Тема Професійна етика слідчих icon

Тема Професійна етика слідчих




Скачати 185.09 Kb.
НазваТема Професійна етика слідчих
Дата25.09.2012
Розмір185.09 Kb.
ТипЗакон

Тема 5. Професійна етика слідчих

  1. Загальна характеристика моральних вимог до слідчих.

  2. Специфіка реалізації моральних норм у діяльності слідчого:

    1. принцип законності у виборі тактичних прийомів;

    2. проблема одноособового прийняття більшості рішень і моральна відповідальність за помилку.

2. Етика слідчих дій:

  1. моральна мотивація тимчасової ізоляції обвинуваченого чи підозрюваного;

  2. допит обвинуваченого, свідків;

  3. відносини з потерпілим;

  4. робота зі ЗМІ.

1. Загальна характеристика моральних вимог до слідчих.

Слідчий — спеціаліст-юрист, обов’язком якого є розслідування вчинених злочинів і, у разі доведення вини обвинуваченого, підготовка матеріалів кримінальної справи для розгляду справи в суді. від якості роботи слідчого залежить не тільки дотримання прав та свобод людини під проведення розслідування, але й досягнення його основної мети: прийняття справедливого рішення у справі, що виявляється у виявленні та притяненні до кримінальної відповідальності винних у вчиненні злочину чи, навпаки, в реабілітації невинних. У даний час посади слідчих є у штатах органів прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки України тощо. Проведення слідства різними органами визначено нормативними актами в залежності від тієї чи іншої категорії справ. Діяльність слідчого полягає у встановленні фактичних обставин справи, їх оцінці, визначенні ступеня вини обвинуваченого в залежності від зібраних доказів і пред'явленні йому обвинувачення, виявленні причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів і відповідному реагуванні на них.

Визначальним фактором професійної діяльності слідчого є її творчий пошуковий характер. Звичайно, це положення стосується усіх видів професійної діяльності юристів. Однак, саме слідчі в основному спрямовують свою роботу на встановлення прихованої істини. Тут особливого значення набуває талант, наполегливість, швидка реакція, холоднокровність, витримка, зосередженість, творчий підхід до вирішення проблем, що виникають у процесі слідства. Виконання слідчої роботи вимагає високої позитивної мотивації, готовності до напруженої праці, принциповості. Слідчому також треба мати хист до організаційної діяльності у справі розкриття злочину: розподіл виконання необхідних доручень працівникам карного розшуку, залучення спеціалістів, експертів, виявлення речових доказів, встановлення свідків тощо. Нарешті, ефективність роботи слідчого у певній мірі залежить від його комунікабельності у спілкуванні з іншими учасниками і суб’єктами попереднього розслідування. Слідчі дії, що викликаються потребою і дозволяються законом (деякі за згодою суду), допускають вторгнення слідчого в особисте життя осіб, допускають порушення ним, охоронюваних конституцією, прав і свобод. Тому, на перший план виступають етичні вимоги, що вимагають поваги до особистості та її прав, коректність, ввічливість і, звичайно ж, конфіденційність.

Говорячи про роботу слідчого, не слід відкидати також спроби тиску на нього з боку «зацікавлених» представників державної влади, керівництва, кримінальних структур, погрози і пропозиції «щодо співробітництва», прохання знайомих і близьких. До всього цього юрист, що присвячує себе слідчій професії повинен готуватися морально і фізично, довго і всерйоз.

Слідчому вірять, на нього дивляться з надією, що злочин буде розкрито, винні знайдені та покарані, а справедливість восторжествує. Від нього чекають швидких і рішучих дій, втішних результатів. Діяльність слідчого повністю регулюється Кримінально-процесуальним кодексом. Він містить багато демократичних норм, спрямованих на захист честі і гідності особи під час проведення розслідування, але вони є дуже загальними, а деколи і декларативними. Головним правовим орієнтиром є конституційний принцип презумпції невинуватості (ст. 62 КУ). Презумпція невинуватості в поєднанні з «золотим правилом» «поводься з іншими так, як хочеш, щоб поводилися з тобою», що визнано моральним ідеалом поведінки людини, становлять основу діяльності слідчого. Моральні вимоги до діяльності слідчого спрямовані на забезпечення прав і свобод особи, її честі і гідності.


^ 2. Специфіка реалізації моральних норм у діяльності слідчого:

а. принцип законності у виборі тактичних прийомів;

З огляду на високі завдання, що ставляться суспільством і державою до слідчого, особливо щодо оперативності і результативності їх виконання, перед слідчими постійно постає питання щодо моральних методів досягнення мети.

Добрі наміри і прекрасні закони можуть бути перетворені на протилежність, оскільки все залежить від виконавця. Навіть людинолюбство може виявлятися у кожного по-своєму. Герой знаменитого фільму капітан Жеглов також любив людей. Він вважав, що злодій, який обкрадає їх, має бути посаджений у в'язницю будь-яким способом, навіть якщо для цього потрібно «злегка» порушити закон.

^ Негативні наслідки використання незаконних методів:

1. Слідчий, що один раз порушив закон, з „добрих намірів”, зробить це і вдруге. Форми порушення будуть «удосконалюватися», масштаби - зростати, а доцільність їхнього застосування буде поширюватися, виходячи з особистих розумінь свого обов'язку, до межі беззаконня.

2. Постійно слід пам’ятати, що слідчий є представником державної влади. Усі слідчі дії чиняться ним від імені держави і будь-яка самодіяльність, що спотворює чи порушує закон, сприймається навколишніми як акт державного беззаконня. Прикриття порушень закону інтересами слідства є не що інше, як дискредитація державної влади.

Співвідношення тактичних прийомів і етичних вимог при розслідуванні справи значною мірою визначається моральними орієнтирами слідчого і цілями, що стоять перед ним. Якщо слідчий заклопотаний розкриттям злочину і встановленням справжнього винуватця, він, як правило, не вдається до підтасування фактів, фальсифікації матеріалів слідства та ін. Подібні прийоми застосовуються у разі, якщо розкриття злочину перетворюється на самоціль і досягається будь-якою ціною. Тоді використовується обман, шантаж, провокації.

Свого часу запропонована була думка застосовувати в слідчій практиці такі «методи боротьби», як «роздроблення сил і засобів «супротивника», що виражалося в розпаленні конфліктів між співучасниками злочину і нанесенні «удару» в найуразливіші місця. Ця позиція автора була сприйнята по-різному.

Саме по собі питання щодо перетворення обвинувачуваного в «супротивника» слідчого суперечить духу і букві закону, що покладає на слідчого завдання виявлення обставин як таких, що обвинувачують, так і оправдовують підозрюваного, обвинувачуваного. Теорія «конфліктного слідства» приховує у собі небезпеку нанесення горезвісних «ударів» невинній особі.

У 70-80-ті роки тактика «подрібнення» справ з наступним протиставленням підслідних один одному використання особистої зацікавленості обвинувачуваних, обман і обіцянки активно практикував в Україні один з відповідальних працівників слідчого апарату прокуратури України.

Слід зазначити, що цей «слуга закону» довів систему дезінформації та стикування інтересів обвинувачуваних до досконалості. Це повною мірою проявилося при розслідуванні однієї з гучних справ. «Винайдена» ним тактика зводилася до такого: він особисто приходив до слідчої камери, викликав особу, покази якої вкрай були потрібні для обґрунтування провини інших обвинувачуваних, представлявся йому і клав на стіл службове посвідчення високопоставленого працівника прокуратури та пропонував здивованому співрозмовникові записати номер свого партійного квитка. Після цього розмова відбувалася приблизно так: за вчинене Вам загрожує покарання до 12 - 15 років позбавлення волі (зазвичай він блефував). Якщо ви дасте необхідні показання на Н., я, як комуніст (далі називався високий титул) обіцяю, що вас засудять не більше, ніж на шість років. Найгіршим в цьому «методі» було те, що, користуючись існуючою на той час силою прокуратури і партійною залежністю суддів, він завжди домагався від судів виконання своєї обіцянки. Багато обвинувачуваних купували собі поблажливість прокуратури ціною огульних обмов інших осіб, зроблених під диктовку слідчих.

Аморальним і абсолютно неприпустимим з погляду закону явищем у роботі слідчих слід визнати дезінформацію свідків, експертів, провокація бажаних показань.

У середині сімдесятих років в одному з обласних центрів України розглядалася кримінальна справа за обвинуваченням відомої в місті журналістки С. в убивстві власної матері. Забігаючи наперед, відзначимо, що згодом С. була цілком виправдана за відсутністю події злочину.

Слідчий районної прокуратури неодноразово приходив у двір будинку, де проживала родина обвинувачуваної і допитував літніх жінок-сусідок, починаючи допит з повідомлення: «Я веду справу вашої сусідки, що вбила свою матір. Прошу повідомити усе, що вам відомо в справі». Обурені злочинницею-дочкою бабусі старанно «напружували пам'ять», згадуючи про С. усе найгірше.

Висновок: мета і засоби, законність і моральність нерозривні. Успіх, досягнутий аморальними методами завжди сумнівний і, у кращому випадку, приховує небезпеку слідчої помилки, а в гіршому - злочин.


в. проблема одноособового прийняття більшості рішень;

Слідчий - процесуально незалежна фігура. На період розслідування злочину йому надана повна самостійність у прийнятті тих чи інших рішень у справі, у використанні своїх процесуальних можливостей. Він особисто відповідальний за все, що відбувається в межах розслідуваної справи. Службові повноваження і процесуальна незалежність слідчого в поєднанні з негласним їх використанням - одна з найскладніших соціальних і правових проблем. До такої, без перебільшення, могутньої зброї варто підходити як до джерела підвищеної небезпеки і довіряти його лише висококласним професіоналам із твердими моральними підвалинами. У руках морально хитливої людини, кар'єриста, ця зброя здатна принести багато лиха, що не поступається за своїми наслідками розслідуваним злочинам.

У сімдесятих роках у знаменитій на той час смоленській справі про маніяка, що вбив десятки жінок, слідчі домоглися від трьох осіб признання вчинення цих злочинів, які були засуджені судом до вищої міри покарання - розстрілу. Вироки стосовно цих осіб були виконані.

Через якийсь час було заарештовано справжнього злочинця, його покази переконливо доводили, що всі злочини, за якими були засуджені та страчені безневинні особи, вчинив він.

Розслідування злочинів, особливо резонансних, мають проводити відповідальні слідчі. Бажання «заспокоїти» громадськість, догодити керівництву іноді штовхає слідчих на відверто аморальні, а трапляється і злочинні дії.

У зазначеній вище справі про "вбивцю матері" слідчий поспішив відрапортувати прокурору про розкриття гучного злочину, нібито вчиненого відомою місцевою журналісткою. Прокурор району негайно повідомив про «блискучі успіхи» свого слідчого прокуророві міста, а той, відповідно - прокуророві області. До вечора про блискуче розкриття моторошного злочину вже знав перший секретар обкому КПРС.

Після такої переможної реляції вже не могло бути і мови про об'єктивне розслідування справи. Усі матеріали підбиралися лише за одним принципом - вони мали закріпити єдину версію слідчого щодо винуватості С. у вчиненні злочину.

Більше трьох років пішло на те, щоб довести не тільки невинуватість засудженої до 10 років позбавлення волі жінки, але і повну відсутність самого факту події інкримінованого їй злочину.


^ Моральна відповідальність за помилку

Чи має право слідчий на помилку? Безперечно, як будь-яка людина він може помилятися. Однак помилки бувають різними. Слідчий, що знайшов у собі мужність визнати помилку і виправити її - цілком гідна особистість. Людина, що ставить кар'єру вище усього і прагне будь-що довести свою непогрішність, нехай навіть ціною волі та здоров'я, а часом і життя іншої людини, вчиняє злочин. Чим більші повноваження, тим серйозніша відповідальність. Відповідальності за порушення закону нерідко вдається уникнути, суду власної совісті - ніколи.


4^ . Етика слідчих ді:

а. моральна мотивація тимчасової ізоляції обвинуваченого чи підозрюваного;

Конституція України остаточно підтвердила намір суспільства і держави рухатися шляхом демократизації та гуманізації правових інститутів до міжнародних правових стандартів.

Основний Закон проголошує, що Україна - правова держава (ст. 1 Конституції України). Людина, її життя і здоров'я, честь і достоїнство, недоторканність і безпека, визнаються найвищою соціальною цінністю. Однак лише конституційних декларацій недостатньо, як би прекрасно вони не звучали. Потрібне послідовне закріплення цих декларацій у конкретних робочих документах, створення реальних умов для впровадження законодавчих положень у практику та судовий контроль за діяльністю слідчих.

Затримка, арешт і взяття під варту - це дії, що різко змінюють життя людини і близьких йому людей, що порушують його плани і зобов'язання, що ставлять під загрозу добре ім'я і репутацію. Ці дії припустимі лише у тому разі, якщо перебування особи на волі приховує в собі реальну загрозу для навколишніх і інтересів розслідуваної справи. Тут завжди присутній бік - збереження безпеки й інтересів більшості.

Не секрет, що в державах з тоталітарним режимом ця міра використовується надзвичайно широко і дуже охоче. На всьому пострадянському просторі, у тому числі й в Україні, затримки й арешти, тримання під вартою були поширені настільки, наскільки це було зручно слідчо-оперативним службам.

У радянській державі постсталінського періоду діяло досить прийнятне карно-процесуальне законодавство: заборонялося застосування недозволених методів ведення слідства; були встановлені досить тверді процесуальні терміни тримання під вартою; з кінця п'ятидесятих років захисник був допущений до участі на попередньому слідстві45; здійснювався суворий прокурорський нагляд за слідчими й оперативними органами. Здавалося б, існували реальні умови, що дозволяли звести до мінімуму порушення прав людини в період попереднього розслідування справи.

Всесилля каральних відомств, спрямовуваних і керованих КПРС, прикривалося могутньою пропагандою і насаджувало ілюзію, що радянські слідчі «даремно не саджають» і тому людина, що потрапила до розряду обвинувачуваних і опинилася за ґратами, перебувала у повній і практично безконтрольній владі слідчого.

У деяких слідчих ізоляторах як «стимулятор» до дачі «признавальних» показань практикувалося поміщення арештованих у так званий «відстійник» - маленьку комірку для двох чоловік. Іноді сюди заштовхували до десяти і більш ув'язнених. Люди задихалися, непритомніли.

У цьому самому слідчому ізоляторі для добування «правдивих» показань використовувалася спеціальна напівпідвальна камера, вікна якої наполовину піднімалися над рівнем зовнішнього асфальту. На прохання слідчого «непокірливого» підслідного закривали в камеру, до вікна якої підганялася вантажна машина і встановлювалася глушителем до спеціально відкритої кватирки. Водій «ненавмисне» вмикав двигун і зупиняв його лише тоді, коли підслідний знаходився на грані смерті.

Усі скандальні «проколи» слідчих органів ретельно приховувалися, а винні надзвичайно рідко, і лише в особливо нетерпимих випадках, ставали перед судом.

Найстрашнішим бичем правоохоронної системи України були і до сьогоднішнього дня залишаються слідчі ізолятори й ізолятори тимчасового тримання, де місяцами, а то і роками перебувають особи, обвинувачувані у вчиненні злочинів, вина яких ще не доведена. Умови тримання арештованих там настільки жахливі, що часом люди готові визнати будь-яку провину, аби скоріше стати перед судом.


Таке становище йде врозріз з конституційними деклараціями України та моральними принципами українського суспільства. Це також суперечить деонтологічним стандартам МАЮ й іншим міжнародним документам, що вимагають поваги затриманих, їх людської гідності та не допускати знущань і катувань.

Взяття обвинувачуваного під варту і його тимчасова ізоляція мають на меті позбавити підозрюваного, обвинувачуваного можливості сховатися від слідства або перешкоджати розслідуванню злочину. Ця міра не повинна розглядатися слідчим як спосіб, схованого від громадськості придушення особистості, застосування недозволених засобів.

Конституція України і кримінально-процесуальний закон зобов'язують слідчого при обранні запобіжного заходу виходити з основної тези презумпції невинуватості - він має справу з невинуватою людиною.

Прийняття нового кримінально-процесуального законодавства, що передає видачу санкції на арешт і її продовження в компетенцію судів, формально вирішує проблему дотримання прав обвинувачуваних. З правового погляду питання одержало своє законодавче вирішення. Проте стан багатьох слідчих ізоляторів не відповідає найменшим вимогам елементарної санітарії. За таких умов недоречно говорити навіть про часткове забезпечення таких інститутів, як честь, достоїнство, права і свободи громадян. Неприпустимі за міжнародними стандартами умови в слідчих ізоляторах, певною мірою сприяють збереженню серед окремих слідчих тенденції до використання цих умов тримання для досягнення бажаних, але не завжди праведних цілей.

Законодавство України містить ще одне демократичне положення: Виправдання підсудного, що тривалий час перебував під вартою, в разі недоведеності обвинувачення, відповідно до ЦК України, передбачає право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди. Виникає ситуація, коли за безвідповідальне ставлення слідчого до своєї роботи має розраховуватись держава, а якщо конкретно, то платники податків.


в. допит обвинуваченого, свідків;

Слідчий має у своєму розпорядженні досить стандартний набір засобів і прийомів: допит, очна ставка, обшук, впізнання особи, слідчий експеримент і деякі інші.

Найсильнішою зброєю слідчого ще довго залишатиметься допит особи, підозрюваної у вчиненні злочину. Допиту підозрюваного, обвинувачуваного, як правило, передує серйозна робота з вивчення слідчим особистості останнього, його оточення, аналізуються зібрані матеріали, зіставляються вже наявні дані та показання. Тут мають проявитися такі риси слідчого як наполегливість, повага до підозрюваного, обвинуваченого. Недооцінка обвинувачуваного, неповага до його особистості, спроба домогтися успіху «наскоком» може зашкодити слідчому.

У кримінальній справі головним обвинувачуваним проходив завідувач взуттєвим магазином «спеціального призначення» (раніше були такі «обкомівські» годівниці).

Розслідування провадилося українською республіканською прокуратурою, тривало кілька років і ставило своєю метою одержати дані про хабарі вищому партійному керівництву області. По черзі цією справою займалися республіканські слідчі органи всіх правоохоронних відомств.

Оскільки нікому зі слідчих не вдалося одержати від К. будь-яких показань, компрометуючих першого секретаря обкому партії, його вирішив допитати один з керівників республіканського управління МВС України генерал Г.

Доставлений для допиту до генерала К. прекрасно розумів, що кожне його слово буде зафіксовано технічними засобами. На вступну заяву генерала про те, що він зволив особисто поспілкуватися з карним злочинцем, К. нарочито голосно відповів : "Гражданин генерал, Ви говорите, що я преступник и вор, так скажите, пожалуйста, с каких зто пор служба БХСС получает зарплату валютой? " На питання генерала: чому він про це запитує? Надійшла відповідь: "Костюм на Вас с валютного магазина, рубашка так же, перстень на пальце тянет тисяч на 12, так кто из нас преступник и расхититель? " Генерал наказав відвезти арештованого назад і звелів негайно знищити запис.


Для досягнення своєї мети підозрюваний, обвинувачений використовує будь-які засоби. Закон дозволяє йому не давати показів проти себе і своїх близьких. Він не несе відповідальності за дачу завідомо неправдивих показань у якості підозрюваного чи обвинувачуваного. Обвинувачуваний може обманювати, змінювати покази, відмовитися від них у будь-яку секунду, обмовити іншого, нарешті, поводитися образливо зі слідчим.

Слідчий - жива людина і йому притаманні такі властивості як співчуття, гнів, запальність, роздратованість і т.п. Можна не сумніватися, що розумний і досвідчений злочинець негайно скористується цією «слабкістю» слідчого. Розжалобити, зворушити, вивести з рівноваги, змусити проговоритися, зірватися, зробити помилку, а після цього обвинуватити слідчого в необ'єктивності, очорнити його - це далеко не повний набір засобів.

Багатьом відома історія знаменитого в'язня відомої Санкт-Петербурзької в'язниці «крестьі» Мадуєва. Останній зумів переконати слідчого-жінку у своїх до неї щирих почуттях, домогтися інтимної близькості з нею і переконати останню принести йому пістолет, що та і зробила. Після цього Мадуєв спробував втекти зі слідчого ізолятору, убивши з цього пістолета майора внутрішніх справ. Слідчий К. згодом була засуджена до 12 років позбавлення волі.

Слідчий має бути витриманим, ввічливим, коректним, що потребує здоров'я і міцної нервової системи.

...Розслідувалась кримінальна справа про розкрадання з Орса «Д-ксільбуд». К., головний бухгалтер, що обвинувачувався у великих розкраданнях і в багаторазовому одержанні хабарів від підлеглих, безперечно розумна і сильна жінка, ас-бухгалтер постійно провокувала слідчого. Кожну чергову зустріч вона починала словами: "Ви, громадянин слідчий, з Вашими убогими знаннями ніколи в житті не розберетесь у моїй справі і не розкопаєте моїх операцій. Через півроку, максимум, ми поміняємось місцями - Ви будете сидіти на моєму місці, а я на Вашому " та багато іншого. Молодий слідчий, людина хвороблива, запальна, і до того ж зовсім позбавлена досвіду в «господарських» справах, одразу зривався на лемент: "Я Вас звідси не випущу, я Вас посаджу на десять років " і т. ін. К. тільки цього і чекала. Вивівши слідчого з нормального робочого стану, вона одразу сідала і писала чергову скаргу керівництву та прокурору про брутальність і упередженість слідчого. Скінчилося тим, що С. зліг у лікарню з туберкульозом легень, а К. домоглася розвалу справи. До речі, через півроку після подій К. уже працювала у Мінському районі м. Києва на досить високій керівній посаді.


Невдачі слідчого далеко не завжди лежать у професійній площині. Причини в багатьох випадках мають етичне походження.

Свого часу, на сторінках навчальної літератури спалахнула серйозна дискусія щодо моральних меж слідчого при розслідуванні злочину. Деякі автори допускали, що в діях слідчого «специфічні моральні норми доповнюють загальні моральні принципи, а в деяких випадках і обмежують їхню дію».

Ніякі відступи від принципів і норм моралі в діяльності слідчого нетерпимі». Під час допиту виявляється ступінь професіоналізму і культура слідчого, рівень інтелекту сторін і сила характеру і зазвичай моральна орієнтація слідчого. Якщо слідчий не може покластися на свій інтелект або не занадто розбірливий у засобах, саме тоді і виникають моральні проблеми - це і психологічні «пастки», і силові прийоми, і провокації на межі злочину. Хоч раз скориставшись методикою «вибивання» показань, слідчий свідомо перекреслює себе як особистість. Це як наркотик. Він уже ніколи не відмовиться від використаного методу, особливо, якщо цей метод приніс йому бажаний успіх. Справи, побудовані на показаннях, здобутих незаконним шляхом, найчастіше, залишаються недоведеними в суді. Тим більше, що кримінально-процесуальне законодавство відмовилося від радянського принципу: „зізнання — цариця доказів”

с. відносини з потерпілим;

Особливої уваги заслуговують взаємини слідчого з потерпілими. Кримінально-процесуальним законом потерпілі, як зацікавлені в результаті розслідування особи, наділені визначеними процесуальними правами. Потерпілим визнається особа, якій вчиненим злочином заподіяна моральна, фізична чи майнова шкода (ст. 49 КПК України).

Якщо процесуальні відносини з потерпілими врегульовані законом, то мистецтво морально-ділового спілкування залежить від багатьох обставин: особистого характеру, рівня культури і морального виховання обох сторін. Потерпілий не завжди адекватно сприймає і реагує на навколишні події, вчинки потерпілих іноді позбавлені всякої логіки і здатні дуже ускладнити процес розслідування злочину. Це може мати дві причини: 1) їхніми вчинками, найчастіше керують нервове та психологічне потрясіння спричинене злочином. 2) Нерідко вони стають об'єктами залякувань, підкупу й інших невідомих слідчому обставин.. 3) Іноді їхня поведінка продиктована дуже утилітарними цілями.

Потерпіла в справі, мати зґвалтованої чоловіком чотирирічної дівчинки, слізно просить слідчого не притягати винуватця до відповідальності тому, що у випадку позбавлення його волі, вона залишиться з дітьми без засобів до існування.

Дружина убитого в неї на очах чоловіка відмовляється назвати імена убивць, боячись розправи. Вона не вірить, що слідчі органи убережуть її від помсти.


Особливість етики взаємин слідчого з потерпілими полягає в тому, що суворо дотримуючи формальних вимог закону у відношенні останніх, він має бути максимально коректним у вчинках і заявах, утримуватися від дій і висловлювань, здатних образити почуття потерпілих. Ніякі особисті припущення чи антипатії не виправдовують брутальність або безтактність слідчого стосовно потерпілого. Потерпілі вимагають особливо дбайливого відношення до себе. З іншого боку, варто утримуватися від озвучування необережних прогнозів щодо завершення розслідування справи, передчасних висновків і необґрунтованих обіцянок. Одне лише непродумане слово слідчого може перетворитися на об'єкт скарг і серйозних обвинувачень з боку потерпілого.

...Розслідувалася кримінальна справа за обвинуваченням лікаря, акушера-гінеколога, у халатному відношенні до своїх обов'язків під час прийняття пологів, унаслідок померла пацієнтка. Слідство затягувалося через судово-медичну експертизу. Чоловік померлої постійно відвідував слідчого, вимагав негайного взяття під варту обвинувачуваного, скаржився на затягування слідства.

Під час чергового відвідування слідчого у відповідь на докори потерпілого останній роздратовано відповів, що нічого щодня набридати і вказувати що йому робити, і взагалі, якби була його воля, він не притягав би лікаря до відповідальності, тому що не бачить у його діях ніякої провини.

'Тепер мені все зрозуміло, - сказав потерпілий - ви його хочете вигородити " і пішов. Наступного дня був зроблений замах на вбивство обвинувачуваного в справі лікаря.


d. робота зі ЗМІ.

При всій закритості досудового розслідування, наявності поняття «слідчої таємниці» громадськість має право отримувати визначену інформацію про хід слідства з гучних і резонансних справ.

Посередником між слідчим і громадськістю виступають засоби масової інформації. Закон України «Про друковані засоби масової інформації (преси) в Україні» надає журналісту право на вільне одержання інформації, відвідування державних органів влади і місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій і бути прийнятим ними.

Однак закон не зобов'язує слідчого ділитися з журналістами матеріалами, що становлять слідчу таємницю. Таким чином, обсяг і зміст інформації, призначеної для журналістів, визначається слідчим з урахуванням специфіки справи і мети, якої хоче він досягти.

За кримінальною справою банди Д. шестеро членів якої ще не були затримані, слідчий по місцевому телебаченню закликав потерпілих звернутися з заявами до міліції. Це потягнуло за собою негайну реакцію бандитів. Протягом кількох днів були вирізані три родини, які могли знати бандитів в обличчя. Мимоволі напрошується питання: це помилка слідчого чи спосіб попередження бандитів про небезпеку?

За спілкування з журналістами слідчий має бути вкрай лаконічним і гранично точним. Кожне своє висловлювання необхідно фіксувати технічними засобами з урахуванням можливої в майбутньому потреби ідентифікації сказаного з трактуванням журналіста. Як і представники інших професій, багато сьогоднішніх журналістів далекі від ідеалу, а заради сенсації нерідко здатні на перекручування фактів, аж до вимислу останніх, крім того практика показує, що дуже часто журналістам бракує елементарних знань чинного законодавства, що призводить до перекручування слів юристів навіть під час інтерв’ю.

З іншого боку, не виключається тактична задумка щодо «випадково» кинутого слова в пресі, здатного спровокувати задуману слідчим ситуацію, якщо зазвичай, цей крок не суперечить морально-етичним вимогам суспільства.

У резонансній справі про замовлене убивство, розкриття якого рухалося вкрай повільно, слідчий «випадково» промовився журналісту, що життя жертви кіллера, бізнесмена Н., у небезпеці. Це спровокувало (на що і розраховував слідчий) спробу замовника з з'ясувати чи дійсно останній живий. Ця обставина допомогла вийти на слід виконавця, а потім і замовника вбивства.

Схожі:

Тема Професійна етика слідчих iconТема Професійна етика. Юридична етика як вид професійної етики. Професійна етика державних службовців. План
Тема Професійна етика. Юридична етика як вид професійної етики. Професійна етика державних службовців
Тема Професійна етика слідчих iconТема Професійна етика працівників прокуратури та правоохороних органів. План
Від ефективного виконання цих завдань залежить рівень демократії в державі, життя, здоров’я, честь І гідність сотень тисяч громадян...
Тема Професійна етика слідчих iconРозділ ІІІ. Криміналістична тактика тема 12, 13. Загальні положення Криміналістичної тактики та організації І планування розслідування злочинів (2 год.)
Мета заняття: навчити студентів аналізувати зібрані у провадженні матеріали; конструювати і перевіряти слідчі версії за допомогою...
Тема Професійна етика слідчих iconТема Етика. План
Етика як наука: предмет, структура, завдання та функції. Основні завдання етики у сучасних умовах
Тема Професійна етика слідчих iconПрофесійна педагогіка для студентів напряму 010104 професійна освіта Дніпропетровськ нметау 2010
Робоча програма, методичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни «Професійна педагогіка» для студентів напряму...
Тема Професійна етика слідчих iconТема: Етичні засади адвокатської діяльності План
Етика укладення угоди про надання правової допомоги. Відносини адвоката з клієнтом
Тема Професійна етика слідчих iconТема Загальні положення науки «Етика»
Використовуючи нижче названу літературу, студент має опрацювати І засвоїти тему за наступним планом
Тема Професійна етика слідчих iconМіністерство освіти І науки україни
«Професійна педагогіка» для студентів спеціальності 6,66 010104 «Професійна освіта» заочної форми навчання
Тема Професійна етика слідчих iconПаша С. Н.  Професійна самореалізація майбутього вчителя фізичної культури в умовах інформатизації
Такі умови – реальна ситуація, в якій відбувається професійна підготовка та професійна самореалізація майбутнього вчителя фізичної...
Тема Професійна етика слідчих iconУдк 378. 147 012 З. П. Бакум, доктор пед наук, професор, Л. В. Саприкіна
Професійна компетентність І професійна компетенція в контексті підготовки майбутніх дизайнерів
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи