Тема Загальне вчення про право План icon

Тема Загальне вчення про право План




Скачати 94.09 Kb.
НазваТема Загальне вчення про право План
Дата25.09.2012
Розмір94.09 Kb.
ТипДокументи

Тема 2.

Загальне вчення про право

План

  1. Визначення поняття права. Різні підходи до визначення поняття права: а) державно-організаційне поняття права; б) соціологічне поняття права; в) психологічне поняття права; г) нормативне поняття права; д) ідеологічний (аксіологічний), або природно-правовий підхід; е) теорія інтегративної юриспруденції.

  2. Соціальні та юридичні ознаки права.

  3. Право як соціальне явище. Співвідношення права і форм його зовнішнього прояву. Поняття правового та не правового закону.

  4. Визначення функцій права. Характеристика загально-соціальних та спеціально соціальних функцій права.



^ 1. Визначення поняття права. Значення загального поняття права. Різні підходи до визначення поняття права.

Першим і найголовнішим завданням теорії права є визначення самого поняття, дефініції права, тобто визначення, що таке право взагалі. Але це завдання, яке, на перший погляд, може видатися доволі простим, бо кожен думає, що він знає, що таке право, насправді, є однією з найважчих і найскладніших проблем.

Кожне наукове поняття (визначення, дефініція) складається зі всіх типових ознак того явища, що яке воно відображає. Ці ознаки мають бути, з одного боку, найпростіші, а з другого, — за змогою, непохитні, сталі, безспірні. В понятті зазначаються тотожні або однорідні риси та елементи і усуваються елементи індивідуальні, як менш важливі, тобто виявляються найхарактерніші, типові ознаки того чи іншого явища, перелік яких дасть змогу відрізнити це явище від інших.

Розглядаючи право або, навіть, проаналізувавши, коли і в яких випадках ми вживаємо це слово, стає очевидною багатогранність та складність цього явища. Тому, протягом багатьох років сформувалися різні підходи до праворозуміння.

Праворозуміння — це наукова категорія, яка відображає процес і результат цілеспрямованої діяльності людини, що полягає в пізнанні права, його сприйнятті (оцінці) і усвідомлення його які цілісного соціального явища.

^ Підходи до розуміння права:

1) державно-організаційне, або державно-наказове поняття права (позитивізм). Це поняття права можна спрощено виразити так: право є те, що держава наказує вважати правом. Або, більш повно, право є сукупність норм, виконання яких вимагається, охороняється та гарантується державою.

Саме з цих позицій визначається право рядом сучасних вчених. Так, П.М.Рабінович дає таке визначення: “Право — це система загальнообов'язкових правил фізичної поведінки — соціальних норм, встановлених або санкціонованих державою, які виражають волю домінуючої частини соціально неоднорідного суспільства, спрямовані на врегулювання суспільних відносин відповідно до цієї волі, а також до загальносоціальних потреб і забезпечуються державою”.

Санкціонування, в даному випадку, — це надання звичаєвому правилу або моральній нормі рішенням держави загальнообов'язковості, забезпеченої примусовою силою держави.

2) соціологічне поняття права, під яким розуміється саме те право, що здійснюється в житті: як писане, так і не писане. Тут можна дати таке визначення: право — це сукупність правових відносин, що здійснюються в житті і в процесі яких постають й утверджуються правові норми. Тобто, правові норми є тільки формою виразу правових відносин між членами суспільства; саме ж право — це правові відносини, а ці відносини є соціальними, оскільки відбуваються у суспільстві.

3) психологічне поняття права. Суть цього підходу полягає у тому, що реально існуюче право виявляється не у статтях законів або інших нормативних актів чи рішеннях компетентних державних органів, а у свідомості цілого суспільства і його окремих членів. Ряд вчених вважали, що право є явищем психологічним, як певна сукупність уявлень, почуттів, емоцій.

4) нормативне поняття права, суть якого полягає у тому, що право — це сукупність норм, які містять у собі ідею належного функціонування суспільства, тобто визначають, що і як повинно бути. Тобто, правові норми повинні визначати (нормувати) зовнішні стосунки людей між собою. Норма права, з цього погляду, є правилом належної поведінки людей у соціальному середовищі. Прикладом такого визначення права є визначення Євг.Трубецького “право — це сукупність норм, що, з одного боку, надають, а з другого боку, обмежують зовнішню свободу людей у їхніх взаємних стосунках”. Тобто, тут право поставлене на сторожі особистої свободи, або, іншими словами, прав людини, бо “там, де зовсім нема свободи, там взагалі не може бути і жодного права”, як нема права і там, де свобода індивіда не обмежена жодними правилами, де панує анархія і свавілля.

5) Ідеологічний (аксіологічний) підхід (природно-правове праворозуміння): вихідна форма буття права — громадська свідомість; право — не тексти закону, а система ідей (понять) про загальнообов'язкові норми, права, обов'язки, заборони, природні умови їх виникнення та реалізації, порядок і форми захисту, яка є у громадській свідомості та орієнтована на моральні цінності. При такому підході право і закон розмежовуються, першість віддається праву як нормативно закріпленій справедливості, а закон розглядається як його форма, покликана відповідати праву як його змісту.

6) теорія інтегративної юриспруденції. Її суть полягає у спробі поєднати елементи теорії природного права, позитивізму, соціологічної школи права, створивши таким чином нову школу, що відповідала б духові часу.

Наведені підходи і дефініції права ще раз наочно дають можливість пересвідчитися у складності та багатоаспектності цього соціального явища. На сьогоднішній день, коли для науки, у тому числі і юридичної, характерні методологічний і світоглядний плюралізми, необхідно усвідомлювати, що можливе існування кількох визначень права, які не заперечують, а взаємодоповнюють одне одного. Це, жодною мірою, не означає, що ці визначення характеризують різні явища. Право — єдине. Тут можна провести паралель з точними науками. Скажімо, поняття води інакше у фізиці, інакше у хімії, інакше в іншій науці. Проте, це не заперечує єдність самої води, просто різні науки вивчають її в різних аспектах. Те ж саме стосується і поняття права. Користуватися різними науковими поняттями необхідно з метою систематизації нескінченно великої кількості правових явищ.


^ 2. Ознаки права.

Ознаки права можна поділити на дві групи: соціальні і юридичні. Соціальні ознаки сучасного праваце ті ознаки, що забезпечують втілення у праві ідеалів справедливості, демократії і гуманізму. Ці ідеали мають як загальнолюдський, так і конкретно-історичний характер, визначають обов’язкову спрямованість права в бік соціального прогресу і знаходять свій вияв у специфічних властивостях права як засобу забезпечення свободи і рівності людей і суспільстві.

^ Юридичні ознаки:

  1. нормативний характер. Право є засобом нормування поведінки людей, встановлення справедливої міри свободи цієї поведінки.

  2. загальнообов'язковий характер — правові норми є загальними та обов'язковими для всіх суб’єктів, що знаходяться на території конкретної держави.

  3. формальна визначеність. Більшість фактичних проявів права набувають формального визначення (зовнішнього виразу) через закріплення їх в законодавстві. Формальна визначеність права означає чіткість, однозначність, стислість формальних правових приписів, виражених у законах, указах, постановах тощо.

  4. владнодержавний характер. Держава надає форми (зовнішнього виразу) правовому змісту, тобто визнає певні правила поведінки обов’язковими шляхом прийняття нормативно-правових актів, адміністративних чи судових прецедентів, укладення нормативних договорів чи санкціонування звичаїв. Проте значення держави при прийнятті правових норм не слід переоцінювати і вважати право — продуктом державної діяльності. По-перше тому, що зв’язок суспільства, права і держави найкраще характеризується формулою: „суспільство творить зміст права, а держава — форму права”. А по-друге, реалізація правової норми не можлива без вольової та інтелектуальної участі кожного суб’єкта права.

  5. гарантоване та забезпечене державою. До порушників вимог норм права компетентні державні органи можуть застосовувати заходи юридичної відповідальності — дисциплінарної, адміністративної, кримінальної. Тим самим держава забезпечує загальнообов'язковість норм права. Проте і тут не слід переоцінювати значення держави і робити акцент на монопольному праві держави застосовувати державний примус. Державний примус повинен виступати як гарантія, передбачена правовими нормами на випадок можливого порушення права, а виконання права повинне гарантуватися впевненістю виконавців у тому, що воно справедливе і його вимогам слід підкорятися, правовою освітою і вихованням громадян.

  6. системність права полягає в тому, що право — це не просто сукупність принципів і норм, а їх система, де всі елементи пов'язані та узгоджені.



^ 3. Право як соціальне явище. Співвідношення права і форм його зовнішнього прояву.

Соціальна природа права полягає як у тому, що воно існує і діє тільки у суспільстві. Право, яке не реалізується, не діє, не є правом.

Верховенство і пріоритет права по відношенню до законодавства знаходить свій вияв в тому, що держава не створює змісту права, а лише юридично оформляє потреби соціального розвитку і відносини, що склались у суспільстві. Отже, необхідно мати на увазі, що чинне право не тотожне з законодавством. Реальні суспільні відносини є набагато складніші і різноманітніші, ніж передбачені законодавством. Закон лише закріплює те, що вже існує у суспільстві, або те, у чому виникла потреба, яка вимагає свого оформлення в законі.

Факт нетотожності діючого права із законодавством збільшується в силу наявності частини формально існуючого законодавства, яке не застосовується в житті чи то тому, що певна правова норма вже пережила себе і стала непотрібною, або через зміну суспільної ситуації, і чинність деяких нормативних актів або їхньої частини призупиняється. У принципі, неможливо досягнути такого стану, за якого реальне право і чинне законодавство будуть на 100 відсотків збігатися.

Існування законів та інших форм права не є абсолютним свідченням існування права, оскільки сам закон може бути як правовим, так і неправовим.

Правовий закон — це такий закон, зміст якого відповідає інтересам і волі населення, а також вимогам справедливості, служить суспільному прогресу.

Неправовими є закони, які суттєво відхились від принципу справедливості, не відображають інтересів суспільства, є шкідливими для суспільного прогресу або є вкрай неефективними.

Щодо неправового закону, то в ньому право не втілюється, це — акт узаконеного свавілля.

Причини прийняття неправових законів можуть бути різними, починаючи від некомпетентності осіб, що беруть участь у правотворчому процесі, недостатності юридичних знань, закінчуючи втіленням волі і інтересів тільки домінуючої частини населення без врахування інтересів інших соціальних груп і всього суспільства.

Неправовий закон не є правом, проте забезпечується силою державного примусу і є загальнообов’язковим, відповідно підлягає неухильному виконанню. У країнах із демократичним режимом (а такою є Україна) ця вимога не поширюється на явно злочинні розпорядження і накази (ст. 60 Конституції України).

Оцінка закону як правового та ставлення до нього значною мірою залежать від загальної і правової культури суспільства. Яке суспільство, такі і його уявлення про право та справедливість. Відмінності правових і неправових законів мають практичний результат — створення механізму контролю за змістом законів, їх відповідністю вихідним людським цінностям. За допомогою такого механізму скасовується закон, визнаний неправовим. У більшості розвинутих демократичних країн такий механізм існує. Він іменується конституційним контролем.


^ 4. Функції права.

Функції права — це основні напрямки його впливу на людину і суспільство (суспільні відносини).

Функції права поділяються на загальносоціальні та спеціальносоціальні.

Загальносоціальні функції — це напрямки взаємодії права та інших соціальних явищ.

^ До загальносоціальних функцій належать:

– гуманістична, суть якої полягає у створенні та забезпеченні правових механізмів здійснення і захисту прав і свобод людини;

– організаторська — встановлення, зміна і припинення правовідносин між різними суб'єктами суспільного життя;

– управлінська — формування та спрямування суспільних відносин у бажаному для держави і суспільства напрямку;

– інформаційна (комунікативна), суть якої полягає у повідомленні учасників суспільного життя про державно-владну волю, забезпечення можливості їхнього ознайомлення з цією волею;

– орієнтаційна — вказує на припустимі, соціальноприйнятні, безконфліктні шляхи, засоби задоволення потреб та інтересів суб'єктів правових відносин;

– оцінювальна — полягає у кваліфікації, оцінці, з точки зору законності, відповідності правовим вимогам дій суб'єктів суспільного життя;

– ідеологічна (виховна) — полягає у формуванні певних поглядів на форми і методи реалізації та захисту суб'єктами своїх прав та виконання своїх обов'язків;

– пізнавальна (гносеологічна) — полягає у тому, що право виступає показником рівня розвитку суспільства, характеризує головні його параметри.

^ Спеціальносоціальні, або спеціальноюридичні функціїце напрями власне правового впливу на суспільні відносини.

Головними серед них є:

1. регулятивна, суть якої полягає у регламентуванні суспільних відносин за допомогою правових норм;

вона, у свою чергу, поділяється на:

– статичну, суть якої полягає у закріпленні сталих, розвинутих суспільних відносин в юридичних нормах, забезпечуючи таким чином їхню стабільність і охорону;

– динамічну, яка полягає в заохоченні, стимулюванні розвитку тих суспільних відносин, які є державно- або соціально бажаними чи необхідними і перебувають на стадії становлення, формування.

2. охоронна, яка полягає у захисті соціально та державно бажаних суспільних відносин, припиненні порушень та посягань на ці відносини та створенні механізмів відновлення і захисту деформованих суспільних відносин.

Крім названих функцій, виділяють також обмежувальну, відновлюючу, каральну та ін.

Схожі:

Тема Загальне вчення про право План iconПоложення про речове право 25 Тема №18. Право власності 25 Тема №19. Право спільної власності 25 Тема №21. Речові права на чуже майно 25 Тема №22. Загальні положення про право інтелектуальної власності 25
Тема №15. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи 24
Тема Загальне вчення про право План iconПоложення про речове право 25 Тема №18. Право власності 25 Тема №19. Право спільної власності 25 Тема №21. Речові права на чуже майно 25 Тема №22. Загальні положення про право інтелектуальної власності 25
Тема №15. Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи 25
Тема Загальне вчення про право План iconПравові вчення ХХ століття неокантіанство Психологічна школа права
Неокантіанство. Головним представником цього напряму був німецький правознавець, професор університету в Галле Рудольф Штаммлер (Stammler),...
Тема Загальне вчення про право План iconЗагальне вчення про запалення. Альтеративне, продуктивне запалення” Актуальність теми
Для правильної діагностики, вибору метода лікування та визначення прогнозу важливо уміти виявляти характер запалення, знати його...
Тема Загальне вчення про право План iconПолітичні та правові вчення античного риму
У своїх теоретичних конструкціях римські автори використовували природно-правові ідеї грецьких мислителів, їхні вчення про політику...
Тема Загальне вчення про право План iconЗаняття 2 «Загальна нозологія: загальне вчення про хворобу, етіологію, патогенез» Заняття 3 «Патогенна дія факторів зовнішнього середовища: іонізуюче випромінювання, механічний фактор, барометричний тиск»
Заняття Предмет і завдання патофізіології. Методи патофізіологічних досліджень.Історичні етапи формування патофізіології
Тема Загальне вчення про право План iconКалендарний план лекцій
Предмет І задачі патофізіології. Методи патофізіологічних досліджень. Вчення про хворобу, етіологію та патогенез
Тема Загальне вчення про право План iconТема Господарське право в системі права України
Право власності. Право повного господарського відання, право оперативного управління
Тема Загальне вчення про право План iconТема: Будова речовини
Теоретичні основи вчення про будову та властивості макротіл. Чотири стани речовини: газ, рідина, тверде тіло та плазма
Тема Загальне вчення про право План iconТематичний план практичних занять з курсу загальної хірургії з доглядом за хворими
Змістовий модуль Введення в хірургію. Асептика та антисептика. Десмургія. Основи анестезіології та реанімації. Вчення про рани
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи