І.І. Мечникова сучасні “синдроми” театральної критики icon

І.І. Мечникова сучасні “синдроми” театральної критики




Скачати 70.63 Kb.
НазваІ.І. Мечникова сучасні “синдроми” театральної критики
Дата04.08.2012
Розмір70.63 Kb.
ТипДокументи

Оксана Наконечна

Кандидат мистецтвознвства

Старший викладач кафедри культурології

Одеського Національного університету ім. І.І.Мечникова


СУЧАСНІ “СИНДРОМИ” ТЕАТРАЛЬНОЇ КРИТИКИ


На сьогодні практично єдиним способом аналізу сценічної образності є театральна критика з притаманним їй описовим методом. Хоча критика здавна вважалася рушійною силою розвитку мистецтва, його „самосвідомістю”, „формою існування у сприйнятті сучасників і в історичної пам’яті поколінь” [1, 4], сучасні зміни в театрознавстві майже нівелювали цю її функцію. Але і раніше провідні митці театру були незадоволені тим, як здійснюється аналітична функція критики. Наприклад, К.С.Станіславський бачив роль критика у доброзичливості, спокої, вмінні знайти прекрасне, він пропонував критикам ”обмежитися роллю дзеркала и чесно, без прискіпливості казати, вірять вони чи не вірять тому, що бачать і чують, вказуючи ті моменти, які їх переконують” [2, 192].

Це відбувається тому, що принципи критики не є жорсткими, вони змінюються із зміною потреб мистецтва і змінами в мистецтві взагалі. Одним з жанрів театральної критики, який є переважаючим сьогодні, є театральна рецензія. За визначенням Н.Гараніної, її мета – „резонанс, а якщо вона…докладна, то и насущна допомога” [3, 10] акторам і глядачам. Як бачимо, навіть мета не має на увазі наукового дослідження. Тим більше йому не відповідають і способи, якими здійснюється аналіз в рамках рецензії.

На нашу думку, в зв’язку з культурними змінами взагалі і змінами в театрознавстві зокрема театральна критика як засіб спілкування між двома боками рампи змінила свої функції – деякі втратила, а деякі набула. Так, за зрозумілих причин втратила своє значення функція відбиття (коли треба зберегти зміст, враження від сценічного витвору для майбуття). Адже для збереження змісту зараз існують нові технології, такі, як, наприклад, відеозйомка, запис на інші носії інформації, за допомогою яких зміст можливо і повніше зберегти, і більш ефективно відтворювати, ніж описаний на папері. Заважає цьому і зависокий рівень суб’єктивізму, надмірний для рівня наукового дослідження.

Щодо інших функцій, то необхідно насамперед відмежувати один від одного адресатів критики: для глядача театральна критика є джерелом відомостей про спектакль, а акторові необхідна кваліфікована думка про його працю (ми вважаємо, що театральна критика в її сьогоднішньому стані не в змозі забезпечити другого).

Отже, сьогодні критика спрямована насамперед до глядача, і ми вважаємо провідними дві її сучасні функції – промоутерську і спрямовуючу. Перша має на меті дати глядачу відомості про виставу, реальну або потенціальну, стати своєрідним „естетичним путівником”, рекламою чи агітацією, а спрямовуюча функція - це „підказка”, „підштовхування” глядача до такого чи іншого розуміння вистави, певної її оцінки; дуже часто це є вираженням позахудожньої тенденції по наданню безструктурності певної штучної структури. В випадках переважання якоїсь з цих функцій або їх поєднання у рецензії обов’язково будуть присутні суб’єктивні враження, відчуття, часто не деталізовані і не доведені.

Нами було проаналізовано більше 100 театральних рецензій на вистави українських театрів, і ми дійшли висновку щодо наступних тенденцій, деякі з яких правомірно назвати болючими “синдромами”.

1.Використовується виключно описовий метод. Описується зовнішній вигляд та дії героя, переказується фабула п’єси.

В рецензії В.Грицюка „Інший” читаємо: „Як і належить великому воїнові, Отелло не імпульсивний у діях. „Душі твоєї я вбивать не буду,” – каже він, ритуально готуючись до вбивства, питає, чи молилася жінка на ніч” [4, 14]. Але ж це будь-хто може прочитати, якщо візьме п’єсу Шекспіра, це відомо навіть тому, хто п’єси й не читав. Яка користь з такого „аналізу” в рецензії, тим більше, що з неї так і не ясно, чим же цей Отелло „інший”.

2.Наявність „синдрому вампіризму” (термін Н.Корнієнко [5, 112]) - тенденція критиків відзначати суттєві моменти лише за рахунок режисера, переводячи в слова те, що вже зробив автор вистави, без жодної додаткової інтелектуальної спеціально-професійної інформації.

Наявність протилежного йому явища – „синдрому приписування” (автор рецензії приписує режисерові власне тлумачення вистави).

Приклади: Г.Веселовська, рецензія на виставу В.Козьменко-Делінде „Тартюф”: „У глядача, який знає,..хто такий В. Козьменко-Делінде, сумнівів не виникає. Режисура все артикулює досить чітко і ясно: сімейний бордель очолює Оргон, який прагне чимдуж плигнути на служницю Дорину, і навіть закоханість матері Оргона пані Пернель у Тартюфа зумовлена віковою сексуальною немічністю” [6, 3]. А.Павлова „Дядя Ваня 21 століття”: „Режисер вирішує виставу з іронічним поглядом на героїв і ситуації чеховської п’єси, ...відсутністю концептуально осмисленого драматургічного матеріалу... таке негативне сприйняття світу більш характерне для театральної естетики кінця дев’яностих...режисер запропонував глядачеві жорстких, амбітних, невдоволених чеховських персонажів” [7 ,11].

3.Наявність „синдрому залежності” – рецензія дуже залежна від багатьох чинників – від особистості суб’єкту, від вистави (була це прем’єра чи другі покази), надмірна суб’єктивність.

Для прикладу порівняємо дві рецензії на одну і ту саму виставу „Гамлет. Сни” у постановці А.Жолдака (Харківський державний академічний театр ім. Т.Г.Шевченка). В рецензії О.Чепалова „Сеанс чорної магії з наступним її викриттям” образ Гамлета у виконанні А.Кравчука аналізується через метафору „На такого Гамлета надіти б шоколадну „Корону”, і був би „солодкий дотик” [8, 11]. Він описує зовнішність Гамлета, оперуючи епітетами „позолочений”, „оголений”, зазначає, що актори б могли легко помінятися ролями – Клавдій з Полонієм, Офелія з Гертрудою – і у виставі нічого б не змінилося. Робить висновок про образи цієї вистави – це „актори-маріонетки”, „попсовий варіант Шекспіра”. В рецензії він переважно аналізує роботу режисера, якого аргументовано засуджує. А ось рецензія Л.Філіпенко „Авантюрна вистава чи відбиття авантюрної реальності?..” Вона теж аналізує переважно А.Жолдака як режисера, зазнаючи, що він „пародіює традиційний погляд на образ Гамлета” [9, 2]. Те, що Гамлет оголений, рецензент не вважає позахудожнім, а порівнює з „оголеним нервом”. Намагається пояснити неструктурованість образів тим, що сьогоднішнє суспільство нібито не приймає Гамлета, Офелію та ін. – вони „незрозумілі і самотні”. Зовсім протилежно до О.Чемпалова, Л.Філіпенко стверджує, що яскраво запам’ятовуються Клавдій, Гертруда, Офелія, Полоній. Тому, вважає вона, спектакль А.Жолдака є, безсумнівно, вдалим, таким, що „влив живу кров у спляче дитя” [109, 4] Леся Курбаса. Ще одна пара рецензій на виставу Р.Стуруа „Едип” (національний академічний драматичний театр ім. І.Франка). О.Клековкін в рецензії „Homo Sacer” так описує Йокасту: „Перша поява Йокасти на сцені – ще один прояв туману таємниці – сну, жіночості і жахливого злочину... принадність її Вічної Жіночості – тавро злочину – і спокушає несамовитого Едипа” [10, 5]. Ось відповідний опис з рецензії Г.Веселовської „Диктатура від Едипа”: „Вона [Йокаста – О.Н.]... постає монументальною, малорухливою матроною. Її гра зі свічками, придумана режисером,...надто груба, тому позбавлена сенсу, а миттєве...перетворення на стару жінку – буквальне і плакатне” [11, 6]. Як орієнтуватися в настільки протилежних думках глядачеві чи театрознавцю, невідомо. Звичайно, що про ніякий об’єктивний аналіз в наведених прикладах не може бути й мови.

4.Однозначність оцінки – в рецензії вистава аргументовано, але однозначно засуджується чи підноситься.

5.Близькість до літературного, а не наукового викладення. Мова рецензій образна, насичена метафорами, емоційно забарвленими виразами тощо, що навряд чи можна вважати придатним для наукового аналізу.

Приклади з рецензії І. Генсіцької „Гра в класики” на виставу „За двома зайцями” Київського Молодого театру: „Мені вбачається ...паплюження класики, ґвалтування карликами скульптури Венери Мілоської... Переконана, що М.Старицький від такого видовища перекинувся б у своїй домовині!...Як корабель, подолавши безліч миль та рифів, обростає мушлями та мулом, так і ця вистава набула свого нинішнього розхристаного буття!” [12 ,14-15].

6.Недостатня увага аналізу образів – цей елемент аналізу вистави зустрічається далеко не в кожній рецензії, а в тих, в яких зустрічається, є стислим або поверхневим. Майже зовсім не аналізуються особистісні засади актора в образі, перевага віддається режисерському трактуванню.

Всі ці тенденції відносяться в більшій чи меншій мірі абсолютно до усіх аналізованих нами рецензій, приклади обрані досить довільно як такі, що найяскравіше ілюструють ту чи іншу тенденцію. До будь-якого пункту можна було б знайти приклади в будь-якій, навіть одній і тій самій рецензії.

Проте, ми не мали на меті здійснити „критику критики”, тому не будемо оцінювати визначені тенденції, ми намагалися довести, що цей шлях, на сьогоднішній день майже єдиний, є непридатним для наукового аналізу сценічної образності. Хай він існує для виконання своїх функцій – яких, ми зазначили вище, за сьогоднішніх умов необхідне і їх здійснення. Хай за допомогою різноманітних засобів мовного мистецтва здійснюється розбір і оцінка вистав і творчих особистостей, але не аналіз художніх феноменів, який хоча б у будь-якій мірі претендує на науковість.

Література:


  1. Театральная критика и современность. Семинарий по театральной критике: [уч. пособие]. – Л.: Министерство культуры РСФСР, 1982. – 74 с.

  2. Станиславский К.С. Собрание сочинений: В 8-ми т. / К.С.Станиславский. – М.: Искусство. – Т.4. Работа актера над ролью. – 1957– 551 с.

  3. Гаранина Н. О стиле театральной критики: [уч.-мет. пособие]. / Н.Гаранина – М.: изд-во Московського университета, 1965. – 67 с.

  4. Грицюк В. Інший / В.Грицюк. // Український театр. – 2002 р. - № 6. – С. 14-16.

  5. Корнієнко Н. Український театр у переддень третього тисячоліття. Пошук. – К.: Факт, 2000. – 160 с.

  6. Веселовська Г. Тартюф / Г.Веселовська // Кіно. Театр. – 2003 р. - № 1. – С. 3-5.

  7. Павлова А. Дядя Ваня 21 століття / А.Павлова // Український театр. – 2004 р. – № 3. – С. 10-12.

  8. Чепалов О. Сеанс чорної магії з наступним її викриттям / О.Чепалов // Кіно. Театр. – 2003 р. – № 4. – С. 10-13.

  9. Філіпенко Л. Авантюрна вистава чи відбиття авантюрної реальності? / Л.Філіпенко // Український театр. – 2003 р. – № 5-6. – С. 2-5.

  10. Клековкін О. Homo Sacer / О.Клековкін // Український театр. – 2003 р. – № 4. – С. 4-11.

  11. Веселовська Г. Диктатура від Едипа / Г.Веселовська // Кіно. Театр. – 2003 р. – № 4. – С. 6-10.

  12. Генсицька І. Гра в класики / / І.Генсицька / Український театр. – 2002 р. – № 6. – С. 13-16.

Ключові слова:

Синергетика, системний підхід, атрибутивний концепт, реляційна структура, субстрат, інтегральні системи, теорія інформації


Сведения об авторе


Наконечная Оксана Васильевна

Кандидат искусствоведения

Старший преподаватель кафедры культурологии философского факультета

ОНУ им. И.И.Мечникова


Домашний адрес: 65076, Украина, Одеса, ул. Генерала Петрова, д.50, кв.199.


Телефон: 8-068-2567-4-20


Е-mail: oxanalana@mail.ru

Схожі:

І.І. Мечникова сучасні “синдроми” театральної критики iconІ.І. Мечникова сучасні “синдроми” театральної критики
move to 1064-20619
І.І. Мечникова сучасні “синдроми” театральної критики iconІ.І. Мечникова Нові перспективи дослідження сценічної образності в театральному мистецтві
Якщо науковий аналіз є неможливим в рамках театральної критики, яким же чином він має здійснюватися? Пропонуємо власну точку зору...
І.І. Мечникова сучасні “синдроми” театральної критики iconПротокол №
Довгастий мозок. Синдроми ураження каудальної групи черепних нервів ( IX-ХІІ пари). Бульбарний та псевдобульбарний синдроми. Методика...
І.І. Мечникова сучасні “синдроми” театральної критики iconМетодична розробка
Мозковий міст, синдроми ураження черепних нервів групи мосто-мозочкового кута (V, VII, VIII пари). Методика дослідження у дітей різних...
І.І. Мечникова сучасні “синдроми” театральної критики icon№13 Синдроми ураження кори правої та лівої гемісфер мозку. Синдроми ураження лобної, вискової, тім’яної та потиличної долі головного мозку. Навчальний предмет – нервові хвороби Медичний факультет, Спеціальність „педіатрія”, ІV курс Методичну розробку підготувала доцент Кривецька І.І. Чернівці-200
Тема: Синдроми ураження кори правої та лівої гемісфер мозку. Синдроми ураження лобної, вискової, тім’яної та потиличної долі головного...
І.І. Мечникова сучасні “синдроми” театральної критики iconМетодична розробка
Синдроми ураження кори правої та лівої гемісфер мозку. Синдроми ураження лобної, вискової, тім’яної та потиличної долі головного...
І.І. Мечникова сучасні “синдроми” театральної критики iconСучасні ресурсозберігаючі технології. Проблеми І перспективи.” 1 – 5 жовтня 2012 р
Україна, м. Одеса, Французький бульвар, 24/26, ону ім. І.І. Мечникова (конференц-зал)
І.І. Мечникова сучасні “синдроми” театральної критики iconПрограма навчального курсу Історія української літератури та критики
Структура програми навчального курсу “ Історія української літератури та критики”
І.І. Мечникова сучасні “синдроми” театральної критики iconІ всеукраїнська науково-практична конференція «Сучасні видавництва вищих навчальних закладів»
Одеського національного університету імені І. І. Мечникова та 95-річчю Державної наукової установи «Книжкова палата України імені...
І.І. Мечникова сучасні “синдроми” театральної критики iconДодаток 9 до правил прийому до Одеського національного університету імені І.І. Мечникова у 2014 році Порядок подання та розгляду заяв в електронній формі на участь у конкурсному відборі до Одеського національного університету імені І.І. Мечникова
Одеського національного університету імені І.І. Мечникова, Коледжу економіки та соціальної роботи ону імені І.І. Мечникова та Херсонського...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи