Лекція ІІІ. Історія держави І права Стародавнього Вавилону. Утворення, розвиток та загибель Вавілонської держави icon

Лекція ІІІ. Історія держави І права Стародавнього Вавилону. Утворення, розвиток та загибель Вавілонської держави




Скачати 129.1 Kb.
НазваЛекція ІІІ. Історія держави І права Стародавнього Вавилону. Утворення, розвиток та загибель Вавілонської держави
Дата25.09.2012
Розмір129.1 Kb.
ТипЛекція

ЛЕКЦІЯ ІІІ. Історія держави і права Стародавнього Вавилону.

Утворення, розвиток та загибель Вавілонської держави.


Перші держави виникають в долинах великих річок (Ніл, Тигр, Євфрат), там, де можна було будувати ірригаційні споруди.

Стародавній Вавилон розташувався у долині рік Тигру та Євфрату. Цю країну ще називають Месопотамією або Дворіччям (Межиріччям).

Перші історичні джерела, на основі яких можна було більш-менш правдиво зобразити історію держави і права Вавилону, з'явились лише у другій половиш XIX ст., коли почали масово проводитись археологічні дослідження. До цього користувались лише Біблією і творами грецьких істориків (Геродота -У ст. до н.е., Діодора Сицілійського - І ст. до н.е Страбона - І ст. до н.е.), які не могли дати вичерпних і достовірних відомостей про цю країну Але, коли було знайдено бібліотеку ассирійського царя Амурбаніпала, збірник законі вавилонського царя Хаммурапі та ін., історія Месопотамії постала перед нами у повному вигляді.

Перші люди поселилися на території Месопотамії в період неоліту (близько УІІІ тис. до н.е.). А до цього вона являла собою болотисту місцевість, над якою кружляли хмари комарів москітів, що робило життя людини тут просто неможливим. Заселення країни проводилось двох сторін: зі сходу до берегів Ті гру та Євфрату рухалися шумери, а з заходу і північного заходу – семітські племена, які отримали назву аккадців (за назвою міста Аккад, яке було столицею їх держави).

Суспільний лад перших поселенців Межиріччя був ще родовим, але в III тис. до н.е. відбувається поступовий перехід від матріархату до патріархальної сім'ї, в якій керівне становище переходить до чоловіка. У народних зборах брали участь лише чоловіки-воїни.

З розвитком продуктивних сил та проведенням іригаційних робіт родова община замінюється сільською (територіальною, сусідською), виникає рабство. Розвиток обміну (натурального, а потім грошового) сприяє виділенню серед населення класу купців, торговців

У ІУ тис. до н.е. на території Шумеру та Аккаду виникають стародавні міста, які стають господарськими, культурними та політичними центрами окремих маленьких держав. Це буї маленькі протодержави - патесіати, - на чолі яких стояли царі (патесі («служитель бога»), а ( ісаку ("намісник бога"). Серед них виділяються Ур, Урук, Лагаш, Ассур.

Організація зрошувальних робіт,розвиток мінової торгівлі з сусідніми країнами постійні війни вимагали централізації адміністративної влади. Тому, вже у ХХУІ-ХХУІІ ст.до н.е. підноситься місто Кіш, правителі якого прийняли титул лугаля ("велика людина "пан"). Одразу за Кішем гегемонія перейшла до Уруку (один з його правителів, Гальгамеш, героєм стародавнього шумерського епосу), у ХХУ ст. до н.е. - лугаля Уру, а на межі ХХУ- ХХІУ стст. до н.е. - до правителів Лагаша, серед яких особливо виділився Урукагін. Цей цар прийшов до влади в результаті державного перевороту при підтримці значної маси селян-общинників. Урукагін прославився тим, що видав ряд законів, якими полегшив соціальне становище общинників, міських низів, дрібних жерців, припинив зловживання посадових осі( відновив права і привілеї храмів (при цьому він зменшив суми поборів за здійснення релігійних обрядів).

Однак рабовласницька аристократія сусідніх держав була невдоволена соціальними реформами і побоювалась їх дальшого поширення. Тому правитель Умми розпочав війну проти Лагаша і спустошив його.

У кінці ХХІУ ст. до н.е. гегемонія правителя Умми Лугальзагесі замінюється піднесенням семістського царя Аккаду, Саргоном Аккадським, який об'єднав північну і південну частини Межиріччя, створивши тим самим першу обширну централізовану акадсько-шумерську державу.

Однак боротьба за гегемонію влади не стихала, і приводила до постійної змій політичних центрів і виникнення нових правлячих династій. Особливої уваги заслуговує новошумерська династія Ура (або III династія Ура), яка об'єднала у ХХІІ-ХХ стст. до н.е. Дворіччя в межах шумерської держави. Під час правління цієї династії були створені царські суди, організована професійна армія, видані перші законники (законник Ур-Намму) та ін. Але у 2007 р. до н.е. вона припинила своє існування під ударами еламітів.

У кінці III тис. до н.е. підноситься новий центр аккадян - місто Вавилон (по-аккадськи "babilon" - ворота бога). Трьохсотрічне існування Старовавілонського царства (1894-1595 р до н.е.) склало особливу епоху в історії Месопотамії. Свого соціально-економічного політичного розвитку Вавилон досяг в роки правління царя Хаммурапі (1792-1750 pp. до н.е. Він ввів новий адміністративно-територіальний організаційний поділ країни та виді законник, який регулював найрізноманітніші суспільні відносини.

Після смерті Хаммурапі Вавилонське царство було ослаблено внутрішніми чварам його наступників, цим скористалися кассистські племена, які заснували в Межиріччі ряд дрібних князівств, а також хетти.

Перебуваючи під владою кассистів, у Вавілоні спостерігається економічний політичний занепад. І хоча у УІІ-УІ стст. до н.е. і був новий тимчасовий підйом Нововавілонського царства, однак у III ст. до н.е. Вавілонія фактично припинила своє існування.


^ 2. Характеристика суспільного ладу Вавілонії.

Суспільний лад Вавілону характеризується особливою складністю та строкатістю соціальної складу. Це було зумовлено рядом причин, серед яких можна виділити наступні:

  1. багатоукладність господарського життя (розвиток землеробства, скотарства, садівництва, яка вимагала проведення великої кількості іригаційних робіт,. У зв'язку з цим спостерігається збереження сільської общини, колективної власності на землю, слабкий розвите приватновласницьких відносин;

  2. раннє зародження товарного виробництва, високий рівень розвитку товарно-грошових відносин.

Такий устрій господарського життя визначив строкатий соціальний склад країни. Однак найбільш чітка межа у праві проводиться між рабовласниками і рабами.

У Стародавньому Вавилоні раби становили найнижчу верству населення. їх називали вардум. Однак рабська праця не переважала в жодній галузі матеріального виробництва Межиріччі, як це мало місце в античному світі. Нe було протиставлення "вільний – раб". Воно замінювалось протиставленням "пан – раб". Рабство носило домашній, патріархальний характер. Це означає, що раби працювали разом з общинниками царськими, храмовими людьми на громадських роботах, жили разом зі своїми власниками під одним дахом, спільно харчувалися, брали однакову участь в домашньому господарстві, ремісництві, могли мати своє майно, володіти і користуватись ним (хоча і були певні обмеження), мати сім'ю.

^ Джерелами рабства були: військовий полон; народження від рабині; продажа дітей в рабство своїми батьками; віддання у рабство за злочини, за несплату боргів; купівля рабів в інших країнах.

Рабоволодіння було колективним (общин, храмів, держави) і приватним.

У період Нововавілонського царства відбуваються певні зміни в правовому становищі рабів. У країні постійно зростає кількість рабів, розвиваються продуктивні силі вдосконалюються засоби виробництва. Праця рабів стає малоефективною і для того, щоб зацікавити їх в результатах своєї праці, починає практикуватись відпуск рабів на оброк, сума якого становила 20% від вартості самого раба. Таких рабів визнавали право- і дієздатним] Вони могли укладати деякі види цивільно-правових угод, виступати у судовому процесі та ін.

У відповідності із складною системою соціальних ролей, які відводились в суспільстві кожній людині, нерівність поділяла і вільних людей. Тому у Вавілоні виділялись дві основні групи вільних: перша - авілуми ("людина", "син людини"), друга - мушкену ("ті, що падають долилиць", тобто "ті, що б'ють чолом"). Останні були особами більш нищого походження, оскільки не були нащадками "своїх" і не мали коренів в общині. Це були царські служилі люди нижчої категорії. Усі високі посади в державі могли займати лише представники авілум. Різниця між цими категоріями осіб найкраще прослідковується правових нормах, які стосуються охорони життя, здоров'я, честі як їх самих, так і членів і сімей.

Особливу групу землевласників складали воїни і чиновники, а в процесі розвитку товарно-грошових відносин виділяється нова категорія населення – тамкари, до яких відносилися лихварі, кредитори, торговці і ін.

Найчисленнішу частину населення Вавілонії становили селяни-общинники. Перехід общинної землі в приватну власність прискорив процес розшарування общин. Наслідком цього стало утворення значного прошарку збіднілих людей, які поповнюють ряди рабів та залежних орендаторів. Право Месопотамії закріплювало широку палітру форм особистої залежності. В юридичних документах того часу вони виступають як: 1) ті, що заставляють своє майно і землю при грошовій або натуральній позиці; 2) ті, що закладають лихварю свою жінку та дітей; 3) ті, що продають своїх дітей за гроші; 4) ті, що орендують чужу землю; 5) ті, що наймають робочу худобу; 6) ті, що продають свою ділянку землі, будинок, сади і ін.; 7) ті, що наймаються на поденну роботу і т.п.

Залежнозобов'язаним було і ремісниче виробництво, яке розвивалось головним чином в царському господарстві. Царськими наглядачами контролювалось не лише ремісниче виробництво, а й збут продукції.

Жерці у Вавилоні не утворили окремого стану, оскільки в адміністративній раді храму були представлені як жерці, так і царські чиновники, посади жерців продавались.


^ 3. Державний лад Вавилону.

Державний лад Вавилону змінювався на протязі всієї історії існування держави.

У Межиріччі нийбільш ранньою формою політичної організації суспільства були міста-держави. При цьому слід зазначити, що принципової різниці між містом і селом Стародавньому Дворіччі не існувало, оскільки мешканці міст також займались землеробством. Звідси спільна аккадська назва для міста і села - ур. На чолі таких міст-держав стоял правителі - патесі (звідси їх назва патесіати), який зосереджував в своїх руках усі адміністративно-господарську владу.

Між окремими містами-державами постійно точилися війни за владу, в результаті яких проходить поступове об'єднання країни. Тому в часи правління царя Хаммурапі Дворіччя представляє собою єдину, відносно централізовану державу у формі деспотії. Деспот представляє собою таку форму правління з необмеженою владою спадкового монарха, при якій в його руках зосереджується вся повнота релігійної, законодавчої та судової влади, його особа обожествляється; тоталітарний режим підтримується розгалуженим чиновницьким апаратом.

Центральні органи влади та управління.

^ МОНАРХ. На чолі держави стояв цар (лугаль, патесі, енсі). Його владу можна охарактеризувати такими трьома принципами: єдинодумство, єдинобогство, єдиновладдя Якщо спочатку цар розглядався як бог, то в епоху Хаммурапі - це намісник бога (звідси титул «ілу»).

Однак влада монарха не є абсолютною, оскільки він повинен був рахуватись з торговою знаттю і йти на поступки. Тому три великі "священні" міста" - Вавілон, Сіппару і Ніппуру – отримали пільгові грамоти. Вони обмежували свавілля царської влади при арештах конфіскації майна, вербуванні солдат, тощо.

Матеріальною основою царської влади було велике царське господарство, яке включало в себе і землі храмів.

Цар був главою чиновницько-управлінського апарату, наділявся необмежиними повноваженнями в галузі законотворчості, судочинства, виконував широкі господарські функції (будівництво храмів, керівництво іригаційними роботами, регулювання цін на товари, ставок винагороди ремісникам і ін.).

^ ПОСАДОВІ ОСОБИ. Державний устрій Вавілонії характеризується наявністю розгалуженого чиновницько-адміністративного апарату, який очолювався царем. Існували різні категорії посадових осіб, серед яких слід виділити наступні.

Нубанда був помічником царя у сфері управління. Він мав свій власний адміністративний апарат, за допомогою якого погоджував, спрямовував і контролював робот всіх відомств імперії з організації громадських робіт, мобілізації населення на очищення каналів, будівництво дамб, спорудження палаців та храмів, з управління військом комплектування ополчення, збору податків, організації охорони громадського порядку.

Шапір-нарим - помічник нубанди, який відповідав за стан систем водопостачання.

^ Мушепіш – за мобілізацію населення на громадські роботи; вакіль-тамкар (голова корпорації лихварів) - за збір царських мит і податків; вакіль-аммурі - очолював військове будівництво. Серед інших вищих посадових осіб можна виділити начальника царської охорони, радникі царя, полководців та ін.

Існувала категорія різних урядовців, які у супроводі воїнів і слуг роз'їжджали по країні виконуючи доручення царя, нубанди та інших високих сановників. Чимале значення мали писарі (дубсари), які оформляли відповідні правові документи, вели різні реєстраційні книги, записи про виконання повинностей, сплати податків та ін., а також різні розряди жерців агентів, суді, хранителі житниць, наглядачі і т.п.

Місцеві органи влади і управління. В адміністративному плані держава 6yла поділена на області, які очолювались царськими намісниками – шаган-шакканакум. Далі йшли міста, очолювані рабіанум або хазианум і сільські общини зі старійшинами. Крім того, 6yло призначено двох головних намісників - на півночі в місті Сіппар і на півдні в місті Ларс – іссаку.

Основними функціями царським намісників були: проведення іригаційних робіт, нагляд за збором податків, за веденням господарства царськими воїнами, виконували судові/ поліцейські функції по підтримці громадського порядку, збирали воєнне ополчення і ін. За діяльністю місцевих правителів наглядали спеціальні "царські посланці", наділені широкий повноваженнями.

Збереглись і органи общинного управління - общинні збори, очолювані рабіанум, який однак, призначався царем. До їх компетенції відносились питання щодо управління нерозділеними общинними землями, вирішення земельних та ін. господарських спорі виконання судово-поліцейських функцій.

^ Судова організація. Спочатку судові функції виконували жерці. Але із зміцненням царської влади і посиленням централізації в країні, вони замінюються світськими. Оскільки ще тривалий час зберігаються храмові суди, тому їх називають "храмовими суддями". Їх участь у судовому процесі носить допоміжний характер (наприклад, при здійснені ордалій - божих судів)

В епоху Хаммурапі судові функції виконували органи управління. Тому судова організація Вавілону не відділена від адміністративної влади. Вищим суддею і найвищою судовою інстанцією для розгляду цивільних і кримінальних справ був цар. Але досить часто монарх направляв справи в нижчі судові органи. Лише цар користувався правом помилування злочинців.

Серед інших органів, які виконували судові функції можна виділити наступні: рабіанум шакканакум, старости в общинах та ін. Судочинство носило колегіальний характер, оскільки безпосередній розгляд судових справ здійснювали судові колегії, в яких вони лише головували. Судові колегії складалися з 3 членів-асесорів, функції яких виконував представники рабовласницької знаті, чиновники, впливові громадяни і ін.

При Хаммурапі з'являються царські суди, які створювались у великих містах розглядали справи, що стосувались царського майна і царського люду. Це були в» професійні судді (діану, шаррім), яких призначав цар і якому вони безпосередно підпорядковувались. Судочинство також здійснювалось колегіально: по 3, 4, 8 суддів.

Поряд з професійними царськими суддями існували особливі судові посади глашатаїв, поліцейських або судових виконавців, судових гінціу і писарів.

Судові функції над усім залежним населенням могли здійснювати і рабовласники.

^ Збройні сили. Як відомо, збройні сили сприяють посиленню царської влади. Спочатку основним видом збройних сил Дворіччя було ополчення з селян-общинників, яке збиралось в разі потреби за наказом царя.

Вперше постійна армія була сформована при аккадському царі Саргоні, а професійна при Хаммурапі. Така армія вже складалася з воїнів-професіоналів, які знаходилися на "вічній» службі у царя. Основним родом військ була піхота (редум) і загони лучників (баірум). При Хаммурапі відбувається остаточний відрив постійної армії від общинного землеаоодінн Воїни отримували царські наділи - ілку, які забезпечували як самого воїна, так і його сім'ї Такий земельний наділ мав особливий правовий статус, оскільки був повністю виключений з обороту.

В армії підтримувалась сурова дисципліна. Закони Хаммурапі захищали воїнів від свавілля начальників ("декку" і "лубутту"), погрожуючи останнім смертною карою у випаді спроби привласнення собі праці або майна воїна.

Професійні воїни виконували і поліцейські функції по охороні громадського порядку. У разі потреби скликалось і ополчення.


^ 4. Характеристика права Стародавнього Вавилону.

Джерела права. Одним з найперших джерел права у Стародавньому Вавилоні був звичай. Він представляв собою писане або неписане правило поведінки, якому держава надавала загальнообов'язковий характер. Звичаї були вироблені ще в епоху первіснообщинного ладу, а в умовах держави перероблялись і пристосовувались до нові умов. Близько III тис. до н.е. основним джерелом права в Стародавньому Межиріччі стає писаний законодавчий акт, прийнятий по волі правителя того чи іншого царства. Поява законів була зумовлена всім ходом історичного розвитку країни, оскільки представляла собою постійну боротьбу багаточисельних держав за гегемонію. Розвитку царського законодавства сприяв також розвиток товарно-грошових відносин, внутрішньої і зовнішньої торгівлі.

Спочатку закони представляли собою царські надписи, які вміщували відомості про перемогу царів, їх благодіяння людям, храмам, богам. До цих історичних документів належать так звані "реформи" або "закони" Уруінгіди, правителя царства Лагаша (2400 р. до н.е.).

Ці надписи стали основою письмової традиції складання та обнародування велінь правителя, законів. Такими законодавчими актами, які дійшли до наших днів є: 1) стародавні Закони царя Ур-Намму, засновника династії Ура (кінець ІІІ тис. до н.е.); 2) Закони Ліпід-Іштара, правителя царства Ісіни, Закони царя Білалами царства Ешнуни (початок II тис. і н.е.); 3) Середньоасирійські закони (середина II тис. до н.е.) і Закони царя Хаммурапі (1791- 1750 рр. до н.е.).

Характерними рисами всіх цих правових документів є:

  1. Усі вони представляли собою клинописні тексти.

  2. їх незавершеність. Вона проявилась у тому, що не до кінця були врегульовані відносин пов'язані з царсько-храмовим господарством, не зачіпали врутріобщинниі відносини, відносини общин з царською владою і т.п.

  3. Право зазнавало впливу релігії та релігійної ідеології.

  4. Примітивна правова техніка, казуїстичність норм права, їх формалізм, символічний характер.

  5. Відсутність чіткої та обгрунтованої системи викладу норм, які формувались за принципом еквівалентності.

  6. Тривале збереження пережитків первіснообщинного ладу (ордалії, кровава помста, принцип таліону).


Найвідомішим і найповнішим збірником законів Вавілонії є кодифікація Хаммурапі, яка є важливим джерелом історії держави і права Дворіччя взагалі. Його норми регулювали найрізноманітніші сфери суспільних відносин, зокрема в галузі зобов'язального права, шлюбно-сімейного та спадкового права, трудових відносин кримінального і кримінально-процесуального права. До того ж, закони Хаммура змальовували правове становище різних категорій осіб Вавілону.

Необхідність видання законів пояснює сам цар Хаммурапі у вступі: «Дати сяяти справедливості в країні, щоб знищити беззаконня і зло, щоб сильний не гнобив слабкого». Відомо, що Вавілон перетворився в єдину централізовану державу. Це зумовило встановлені єдиних законів на території всієї країни для залагодження соціальних протиріч, які виникали в суспільстві. Заможні верстви населення намагалися також закріпити і захистити свої праві привілеї.

Текст законів налічує 282 статті: з яких 5 присвячені суду, 121 - власності, 69 питанням шлюбу та сім'ї, 19 - захисту особи, 66 - праці і знаряддям праці. Однак системи і логічного поділу на розділи і параграфи немає.

 Закони Хаммурапі були -знайдені у 1901-1902 pp. французькою археологічною експедицією при розкопках в Сузах ( столи стародавнього Еламу). На чороному базальтовому стовбі. -захопленому.очевидно, еламітами як трофей, було висічеі

Схожі:

Лекція ІІІ. Історія держави І права Стародавнього Вавилону. Утворення, розвиток та загибель Вавілонської держави iconМіністерство освіти І науки України Львівський національний університет імені Івана Франка Правничий коледж Додаткові плани семінарських занять та контрольні питання курсу „Історія держави І права зарубіжних країн”.
Розклад первіснообщинного ладу та виникнення держави І права. Держава І право країн Стародавнього Сходу. Держава І право Стародавнього...
Лекція ІІІ. Історія держави І права Стародавнього Вавилону. Утворення, розвиток та загибель Вавілонської держави iconВступна лекція поняття та предмет історії держави І права зарубіжних країн
Однією з суспільних наук, яка вивчає одну з сторін суспільного життя, є історія держави І права. Вона досліджує виникнення, розвиток...
Лекція ІІІ. Історія держави І права Стародавнього Вавилону. Утворення, розвиток та загибель Вавілонської держави iconЛекція ІІ. Загальна характеристика історії рабовласницької держави І права у іу-ііі тисяч, до н е. виникли перші держави, які засвідчили про своєрідний перехід людства
Відбувається процес поділу населення на різні соціально-класові угрупування, результатом якого стала заміна первіснообщинного ладу...
Лекція ІІІ. Історія держави І права Стародавнього Вавилону. Утворення, розвиток та загибель Вавілонської держави iconІсторія держави І права зарубіжних країн програма курсу
Курс Історія держави І права є своєрідним вступом до спеціальних юридичних дисциплін
Лекція ІІІ. Історія держави І права Стародавнього Вавилону. Утворення, розвиток та загибель Вавілонської держави iconЛекція 16. Утворення І розвиток буржуазної держави І права у Франції. Буржуазна революція 1789-1794 р. Проголошення республіки
Державний переворот 1789 року. Проголошення імперії І її падіння. Реставрація монархії Бурбонів
Лекція ІІІ. Історія держави І права Стародавнього Вавилону. Утворення, розвиток та загибель Вавілонської держави iconЛекція: Держава І право Вавилону Характерні риси країн Стародавнього Сходу. Виникнення, розвиток та падіння Вавилону. Характеристика суспільного ладу. Державний устрій
Однією з одних соціальних форм, які відіграли вирішальну роль в еволюції давньосхідних суспільств, була сталість сільської общини,...
Лекція ІІІ. Історія держави І права Стародавнього Вавилону. Утворення, розвиток та загибель Вавілонської держави iconЗ дисципліни: «Історія держави І права України»
Методичні вказівки до проведення практичних занять з курсу: “Історія держави І права України” для студентів спеціальності 060101...
Лекція ІІІ. Історія держави І права Стародавнього Вавилону. Утворення, розвиток та загибель Вавілонської держави iconПредмет теорії держави І права. Теорія держави І права в системі суспільних наук
Додержавні суспільні союзи, їх види, правова основа функціонування та шляхи їх трансформації у державні утворення (азіатський І європейський...
Лекція ІІІ. Історія держави І права Стародавнього Вавилону. Утворення, розвиток та загибель Вавілонської держави iconПояснювальна записка щодо проведення фахових вступних іспитів для осіб
Держава. Сутність та основні ознаки держави. Теорії походження держави. Форми держави. Внутрішні та зовнішні функції держави. Механізм...
Лекція ІІІ. Історія держави І права Стародавнього Вавилону. Утворення, розвиток та загибель Вавілонської держави iconПояснювальна записка щодо проведення фахових вступних іспитів для осіб
Держава. Сутність та основні ознаки держави. Теорії походження держави. Форми держави. Внутрішні та зовнішні функції держави. Механізм...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи