Лекція: Держава І право Вавилону Характерні риси країн Стародавнього Сходу. Виникнення, розвиток та падіння Вавилону. Характеристика суспільного ладу. Державний устрій icon

Лекція: Держава І право Вавилону Характерні риси країн Стародавнього Сходу. Виникнення, розвиток та падіння Вавилону. Характеристика суспільного ладу. Державний устрій




Скачати 176.16 Kb.
НазваЛекція: Держава І право Вавилону Характерні риси країн Стародавнього Сходу. Виникнення, розвиток та падіння Вавилону. Характеристика суспільного ладу. Державний устрій
Дата25.09.2012
Розмір176.16 Kb.
ТипЛекція

Лекція: Держава і право Вавилону


  1. Характерні риси країн Стародавнього Сходу.

  2. Виникнення, розвиток та падіння Вавилону.

  3. Характеристика суспільного ладу.

  4. Державний устрій.

  5. Характеристика права




  1. Характерні риси країн Стародавнього Сходу.

  1. Однією з одних соціальних форм, які відіграли вирішальну роль в еволюції давньосхідних суспільств, була сталість сільської общини, яка багато в чому зберегла риси патріархально-родової організації.

  2. Сільська община стримувала розвиток приватної власності на землю, що виразилось в її повній відсутності. Навіть боргова кабала поширювалась на особу, а не на земельний наділ. Якщо приватна власність і існувала, то її розвиток в цілому був надзвичайно слабким.

  3. ^ Землеволодіння носило колективний характер, тобто верховним власником землі виступала таж сама община або держава. Згодом в процесі виділення надобщинних структур почали складатися і власне царсько-храмові господарства, які створювались за рахунок привласнення общинних земель. Храми виступали як центри общин.

  4. Такий устрій господарського життя визначив і строкатий соціальний склад країни Стародавнього Сходу. Тут можна виділити три основні соціально-класові утворення, між якими відсутня чіткість меж: а) різні категорії осіб, позбавлених засобів виробництва, різні підневільні робітники, в т.ч. і раби; б) дрібні товаровиробники - селяни-общинники і ремісники; в) панівний соціальний прошарок, який включав в себе придворну та служилу знать, командний склад армії, заможня верхівка землевласницьких общин і ін.

  1. Збереження первісних форм рабства. ^ Рабство носить патріархальний характер: раб є членом сім'ї, коректується певними правами.

  2. Основної формою державної організації давньосхідних держав була деспотія (від грецького слова "despotos" - хазяїн, пан). Деспотія – це різновид абсолютної монархії, при якій особа монарха обожествлялася. Деспотичну владу можна визначити як систему трьох принципів: єдиновладдя. єдинобогство, єдинодумство.

2. Головними функціями країн Стародавнього Сходу були організація громадських робіт, стягування податків, будівництво іригаційних споруд, забезпечення оборони від зовнішніх ворогів, захоплення інших народів (звідси і три основні відомства, які існували в цих країнах): відомство внутрішніх справ; відомство військових справ; відомство публічних робіт.

  1. ^ Право Стародавнього Сходу було тісно пов'язане з релігією і мораллю. Правопорушення – це одночасно і порушення норми релігії і моралі.

  2. Основним джерелом права давньосхідних держав на протязі століть були звичаї.

  3. Перші пам’ятки права в основному закріплювали найбільш поширені звичаї, встановлену юридичну практику. З цим і пов'язаний їх казуїстичний характер, тобто правова норма фіксується не в абстрактній формі, а у вигляді конкретного випад (від "casus" - випадок).




  1. ^ Виникнення, розвиток та занепад Вавилону.

Стародавній Вавилон розташувався у долині рік Тигру та Євфрату. Цю країну ще називають Месопотамією або Дворіччям (Межиріччям) (сучасний Ірак).

У кінці ІУ – І пол. ІІІ тис. до н.е. на території Дворіччя починають виникати перші міста-держави (патесіати): Ур, Урук, Лагаш, Кіш, Умма. Найдавнішим населенням Дворіччя були шумери, на північ від них жили аккадці. Централізовані держави в Месопотамії починають виникати у другій половині ІІІ тис. до н.е.: Лагаш і Умма. Після довгої боротьба в ХХІУ ст. до н.е. царі Умми завоювали Лагаш і поширили своє правління на весь Шумер. Столицею стало м. Урук. У 2316-2261 рр. це місто було захоплене аккадським царем Саргоном. Він зумів створити міцну державу з необмеженою владою царя. На поч. ХХІІ ст. до н.е. влада у Південній Месопотамії перейшла до м. Ур, де почала правити третя династія Ура, представники якої носили титул царя Шумера і Аккада. Але на поч. ХІХ ст. до н.е. на Урську державу напали кочові племена амореїв та еламітів і вона розпалася.

У ХІХ ст. до н.е. у Дворіччі серед інших виділяється два міста, які вели між собою боротьбу за владу – на півдні аккадці створили державу з центром у Вавилоні та на півночі Ассирійська держава з центром в м. Ашшур. В кінці ІІІ – на поч. ІІ тис. до н.е. на передній план виступають аккадці. Поступово все більшої сили і могутності центр аккадян – місто Вавилон.

В першій пол. ХУІІІ ст. до н.е. вавилонський цар Хаммурапі (1792-1750 рр. до н.е.) захопив всю Пд. Месопотамію (Шумер) і підкорив Ассирію. Найбільшого розвитку Вавилон досягнув у ІІ тис. до н.е. за правління Хаммурапі.

Періодизація історії Вавилону:

  1. Давньовавилонське царство (ІІ тис. до н.е.). Найбільшого розвитку досягнуло при правлінні царя Хаммурапі

  2. Нововавилонська держава (І тис. до н.е.). Найбільшого розквіту досягнуло при правлінні царя Навуходоносора ІІ (604-561 рр. до н.е.)

Давньовавилонське царство припинило існування з таких причин: на початку ХУІ ст. до н.е. Вавилон захопили хетти, в кінці цього ж століття його захопили касити (гірські племена, що жили на сході від Вавилону (сучасного Зх. Ірану).

Нововавилонська держава за правління Навуходоносора ІІ, захопила Сирію, Палестину і стала наймогутнішою державою Месопотамії, починається період її піднесення. Але в ІІ пол. УІ ст. до н.е. Вавилон захопили перси (цар Кір Великий був коронований вавилонським царем) і Месопотамія увійшла до складу цієї держави. У 331 р. до н.е. Вавилон був завойований Александром Македонським. В ІІ ст. до н.е. від м. Вавилон залишились лише руїни.


^ 3. Характеристика суспільного ладу.

Суспільний лад Вавілону характеризується особливою складністю та строкатістю соціальної складу.

Найнижчу верству населення становили раби. їх називали вардум. Рабство носило домашній, патріархальний характер. Це означає, що раби працювали разом з общинниками царськими, храмовими людьми на громадських роботах, жили разом зі своїми власниками під одним дахом, спільно харчувалися, брали однакову участь в домашньому господарстві, ремісництві, могли мати своє майно, володіти і користуватись ним (хоча і були певні обмеження), мати сім'ю.

Джерелами рабства були: військовий полон; народження від рабині; продажа дітей в рабство своїми батьками; віддання у рабство за злочини, за несплату боргів; купівля рабів в інших країнах.

Рабоволодіння було колективним (общин, храмів, держави) і приватним.

^ Вільне населення.

У Вавілоні виділялись дві основні групи вільних: перша - авілум ("людина", "син людини"), друга - мушкену ("ті, що б'ють чолом"). Останні були особами більш ницого походження, оскільки не були нащадками "своїх" і не мали коренів в общині. Це були царські служилі люди нижчої категорії. Усі високі посади в державі могли займати лише представники авілум. Різниця між цими категоріями осіб найкраще прослідковується правових нормах, які стосуються охорони життя, здоров'я, честі як їх самих, так і членів і сімей.

В процесі розвитку товарно-грошових відносин виділяється нова категорія населення – тамкари, до яких відносилися лихварі, кредитори, торговці і ін.

Найчисленнішу частину населення становили селяни-общинники.

Жерці у Вавилоні не утворили окремого стану, оскільки в адміністративній раді храму були представлені як жерці, так і царські чиновники, посади жерців продавались.


^ 4. Державний устрій.

За формою правління Вавилон – деспотична монархія.

На чолі держави стояв цар (лугаль, патесі, енсі). Його владу можна охарактеризувати такими трьома принципами: єдинодумство, єдинобогство, єдиновладдя. Якщо спочатку цар розглядався як бог, то в епоху Хаммурапі - це намісник бога (звідси титул «ілу»).

Однак влада монарха не є абсолютною, оскільки він повинен був рахуватись з торговою знаттю і йти на поступки.

Цар був главою чиновницько-управлінського апарату, наділявся необмеженими повноваженнями в галузі законотворчості, судочинства, виконував широкі господарські функції (будівництво храмів, керівництво іригаційними роботами, регулювання цін на товари, ставок винагороди ремісникам і ін.).

^ ПОСАДОВІ ОСОБИ. Державний устрій характеризується наявністю розгалуженого чиновницько-адміністративного апарату, який очолювався царем. Існували різні категорії посадових осіб, серед яких слід виділити наступні.

Нубанда був помічником царя у сфері управління. Він мав свій власний адміністративний апарат, за допомогою якого погоджував, спрямовував і контролював робот всіх відомств імперії з організації громадських робіт, мобілізації населення на очищення каналів, будівництво дамб, спорудження палаців та храмів, з управління військом комплектування ополчення, збору податків, організації охорони громадського порядку.

Шапір-нарим - помічник нубанди, який відповідав за стан систем водопостачання.

^ Мушепіш – за мобілізацію населення на громадські роботи; вакіль-тамкар (голова корпорації лихварів) - за збір царських мит і податків; вакіль-аммурі - очолював військове будівництво. Серед інших вищих посадових осіб можна виділити начальника царської охорони, радники царя, полководців та ін.

^ Місцеві органи влади і управління. В адміністративному плані держава 6yла поділена на області, які очолювались царськими намісниками – шаган-шакканакум. Далі йшли міста, очолювані рабіанум або хазианум і сільські общини зі старійшинами.

^ Судова організація. Спочатку судові функції виконували жерці. Але із зміцненням царської влади і посиленням централізації в країні, вони замінюються світськими.

В епоху Хаммурапі судові функції виконували органи управління. Тому судова організація Вавілону не відділена від адміністративної влади. Вищим суддею і найвищою судовою інстанцією для розгляду цивільних і кримінальних справ був цар. Але досить часто монарх направляв справи в нижчі судові органи. Лише цар користувався правом помилування злочинців.

Серед інших органів, які виконували судові функції можна виділити наступні: рабіанум шакканакум, старости в общинах та ін. Судочинство носило колегіальний характер. Судові колегії складалися з 3 членів, функції яких виконували представники рабовласницької знаті, чиновники, впливові громадяни і ін.

При Хаммурапі з'являються царські суди, які створювались у великих містах розглядали справи, що стосувались царського майна і царського люду. Це були вже професійні судді (діану, шаррім), яких призначав цар і якому вони безпосередно підпорядковувались. Судочинство також здійснювалось колегіально: по 3, 4, 8 суддів.

Судові функції над усім залежним населенням могли здійснювати і рабовласники.


^ 5. Характеристика права

Джерела права. Одним з найперших джерел права у Стародавньому Вавилоні був звичай. Він представляв собою писане або неписане правило поведінки, якому держава надавала загальнообов'язковий характер. Близько III тис. до н.е. основним джерелом права в Стародавньому Межиріччі стає писаний законодавчий акт, прийнятий по волі правителя того чи іншого царства.

До цих історичних документів належать так звані "реформи" або "закони" Урукагіни, правителя царства Лагаша (2400 р. до н.е.).

Ці надписи стали основою письмової традиції складання та обнародування велінь правителя, законів. Такими законодавчими актами, які дійшли до наших днів є: 1) стародавні Закони царя Ур-Намму, засновника династії Ура (кінець ІІІ тис. до н.е.); 2) Закони Ліпід-Іштара, правителя царства Ісіни, Закони царя Білалами царства Ешнуни (початок II тис. і н.е.); 3) Середньоасирійські закони (середина II тис. до н.е.) і Закони царя Хаммурапі (1791- 1750 рр. до н.е.).

Найвідомішим і найповнішим збірником законів Вавілонії є кодифікація Хаммурапі. Необхідність видання законів пояснює сам цар Хаммурапі у вступі: «Дати сяяти справедливості в країні, щоб знищити беззаконня і зло, щоб сильний не гнобив слабкого». Текст законів налічує 282 статті, прологу і епілогу.


^ 6. Основні риси права.

Право власності. Основними видами власності у Вавилоні була власність на землю, рабів, будівлі, нерухомі і рухомі речі. Розрізняють такі форми власності на землю:

  1. Державна або царська.

  2. Храмова.

  3. Общинна.

  4. Приватна.

  5. Земля "ілку".

Державною землею розпоряджався цар.

Храмові землі належали храмам на правах колективної власності. Общинну землю розподіляли між поселеннями, де її поділяли на дрібні ділянки — парцелли, що надавали для обробітку окремим сім'ям, за жеребкуванням, щорічно.

Земля "ілку" — це різновид державної царської землі. Власне, це не тільки сама земля, а цілий маєток — з будівлями, рабами, полями і, можливо, садами. Такі ділянки (маєтки) цар давав у нагороду за служ­бу воїнам і урядовцям. Все майно "ілку", а також земля були вилу­чені з цивільного обороту. їх не можна ні продавати, ні купувати, ні заповісти дружині чи дітям, батькам, ні використовувати для викупу воїна з полону чи сплати боргів.

Приватну власність суворо охороняли у Вавилоні.

^ Зобов'язальне право. Зобов'язання у Вавилоні виникали з договорів (угод) і правопорушень. Договірне право було достатньо розвиненим. Форма укладання договорів - усна або письмова форма, при свідках. Перева­жала письмова форма, коли чітко, в певній послідовності викладали суть та умови угоди. За невиконання договорів передбачалась різна відповідальність: втрата свободи; майнові стягнення (у 3- 6-ти кратному розмірі).

Купівля-продаж і обмін. Укладався у письмовій формі, при свдках.

Предметом купівлі-продажу були як рухомі речі, так і нерухомі: тварини, зерно, прикраси, поля, сади, будівлі, канали тощо.

Договори завжди зазначали ціну предмета.

Допускали можливість купівлі-продажу в кредит з відтермінуванням платежу на певний строк або з купівлею на виплату.

Договори купівлі-продажу зазвичай містять й зобов'язання обох сторін не змінювати свого рішення. Іноді встановлювався грошовий штраф для сторони, яка захоче заперечити укладену угоду.

Закони Хаммурапі в окремих випадках передбачали заборону або обмеження купівлі-продажу, а саме: воїни і чиновники не могли продавати землі та будинки, одержані від царя за службу, як і рабів, робочої худоби та все інше, отримане від царя для обробітку цих земель (ст. 35, 36);

  1. вдова не могла продати, дарувати майно, що становило її посаг (ст. 150,171) або дарунок чоловіка. Вона могла лише користуватися цим майном у своїх інтересах і в інтересах дітей;

  2. така ж заборона стосувалася і майна (шерікту), яке батько передавав своїй дочці-жриці. Без дозволу батька вона не могла його відчужувати.

Аналогічними були й умови щодо договору обміну.

^ Наймання речей або майнове наймання. Передбачалося наймання як нерухомих речей (будинку, поля, саду), так і рухомих (човнів, возів, тварин, рабів тощо).

Договори оренди землі і садів були здебільшого недовгочасні — на один рік. Орендаря не звільняли, однак, від сплати домовленої суми власни­ку землі, якщо він не виростив з власної вини врожаю. Тоді розмір сплати (якщо не було названо точної суми у договорі) визначали за аналогією з доходами сусідніх орендарів (ст. 42). Якщо ж орендар за­лишав поле взагалі необробленим, то, крім сплати оренди, він пови­нен був обробити поле й повернути його власникові (ст. 43). Такі ж умови висували й у випадках оренди саду.

^ Особисте наймання.У Вавилоні широко практикували наймання праці чи послуг вільних людей (орачів, пастухів, ремісників, будівельників, каменярів, ткачів, столярів, мулярів тощо).

Наймані працівники відповідали за якість виконаних робіт. Так, пастух ніс відповідальність за про­пажу худоби, відшкодовуючи волом за вола, вівцею за вівцю тощо. Будівельник відповідав за якість будівлі. Якщо споруджена ним бу­дова обвалювалась, він відшкодовував усі збитки і відбудовував її за власний кошт. Якщо при цьому загинув власник житла, то будівельни­ка страчували. Відповідали за якість своєї роботи також лікар, ветери­нар та ін.

^ Договір позики. У законах Хаммурапі цьому договору присвячено багато статей, його укладали у письмовій формі (ст. 66, 93).

Позики лихварі надавали під великі відсотки — 50-60, іноді 80 і 100 %. Несплата боржниками боргу чи навіть відсотків призводила до втрати ними, їхніми сім'ями волі. Хаммурапі провів реформу борго­вого права. Він ліквідовують пожиттєве боргове рабство і встанов­люють трирічний термін для відробки будь-якого боргу.

Закони Хаммурапі захищають боржника від самовільного захоп­лення його майна кредитором. Якщо кредитор, давши в борг срібло чи зерно, забере без відома й згоди боржника з його господарства по­зичене, то він повинен повернути назад забране та ще й втрачає усе, що дано у борг (ст. 113).

Звід законів враховує об'єктивні обставини несплати боргу борж­ником, чого раніше не брали до уваги. Так, якщо боржника спіткає стихійне лихо — повінь, посуха, то його звільняють на цей рік від сплати боргу і відсотків на нього (ст. 48).

Видом гарантій виконання договорів є застава (поле, сад, худоба, раб).

Зобов'язання з приводу заподіяння шкоди. Вавилонське право ви­знавало і таку підставу виникнення правових відносин, як зобов'язан­ня з приводу заподіяння шкоди. Йдеться про протиправне завдання шкоди майну або здоров'ю особи. Це зобов'язувало винного у певних, чітко визначених випадках відшкодувати потерпілому збитки. Законо­давство передбачало такі випадки.

  1. Зобов'язання відшкодувати збитки, завдані іншій особі, через недбале ставлення до іригаційних споруд.

  2. Відповідальність пастуха, худоба якого паслася на чужому полі без дозволу власника поля.

  3. Відповідальність за вирубку дерев у чужих садах. Винний повинен був заплатити власникові саду півміни срібла (ст. 59).

5. Зобов'язання заплатити іншій особі вартість лікування з приводу заподіяння їй у бійці чи з необережності поранення (ст. 206).

6. Обов'язок відшкодувати господареві вартість раба чи рабині в разі їх випадкового вбивства

^ Шлюб, сім'я, спадкове право. Шлюбному обряду передувало укла­дення певної угоди між нареченим чи його батьком та батьком нарече­ної. Це були своєрідні заручини. При цьому наречений вручав сім'ї дівчини певну суму грошей — тірхату та шлюбний дарунок самій на­реченій чи її сім'ї — біблу

Допускали шлюб вільного з рабинею (ст. 170). Дітей від такого шлюбу вважали вільними, так само як від шлюбу вільної з рабом (царсь­ким або мушкену). Однак в останньому випадку у разі смерті чоловіка-раба половина його майна переходила до його господаря і тільки другу його половину успадковували дружина і діти.

При одруженні батько давав дочці посаг — шерікту. Шерікту вида­вали дочці й при посвяті її у жриці. Одержавши посаг, дочка вже не могла успадковувати батьківське майно після його смерті (ст. 183). Ше­рікту ставало власністю дочки, однак після одруження переходило в користування чоловіка, а після смерті дружини — до її дітей. Якщо дітей не було, то шерікту повертали батькові дружини, а він, у свою чергу, повинен був повернути її чоловікові викупну платню.

Посаг повертали дружині у випадку смерті чоловіка (ст. 171,172), а також у разі розлучення з ініціативи чи з вини чоловіка при відсутності вини з боку жінки та у випадку її безплідності чи хвороби. Посаг зали­шався чоловікові, коли розлучення було наслідком негідної поведінки Дружини.

^ Відносини чоловіка і дружини. У Вавилоні основною формою шлюбу була моногамія — парний шлюб. Чоловік міг одружитися вдруге, а першу дружину залишити в своєму домі як рабиню, якщо вона "буде негідно себе поводити, розоряти свій дім, нехтувати і ганьбити свого чоловіка" (ст. 14). У такому випадку чоловік може й розлучитися з дружиною, не повертаючи їй посагу.

Якщо дружина була безплідна, то навіть при її бездоганності в усіх інших відносинах чоловік міг взяти собі наложницю — рабиню, яка, однак, не мала рівних прав з дружиною. Чоловік міг мати другу дру­жину і тоді, коли перша серйозно хворіла, проте повинен був піклува­тися нею, не позбавляти житла. Якщо ж вона не хотіла залишатися в домі чоловіка, то він віддавав їй посаг, і вона поверталася до своїх батьків. Якщо хвора жінка дала чоловікові рабиню, від якої народили­ся діти, то чоловік не мав права брати ще одну наложницю, а таку ра­биню не можна було продати (ст. 144).

Жінка у Вавилоні користувалася повагою і посідала достатньо не­залежне становище. Вона виступала як цілком правоздатна і дієздатна особа. Посаг залишався її власністю, перебуваючи тільки у тимчасовому користуванні чоловіка; вона розпоряджалася й подарунками чоловіка — нудунну, і після його смерті могла ці подарун­ки продати, подарувати, залишити дітям (ст. 150).

Жінка могла вільно укладати різні договори, купувати чи оренду­вати майно, займатися ремеслом, торгівлею, лихварством та ін. Однак у сім'ї, незважаючи на наявність шлюбного договору, дружина займа­ла підпорядковане, другорядне становище.

Розлучення для чоловіка було легкою і простою справою. Дружина ж мала право вимагати його у деяких чітко визначених випадках:

1) коли дружина хвора, а чоловік взяв другу жінку чи наложницю;

  1. при безпідставному звинуваченні чоловіком дружини у зраді і її зганьбленні;

  2. при порушенні чоловіком подружньої вірності і нехтуванні нею як дружиною;

  3. коли чоловік покинув свій дім, виїхавши з даної місцевості.

Якщо чоловік потрапив у полон і дружина не мала засобів до існу­вання, то вона мала право вдруге вийти заміж. Однак якщо перший чоловік повертався, то на його вимогу вона також поверталась до ньо­го. Діти, згідно зі ст. 135, йдуть за їх батьками.

Якщо ж засоби до існування у дружини були, однак вона вдруге вийшла заміж, то в такому випадку їй загрожувало втоплення. Другий шлюб, укладений жінкою, перший чоловік якої втік з даної місцевості, залишався чинним навіть тоді, коли він повертався і вимагав повер­нення собі дружини.

Ст. 153 проголошувала: якщо дружина "дасть вбити свого чолові­ка через іншого мужчину", то її слід "посадити на палю".

Крім усього того, чоловік мав досить сильну особисту владу над жінкою. Він мав право застосувати до неї фізичні покарання, віддати в кабалу за свої особисті, дошлюбні борги, якщо дружина не застерегла себе від цього у шлюбному договорі (ст. 117, 151). За борги, що виник­ли під час шлюбу, відповідальність несли обоє.

Вдова могла вдруге вийти заміж, але коли у неї були малолітні діти, то тільки з дозволу суду.

^ Відносини батьків і дітей. Вавилонська сім'я — патріархальна, тоб­то з сильною владою чоловіка над дружиною і батька над дітьми. Вони повністю залежали від волі і влади батька. Він міг віддати дітей у боргову кабалу, продати їх у рабство, віддати за договором най­мання як робочу силу, віддати дочку у жриці чи храмові наложниці та ін.

Широко практикували усиновлення і удочеріння. Ці акти відбува­лися з різних причин: у бездітних сім'ях, у бідні сім’ї залучали до скла­ду сім'ї додаткові робочі руки, оскільки не могли купити раба.

Найчастіше усиновлювали та удочеряли позашлюбних дітей, Щоб надати їм законний правовий статус, зокрема дітей від рабині. Проведення усиновлення (удочеріння) всупереч бажанню дітей чи їх батьків (опікунів), тобто насиль­но, законним не визнавалось.

Усиновлювач не міг зректися усиновлених дітей за таких обставин: коли, виростивши малолітню дитину, він дав їй своє ім'я або, маючи дітей, ввів до своєї сім'ї як дитину (ст. 185, 190); коли усиновлювач-євнух чи жриця, тобто люди, які за фізичним станом чи за своїм стано­вищем не можуть мати власних дітей (ст. 187); коли усиновлювач — ремісник, що навчив дитину своєму ремеслу (ст. 188). Ці правила діяли і в зворотному порядку — від названих категорій людей ніхто не міг забрати усиновлених дітей навіть через суд.

Усиновлювач міг відмовитись від усиновленого, якщо після усиновлен­ня у нього народились власні діти (ст. 131) — в такому випадку він повинен виділити усиновленому 1/3 спадкової частини його дитини (рухомого май­на, бо на нерухоме — поле, сад, будівлі — усиновлений не міг претендува­ти); якщо усиновлений відрікався від своїх названих батьків, заявивши, що це не його справжні батьки (за це йому відрізали язик (ст. 192)).

Однак усиновлений міг відмовитись від названих батьків, якщо усиновлювач-ремісник не навчив його свого ремесла або не вводив до сім'ї як свою рідну дитину.

^ Спадкове право. Впродовж тривалого часу у Вавилоні спадкоємцями визнавали тільки синів, а дочок покликали до спадкування тільки тоді, коли у спад­кодавця не було синів. Згодом дочок прирівняли у спадкових правах до синів. Якщо не було дітей чи вони відмовлялись від спадку, то це право набували внуки. Якщо ж низхідних рідних не було, то спадкоєм­цями ставали брати померлого, далі — батько, потім брати батька.

Діти успадковували майно батька чи матері порівну — його ділили на відповідну кількість частин. Всиновлені діти мали право спадкування нарівні з рідними. Якщо у померлого було дві дружини чи більше, то всі діти мали рівні спадкові права. Діти від рабині, якщо батько визнав їх своїми, теж спадкували, але тільки рухоме майно, а на поле, сад, будинки права спадкування не мали

Дочка-жриця, яка одержала від батька посаг — шерікту, могла ним користуватися, але якщо це була якась нерухомість, то права на її відчуження, наприклад, продати, дарувати, вона не мала.

Посаг померлої жінки всі її діти ділили порівну, до чоловіка воно не переходило. Якщо ж дітей не було, то чоловік повертав тестеві її посаг, а сам отримував викупну плату (ст. 163).

Дружина, котра пережила чоловіка, отримувала назад свій посаг і в неї залишались подарунки чоловіка (нудунну). Коли ж таких пода­рунків вона не мала, то спадкувала нарівні з дітьми частину майна померлого (ст. 172). Дружина зберігала також право мешкати у бу­динку померлого чоловіка.

^ Кримінальне право. Злочини і покарання. Злочини можна поділити на такі групи: 1) проти держави — недонесення про змову, бунт (ст. 109), невиконання військового обов'яз­ку (ст. 26, 33); 2) проти здійснення справедливого правосуддя (ст. 1,2, З, 11, 126, 127), зокрема неправдиве звинувачення; 3) проти життя і здо­ров'я; 4) проти майна — грабунок (ст. 22-24), крадіжка звичайна і квалі­фікована (ст. 6, 14, 16, 21 ,25 та ін.); 5) проти моралі; 6) проти честі та гідності; 7) злочини, скоєні через недбале виконання професійного обо­в'язку (наприклад, лікаря, ветеринара, будівельника), та ін.

Покарання. Отже, закони царя Хаммурапі за різні злочини залеж­но від їх тяжкості, від суб'єкта і об'єкта злочину, вини передбачали різні види покарань: смертну кару (просту і кваліфіковану), тілесні та членопошкоджувальні кари, накладання знаку безчестя, штрафи, вигнання з рідної місцевості, звільнення з посади тощо.

У законах Хаммурапі нічого не сказано про криваву помсту. Проте були інші пережитки первіснообщин­ного ладу, а саме: 1) вже згадуваний таліон — "рівним за рівне" (серед рівних за соціальним станом); 2) відповідальність за злочин усієї те­риторіальної общини, якщо не встановлена особа, що скоїла зло­чин; 3) відповідальність дітей за злочини батьків; 4) вигнання зло­чинця з даної місцевості.

^ Процес. Докази. У Вавилонській державі ще не було різниці між процесами цивільним і кримінальним. Звинувачення здебільшого ви­сували і здійснювали зацікавлені, тобто приватні особи. Пропозицію стосовно покарання теж висував потерпілий чи його рідня, вони ж представля­ли і докази своєї правоти. Звинувачений зобов'язаний був з'явитися у суд, інакше його приводили царські воїни. Він, у свою чергу, повинен "Був подбати про власні докази. Суд усе зважував і, посилаючись на закон або царську волю, виносив вирок.

Доказами служили: власні зізнання, покази свідків, документи, при­сяга, а також ордалії (або суди божі, тобто перевірка силами природи, силою богів).





Схожі:

Лекція: Держава І право Вавилону Характерні риси країн Стародавнього Сходу. Виникнення, розвиток та падіння Вавилону. Характеристика суспільного ладу. Державний устрій iconМіністерство освіти І науки України Львівський національний університет імені Івана Франка Правничий коледж Додаткові плани семінарських занять та контрольні питання курсу „Історія держави І права зарубіжних країн”.
Розклад первіснообщинного ладу та виникнення держави І права. Держава І право країн Стародавнього Сходу. Держава І право Стародавнього...
Лекція: Держава І право Вавилону Характерні риси країн Стародавнього Сходу. Виникнення, розвиток та падіння Вавилону. Характеристика суспільного ладу. Державний устрій icon1. Розклад первіснообщинного ладу та виникнення держави І права. Держава І право країн Стародавнього Сходу
Тема Розклад первіснообщинного ладу та виникнення держави І права. Держава І право країн Стародавнього Сходу (2 год.)
Лекція: Держава І право Вавилону Характерні риси країн Стародавнього Сходу. Виникнення, розвиток та падіння Вавилону. Характеристика суспільного ладу. Державний устрій iconМетодичні вказівки до самостійного вивчення курсу "історія держави І права зарубіжних країн"
Первіснообщинне суспільство І додержавні форми соціального управління. Характерні риси дородового ладу. Характерні риси матріархально-родової...
Лекція: Держава І право Вавилону Характерні риси країн Стародавнього Сходу. Виникнення, розвиток та падіння Вавилону. Характеристика суспільного ладу. Державний устрій iconЛекція ІІІ. Історія держави І права Стародавнього Вавилону. Утворення, розвиток та загибель Вавілонської держави
Перші держави виникають в долинах великих річок (Ніл, Тигр, Євфрат), там, де можна було будувати ірригаційні споруди
Лекція: Держава І право Вавилону Характерні риси країн Стародавнього Сходу. Виникнення, розвиток та падіння Вавилону. Характеристика суспільного ладу. Державний устрій iconВступна лекція поняття та предмет історії держави І права зарубіжних країн
Однією з суспільних наук, яка вивчає одну з сторін суспільного життя, є історія держави І права. Вона досліджує виникнення, розвиток...
Лекція: Держава І право Вавилону Характерні риси країн Стародавнього Сходу. Виникнення, розвиток та падіння Вавилону. Характеристика суспільного ладу. Державний устрій iconЛекція 10. Держава І право феодальної Франції > Розвиток феодальних
Абсолютна монархія. Державний устрій в період абсолютизму. Реформи Рішельє та Людовіка XІV
Лекція: Держава І право Вавилону Характерні риси країн Стародавнього Сходу. Виникнення, розвиток та падіння Вавилону. Характеристика суспільного ладу. Державний устрій iconЛекція 14. Виникнення І розвиток буржуазної держави І права в Англії
...
Лекція: Держава І право Вавилону Характерні риси країн Стародавнього Сходу. Виникнення, розвиток та падіння Вавилону. Характеристика суспільного ладу. Державний устрій iconЛекція 7 держава І право стародавнього риму план Римське суспільство у переддержавний (царський) період (VІІІ-VІ ст до н е.)
Протягом цього періоду відбувається формування суспільних класів І державного апарату
Лекція: Держава І право Вавилону Характерні риси країн Стародавнього Сходу. Виникнення, розвиток та падіння Вавилону. Характеристика суспільного ладу. Державний устрій iconТема держава І право україни у період козацько-гетьманської доби (середина 17 – кінець 18 ст.)
Б суспільно-державний устрій західноукраїнських земель у середині 17 кінці 18 ст
Лекція: Держава І право Вавилону Характерні риси країн Стародавнього Сходу. Виникнення, розвиток та падіння Вавилону. Характеристика суспільного ладу. Державний устрій iconІсторія держави та права зарубіжних країн” (для студентів спеціальності “історія”)
Сходу. Причому, наукову значущість цього курсу створює та обставина, що на протязі його вивчення розкриваються питання виникнення,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи