Тема Етика. План icon

Тема Етика. План




Скачати 158.8 Kb.
НазваТема Етика. План
Дата25.09.2012
Розмір158.8 Kb.
ТипДокументи


Тема 1. Етика.

План

1. Етика як наука: предмет, структура, завдання та функції. Основні завдання етики у сучасних умовах

2. Мораль: теорії походження, поняття,ознаки, структура і функції.

3. Мораль і право: співіснування і взаємовплив.

4. Моральні категорії:

а. добро і зло;


1. Етика як наука: етимологія терміну, поняття, структура, завдання та функції. Основні завдання етики у сучасних умовах


Етимологія терміна «етика», тобто його походження і споріднені зв'язки з іншими словами тієї самої чи інших мов, сягає глибокої давнини. Слово «етика» виникло з давньогрецького , яке у різні часи мало різні значення. Спочатку воно означало місцеперебування, спільне житло, потім — звичай, темперамент, характер, стиль мислення, а також усталену природу якогось явища. Пізніше видатний мислитель античності Аристотель (384-322 рр. до н. е.) узявши за основу значення етосу як характеру, темпераменту, утворив прикметник — «етичний» для позначення особливої групи людських чеснот — мудрості, мужності, помірності, справедливості тощо — відрізняючи їх від доброчинностей розуму. Науку про етичні чесноти (особистісні якості), достоїнства характеру людини Аристотель назвав етика. Так у IV ст. до н. е. етична наука дістала свою назву, яку носить і сьогодні.

За аналогією, у латинській мові від терміна mos (moris) — крій одягу й мода, звичай і порядок, вдача і характер людини — давньоримський філософ Цицерон (106 - 43 рр. до н. е.) утворив прикметник — «моральний», тобто такий, що стосується характеру, звичаю. І в ІV ст. до н.е. виникає термін мораль.

Спочатку значення термінів «етика» й «мораль» в основному збігалися. Пізніше, мораль стали розуміти як реальні явища (звичаї суспільства, усталені норми поведінки, оціночні уявлення про добро, зло, справедливість тощо). Етику почали розглядати як науку що вивчає мораль. Хоча у повсякденному слововживанні цієї різниці у значенні не завжди дотримуються. Ми говоримо про „етику вченого” або „медичну етику”, маючи на увазі певні принципи поведінки вченого, лікаря, тощо; ми можемо засуджувати ті інші вчинки за „неетичність”. Така термінологічна розпливчатість зумовлена тим, що між мораллю як реальним явищем і етикою як наукою про нього, по суті, не існує чіткої межі; хіба ж, обираючи лінію поведінки, ми не керуємося, хай навіть не усвідомлено, певними загальними настановами й уявленнями, не намагаємося якось обгрунтувати свій вибір? А це вже царина етики. Та незважаючи на цей взаємозв’язок теорії і практики, етика зберігає значення науки, а мораль — реального явища, предмета дослідження цієї науки.

Лишилось з’ясувати значення такого терміну як „моральність”. Поняття „мораль” і „моральність” часто ототожнюються, і для цього є достатньо підстав. У сучасній літературі за ними закріплюється, наслідуючи німецького філософа Гегеля, розуміння моралі як форми суспільної свідомості, сукупності усвідомлюваних людьми принципів, норм, приписів, правил поведінки, а моральності — як втілення цих принципів, правил і норм у реальній поведінці людини й стосунках між нею та іншими людьми.

Отже, історія термінів дозволяє зробити висновок, що етика це наука про мораль (моральність).

Етика — це вчення про мораль, що досліджує закономірності та принципи її виникнення, розвитку і функціонування, роль і призначення моралі у житті окремої особи і суспільства.

^ Метою етики є раціональне обгрунтування моралі та виявлення її природи, сутності, місця і значення у розвитку людини і суспільства. У ній осмислюються, узагальнюються, систематизуються історичні форми моральності, аналізуються етичні доктрини, які прагнуть пояснити природу, закономірності розвитку, функції моралі, а також здійснюється аналіз механізмів моральної орієнтації і регуляції, виражених у системі цінностей, норм, принципів, понять моральної свідомості.

Етика як наука виникла і розвивалася у межах філософії і розглядалася як практична філософія, або моральна філософія.

^ Структура етики як науки, чи структура етичного знання, включає шість змістовних блоків.

1. Емпірична, або описова етика, яка описує, констатує та аналізує вдачу, звичаї, моральні чесноти представників різних народів і народностей, соціальних груп і прошарків, різних спільнот, які й складають моральні стосунки у суспільстві на різних етапах його розвитку.

2. Загальна теорія моралі, або філософські проблеми етики, де мова йде про походження моралі, її сутність, структуру, специфіку, співвідношення моральної необхідності, свободи і відповідальності, моральні аспекти сенсу життя тощо.

3. Нормативна етика як зведення вимог, приписів суспільства і стереотипів поведінки особистості, її моральних якостей, які відповідають суспільним моральним нормам.

4. теорія морального виховання, або педагогічна етика, яка забезпечує засвоєння індивідами встановлених моральних зразків поведінки.

5. Професійна етика, яка покликана описати й обгрунтувати особливості моралі різних професійних груп, виходячи зі специфіки їхньої діяльності.

6. Історія етичної думки, яка демонструє, як утворюється коло етичних проблем, як змінювались способи постановки проблем, підходи до їх вирішення, як поглиблювалось розуміння природи моралі, її призначення і функції у житті суспільства, а також закономірностей її розвитку і функціонування.

Етика як наука має свій понятійно-категорійний аппарат. Такі поняття як «вдача», «вчинок», «моральна норма», «моральний принцип», «моральний ідеал», «оцінка» тощо вживаються і змістовно розкриваються переважно в етиці. До етичних категорій належать «добро» і «зло», «обов'язок» і «совість», «честь» і «гідність, «справедливість» і «відповідальність», «моральний вибір» і «моральний конфлікт», «сенс життя» і «щастя», «товариськість», «дружба», «любов» тощо. У них розкриваються найістотніші властивості моральної реальності.

Етика як наука виконує низку функцій. Головними серед них є: описова, ціннісно-орієнтаційна та функція вироблення етичних знань, які реалізуються в єдності, а їх розмежування має умовний характер.

^ Основні завдання етики у сучасних умовах

Завдання етики в сучасному суспільстві полягають в адаптації людини протягом її життя до швидких і кардинальних змін цивілізації, що виражається у трьох напрямках:

1. звільнити свідомість від лишніх забобонів, пережитків і непотрібних обмежень;

2. виокремити, обгрунтувати і закріпити моральні цінності необхідні для нормального існування і розвитку людства.

3. створити шляхи впровадження в життя вищезаначених цінностей.


^ 2. Мораль: теорії походження, поняття, ознаки, структура, функції.


Як ми знаємо з психології, людина — складна істота, яка володіє розумом, емоціями і свободою волі. Людина ставить приватні цілі в діяльності, реалізує конкретні бажання і прагнення. Але в суспільному житті свобода однієї людини неминуче наштовхується на свободу іншої. Як будь-які соціальні норми, мораль допомагає стримувати бажання людей, окреслює межі, за якими їх дії неможливо називати моральними, тобто припустимими. Мораль спонукає людей удосконалювати, гуманізувати супільство та індивідів.

Відомо, що жодна людська спільнота не могла існувати і розвиватися без узгодження різноманітних суперечливих (часто протилежних) інтересів людей, дотримання певних взаємних обов'язків, правил поведінки, які поступово стали звичними, загальноприйнятими, перетворювались на звичаї, традиції, стійкі норми моральної поведінки. Отже, суспільство у процесі історичного розвитку виробило особливий соціальний інструмент для регулювання і спрямування поведінки кожної людини, щоб вона не тільки не руйнувала, а навіть зміцнювала суспільний організм. Цим інструментом (соціальним інститутом) суспільної самоорганізації і є мораль.

Питання про природу, сутність і розвиток моралі розглядається з огляду на підходи щодо виникнення людини (релігійні, натуралістичні, соціально-історичні концепції).

^ У релігійних концепціях мораль обґрунтовується як така, що дана самим Богом, підкреслюється її універсальний, загальнолюдський характер — тобто вона поширюється на всіх людей без винятку і всі рівні перед її вимогами, всі мають їх дотримуватися. Релігійна етика наповнює мораль високим духовним змістом, захищає її від спрощення, утилітарності.

Натуралістична етика, провідні ідеї якої найвідчутніші у творах Ч. Дарвіна, В. Ефроїмсона, П. Кропоткіна, П. Симонова, Г. Спенсера, 3. Фрейда, К. Юнга та ін., витоки моралі шукає у природному світі, у біологічній природі людини. Тобто вона виникла в процесі еволюції тваринного світу та абсолютизує значення біологічного чинника у виникненні моралі. Сутність моралі тут вбачається, врешті решт, в інстинктах самозбереження та продовження роду (виду).

Більш виваженим і глибоким здається соціально-історичний підхід до виникнення людини й моралі. Аристотель, К. Маркс, Е. Дюркгейм, М. Вебер та ін. обґрунтовували соціальну природу моралі, її витоки шукали у розвитку суспільного життя. На думку прибічників соціально-історичного підходу, мораль є наслідком матеріально-економічних відносин суспільства, її виникнення пов'язується з необхідністю підтримання суспільного (людського) на відміну від тваринного способу життя, з потребами координації, узгодження індивідуальної за характером діяльності з колективною взаємодією для виживання людини за суворих умов життя первісних спільнот, з потребами регулювати міжлюдські стосунки, упорядковувати людське спілкування тощо.

Отже, мораль це сукупність вимог, приписів, норм і принципів щодо поведінки людини у ставленні її до суспільства, соціальних інститутів, суб'єктів, до інших людей і до самої себе з позицій добра чи зла.

^ Мораль — це явище, якому притаманні наступні ознаки:

  1. суспільний характер (виникає тільки в суспільстві);

  2. джерелом моралі є потреба людини жити в суспільстві, в погодженні форм життєдіяльності і цілей, у взаємній підтримці;

  3. мораль — об’єктивне явище, не залежне від волі людини, оскільки створення моралі — тривалий історичний процес, підготовлений природними і соціальними чинниками, а зміст реальних вимог, приписів визначається конкретно-історичними соціальними умовами, матеріальними і духовними чинниками.

  4. мораль виражає інтереси суспільства, пануючих у ньому соціальних груп (верств, каст, класів).

  5. мораль — специфічний тип регулювання відносин людей, поряд з звичаями, правом тощо.

  6. мораль є одним із способів погодження (гармонізації) індивідуальних і суспільних інтересів.

  7. нормативний характер. Мораль — це система соціальних норм.

  8. імперативність викладу моральних норм. Мораль визначає як належно ставитись до людей, до суспільства, його інституцій, до природи і до самого себе тощо.

  9. специфіка механізму регулювання поведінки людини: здійснюється шляхом вироблення духовних цінностей (уявлення про добро, справедливість, відповідальність, почуття дружби, любові тощо), які сприймаються моральною свідомістю людини, перетворюються в її ціннісні орієнтації, переконання, й реалізуються у вчинках, лінії поведінки особистості.

  10. специфіка санкції (совість і громадський осуд).

  11. призначення моралі полягає у підтриманні та захисті єдності й цілісності спільноти.

^ Головні соціальні функції моралі: соціалізація індивідів (гуманізуюча), гармонізація суспільних відносин, регулятивна, оцінювальна, світоглядна (ціннісно-орієнтаційна), пізнавальна, виховна тощо.

Структура моралі

Мораль є складним полісистемним явищем. В етичній літературі більшість дослідників умовно виділяє у моралі дві відносно самостійні, але тісно взаємопов'язані сфери: моральну свідомість і моральну практику, деякі вчені виділяють моральні відносини.

Моральна свідомість — форма суспільної свідомості, в якій знаходить своє відображення погляди і уявлення, норми і оцінки поведінки окремих індивідів, соціальних груп і суспільства в цілому. Моральна свідомість буває двох видів: індивідуальна і суспільна, в залежності від того хто є її носієм — індивід чи суспільство. Іноді говорять про так звану колективну свідомість.

В моральній свідомості виділяють два рівні: рівень суспільної ідеології (етичні теорії, моральні норми, принципи) і рівень суспільної психології (моральні почуття і уявлення про елементарні правила людського співжиття, звичаї, традиції, моральні якості особистості, мотиви щоденної поведінки особистості).

Моральна діяльність (практика) — будь-яка діяльність людини, групи, суспільства, котра розглядається з точки зору моральних понять, принципів, прийнятих в суспільстві. (війна між державами)

Моральні відносини є одним із видів суспільних відносин, їх специфіка у тому, що: 1) вони виникають і реалізуються не стихійно, а свідомо, цілеспрямовано, вільно стосовно вищих моральних цінностей; 2) у процесі моральних відносин реалізуються моральні цінності; 3) моральні відносини не існують у стерильному, чистому вигляді, вони пронизують економічні, політичні, етнічні, релігійні та інші відносини. Стійкість, повторюваність окремих складових моральних відносин знаходить відображення у звичаях, традиціях, ритуалах тощо. Таким чином, моральні відносини — це ті зв'язки і залежності, у які включаються люди у процесі життєдіяльності на основі вироблених суспільством вимог і особистих переконань. Тому моральні відносини — це система цінностей, що реалізується у суспільстві, їх зміст визначається системою моральних норм, принципів, оціночних уявлень, що реально панують у відповідній сфері життєдіяльності чи суспільстві взагалі.

Моральна практика і моральна свідомість завжди взаємодіють, взаємозумовлюють одна одну. Моральна свідомість надає нормативний зразок для моральної поведінки, а практика відбивається у моральній свідомості. Разом з тим, співвідношення між практикою і свідомістю може мати різний ступінь відповідності. Критерієм їх відповідності чи невідповідності є дотримання норм моралі, які виступають як момент істини. У єдності моральної практики і моральної свідомості й функціонує мораль як складне, суперечливе соціальне явище.


^ 2. Мораль і право.


Передусім слід з’ясувати що ми розуміємо під поняттям право. В літературі можна зустріти, як мінімум два розуміння права: в широкому і вузькому. В широкому розумінні право охоплює такі прояви як звичай (звичаєве право), релігію (канонічне право), природне право, позитивне право, живе право та інші прояви регулятивних механізмів в соціумі. У вузькому розумінні право сприймається як сукупність правових норм, що містяться в нормативно-правових актах. Іншими словами, фактично склалось дві традиції у визначенні права.

Перша традиція — природне праворозуміння — несе в собі присутню ще в античному космізмі ідею єдності, тотожності справедливості і права. Вона стверджує, що природне, божествененне і космічне призначення права — бути справедливим. „Право, що відхилилось від свого вищого призначення, нікчемне; несправедливий закон не є правом, і його слід відкинути в ім’я перемоги природно-правових принципів справедливості.”

Друга традиція — позитивістська — характеризується протилежним співвідношенням: практичне, емпіричне в праві витісняє духовне начало або надає йому другорядного значення, підлегу роль. На перший план виходять уявлення про право як про інститут, що має відповідні структурні і функціональні характеристики в різноманітних правових системах.

Якщо в першому варіанті трактування діади „людина — право” право повертається до моралі, йде до неї, а в більшості випадків наповнене тотожним змістом, то в другому варіанті право втікає від моралі, звільнюється від неї, йдучи до штучної людини, якій мораль не потрібна, а в праві їй достатньо букви закону, правила, технічної інструкції, тобто таке праворозуміння свідомо відмовляється від такої форми суспільної регуляції як мораль.

Коли йдеться про мораль і право, то ми можемо говорити про спільні риси цих двох явищ, відмінні риси, співіснування та взаємовплив.

Спільні риси. Передусім, право і мораль мають одну природу і є різними формами (проявами) духовного життя людства. Крім того, як вже було зазначено, право і мораль є ругуляторами суспільного життя, тобто різними видами соціальних норм. Характерними рисами обох видів норм є також їх історична, політична, соціальна, економічна і культурна обумовленість. Але основна їх подібність полягає в тому, що метою регулювання ними суспільних відносин є досягення справедливості у відносинах між людьми, що забезпечує нормальний прогресивний розвиток як кожної людини зокрема, так і цілого суспільства.

І мораль, і право виникають для задоволення суспільної потреби у підтримці стабільності й цілісності суспільства. Вони несуть у собі сукупність відносно стійких вимог, норм, приписів, правил, які виражають суспільну волю, історичну необхідність, де закладені уявлення про добре, справедливе, належне. І мораль, і право намагаються охопити практично всю сукупність суспільних відносин, але це вдається їм по-різному, специфічно.

^ Відмінні риси.

1. Основною відмінністю є те, що право регулює тільки зовнішню поведінку людини (наприклад, злочином може бути визнане тільки діяння (дія або бездіяльність), оскільки за думки, плани, ідеї вчинити злочин особа не несе кримінальної відповідальності), і не бере до уваги мотиви дотримання особою закону (наприклад, внутрішнє переконання справедливості вимоги закону чи страх перед покаранням), тоді мораль регулює не тільки зовнішню поведінку, але передусім механізм його дії спрямовується на встановлення внутрішніх цінностей, вартостей, усвідомлення добра і зла, справедливості, через які людина добровільно виконує вимоги норм моралі. Свобода є дійсною причиною морального вчинку.

2. За охопленням суспільних відносин. Специфіка моралі пов'язана з її всепроникаючим характером (присутністю в усіх без винятку сферах і видах життєдіяльності людини). Приписи моралі носять універсальний, всюдисущий, загальнолюдський характер і застосовуються у будь-яких життєвих ситуаціях. Моральні вимоги завжди формуються як всезагальні, універсальні, вони для всіх і конкретно для кожного. Мораль регулює стосунки людей з приводу суспільних, приватних і інтимних рівнів життєдіяльності, тоді як право обмежується регулюванням тільки тих соціальних відносин, що мають найбільший суспільний інтерес (захист життя людей, їх власності, матеріальні, майнові, трудові, сімейні відносини тощо), і не втручається у стосунки товариськості, дружби, кохання й інші сфери духовного, інтимного життя людей, їх думки, почуття.

3. За способом вираження і забезпечення. Юридичне право має офіційний, закріплений соціальними інституціями (інституційний) характер. Воно виникає набагато пізніше моралі, разом з державою, спирається на її силу та авторитет. Норми права мають офіційно-обов'язковий характер, їх виконання забезпечується, якщо це необхідно, органами державної влади примусово аж до застосування сили. Цінності моралі (норми, вимоги, приписи, правила, оцінки, принципи, ідеали, уявлення про добре, зле, справедливе тощо) не мають такого інституціоналізованого характеру, вони підтримуються силою громадської думки та особистими переконаннями людей, їх совістю. Вони можуть, якщо це потрібно, підтримуватись і правовою нормою, і авторитетом держави.

4. За ступенем деталізації норм. Юридичне право — це чітко сформульовані однозначні норми, писані, де виражена воля законодавця. У них формально закріплені, зафіксовані права та обов'язки громадян. Мораль же спирається на письмово не оформлені вимоги (приписи, повеління, заборони), які виникають стихійно у творчості людей і відбиваються у суспільній свідомості як потреби суспільного життя. Моральні цінності носять безособовий, анонімний характер, звернеш до всіх і від імені всіх.

5. За динамікою змін. Юридичне право має більш консервативний, статичний, формальний характер, не завжди встигає за змінами у соціальних процесах. Воно може гальмувати процеси оновлення суспільства. Діючі закони можуть не відповідати суспільним потребам та інтересам, але не можуть бути змінені без законодавця. Мораль як неформалізований, ідеальний феномен, є більш динамічним, гнучким регулятором.

Співіснування і взаємовплив. В основному сфери дії норм моралі і права перекривають одна одну або мають тотожний зміст (наприклад, заборона вбивства). Але крім того, вони взаємодоповнюють одне одного (мораль дає внутрішню мотивацію, закон примус для виконання). Більше того, деякі дослідники заявляють, що правова норма живе тільки завдяки її моральному змісту. Як тільки такий зміст зникне, правова норма перестане існувати де-факто. Цим пояснюється така велика кількість „пустих” законів. Тому право зацікавлене в збереженні моральних цінностей, які його живлять.

Взаємовплив моралі і права може виражатися в таких формах: переростання правової норми в норму моралі (юридичне переслідування відьом переросло в моральне засудження гадань тощо), і навпаки (наклепництво), перетворення правової норми в аморальну (рабство), і крім того, між моральними і правовими нормами може виникнити конфлікт.

На останньому зупинимось детальніше. Зокрема існують такі відносини, які одобрюються суспільством і забороняються правом (батько-син), і навпаки (кредитор). Особливої ваги конфлікт правового і морального виявляється в тоталітарній державі між законодавством цієї держави (наприклад, про заборону приватної власності) і природніми цінностями людини. Єдиний шлях виходу з цього конфлікту у зміні законодавства, наданні йому морального змісту, пристосуванні його до потреб людини.

Схожі:

Тема Етика. План iconТема Професійна етика. Юридична етика як вид професійної етики. Професійна етика державних службовців. План
Тема Професійна етика. Юридична етика як вид професійної етики. Професійна етика державних службовців
Тема Етика. План iconТема: Етичні засади адвокатської діяльності План
Етика укладення угоди про надання правової допомоги. Відносини адвоката з клієнтом
Тема Етика. План iconТема Етичні засади здійснення правосуддя. План
Природно, що судова етика своїм предметом має вивчення практики застосування норм моралі у всіх сферах діяльності суду
Тема Етика. План iconТема Професійна етика працівників прокуратури та правоохороних органів. План
Від ефективного виконання цих завдань залежить рівень демократії в державі, життя, здоров’я, честь І гідність сотень тисяч громадян...
Тема Етика. План iconТема Загальні положення науки «Етика»
Використовуючи нижче названу літературу, студент має опрацювати І засвоїти тему за наступним планом
Тема Етика. План iconТематичний план практичних занять 6 курсу ІІ медичного факультету
України. Організація хірургічної допомоги в Україні. Етика та деонтологія в хірургії
Тема Етика. План iconТематичний план практичних занять 6 курсу ІІ медичного факультету 2010/2011 навчального року
України. Організація хірургічної допомоги в Україні. Етика та деонтологія в хірургії
Тема Етика. План iconЕтика ділового спілкування
Етика ділового спілкування : конспект лекцій / укладач Н. В. Барбара. – Суми : Сумський державний університет, 2013. – 83 с
Тема Етика. План iconКалендарний план лекцій з дисципліни "медсестринська етика та деонтологія" для студентів I курсу факультету №4 за спеціальністю "сестринська справа" (окр "бакалавр")
Помилки медичної сестри та відповідальність. Формування належних професійних відносин
Тема Етика. План iconЛеся Мирутенко Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
Ключові слова: етика, мораль, етос, етика науки, етос науки, філософія науки, амбівалентність ціннісного вибору вченого
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи