Тема держава І право Стародавньої Греції icon

Тема держава І право Стародавньої Греції




Скачати 235.71 Kb.
НазваТема держава І право Стародавньої Греції
Дата25.09.2012
Розмір235.71 Kb.
ТипДокументи

ТЕМА 6. Держава і право Стародавньої Греції


1. Характерні риси держави і права античного світу

2. Розклад родоплемінних відносин і зародження держави в Афінах. Реформи Тезея.

3. Реформи Солона. Реформи Клісфена. Їх оцінка, демократизація державного ладу.

4 Реформи Ефіальта і Перікла. Криза рабовласницької демократії та падіння держави..

5. Правове становище населення. Рабовласницька демократія в Афінах.

6. Державний лад,

7. Джерела права.


1. Характерні риси держави і права античного світу

1. Швидкий темп розпаду первіснообщинного ладу, якому сприяло природно-географічні фактори. Греція, наприклад, представляла собою гірську країну, де не було земель, що вимагали іригаційних та інших громадських робіт. Тому в античному світі не могла зберігатись сільська община східного типу. Навпаки, тут великого розвитку набули металообробка та ремесло.

  1. ^ Розвиток приватновласницьких відносин, приватної власності на засоби виробництва і рабів та ринкового господарства. Це зумовлювалось високим рівнем розвитком ремесла, торгівлі, товарного обміну та зовнішньоекономічних відносин.

  2. ^ Рабство набуло класичного характеру, оскільки склало основу виробництва (раби виробляли всі матеріальні блага). Цьому сприяла рання ліквідація боргового рабства, раби в основному формувались із чужинців. Саме в античному суспільстві раб розглядався як річ, як об'єкт права.

  3. ^ За формою перші античні держави були полісами. Поліси або міста-держави представляли собою об’єднання декількох сільських общин навколо міського центру. Це було зумовлено рядом причин. По-перше, держави виникли в результаті розпад невеликих родоплемінних общин. По-друге, природньо-географічні умови (гірські хребти, затоки) були істотною перешкодою на шляху політичного об'єднання країни і робили неможливим здійснення централізованого управління.

  4. Монархії родового ладу були замінені республіканським устроєм, який проявився у найрізноманітніших своїх формах – аристократія, демократія, олігархія, плутократія і т.п. Але антична демократія досягла своєї вершини у Стародавній Греції.

  5. З часом полісна система відмирає (у II ст. до н.е. припиняє своє існування давньогрецька державність), оскільки стає неспроможною справитись повстаннями рабів і забезпечити внутрішню громадську єдність.

  6. Право звільнено від релігійно-міфологіної оболонки, що було зумовлено; утвердженням полісної системи та активізацією, у зв'язку з цим, правотворчої діяльності.

  7. На зміну звичаям приходить закон, який має світський характер і виражений у письмовій формі. Визнання законодавства, а не звичаю як основної формі правотворчості (у Греції) або як одного із джерел права (у Римі) сприяє кодифікації правових звичаїв, що склались ще в архаїчне епоху.

  8. Розроблено процедуру прийняття законів.




  1. ^ Розклад родоплемінних відносин і зародження держави в Афінах. Реформи Тезея.

Стародавня Греція (Еллада) займала територію Балканського півострова, островів Егейського моря. 1Ранній етап історії Стародавньої Греції носить назву егейський. Наприкінці III—II тисячоліття до н. е. перші держави виникають у басейні Егейського моря — на острові Крит і півострові Пелопонес (місто Мікени). Це були держави монархічного типу із розгалуженим бюрократичним апаратом, сильними общинами. Вони були подібними до давньосхідних деспотій. Наприкінці III — початку II тисячоліття до н. е. наймогутнішим було Критське царство, що займало винятково вигідне географічне положення, володіло сильним флотом. Крит втратив своє пануюче положення в середині II тисячоліття до н. е. Після цього центром ранньогрецької цивілізації стало місто Мікени, населене греками-ахейцями. Приблизно в XII столітті до н. е. греки-ахейці були витіснені племенами греків-дорійців, що переселилися з півночі Балканського півострова. Історія Стародавньої Греції після дорійського вторгнення як би починається заново. У результаті цього на всій території Греції знову встановлюються первіснообщинні відносини, після розкладу яких в історії Греції розпочинається новий етап: формування і розквіт полісів, рабовласницьких відносин класичного типу.

Полісний етап історії Стародавньої Греції поділяється на три періоди:

1. Гомерівський період (XІ–ІX ст. до н.е.) – характеризується пануванням родоплемінних відносин, які починають розпадатись на кінець даного періоду.

2. Архаїчний період (VІІІ – VІ ст. до н.е.) – відбувається формування класового суспільства і держави у формі полісів.

3. Класичний період (V – ІV ст. до н.е.) – характеризується розквітом стародавньогрецького рабовласницького суспільства, полісного ладу.


Гомерівська Греція.

Отже, в ХІ-ІХ ст. до н.е. греки жили ще на стадії первіснообщин­ного ладу. Населення поділялося на роди, декілька родів об'єднували­ся у фратрію, а декілька фратрій — у плем'я, так звану філу. Членів філ пов'язували спільність походження, ведення господарства, спільність релігійного культу (власне опікунське божество та осередок його куль­ту). Людина, котра не належала до якогось роду, була поза суспільством, вона ніким і нічим не захищалась.

У гомерівський період держави ще не було. Це був період військової демократії. Управління суспільством здійснювалось за допомогою наступних органів. Очолював усю організацію базилевс (rex), якого обирали всім чоловічим населенням роду. Він виконував функції воєначальника, верховного судді і верховного жерця. Він фактично діяв разом з представниками родоплемінної знаті. Постійно діючим органом влади була рада старійшин (буле), до неї входили старійшини знатних родів. Ще зберігалися народні збори (агора), до яких входили всі чоловіки роду, фратрії чи філи. Їх скликали базилевс чи рада старій­шин в міру потреби, здебільшого для розв'язання найважливіших про­блем війни і миру, про хід військових подій, з приводу епідемій, сти­хійних лих та ін.

На межі ІX – VІІІ ст. до н.е. в історичному розвитку Стародавньої Греції відбулися законні зміни : родовий лад перетворюється на рабовласницький. Йде процес розвитку приватної власності. Багато простих землеробів позбавляються своїх ділянок, які зосереджуються в руках родової знаті. Формується велике землеволодіння. Розвиток ремісничого виробництва і торгівлі ще більш прискорював процеси соціально-правової нерівності. Стародавні форми об’єднання родів – філи і фратрії – ще деякий час продовжують зберігати своє значення, але скоро поступаються місцем новим формам поділу, що базувались на майнових і територіальних ознаках. Так, на базі родових і сільських общин виникли нові соціально-політичні організації, що одержали назву полісів.

В історії Стародавньої Греції важливу роль відіграли два поліси: Афіни і Спарта.

^ Виникнення Афінської держави легенда пов’язує з іменем грецького героя Тезея (УІІ ст. до н.е.)

Афінська держава виникла у південно-східній частині Балканського півострова, так званій Аттіці. Серед полісів Аттіки на перше місце не­забаром виходять Афіни, де, як і в інших грецьких общинах, діяла рада старійшин, базилевс, Народні збори. У Х-ІХ ст. до н.е. тут розгорнулася гостра боротьба між родовою аристократією і демосом.

Серед заходів, здійснених Тезеєм, що сприяли виникненню держави, першим було об’єднання чотирьох племен (філ) з центром в Афінах. Для керівництва загальними справами створено Народні збори, колегію архонтів та ареопаг.

Кожне з чотирьох племен поділено на три фратрії (усього - 12), а кожну фратрію на 30 родів. Усіх вільних повнолітніх громадян чоловічої статі Тесей поділив на три розряди: благородних (евпатридів), яким було надано виняткове право на заміщення посад, землеробів (геоморів) і ремісників (демі­ургів).

Наступним кроком до утворення держави було обмеження влади базилевса і введення нової посади архонта. Спочатку архонти вибирались довічно, потім – на 10 років, а з 683 р. до н.е. щороку обирались 9 архонтів. Один з них – перший архонт-епонім, іменем якого називався рік, очолював колегію, мав повноваження щодо нагляду за внутрішнім управлінням і судові повноваження щодо сімейних справ. Базилевс, який став другим архонтом, виконував жрецькі функції, а також суд у релігійних справах. Третій архонт – полемарх – здійснював командування військом і відав зовнішніми справами. Інші шість архонтів – фесмофети – були охоронцями законів та очолювали розгляд судових справ. Діяльність архонтів контролювалася ареопагом, який у VІІІ ст. до н.е. замінив Раду старійшин. В ареопазі засідали діючі і відставні архонти, які приймали рішення з військових, жрецьких і судових справ.
Уся Аттика була розбита на територіальні округи (наукрії) (48 – по 12 на кожне плем'я). Громадяни кожної наукрії були зобов’язані спорядити корабель з екіпажем і виставити двох вершників у повному військовому спорядженні. На чолі наукрії стояв притан.

Отже, з’явився поділ населення за територіальною ознакою, а також виник новий орган влади (ареопаг), що не був пов’язаний із родоплемінною організацією. У 621 р. до н. е. в Афінах з’являється писане право. Це були закони Драконта. Таким чином, Афіни були найбільш класичною формою: тут держава виникає безпосередньо і переважно із класових протиріч, які розвинулись у середині родового суспільства.


^ 3. Реформи Солона. Реформи Клісфена. Їх оцінка, демократизація державного ладу. Наприкінці VІІ ст. до н.е. протистояння демоса та аристократії стало жорстоким. Воно супроводжувалось загостренням боротьби між верхівками філ і фратрій. Розвиток товарно-грошових відносин дестабілізував політичну ситуацію в полісі. Велика кількість селян опинилась у борговій кабалі в євпатридів, багато з них були продані в рабство за межі Аттики. Зросла кількість фетів – особисто вільних, але незаможних громадян. Маючи владу в ареопазі, опираючись на підтримку верхівки філ та фратрій, євпатріди пробували ліквідувати залишки родової демократії. Існування поліса було в небезпеці.

У 594 р. до н.е. Солона було обрано архонтом. Спираючись на народні збори, він провів ряд важливих реформ: почав з «сисахвії» - скидання тягаря, тобто ліквідації боргового рабства, ліквідовувались всі борги афінян, продані в рабство афіняни підлягали викупу і могли повернутися додому. Надалі рабами могли бути лише іноземці. В рамках економічних реформ, щоб «витягнути» країну з кризи Солон прийняв ряд законів. Зокрема, закони про сиріт-спадкоємців, дуже важливий закон про свободу заповітів, усі види майна, у тому числі і земельні ділянки, можна було продавати, заставляти, ділити між спадкоємцями. Він обмежив придбання землі (щоб перешкодити скупченню її в деяких руках), регулював відносини сусідів по землеволодінню (напр., заборонив затінювати посадками на межі землю сусіда), користування джерелами води, установив деякі правила, що стосуються торгівлі (заборонив вивіз з Аттики сільськогосподарських продуктів, крім олії), ввів нову систему вагів і мір, а також почав карбування монети, що успішно конкурувала з монетою інших грецьких держав, дозволив свободу зібрань для релігійних, торговельних і інших цілей, приймав міри проти розкоші (і зокрема проти розкоші жінок). Інші економічні реформи заохочували розведення в Аттиці оливи, а також стимулювали виробництво і торгівлю в Афінах (для чого іноземним ремісникам надавалося афінське громадянство).

До політичних реформ Солона належить проголошення усіх громадян рівними перед законом, тобто політичної рівності, в основу якої було покладено майновий ценз. Усі громадяни Афін були поділені на 4 розряди залежно від прибутку з землі. Перший розряд становили ті, хто мав прибуток не менше 500 медимнів зерна, масла чи вина (1 медимн – 41–52 літри). Ці громадяни називались п’ятсотмірниками. До другого розряду належали ті, хто мав прибуток у 300 медимнів. В ополченні вони були вершниками і повинні були за свій рахунок придбати спорядження. Громадяни перших двох розрядів могли займати найвищі посади в державі. Громадяни третього розряду мали прибуток не менше 200 медимів, їх звали зевгитами (гр. зевгос — запряг волів). Це був найчисельніший прошарок афінських громадян, вони служили у піхоті і могли займати нижчі посади. Усі інші були зараховані до четвертого, останнього розряду. Їх звали фетами, вони могли брати участь тільки у народних зборах. Отже, в основу поділу суспільства замість родової ознаки було покладено майнову. Майнове становище визначало й місце громадянина в ополченні. З представників перших двох станів формувалася кіннота, третього – важко озброєна піхота, із фетів – підрозділи легко озброєної піхоти чи допоміжних загонів. Воєначальниками та архонтами могли бути лише ті, хто належав до перших двох розрядів. Солон запровадив Раду чотирьохсот (буле). До неї кожне плем'я (всього чотири) обирало на своїх зборах з громадян перших трьох розрядів, що досягли 30-річного віку, по 100 представників (щорічно). Створення і розширення прав народних зборів (екклесії), що стали головним законодавчим і контролюючим органом Афін, значною мірою сприяло демократизації суспільного і політичного ладу. Збори і рада відтіснили на другий план ареопаг та колегію архонтів. Був створений суд присяжних – геліея, до якого входили громадяни всіх чотирьох розрядів у кількості 6 тисяч чоловік. Геліея була не тільки найвищим судовим органом країни з обширною ком­петенцією, а й мала важливі політичні функції, зокрема у сфері законо­давства (затверджувала закони). Також було прийнято закон про політичну активність громадян, згідно з яким, обговорюючи важливі питання у Народних зборах стосовно долі краї­ни, всього народу, присутні повинні були висловити свою думку, відкрито сказати "так" або "ні", не ховатися за спини інших, не відмов­чуватись. Будь-який громадянин мав право притягнути до суду зло­чинця, порушника. Раніше таке право мали тільки сам потерпілий або представники його роду.Солон анулював надто жорстокі Закони Драконта, за виключенням деяких постанов про вбивство.

Солона вважають батьком афінської демократії. Однак одразу усунути всі соціальні суперечності в афінській державі Солон не міг. Євпатриди були незадоволені послабленням своїх політичних позицій і хотіли реваншу. Селянам, колишнім боржникам, які повернулися до Аттики, не повернули їх земельні ділянки, і вони поповнили лави незадоволеного засиллям євпатридів демоса. “Солон, – як пише Плутарх, – розчарував заможних тим, що ліквідував боргові зобов’язання, а бідних тим, що не провів переділ землі, як вони сподівались, і не зрівняв усіх за способом життя”. Намагаючись зберегти реформи, Солон вирішив зректися своєї посади, всіх повноважень, і, взявши з громадян обіцянку не змінюва­ти реформ, зберігати їхню дію і перевірити її часом до його повернен­ня, на десять років покинув Афіни.

Боротьба між родовою аристократією і демосом продовжувалась і призвела до встановлення тиранії Пісистрата (560 – 527 рр. до н.е.). Він не скасував закони Солона, однак більше притиснув євпатридів. Пісистрат відібрав землі у багатьох євпатридів і поділив їх серед селян, ввів державні субсидії збіднілим землеробам, надавав їм у кредит насіння, худобу, інвентар, запровадив пенсії інвалідам війни. Було запроваджено інститут роз’їзних суддів з метою зміцнення законності і правосуддя. За Писістрата вперше було введено державний податок у розмірі 1/10 частини урожаю, що полегшило утримання апарату управління, зробило його менш залежним від аристократії. Політика Писістрата була спрямована на підтримання державного порядку, соціального спокою, вона стимулювала економічний і культурний прогрес та мала в цілому позитивний вплив на розвиток афінського суспільства. Але режим тиранії не влаштовував впливових рабовласників, які були незадоволені зосередженням влади в руках однієї особи. У результаті відкритого виступу знаті проти тиранії остання була скинута. Розпочалася боротьба за владу між Клісфеном, якого підтримував народ, та Ісагором, представником аристократії. Ця боротьба закінчилась перемогою Клісфена. З іменем Клісфена пов’язана подальша демократизація афінського політичного ладу. У 509 р. до н.е. він провів державні реформи, які призвели до остаточної ліквідації залишків родового ладу. Свої реформи Клісфен розпочав з введення нового адміністративного поділу, побудованого на територіальному принципі. Насамперед, Клісфен ліквідував чотири родові племена і натомість запровадив територіальний поділ: поділив Аттіку на 10 територіаль­них філ. При цьому враховувався природний поділ країни на три ос­новні регіони: міський (Афіни), прибережний і внутрішній. У двох перших переважав демос, у третьому — аристократія. Кожна філа поді­лялася на три частини — триттії: по одній з кожного регіону. Отже, всього було 30 триттій. Вони, в свою чергу ділилися на 10 демів (тобто всього 100). Кожного афінського громадя­нина було приписано за місцем проживання до якогось дему. Прина­лежність ця була спадковою. Називати себе родовим походженням за­боронялось. Кожен громадянин поруч зі своїм іменем гговинен був за­значати ще й назву дему. Тільки приналежність до дему давала грома­дянам повноправність. Метою реформи було змішати населення, роз’єднати роди і тим послабити силу євпатридів.

Рада чотирьохсот була замінена на раду п’ятисот ( по 50 чоловік від кожної філи). При Клісфені були також розширені ряди афінських громадян шляхом надання багатьом метекам громадянських прав. Була створена колегія десяти стратегів (по 1 від кожної філи).  Головно це були військові вожді, але не тільки — вони мали також важ­ливі адміністративно-політичні повноваження.

Для того, щоб зберегти новий порядок від замахів на нього з боку ворогів, був введений остракізм (суд черепків). Остракізм був формою таємного голосування, при якому кожен голосуючий писав на черепку ім’я людини, що здавалась йому небезпечною для існуючого ладу. За більшістю голосів таку людину виганяли з Афін на десять років (згодом на п'ять) без позбавлення громадянських чи будь-яких майнових або спадкових прав.

Отже, реформи Клісфена, завдавши остаточного удару пережитім родоплемінного устрою, завершили так звану епоху політичних еволюцій і формування афінської державності.

Реформи Ефіальта і Перікла.

Подальша демократизація афінського державного ладу пов’язана з іменами ^ Ефіальта і Перікла. У 462 р. до н.е. афінська демократія під керівництвом Ефіальта провела через народні збори закон про позбавлення ареопага всіх політичних функцій. Він був позбавлений права накладати вето на постанови народних зборів, передавши це право геліеї. Право контролю за посадовими особами і нагляд за виконанням законів перейшли до ради 500 і народних зборів, але головним чином до геліеї. Скоротилась судова компетенція ареопага: за ним залишились лише релігійні справи і деякі кримінальні. Відбулося дальше зниження майнового цензу для зайняття посад архонтів: до них допущено третій роз­ряд громадян — зевгітів. Після вбивства Ефіальта афінську демократію очолив Перікл. Період правління Перікла вважався "золотим віком" Афін, епохою їх найвищого розвитку. Перікл також провів низку реформ. Він, зокрема, зрівняв усіх гро­мадян у політичних правах і допустив їх, незалежно від розряду, тобто від майна, до будь-якої посади в державі. Щоб зробити доступ незаможних представників населення до державної служби реальним, Перікл домігся через Народні збори вве­дення оплати за державну службу. Ввели оплату і за військову службу. Всі державні посади обирали за жеребом, щоб усі кандидати були рівноправними, ніхто, особливо знать, не міг скористатися своїм впливом, розгортати закулісну діяльність. Відкритим голосуванням обирали тільки стратегів і скарбників, оскільки вважалось, що для цих посад потрібна спеціальна підготовка.

Дбаючи про розвиток науки і мистецтва, просвіти, Перікл сприяв їхньому розвиткові. Для найбідніших громадян він увів оплату так зва­бних театральних грошей, щоб усі могли відвідувати театри.

Але у V ст. до н.е. Афіни вступили у смугу кризи. Переживаючи внутрішні суперечки розпочинається боротьба Афін зі Спартою та ін. грецькими державами так званого Пелопонеського союзу, який очолювала Спарта. У цій боротьбі перемогла Спарта. У 340 р. до н.е. Афіни разом зі всією Грецією були включені Олександром Македонським до Македонської імперії. У ІІ ст. до н.е. Афіни і вся Греція перетворилися в провінцію Римської держави.


  1. ^ Правове становище населення.

Населення стародавніх Афін поділялося на дві основні категорії — вільних і рабів. Серед вільних, у свою чергу, теж існував принциповий поділ: на громадян і негромадян. До останніх належали метеки (чужинці, які постійно проживали у Афінах), чужинці, вільновідпущеники. Вільне населення Афін було неоднорідним. За законом Перікла усією сукупністю прав і привілей користувались тільки чоловіки, у яких батько і мати були природними і повноправними громадянами Афін. Громадянство набувалось з 18-літнього віку. Потім протягом 2-х років юнак проходив військову службу. З 20-ти років йому дозволялось брати участь у народних зборах.
Громадянська рівноправність включала сукупність певних прав і обов’язків. богів. Сукупність громадянських прав складала честь громадянина.

Значну частину населення складали метеки. Це були вихідці з інших общин, які проживали в Афінах. Вони були особисто вільними, але політичними правами не користувались (брати участь у народних зборах, займати державні посади) і були обмежені в економічних (їм заборонялось володіти землею на території Аттики, мати власні будинки, крім того, вони сплачували особливий податок). Шлюби між метеками і громадянами Афін заборонялись. Кожен метек повинен був, однак, вибрати собі з-посеред громадян опікуна-простата. Цей опі­кун був посередником між метеком і властями, захищав інтереси мете­ка (можливо, й за оплату).

Жінки в Афінах не мали ні політичних, ні громадянських прав.

Найнижчою верствою населення були раби. Характерною ознакою рабського стану з юридичного погляду було абсолютне безправ'я. Рабів взагалі не вважали за людей, тому рабо­власник міг вільно розпоряджатися рабом, який йому належав.

Головним джерелом рабства були війни з негрецькими державами і племенами (варварами). Крім того, джерелами рабства були купівля рабів за кордоном, на­родження дітей від батьків-рабів, віддача у рабство за злочини та інші правопорушення, а до реформ Солона — за борги (після реформ Солона рабами в Афінах могли бути тільки іноземці). Розрізнялися раби державні та приватні.


^ 6. Державний устрій.

За формою державного правління Стародавні Афіни були демократичною республікою. Державний апарат Афінської демократії складався із таких органів влади: народних зборів, ради п’ятисот, геліеї, колегії стратегів і колегії архонтів.

Народні збори. В засіданнях Народних зборів мали право й обов'язок брати участь тільки повноправні громадяни Афін чоловічої статі, які досягли 18 років, але фактично — з 20 років. В Народних зборів мало брати участь не менше 6 тис. чол. Спочатку Народні збори скликали раз на місяць, потім – чотири рази на місяць.

Компетенцію Народних зборів не було чітко визначено. Вони, як уже зазначалось, могли розглядати будь-які питання, що стосувалися як внутрішнього життя, так і зовнішньої політики Афін, як загально­державних, суспільних справ, так і справ окремих громадян. Народні збо­ри передусім були законодавчим органом, а також найвищою інстан­цією у сфері політичній, адміністративній і судовій. Вони ж обирали всіх службових осіб. Народні збори розглядали також питання про війну чи мир, фінансові питання (накладання податків, встановлення зборів, мит), питання заборони чи дозволу ввозити чи вивозити певні товари, культові справи, обрання державних урядовців, а у військовий період — військового командування. У будь-який час вони могли зажадати від урядовців звітувати про свою діяльність, притягати їх до відповідальності та віддавати до суду.

Народні збори виступали і як найвища судова інстанція. Вони роз­глядали справи про антидержавні злочини (зрада, перехід на бік воро­га, видача державної таємниці, спроба повалити існуючий лад, бунт) і будь-які інші справи, розслідуючи їх від початку і до кінця, або тільки в принципі висловлювали думку стосовно винного з тим, щоб деталь­ніше цю справу розглянув суд. Такий засіб розгляду справи переважно застосовували у тих випадках, коли виникало побоювання, що суд може виправдати впливових, знатних громадян, незважаючи на їх очевидну вину.

Народні збори розглядали скарги громадян з приводу хабарницт­ва, зловживань державних урядовців владою, на зловмисних доно­щиків ("добросовісні" донощики одержували половину майна засуд­жених ворогів держави). В Афінах навіть були спеціальні люди, які порушували звинувачення проти недобросовісних урядовців і політич­них діячів —- сикофанти.

У Народних зборах, як уже згадувалось, проводився і остракізм.

^ Прийняття законів становило собою демократичну, проте складну процедуру. Щорічно на перших Народних зборах нового року можна було висувати питання про зміну існуючих законів чи видання нових. Якщо збори проголосували за таку необхідність позитивно, то громадянину, що вносив цю пропозицію, пропонували подати у Раду 500 проект нового закону. Там його й обговорювали. Якщо проект був схва­лений Радою, то разом з рішенням Ради його виносили на найближчі головні Народні збори. Законопроект одночасно публікували для всезагального ознайомлення. Схвалений Народними зборами законопро­ект ще, однак, законом не був — його передавали у суд присяжних — геліею. У геліеї в спеціальній колегії номофетів проводили судову про­цедуру розгляду законопроекту. Народні збори шляхом жеребкування обирали п'ятьох офіційних опонентів нового проекту, захисників ста­рих законів — синдиків, або синегорів. Так відбувався своєрідний су­довий процес: громадяни, які пропонували законопроект, доводили його доцільність і необхідність, а синдики захищали старі закони. Номофети вирішували долю проекту голосуванням. У випадку позитив­ного вирішення законопроект набував сили закону.

На будь-якій стадії проходження законопроекту проти нього міг виступити кожен громадя­нин, заявивши під присягою, що впродовж року порушить проти ініціатора законопроекту судову справу. Дальше проходження законо­проекту чи його дія, призупинялись. Справу передавали в геліею, де її розглядали під головуванням шести архонтів — фесмофетів. Ініціатор проекту відсто­ював його доцільність і корисність, а скаржник, навпаки, доводив його шкідливість для суспільства, антидемократичний чи навіть антидержав­ний характер. Якщо вигравав справу скаржник, то ініціатора законо­проекту карали штрафом чи чимось іншим, а в особливо серйозних випадках він навіть міг бути засуджений до страти. Законопроект вва­жався скасованим. Той, хто тричі був засуджений на підставі такої процедури, надалі позбавлявся права вносити на Народних зборах за­конопроекти. І навпаки, коли справу програвав скаржник, то він втра­чав велику грошову заставу (1 тис. драхм), яку мусив внести, складаю­чи.

^ Рада 500—буле. Створена Клісфеном. Членів Ради обирали за жеребом у кожній філі — по 50 осіб. До реформи Перікла обраними могли бути тільки громадяни перших трьох розрядів, потім усі громадяни незалежно від розрядів, які досягли 30-річного віку і не позбавлені політичних прав. Особи, обрані у Раду, — булевти, проходили спеціальну перевірку (виясняли громадянську позицію булевтів, політичні погляди, моральність, відсутність комп­рометуючих фактів, боргів та ін.). Переобирати булевтів можна було тільки раз.

Після закінчення строку повноважень кожен булевт складав звіт про свою роботу. Під час діяльності Ради будь-який громадянин міг оскар­жити дії булевтів до Народних зборів.

Засідання Ради відбувалися щоденно, крім святкових і траурних пнів.

Оскільки Рада була чисельним ор­ганом виникла необхідність поділити Раду на 10 колегій по 50 осіб у кожній. Кожна колегія управляла краї­ною місяць (рік мав 10 місяців), а який саме — вирішували за жеребом. Час урядування називався пританією, а члени цієї колегії — пританами.

Компетенція Ради 500 була широкою (це був своєрідний уряд краї­ни), вона охоплювала законодавчу, виконавчу і судову сфери. Рада по­передньо слухала і підготовляла всі питання, які виносили на обгово­рення Народних зборів, пропонуючи свій проект рішення (пробулев-му). Без рішення Ради збори не могли прийняти жодного закону чи іншої відповідальної постанови. Рада брала участь у самому процесі прийняття законів: усі законопроекти Народні збори спрямовували у Раду для детального обговорення й оцінки.

Раді належали широкі повноваження у сфері фінансового управ­ління. Вона визначала джерела державних прибутків, статті витрат, віда­ла всіма надходженнями в державну скарбницю, стягувала державні борги, здійснювала продаж конфіскованого майна, розподіляла допо­могу між малозабезпеченими громадянами. Рада визначала розмір внесків у загальну скарбницю афінських союзників — членів Морсь­кого союзу, укладала різні угоди, давала на відкуп державні прибутки, відала випуском грошей. Під загальним керівництвом і наглядом Ради перебували військо і всі військові справи.

Рада контролювала діяльність усіх органів адміністрації та службових осіб, могла порушити справу про притягнення їх до відпо­відальності. Рада відала дипломатичними зносинами з іншими держа­вами: приймала чужі й виряджала свої посольства, вела переговори, укладала міжнародні угоди, заслуховувала звіти афінських послів про виконання ними доручених справ та ін. Раді належала також судова влада.

^ Виборні службові особи. Колегії архонтів і стратегів, інші службовці.

Всі посадові особи, крім архонтів, обиралися за жеребом. Після обрання проходили спеціальну перевірку. Перевіряли його громадянство, вік, відсутність боргових зобов’язань, ообливо перед державою, відношення до військової служби і ін.

До загальних ознак афінських урядовців належали: 1) безоплатність (до реформ Перікла); 2) колегіальність; 3) виборність; 4) підзвітність; 5) короткотерміновість.

^ Колегія архонтів. Тривалий час архонти були найвищими службо­вими особами Афін. У їхніх руках знаходилось управління державни­ми справами, судочинство. З часу реформ Клісфена їх значення поча­ло втрачатись, оскільки зростала роль колегії стратегів.

Вони мали обов'язок щороку здійснювати перегляд усього діючо­го законодавства стосовно його доцільності й ефективності та подава­ти Народним зборам пропозиції про необхідність прийняття нових законодавчих актів, уточнення чи зміни старих, усунення в них супе­речностей, вад, здійснювали судочинство тощо.

^ Колегія стратегів. Замість військового вождя-полемарха, згідно з реформами Клісфена, для військового керівництва був утворений ко­легіальний орган — колегія десяти стратегів. Їх могли переобирати без обмежень у строках. Стратеги відали такими ділянками: важкоозброєною піхотою; легкоозброєним військом; охо­роною країни і веденням війни у її межах; опікою портів і доків (двоє); командуванням флотом; наглядом за будівництвом і оснащенням ко­раблів. Як керівники армії та флоту стратеги мали широкі повноваження у сфері закордонної політики (могли вести мирні переговори, укладати перемир'я, вносити свої пропозиції Народним зборам). У походах вони представляли державу, розв'язували від імені держави конфлікти і спо­ри, затверджували заповіти воїнів, головували у судах, які розглядали справи про військові злочини, та ін. Стратеги мали право одноособо­во визначати винним воїнам покарання — усунення з рядів війська або штраф.

^ Геліея, або суд присяжних. Утворена згідно з реформами Солона. Складалася з 6 тис. членів, яких за жеребом щорічно обира­ли архонти з середовища повноправних громадян чоловічої статі кож­ної філи (по 600 осіб), що досягли 30-річного віку. Після жеребкуван­ня обрані геліасти складали клятву, потім, також через жеребкування, у делегації кожної філи визначали по 500 основних суддів і 100 запас­них. Утворювалось у такий спосіб десять колегій. Кожна колегія виконувала свої безпосередні функції впродовж місяця. У ви­падку потреби (для розгляду важливих справ) скликали дві-три колегії разом. У повному складі геліея засідала рідко. Геліея діяла передусім як найвищий суд країни у ролі першої і другої (апеляційної) інстанцій. Вона також здійснювала контроль за діяльністю службових осіб, зас­луховувала їхні звіти (докимасія), притягала при потребі до відпові­дальності. Геліея брала активну участь у процесі законодавства: їй на­лежало право вирішувати долю законопроекту, прийнятого вже На­родними зборами.

Ареопаг контролював роботу службових осіб, діяльність Народних зборів, затверджував їхні рішення, мав судові й релігійні функції. Після реформ Ефіальта (462 р. до н.е.) ареопаг втратив політичне значення і став органом майже вик­лючно судовим, частково — релігійним. До його складу входили діючі архонти й усі колишні, які успішно пройшли докимасію (перевірку). Члени ареопагу були обрані пожиттєво, вони щорічно звітували про свою діяльність. Крім розгляду судових справ, ареопаг доглядав священні місця, святині, стежив за мораллю, додер­жанням звичаїв. Народні збори іноді доручали ареопагові проводити розслідування антидержавних злочинів, про результати якого треба було доповісти на зборах, після чого справа поступала на розгляд геліеї.

^ Судова система. Найдавнішим судовим органом країни був ареопаг. Потім виник суд ефетів. Солон утвердив як найвищий судовий орган країни геліею — суд присяжних. Згодом створено ще інші судові органи — колегію одинадцяти та колегію тридцяти (згодом колегію сорока).

Ареопаг. До його компетенції після реформ Ефіальта належали справи про навмисне вбивство, поранення чи спричинення каліцтва при замаху на життя людини, підпал і отруєння незалежно від того, закінчилися вони смертю людини чи ні (з мотивів, що могли закінчитися смертю). Справа підлягала компетенції ареопагу тільки у тому випадку, коли потерпілою стороною був повноправний афінський громадянин.

^ Суд ефетів. Складався з 51 особи, по п'ять від філи, і головуючого. Обирали ефетів на Народних зборах громадян, яким минуло 50 років. Компетенція: 1) вбивство з необережності; намовляння до вбивства або співучасть у ньому; вбивство негромадянина; 2) справи про вбив­ство, дозволене законом (при самообороні; вбивство злодія, спійма­ного на гарячому, коханця дружини та ін.); 3) справи громадян, засуд­жених на вигнання за ненавмисне вбивство, але котрі знову вчинили вбивство. У цьому випадку злочинця, який не мав права вступати на територію Афін, саджали біля берега моря у човен, а судді були на бе­резі; 4) справи про вбивство, коли злочинець не встановлений або якщо воно спричинено твариною чи предметом (упав камінь).

Геліея — найвищий судовий орган держави — діяла як перша і друга інстанції. Як перша судова інстанція вона розглядала найважливіші публічні та приватні справи. До публічних належали антидержавні — зрада, перехід на бік ворога, видання державної таємниці, завдання шкоди суспільству, державі та ін.; службові злочини і проступки. При­ватні справи розглядали за приватними скаргами. Згодом приватні справи з компетенції геліеї вилучили і передали іншим судам.

^ Колегія одинадцяти. Створена для розгляду інших важливих кри­мінальних справ: стосовно розбійників, злодіїв, викрадачів дітей і до­рослих громадян та ін. Спійманого на гарячому також відводили у ко­легію. Якщо злочинець визнавав себе винним, то колегія тут же вино­сила вирок (здебільшого смертну кару). Якщо не визнавав або запере­чував проти розгляду справи колегією, то злочинець залишався в ув'­язненні, а його справу передавали на розгляд геліеї. Колегія одинадцяти здійснювала також нагляд над місцями ув'язнення і відповідала за виконання вироків (засуджених до смертної кари, тілесних покарань, ув'язнення).

^ Колегія тридцяти (потім — сорока). Судді цієї колегії постійно виїжджали в населені пункти, розглядаючи дрібні цивільні (до 10 драхм), сімейні та кримінальні справи.


^ 7. Джерела права

Джерела права. До найдавніших нам відомих належать обширні фрагменти законів міста-держави Гортин на Кріті (V ст. до н.е.).

Однак більшість інформації про грецьке право ми маємо з джерел посередніх, зокрема, з уже згадуваних епопей Гомера — Іліади й Одіс­сеї, з творів істориків, зокрема, Геродота Ксенофонта, Діодора Сіцілійського, Плутарха, філософів Платона і Арістотеля. Так, Арістотель написав ґрунтовну працю, присвячену Афінам — "Афінська політія", де йдеться і про право.

Важливим джерелом пізнання афінського зокрема і грецького за­галом права є судові промови спеціальних промовців-ораторів.

Найдавнішим джерелом права в Афінах був звичай.

У 621 р. до н.е. в Афінах архонт Драконт уперше видав системати­зовані писані закони.

Закони Драконта до нас не дійшли, хіба що окремі їх фрагменти. Вони славились своєю суворістю. Майже всім іншим злочинцям загрожувала смертна кара, наприклад, за крадіжку овочів, плодів, предметів вжитку, навіть за лінощі та небажання працювати. Поряд зі смертною карою закони передбачали й тілесні покарання, штрафи, безчестя та ін. Було встановлено різницю між навмисним і ви­падковим убивством. Якщо трапилось випадкове вбивство, то винний міг уникнути покарання — він міг піти у вигнання або відкупитись у рідних убитого.

З V ст. до н.е. основним джерелом права в Афінах стали закони. Їх приймали тільки Народні збори і вони містили загальні, обов'язкові для всіх правила поведінки, діяльності.

1 Греки називають себе елладцями, а свою державу Елладою, оскільки вважали, що грецький рід походить від легендарного героя Елліна.

 Цей період названий гомерівським періодом, оскільки він відомий насамперед по поемах «Іліада» і «Одіссея», приписуваних авторству Гомера

Схожі:

Тема держава І право Стародавньої Греції iconКонтрольні питання до курсу Історія Стародавнього світу
Предмет курсу "Історія Стародавньої Греції". Періодизація історії Стародавньої Греції
Тема держава І право Стародавньої Греції iconТема держава І право Стародавньої Індії
За-лишені нею письмена не піддаються перекладу. Але в куль-турі Мохеджо-Даро багато спільного з культурою Шумеру. У ХVІІІ – XVІІ...
Тема держава І право Стародавньої Греції iconТема держава І право україни у складі російської імперії у першій половині 19 ст
Характеристика права (Джерела права. Кодифікація права. Цивільне право. Шлюбно-сімейне право. Кримінальне право (Види злочинів. Система...
Тема держава І право Стародавньої Греції iconНайблискучішим ритором Стародавньої Греції був
Виступ оратора, що виражає інтереси тієї чи іншої партії чи роз'яснює якусь суспільно – політичну ситуацію
Тема держава І право Стародавньої Греції iconТема 25. Демократична правова держава
Правова держава — це держава, в якій юридичними засобами реально забезпечено максимальне здійснення, охорону І захист основних прав...
Тема держава І право Стародавньої Греції iconМіністерство охороні здоров’я україни
Тема Правознавство як наука. Право: сутність, ознаки і форма. Правова держава. Конституційне право України
Тема держава І право Стародавньої Греції iconМіністерство охороні здоров’я україни
Тема Правознавство як наука. Право: сутність, ознаки і форма. Правова держава. Конституційне право України
Тема держава І право Стародавньої Греції iconXviii-iii ст до н е. Історії Стародавньої Греції
Стародавнього Сходу. Єгипет. Месопотамія у ІV-II тис до н е. Хеттське царство. Стародавня Індія. Стародавній Китай XVIII-III ст до...
Тема держава І право Стародавньої Греції iconТема держава І право галицько-волинського князівства (друга половина 11 – середина 15 ст.)
Тема держава І право галицько-волинського князівства (друга половина 11 – середина 15 ст.) (2 год.)
Тема держава І право Стародавньої Греції iconІсторія старогрецької мови
Знати: нарис історії старогрецької мови, відомості про писемність Стародавньої Греції, фонетичні та граматичні особливості основних...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи