Англо-саксонська держава icon

Англо-саксонська держава




Скачати 203.62 Kb.
НазваАнгло-саксонська держава
Дата25.09.2012
Розмір203.62 Kb.
ТипДокументи

Англо-саксонська держава

Про суддів (яким повинен бути суддя)

Повстання народних мас в англо-саксонських країнах нерідко були спрямовані проти жорстокості та несправедливості суддів, тому в законах того часу зустрічались постанови, які засуджували судове свавілля і хабарництво.

Близько 1000 року невідомий автор склав правонавчальні настанови про те, яким повинен бути суддя. Настанови, пройняті біблійським духом, складені були з використанням сентецій Ісідора – іспанського єпископа, письменника першої половини VII століття.

[Витягнення]


1. Кожен, хто судить справедливо, тримає в руках шальки терез. Він кладе на кожну з шальок справедливість і милосердя: спершу він визначає по справедливості відшкодування (bote) за скоєння (злочину), а згодом по милосердю він з урахуванням вини накладав штраф (wite).

3. Рішення повинні виноситися, не дивлячись на особу, так як він (суддя) не повинен побоюватись застосувати Правду (fole-rihte), як до заможних, так і до бідних, як до друга, так і до ворога.

4. Ніщо не являється більш безморальним, ніж отримання винагороди (хабаря) за винесення судового рішення, тому, що винагорода засліплює серця розумних людей і вони перекручують слова правдивих людей.

8. Ніякий елдерман не повинен ставити у себе в якості посадових осіб нерозумних або неправдивих суддів; нерозумний, по своїй неосвіченості, не розуміє Правди, а неправдивий з корисливості спотворює право, котре він вивчив.

9. Бідні люди зазнають зі сторони неправдивого судді навіть гіршого пограбування, ніж зі сторони самої жорстокрї ворожої навали (here). Ніякий (ворожий) військовий вождь (heretoga) не на стільки жадібний до надбання чужих людей, як неправдивий суддя до (власності) своїх підлеглих.

10. Також часто добрі судді тримають шкідливих і хижих посадових осіб, чия вина заплямовує самих суддів, і якщо вони (судді) їм в їх грабунку не перешкоджають, то вони будуть знищені гріхами своїх підлеглих.

11. Також продажні судді часто затягують із-за своєї корисливості винесення рішень і до тих пір не доводять справи до кінця, поки їх гаманець не буде наповнений, і коли вони вже після цього виносять рішення, то приймають до уваги не справу, а винагороду.

14. Гнівливий суддя не може зберігати справедливість в рішенні, тому, що затьмарення в гніві не дає йому можливості бачити ясно правду.

15. При винесенні рішення потрібно звертати увагу не на положення особи, а на (суть) справи.

16. Неправдиві судді тим, що звертають увагу на положення осіб, ідуть при проголошенні істини хибним шляхом, і вони часто справедливим шкодять тим, що прикривають недобросовісність.


^

Велика і Кларендонська Ассізи


Велика і Кларедонська Ассізи були видані при правлінні короля Генріха ІІ (1154–1189), який вступив на англійський престол після довготривалого періоду феодальних міжусобиць (1134–1153).

Особливо велику роль в ході централізації англійської феодальної держави відіграла, так звана, “судова реформа” Генріха ІІ. Ця реформа проводилась ним поступово, на протязі років за допомогою видання судових ассіз, які представляють не стільки законодавчі акти, скільки адміністративні розпорядження-інструкціі, котрі передавались королівським роз’їздним суддям, які направлялися для того, щоб творити там суд від імені короля. Найбільш важливими з цих ассіз були Велика ассіза і Кларендонська ассіза.

Дата видання першої з них точно не відома. Офіційний текст цієї ассізи не зберігся, і її зміст дійшов до нас лише у викладі відомого юриста і політичного діяча кінця ХІІ століття Гленвілля в його трактаті "De degibus Angliae”. Кларендонська ассіза була видана в 1166 році в формі інструкції роз’їздним суддям. Обидві ассізи були направлені одночасно, як проти старої судової розправи – “божого суду”, діючої в Англії до цього часу з її ордаліями, судовими поєдинками, співприсяжництвом, так і проти зосередження юрисдикції в імунітетних сеньйоральних куріях. Феодальна сутність цих ассіз особливо виразно проявляється в тому, що вони різко протиставляють вільну людину – віллану у позовах про землю (Велика ассіза) і, по суті, не захищають законом біглих кріпаків (Кларендонська ассіза). Таким чином, ассізи Генріха ІІ започаткували офіційне введення в англійське “загальне право” суто феодального принципу “виключення вілланства” (exceptio villenagii), котрий повністю позбавляв вілланів захисту королівських судів у відношенні їх власних, частково, земельних прав. Цим ассізи Генріха ІІ визначили на тривалий час безправ’я вілланів у феодальному англійському суспільстві.


(а) Велика ассіза

7. Велика ассіза є королівською благочинністю, милістю короля і радників-магнатів, являє собою рятувальну турботу про життя людей та цілісність держави. Якщо хтось бажає зберегти за собою право на ту землю, котрою він володіє як вільним триманням, то люди можуть усунути вихід поєдинка1… З великої справедливості виникло це правове встановлення; адже право, яке після багатьох і довгих відстрочок ледь прояснюється через поєдинок, завдяки благополучності цього встановлення зручно і швидко виявляється. Адже ассіза ця не очікує стільки законних відстрочок, скільки поєдинок, як буде видно з наступного. А дякуючи цьому зберігається і праця людей і видатки бідних. Крім цього, наскільки більшу вагу має в судових справах дане слово багатьох гідних свідків, ніж лише одного, настільки на більшій справедливості знаходиться це встановлення, ніж поєдинок. Адже в той час, як поєдинок виникає із свідчення одного присяжного, це встановлення потребує присяги як найменше дванадцяти повноправних людей.

Розпочинають справу на цій ассізі в такому порядку. Той, хто з самого початку положив себе на ассізу1, спитає наказ про мир2 для того, щоб не бути притягненим до суду противником силою наказу, завдячуючи котрому між ними перед цим виникла судова справа про тримання, через якого тримаючий поклав себе на ассізу.

10. За допомогою таких наказів набуває мир той, хто тримає і кладе себе на ассізу до тих пір, поки противник, з’явившись в курію, спитає другий наказ, щоб чотири повноправні лицарі з графства та з сусідства вибрали дванадцять повноправних лицарів з того ж сусідства, які під присягою скажуть, хто має більше прав на землю…

12. Але слід мати на увазі, що коли в курію з’являються в попередньо визначений день чотири лицарі, готові вибрати дванадцять інших…, то чи з’явиться, чи не з’явиться той, хто тримає, тим не менше цих чотирьох лицарів і під їх присягою буде проведено вибори дванадцяти…

14. Після того, як буде проведено вибори дванадцяти лицарів, вони повинні бути запрошені з’явитися в курію, готові сказати під присягою, хто з них, тримаючий або шукаючий, має більше прав у своєму позові…

16. В день, попередньо визначений двонадцятьом лицарям для проведення розслідування, чи прийде той, хто тримає або не прийде, розслідування це без затримки повинне бути проведене.

17. Потім приступають до розслідування, чи добре відоме саме право присяжним, чи деякі знають, а деякі не знають, або ж ніхто не знає. Якщо ніхто з них не знав правди про це і воно було засвідчене в курії їхньою присягою, то слід звернутися до інших, поки не знайдуться такі, які знають правду про це, а деякі не знають, тоді, відхиливши незнаючих, слід призвати в курію інших, поки не знайдеться, щонайменше, дванадцять згідних в цьому. Потім, якщо деякі з них будуть говорити на користь одного, а деякі з них будуть говорити на користь другого, то повинні бути приєднані до них інші, поки дванадцять будуть згідні свідчити в користь тієї і іншої сторони. Кожен з тих, хто був призваний для того, повинен присягнути, що він не буде говорити про це неправду і, знаючи, не буде приховувати правди; а щоб мати знання тим, хто приносить присягу про це, потрібно, щоб вони знали про це через відчуття слуху і зору, або із слів своїх батьків, або зі слів, котрим вони б вірили як власним.

(б) Кларендонська ассіза

(1166р.)

Починається Кларендонська ассіза, видана королем Генріхом ІІ із згодою архієпископів, єпископів, аббатів, графів, баронів всієї Англії.

1. Перш за все постановив вище названий король Генріх на нараді усіх баронів своїх для охорони миру і збереження правосуддя, щоб по окремим графствам проводилось розслідування і по окремим сотням через дванадцяти повноправних людей сотні, і через чотирьох повноправних людей кожного села під клятвою, що вони будуть говорити правду: чи є в їхній сотні або в іх селі яка небудь людина, яку на основі фактичних даних або по слухам звинувачують в тому, що він розбійник, таємний вбивця, або грабіжник, або такий, який переховує розбійників та таємних вбивць, грабіжників після того, як король став королем. І це нехай розслідують судді у своій присутності, а шеріфи у своій.

2. І якщо ж виявиться, що обвинувачений на основі фактичних даних або на основі слухів, клятвених показань названих вище є дійсно розбійник або ж таємний вбивця, грабіжник, переховувач їх після того, як король став королем, то він повинен бути арештованим і підлягти випробуванню водою, і дати клятву, що не був розбійником або таємним вбивцею, грабіжником, переховувачем їх після того, як король став королем.

4. І коли розбійник, або таємний вбивця, котрі будуть арештовані інакше, ніж на основі цієі клятви, нехай буде так, як звичайно це буває і повинно бути.

6. І шеріфи, котрі арештовують їх, нехай приводять їх перед суддею без другого запрошення, крім того, яке вони вже отримали. І коли розбійники, або таємні вбивці, грабіжники, переховувачі їх, котрі були арештовані на основі клятвених показань або ж іншим шляхом, передаються шеріфам, ці останні повинні приймати їх негайно без затримання.

7. І в кожному окремому графстві, де нема тюрем, вони повинні бути збудовані в бурзі чи якому-небудь замку короля на його кошти та з його дерева, якщо воно знаходиться близько, або з дерева найближчого лісу, під наглядом слуг короля для того, щоб шеріфи могли в них тримати під вартою посадових осіб, які роблять це зазвичай, і їх слуг тих, котрі були арештовані.

8. Король бажає також, щоб всі з’являлись на збори графств для принесення цієї клятви так, щоб ніхто не залишався вдома в силу якої-небудь привілегії, яку він має або в силу того, що він сам має свою власну курію або соку1 і тому може не з’являтися для принесення цієї клятви.

9. І нехай не буде нікого на території замка і за територією, а також і в баронії Уолінгфорд, хто б заборонив шеріфам в його курію або на його землю для огляду вільних поручителів, і щоб все було під поручителями; і перед шеріфами нехай вступають під вільне поручительство.

10. І в містечках або в бургах нехай ні в кого не буде людей, і ніхто не приймає в свій дім, або на землю свою, або на свою соку (людей), за яких він не дасть поручительства.

11. І нехай нікого не буде в місті, або в бурзі, або в замку,або за їх територією, а також і в баронії Уолінгфорд, хто б заборонив шеріфам вступати на свою землю або на свою соку для арешту тих, про яких на основі фактичних даних або на основі слухів говорять, що вони розбійники, або таємні вбивці, грабіжники, переховувачі їх, або оголошені поза законом, але король наказує, щоб всі допомагали шеріфам в затриманні ( злочинців).

12. І якщо хто буде арештований, у кого знайдено було що-небудь, що взято під час пограбування, і якщо він має погану репутацію, і про нього є свідчення, і в нього немає поручителя, то він не повинен підлягати випрпобуванню, а якщо він не мав дурної репутації, то за знайдене у нього він повинен йти на випробування водою.

13. І якщо хто зізнався перед повноправними людьми або перед зборами сотні в таємному вбивстві, грабежі, переховуванні їх. А потім захотів заперечувати це, він не повинен рідлягати випробуванню.

14. Король бажає також, щоб ті, котрі будуть підлягати випробовуванню і вийдуть чистими з нього, але в той же час користуються самою дурною славою і по свідченню багатьох і повноправних людей вважаються здатними на самі погані вчинки, залишили територію земель короля так, щоб на протязі восьми днів переїхали море, якщо тільки їх не затримає неприязний вітер, і з першим же приязним вітром вони перейдуть море і після цього не вернуться в Англію інакше, як по особливій милості короля; нехай вони будуть об'явлені поставленими поза законом, і якщо вернуться, повинні бути арештованими як поставлені поза законом.

15. І забороняє король, щоб якась бродяча людина (vaibus), тобто бродяга (vagus) або нікому невідомий, знаходив пристанище не більше чим на одну ніч, якщо тільки він тут не захворіє, сам він або його кінь, дякуючи чому може вказати на повністю допустиме виправдування.

16. І якщо він пробуде там більше однієї ночі, він повинен бути арештованим і знаходитись під арештом, поки не зявиться його сеньор, щоб поручитися за нього, або поки не представить надійних поручителів. І той подібним чином повинен бути арештованим, хто дав йому пристанище.

18. І всі шеріфи повинні заносити в списки всіх біглих., котрі втекли з їх графств, і ще вони повинні робити це перед зборами графств, і імя іх, внесені в списки, вони принесуть суддям, як тільки вони зявляться до них (в графства), щоб вони розшукували по всій Англії, а майно їх було взяте на користь короля.

^

Генрі Брактон


Трактат “Про закони і звичай Англії”

Трактат Генрі Брактона “Про закони і звичай Англії” – один з найбільш цікавих джерел з історії англійського середньовіччя “загального права” і держави, а також з історії юридичних і політичних теорій середньовіччя.

В трактаті Брактона відобразились всі основні появи економічного і політичного життя в цей бурхливий час, і перш за все процес формування феодального “загального права”. Трактат, складаючись з шести томів, які діляться на книги і параграфи, дійшов до нас в незакінченому вигляді. Тим не менше оскільки він торкається багатьох найбільш важливих сторін англійської середньовічної правової системи, трактат Брактона дає ясне викладення англійського феодального “загального права” у тому вигляді, в якому воно склалося в середині ХІІІ століття.

В період, коли в Англії ще господарювало прецендентне право, трактат Брактона являвся единою систематизованою збіркою основних положень “загального права”, свого роду неофіційним кодексом, котрим широко користувався судовий апарат корони. По цій же причині цей трактат являється одним із найцінніших джерел з історії “загального права”.


1. Про те, що в одній тільки Англії користуються звичаєм і неписаним правом.

Тоді, як майже і в усіх країнах користуються законами і писаним правом, тільки в одній Англії діє неписане право і звичай. Саме в цій країні право виникло з неписаного (звичая), який отримав загальне схвалення в результаті застосування.

Але не буде помилкою назвати англійські закони (хоч і неписані) – законами, адже силу закону має те, що по справедливості встановлено та схвалено вищою владою короля або князя, з поради і зі згоди магнатів1 і з загального схвалення держави (reipublicae). В Англії діє також багато різноманітних звичаїв, відповідно до різних місцевостей (країни), адже англійці володіють за звичаєм багатьма правами, яких вони не мають по закону, так в різних графствах, місцевих общинах, бургах та селах постійно повинні проводитись розслідування, який звичай цій місцевості. І як цього звичаю дотримуються ті (люди), котрі посилаються на нього.

^

Розділ ІІІ


1. Про основні (питання) трактату і перш за все про те, що таке закон.

Зараз ми повинні переглянути, що таке закон, і нехай буде відомо, що закон – це загальне рішення розумних мужів, (прийняте) на раді2, це засіб примусу відносно тих, хто порушує його, це загальне ставлення держави. Творцем правосуддя є бог, адже правосуддя належить творцю. І згідно цього права і закон означає одне і теж, і хоч в широкому значенні слова законом називається все, що може бути прочитане, але в більш спеціальному розумінні (це слово) означає справедливе узаконення, котре підтримує все чесне і забороняє все протилежне (чесності).

2. Про те, що таке звичай.

Звичай це те, що інколи виконується як закон в тих місцевостях, де він затвердився впродовж довгого користування і виконується подібно закону, тому що тривале використання і звичай мають не меншу силу, (чим закон).

Розділ ІV

3. Що таке право і про різні значення цього слова.

(слово) право (jus) походить від слова справедливість (justitia), і воно має різноманітні значення, адже воно вживається для позначення самої науки (про право) або твору, написаного на запитання про право, так правом називається наука про добро і справедливість, дякуючи гідності, якою нас інколи називають її працями – адже ми турбуємось (про дотримання) справедливості і служимо здійсненню священних прав. Інколи також правом називаають звичаєве право, котре завжди є справедливим, інколи (це слово вживається) для назначення тільки громадянського права (jus civile), інколи так називають преторське право (jure praetorio), інколи те, що є результатом вирока. Адже говорилось, що претор виконує право (і) тоді, коли він виносить несправедливе рішення. так, як мається на увазі не те, як претор поступив (в дійсності), але й те, як він повинен поступити (в цьому випадку).

Слово право інколи вживається також для позначення судового процесу, інколи – якого-небудь зобовязання, інколи позначає якесь наслідство, власність на якусь річ, або володіння власністю, тому що існує (окремо) право власгості і право володіння. Право володіння – наприклад, володіння феодом, у цьому випадку має місце ассіза про смерть попередника1. Право власності може відноситись до (звичайного) вільного тримання, якщо хтось тримає його на встановлених умовах пожиттєво. Право власності називається абсолютним правом на основі якого людина користується подвійним (правом)2. Інколи право власності може бути окремо від права володіння, адже право власності зараз після смерті попередника переходить до найближчого наслідника, все рівно – малолітньому або повнолітньому, мужчині або жінці, божевільному, як наприклад, до ідіота, до глухого, до німого, присутнього чи відсутнього, незнаючому або знаючому (про наслідство). Володіння ж (фактично) не завжди негайно переходить до таких спадкоємців, хоча володіння і право володіння завжди наближається до власності. Адже право володіння само по собі може переходити до других осіб, (родичів) других ступенів, наприклад, коли право власності переходить до найближчого родича по батьку і старший брат, получивший сейзіну (право володіння), помре, знаходячись у володінні цієї власності, то певне право власності разом з правом володіння, яке повинно наближатись до основного права, переходить до його наслідників, і так від наслідника до наслідника. При цьому перші наслідники мають більше прав, чим наслідники другого (покоління), але завжди повинно віддавати перевагу праву володіння до тих пір, поки перші наслідники не докажуть свого права (власності). Якщо, однак, молодший брат має декілька синів і старший з них отримує сейзіну, то слідує у відношенні його поступити, як було вказано вище, і так право власності може безконечно переходити до багатьох різних наслідників, так що коли більшість мають право власності, один або декілька людей можуть мати більше прав (на неї).

Інколи слово “право” вживається для назначення влади, наприклад, коли говорять “такий –то в свому праві”, інколи для позначення суворості права, коли проводиться різниця між правом і справедливістю (aeguitas).

5. Що таке справедливість.

Справедливість – це певне регулювання (спірних) справ, коли для однакових випадків прагнуть застосувати однакові права і все вирішується на рівних засадах. Справедливість позначає тут рівність, і вона застосовується у (всіх) справах, тобто у тому, що говорять і роблять люди.

Правосуддя ж заключено у розумі людей. Стоячих на грунті закону, тому, ми будемо називати рішення по справедливості праведним, але незаконним, а людину, послідуючу літері закона – несправедливу. Однак неправильно вживати ці терміни, ми називаємо людину (виносячу таке рішення) справедливу, а рішення (по справедливості) законним.

Таким чином, юриспруденція (законоведення) багато в чому відрізняється від правосуддя, юриспруденція признає (за людиною право), а правосуддя віддає кожному те, що йому належить. З другоі сторони, правосуддя є одне з найвищих благ, а юриспруденція має лише допоміжне значення.

6. Які (основні) заповіді права.

Існує три заповіді права: жити чесно, не заподіювати шкоди іншому, кожному віддавати його.

Том ІІ


З книги ІІІ

Розділ І

1.Про іски і що таке іск.

Вище йшлось про особи і речі, тепер слідує сказати про іски і вияснити що таке іски, коли вони виникають і які існують іски, і як вони порушуються і потім обгрунтовуються, і як після цього вони захищаються.

Іск – це право шукати (perseguendi) в суді те, що слідує кому-небудь. І слово “право” вживається тут, щоб відрізнити його від тих претензій, які не основані на праві, або від тих претензій, які хоч являються частиною права і дають основу для іска, але можуть бути відхилені по протипоставленому йому (іску) законному відродженню (exceptionem)…

Таким чином, коли говорять “шукати” цим підкреслюють відмінність іска від відродження (exceptionis), при якому не ми “шукаємо” щось від іншого, а швидше інший щось добивається від нас, і ми змушені захищатися, хоч в дійсності ми виконуємо роль істца. Також слово “в суді” тут вжите. Щоб відрізнити в суді від переслідування поза суда, наприклад, нічного або денного грабіжника і при цьому нікому не дозволено карати без суда за виключенням тих випадків, коли злочинці схоплені на горячому, адже їх життя і смерть і члени належать королю. Рівним чином, слова “те, що йому належить” вживані, щоб підкреслити відмінність громаданських ісків від кримінальних, за допомогою яких я добиваюся в суді не тільки того, що слідує особисто мені, але й того, що може вимагати інша людина на основі королівського миру і загальної користі.

2.Як виникають іски.

Треба знати, що іск виникає із попередніх (йому) зобовязань подібно тому, як донька (народжується) від матері. Але зобовязання, яке є матірю іска, веде своє виникнення і початок від якогось попереднього грунту: з контракта або квазі-контракта з делікта або квазі-делікта1.

Для поручення ісків необхідно, щоб вони були зібрані в певних формах, про які ми скажемо нижче, і такого роду іски, виникаючі з контракта або квазі-контракта завжди будуть громадянськими (ісками). Зобовязання може виникнути також із деліктів або квазі-деліктів.


Розділ V

  1. Де повинні розглядатися кримінальні іски.

…Треба знати, що всі кримінальні іски повинні розбиратися в курії короля, так як тільки можуть накладатися тілесні покарання, і у присутності короля, якщо справа стосується його особисто, наприклад, у випадку злочину проти величності, або в присутності спеціально призначених для цього суддів, якщо справа стосується приватних осіб. Але життя і члени людей знаходяться у владі короля, і у відношенні захисту, і у відношенні покарання, хіба що тільки хтось інший користується спеціальною превілегією1.

Існують також і менш значні злочини, які стосуються відносно короля в тому розумінні, що вони є порушенням його миру, відносно окремих людей, проти котрих було скоєно злочин, як наприклад, крадіжка, грабіж в порушенні королівського миру, побої та інші подібні їм.

Акт про покарання бродяг і надання допомоги бідним і недієздатним 1572 року.

Акт 1572 року – один з найбільш жорстоких законів. Перший акт проти бродяг та бідних був виданий в 1495 році. Він провів різку різницю між дієздатними і недієздатними бродягами та бідними, наражая перших на більш тяжкі покарання. Недієздатним особам належало жити у своїй сотні і заборонялося просити милостиню за цією сотнею. Ця різниця була закріплена статутами 1530 і 1536 роках, які дозволяли старим і хворим збирати милостиню, але дієздатних бродяг заставляли давати клятву, що вони будуть працювати. Статут 1547 року цікавий тим, що він зобовязував “бродяг” на протязі місяця найти собі роботу, в іншому випадку погрожували віддатиїх у рабство тому, хто донесе на них як на бродяг. Такий “раб” не міг залишити господаря під загрозою клеймування., залишення в пожиттєве рабство, а у випадку третьої втечі – смертним покаранням. Опублікований нижче Акт 1572 року відзначається ще більшою жорстокістю у відношенні працездатних бродяг і бідних. Він передбачав піддавати їх катуванню кнутом і клеймуванню, якщо їх побачать в бідності перший раз, смертною караю в другий раз, якщо їх ніхто не захоче взяти в прислугу, і смертною карою без всякого помилування в третій раз. Статут цікавий тим, що тримає в собі першу спробу точного визначення працездатності бродяг та “бідних” (стаття V), а також тим, що він зобовязував місцеву владу графства і міст забезпечити існування непрацездатних хворих і престарілих бідних, покладаючи їх існування на місцевих платників податку. Тим самим статут поклав початок англійському “законодавству про бідних”, яке було змушеним визнанням біднотства як звичайного і закономірного явища в країні. Обидві тенденції цієї постанови отримали подальший розвиток в двох актах 1597 року.

“Акт про ненависть до бідних” 1597 року увібрав в себе все те, як треба виявляти в графствах і містах потребуючих в утриманні бідняків, яким чином з ними слід обходитися і звідки брати кошти на їх утримання.

Другий акт цього ж року “Про покарання бродяг і бідних” передбачав для них виправні будинки в кожному графстві і місті, а в якості покарань для бродяг встановлював катування кнутом, “поки його чи її спина на вкриється кровю”, з висланням по місці народження, а в деяких випадках – вигнання з Англії у “заморські країни”.

[Витягнення]

ІІ. [Особи старші 14 років, взяті за прохання помилувати, повинні бути посаджені в тюрму до наступної сесії]…

V. Для повного визначення того, які особи повинні рахуватися в силу цього акта бідних бродягами і нести покарання за свій образ життя, нині обявляється і встановлюється владою справжнього парламента: будь-яка особа і особи, які є або називають себе ходатаями по справах і вештаються там і сям в якійсь області або областях цього королівства. Не маючи достатніх повноважень виданих від особи нашої верховної господині королеви, і всі інші особи, котрі бродять в якійсь області одного королівства і займаються хитрою і кмітливою беззаконною азартною грою або, як деякі з них, заявляють, що мають знання в фізіономістиці, хіромантії і інших шкідливих науках, чим дурять людей, говорячи, що можуть предсказати їм долю, смерть чи богатство, і розказуючи тому подібні фантастичні ідеї; і всяка особа або особи котрі здорові та міцні тілом і здатні працювати, не мають землі або хазяїна, не займаючись якоюсь законною торгівлею, ремеслом або професією для отримання коштів для існування, і які не можуть пояснити, яким законним шляхом вони дістають собі їжу; і усі фехтувальники, вожаки медведів, актори, котрі не належать якомусь барону цього королівства або якійсь особі вищого рангу, всі жанглери, паяльщики і дрібні торгівці, котрі бродять не маючи дозволу, як найменше двох мирових суддів; усі чорноробочі, здорові тілом, бродяги, які відмовляються працювати за ту розумну плату, яка встановлена і зазвичай дається в тих місцях, де таким особам доводиться жити; всі підробники дозволів і паспортів; всі студенти Оксфордського або Кембриджського університетів, мандрівники, випрошуючи милостиню і не маючи на те дозволу від комісара, канцлера цих університетів за їх печаткою, усі матроси, брехливо заявляючі, що потерпіли поразки і корабель затонув ... і всі особи, випущені з тюрем, корті просять милостиню або йдуть до себе на батьківщину або до друзів, не маючи дозволу від двох мирових суддів тієї області, де вони були звільнені, - всі такі особи повинні бути зарахованими до бродяг і бідних, передбачених справжнім актом; сюди відносяться всі ті особи, котрі після цього почнуть порушувати ті добрі накази, котрі в 2-й частині справжнього акта встановлені для допомоги престарілим біднякам.

XVI. По людинолюбію необхідно потурбуватися про бідних, престарілих, а бродяг карати; а бідні, престарілі люди повинні отримувати житло по всьому цьому королівстві для того, щоб жити там, щоб після цього ніхто з них не бідував і не бродяжничав. Тому справжній парламент своєю владою постановляє, щоб мирові судді всіх і окремих графств Англії і Уельса і усі інші мирові судді, мери, шеріфи, бейліфи та інші посадові особи кожного сита, бурга, округа і імунітета в цьому королівстві в межах своїх повноважень повинні на передодні найближчого свята св.Варфоломея або в саме свято розприділити між собою обовязки, і після цього в кожному із своїх підвідомчих округів провести розшуки і розслідування відносно всіх престарілих, бідняків, які народилися в певних округах і проживали там напротязі 3 років до дійсного парламента, котрі живуть або змушені жити милостенню і на рахунок народної благодійності; після цього розшуку слід завести регістраційну книгу, яка містить імена і прізвища всіх тих престарілих, бідних, які знаходяться в цих округах, ця книга повинна завжди бути в цих суддів, мерів, бейліфів та інших чиновників, або когось з них. І коли число тих бідних людей, змушених жити милостиню буде точно з’ясовано, тоді ці судді, мери, бейліфи, шеріфи та інші посадові особи повинні зі своєї точки зору в певний час призначити в кожному свому окрузі підходящі та зручні місця і надати там цим бідним особам житло. І ці (посадові особи) повинні також на свій розсуд в кожному свому окрузі призначити або знайти збирачів на цілий рік, яким була б вказана вищеназвана сума, яку вони повинні збирати в певній пропорції і видавати цим бідним в кількості, яку призначать судді, мери, шеріфи, бейліфи та інші посадові особи. Також вони повинні призначити на свій розсуд наглядачів за бідними людьми на строк 1 рік. І якщо хто відмовиться бути наглядачем, то кожен, хто відмовився заплатити штраф розміром в 10 шиллінгів за кожну таку таку провинність…


Використана література:


1. Хрестоматия памятников феодального государства и права стран Европы. под ред. В. М. Корецкого. Юрид. л-ра. М. 1961.

1 Судовий поєдинок був введений в Англії після норманського завоювання. Билися бойовими сокирами, до того ж кожна сторона мала право виставити замість себе замісника. Деякі церковні установи тримали осіб, зобов’язаних битися за них на суді. Поєдинок застосовували лише тоді, коли були вичерпані інші способи прояснити справу (через принесення присяги відповідачем). Якщо ж сторона, яка потерпіла поразку, була незадоволена рішенням суду, вона мала право викликати на поєдинок усіх членів суду і цим вкрай затягнути час.

1 Тобто просить, щоб його справу розглядали в суді присяжних.

2 Наказ про завершення справи, вже початої у звичайному порядку.

1 “Сока” – право юрисдикції, а також територія, яка перебуває під владою і власною юрисдикцією якого-небуть лорда.

1 Брактон має на увазі “раду магнатів” (magnum consilium), котра регулярно збиралася англійськими королями в ХІІІ столітті як дорадчого органу.

2 Тобто на раді магнатів.

1 Різниця між правом володіння і власності, про яке тут говорить Брактон, запозичене ним з римського права і відсутнє в реальній дійсності феодальної Англії ХІІІ ст. Фіктивний характер цього штучного для англійського “загального права” ділення видно хоча б з того, що Брактон визначаючим для цього ділення вважає не сам характер права на те чи інше майно, а лише різницю в формах позову, за допомогою якого це право відстоюється в суді.

2 Тобто одночасно і правом власності, і правом володіння.

1 Серед злочинів, породжуючих зобов’язання, Брактон називає злочин проти кроля, вбивство або крадіжку і тому подібне; серед квазі-деліктів – неправосудність судді.

1 Мається на увазі привілегія, по якій деякі великі феодали користувалися правом вести у своїй курії справи, також підсудні короні справи по тяжких кримінальних злочинах.

Схожі:

Англо-саксонська держава iconТема 25. Демократична правова держава
Правова держава — це держава, в якій юридичними засобами реально забезпечено максимальне здійснення, охорону І захист основних прав...
Англо-саксонська держава iconСучасні соціолінгвістичні дослідження (на матеріалі іспанської мови)
Жовтень 2011 р. – Романські неологізми як вияв англо-франкомовних та англо-іспаномовних контактів. Доповідач – ас. А. Кабов. (Ауд....
Англо-саксонська держава icon3413 русско-англо-турецкий
Русско-англо-турецкий словарь по химии / составители: Т. В. Дыченко, Онгюн Мехмет, Сайлыр Юнус. – Сумы : Сумский государственный...
Англо-саксонська держава iconСучасні соціолінгвістичні дослідження в іспанській мові
Березня 2011 р. – Романські неологізми як вияв англо-франкомовних та англо-іспаномовних контактів. Із доповіддю виступила доц. Н....
Англо-саксонська держава icon2985 русско-украино-англо-франко-арабский словарь по химии
Русско-украино-англо-франко-арабский словарь по химии / составители: Т. В. Дыченко, Л. И. Марченко. Сумы: Сумский государственный...
Англо-саксонська держава iconСумский государственный университет 3055 русско-украинско-англо-арабский словарь по информатике
Русско-украинско-англо-арабский словарь по информатике для студентов-иностранцев технического профиля обучения / Сост. О. П. Конек....
Англо-саксонська держава iconДержава І право україни у період козацько-гетьманської доби (середина 17 – кінець 18 ст.)
України визначала Російська держава, гетьман І козацька старшина перебували на службі у царя, проте Україна зберігала самостійність...
Англо-саксонська держава iconМинистерство образования и науки украины министерство здравоохранения украины медицинский институт сумского государственного университета методич ескиерекомендации натем у “краткий англо-русский справочник медицинских терминов и выражений”
Методические рекомендации для преподавателей клинических кафедр Медицинского института Сумгу специальности “Краткий англо-русский...
Англо-саксонська держава iconОсновна мова англо-український переклад

Англо-саксонська держава iconКраткий словарь лингвистических терминов и понятий ( русско-украинско-англо-арабско-турецкий ) для студентов-иностранцев подготовительного отделения
Краткий словарь лингвистических терминов и понятий (русско-украинско-англо-арабско-турецкий) для студентов-иностранцев подготовительного...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи