Удк 821. 161. 2(477 ) «19» 93,09: 811. 161. 2’255. 4-112: 159. 923 Перекладна література для дітей icon

Удк 821. 161. 2(477 ) «19» 93,09: 811. 161. 2’255. 4-112: 159. 923 Перекладна література для дітей




НазваУдк 821. 161. 2(477 ) «19» 93,09: 811. 161. 2’255. 4-112: 159. 923 Перекладна література для дітей
Сторінка1/31
Дата11.10.2012
Розмір4.12 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   31

ІНОЗЕМНА ФІЛОЛОГІЯ INOZEMNA PHILOLOGIA

2007. Вип. 119(2). С. 3-9 2007. Issue 119(2). Р. 3-9

УДК 821.161.2(477.8.) «19» - 93,09:811.161.2’255.4-112:159.923

ПЕРЕКЛАДНА ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ ДІТЕЙ

ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ




Роксолана П. Зорівчак



Львівський національний університет імені Івана Франка


У статті зроблено спробу дослідити своєрідності перекладної дитячої літератури, розглянути стислу історію українського художнього перекладу для дітей, зокрема в Західній Україні у першій третині ХХ віку.


^ Ключові слова: переклад; дитяча література; особистість; літературна мова; національний контекст.


Без української особистості

не буде України.

І. Дзюба
^

Епіграфом своєї доповіді я обрала слова академіка І. Дзюби з його статті “Крізь поетичні обрії століть” про Григорія Порфировича Кочура [1, c. 8].


Особистість, індивідуальність – це людина творчої спромоги, що живе повно­кровним життям і дає суспільству чимало. Одначе тоталітарний режим губить індиві­дуальність, особистість, оскільки дає перевагу гвинтикам – без волі й почуття. Якщо не хочемо згадувати “рідне” минуле, то згадаймо блискучу антиутопію “1984” Джорд­жа Орвела: “Кожен член партії зобов’язаний не мати власних емоцій, ані відпочинку, навіть миттєвого, від ентузіазму. Він повинен усією душею ненавидіти зовнішніх во­рогів та внутрішніх зрадників, радіти всіми перемогами та відчувати власну ницість перед усесиллям та мудрістю партії” [2, c. 174] Виховувати осо­бистість у сучасному глобалізованому, спрагматизованому світі – також не легко. Одним із чинників, що сприяє формуванню індивідуальності, є художнє слово, яке утверджує стрижневу ста­лість людського в людині – любов, чулість, гідність, здат­ність страждати за себе і за іншого, жертовність, самоототожнення. Для діток – поряд з оригінальною і перек­ладна література.

Вплив перекладної літератури на світовідчуття народів – загальновизнаний. Яку важливу роль відіграє художній і науковий переклад в утворенні і виробленні норм літературної мови – основної прикмети повноцінної нації (знищення мови є чи не най­важливішим складником національно-культурного геноциду) – доводити нема потре­би. Досить послатися на історію хоча б літературної латинської мови, що її за­по­чаткував Лівіїв Андроніків переклад Гомерової “Одіссеї”, датований 250 р. до н. е. Або ж на приклад французької прози початку XVIII ст., розвиткові якої значно пос­прияв переклад арабського казкового епосу “Тисяча і одна ніч”, що його здійснив геніальний французький арабіст Антуан Галлан – в епоху повного панування літе­ратурного, інтелектуального і морального конформізму. Наприкінці XIX ст. румуни домоглися вироблення норм літературної мови головно перекладами “Одісеї”, “Іліа­ди”, казок “1001 ночі”.

У другій половині ХIХ ст. поступово відбувалася своєрідна інтернаціоналізація красного письменства, став реальністю термін Й. В. Ґете – “die Weltliteratur” щодо скарбівні всесвітньої літератури, яка є не лише сумою найкращого з національних письменств, а й новою якістю, що виникає завдяки свідомому обміну культурними цінностями між народами. Поступово літератури інтенсивно зближуються: читачі з однаковим інтересом читають твори високоталановитих письменників інших народів, як і своїх рідних, передусім, завдяки перекладам, завдяки окремим подвижникам-перекладачам. Водночас, іде й змагається націоналізація кожної поодинокої літе­ра­тури, виступає рельєфніше її питомий національний характер, національний контекст, основні особливості її народного гумору і народного пафосу.

Переклади збагачують не лише цільову літературу, а й загальну скарбницю сві­тової літератури. Нарешті, переклад суттєво збагачує самого перекладача. Примі­ром, французький романтик Ж. де Нерваль не написав би своїх сонетів, якщо б – як пе­рекладач – не пройшов школи Г. Гайне. Її ж пройшли і наші Леся Українка та В. Са­мійленко. До речі, в українській літературі лише під рукою В. Самійленка заз­вучав Беранже-сатирик, що був у мистецтві сатири Самійленковим учителем. Згодом для засвоєння творчості Беранже українською літературою зробив чимало І. Світ­лич­ний. Багатство словника М. Зерова, що перекладав і античних авторів, і французьких, і слов’янських, – незрівнянне.

Без історії українського художнього перекладу немає історії української культури і, отже, історії української нації. Українська перекладацька традиція – багатовікова. Наша історія склалася так трагічно, що українська мова й література – дійові важелі формування нації в умовах бездержавності – ніколи не функціонували в нормальних умовах. Саме тому перекладна література, починаючи від старокиївської доби, віді­г­рає надзвичайно важливу роль у нашому культурному житті і як зберігач духовних цінностей, і як виховний засіб, і як засіб самовиразу нації та збагачення спромог­ностей рідної мови. Якщо у вкрай несприятливих умовах позалітературного характеру наша літера­ту­ра все ж розвивалася в руслі загальноєвропейського літературного про­цесу, то в цьому величезна заслуга художнього перекладу. Переважна більшість укра­їн­ських письменників минулого подвижницько ставилася до перекла­дацтва. Просвіт­ники свого народу, захоплені ідеалом культурної самобутності, а згодом і на­ціональ­ної самостійності, вони часто обирали знаряддям боротьби – поряд з оригі­нальною творчістю – переклад, що був для них водночас ефективним засобом підви­щити влас­ну майстерність. Слушно писав один із найобдарованіших українських перекладачів ХІХ ст. М. Старицький у “Заспіві” до власного перекладу романтичної поеми Дж. Г. Байрона “Mazeppa”:


…Британця пісню голосну

Я переклав на рідну мову

Щоб неокриленому Слову

Добути силу чарівну. [3, c. 19].


Саме ця концептуальна, наскрізна ідея служити рідному народові поєднує різно­манітні українські переклади – і творів древніх греків, і середньовічних вагантів, і письменників Відродження, і авторів XIX і XX сторіч.

До речі, українці щодо цього – не виняток. Подібна роль художнього перекладу в історії фінської, індійської, ізраїльської та інших культур. Ось, що, наприклад, від­булося у Фінляндії. Упродовж понад шестисот років шведського і ста років російсь­кого панування фінська культура була вдома на задвірках. Хоча нарід загалом роз­мовляв фінською, його літературною мовою була шведська. У ХІХ ст., зокрема після публікації народного епосу “Калевала”, стало очевидним, що фіни досягнуть циві­лізованого статусу лише тоді, коли фінська мова стане мовою літератури, уряду і тор­гівлі. Почали із перекладу книжок для дітей, і перекладна дитяча література започат­кувала національну літературу” [4, с. XIII–XIV]. До речі, у Росії Петровська доба у ХVIII ст. була періодом, коли перекладна література сприяла формуванню націо­на­льної літератури.

“Передача чужоземної поезії, поезії різних віків і народів рідною мовою збагачує душу цілої нації, присвоюючи їй такі форми і вирази чуття, яких вона не мала досі, будуючи золотий міст зрозуміння і спочування між нами і далекими людьми, давніми поколіннями” [5, т. 5, с. 7–8] – так уперше в передмові до своєї збірки “Поеми”, що вийшла друком 1899 р., І. Франко ствердив значення перекладної літератури в націє­творчих вимірах.

Наприкінці 50-х років минулого століття в Україні спостерігається справжній вибух перекладацької енергії. Навколо М. Рильського, Г. Кочура, М. Бажана, М. Лу­каша, навколо редакції журналу “Всесвіт” виросла ціла когорта молодих талановитих перекладачів. Їхньою внутрішньою потребою і естетичною втіхою стало осягати українським словом глибини духу різних народів та часів, сягати українським словом найнедоступніших верховин світової літератури. Тут втручалася і зрозуміла для україн­ських майстрів внутрішня потреба розкрити можливості українського слова – потреба, не позбавлена і громадянської полемічності. Не поціновано ще як слід доробок цієї когорти перекладачів – О. Сенюк, М. Пінчевського, Ю. Лісника, Я. Соб­ко, В. Митрофанова та ін.

Перекладна література для українських дітей – дітей, що часто були позбавлені рідномовної школи, – надзвичайно вагома. Та чи вивчено її як слід – очевидно, ні. Немає у нас кафедр дитячої літератури в університетах, дуже мало науковців присвя­чує пошукову роботу дитячій літературі. На жаль, ми – не виняток. У інших народів дитячу літературу також недостатньо вивчено. Немає ні одного лавреата Нобелівської премії – дитячого письменника. Упродовж сторіч дитячі письменники виступали під псевдонімами, боячись за свою фахову репутацію. А що вже й казати про дослід­ження перекладної дитячої літератури?! А проблеми ці – надзвичайно цікаві та численні. Назву хоча б деякі з них.

Одна з найважливіших проблем – це співвідношення між перекладом загалом і перекладом-адаптацією, між відчуженням та одомашненням як перекладацькими стра­тегіями. Відстань між ними може бути надзвичайно великою: від абсолютної вір­ності до лише натяків на оригінал. Та й наміри читачів можуть бути зовсім відмін­ними від поглядів автора оригіналу чи перекладу. До речі, проблема адаптації ціка­вила дослідників упродовж століть, від часів Горація та Ціцерона. Зокрема ваго­мий внесок Ф. Шляєрмахера та Й.-В. Ґете, дослідників ХХ віку – американця Л. Ве­нуті, українців О. Чередниченка, О. Дзери. Ступінь адаптації буває різний, у канадсь­кому перекладознавстві М. Ґарно запропонував навіть термін tradaptation [6].

Адаптації дотепер часто публікують анонімно. Зокрема, адаптації стосуються кіно та телебачення і, попри високий технічний ефект, характеризуються зубоженим зоб­раженням людських почуттів. До речі, одна з вагомих перекладацьких проблем – це синхронізація уст у перекладах для телебачення чи кіно. Згідно з сучасною теорією перекладу, адаптації поділяються на ряд підкатегорій: скорочення, пояснення, спро­щення, локалізація, відчуження та ін.

Інші суттєві проблеми: місце дитячої перекладної літератури в національній по­лісистемі; образ дитини в уяві перекладача; ілюстрації дитячих книжок та читання текстів уголос. Ілюстрації інколи дуже вагомі. Так, І. Франко опублікував свого “Лиса Микиту” з підзаголовком “з німецького переробив Іван Франко” і ступінь одомаш­нення у творі надзвичайно сильний. І. Франко писав у післямові до другого видання 1896 р.: “Я бажав не перекласти, а переробити стару повість про лиса, надати їй нашу національну подобу… Друге видання… дає мені хоч скромний доказ, що я зумів попасти в тон нашого народного оповідання, зумів дійсно п р и с в о ї т и сей твір нашому народові” [5, т. 4, с. 67]. Під час Другої світової війни “Лис Микита” вийшов у Кракові з ілюстраціями та обкладинкою відомого графіка Е. Козака – настільки вдалими, що вони значною мірою доповнили й без того блискучий текст. У цьому ж художньому оформленні 1953 р. “Лиса Микиту” опубліковано в Мон­реалі, а 2000 р. – у Торонто в англомовному перекладі, який зробив Б. Мельник.

Читання для дітей – це не просто читання вголос, це своєрідний театр одного актора. Отож, дуже вагомо, як ритм прози оригіналу передано у перекладі. Перек­ладач мусить враховувати, як діти сприймають світ і літературу, ті діти, для яких він перекладає. За вдалим висловом М. Бахтіна, треба почуватися наче вдома у світі інших людей. Переклад – це своєрідна діалогова ситуація, бо ж, знову звертаюся до М. Бахтіна: “Усе, що поет бачить, розуміє і думає, він бачить очима певної мови та її внутрішньої форми”.

Перекладна дитяча література значною мірою виховує в читача емоційні почуття. Вона збуджує і активізує творчі сили дитини, розвиває оригінальність думки та кри­тичне мислення. Саме тому плани видавництв мають визначатися не прибутками, а якнайглибшим розумінням потреб української культури та дитячої читацької спіль­ноти. Читаючи (чи то слухаючи читане), переживаючи чимало, дитина вчиться керу­вати своїми почуттями, формується як особистість. Що ж до “читабельності тексту”, то цей термін деякою мірою не точний, оскільки він стосується саме тексту, а не індивідуальності читача. Розрізняють тексти для читання і просто для виконання. Дитяча література тісно пов’язана з карнавалізмом, що походить з античності і до­сягнув найвищого розвитку в народній сміховій культурі Середньовіччя. Як бути із творами Дж. Свіфта? Чи можливі повні переклади? Чи доречно робити фільтрацію перекладів?

Межі між книжкою для дорослих і книжкою для дітей часто дуже умовні. Зга­даймо Франків цикл оповідань для дітей, його ж “Лиса Микиту”, “Alice’s Adventures in the Wonderland” Л. Керола, “Winnie-the-Pooh” А. Мілна. Свій твір “The Nursery Alice” Л. Керол присвячував всім матерям. У таких випадках ідеться про два рівні розуміння твору: поверхневий та глибинний. А як же бути в таких ситуаціях перек­ладачеві?

Дитяча література, зокрема перекладна, щільно пов’язана з питаннями інтер­текстуальності та вертикального контексту. Це загалом дуже вагома проблема лі­тера­тури, адже більшість Шекспірових сюжетів уже були чиїмись раніше. М. Бахтін стверджує, що історія “Аліси” (ідеться про “Алісу з країни див”) має чимало спіль­ного з оповіданнями про Орфея (“пригоди в підземному царстві”) та “Золотим ослом” Апулея (“Метаморфози”).

В українській літературі поки що цього явища не відчується, але у західному світі дехто вважає, що класики (приміром, Ч. Діккенс) живі передусім завдяки адаптаціям.

Добірна мова – головна вимога до перекладів, бо з мовою у дитячій літературі аж ніяк не все гаразд. Та чи тільки в літературі?! Прошу пройтися центром Львова і нат­рапите на розкішну крамницю з написом “Дитячий супермаркет “Антошка”. Лише одне українське слово – дитячий… Не шкодують усемогутні власники (по суті, здена­ціоналізовані) дітей, не думають, як складно дитині оцей капосний супермаркет вимовити. І – що набагато жахливіше: як зранять ці чужі слова, англійське й ро­сійське, душу дитячу, як зародять суржикову ментальність… А загалом не тільки наш нарід має мовні проблеми. Приміром, лише наприкінці березня 2007 р. Парламент Італії прийняв закон про італійську мову як державну в республіці, при чому 75 пар­ламентарів – прихильників діалектів, зокрема венецького, голосували проти цього закону (“The New York Times” – International/Europe. – March 31, 2007).

Щодо перекладної літератури для дітей, то для нас вагоме видавництво “Веселка”. Засноване 1934 р. як Дитвидав УРСР, воно не діяло в роках 1941–1956. Теперішню назву має від 1964 р. Цікаві там серії “Скарбниця світової казки”, “Шкільна бібліо­тека”, малоформатна серія “Золотий жук”. Хотілося б, щоб це видавництво публіку­вало значно більше перекладної літератури.

Не маю змоги охарактеризувати загалом українську дитячу перекладну літературу. Зупинюся одначе на маловідомому періоді: на дитячій перекладній літературі на сто­рінках західноукраїнської періодики 1914–1939 рр. Це був дуже трагічний для Украї­ни період після невдалих Визвольних змагань, коли не лише землю, а й душу народу далі ділила межа на Збручі. До кінця 1980-х років про літературні надбання цього періоду майже не згадували. І ось 1989 року група ентузіастів з Комісії всесвітньої літе­ратури імені Миколи Лукаша Наукового товариства імені Шевченка у Львові взялася бібліографувати перекладну літературу цього періоду. Ми працювали над запліснілими в сховищах спецфондів журналами й газетами і часто були їхніми перши­ми читачами, а то й очікували упродовж місяців винесення їх із цих книжкових тюрем і раділи кожною знахідкою, а їх було так багато! [7].

Найвагомішим у цей час для виховання дитячих особистостей був ілюстрований часопис “Світ дитини”. Однойменне видавництво заснував у листопаді 1919 р. учи­тель львівської приватної школи М. Таранько й був його незмінним редактором до вересня 1939 р. “Світ дитини” призначався для дітей віком від 3 до 12 років. Спів­працівниками журналу були А. Лотоцький, К. Гриневичева, В. Радзикевич та інші літератори. У художньому оформленні журналу брали участь відомі українські митці: О. Кульчицька, О. Курилас, А. Манастирський та ін. Усі вони працювали безкош­товно [8, с. 223–230]. Основною метою “Світу дитини” було виховання на­ціонально-свідомої та культурної особистості. Редакція неодноразово підкреслю­вала, що україн­ці, які зазнали в своїй історії стількох політичних поразок, повинні на­магатися прис­воювати собі культурні здобутки інших народів та вносити свої над­бання до світової культури. Інші дитячі журнали публікували також художні перек­лади, зокрема “Дзві­но­чок” (1931–1939), “Молоді каменярі” (1928–1932), “Світ мо­лоді” (1932–1939). Чи­мало перекладів для шкільної молоді публікувала щоденна газета “Діло”, тижневик “Наш світ” та інші періодичні видання.

Часописи уміщали чимало перекладної поезії, зокрема, М. Конопніцької, А. Асни­ка, Я. Неруди, Ю. Тувіма, О. Пушкіна, М. Лермонтова, Ш. Бодлера, Й. В. Ґете, Г. Гай­не, Ф. Шіллера, П. Верлена, В. Гюґо та ін. Ураховуючи вік дітей, редактори публі­кували численні переклади казок, зокрема давньогрецького Езопа, данського байкаря Г. К. Андерсена і німецьких – братів Якуба та Вільгельма Ґріммів. Ці казки – прості за формою, але моральна вартість їх дуже висока. З часом читач може знайти в них цікаві філософські узагальнення. Перекладний казковий ареал був дуже обшир­ний, включаючи Японію, Китай, арабський світ. Оскільки казки – міграційний жанр, частину з них одомашнено, українізовано. У журналах знаходимо цікаві статті про найкращих представників світової літератури: Д. Дефо, Г. К. Андерсена та ін. Опо­відання Джека Лондона, О’Генрі, Е. А. По, Марка Твена, В. Фолькнера, Г. Дж. Велса, Дж. Ґолсуорсі, Джерома К. Джерома, Дж. Р. Кіплінга, В. С. Моема, Е. Сетона-Томп­сона, М. Зощенка, А. Чехова розвивали у молоденьких читачів кмітливість, винахід­ливість, повагу до усіх народів на світі, зацікавленість їхнім життям. Перекла­дачами в журналі виступали такі відомі фахівці, як М. Рудницький, О. Сліпа, С. Ку­ликівна, Л. Мосендз, С. Гординський, М. Струтинська, В. Бобинський та ін., що намагалися вживати добірну українську мову. Очевидно, не всі переклади були пов­ноцінні, не всі виконано з оригіналів, та все ж вони заслуговують на узагальнення, скрупульозне дослідження.

Хотілося б, щоб і сучасні журнали вміщали більше високоякісних перекладів для наших діток про дійсно людське і гуманне, щоб незгасний на все життя промінчик людяності, власної гідності, людського обов’язку освічував дитячі душі, на які стільки потвор чигає довкола.



  1. Дзюба І. Крізь поетичні обрії століть // Григорій Кочур: Біобібліогр. покажч.: У 2 ч. / Уклад.: Г. Домбровська, З. Домбровська: Наук. ред., авт. передм. Р. Зорівчак. – 2-е вид., доопрац. і допов. – Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2006. – (Українська біобібліографія. Нова серія. Чис. 21, ч. 1; ч. 2). – C. 6-8. 2. Orwell George. 1984.– New York: A signet classic, 1984. – 272 p. 3. Старицький М. П. Поезії 1861-1904. – К.: Друк. Борисова, 1908. – IV, 471, V c. 4. Oittinen R. Translating for children. – New York & London: Garland Publ., Inc. – 2000. – XIV, 196 p. 5. Франко І. Зібрання творів: У 50 т. – К.: Наук. думка, 1976-1986. 6. Bastin G. L. Adaptation // Routledge Encyclopedia of Translation Studies / Ed. by M. Baker. – New York, 2001. – P. 5-8. 7. Чужомовне письменство на сторінках західноукраїнської періодики (1914 1939): Бібліогр. покажч. /За заг. ред. О. Лучук, Т. Лучука; Наук. ред. Р. Зорівчак; Редкол. : Б. Якимович та ін. – Львів: Вид. центр ЛНУ імені І. Франка, 2003. – 194 c. – (Українська біобібліографія. Нова серія. Чис. 13). 8. Періодика Західної України 20 –30-х рр. ХХ ст.: Матеріали до бібліографії / За ред. М. М. Романюка. – Львів, 1999. – Т. 2. – 360 с.



^ TRANSLATED LITERATURE AS A PERSONALITY SHAPING FACTOR:

A UKRAINIAN TRADITION


Roksolana Zorivchak


Throughout its turbulent history, the Ukrainian nation was faced with difficult political choices and plagued by grim social systems and brutal regimes. The Ukrainian language has very rarely had conducive circumstances to develop and yet side by side with the Ukrainian literature it was the most important factor in the shaping of the modern Ukrainian nation. This explains why literary translation bears so much significance for Ukrainians, who see in it more than just a means of introducing Ukrainian readers to what literatures of the world have to offer. Even today, literary translation is viewed as a powerful vehicle for advancing national culture, and a testimony to the fact that it deserves a place among other cultures of the world. Translated literature in Ukraine has always functioned as a catalyst for cultural renewal. Being well aware that cultural isolation has always been a dangerous matter, almost all major Ukrainian writers were also translators. They have been the enlighteners of their downtrodden people and the fighters for their better life and they have chosen literary translation as a weapon alongside with their original writings. The Ukrainian translators not only longed to recreate the original most faithfully, but also were first and foremost obliged to prove the value of their native tongue. Under conditions of political suppression and censorship, when in accordance with the totalitarian ideology, the Ukrainian language and literature were considered to be exclusively for “domestic consumption”, when dictionaries and reference books were scarce, the Ukrainian translators completed many exceptional translations thus enhancing the prestige of the Ukrainian language. They did all they could to systematically and energetically introduce the translated literature into the mainstream of the national culture. The Ukrainian translated literature – like a subversive, a revenger – developed as a kind of compensation for Ukrainian original literature which was being thwarted in its development. It also became a treasure house for the future, as an effective medium for creating, collecting and preserving expressive means (lexical, prosodic, structural and connotative) which may be widely used now by Ukrainian authors. The paper focuses upon the central (key) issues concerning the translations of literature for children along the initial divide between translation and adaptation (abridgement). The former may be interlinear, literal, or culturally re-interpreted. The scale is from extreme fidelity to extreme liberty. The readers’ intentions may be entirely different from those of the sender. Degrees of adaptation may be divided into numerous vague subcategories: deletion, explanation, simplification, localization, foreignization (antilocalization), modernization, purification (getting the target text in correspondence with the values of presumptive readers). In the paper an attempt has also been made at providing a capsule analysis of the translated writings published in Ukraine, particularly in Western Ukraine in 1914-1939.


Key words: translation; children's literature; personality; literary language; national context


УДК 821.112.2’06-93:82-//-9(436+430+494)
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   31

Схожі:

Удк 821. 161. 2(477 ) «19» 93,09: 811. 161. 2’255. 4-112: 159. 923 Перекладна література для дітей iconУдк 124. 6: 821. 161. 1-1: 141Соловьёв
move to 1064-20634
Удк 821. 161. 2(477 ) «19» 93,09: 811. 161. 2’255. 4-112: 159. 923 Перекладна література для дітей iconУдк 130. 123. 1: 821. 161. 1-1Цветаева Елена Соболевская (Одесса)
move to 1064-20625
Удк 821. 161. 2(477 ) «19» 93,09: 811. 161. 2’255. 4-112: 159. 923 Перекладна література для дітей iconУдк 821. 161. 2 В. В. Cавченко
Одесский нонконформизм в изобразительном искусстве 1960–1980-х гг.: К анализу явления
Удк 821. 161. 2(477 ) «19» 93,09: 811. 161. 2’255. 4-112: 159. 923 Перекладна література для дітей iconДокументи
1. /N160-161.09/N160-161p003-010.pdf
2. /N160-161.09/N160-161p010-016.pdf
Удк 821. 161. 2(477 ) «19» 93,09: 811. 161. 2’255. 4-112: 159. 923 Перекладна література для дітей iconУдк 811. 161. 2’373. 46 Експлікація валентностей ітеративних І неітеративних дієслів пересування
Серія філол. 2004. Вип. 34. Ч. І. С. 41-47 Ser. Philologi. 2004. №. 34. Vol. I. P. 41-47
Удк 821. 161. 2(477 ) «19» 93,09: 811. 161. 2’255. 4-112: 159. 923 Перекладна література для дітей iconЗразок удк 811. 161. 2’373: 159. 942 Т. І. Вавринюк емоційно-експресивна лексика в поетичному мовленні (на матеріалі творів ліни костенко)
Вавринюк Т. І. Емоційно-експресивна лексика в поетичному мовленні (на матеріалі творів Ліни Костенко)
Удк 821. 161. 2(477 ) «19» 93,09: 811. 161. 2’255. 4-112: 159. 923 Перекладна література для дітей iconУдк 130. 123. 1: 821. 161. 1-1Цветаева Елена Соболевская (Одесса)
Наиболее показательным текстом в этом плане является довольно объемная работа Цветаевой с самим себя кажущим названием – «Искусство...
Удк 821. 161. 2(477 ) «19» 93,09: 811. 161. 2’255. 4-112: 159. 923 Перекладна література для дітей iconМ. П. Драгоманова калита Оксана Михайлівна удк 811. 161. 2’38 мовні засоби вираження іронії в сучасній українській малій прозі 10. 02. 01 українська мова Автореферат
Робота виконано на кафедрі стилістики української мови Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, Міністерство...
Удк 821. 161. 2(477 ) «19» 93,09: 811. 161. 2’255. 4-112: 159. 923 Перекладна література для дітей iconУдк 811. 161. 2’282. 2 СанченкоЄвгенія м. Луганськ мовленнєва діяльність носіїв елітарної культури
Добре володіння сучасними функціональними стилями української мови та так звана ортологічна правильність (І в наголошуванні, й у...
Удк 821. 161. 2(477 ) «19» 93,09: 811. 161. 2’255. 4-112: 159. 923 Перекладна література для дітей iconУдк 124. 6: 821. 161. 1-1: 141Соловьёв
Именно по такому пути пошел в свое время Вл. Соловьёв, который по сути дела и задал для последующих поэтов и мыслителей особый ракурс...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи