Тема Теоретичні проблеми релігієзнавства
Скачати 151.84 Kb.
|
|
Тема 1. Теоретичні проблеми релігієзнавства
Предметом курсу релігієзнавства є релігія як складне соціальне і духовне явище, корені якого виходять з глибин суспільної історії, тісно пов’язане з розвитком цивілізації, духовними, моральними цінностями і здобутками людства. Релігієзнавство як комплексна галузь наукового знання досліджує суспільно-історичну природу релігії, механізм її соціальних зв’язків з економічними, політичними і духовними структурами суспільства, впливу на сообистість віруючих у контексті конкретно-історичних умов. На цьому рівні релігія вивчається не як „залишок минулого”, а як об’єктивний процес, що спирається на відповідні соціальні передумови і фактори, відображаючи їх у своїх догматах. Отже, релігієзнавство визначає релігію як складову частину суспільства, що розвивається разом з ним і впливає на людську свідомість. У релігієзнавстві виділяється два важливі розділи: теоретичний та історичний. Теоретичне рілігієзнавство складається з філософії релігії (тобто філософські знання про явище, яке позначається терміном „релігія”, де досліджується не тільки механізм виникнення релігії, а й процес її відображення у людській свідомості, особливості формування релігійних понять, символів і духовних цінностей), соціології релігії (в межах якої вивчається релігія як складова частина суспільства з властивими їй структурою, функціями, соціальними зв’язками), психології релігії (світ релігійної психології — це особливий внутрішній стан духовних цінностей віруючої людини, який поєднує релігійні та нерелігійні цінності в складний емоційно-інтелектуальний комплекс світосприйняття. Віра — ядро будь-якої релігійної системи — є феноменом психічного життя з відповідними емоціями, що спрямовані на сприйняття ідеї Бога (богів або інших аналогічних ідей) і похідних від неї істин. Особливого значення набувають ці проблеми в процесі адаптації віруючого в умовах тих конфліктних ситуацій, коли одні віруючі стають жертвами злочинів з боку інших віруючих з релігійних мотивів або, навпаки, самі стають суб’єктами правопорушення). Крім того, з огляду на особливий інтерес для юристів питань з’ясування змісту та обсягу, визнання і дотримання релігійних прав як різними релігійними віровченнями та їх прихильниками, так і різними державними утвореннями, в яких вони існують, а також взаємозалежність, взаємопроникнення та взаємодія держави та церкви (її вчення), в теоретичну частину релігієзнавства включений ще одни розділ: „релігія та право”. Історичне релігієзнаство вивчає історію виникнення і еволюції окремих релігій та релігійних вірувань у їхньому взаємозв’язку, акцентує увагу на послідовності розвитку релігійних культів. ^ Релігія, на відміну від таких конкретніших форм суспільної свідомості, як мораль, політика, право, претендує на всебічне відображення дійсності. Вона виступає і як світогляд, а саме — як система поглядів на світ і місце людей у ньому, на принципи їх повсякденної поведінки. Релігія як форма суспільної свідомості та світогляд є однією з найдавніших і найпоширеніших сфер духовної культури людства. ^ полягає в тому, що, як зазначалося вище, релігія виникає і розвивається у суспільстві. Це соціальна підсистема, яка в межах конкретної суспільної системи виступає водночас і в якості об’єкта зовнішніх впливів, і в якості суб’єкта свого власного впливу на різні соціальні інституції. Західні науковці виділяють наступні ознаки та види релігій. ^ :
^
^ функція: релігія дуже часто заповнює прогалини в психологічному, моральному, духовному сприйнятті світу, наповнює новим змістом сенс життя. Компенсує негативні почуття, які виникають через залежність людини від об’єктивних обставин. Терапевтична функція (утішальна, лікувальна): релігія надає психологічну можливість нейтралізувати негативні емоції, полегшує емоційне сприйняття негативних життєвих обставин, дозволяє уникнути або полегшити стресовий стан людини, досягнути або зберегти внутрішній спокій, душевну рівновагу. Світоглядна функція релігії проявляється у тому, що релігія як цілісна система світосприйняття дає осмислення навколишнього світу, людини, дає знання про історію людства, остаточну долю світу і людства в цілому і кожної людини зокрема. Регулятивна функція: полягає у здатності релігії через систему норм, приписів, установок, кононів бути регулятором відносин, поведінки, вчинків, дій віруючих релігійних спільнот і навіть суспільства в цілому. Інтегративно-дезінтегративна функція. Ітегративна функція полягає в огранізуючих можливостях і здатності релігії (через релігійні інститути, спільноти) забезпечувати безконфліктний зв’язок, певну злагоду, солідарність, згуртованість суспільства, соціальних та конфесійних груп, етносів. Але інтегративна функція проявляється як правило у внутріконфесійних відносинах, тоді як у міжконфесійних відносинах дуже часто на релігіному грунті виникає немало конфліктів, в результаті чого в поліконфесійному суспільстві релігія призводить до розколів, ворожнеч та війн, в чому проявляється її дезінтегруюча функція. ^ функція: релігія забезпечує спілкування віруючих як у межах певної релігійної спільноти так і поза нею (так званий екуменічний рух). Тісна комунікативність характерна для громад, де є фіксоване членство. Релігійна комунікація — це процес взаємодії, спілкування, релігійної соціалізації, передавання релігійного досвіду, засвоєння релігійної інформації, закріплення зв’язків між віруючими однієї і тої ж конфесії. Комунікативна функція має вертикальний (людина — Бог) і горизонтальний (між віруючими) зв’язок. Аксіологічна функція: тісно пов’язана з світоглядною, але зосереджується увага на тому, що релігійне вчення формує для віруючого шкалу цінностей. ^ Еноформуюча функція є продовженням комунікативної, оскільки полягає в тому, що деякі релігії стають каталізаторами формування етносів. (Наприклад: індуїсти-індуси, сикхісти-сикхи тощо.) ^ функція: в межах релігійних віровчень формуються єдині зразки почуттів, думок, поведінки людей, завдяки чому релігія виступає як могутній засіб упорядкування та збереження традицій та звичаїв. Політико-ідеологічна функція: іноді релігія може використовуватись як державна ідеологія.
Коцепції релігії пердусім можна поділити на богословські і світські. Богословські релігійні концепції поділяються на традиціоналістські та теїстичні. Прихильники традиціоналістських концепцій твердять, що релігія з’являється відразу після створення Богом людини. Тоді як прихильники теїстичних концепцій трактують Бога як певну духовну силу, яка є протилежною світу створених ним речей. Релігія з’являється лише, коли люди дозріють. (Фіхте, Лейбніц). Теїстичні концепції в свою чергу поділяються на:
^ релігійні концепції поділяються на:
Існує понад 300 різних визначень релігії. Деякі з них. Частина вчених виводять термін „релігія” з латинського religio, що означає стосунок до того, що є святе. Тоді як інша частина — відокремлює частинку re, що означає повернення назад, ligio — союз, спілка, відповідно перекладають як повернення до союзу, зв’язок між людиною і Богом, між творінням і творцем. Релігія за Томою Аквінським — богоспілкування, віра людини в щось надприродне. Релігія — складний духовний феномен, який не лише відображає віру людини в Бога, але і слугує для неї засобом спілкування з Богом. Релігія — особливий світогляд. Релігія — моральний комплекс. Релігія — світогляд, система моральних відносин і практика (спосіб життя, специфічні дії) особи, групи, будь-якого об’єднання людей, суспільства, народу, які утворюються у відповідності до віри в Бога чи богів, встановлюють культ богослужень та обрядових правил і приписів, таїнств і дій. Релігія — це те, що пов’язує людтну з Богом, а по-друге, поєднує людей між собою. Релігія — духовний феномен, який виражає не лише віру людини в існування надприроднього Начала, що є джерелом буття всього існуючого, а й виступає для неї засобом спілкування з ним, входження в його світ. Витоки релігії знаходять відмінне тлумачення в дослідників різних світоглідних орієнтацій. Для матеріалістів вона є продуктом фантазії, що виник із прагнення людини з’ясувати ті зовнішні сили — природні чи соціальні, які панують над нею в її соціальному житті. Розвивалася вона від фетишитських і анімістичних уявлень до демонологічних вірувань, політеїзму і монотеїзму. Але при такому ході мислення надприроднє виступає не більше як ідея, тобто щось абстраговане від світу. Відтак заперечується реальна неаявність у бтті як людей, так і всього Всесвіту якогось Вищого Начала, Абсолютної реальності, що лежить поза світом явищ, утримує світовий процес, пов’язує всі його ланки і відкривається кожному через внутрішнє відчуття його присутності, особливе переживання Священного. Саме з останнім, а воно виражається в різному містичному сприйнятті і відмінних рівнях богопізнання, пов’язане історичне розмаїття релігій, етапи їх розвитку і форми їх вияву. Особливістю релігії є те, що в ній відображаються не якісь зовнішні щодо людини сили, а такий її особистісний стан, який можна назвати станом самовизначення у світі, здобуття людиною самої себе. Будь-яку систему характеризує віра в трансцедентне і система зв’язків з ним. З огляду на це, особливістю релігії є те, що вона виступає в ролі засобу позалогічного освоєння людиною своєї причетності до процесів, що відбуваються у Всесвіті, знаходяться під впливом якихось Вищих Сил і не піддаються логічному аналізу. Релігійна віра — це віра в надприроднє, яка характеризується такими ознаками:
Релігійний культ — (лат. сultus – догляд, шанування) — сукупність символічних дій, з допомогою яких віруюча людина вступає в контакт з надприроднім (обряди, ритуали, жертвоприношення, таїнства, богослуження, містерії, пости, молитви). Релігійний обряд — сукупність символічних індивідуальних чи колективних дій віруючих, яка об’єднує їхні релігійні уявлення і спрямована на встановлення двобічних відносин між людиною та надприродніми об’єктами. Віруючі виходять з того, що релігійні обряди можуть надприроднім чином впливати на процеси і явища довкілля, служити формою зв’язку з Богом. Складною є система обрядових дій у сучасних світових релігіях. Центральне місце в ній належить богослужінню. Релігійні обряди виконуються як в культовому приміщенні, так і поза ним. Характеризуються обов’язковою точністю відтворення всіх елементів. Саме релігійні обряди є найбільш консервативним елементом будь-якого релігійного комплексу. Кожна релігійна система має свої специфічні обряди, що враховують особливості того чи іншого віросповідання. Релігійне віровчення — зафіксоване засобами культури (текст, “закон”, догматичні визначення, символіка та ін.) концептуальна система релігійних поглядів та ідей про світ, смисл життя, засоби та способи його реалізації, головним з яких є усвідомлення взаємовідносин з вищими силами (Богом), що визначає релігійну діяльність тої чи іншої конфесії Віросповідання — приналежність до будь-якої релігії, церкви, деномінації, релігійного об’єднання, які мають своє розроблене віровчення, культ і стійку організаційну структуру. Конфесія — (від лат. визнання, сповідь) приналежність до будь-якої церкви, релігійної організації, яка має своє віровчення, культову практику та організаційну структуру. Конфесією іноді називають віросповідання. Таке ототожнення є неправомірне. В Україні, є три православні церкви, які належать до одного віросповідання, але до різних конфесій. Адепт — втаємничений в будь-які учення і таємні культи, ревний послідовник культу. Церква — самостійна релігійна організація, об’єднання віруючих певного віросповідання для задоволення релігійних потреб відповідно до встановлених канонічних правил.
Секта релігійна — організація або група осіб, які замкнулися в своїх у своїх інтересах (в тому числі і культових), що не співпадають з інтересами суспільства, байдужі або суперечать їм. — (від лат. — вчення напрям) загальна назва різних течій та об’єднань віруючих, як склалися як опозиція до пануючого в тій чи іншій країні релігійного напряму. Їм притаманне специфічне витлумачення традиційних догматів пануючого або найбільш поширеного віровчення, відмова від традиційних обрядів, проповідь вийнятковості своєї релігійної доктрини, „істинного шляху спасіння” сектантська громада є відоосбленим об’єданням зі своєю психологією і способом життя. Єдність її закріплюється суворою дисципліною, індивідуальним членством. Для окремих сект характерна крайня нетерпимість щодо інакомислячих, ворожість до світської освіти, войовничість, фанатичне священство. Синкретизм релігійний — (від грец. — з’єднання) органічне чи еклектичне поєднання кількох релігійних систем. Найчастіше виникає при поширені одного релігійного вчення на території з традиційно іншим вченням. Певне накопичення нових елементів в обрядово-культовій сфері та, в незначній мірі, у віровченні традиційної рілігії на певному етапі розвитку релігійного синкретизму може призвести до виникнення нового релігійного напрямку. Саме релігійний синкретизм є основою виникнення сучасних неорелігійних течій. Екуменічний рух — (від лат. — заселена земля, світ) рух до об’єднання християнських церков. Основне завдання — виробити доктрину щодо суті та умов єдності християнських церков.
Структура релігії:
Види віри: 1. Абсолютна — віра, яка не знає жодного сумніву (Авраамова віра); 2. Абсурдна віра — досягається шляхом подолання сумніву; 3. Парадоксальна віра — демонстрація віри. |
