Лекція 7 держава І право стародавнього риму план Римське суспільство у переддержавний (царський) період (VІІІ-VІ ст до н е.) icon

Лекція 7 держава І право стародавнього риму план Римське суспільство у переддержавний (царський) період (VІІІ-VІ ст до н е.)




НазваЛекція 7 держава І право стародавнього риму план Римське суспільство у переддержавний (царський) період (VІІІ-VІ ст до н е.)
Сторінка1/4
Дата25.09.2012
Розмір0.52 Mb.
ТипЛекція
  1   2   3   4

ЛЕКЦІЯ 7

ДЕРЖАВА І ПРАВО СТАРОДАВНЬОГО РИМУ

План

1. Римське суспільство у переддержавний (царський) період (VІІІ-VІ ст. до н.е.).

2. Виникнення Римської держави. Реформи Сервія Тулія.

3. Суспільний лад римської республіки.

4. Державний устрій Риму в період республіки.

5. Характеристика джерел права Риму періоду республіки.


Періодизація історії держави і права Риму

Історію Римської держави дослідники поділили на такі періоди:

1) царський період (754 р. до 509 р. до н.е.). Протягом цього періоду відбувається формування суспільних класів і державного апарату.

2) період республіки (509 – 27 рр. до н.е.).

3. Період монархії (імперії) (27 р. до н.е. — 476 р. н.е.).

Цей період поділяється на дві епохи:

а) принципат (27 р. до н.е. — 284 р. н.е.);

б) домінат (абсолютна монархія) (284-476 pp. н.е.).


^ 1. Виникнення Риму. Римське суспільство
у переддержавний (царський) період (VIII-VI ст. до н.е.)


Стародавній Рим був цивілізацією, яка виросла з маленької землеробської громади, заснованої на Апенінському п-ві ще в Х ст. до н. е. З часом Рим розширив свої території вздовж Середземного моря, Римська держава з часом стала однією з найбільших імперій Давнього

Становлення Римської держави. Рим (Roma), за легендою, заснований нащадками Енея — Ромулом і Ремом у 753 р. до н.е.

Ромулу приписується організація римської общини: населення роз­діляли на три триби (племінні) — общини, триби поділялися на 10 курій, кожна курія на 10 родів, у кожному роді було 10 сімей. Отже, римський народ налічував 3 триби, ЗО курій, 300 родів і 3000 сімей.

Суспільний устрій Давнього Риму. Сукупність римських грома­дян — народ римський — називалася у старовину квіритами — populus romanus guirites (дітьми бога Квірина). Основною суспільною одини­цею був батьківський екзогамний рід. Справи роду вирішувалися на зборах роду, до складу яких входили всі члени роду (чоловічої статі). Очолював рід виборний старійшина. Разом з майновою і соціальною диференціацією вла­ду в родах захоплюють найбагатші впливові люди, з середовища яких і обираються старійшини. Так формувалась спадкова аристократія з її привілейованим становищем. За нею закріплюється назва патриції. Згодом патриціями стали називати всіх повноправних римлян — членів 300 родів.

З послабленням родових зв'язків посилюва­лась римська сім'я (familia). Римська сім’я — це не тільки подружжя та їхні діти, а організм значно ширший. Сюди входили й усиновлені діти, і клієнти, інші близькі й залежні від сім'ї люди, раби. Очолював сім'ю її глава (батько — pater familias). Влада його над дружиною, дітьми та іншими членами сім'ї була необмеженою. Він мав над ними право життя і смерті. Всі особи, котрі перебували під владою батька, називалися агнатами. До них належали не тільки його дружина і власні діти, а й усиновлені, дружини синів, ону­ки, якщо вони жили в його сім'ї. Поряд з поняттям агнатства існувало ще поняття когнатів. Це кровні родичі, які вийшли з-під влади батька (наприклад, заміжня дочка, котра пішла в іншу сім'ю, де стала агнатом).

Крім повноправних громадян-патриціїв у складі римського насе­лення були ще клієнти та плебеї.

Клієнти (лат. clientis — вірний, слухняний). Ця соціальна верства утворилася, зокрема, з чужинців, відпущених на волю рабів, незаконнонароджених дітей. Клієнти перебували в особистій і спадковій залежності від повноправних римлян — так званих патронів (patrones). Клієнт діставав від патрона землю, худобу, інвентар, входив у сім'ю патрона на правах молодшого члена,брав участь у релігійних, сімейних і родових обрядах, святах, йшов разом з патроном на війну (проте у війську не служив), був зобов'яза­ний надавати патрону всіляку моральну і матеріальну підтримку. Клієнти — це вільні люди, котрі могли розпоряджатися своїм майном, торгувати на ринку тощо. Однак не мали права набувати нерухомість. На одруження клієнт повинен був отримати дозвіл патрона. У свою чергу патрон опікував клієнта, захищав його інтереси, честь і гідність, майно та ін.

Відносини між клієнтами, а також між патронами та клієнтами ґрунтувалися на взаємному довір'ї, вірності, закріплювалися звичаями, релігією і законами.: "Буде відданий підземним богам" (тобто проклятий) той патрон, який (навмисне) завдасть шкоду клієнтові (Закони ХІІ таблиць, таблиця VІІІ).

Іншу велику групу вільного, але нерівноправного, другорядного населення становили плебеі (лат. plebs — простий народ, простолюди­ни). Це населення Риму, яке складалося з жителів сусідніх, підкорених і приєднаних до Риму латинських общин. Вони були близькими до римлян за мовою, релігією, звичаями, способом життя (на відміну від клієнтів, котрі вважалися "віддаленими" чужинцями, здалеку). Вони стояли поза сімейною і родовою організацією римської общини патриціїв, не брали участі в зборах общини, не мали жодних політичних прав. Вони повинні були сплачувати податки, виконувати різні громадські функції, служили у римському війську, могли самостійно набувати будь-яке майно, укла­дати угоди, захищати в суді свої інтереси, тобто мали цивільну (але не політичну) громадянську правоздатність (jus commercii). Отож, вони не потребували патронів. Однак їм не дозволялось брати шлюб з пат­риціями, їх не обирали на жодні громадські посади; вони не одержува­ли частки під час поділу державних чи захоплених у сусідів земель.

Органи управління суспільством. Держави у Римі в той час ще не існувало. Але певні органи управління суспільством були сформовані.

Н а р о д н і з б о р и. У них брали участь усі дорослі повноправні громадяни, чоловіки. Народ збирався по куріях, тому збори називалися куріатними коміціями. Повноваження: питання війни і миру, прийняття нових общин до складу римського народу, обирали службових осіб та вождя, заслуховува­ли звіти попередніх, справи культу, про спорудження нових храмів і громадських будівель, суд над громадянами, винних у скоєнні тяжких злочинів, розглядали скарги громадян, при­суджених до смертної кари, затверджували усиновлення та заповіти.

Рішення приймалося за більшістю голосів. Але голосування проводили у куріях, яких налічува­лося 30. Кожна курія мала один голос. Для цього кожна курія збиралася окремо і за більшістю голосів приймала рішення, яке потім на зборах від імені курії висловлював її старійшина.

Ц а р (вождь) — рекс (rex). Очолював римський народ цар. По­сада була не спадкова, а виборна. Обирали царя на Народних зборах пожиттєво. Народні збори в будь-який момент могли зняти царя з посади, притягнути до відповідальності. Зовнішні відмітні знаки ца­ря — пурпурова мантія, золота діадема, скіпетр з орлом, крісло зі сло­нової кістки — так зване курульне крісло.

Рекс найперше вважався воєначальником, верховним жерцем, суд­дею. Він здійснював поточне управління суспільством, розв'язував різні суперечки, конфлікти тощо. Межі його влади визначали звичаї. Він не був самодержцем, не мав необмеженої влади. Над ним стояли Народні збори, а нарівні з ним — сенат.

С е н а т (senatus). Кількість 100 осіб, потім збільшено до 300 — за кількістю родів.

Сенат вважався дорадчим органом при рексі, який повинен був узгоджувати з ним усі важливі ухвали. В сенаті попередньо обговорювались усі ос­новні питання, що розглядали Народні збори, і вносились свої пропо­зиції стосовно їх розв'язання. Всі рішення куріатних коміцій повинні були дістати схвалення сенату. Сенат оберігав батьківські традиції, брав безпосередню участь у справах управління, мав право укладати мир, договори з іншими народами та ін.

г) Ж р е ц ь к і к о л е г і ї. Жерці вважалися виразниками волі богів. При рексі створено три основні колегії жерців, котрі відігравали велику роль у житті суспільства. Це були колегії авгурів, понтифіків і феціалів.

Авгури на основі релігійних ворожінь (за зорями, нутрощами жертовних тварин і птахів та за іншими прикметами) визначали волю богів стосовно тих чи інших дій і вчинків (так звані ауспіції). Вони не перед­бачали майбутнє, а визначали, чи сприятимуть боги задуманим діям.

Понтифіки оберігали і тлумачили звичаї, а в подальшому — зви­чаєве право. Вони наглядали за усіма громадськими і приватними богослужіннями, дотриманням обрядів, відали складанням календаря, веденням літописів; розглядали спірні справи і суперечки громадян, зокрема на релігійному тлі. Вони мали право засуджувати людей за релігійні злочини навіть до страти.

Феціали відали "міжнародними" відносинами: виконували посоль­ські функції, вели переговори з іншими общинами і народами, укла­дали з ними договори, які затверджувалися потім Народними збора­ми чи сенатом. Феціали відали й ритуалом оголошення війни: вмо­чували спис у кров жертовної тварини, йшли на територію ворога й встромлювали у неї спис.


^ 2. Реформи Сервія Туллія.

Виникнення Римської держави

Римська Республіка була встановлена приблизно в 509 р. до н. е., коли останнього з семи римських царів, Тарквінія Гордого, було скинуто з престолу, і була сформована система правління, яка базувалася на щорічних виборах магістратів і різних представницьких зборах. Вирішальний удар родовій організації і привілейованості патриціїв завдав шостий рекс Риму Сервій Туллій (578-534 р. до н.е.). Він поділив усе чоловіче вільне населення Риму — патриціїв і плебеїв —за майновим цензом на п'ять розрядів (до уваги бралося не будь-яке майно, а земля). Відповідно до цієї класифікації поділяли обов'язки військової служби, рід військ і вид озброєння, а також полі­тичні права. Плебеї фактично були прирівняні до патриціїв, за ними визнавали майже повні політичні права: право брати участь у Народних зборах, голосувати, займати виборні посади, брати участь у розподілі державних і захоплених земель, рабів та ін. Отже, пра­вове становище людини в суспільстві стало визначатися не за походжен­ням чи знатністю, а за майновими ознаками (землею).

Римська армія також будується залежно від класифікації на розря­ди. Кожен з п'яти розрядів повинен виставляти певну кількість військо­вих одиниць — сотень (центурій) і мати певний вид озброєння. Воїнів у кожної центурії поділяли на дві частини — молодшу (від 17 до 45 років) — juniores, яка призначалась для бойових походів, і старшу — seniores (від 46 до 60 років), котрі виконували гарнізонну службу. Центуріатна організація мала такий вигляд:

Розряд

Кількість центурій

Майновий ценз




в югерах

(югер=0,25 га)

грошова вартість

землі, аси

Обмундирування




І

80

понад 20

100 тис.

шолом, круглий щит, поножі, панцир (усе з бронзи), меч і спис




ІІ

20

15-20

75 000

шолом, круглий щит, поножі, меч і спис




ІІІ

20

10-15

50 000

шолом, круглий щит, меч і спис




ІV

20

5-10

25 000

списи і дротики




V

30

менше 5

11 000

луки і пращі




Найбагатші громадяни, земля яких оцінювалася понад 100 тис. асів, виставляли 18 центурій вершників, які повинні були служити у війську на конях (кіннота). Коней їм давали за громадський кошт, але утриму­вали вони їх за свій рахунок.

Окрім того, було утворено ще дві центурії ремісників та дві музи­кантів. Найбідніші громадяни, які не мали свого майна, не входили до жодного із розрядів і дістали назву пролетарії (лат. proles — потомство, оскільки крім дітей, у них нічого не було).

Отже, всього налічувалось 193 центурії. Центурії були не тільки військовими, а й політичними одиницями. Сходячись на збори, гро­мадяни відтепер шикувалися за центуріями. Кожна центурія мала один голос, який подавав командир центурії — центуріон.

Сервій Туллій провів пе­репис населення, розподіливши його за розрядами. Тим, хто ухилявся від пере­пису, згідно зі законом, загрожували рабство або смерть.

Друга частина реформи Сервія Туллія полягала у тому, що він чітко визначив межі поселення римського народу, поділивши їх на терито­ріальні одиниці — триби (територіяльні). Цих триб спочатку було створено 20 або 21, з них 4 міські та 16 (або 17) сільських. У територіальну трибу зачисляли всіх римських громадян, які мешкали в даному окрузі. Триби проводили свої Народні збори.

^ Римська держава в період республіки (VI-I ст. до н.е.)

Римляни називали свою державну організацію республікою, що означає "народна справа" (res — річ, справа і publicus — публічна, громадська, народна).

Наприкінці VІ ст. до н.е. в результаті кризи, стан багатьох плебеїв, які втрачали свої наділи землі погіршився. Родова знать патриціїв, втративши частину попередніх привілеїв, була незадоволена посиленням центральної влади, частим залученням до громадських робіт. Цар дедалі частіше діяв як тиран, не рахувався з сенатом, піддавав репресіям визначних його членів, особисто вершив суд і розправу, проводив незаконні конфіскації, чинив насильство і беззаконня. В результаті цього народ повстав та повалив царя Тарквінія Гордого і разом із сім’єю вигнав його за межі Риму. Із 509 р. до н.е. царська влада припинилась. Рим став республікою.

Замість царя вища світська влада у сфері управління була вручена двом магістратам —консулам, котрих щорічно обирали на Народних зборах тільки із середовища патриціїв.

^ Ранньореспубліканський період. Молода Римська держава міцніла і розвивалася. Водночас їй доводилося вести напружену боротьбу з сусі­дами. На півночі Рим довго вою­вав з етрусками, на сході та півдні — з іншими латинськими племена­ми.

Нові загострення відбуваються і всередині держави. Час від часу вибухають конфлікти між плебеями і патриціями. Плебеї продовжу­ють домагатися рівноправ'я. Вони і далі не могли обіймати посади консулів, не могли бути сенаторами, їм не дозволяли брати шлюб з патриціями, закони встановлювали боргове рабство і навіть смертну кару за несплачені борги, патриції володіли кращими землями та ін.. У кінці Vст. патриціям довелося піти на поступки плебеям. Отже, плебеї здобули право обирати на своїх зборах у трибах двох народних (плебейських трибунів) — своїх уповноважених (потім їх стало 10). Вони захищали інтереси плебеїв, забороняли рішення державних органів і урядовців.

Другою великою перемогою плебеїв було прийняття в 450 р. до н.е. збірки перших писаних законів — Законів XII таблиць У 445 р. до н.е. на пропозицію трибуна Канулея прийнято закон про легалізацію шлюбів між патриціями і плебеями.

^ У 326 р. до н.е. законом Петелія ліквідовано боргове рабство, чого давно і наполегливо домагалися плебеї. І, на­решті, 287 р. до н.е. за диктатора — плебея Квінта Гортензія прийнято закон про те, що рішення плебейських трибутних зборів набувають силу закону для всіх громадян і не потребують схвалення сенату.

Так у загальних рисах закінчилась боротьба плебеїв за зрівняння у всіх правах з патриціями. Саме ця боротьба і призвела до швидкого розкладу родоплемінного ладу, прискорила процес утворення держави в Римі.


^ 3. Суспільний лад

Поділ римського населення. Стародавній Рим був рабовласницькою державою. Основним поділом людей був поділ на вільних і невільників (рабів). Вільні люди, у свою чергу, поділялись на громадян і негромадян, чужинців. Громадяни — на повноправних і неповноправних.

Усією повнотою цивільних і політичних прав спочатку користува­лися тільки патриції.

В міру посилення впливу плебеїв поряд з патриціанськими з'явля­ються впливові плебейські династії, політика яких нагадує політику патриціанських родів. Римська знать була тісно пов'язана з аристократичними родами латинських і деяких інших італійських народів.

Повну правоздатність мали тільки римські громадяни, вільнонароджені. Для цього треба було відповіда­ти трьом статусам: статусу волі (status libertatis), статусу громадянства і статусу сімейному. Статус волі вважа­ли чи не найголовнішим, бо раби, наприклад, були не суб'єктами права, а об'єктами. Дуже важливим був і статус громадянства. Воно набувалося: а) народженням від шлюбу римських громадян або хоч від матері-римлянки; б) звільненням римським грома­дянином свого раба; в) усиновленням (удочерінням) римським грома­дянином чужоземця; г) наданням державою громадянства цілим об­щинам чи окремим особам.

Громадянство втрачалося: а) якщо громадянин потрапив у рабство за борги чи у полон, де став рабом; б) був засуджений за тяжкі кримі­нальні злочини Маючи іноді вибір — смерть чи втрата громадянства — вони завжди вибирали смерть.

Що ж означала повна правоздатність. Це: a) jus conubii — право шлюбу, тобто право брати квіритський шлюб, який супроводжувався певними юридичними наслідками (батьківська влада, право дітей на спадщину батька сімейства та ін.); б) jus commercii — повна майнова правоздатність із правом звертатися до римського суду для захисту своїх матеріальних інтересів; в) jus suffragii — право подання голосу, тобто право участі у Народних зборах; г) jus honorum — право висувати свою кандидатуру на магістратські та інші посади.

З найбільш багатих і знатних патриціанських та плебейських родів-династій з кінця IV і у III ст. до н.е. став формуватися так званий благо­родний стан, або "нобілі"(nobilitas). Саме нобілітет, ця нова (май­нова) аристократія, захопила управління державою. Згодом їх стали називати сенаторським станом. Цей стан мав різні почесні звання, права (зокрема, право носити спеціальний золотий перстень, право мати почесні місця на видовищах, урочистостях, свя­тах, право виставляти на похоронах зображення своїх предків). Для сенаторського стану згодом був встановлений майновий ценз у 1 млн сестерцій.

З II ст. до н.е. формується ще один стан — вершники. До нього зачисляли громадян, майно яких становило не мен­ше ніж 400 тис. сестерцій. Це були здебільшого крупні торговці, банкі­ри, лихварі, землевласники. З них комплектували штат вищих і середніх магістратур, вони брали участь у судових коміціях (див. далі), мали де­які почесні права (носити золотий перстень, мати почесні місця на ви­довищах, у театрі тощо).

Категорію неповноправних громадян:

  1. вільновідпущеники. Вони не мали права на шлюб з повноправними громадянами, не могли бути магі­стратами і мали обмеження щодо права голосу­вання. Вони брали участь лише у трибутних коміціях.

  2. чужоземці. З найдавніших часів визнавались деякі права за латинами, найближчими сусідами римлян. З часом за чужинцями починають визнавати певну, обмежену правоздатність.

Латини (latini). Це поняття спершу стосувалося жителів вільних латинських міст — общин, що входили до складу Лація ще до підко­рення його Римом. Після їх завоювання чи добровільного входження до складу Римської держави вони не набували прав громадянства, а зберігали своє. У Римі їм надавалося право jus commercii (майнова пра­воздатність), право виступати в суді, іноді jus conubii (право на шлюб з римлянами), проте вони не брали участі у політичному житті Риму.

Перегрини (peregrini). До категорії перегринів належали: 1) жителі провінцій, котрі входили до складу Римської держави, які не набули ні прав громадянства, ні прав латинів, зокрема, ті, що без бою здалися на милість римлян (dediticii); 2) жителі общин і держав, незалежних від Риму, але чимось з ним пов'язані, які дістали в Римі майнову право­здатність; 3) римські громадяни, засуджені на вигнання з втратою гро­мадянства.

Перегрини у своїй общині зберігали громадянство, жили за своїми звичаями і правом. Правове становище їх у Римі визначалося конкрет­ними договорами Риму з тим чи іншим народом (общиною, містом). Згодом для регулювання правових та інших відносин перегринів з рим­лянами чи між самими перегринами на території Риму було створено спеціальну правову систему — "право народів" (jus gentium), обирались і спеціальні магістрати, які розв'язували правові проблеми перегри­нів — praetor peregrinus.

Раби. Рабство виникло у Римі ще до утворення держави. Раби перебували у приватній і державній власності.Джерела рабства : 1) військовий полон; 2) народження від рабині, навіть якщо батько був вільним (окрім випадку усиновлення ним цих дітей); З) купівля рабів за кордоном; 4) у стародавньому праві—продаж римсь­кого громадянина у рабство (за межі Римської держави) у випадку скоє­ння особливо тяжких злочинів або віддання в рабство при несплаті боргів.

Способи припинення рабства були такі: 1) відпущення на волю раба його господарем. Це робили в при­сутності магістрату, який оголошував раба вільним. Господар міг звільнити раба й своїм заповітом. 2) звільнення з рабства державою.

Правове становище відпущених з рабства людей (libertini) визна­чалось положенням їх попереднього господаря. Вони набували його родового імені й потрапляли у правову категорію вільновідпущеників. У всіх випадках їх правоздатність була обмеженою. Вільновідпущени­ки не могли обіймати виборних посад у державі, брати шлюб з вільно-народженими.

  1   2   3   4

Схожі:

Лекція 7 держава І право стародавнього риму план Римське суспільство у переддержавний (царський) період (VІІІ-VІ ст до н е.) iconМіністерство освіти І науки України Львівський національний університет імені Івана Франка Правничий коледж Додаткові плани семінарських занять та контрольні питання курсу „Історія держави І права зарубіжних країн”.
Розклад первіснообщинного ладу та виникнення держави І права. Держава І право країн Стародавнього Сходу. Держава І право Стародавнього...
Лекція 7 держава І право стародавнього риму план Римське суспільство у переддержавний (царський) період (VІІІ-VІ ст до н е.) iconТема 1 поняття та предмет римського приватного права предмет курсу “Римське приватне право”
Римське право в історії людства посідає виняткове місце. Воно пережило народ, який його створив, вийшло далеко за межі Риму І епохи,...
Лекція 7 держава І право стародавнього риму план Римське суспільство у переддержавний (царський) період (VІІІ-VІ ст до н е.) icon1. Розклад первіснообщинного ладу та виникнення держави І права. Держава І право країн Стародавнього Сходу
Тема Розклад первіснообщинного ладу та виникнення держави І права. Держава І право країн Стародавнього Сходу (2 год.)
Лекція 7 держава І право стародавнього риму план Римське суспільство у переддержавний (царський) період (VІІІ-VІ ст до н е.) iconЛекція 10. Держава І право феодальної Франції > Розвиток феодальних
Абсолютна монархія. Державний устрій в період абсолютизму. Реформи Рішельє та Людовіка XІV
Лекція 7 держава І право стародавнього риму план Римське суспільство у переддержавний (царський) період (VІІІ-VІ ст до н е.) iconЛекція: Держава І право Вавилону Характерні риси країн Стародавнього Сходу. Виникнення, розвиток та падіння Вавилону. Характеристика суспільного ладу. Державний устрій
Однією з одних соціальних форм, які відіграли вирішальну роль в еволюції давньосхідних суспільств, була сталість сільської общини,...
Лекція 7 держава І право стародавнього риму план Римське суспільство у переддержавний (царський) період (VІІІ-VІ ст до н е.) iconДержава І право україни у період козацько-гетьманської доби (середина 17 – кінець 18 ст.)
України визначала Російська держава, гетьман І козацька старшина перебували на службі у царя, проте Україна зберігала самостійність...
Лекція 7 держава І право стародавнього риму план Римське суспільство у переддержавний (царський) період (VІІІ-VІ ст до н е.) iconПерелік питань до держіспиту з дисципліни теорія держави та права
Поняття, види суспільств. Громадянське суспільство. Держава і громадянське суспільство
Лекція 7 держава І право стародавнього риму план Римське суспільство у переддержавний (царський) період (VІІІ-VІ ст до н е.) iconТема держава І право україни у період народно-визвольної війни 1648-1654 рр
Характеристика права України періоду народно-визвольної війни (Джерела права. Цивільне право. Кримінальне право. Судочинство)
Лекція 7 держава І право стародавнього риму план Римське суспільство у переддержавний (царський) період (VІІІ-VІ ст до н е.) icon14. Держава І право урср у період "відлиги" М. Хрущова (друга половина 1950-х перша половина 1960-х рр.), У період "застою" Л. Брежнєва (середина 1960-х середина 1980-х рр.) Та у період перебудови (1986-1991 рр.)
Політичний режим у період “застою” Л. Брежнєва у середині 1960-х – середині 1980-х рр. Українська Гельсинська Група (угг). Державний...
Лекція 7 держава І право стародавнього риму план Римське суспільство у переддержавний (царський) період (VІІІ-VІ ст до н е.) iconПлан проведення наукових та науково-технічних заходів Сумським державним університетом у 2014 році
Міжнародна нпк «Особистість, суспільство, держава: проблеми минулого І сьогодення»
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи