Робоча програма навчальної дисципліни філософія релігії icon

Робоча програма навчальної дисципліни філософія релігії




НазваРобоча програма навчальної дисципліни філософія релігії
Сторінка2/6
Дата09.10.2012
Розмір0.8 Mb.
ТипРобоча програма
1   2   3   4   5   6

ВСТУП


Вивчення курсу філософії релігії відіграє важливу роль у системі професійної підготовки майбутніх спеціалістів, які готуються до наукової роботи в галузі фундаментальних досліджень з філософії та таких гуманітарних наук, як культурологія, історія, релігієзнавство, а також до педагогічної та культурно-освітньої діяльності.

У процесі викладання філософії релігії студенти ознайомлюються з таким складним духовним і суспільним феноменом, як релігія, осмислюють її природу, сутність, структуру, зміст, роль у життєдіяльності особи та історії духовного розвитку суспільства, її вплив на духовне життя народів та суспільний прогрес.


^ Структура лекційного курсу

Тема 1. Вступ до філософії релігії. Особливості релігієпізнання – 2 год.

Тема 2. Релігія як об’єкт та предмет універсального

вивчення. Форми релігієпізнання та релігієзнавства. – 2 год.

Тема 3. Філософія релігії як особливий тип філософствування,

галузь філософського знання та її форми. – 4 год.

Тема 4. Богословсько-теологічні джерела релігійної

філософії. – 2 год.

Тема 5. Філософська теологія в системі конфесійного

релігієзнавства. – 4 год.

Тема 6. Філософія релігії як складова частина науково-

академічного релігієзнавства. – 4 год.

Всього…………………………………………………………………… 18 год.


Основний зміст лекційного курсу

Змістовий модуль 1. Пропедевтика філософії релігії

Лекція 1. Вступ до філософії релігії. Особливості релігієпізнання

Релігія, філософія і наука як форми суспільної свідомості.

Природа релігійної свідомості. Особливості релігійної віри у надприродне. Витоки філософії. Природа філософського знання. Втрата софійного характеру філософії і виділення з філософії природничих, суспільних і технічних наук. Проблемне поле філософських досліджень. Теорія пізнання. Емпіричний і теоретичний рівні пізнання. Принципи сенсуалізму та раціоналізму. Інтуїтивне і дискурсивне пізнання. Інтуїція і містика. Проблема істини в пізнанні. Абсолютне і відносне в істині. Природа догматизму і релятивізму.

Методологія пізнання. Історичні форми методології пізнання: раціоналізм і емпіризм, позитивізм, марксизм, неопозитивізм, структуралізм, феноменологія, герменевтика, “новий раціоналізм” тощо.

Релігійна віра, філософські погляди та наукові знання в процесі пізнання;сенсуалізм, апостеріорі та апріорі, раціонально-логічне та чуттєво-емоційне в релігійному, філософському та науковому пізнанні. Співвідношення раціоналізму в богословсько-теологічному тлумаченні світу з вірою як специфічною релігійною формою його пізнання. Богословсько-теологічний антиномізм.

Релігійна філософія як спроба раціонального пояснення світу та самої релігії з позицій розуму. Схоластичні методи формальної логіки та казуїстики. Боротьба у схоластиці двох протилежних тенденцій (“вірити, щоб розуміти” А.Кентерберійського та “розуміти, щоби вірити” П.Абеляра). Прагнення схоластичної філософії до примирення розуму і віри при пріоритеті останньої. Томізм. Принцип “гармонії віри і розуму” Ф.Аквінського та його кредо “філософія – служниця богослов’я”. Віра в науковій діяльності як об’єкт вивчення, а не інструмент пізнання.

Переважання раціоналізму над емпіризмом у філософському осмисленні релігії. “Спекулятивна філософія” ХІХ-ХХ ст. Релятивізм як принцип відносності знань і філософське вчення, яке її абсолютизує. Скептицизм як принцип мислення і філософська концепція. Агностицизм як крайня форма скептицизму та його вияви у філософії (Д.Юм, Д.Берклі, І.Кант, емпіріокритицизм – махізм, емпіріомонізм, емпіріосимволізм; позитивізм, прагматизм, неопозитивізм, екзистенціалізм). Фідеїзм як богословсько-теологічне вчення, що заперечує розум в ім’я віри. Кредо Тертулліана “вірую, тому що абсурдно”. Фідеїзм як філософська концепція необхідності віри поряд із знаннями для обґрунтування релігії. Його прояви в неотомізмі, прагматизмі, персоналізмі, екзистенціалізмі, в концепціях “філософізації релігії”, сакралізації філософії, “теології культури”.

Протиставлення інтуїтивізму та ірраціоналізму раціональному пізнанню у філософії (раціоналістична “лінія Арістотеля” та ірраціональна “лінія Платона”). Ірраціоналістичні тенденції неоплатонізму Плотіна та інших неоплатоніків, вчення Августина Блаженного (августинізму), Б.Паскаля, Ф.Шеллінга, волюнтаризму А.Шопенгауера, неотомізму, “філософії життя” Ф.Ніцше, В.Дільтея, О.Шпенглера, інтуїтивізму А.Бергсона, теорії психоаналізу З.Фройда та К.Юнга, екзистенціалізму.

Містика і релігія. Містицизм як особливий різновид богословсько-теологічного та філософського ірраціоналізму. Язичницький містицизм орфізму, піфагореїзму. Містицизм в іудаїзмі (каббалістика, хасидизм). Середньовічна містика. Християнський містицизм: фідеїзм Тертулліана, ісихазм Г.Синаїта та паламізм Г.Палами. Містицизм розенкрейцерів і масонів. Містична теологія та філософія С.К’єркегора, містика російської релігійної філософії кін.ХІХ – поч.ХХ ст. (В.Соловйов та ін.). Містичні вчення теософії (Парацельс, Бьоме, Сен-Мартен, Сведенборг, О.Блаватська та її “Таємна доктрина”, “Нью-Ейдж” та антропософії (Р.Штайнер). Містичні ідеї в тотомізмі, персоналізмі, екзистенціалізмі, в доктринах неорелігій мунізму (“теологія Єднання”), сайентології (“Діанетика”), позаконфесійних вченнях Білого Братства (“агні-йога” або “жива етика” М.та О.Реріхів). Східний містицизм у віровченні та філософії брахманізму, буддизму, дзен-буддизму, тантризму, індуїзму та неоіндуїзму.


^ Лекція 2. Релігія як об’єкт та предмет універсального вивчення. Форми релігієпізнання та релігієзнавства

Плюралізм поглядів на релігійний феномен. Релігія як об’єкт та предмет всебічного вивчення: богословсько-теологічного тлумачення, теоретично-філософського осмислення та наукового дослідження. релігії.

Особливості основних підходів до пізнання й пояснення феномену релігії: богословсько-теологічного, теоретично-філософського та емпірично-наукового як відповідно першої, другої та третьої історичної форми релігієпізнання.

Обумовленість використанням релігієзнавцями різних дослідницьких установок – богословських (релігійно-конфесійних) чи світських (наукових) поділу релігієзнавства на дві основні форми: 1) конфесійне (церковне) богословсько-теологічне і релігійно-філософське, яке розв’язує свої пізнавальні проблеми з позицій релігійного світорозуміння і віровчення конкретної конфесії, орієнтується на пізнання надприродного об’єкта релігії – Бога; та 2) світське (секуляризоване, позаконфесійне) теоретично-філософське і науково-академічне, яке виникає на основі дескриптивно-історичного підходу до пізнання релігії, досліджуючи її як складне духовне й соціальне явище специфічного самовизначення людини у світі, пов”язане з вірою в Бога та інші надприродні об”єкти.

Особливості складання структури конфесійного (церковного) релігієзнавства. Теїзм як релігійне вчення про Бога, центральне ядро теології (богослов’я) різних конфесій, головна пізнавальна проблема конфесійного релігієзнавства. Теологія (богослов’я) як віронавчальне, догматичне джерело конфесійної релігійної філософії (філософської теології), а остання як друга історична форма конфесійного релігієзнавства, його концептуально-теоретична підвалина.

Історія складання християнського релігієзнавства. Апологетика (ІІ-ІІІ ст.) – основне богослов’я. Патристика (IV-VIIIст.) – догматичне (доктринальне) богослов’я. Розмежування православного богослов’я та католицької теології. Два напрями християнського релігієзнавства: 1/ раціональний (раціональна теологія) – теологічне продовження філософської традиції арістотелізму (“лінії Арістотеля”) та 2/ ірраціонально-містичний (містичне богослов”я) – богословське продовження філософських традицій платонізму (“лінії Платона”) та неоплатонізму. Початок теоретично-філософського підходу до пояснення релігії у християнстві – виникнення католицької філософської теології (платонівсько-неоплатонічний августинізм і арістотелічна схоластика) та православної (платонівсько-неоплатонівської) релігійної філософії. Наступні історичні форми католицької філософії (томізм, неосхоластика). Реформація XVI ст. і початок складання протестантської теології: ортодоксії (лютеранство, кальвінізм) і неосхоластики (Ф.Меланхтон). Спільні напрями протестантської теології і філософії: ліберальна теологія, неортодоксія, або “діалектична теологія” чи “теологія кризи”, модерністська секулярна теологія, або теологія “мертвого Бога”. Напрями сучасної католицької філософії: неотомізм, неоавгустинізм, тейярдизм. Сформовані в межах православ’я: академічна філософія, філософія церковного обновлення, “метафізика всеєдності”, філософія “нової релігійної свідомості”.

Відмінність християнського релігієзнавства від інших варіантів конфесійного релігієзнавства Сходу, зумовлена відмінністю східних релігій.

Формування світського (секуляризованого, позаконфесійного) філософського і науково-академічного релігієзнавства. Виникнення у XVII-XVIII ст. секулярної філософії релігії як у вигляді позаконфесійної філософської теології, так і філософського релігієзнавства (Б.Спіноза, Г.Лейбніц, Д.Юм, І.Кант, Г.Гегель). Дальший розвиток в її межах пантеїзму, деїзму, а також – вільнодумства і атеїзму. Вплив на становлення філософії релігії у XIX ст. як ідеалізму, так і матеріалізму. Складання з сер. XIX ст. поряд з богословсько-теологічним і філософським також наукового підходу до пізнання релігійного феномену. Виникнення та дисциплінарне оформлення в др.пол.ХІХ – поч.ХХ ст. світського (позаконфесійного) релігієзнавства як спеціальної (відносно самостійної) комплексної галузі філософського та гуманітарного знання, виокремленої науки про релігію в усіх проявах її феномену, а не як богословсько-теологічної “науки про Бога”, на межі філософії та історії філософії, історії, філології (зокрема, порівняльної міфології та фольклористики), антропології, етнології (етнографії), археології, культурології, психології, соціології та інших наук.

Марксистське релігієзнавство та його обмеженість (догматизм, заідеологізованість, суб’єктивізм атеїстичної спрямованості). Релігієзнавча думка в Україні: П.Юркевич (“філософія серця”) та О.Потебня (“філософія мови”), дослідники філософії (І.Франко, Д.Чижевський) та історії (М.Грушевський, В.Липинський, митрополит Іларіон-І.Огієнко) релігії.

Складання системного характеру релігієзнавства із формуванням в його межах на рубежі XIX-XX ст. ряду відносно самостійних дисциплін: загального релігієзнавства, теоретичного релігієзнавства (філософія, соціологія та психологія релігії), історичного релігієзнавства (історія релігії), порівняльного релігієзнавства, феноменології,етнології релігії, географії та демографії релігій, герменетивчного релігієзнавства, культурології релігії, біблієзнавства тощо. Особливості предметів філософії релігії і гуманітарного циклу релігієзнавства.


^ Лекція 3. Філософія релігії як особливий тип філософствування,

галузь філософського знання та її форми

Релігійний феномен як один з об’єктів філософської рефлексії. Філософія релігії – складова частина структури філософії, галузь філософського знання, філософічне вчення про релігію, що осмислює релігійне розуміння світу і з’ясовує його істинність.

Специфіка філософії релігії як особливого типу філософствування, об’єктом якого є релігійна свідомість. Філософія релігії як особлива ділянка аксіології, що розглядає релігійні вартості, стосуючись “міркувань духу” над релігійним ставленням до дійсності. Відмінність понять “філософія релігії” та “релігійна філософія”. Основні форми філософії релігії та їх характерні риси. Конфесійна релігійна філософія і позаконфесійна філософська теологія та їх апологетична функція щодо релігії. Філософське релігієзнавство, його об’єктивно-неупереджений характер та пізнавальна функція стосовно релігійного феномену. Два основних напрями обґрунтування філософії релігії: ідеалістичний та матеріалістичний. Відмінні особливості парадигм філософії релігії, передусім конфесійної релігійної філософії та позаконфесійної філософської теології, Заходу і Сходу.

Конфесійна релігійна філософія як історично перша форма філософії релігії, її доктринальні, богословсько-теологічні джерела: синтез теоретично-філософських постулатів і чисто релігійних, ірраціонально-містифікованих догматів віровчення певної конфесії. Існування конфесійної релігійної філософії як сукупності різних філософських вчень всередині віронавчальних комплексів розвинутих релігій Заходу і Сходу.

Генеза секулярної філософії релігії. Релігійне розуміння світу (релігійна віра), релігійна свідомість як об’єкт вивчення позаконфесійної філософської теології, її античні витоки (піфагореїзм, платонізм, неоплатонізм тощо). Філософське релігієзнавство – окрема галузь філософського знання, що вивчає закономірності виникнення, розвитку та функціонування релігійного феномену, з’ясовує джерела його походження та суть, аналізує структуру, зміст та соціальні функції. Філософське релігієзнавство та позаконфесійна філософська теологія як складові частини структури світського (науково-академічного) релігієзнавства. Їх сукупність – секулярна філософія релігії як одна з виокремлених дисциплін теоретичного релігієзнавства, основа теорії релігії.

Початок формування у XVII ст. на ґрунті філософського раціоналізму секулярної філософії релігії як першої історичної форми академічного релігієзнавства та її родоначальники Б.Спіноза і Г.Лейбніц. Період складання класичних філософських поглядів на релігію (1730-1830): від ранніх роздумів Д.Юма над релігійною проблематикою до філософії релігії І.Канта та Г.Гегеля. Їх наступний розвиток у ХІХ ст. як у формі філософської теології (Ф.Шлейермахер та ін.) так і у формі філософського релігієзнавства (Л.Фейєрбах та ін.). Основні течії, напрями, школи сучасної філософії релігії ХХ ст.


Змістовий модуль 2. Морфологія та концептуальний зміст філософії релігії

Лекція 4. Богословсько-теологічні джерела релігійної філософії

Теологія (богослов’я) – комплекс богословсько-теологічних дисциплін, система обґрунтування й апології конфесійних віровчень як ідейно-доктринальне джерело релігійної філософії. Віронавчально-догматичні та структурно-дисциплінарні особливості теології (богослов’я) різних конфесій. Основні конфесійні форми теології (богослов’я) Заходу і Сходу.

Конфесійна структура християнської теології (богослов”я), її православний, католицький та протестантський різновиди. Православне богослов’я – вчення про Бога в його православному тлумаченні, систематизований виклад віровчення православ’я. Його догматичні джерела (Св.Письмо – Біблія і Св.Переказ – рішення вселенських соборів, в т.ч. Нікео-Царгородський Символ віри; твори Отців та вчителів Церкви), загальноприйнятий поділ структури: систематичне богослов’я (апологетика, догматика, порівняльне богослов’я), екзегетика, історичне і практичне богослов’я (пастирське богослов’я, літургіка, гомілетика). Конкретні теології звільнення, мирологія.

Католицька теологія – система обґрунтування теїзму та ін віронавчальних догматів католицизму. Її витоки – ідеї Августина Блаженного. Догматичні доповнення до Символу віри (“філіокве”). Фома Аквінський (його “природна теологія” як раціональне доповнення до “надрозумної теології”, вчення про “гармонію віри і розуму” – основа офіційної католицької філософії томізму). “Католицьке сповідання віри і доповнення про “чистилище”. Догмат про “папську непогрішимість”. Доповнення до культу Богородиці. Політика “аджорнаменто”. Традиційний поділ католицької теології на систематичну (апологетика, догматика, моральне богослов”я), історичну (патрологія, історія Св.Письма та Церкви) і практичну (літургіка, гомілетика, катехитика). Її постійне збагачення такими напрямами, як маріологія, соціальне вчення (папські енцикліки), теології сім’ї і любові, теологія звільнення, або революції. Ін.конкретні теології політики, розвитку, миру. Взаємозв’язок еволюції католицької теології і філософії (августинізм, схоластика, томізм, несхоластика, нетомізм, неоавгустинізм).

Протестантська теологія – система обґрунтування конфесійних доктрин протестантизму та її ідейне джерело – Реформація (принципи: “виправдання вірою”, загального священства, виключного авторитету Біблії). Заперечення окремих християнських догматів (Св.Трійця, безсмертя душі) деякими протестантськими конфесіями (єговізм, адвентизм). Конкретні теології сучасного протестантизму: есхатологічна, процесу, миру, надії, політики, феміністська. Особлива “філософізація” протестантської теології. Взаємопов’язані типи та сучасні напрями богословського модернізму й філософії протестантизму: ліберальна теологія (Ф.Шлейермахер, А.Гарнак), протиставлена їй неоортодоксія теологів школи К.Барта та Е.Бруннера (ін.назва – “діалектична теологія”, або “теологія кризи”, ідейні витоки якої походять з містицизму С.К”єркегора), вплив на неї ірраціоналізму, нім. екзистенціалізму, звідси – такі її різновиди, як концепція “деміфологізації християнства” Р.Бультмана та “теологія культури” П.Тілліха; вплив останньої на секулярну теологію її напрям – “теологію мертвого Бога” і концепцію “безрелігійного християнства” (Д.Бонхоффер).

Особливості богослов’я іудаїзму та його джерел. Сифарім (Танах) –Св.Письмо і Талмуд – Св.Переказ іудаїзму. Талмудичне богослов”я Мішни і Гемари. Богословські доктрини книжників, саддукеїв (когенів), фарисеїв. Богословський модернізм ессеїв (ессенів), “синів світла” – кумранітів. Рабинське богослов’я. Містицизм каббалізму та хасидизму. Богослов”я ортодоксально-консервативного, ліберального та модерністського іудаїзму (“Євреї за Ісуса”).

Арабські та іудео-християнські витоки богослов”я ісламу. Коран і Суна як мусульманські Св.Письмо і Св.Переказ. 5 основних догматичних принципів ісламу. Раціонально-схоластичне (калам) та ірраціонально-містичне (суфізм) богослов’я сунізму. Богослов’я класичного ісламу - джерело філософії Ібн-Сіни (Авіценни) та Ібн-Рушда (Аверроеса). Аверроеїзм – теорія “подвійної істини”. Богослов”я сект шиїзму. Богословські доктрини ваххабізму, панісламізму, сучасного мусульманського фундаменталізму та модернізму. Бабізм як ідейний предтеча бахаїзму. Сучасний бахаїзм (Віра Бахаї), богослов’я і філософія якої вважають себе “синтезом усіх релігій світу”.

Специфіка богословських джерел східної релігійної філософії. Відмінність теїзму богослов”я Сходу від теїзму християнської теології Заходу. Невідокремленність східного богослов’я від конфесійної філософської теології, органічної складової його змісту. Особливість релігій Сходу – виникнення у формі релігійно-філософських вчень.

Веди як віронавчальне джерело політеїзму ведизму та генотеїзму брахманізму. Упанішади – “філософський кінець” Вед. Веданта-сутра як “заключне слово” Упанішад. Особливе місце медитації, мантр та йоги як шляхів осягнення Бога. Ведизм і брахманізм – ідейне джерело індуїзму (Трімурті, бхакті, сансара, дхарма, карма, реінкарнація, нірвана) та його різновидів – вішнуїзму (бхакті до аватар Вішну) і шиваїзму (культ Шиви, Шакті, її аватар у тантричному шиваїзмі – шактизмі). 6 ортодоксальних напрямів богословсько-філософського обґрунтування ведичного віровчення, які в індуїзмі стали класичними школами його філософської теології. Особливості богослов”я виокремленого з індуїзму сикхізму (власне Св.Письмо, абстрактний монотеїзм, бхакті до неперсоніфікованого бога).

Породжені брахманізмом антибрахманські філософські системи джайнізму та буддизму (заперечення авторитету Вед, власні св.книги). Джайнізм – своєрідний “матеріалістичний напрям” релігійної філософії. Буддизм – вчення про досягнення нірвани. Його догматично-філософське джерело – Трипітака, конфесійні різновиди: хінаяна заперечення Бога – Творця, Будда як досконала людина), махаяна (обожнення Сідхартхи Гаутами, безмежна кількість будд, Трикая, бодхисатви), ваджраяна-тантризм, (синтез махаяни, шактизму, тібетської тантри, філософії “інь-янь”), чань-буддизм (синтез махаяни і даосизму), япон.буддизм (дзен-буддизм і Нітірен – синтез махаяни, синтоїзму, конфуціанства), ламаїзм (синтез шаманізму та тантризму, культ хубілганів) і притаманні їм богословсько-філософські школи.

Абстрактність китайського теїзму, його особлива “філософічність”. Давньокитайська філософія “інь-янь”. Специфіка конфуціанства (культ безособового Неба), і даосизму (культ безособового Дао-Абсолюту, Закону життя, пасивно-спогля­дального ставлення до нього; вчення “ци-гун”, про можливість безсмертя) як релігійно-філософських систем.

Особливості релігійно-філософських вчень неоорієнталізму: напрямів неоіндуїзму (Міжнародного Товариства Свідомості Крішни – від вішнуїзму, Міжнародного Товариства трансцендентальної медитації – від шиваїзму, Тантра-Сангхи) з їх опорою на ідеї універсалізму, єдності всіх релігій як різних шляхів до Бога (принцип монізму); течій необуддизму, (еклектичне поєднання махаяни з сінто, конфуціанством, даосизмом, християнством; монотеїстична тенденція); сучасного дзен-буддизму.


^ Лекція 5. Філософська теологія в системі конфесійного релігієзнавства

Місце релігійної філософії в системі конфесійного релігієзнавства (богословсько-теологічному комплексі різних конфесій) як концептуально-теоретичного обґрунтування його змісту. Її специфіка і функції, спільні з теологією (богослов’ям) особливості: духовний досвід та інтуїтивна віра пізнаючого суб’єкта як джерело релігійної філософії; вчення про Бога (теїзм) і докази його існування, як її основа, де головним стає осягнення абсолютної духовної сутності, або Бога; зведення вчення про істину до абсолютної "істини Бога" як вищого Розуму; визнання Божого Одкровення, зафіксованого в системі догматів, основою процесу пізнання, в якому філософія і наука лише наближають людину до нього і зміцнюють віру.

Близькість релігійної філософії до філософського ідеалізму й водночас особливе вирішення нею його пізнавальних проблем, спрямоване на апологію релігії. Відмінність філософської теології від ін. різновидів ідеалізму як такої, що виходить з релігії, а її конфесійні форми – з віровчення певної конфесії. Її головна пізнавальна проблема – з’ясування стосунків Бога з людиною.

Невідокремленість конфесійної релігійної філософії від теології, з якою вона зв’язана спільністю завдань. Теологія як її доктринальна основа, положення якої узгоджуються з догматикою Св.Письма. Філософська теологія як специфічна форма ідеалізму, що, на відміну від богослов’я, не апелює безпосередньо до авторитету Св. Письма, поряд з інтуїтивно-чуттєвим спогляданням і духовним досвідом визнає й раціонально-теоретичне обґрунтування релігійних феноменів. Її основні конфесійні варіанти як сукупність різноманітних напрямів, течій, систем, вчень і концепцій конкуруючих між собою.

Особливості християнської філософської теології. Пізньоантичні філософські джерела первісного християнства(Філон і Сенека як філософські „батько та дядько християнства”).

Спільність еволюції християнської теології (богослов’я) і філософії. Перші християнські ідеологи – апологети, які не розмежовували філософію і теологію – як гілки одного дерева, де філософія – пропедевтика богослов’я. Спільність християнської теології і філософії Середньовіччя в розробці однакових богословських проблем (буття Бога, створення світу, передвизначення, безсмертя душі). Перші спроби їх розмежування. Поділ Аквінатом теології на “надприродну” (богослов’я), що розкриває вищі, “богоодкровенні істини” і “природну” (філософія), що виконує допоміжну функцію, полегшуючи розуміння теологічних пояснень.

Притаманність функції “служниці богослов’я” і сучасній християнській філософії, яка цілком спирається на вчення християнства як на “метафілософію”. Незмінність орієнтації її онтології, гносеології, соціальних вчень на обґрунтування істинності християнської релігії.

Існування крім спільних для всієї християнської філософії ознак і відмінних особливостей її конфесій. Основні конфесійні різновиди християнської філософії.

Католицька філософія – комплекс споріднених філософських вчень, шкіл, течій і напрямів, що історично склались в межах офіційної доктрини католицизму або поза нею. Її еволюція. Августин Блаженний (354-430) – засновник західнохристиянської патристики та філософії на ґрунті платонівської традиції і неоплатонізму. Августинізм – провідна парадигма західного філософствування V-ХІІІ ст. та його характерна ознака: ірраціонально-містичне тлумачення віри як передумови знання.

Боецій та виникнення у VІ ст. середньовічної католицької філософії – схоластики як продовження арістотелівської традиції. Схоластика як раціональна теологія в обґрунтуванні християнського віровчення. Властиві їй риси: умоглядність, догматизм, звернення до авторитету Св.Письма як до вищої істини; метод формальної логіки. Казуїстика. Притаманні схоластиці: прагнення до систематизації й узагальнення попереднього розвитку християнського віровчення у зводах католицької теології (“Сума теології” Аквіната); боротьба 2-х схоластичних шкіл стосовно “універсалій” – номіналістів та реалістів. Боротьба 2-х протилежних тенденцій в ній: 1) “вірити, щоб розуміти” (А.Кентерберійський) та 2) “розуміти, щоб вірити” (П.Абеляр). Вчення Ф.Аквінського – томізм (принципи: гармонії віри і розуму”, “філософія – служниця богослов”я” як спроба їх примирення для раціонально-логічною обґрунтування догматів католицизму; 5 каузально-космологічних доказів буття Божого). Проголошення його (1879) офіційною філософською доктриною католицизму.

Неосхоластика та її історично-конфесійні форми: 1) виникнення в сер. ХVІ ст. шляхом оновлення середньовічної схоластики та поєднання з філософсько-теологічними ідеями Ф.Суареса (католицький варіант – суарезинізм) і Ф.Меланхтона (протестанстький різновид); 2) її синтез в сер. ХІХ ст. з новими течіями філософського ідеалізму; 3) сучасна католицька і протестантська неосхоластика ХХ ст., завданням якої залишається раціональна апологетика релігії.

Посилення ірраціоналізму католицької філософії. Виникнення в сер. ХІХ ст. неотомізму – оновленого вчення Аквіната. Неотомістський реалізм як релігійний різновид об’єктивного ідеалізму, еклектичне поєднання томізму з кантіанством, феноменологією, екзистенціалізмом. Головна мета нетомістів (Ж.Марітен, Е.Жільсон, І.Бохенський) – синтез раціонального й ірраціонального, філософії, науки і релігії на основі томізму, зверхності “істин одкровення” в обґрунтуванні католицького віровчення. Розвиток низки альтернативних неотомізму релігійно-філософських течій та шкіл: 1) “філософії духу”, або спіритмуалізму Р.Ле Сенна, Л.Лавеля, Ж.Гіттона, “філософії дії” М.Блонделя, християнського (католицького) екзистенціалізму Г.Марселя, католицького персоналізму М.Недонселя, Ж.Лякруа, діалогічного персоналізму Штейнбюхеля та Гвардіні, християнського спіритуалізму М.Шакка, А.Кар­ліні, Ф.Баттальї, активізму І.Гессена та П.Вуста, умовно об’єднаних у неоавгустинізм; 2) оригінальної концепції християнського еволюціонізму П.Т. де Шардена (тейярдизму).

Специфіка протестантської філософії: відсутність у протестантизмі офіційної філософії, її розвиток в контексті теології протестантизму. Взаємозв’язок розвитку теології й філософії протестантизму, боротьба раціоналізму та ірраціоналізму в ньому. Рання протестантська філософська теологія (ортодоксія) XVI ст. як спроба звільнити обґрунтування віри від схоластичного раціоналізму, філософії й розуму взагалі як “блудниці диявола” (Лютер). Зміни у протестантській теології Нового часу, яка стає настільки ж філософічною, наскільки філософія в її межах – теологічною. Містично-пієтичні та раціоналістичні течії ХVІІ-ХVІІІ ст.: містична (Я.Бьоме, І.Арндт, В.Вейгель) і пієтична (Я.Шпенер, А.Франке) опозиція формалізованому канону теології протестантизму; раціоналізація (вихід у деїзм) й схоластичне моделювання протестантського віровчення (школа Лейбніца-Вольфа).

Вплив на протестантизм на поч. XIX ст. раціоналізму гегелівської філософії релігії. Синтез протестантської філософії у XIX ст. з позитивізмом і релятивізмом у формі неопротестантської, або “ліберальної теології” (спочатку її родоначальника Ф.Шлейермехаера та Б.Бауера – представника Тюбінгенської школи раціональної критики догматичного християнства, його раціоналістично-етичної інтерпретації А.Гарнаком та есхатологічної теології Е.Трельча). Початок з ліберальної теології власне філософської теології протестантизму. Перегляд нею у XX ст. усталених понять, нові зміни в її етико-філософських концепціях зв’язку людини з Богом, посилення ірраціоналістичних тенденцій. Провідні течії сучасної протестантської філософії: 1) складання в пер. пол. ХХ ст. “діалектичної теології”, або “ теології кризи”, наближеної до філософії персоналізму та екзистенціалізму (неоортодоксія К.Барта як спадкоємність з принципами Реформації, поглядами Лютера і Кальвіна, протиставлена “ліберальній теології”, екзистенціальна теологія, або “теологія культури” П.Тілліха, теологія “деміфологізованого християнства” Р.Бультмана; філософсько-етична теологія Р.Нібура); 2) виникнення в сер. ХХ ст. радикальної, або “нової” чи секулярної теології (“секулярного”, або “безрелігійного християнства” Д.Бонхоффера, засновника і “теології мертвого Бога” протестантських авангардистів Т.Альтіцера, Г.Кокса); 3) теології “надії” Ю.Мольтмана, “революції” Р.Шолла, “процесу” Ш.Огдена, Д.Кобба та ін.

Умовність терміну “православна філософія” для позначення розмаїття вчень, орієнтованих на філософське осмислення віровчення православ’я, що спираються переважно на традицію платонізму та неоплатонізму. Історичні форми православної філософії: 1) візантійська пізньоантична та середньовічна філософія (патристика Г.Ниського; філософські погляди Фотія, М.Кавасили, Г.Схоларія; раціоналізм М.Псьола та І.Італа; містицизм Г.Синаїта – ісихазм та Г.Палами – паламізм); 2) поява напр. ХVІІ ст. неосхоластики в українському богослов’ї у зв’язку із спробами його раціоналістичного обґрунтування в протистоянні католицизму; 3/ російська релігійна філософія ХІХ-ХХ ст. та її православна традиція в Україні.

Існування в контексті останньої таких напрямів, як духовно-академічна філософія (Ф.Голубинський, М.Карінський, Ф.Сидонський та ін.) з її поділом на 2 основні філософські системи: 1) “трансцендентального монізму” В.Кудрявцева-Платонова та 2) “філософського синтетизму” В.Карпова; в т.ч. її Київська школа (“релігіозістика” арх.Інокентія-Борисова, православна інтерпретація гегелівської філософії С.Гогоцького, психологічні нариси релігії П.Авсеньєва, “філософія серця” П.Юркевича); філософія церковного обновлення слов”янофілів (К.Аксаков, А.Хомяков, Ю.Самарін); “метафізика всеєдності” (В.Соловйов, П.Флоренський, брати С. і Є. Трубецькі, С.Франк, Л.Карсавін); філософія “нової релігійної свідомості” (С.Соллертинський, Є.Аквілонов, М.Лосський, М.Бердяєв, С.Булгаков, Д.Мережковський, М.Мінський, Д.Філософов, Л.Шестов, В.Розанов); сучасна російська православна філософія антропологічного ухилу (В.Зеньковський, В.Лосський, арх.Кіпріан-Керн, Ф.Войно-Ясенецький).

Особливості конфесійної філософської теології Сходу: специфіка її парадигми – зорієнтованість на внутрішній, духовний світ людини; невідокремність від богослов’я”; “самадхі” – поширене в східних релігіях і філософіях поняття для позначення стану медитативного заглиблення в свідомість Бога.

Два напрями еволюції мусульманської теології і філософії (ортодокси, модерністи). Релігійна філософія буддизму, його ідейних напрямів, течій, шкіл: хінаяни (тхеравада; сарваставадини – ваїбхашики та саутрантики); махаяни (йогочара та шуньявада); ваджраяни – тантризму, японського буддизму (дзен-буддизму, Нітірену), ламаїзму. Специфіка філософського змісту конфуціанства (неоконфуціанства) та даосизму (неодаосизму). 6 традиційних філософських шкіл ортодоксального індуїзму: 1) міманса-веданта; 2) санкх’я-йога; 3) ньяя-вайшешіка. Релігійно-філософські вчення неоіндуїзму: Шрі Шрімад Абхей Чаран Бхактіведанти Свамі Прабхупади (крішнаїзм), Махаріші Йога (трансцендентальна медитація), Ошо-Бхагавана Шрі Раджніша (Міжнародна комуна сань’ясинів). Релігійно-філософські ідеї сучасного дзен-буддизму.

1   2   3   4   5   6

Схожі:

Робоча програма навчальної дисципліни філософія релігії iconРобоча програма навчальної дисципліни
Філософія І методологія науки. Робоча програма навчальної дисципліни для студентів за напрямом підготовки філософія,спеціальністю...
Робоча програма навчальної дисципліни філософія релігії iconСадовніков О. К. Програма та робоча програма навчальної дисципліни «філософія»
Програма навчальної дисципліни та робоча програма навчальної дисципліни “Філософія” для студентів 3 курсу заочної форми навчання...
Робоча програма навчальної дисципліни філософія релігії iconРобоча програма навчальної дисципліни 020301 Філософія любові напряму підготовки 0203 гуманітарні науки для спеціальності
Філософія. Робоча програма навчальної дисципліни для студентів за напрямом підготовки філософія, спеціальністю «філософія»
Робоча програма навчальної дисципліни філософія релігії iconГ. В. Пилипко Є. В. Програма навчальної дисципліни та робоча програма з дисципліни «філософія»
Програма навчальної дисципліни та робоча програма з дисципліни «Філософія» (для студентів 1-го курсу заочної форми спеціальності...
Робоча програма навчальної дисципліни філософія релігії iconГ. В. Пилипко Є. В. Програма навчальної дисципліни та робоча програма з дисципліни «філософія»
Програма навчальної дисципліни та робоча програма з дисципліни «Філософія» (для студентів 2-го курсу заочної форми спеціальності...
Робоча програма навчальної дисципліни філософія релігії iconХарківська національна академія міського господарства г. Г. Фесенко Програма навчальної дисципліни І робоча програма навчальної дисципліни
Програма навчальної дисципліни І робоча програма навчальної дисципліни «Філософія господарювання» для студентів 2 курсу заочної форми...
Робоча програма навчальної дисципліни філософія релігії iconРобоча програма навчальної дисципліни феноменологія часу-простору напряму підготовки 0203 гуманітарні науки для спеціальності
Філософія. Робоча програма навчальної дисципліни для студентів за напрямом підготовки філософія, спеціальністю „філософія. ­ 20 12.–...
Робоча програма навчальної дисципліни філософія релігії iconРобоча програма з навчальної дисципліни «Ф ілософія історії» для студентів спеціальності «філософія» ( за вимогами кредитно-трансферної системи )
Відтак, представлена робоча програма з навчальної дисципліни «Філософія історії» являє собою приклад філософського аналізу тих ідей,...
Робоча програма навчальної дисципліни філософія релігії iconРобоча програма навчальної дисципліни для студентів за напрямом підготовки філософія
Основні напрями філософії фемінізму. Робоча програма навчальної дисципліни для студентів за напрямом підготовки філософія, спеціальністю...
Робоча програма навчальної дисципліни філософія релігії iconРобоча програма навчальної дисципліни для студентів за напрямом підготовки філософія
Основні проблеми гендерної філософії. Робоча програма навчальної дисципліни для студентів за напрямом підготовки філософія, спеціальністю...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи