Тема. Держава І право Стародавнього Єгипту icon

Тема. Держава І право Стародавнього Єгипту




Скачати 82.53 Kb.
НазваТема. Держава І право Стародавнього Єгипту
Дата25.09.2012
Розмір82.53 Kb.
ТипДокументи

ТЕМА. Держава і право Стародавнього Єгипту

1. Виникнення держави та її розвиток.

2. Суспільний устрій і його еволюція.

3. Державний лад, суд, збройні сили.

4. Основні риси права.


1. Виникнення держави та її розвиток


Єгипет розташований у долині нижньої течії ріки Нілу, в північно-східному кутку Африки. Оточений природними кордона­ми — морем, пустелями — він являв собою замкнену територію, зрошувану Нілом (староєгип — Хапі). Надзвичайно родючі землі зумо­вили їх швидке заселення та раннє зародження цивілізації. Тут швидко за­роджується приватна власність, майнова нерівність, а в середині IV тис. до н.е. — класове суспільство. В другій половині IV тис. до н.е. виника­ють перші державні утворення — так звані номи (їх налічувалось 40), на чолі яких стояли правителі – номархи. Номархи намагались поширити свою владу на всю країну, ведучи постійні війни зі своїми сусідами. Близько ІІІ тис. до н.е. відбулося об’єднання номів. Спочатку номи об’єдналися в дві самостійні держави: Верхній Єгипет і Нижній Єгипет. В 3200 р. до н.е. фараон Нармер (Менес) об’єднує Верхній і Нижній Єгипет в єдину державу.

Історія стародавньої єгипетської держави поділяється на декілька періодів:

  1. Стародавнє царство (приблизно 3000-2400 pp. до н.е.);

  2. Середнє царство (2160-1750 pp. до н.е.);

  3. Нове царство (приблизно 1600-1100 pp. до н.е.).

Єгипетська держава Раннього царства нагадує древній і доволі примітивний племінний союз. На чолі держави стояв цар, його оточував багатолюдний двір, що складався з великої кількості придворних. Період раннього царства характеризується формуванням державного апарату. Одним із головних завдань держави цього періоду була організація зрошення в нільській долині.

Період Стародавнього царства – це час виникнення в Єгипті першої централізованої рабовласницької держави. Але під кінець Стародавнього царства влада фараонів почала слабнути, посилювалась влада номархів. Стародавнє царство розпадається. Середнє царство (кінець ІІІ тис. до н.е. – 1600 р. до н.е.). Початок Середнього царства характеризується майже необмеженою владою номархів. Фараони в період розквіту Середнього царства постійно намагались об’єднати державу і зміцнити центральну владу. Вони прагнули обмежити владу номархів, замінюючи старих, незалежних правителів областей новими, що підкорялись царській владі. Але протиріччя в єгипетському суспільстві призвели до послаблення держави, і Єгипет в 1600 р. до н.е. захоплюють азіатські племена гіксосів.

З поразки і вигнання гіксосів починається період Нового царства. Внаслідок війн територія Єгипту збільшується, і він стає величезною державою. Багаточисельні війни сприяли розвитку рабства. Рабами володіли навіть люди з низьким суспільним становищем – пастухи, ремісники та ін. Підвищується роль жерців, які стають майже незалежними від центральної влади. У XІІ ст. до н.е. розпочинається занепад Нового царства, який триває до VІІІ ст. до н.е.

Історія Пізнього царства починається в VІІ ст. до н.е. і продовжується до 525 р. до н.е. У цей час ще сильніше проявився поділ суспільства на вільних і рабів. Привілейованим станом, поряд із жерцями, стають воїни. Військову опору фараонів складали іноземні найманці. У 525 р. до н.е. війська перського царя Камбіза у битві під Пелузіумі розбили єгипетські війська і завоювали Єгипет.


2. ^ Суспільний устрій

Давні єгиптяни називали свою країну Кемі.

Привілейованим станом стародавньоєгипетського суспільства були рабовласницька знать і жерці. Становище знатної людини визначалось трьома умовами: давністю роду, величиною землеволодіння, посадою, яку вона займала.

З XІV ст. до н.е. в Єгипті соціальне становище вільних осіб визначалось родом занять. Такий поділ мав ознаки кастової системи. Жерці, лікарі належали до вищої касти. Вони відрізнялися від інших зовнішнім виглядом. Жерці не носили головних уборів, голили голову, використовували косметику.

Воїни-ополченці, які отримували за службу земельні наділи, також об’єднувались в окрему касту. Свої касти мали кондитери, птахолови. У касті знедолених перебували ті, хто займався бальзамуванням трупів, виготовленням мумій. “Злодій у законі” також мав офіційне право бути членом своєї касти – злодійської корпорації, але за умови, якщо він сплачував податок.

Основна маса сільського населення була вільною, проживала в селах і представляла собою сільську громаду. Сільська громада виникає разом із розпадом роду. Від родових порядків у громаді зберігається колективна власність на землю: купувати, продавати, міняти її можна тільки за згодою всіх членів громади.  Кожна сім’я володіла земельним наділом спочатку тимчасово, а потім постійно. Управління громадою здійснювалось загальними зборами, радою, старійшиною.

Розвиток продуктивних сил призводив до розшарування сільських громад.

Окремі селяни розорялись, втрачали свої земельні наділи, ставали бідняками. Утворювався прошарок дрібних власників (неджес) серед яких виокремлювались заможні господарі. Саме з них походили жерці, чиновники, писарі, торговці. Це були так звані "сильні неджес". Найбідніші селяни називалися шуау або хуру.

^ Міське населення також було неоднорідним. Існували знамениті жерці, чиновники, були торговці, ремісники. Серед ремісників виділялись кваліфіковані художники, скульптори, архітектори. Заможні проживали в особливих кварталах міст.

Найнижчою верстою населення були раби. Джерелом рабства : військовий полон, народження від рабині, боргове рабство. Раби працювали у царському і храмовому господарствах, у господарствах окремих осіб.


^ 3. Державний лад, суд, збройні сили

Форма державного правління Єгиптк – деспотична монархія. Вся повнота державної влади (законодавчої, виконавчої, судо­вої) належала одній особі — монархові, котрий правив за допомогою централізованого, бюрократично організованого апарату, спираючись на великий штат чиновників та професійну армію.

Причини деспотичної влади монархів крилися у специфічних при­родних умовах цього регіону, збереженні поземельної, сусідської об­щини, у відсутності впродовж тривалого часу, а потім слабкому роз­витку приватної власності на землю, в необхідності проведення вели­кого обсягу загальнодержавних, громадських (зокрема, іригаційних) робіт та ін.

На чолі держави стояв спадковий монарх — фараон, його влада була необмеженою: він прирівнювався до бога сонця — Ра.

Фараон правив державою за допомогою великого розгалуженого чиновницько-бюрократичного апарату. Найголовнішим, найвищим з державних сановників був джаті (візир). Візирів призначали фарао­ни спочатку зі своєї найближчої родини, а згодом із середовища служилої знаті. Візир очолював увесь чиновницький апарат, зосеред­жуючи і адміністративну, і судову владу. Він був начальником усіх царсь­ких скарбниць, усіх складів і сховищ, керівником усіх державних і царсь­ких робіт. Візир очолював Вели­ку раду десяти.

Високим державним сановником був головний скарбник і одночас­но хоронитель царської печатки. Йому підпорядковувались не тільки державна скар­бниця, але ще й державні склади, комори, оскільки значну частину податків та різних інших зборів у Єгипті вносили натурою — зерном, худобою, птицею, плодами тощо.

Головному скарбнику безпосередньо допомагали два "скарбники фараона", які завідували каменоломнями, срібними і мідними рудни­ками, копальнями. Вони відповідали за поставляння будівельних ма­теріалів для царських робіт, могли ввозити їх з інших країн. Вони ви­конували також функції військового і морського міністрів.

Важливу роль відігравав "начальник усіх царських робіт" — так би мовити, міністр громадських (публічних) робіт.

Далі йшли правителі номів — номархи, яких призначав фараон зі знаті. Вони були наділені великою владою на місцях — законодавчою, виконавчою, судовою, військовою.

На нижчих щаблях влаштувався розгалужений чиновницький апа­рат з високорозвиненим письмовим діловодством.

^ 4. Основні риси права 

Джерелом права в Стародавньому Єгипті спочатку був звичай. З розвитком держави активнішою стає законодавча діяльність фараонів.


^ Право власності. В Єгипті існувало декілька видів земельних володінь – державні, храмові, приватні і общинні. Доволі рано виникло велике землеволодіння в особі храмових господарств і царських вельмож. Вони могли здійснювати різні угоди з землею (дарувати, продавати, передавати у спадщину). У селі розвиток приватної власності йшов дуже повільно. Стримуючим фактором тут виступала громада. Але є дані про те, що вже в період Стародавнього царства общинні землі переходять з рук у руки. Рухоме майно – раби, робоча худоба, знаряддя праці набагато раніше стали приватною власністю і були предметом різних угод.

^ Зобов’язальне право. Стародавньоєгипетське право знало ряд договорів, серед яких: договір позики, найму, купівлі-продажу, оренди землі, схову, товариства. Враховуючи особливу цінність землі, в Єгипті існував особливий порядок її переходу з рук у руки. Він передбачав здійснення трьох актів: перший полягав у досягненні згоди між продавцем та покупцем про предмет договору і проведенні платежу; другий акт носив релігійний характер і полягав у дачі продавцем клятви, що підтверджувала договір; третій акт був введенням покупця у володіння, що вело до переходу права власності на землю. Поступово другий акт перестав здійснюватись. Формалізм у розпорядженні нерухомою власністю – характерна риса юриспруденції багатьох країн Стародавнього Сходу. 

^ Шлюбно-сімейне право. Шлюб оформлявся на підставі договору від імені чоловіка і дружини. Договір визначав правове становище майна, яке принесла дружина як посаг. Воно залишалось її власністю, допускалась і передача дружині всього майна сім’ї. В Єгипті доволі довго існували пережитки матріархату, що призводило до досить високого становища жінки в сім’ї. З часом, зі зміцненням прав чоловіка, він стає главою сім’ї, і жінка, незважаючи на її доволі високе становище, втрачає попередню рівноправність. Розлучення було можливе для обох сторін. Якщо розлучення починалося за ініціативою чоловіка, дружині поверталася частина посагу і частина майна, нажитого спільно. Дружині належала частина посагу й у тому випадку, якщо вона залишала чоловіка із власної волі.  Шлюби між кровними родичами заборонялися. Невірність чоловіка не каралася, йому дозволялося мати наложниць. Невірність дружини каралася смертю. Дружина, яка обманювала свого чоловіка, спалювалася. 

^ Спадкове право. Єгипетське право знало спадкування за законом і заповітом. Спадкоємцями за законом були як сини, так і дочки, які успадковували майно порівну. Заповіт могли скласти як чоловік, так і дружина.

^ Кримінальне право. Єгипетському праву було відомо доволі широке коло діянь, що визнавались злочинами. Найбільш тяжкими вважалися злочини проти держави та фараона (зрада, змова, повстання проти фараона, розголошення державної таємниці). У таких випадках, поряд із злочинцем, відповідальність несли і члени його сім’ї. Тіло винного не можна було поховати — його кидали у воду, крокодилам. Суворо карались злочини релігійного характеру (вбивство священних тварин, чаклунство). Злочинами проти особи вважалось вбивство, особливо суворо каралось вбивство батьків, тяжким злочином вважалось відхилення від встановлених правил лікування у випадку смерті хворого. Серед майнових злочинів джерела називають крадіжку, обмірювання, обважування. До злочинів проти честі і гідності належала подружня невірність, зґвалтування. У випадку шлюбної зради дружині відрізали ніс, а її партнера кастрували. Така ж кара застосовувалась і до ґвалтівника. релігійних культів, чародійство.

Тяжкими злочинами вважали чаклунство, замовляння, виготов­лення різного зілля і напоїв для чарів, навмисне вбивство священної тварини — ібіса, кішки, сови чи тварини, призначеної для храмів як жертвопринесення; викидання нечистот у Ніл; вживання в їжу заборо­нених продуктів; розкопування і пограбування могил; принесення у жертву тварин до того, як вони будуть позначені жерцями як жертви; пошуки місця поховання священного бика Апіса. До тяжких злочинів відносили й порушення традиційних правил лікування, викладених у священних книгах бога Тота, створення нових танців. Усіх винних у скоєнні тяжких злочинів карали смертю.

Дуже розповсюдженим покаранням була смертна кара. Крім того, застосовувались і інші покарання: відрізання носа, побиття палицями, тюремне ув’язнення, обернення в рабство, грошові штрафи. Метою покарання було залякування. Вид покарання залежав від суспільного становища злочинця і тяжкості скоєного.За крадіжку храмового майна штраф стягувався у 100-кратному розмірі від вартості вкраденого. Звичайна крадіжка у жителів компенсувалась у 2-3-кратному розмірі. Потерпілий у місті міг звернутися до ватажка злодійської касти. У цьому випадку за повернення речі власник платив грабіжнику четверту частину її вартості.

Злочинець міг просити помилування у фараона, мав право шукати притулку у храмах.





Схожі:

Тема. Держава І право Стародавнього Єгипту iconМіністерство освіти І науки України Львівський національний університет імені Івана Франка Правничий коледж Додаткові плани семінарських занять та контрольні питання курсу „Історія держави І права зарубіжних країн”.
Розклад первіснообщинного ладу та виникнення держави І права. Держава І право країн Стародавнього Сходу. Держава І право Стародавнього...
Тема. Держава І право Стародавнього Єгипту icon1. Розклад первіснообщинного ладу та виникнення держави І права. Держава І право країн Стародавнього Сходу
Тема Розклад первіснообщинного ладу та виникнення держави І права. Держава І право країн Стародавнього Сходу (2 год.)
Тема. Держава І право Стародавнього Єгипту iconЛекція 7 держава І право стародавнього риму план Римське суспільство у переддержавний (царський) період (VІІІ-VІ ст до н е.)
Протягом цього періоду відбувається формування суспільних класів І державного апарату
Тема. Держава І право Стародавнього Єгипту iconТема держава І право україни у складі російської імперії у першій половині 19 ст
Характеристика права (Джерела права. Кодифікація права. Цивільне право. Шлюбно-сімейне право. Кримінальне право (Види злочинів. Система...
Тема. Держава І право Стародавнього Єгипту iconТема 25. Демократична правова держава
Правова держава — це держава, в якій юридичними засобами реально забезпечено максимальне здійснення, охорону І захист основних прав...
Тема. Держава І право Стародавнього Єгипту iconМіністерство охороні здоров’я україни
Тема Правознавство як наука. Право: сутність, ознаки і форма. Правова держава. Конституційне право України
Тема. Держава І право Стародавнього Єгипту iconМіністерство охороні здоров’я україни
Тема Правознавство як наука. Право: сутність, ознаки і форма. Правова держава. Конституційне право України
Тема. Держава І право Стародавнього Єгипту iconТема держава І право галицько-волинського князівства (друга половина 11 – середина 15 ст.)
Тема держава І право галицько-волинського князівства (друга половина 11 – середина 15 ст.) (2 год.)
Тема. Держава І право Стародавнього Єгипту iconТема держава І право українських земель у складі великого князівства литовського та речі посполитої
Тема держава І право українських земель у складі великого князівства литовського та речі посполитої (4 год.)
Тема. Держава І право Стародавнього Єгипту iconТема держава І право україни у період народно-визвольної війни 1648-1654 рр
Характеристика права України періоду народно-визвольної війни (Джерела права. Цивільне право. Кримінальне право. Судочинство)
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи