Тема 11 судова влада у зарубіжних країнах icon

Тема 11 судова влада у зарубіжних країнах




Скачати 97.56 Kb.
НазваТема 11 судова влада у зарубіжних країнах
Дата25.09.2012
Розмір97.56 Kb.
ТипДокументи

Тема 11


СУДОВА ВЛАДА У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ


  1. Поняття судової влади і її місце у зарубіжних країнах.


Судова влада відповідно до теорії розподілу влад є самостійною і незалежною сферою публічної влади і являє собою сукупність повноважень із здійснення правосуддя, тлумачення норм права з відповідними контрольними повноваженнями спеціально уповноважених органів – судів.

Кожній гілці влади притаманні специфічні форми діяльності. Основною специфічною формою діяльності суду є правосуддя, тобто мова йде про діяльність судів по розгляду та вирішенню конфліктів, спорів, які виникають між людьми, між людиною і державою, між різними структурами держав.

Отже, судовій владі належить роль арбітра у спорах про право.

Схематично можна виділити такі напрямки здійснення судової влади:

  • охорона прав і законних інтересів громадян;

  • охорона правопорядку від злочинних та інших правопорушень;

  • контроль за тим, щоб діяльність державних органів не виходила за правові межі.

^ Основа судової влади – це передусім сукупність судових органів, які можуть бути наділені різною компетенцією.

Слід зауважити, що судова влада належить не судовій установі будь-якого, навіть найвищого рангу, а судовій колегії (3-5 професійним суддям) або «одноособовому» судді, які розглядають справу.

В конституціях різних держав перераховуються принципи, на основі яких здійснюється судова влада (правосуддя), але більшість з них зводиться до наступних:

  • незалежність суду (забезпечується рядом гарантій, в тому числі незмінністю суду);

  • колегіальність при розгляді більшості справ;

  • професіоналізм суддів;

  • право на оскарження рішень;

  • гласність при розгляді абсолютної більшості справ;

  • рівноправність сторін в процесі і змагальність при розгляді справи.

Повноваження суду, (судова юрисдикція) ділиться на 2 напрями:

1) загальна юрисдикція (сфера кримінального і цивільного права);

2) спеціальна юрисдикція (сфера адміністративного і конституційного права).

Але в різних країнах цей поділ є різним, наприклад, в Німеччині виділяють 5 напрямків діяльності в сфері правосуддя: загальна, адміністративна, фінансова, трудова і соціальна юстиція, та, крім того, існує 6-тий напрям – конституційна юстиція, яку реалізує Федеральний конституційний суд. Кожну із цих сфер очолює спеціальний суд та утворюється спеціальна система судів по цих основних напрямках.

Суд не створює загальні правила поведінки (деяким винятком є судовий прецедент) і не займається виконавчо-розпорядчою діяльністю, хоча в судових установах є посади судових виконавців.

Суд розглядає спори в ході судового процесу, тобто в особливій процесуальній формі, встановленій законом, дотримання якої має принципове значення.

Якщо порушена форма процесу, то рішення суду, навіть правильне по суті, відміняється вищестоящим судом і справа направляється на новий розгляд в інший чи той самий суд, але обов’язково в іншому складі судової колегії.

Діяльність суду покликана забезпечити домінування права, в тому числі по відношенню до держави. Ніхто крім суду не може здійснювати правосуддя від імені держави. Тому він володіє такими повноваженнями, яких немає ні законодавча, ні виконавча влада. Приймаючи рішення суд може на основі закону позбавити людину свободи чи навіть життя, власності, розпустити політичну партію, заставити державний орган відмінити своє рішення та відшкодувати шкоду, якої завдано особі таким незаконним рішенням, позбавити недостойних батьків їх батьківських прав і т.д.

Закони багатьох країн передбачають особливі склади злочинів – неповага до суду, за які застосовуються строгі покарання.

При розгляді та вирішенні конфліктів судді повинні керуватися законом, правосвідомістю та внутрішнім переконанням. На відміну від законодавчої та виконавчої влади, які тісно пов’язані із політикою та піддаються політичним впливам, при здійсненні судової влади політичний тиск повинен бути виключеним, так само як і будь-який тиск, з метою вплинути на рішення суду.

Суд при прийнятті рішення не може керуватися політичними та іншими незаконними мотивами, (що на практиці не завжди так).

Незважаючи на відносну самостійність судової влади, її діяльність багато в чому залежить від інших гілок влади, наприклад, законодавча влада визначає структуру судової влади, статус суддів. Роль виконавчої влади щодо судової полягає у матеріально-технічному її забезпеченні.

Судовій владі, як незалежній гілці влади, притаманне суддівське самоуправління – наявність загальнодержавних рад суддів, вищих кваліфікаційних судових колегій, які можуть вирішувати питання, про усунення суддів від роботи, накладення на них стягнень, підвищення у посаді чи переводі на інше місце роботи.

Органи законодавчої та виконавчої влади не можуть здійснювати таких повноважень, хоча вони можуть призначати на посаду суддів.

Статус судової влади досить неоднозначний, оскільки, з одного боку – це сильна влада, і тільки вона може здійснювати заходи та приймати рішення, про які йшлося вище, але з іншою боку її слабкість проявляється в тому, що вона не опирається на підтримку виборців. Хоча в деяких країнах народні засідателі обираються громадянами. Судова влада не має силових механізмів, а судові виконавчі служби часто є досить слабкими структурами.

Сила судової влади полягає в неухильному виконанні законів, в повазі до судового рішення.


  1. ^ Судові системи зарубіжних країн.


Конституції зарубіжних країн як правило містять досить лаконічні положення щодо організації судової системи, її ієрархічної структури, інстанційності тощо.

Здебільшого у нормах основного закону згадується про верховні суди як вищі суди системи, при цьому може йтися про те, що нижчі суди створюються законом (Конституція США). Така лаконічність пов’язана з тим, що може виникати об’єктивна потреба вносити зміни у судові структури, не змінюючи при цьому конституційні тексти.

Виділяють дві основні моделі судових систем:

  1. англо-американську (англосаксонську)

    • наявність системи судів, які розглядають основні види загальних судових справ (кримінальне, адміністративне, цивільне судочинство);

    • ця модель має загальний всеохоплюючий характер, але не виключається створення окремих спеціалізованих органів, наприклад, ювенільних судів (судів у справах неповнолітніх), патентних, митних, податкових та інших судів.

    • Як правило система загальних судів має багаторівневу, ієрархічну структуру, покликану гарантувати судову діяльність від помилок, забезпечувати всебічне дослідження як фактичних, так і правових аспектів у справах, що розглядаються судом, і однакове застосування правових норм на всій території держави.

    • Характерним є широке використання судового прецеденту.

    • Різновид цієї судової системи існує у деяких федеративних державах (США, Мексика), де паралельно функціонують федеральна судова система та система судів кожного штату. В обох випадках суди здійснюють усі види судочинства, компетенція цих судів відрізняється в основному тим, яке законодавство застосовується (федеральне чи штату). Такий дуалізм судової системи притаманний США, оскільки на території кожного штату діють і федеральні суди і суди кожного штату, цей територіальний паралелізм виник історично, оскільки на момент створення США у кожному штаті існувала своя судова система. Кожна з цих систем зберігає відносну автономію у юрисдикції, багато в чому їх компетенція перехрещується, при цьому в окремих справах Верховний Суд США визнаний вищим органом всієї національної системи.

  2. романо-германську (європейську континентальну)

  • існування поряд із системою судів загальної юрисдикції інших самостійних спеціалізованих систем судів на чолі зі своїми вищими судами. Ці системи є незалежними, автономними.

  • Особливе місце належить конституційним судам.

  • Особливу гілку можуть створювати військові суди.

  • Судовий прецедент в цій системі використовується досить рідко.

  • Судова система має інстанційний характер.

Інколи виділяють соціалістичну модель (судова влада майже повністю підконтрольна партійній владі, а члени суддівського корпусу входять до складу партійної номенклатури, не реалізується принцип розподілу влад, специфіка формування суддівського корпусу: виборність усіх суддів та народних засідателів) та мусульманську модель (поряд із державними судами діють суди шаріату, мусульманському суду підлягають лише єдиновірці або особи, що погодилися на такий суд, народні засідателі, присяжні тут відсутні, судочинство здійснюється за канонами шаріату; в деяких мусульманських країнах відсутня процедура оскарження рішень суду, звертатися можна лише до імама – вищої духовної особи в державі).

До судової системи можуть також входити суди звичаєвого права племінні суди, в яких беруть участь вожді та старійшини. Вони розглядають спори між сусідами, спори про використання земель, пасовищ, лісів, деякі питання сімейного права на підставі звичаїв племені, кримінальні справи такі суди не розглядають. Рішення таких судів, що суперечить закону, є недійсними. Рішення племінного суду може бути оскаржене в суді загальної юрисдикції.

У деяких країнах існують церковні суди, які передусім розглядають справи священників, однак можуть накладати стягнення і на прихожан.

Деякі завдання правосуддя можуть здійснювати і так звані органи досудового розгляду – медіатори, консиліатори (посередники, примирителі), що діють у Франції та Італії. Їх розглядають як мирових суддів у незначних справах і призначають органи місцевого самоврядування.

В Індії існують народні суди, що розглядають справи про транспортні порушення.

У країнах тоталітарного соціалізму і деяких постсоціалістичних країнах існують товариські суди, які розглядають дрібні спори, незначні правопорушення.

^ Громадськими судами із досить широкими повноваженнями є адміністративні суди, які створюються при установах (США). Їх члени не є державними службовцями, а громадськими діячами.

^ Залежно від кількості елементів судової системи виділяють дворівневу, трьохрівневу та чотирьохрівневу судові системи, залежно від чого суди називаються судами першої інстанції, другої інстанції третьої та четвертої інстанції.

Дворівнева судова система: зустрічається рідко у невеликих державах з простим адміністративно-територіальним поділом та невеликою чисельністю населення. Суд першої інстанції розглядає більшість справ, а суд другої інстанції розглядає скарги на його рішення.

Існує два варіанти оскарження судових рішень і відповідно два типи судових інстанцій: 1) касація – Італія, Німеччина (суд другої інстанції розглядає матеріали справи і перевіряє їх з формальної точки зору, такий суд відміняє рішення нищестоящого суду та відправляє справу на новий розгляд); 2) апеляція – країни англосаксонської системи права (суд заново розглядає справу, залучаючи сторони, свідків, тобто судові засідання проводяться повторно, але суддями з більшим досвідом, такий суд може винести нове рішення).

В деяких країнах можливі два вищевказані варіанти оскарження.

В країнах трьохрівневої судової системи (Болгарія, Венгрія, Польща) перша інстанція як правило розглядає малозначні справи, друга інстанція – більш складні, які передбачають більш складні покарання та в яких йдеться про значні суми позовів. Суди другої інстанції можуть служити касаційним та апеляційним судом для судів першої інстанції. Суди третьої інстанції в якості звичайних судів розглядають лише найбільш незвичайні справи і є касаційною та апеляційною інстанцією для судів першої та другої інстанції.

Найбільш складана система чотирьохрівнева (Франція, Італія). Вона будується так само, як і трьохрівнева, але суд четвертої інстанції – це вищий суд, який як правило не розглядає справи в якості суду першої інстанції, а є вищою касаційною та апеляційною інстанцією


  1. ^ Конституційний статус суддів у зарубіжних країнах.


Статусу суддів у конституціях зарубіжних країн приділяється велика увага. Крім того їх статус регулюють також і спеціальні закони.

До суддів як правило ставляться високі вимоги як професійного плану (наявність вищої юридичної освіти, певний таж роботи на юридичних посадах), так і моральні вимоги (відсутність судимості, бездоганна незаплямована репутація), а також вимоги щодо певного життєвого досвіду (підвищений вік для обіймання посади судді).

У конституціях як правило сформульовані загальні принципи правового статусу суддів, до яких належать:

  • призначення суддів (це принцип покликаний забезпечити професіоналізм судової діяльності, оскільки під час обрання суддів діє політичний чинник, так як виборці як правило керуються не професійними та особистими якостями кандидатів, а їх політичними переконаннями; найбільш прийнятним є таке призначення, яке не є прерогативою однієї гілки влади);

  • незмінність суддів (призначення суддів на певний строк зустрічається досить рідко – 10 років у Японії, спочатку на певний строк, а згодом безстроково – у Молдові, незмінність поєднується з таким поняттям як безстроковість та пожиттєвість; наприклад, у Великобританії суддя займає свою посаду до досягнення 72 років, у Японії – 65 років. Кар’єра судді може закінчитися у зв’язку із фізичним станом, скоєнням злочину, недостойною поведінкою і т.д.);

  • незалежність суддів (судді – незалежні і підкоряються лише закону, економічною гарантією незалежності є високий рівень заробітної плати; судовий імунітет – одна з гарантій незалежності суддів, суддя не може бути притягнутий до дисциплінарної чи кримінальної відповідальності за свої рішення у конкретних справах, за винятком випадків, передбачених законом);

  • суддівська несумісність (заборона одночасно займати інші державні та громадські посади, а також займатися іншою оплачуваною (крім викладацької та наукової) діяльністю; у судових установах виключаються родинні зв’язки).

У більшості країн суддівський корпус формується шляхом призначення (хоча й існують винятки, наприклад, виборність суддів у деяких штатах США; в країнах тоталітарного соціалізму судді нижчих судів обираються громадянами або представницькими органами, як правило на термін переобрання 5 років).

В Іспанії і Франції судді призначаються на конкурсній основі органами суддівського самоврядування.

У Польщі судді призначаються Президентом за поданням Всепольської Судової Ради.

У Великобританії - лордом-канцлером, але без конкурсу та за порадою комісії, яка знаходиться при ньому (склад комісії не розголошується).

У США федеральні судді, а також голова Верховного суду призначаються Президентом за згодою Сенату.

У Мексиці судді штатів призначаються законодавчими органами штатів.

Суддівське самоврядування одним із своїх завдань має представництво та захист інтересів суддів, вирішення кадрових питань та питань дисциплінарної відповідальності. Такі органи можуть здійснювати інспектування суддів, пропонувати кандидатури для призначення на суддівські посади чи навіть самі призначати суддів (Іспанія).





Схожі:

Тема 11 судова влада у зарубіжних країнах iconТема: «Судова влада в зарубіжних країнах»
Види судових систем та конституційно-правові принципи їх організації та діяльності
Тема 11 судова влада у зарубіжних країнах iconТема парламент в зарубіжних країнах
Поняття та етапи розвитку парламенту І парламентаризму. Місце І роль парламентів у системі влади в зарубіжних країнах
Тема 11 судова влада у зарубіжних країнах iconП лан семінарського заняття №1 на тему: поняття, предмет, метод І система конституційного права зарубіжних країн. Джерела конституційного права у зарубіжних країнах
Гураль П. Ф., Левицька Г. Р. Конституції та конституціоналізм в зарубіжних країнах. Львів, 1997. с. 4-14
Тема 11 судова влада у зарубіжних країнах iconТема 10 уряди в зарубіжних країнах
Поняття уряду є неоднозначним, так як в різних країнах він виконує неоднакові функції, є різним за способом формування та за місцем...
Тема 11 судова влада у зарубіжних країнах iconПравознавство ● Економіка І організація підприємства
Поняття, види та характеристика конституцій. Конституція України – загальна характеристика. Закони та підзаконні нормативні акти....
Тема 11 судова влада у зарубіжних країнах iconПравознавство ● Економіка і організація підприємства
Поняття, види та характеристика конституцій. Конституція України – загальна характеристика. Закони та підзаконні нормативні акти....
Тема 11 судова влада у зарубіжних країнах iconТема: «Парламенти в зарубіжних країнах»

Тема 11 судова влада у зарубіжних країнах iconТема: «Виконавча влада: глава держави і уряд»
Повноваження органів виконавчої влади зарубіжних країн у сфері національної безпеки
Тема 11 судова влада у зарубіжних країнах iconТема поняття, предмет, метод І система конституційного права зарубіжних країн. Джерела конституційного права у зарубіжних країнах
Норми К. П., які регул відносини виконавчо-розпорядчої влади – основа адм.І фін права
Тема 11 судова влада у зарубіжних країнах iconСистема правосуддя в Україні: сучасний стан та шляхи peформування
Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. В свою чергу,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи