елітарної культури.

По-третє, і це, на нашу думку, найважливіше – зміни, що відбуваються в суспільстві, торкаються усіх соціокультурних систем, в тому числі і системи аксиологічної. Відбулася переоцінка цінностей – багато з них нівелювалося, інші зазнали значних змін у важливості для людської свідомості і поведінки. Як саме змінилися цінності, зазначити досить важко, це питання потребує глибокого дослідження з позицій етики та психології. Але в даному випадку важливим є те, що змінився час – змінилися люди. Вони стали іншими. А значить, не може не стати іншим і Театр. Мусимо визнати: якщо під час вистави „Потоп” актор М.Чехов на сцені казав „Вода!” так, що більшість глядачів підбирала одяг і вискакувала на стільці [3, 72], це свідчить не лише про геній великого актора, а і про особливості психіки більшості – підкреслюю! – глядачів, тобто про особливості тогочасної масової свідомості. Не один найгеніальніший актор нашого часу не доб’ється від глядачів, принаймні, від більшості, непритомності, як могла зробити О.Єрмолова, або втручання в сценічні події, як відбулося в США, коли глядач застрелив актора, що грав злодія. Ризикну сказати, що сьогодні важко добитися навіть сліз. І це зовсім не свідчить, що актори на це неспроможні, - психологічно неспроможними на це стали глядачі. Можна сказати більше – не просто неспроможними, їм це не потрібно, вони прийшли в театр зовсім не за тим, тому і актори дають їм не це. А що?

От ми і підійшли до питання, яке є ключовим у даній статі – театр змінив своє призначення. Він більше не вчить чомусь людей, і люди приходять до театру не вчитися (внаслідок спостереження автор мусить визнати, що у жодного об’єкту спостереження театр не викликав значних або навіть помітних змін в свідомості і поведінці). Театр вже не бере участі у формуванні самосвідомості людини, він стає частиною цієї самосвідомості (або не стає – залежить від рівня розвитку даної особистості, її душевної, інтелектуальної і фінансової спроможності, тобто від естетичних, гносеологічних, аксиологічних та економічних чинників). Якщо висловити це простіше, то до театру не піде людина, яка не відчуває, в чому його Краса, не розуміє, в чому його Мудрість, і нарешті, в якої просто на це не вистачає грошей. Це можна пояснити на конкретному прикладі. Якщо спитати сучасних театральних глядачів, що їм сподобалося у тій чи іншій виставі, ми не почуємо відповідей типу: „Яке кохання!” або „Яка мужність!” тощо, а натомість буде висловлено інше: „Як цей актор гарно зіграв кохання” або „Вона оригінально передала мужність”. А на питання, навіщо ж вони прийшли до театру, люди найчастіше відповідають (якщо не зважати на роль моди та чинників механізму персоналізації, про які згадувалося вище): „В наш жорстокий час так хочеться чогось красивого!”

Отже, роль театру в свідомості людей може звестися до двох основних факторів – естетичного та гносеологічного.

Люди приходять і будуть завжди приходити до театру тому, що він був і залишається храмом Краси (в широкому, естетичному значенні цієї категорії), а Краса, як відомо, має врятувати світ. Естетичні потреби якісно змінилися, але вони завжди залишаться одними з найважливіших потреб людської особистості. Це вираження естетичного фактору.

Якщо раніше глядачі захоплювалися тим, які грані людського духу вони побачили в тому чи іншому образі, зараз їх більше цікавить, як, яким чином, в який спосіб актор ці грані втілює. Вони не чекають побачити щось нове в сфері людських характерів, адже для масової свідомості як ніколи сучасними є слова Еклесіаста „Немає нічого нового під сонцем” [1, 388]. Але їх зворушить, як талановито і кожен раз несподівано вирішуються (принаймні, мають вирішуватися) в театрі проблеми кохання, зради, влади грошей...(перелік можна продовжувати), давніх, як і сам театр. Так виражається роль гносеологічного фактору.

Є підстави припустити, що масив людей, для яких театр є однією з детермінуючих частин індивідуальної свідомості (а це вже не більшість суспільства, як доводилося вище), можна умовно розділити за цими факторами на два шари. Перший чинник переважатиме для людей, для яких театральна справа не є складовою частиною професіонального буття. Естетичний вплив театру буде підсилений ефектом вуалізації, що означає „важкість пояснення ніби очевидних явищ з точки зору логіки,... певний надсмисловий осадок, елемент загадковості і непоясненності, обумовлений самою специфікою мистецтва” [2, 62]. Другий чинник буде переважаючим для людей, професійно пов’язаних з театром – акторів, режисерів, театральних критиків (в ролі глядачів). Можна сказати, що якраз вони ходять до театру саме вчитися, проте змінювати не свідомість, а вдосконалювати професійну майстерність, тобто з якогось боку оцінювати і аналізувати роботу колег.

Ділення за цими чинниками є умовним, звичайно, що переважання одного з них не виключає вплив другого, проте детермінанти їх у свідомості є зворотньо пропорційними. Так, звичайному глядачеві у більшості випадків не потрібні, а то і заважатимуть знання про професійну сценічну „кухню”, а у глядача-актора чи критику суб’єктивні враження можуть завадити об’єктивному аналізу сценічної дійсності.


^ IV. Висновки

Автор вперше намагається довести, що зміни в таких соціальних системах, як естетична, гносеологічна, аксиологічна та економічна, обумовили зміну призначення театру як соціокультурного феномену шляхом втрати впливу на масову свідомість та зміною впливу на свідомість індивідуальну.

У зв’язку з цим має змінитися і науковий погляд на багато театрознавчих проблем, і серед них на ту, що постає одною з центральних у театральній справі – на проблему сценічної образності. Театральна критика вже не може реагувати на створення нових образів за старими правилами, а взагалі-то, як це відбувається сьогодні, і зовсім без правил, просто суб’єктивно. Їй потрібні орієнтири і критерії, за якими працівники другого боку рампи могли б оцінювати і аналізувати те, що роблять ті, задля кого вони і працюють – актори і режисери, щоб повніше здійснювати свою нову, але не менш велику і значну функцію – не вчити людей жити на конкретних прикладах, а причащати їх красі життя людського духу, винаходячи для цього нові методи і способи відтворення сценічної дійсності; саме над цією складною і цікавою задачею планує працювати автор в своїх подальших дослідженнях.


Ключові слова: соціокультурні системи, масова свідомість, самосвідомість, ефект вуалізації.


Література:

  1. Библия. Ветхий Завет. Книга Екклесиаста 1: 9. - Брюссель, 1989.

  2. Каган М. Морфология искусства: В 2 ч. - Ч.1 - Л., 1972.

  3. Смирнов-Несвицкий Ю.Роль и сценический образ - М., 1968.

  4. Станиславский К.С. Моя жизнь в искусстве: Собр. соч в 9 т. - Т.1- М., 1967.

  5. Станиславский К.С. Работа актера над собой: Собр. соч в 9 т. -Т.3 - М., 1967.

  6. Толубеев Ю. Путь к образу - М.., 1952.









Схожі:

І.І. Мечникова Зміна призначення театру як соціального феномену в руслі ознак часу Анотація iconІ.І. Мечникова Зміна призначення театру як соціального феномену в руслі ознак часу Анотація
move to 1064-20615
І.І. Мечникова Зміна призначення театру як соціального феномену в руслі ознак часу Анотація iconСучасне мистецтво: зміна головної парадигми анотація
Подані результати спроби систематизації основних ознак сучасного мистецтва, його стильових особливостей. Окреслено термінологічний...
І.І. Мечникова Зміна призначення театру як соціального феномену в руслі ознак часу Анотація iconГрафічне вираження мовчання
Природа І функціонування феномену мовчання належить нині до найбільш актуальних проблем, які вивчаються в руслі як філологічних,...
І.І. Мечникова Зміна призначення театру як соціального феномену в руслі ознак часу Анотація iconОсвіти і науки України від 28. 12
Звітність соціального педагога, соціального педагога по роботі з дітьми-інвалідами навчальних закладів здійснюється за нормативами...
І.І. Мечникова Зміна призначення театру як соціального феномену в руслі ознак часу Анотація iconНаціональний університет
Гносеологічною та онтологічною основою курсу є природно-правовий та юридичний (лібертарний) підходи до осмислення феномену права,...
І.І. Мечникова Зміна призначення театру як соціального феномену в руслі ознак часу Анотація iconНаціональний університет
Гносеологічною та онтологічною основою курсу є природно-правовий та юридичний (лібертарний) підходи до осмислення феномену права,...
І.І. Мечникова Зміна призначення театру як соціального феномену в руслі ознак часу Анотація icon1 Inform-лист
Ону імені І. І. Мечникова відбулась організаційна зустріч учасників міждисциплінарного наукового семінару, присвяченому дослідженню...
І.І. Мечникова Зміна призначення театру як соціального феномену в руслі ознак часу Анотація iconРелігієзнавство – 1
Метою курсу є дати з академічних позицій систематичний огляд питань, що стосуються сутності релігії як духовного, культурного, соціального...
І.І. Мечникова Зміна призначення театру як соціального феномену в руслі ознак часу Анотація iconРелігієзнавство 1
Метою курсу є дати з академічних позицій систематичний огляд питань, що стосуються сутності релігії як духовного, культурного, соціального...
І.І. Мечникова Зміна призначення театру як соціального феномену в руслі ознак часу Анотація iconІ.І. Мечникова Визначальні та білінгвістичні проблеми сучасного українського театрознавства
Так склалося історично акторська та режисерська термінологія носить метафоричний, багатозначний характер. Це не просто неминуче,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи