Удк 821. 161. 2(477 ) «19» 93,09: 811. 161. 2’255. 4-112: 159. 923 Перекладна література для дітей icon

Удк 821. 161. 2(477 ) «19» 93,09: 811. 161. 2’255. 4-112: 159. 923 Перекладна література для дітей




НазваУдк 821. 161. 2(477 ) «19» 93,09: 811. 161. 2’255. 4-112: 159. 923 Перекладна література для дітей
Сторінка14/31
Дата11.10.2012
Розмір4.12 Mb.
ТипДокументи
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   31
^

ПІДЛІТКОВЕ МОВЛЕННЯ

В РОМАНАХ ПРО ГАРРІ ПОТТЕРА

Юрій Саплін



Гуманітарний унiверситет “ЗІДМУ”


У статті проаналізовано соціо- та психолінгвістичні характеристики відомих романів Дж. Ролінґ про Гаррі Поттера. Розглянуто оригінальний текст і його українські й російські переклади. Стиль схарактризовано як стриманий і вкорінений у британській лінгвокультурі. Постмодерністські дискурсивні практики й наративні стратегії у ро­ма­нах Ролінґ відбилися на різних рівнях тексту через актуальні комунікації свідомості дитини й дорослого, подвійну адресацію (дорослому та підліткові), ігрову ситуацію. Психолінгвістичні властивості мовлення підлітків роблять двоплановість тексту цілком прийнятною. Циклічність оповіді та повторюваність подієвих фраґ­ментів та­кож психологічно вмотивовано. Відсутність сленгових елементів пов’язана і з жанро­вою специфікою твору, і з соціолінгвістичним статусом сучасного підлітка.


^ Ключові слова: мовлення; підліток; постмодернізм; психолінгвістика; соціолінг­вістика; стиль; текст; переклад.

Поттеріана – безсумнівний світовий лідер сучасного дитячого читання, ба, навіть не тільки дитячого, оскільки 40 % анголомовних примірників свідомо орієнтовано на дорослу аудиторію чи то “педагогічно свідомих” батьків, чи то “кідалтів” – 30–40-літніх, які ще, на думку соціальних психологів, “не награлися” (найпевніше, через брак іграшок та книжок відповідного ґатунку за часів їхнього “недорослого” життя). Щодо літературних творів – то це цілком вірогідно: у другій половині ХХ ст. не з’явилося жодного визначного твору в жанрі “роману виховання”, а такі вершинні здобутки, як Дикенсівські “Олівер Твіст” та “Девід Коперфілд” чи Толстовські “Дитинство” та “Отроцтво”, на жаль, вже досить далекі від світу сучасного підлітка.


Одні читачі вважають книжки Ролінґ мало не геніальними, інші – відвертою графоманією, треті, які іноді навіть не брали до рук книжок про “Гарика-очкарика”, підозрюють, що гарною така популярна річ не може бути взагалі. Але саме без­зас­тережна популярність і є найважливішою причиною бурхливих (на нашу думку, надто емоційних) суперечок навколо твору. Справді, наклад 116 мільйонів примір­ників 47 мовами вражає. У цій розвідці ми ставимо за ціль визначити, які саме психо- та соціо­лінгвістичні властивості творів Дж. Ролінґ зумовлюють їхній сучасний статус куль­турних текстів часу.

У головному офісі Спілки американських бібліотек у 1999–2000 роках було за­реєстровано 1118 письмових протестів проти “Гаррі Поттера”, що звинувачували Ролінґ в аморальності та сатанізмі з огляду на чотири принципи Поттера: 1. Можна не виконувати правил, якщо вони не відповідають твоїм інтересам; 2. Правила не слід виконувати, якщо вони незрозумілі; 3. Брехня – цілком прийнятний засіб для досяг­нення власної мети; 4. За зло треба віддячувати злом, а добре ставитися маємо лише до тих, хто ставиться добре до тебе [1]. “Цікавим є й слово “магли”, яке вигадала авторка. Воно містить і нагадування про те, що люди не володіють магією (mage-less), і… фактично звинувачує людство в тотальній наркоманії, бо “muggle” жаргоном означає “марихуана”. До того ж слово “mug” в Англії означає дурника, якого дуже легко збити з пантелику, а дієслово “to mug” перекладається російською мовою як “розбійний напад” [2]. Деякі британські критики побачили в “Поттеріані” опис внутрішнього світу юного гомосексуаліста.

У літературному плані це “безпрецедентная халтура, (беззастенчивая игра в под­давки)”, а Гаррі Поттер – антигерой [2]. У книгах не має живих персонажів, бо ж всі вони є стандартними архетипами – сам Гаррі – чоловічий варіант Попелюшки, Невілл – Іванко-дурник, Малфой – мерзотник і злодій, Герміона – “зубрила”, і спроби погиги­кати над середньовічною алхімією, зобразити вчителя-перевертня та професор­ра-піарника нічого не вирішують. Усі магічні “кунштюки" та жарти запозичено з курсу історії англійської літератури. Серіальний дух надає розповіді певної динаміки лише до пори, бо “Дж. К. Ролінґ написала одну книгу про юного чарівника – першу. Всі наступні засвідчили світові невміння автора створювати нові сюжетні колізії, а най­більше – острах: раптом людям не подобатиметься новий Гаррі” [3]. Закидають письменниці неполіткоректність – Єльцина охрестила безголовим, слов’ян об’єднала у Дурмстранг.

Натомість освічені прихильники казки Ролінґ говорять про соціокультурну упізна­ваність персонажів, зв’язок тексту з європейською міфологічною та літературною традиціями, відданість фанів підліткового віку – молдавська 10-класниця Сандра Лу­кіан захопилась твором настільки, що їй сяйнула думка – просто переписати книжку: чорним чорнилом – діалоги, синім – наратив, оскільки коштував роман забагато – майже 50 доларів.

Критики відзначають психологічну достовірність казки – добре відображені й дитячі побоювання (чарівного темного лісу, тролів, привидів тощо) і дитячі мрії, що прийде хтось великий і дужий та покарає несправедливість дорослих; дитяче праг­нення стати чарівником; віра дітей у можливість жити в цікавішому світі; прагнення кожної дитини до лідерства; бажання любові та співчуття ([4], [5]).

Кожен роман – це новий рік у Гоґвoртсі, початку його підліток завжди чекає, хоча б зазвичай він і нехтував навчанням. Циклічність кожного роману – це похідна якість від циклічності процесів навчання. Але кожен рік – це новий щабель, новий віковий етап. У підлітковому віці уява перетворюється на самостійну рушійну силу, тому обидва світи фентезі цілком реальні для підлітків. Підліток може обігрувати різні завдання з математичними символами, оперувати значеннями й смислами мови, поєд­нуюючи уяву й мислення. Водночас він вибудовує власний уявний світ особливих стосунків із людьми, світ, у якому він обігрує ті самі сюжети й переживає ті самі по­чуття аж доки він не вичерпає своїх внутрішніх проблем [6]. Циклічність є законо­мірною рисою дитячої свідомості, яка завжди чекає на продовження казки із знайо­мими героями, і водночас як властивість постмодерністського тексту (на відміну від класичної стрункості й закінченості – постмодернова незавершеність, ігрова можли­вість повернутися до певного текстового вузла чи вийти в інший текст).

Для підлітків соціальний світ, у якому вони живуть, існує апріорно. Це природна предметна та соціальна реальність, у якій він не відчуває себе діячем, який здатен змінювати світ. Можливо, саме тому підліткові “перетворення” виражаються в руйна­ції предметів, актах невмотивованої аґресивності, шибайголовстві. І водночас підліт­ки не впевнені в собі, сором’язливі, незграбні. Інша річ – сфера уяви. Реальність уявного світу – це його суб’єктивна реальність. Події цього світу опосередковані обра­зами та знаками з реальності людської культури, серед них і “мовно-культурною картиною світу”.

Підлітки своєю волею керують облаштуванням власного внутрішнього світу. Світ уяви – це особливий світ, у якому підліток володарює над часом, простором, вільний від причиново-наслідкових зв’язків у реальному просторі соціальних стосунків. Свобода перебування у внутрішньому психологічному просторі просуває підлітків у розвитку. Вільне сполучення образів та знаків, побудова нових чуттєво-образних знакових систем із новими значеннями й смислами розвиває творчі здібності, дарує неповторні емоції в креативній діяльності.

Книжка для підлітків, які зі світу фантазій роблять перші кроки до зовсім іншого світу, де формуються такі поняття, як дорослість, відповідальність, співчуття й соціа­ль­на нерівність, може стати ідеальним простором спілкування зі світом через осмис­ленння і переживання культури в контексті власного досвіду та намагань. Хоча остан­нім часом читання значно поступилося іншим формам дозвілля, та все ж 81 % 12-літніх та 76 % 15-літніх школярів підтверджують, що час із книжкою вони проводять із задоволенням [7]. Щодо вітчизняних умов можна зазначити, що відбулася зміна соціокультурного статусу читання (воно перестало бути престижним), а отже, знизи­лась і кількість (обсяг книжок, кількість часу), і якість читання дорослих і дітей, чи­тання стало ситуативним і розважальним. Розважальні книжки майже ніколи серйозно не стосуються шкільного процесу, а в “Гаррі Поттері” докладно oхарактеризовані й уроки відьомства, і стосунки між учителями та учнями. І всі складники – емоційні кліше, соціальні стереотипи, моделі поведінки – діти охоче приміряють машкару ге­роїв, радіють “подібності”.

Вільна побудова сюжетної лінії та вільний вибір бажаного місця подій уявного життя дають змогу не лише планувати й переживати задумане, повторюючи його знов і знов, переробляючи сюжети й почуття за власним бажанням, а зумовлюють мож­ливість одночасного переживання напруги соціальних стосунків та відчуття релаксації.

Непростий період самовизначення, вироблення цінностей вимагає книжок “на виріст” – таких, що не прив’язані до віку, розповідають про життя, смерть, кохання, пошук і вибір, який ніколи не буває простим [8]. Отже, найкращі книжки для підлітків – це самe та “велика” література, яка викладає “дорослі” проблеми в формі, яка є дос­тупна та захоплива для дитини. Першоелементом літературної форми завжди є мова. Книжки Дж. Ролінґ укорінені в англійській мовно-культурній естетиці. Цю стилістику можна схарактеризувати як стриману (“cool”), тобто без надмірної афектації. Герої – сильні особистості, які спрямовані на результат, живуть повним життям, борються зі злом і мають реальні психологічні портрети, а не лише втілюють певні дидактичні схеми. Від модерністської естетики в Поттеріані двобічна інтерсекс­туальність, яка дає змогу, з одного боку, підліткові в майбутньому упізна­вати Гоґ­вордсь­кий світ у про­цесі опанування світовим культурним досвідом, а з іншого, – дорослим вгадувати у тканині твору натяки на засвоєну лінгвокультурну інформацію (Пушок-Цербер, Ка­санд­ра Ваблатська). Круглі окуляри нагадують портрети мрійни­ків, зокрема, відомого Дж. Джойса, герої якого намагалися, але так і не збудували ідеального гармонійного світу, у якому живе Гаррі зі своїми друзями. Постаті дядька Вернона й тітки Петунії відсилають до традиційних для англійського роману ХІХ ст. образів лихих родичів, таких відомих з творів Ч. Дикенса. Двобічність простежується, з одного боку, виявом підліткової логіки, а з іншого, – творенням додаткових смислів взаємодією мікротекс­тів дорослої свідомості.

Майстерність східнослов’янських перекладачів, як завжди виявилась різною. Ро­сійські переклади численніші й оперативніші. Переклади М. Литвинової рясніють гра­матичними недоречностями. Переклад І. Оранського дещо спрощує реальну мовну картину і характеризує не підлітковий, а більш ранній період формування мовної осо­бистості. Зате в цьому перекладі відчутніший гумористичний елемент, такий власти­вий класичному англійському романові.

Соціопрагматичну невідповідність перекладів демонструють, зокрема, такі варіан­ти, що зумовили досить емоційну полеміку щодо моральності головного героя: “– Никто не знает, почему ты, сражаясь со мной, слабеешь, – сказал Гарри. – Я ведь и сам себя не знаю. Мне ясно одно, почему ты не можешь меня убить. Моя мама отдала жизнь, чтобы спасти меня. Моя вульгарная мать-магла, – он дрожал от едва сдерживаемой ярости, – отвела от меня мою смерть. В прошлом году я видел тебя, твое истинное лицо. Ты развалина. Ты еле жив. Твоя сила обернулась против тебя” або “Никто не знает, почему ты потерял колдовские силы, когда пытался убить меня, – коротко ответил Гарри. – Я тоже не знаю. Но зато я знаю, почему ты не смог убить меня. Потому что моя мама отдала за меня свою жизнь. Моя обыкновенная, мугло­рождённая мама, – добавил он, дрожа от подавляемого гнева. – Она не дала тебе убить меня. А я видел тебя настоящего, в прошлом году. Ты – никуда не годная развалина. Ты чуть живой. Вот куда привели тебя твои колдовские силы”.

Фани Поттера наддають перевагу перекладам Юрія Мачкасова та Марії Співак. Останній, однак, не зовсім коректний щодо відтворення власних назв. Оскільки цикл ще не закінчений – то й класичного перекладу годі чекати. Українські варіанти опрацьовано краще. За це слід подякувати видавництву “А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га” (перекладач В. Морозов, літературні редактори перекладу – О. Негребецький та І. Малкович).

Для українського перекладацтва засадничим є те, що текстові шкодять нед­баль­ство та поспіх. З уваги на підневільне становище мови українського народу в мину­лому, наша перекладна література завжди посідала особливе місце, не лише збага­чуючи народ інтелектуальною та духовною спадщиною чужих культур, а й відкри­ваючи світові вагомість рідної мови, утверджуючи її у правах – перекладна література у нашому культурному житті виступає як засіб самовираження нації [9, с. 10], у сьогоденні, творячи Україну самостійним об’єктом не автономного “союзного просто­ру”, а загальної культурної мапи Європи.

Мовлення підлітків у Дж. Ролінґ позбавлене “викрутасів” молодіжного сленґу. Це видається дивним, бо англійська класика (зокрема творчість Ч. Дикенса) й амери­канська традиція дали приклади віртуозного соціолінгвістичного поліфонізму. Жарго­нізація в сучасному світі виступає одним із рушіїв мовного поступу, що випливає з прискорення процесів інформаційного обміну в суспільстві – знань і щонайроз­маїті­шої інформації – щоразу більше і дедалі очевидніше, що встигати за всім неможливо, а звідси – процвітання груп інтересів (groups of interest), субкультур.

А. Макаренко, наприклад, показував навіть безпритульних дітей і малолітніх злочинців без натуралізації жахливого жарґону, і все було зрозуміло, бо головне – передати складний внутрішній світ підліт­ків, а не їхню мову. Натуралістична ж брутальність має шанс привернути шанувальників кримінальної культури й відлякати інтелігентну молодь. Є небезпека й того, що юні читачі, полюбивши героїв, наслідуватимуть їх у лексиці (“роман виховання” не може нехту­вати цією небезпекою). Характерна цитата з Поттерівського російськомовного сайту: “Кстати, словечки типа “крайняк” и “козел” ничего хорошего о том, кто их произ­носит, не говорят… Так могут выражаться какие-нибудь подростки, попивающие пивко в заплеванном подъезде, а не воспитанные люди из английской школы.”

Є й інший бік проблеми. Власне “підліткового жарґону” як цілісності не існує. Цей мовний феномен пластичний та швидкоплинний. На відміну від інших соціаль­них груп, молодь має статус універсальної та минущої (всі “пройдуть” через моло­діжний статус, і ніхто не зможе в ньому залишитися). У цій категорії неминуче зосереджено найбільші соціальні й особисті надії, ілюзії, прагнення. За відомою характеристикою Маргарет Мід, сучасна цивілізація – перспективна, спрямована в майбутнє, тому в ній старші покоління начебто вчаться у молодших. Старші власне не “навчаються”, а радше, “перехоплюють” від молоді певні елементи стилю, поведінки, мови, моди тощо. Згадані вже “кідалти” ніби бавляться в підлітків. [10]. До того ж “підлітків узагалі” не існує. Зокрема Мак-Крекен вважає, що раніше ми могли поділити світ на категорії на підставі класів, психологічних типів, поколінь, способів життя та ін. Але світ, здається, все більше не вкадається в наші класифікаторські схеми, бо довкола бачимо багато різних варіантів та гетерогенність. Мак-Крекен називає це plenitude. Він стверджує, що у 1950-х роках було лише дві категорії під­літків: або ти належав до головного річища культури, або ж був прихильником підліт­кового протесту проти цінностей середнього класу. Стів Мізрах стверджує, що кібер­нетична епоха сприяє творенню нових ідентичностей, як-от кіборг, слекер, віртуал, мутант та медіант: “Ці п’ять різних сутностей не виключають одна одну, ми можемо очікувати, що громадяни постіндустріальної епохи будуть мати деякі або й усі риси цих ідентичностей одночасно. Отож, у майбутньому можна очікувати, що особиста ідентичність буде складатися з кількох, орієнтуватиметься на певну сферу, буде більш гібридною та технологізованою, більше орієнтуватиметься на електронне вираження, а менше – на роботу, а також менше базуватиметься на фізичних ознаках. Багато теперішніх субкультур (кіберпанки, рейвери, сучасні примітивісти, зіппі) вже експериментують із цими новими видами ідентичностей, наче проводять якусь репетицію або вправляються перед тим, поки це стане звичним явищем. Як і завжди, у своєму мікросвіті ці субкультури показують, куди в майбутньому прямуватимуть більші частини суспільства [11].

Отже, мовна своєрідність текстів Дж. Ролінґ свідчить і про своєчасність, і про сучасність творів у річищі соціально-мовного поступу суспільства, стилістичного роз­вою та англійської лінгвокультурної традиції.


1. Инок Иннокентий. Гарри Поттер и популяризация колдовства. . 2. Медведева И., Шишова Т. “Гарри Поттер”: стоп. Попытка экспертизы. <http://www.aif.ru/online/ss/190/ss02_01>. 3. Волчонок В. Гапология. http://www.rusf.ru/esli/rubr/publ/es1102vo.htm 4. Харченко В. К. Словарь современного детского языка. М., 2005. 5. Чепмен Г. П’ять мов любові у підлітків. Львів, 2005. 6. Мухина В. С. Возрастная психология: феноменология развития, детст­во, отрочество: Учебник для студ. вузов. М., 2004. 7. Гош А. Парни читают в два раза меньше, чем девушки. <http://shop.bambook.com/scripts/news.show/20020327/> 8. Смир­но­ва М. Чему учат в школе фэнтези? // Учительская газета. 18. июля, 2006. 9. Зорівчак Р. Художній переклад в Україні і буття нації: Спроба історико-літературного осмислення // Записки Перекладацької майстерні 2000–2001: Тиж­день 1: Львів, 21-27 серпня 2000. Львів, 2001. 10. Левада Ю. “Заметки о “проблеме поколений” // Мони­торинг общественного мнения. М., 2002. № 2 (58). 11. Тіттлей М. Новий підхід до теорії молодіжної субкультури // Часопис “Ї”. 2002. Ч. 24.


^

TEENAGER’S SPEECH IN THE HARRY POTTER NOVELS BY J.K. ROWLING

Yuriy Saplin



The paper tackles some socio- and psycholinguistic features of the Harry Potter novels by J. K. Rowling. Both the original and its Ukrainian and Russian translations have been examined. The author's style is found to be pretty reserved in line with the British linguistic and cultural tradition. Post-modernistic discourse and narrative strategies are present on different levels of the text and manifest themselves through the communication of the child's and adult's minds forging a double (adult/teenager) addressee pattern and play situations. The dual nature of the text is conditioned by the psycholinguistic peculiarities of teenagers' speech. The cyclic make-up of the story and repetition of the key motifs of the plot are also psychologically motivated. The absence of slang words is motivated by the genre of the text and the sociolinguistic status of a modern teenager.

Key words: speech; a teenager; post-modernism; psycholinguistics; sociolinguistics; style; text; translation.


УДК 821.111’06-93.09Дж. Ролінґ


^ ГАРРІ ПОТТЕР” ЯК ДЗЕРКАЛО БРИТАНСЬКОГО ЖИТТЯ


Дарiя Москвітіна


Гуманітарний Університет “ЗІДМУ”


У статті розглянуто типові реалії британського повсякденного життя та їхнє від об­раження в серії романів Джоан Ролінґ “Гаррі Поттер”. Проаналізовано тотожності та відмінності між реальним англійським суспільством і міфопоетичним світом книжок про хлопчика-чарівника.


^ Ключові слова: реалія; традиція; пізнавальний аспект дитячої книжки.


Корифей дитячої літератури, блискучий критик К. Чуковський сформував прин­цип створення літератури для дітей, який став дороговказом для письменницького загалу: “Для дітей треба писати так, як для дорослих, тільки краще”. Найвидатніші здобутки світової дитячої літератури створені за цим принципом, тому їх цікаво читати і дітям, і дорослим. Література для дітей не вибачає фальші та загравання з читачем; до смаків та побажань юних книголюбів слід дослухатись чи не ретельніше, ніж до потреб дорослих, адже книжки, прочитані в дитинстві, формують особистість.

Дитяча книжка має бути насамперед цікавою, захопливою та корисною з погляду тих висновків, що зробить дитина, яка її прочитає. Пропагування чеснот та загаль­но­людських цінностей завжди є ознакою гарної дитячої книжки, але в кожному творі для дітей має бути й пізнавальний аспект. Юний читач має дізнатися про щось нове, дотепер невідоме і, без сумніву, цікаве. Важливими в цьому контексті є художні твори зарубіжних авторів, завдяки яким дитина має змогу одержати інформацію про життя та реалії інших країн.

Отже, йдеться про переклад того чи того дитячого твору. Якщо перефразувати вислів К. Чуковського, то для дітей треба перекладати так, як для дорослих, тільки краще, адже перекладач виступає не тільки посередником між автором та читачем – він відповідає і за зрозуміле тлумачення чужих дитині реалій. Недбалий переклад, який рясніє неточностями, спотворює і авторський задум, і його сприйняття юним чи­тачем. Український художній переклад дитячої літератури наразі переживає справж­ній ренесанс, передусім завдяки видавництву дитячої книжки “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА” і самовідданій праці його редактора І. Малковича. Блискучі переклади “Гаррі Поттера” Дж. К. Ролінґ, “Чарлі і шоколадної фабрики” Р. Даля, народних казок Вели­кобританії, безумовно збагатили світогляд і читацький досвід юних українських книголюбів.

Особливо плідною щодо пізнавання закордонних реалій є британська дитяча літе­ратурна традиція як одна з найбагатших та найрізноманітніших у світі. Читаючи “Вінні-Пуха” А. Мілна, діти за допомогою плюшевого ведмежати – поета і філософа – пізнають англійський каламбур та нонсенс – типові явища літературної традиції Туманного Альбіону. Дорослішаючи разом із Джейн та Майклом під пильним нагля­дом Мері Поппінс (“Мері Поппінс” П. Треверс), юні читачі пізнають англійські манери та звичаї. Дорослим же подобається розшифровувати приховані в “Алісі в країні чудес” смисли та алегорії сучасного Льюїсу Керролу політичного життя Ве­ли­кої Британії. Щоправда, ці книжки не можуть бути справжніми довідниками для сучасної дитини, яка цікавиться англійським життям: по-перше, вони написані досить давно і не зовсім відповідають сучасним реаліям; по-друге, кожний із цих творів показує лише якийсь один бік британських звичаїв і традицій, що не дає цілісної картини життя Англії.

Донедавна в англійській дитячій літературі не було загальновідомої книжки, що мала б захопливий сюжет та водночас могла б слугувати зразком дитячого країно­знавчого посібника. Епопея про хлопчика-чарівника Гаррі Поттера, що є наразі най­по­пулярнішою книжкою у світі й перекладена десятками мов, видається гідним роз­в’я­занням цієї проблеми. Авторка цього семитомного циклу Джоан Ролінґ, окрім не­безпечних пригод Гаррі Поттера, описує також магічну спільноту, її повсякденне жит­тя, звичаї і традиції. Ролінґ, мабуть, не ставила собі за мету показати в своїй казковій серії Англію такою, як вона є: щось вона намагається вдосконалити, щось висміює, але загалом ми впевнено можемо поставити знак тотожності між чарівним суспіль­ством магів та реальним суспільством маглів.

Отже, знайомство читача з одинадцятирічним хлопчиком-сиротою Гаррі Потте­ром, що живе в сім’ї своєї тітки, відбувається в першій частині епопеї – романі “Гаррі Поттер і філософський камінь”. У день свого народження, після низки дивних подій, він дізнається правду про загиблих батьків: насправді вони були чарівниками, і сам Гаррі, що також має здібності до чаклунства, навчатиметься у школі чарів і чаклун­ства “Гоґвортс”. Це єдина в Британії і найкраща в Європі школа для дітей з магічними здібностями. Вона розташована на півдні Шотландії і є, по суті, віддзеркаленням будь-якої англійської приватної школи.

Письменник Пайко Аєр, який вчився у двох англійських приватних школах – Дрегоні та Ітоні, також вбачає схожість Гоґвортса зі своїми школами: “Я дуже яскра­во пам’ятаю всі ці ритуали… загадкові інструкції, що надходили поштою і в яких вказувалось, що ми повинні й не повинні мати з собою, вирушаючи до школи… відвідування запорошених старих крамниць зі скрипучими назвами-прізвищами типу “Нью і Лінґвуд” чи “Альден і Блеквелл”, де продавці… забезпечували нас шкільною формою та всім потрібним для школи… особливий шкільний потяг, що незмінно чекав на нас на лондонському вокзалі, щоб відвезти нас до нашої школи… У школі, де навчається Гаррі, учням з якоїсь причини був заборонений вхід у “праву частину коридору на третьому поверсі”. В Ітоні нам не дозволялось ходити по одному з боків головної вулиці… Що ж стосується привидів, ми їли, спали і навчались серед бюстів, портретів… Гладстона, Веллінгтона і Пітта Старшого” [1, с. 148].

Щодо крамниць, то назви тих, що розташовані на аллеї Діаґон – потаємній магіч­ній вулиці в Лондоні – дуже нагадують ті, які називав Аєр, наприклад “Madam Malkin's Robes for All Occasions”, (“Мантії для всіх оказій від мадам Малкін”) “Flourish and Blotts” (книгарня “Флорiш і Блотс”), “Ollivanders: Makers of Fine Wands since 382 B. C.” (“Чарівні палички Олівандера”) [2, c. 65]. Досить передбачуваним є те, що письменниця поміщує Гоґвортс саме в старовинний багатоповерховий і багато­кімнатний замок: по-перше, така будівля відповідала б уявленням про школу магії, по-друге – майже всі англійські приватні школи розміщуються саме в старо­винних – середньовічних і ще пізніших періодів будівлях.

Окрім цих особливостей, Ролінґ відтворює у Гоґвортсі й саму структуру приватної школи. Авторка поділяє школу на чотири так звані факультети (“houses”), згідно з кількістю засновників школи – Ґрифіндор, Рейвенклов, Слизерин і Гафелпаф. [2, с. 89] Кожен з таких факультетів поєднує учнів yсіх класів на весь період їхнього навчання. Відомий журналіст і країнознавець В. Овчинніков уважає, що така організація приватної школи допомагає зберегти субординацію та впровадити самоврядування. [3, c. 378] У Гоґвортсi, як і в будь-якій англійській приватній школі, є старости факультету і старости школи – хлопці та дівчата.

Змішане навчання, впроваджене Ролінґ у Гоґвортсi, є першим з низки невід­повідних типовій приватній школі аспектів. Помістивши хлопців і дівчат разом на те­риторії факультету, Ролінґ з деяким гумором підійшла до методу їхнього розсе­лення: хлопці й дівчата сплять у окремих спальнях (кожен клас – у своїй), але якщо дівчина має змогу зайти до хлоп’ячої кімнати, то хлопці, намагаючись зайти до дівчат, стика­ються з непереборною перешкодою – сходи під ними щезають і стають, як гладкий трамплін. [4, c. 257] Описуючи Гоґвортс, Джоан Ролінґ не намагається сліпо копію­вати реалії британських приватних шкіл – вона відбирає лише ті, що характеризують їх позитивно, одночасно, так би мовити, змінюючи на краще якісь негативні риси. Авторка “вдосконалює” умови життя Гаррі Поттера та його одно­класників у магічній школі: вони досита їдять, сплять у теплих спальнях на м’яких постелях, не страж­дають від тілесних покарань і взагалі покарання в Гоґвортсі досить м’які порівняно зі справжніми приватними школами – лише зняття кількох балів із загального рахунку факультету. У реальному житті англійських приватних шкіл усе зовсім навпаки. Як зазначає В. Овчинніков, “вважається, що спартанські умови, зокрема холод і голод, виховують твердість духу, витривалість, самовладання та інші важливі риси харак­теру. Що респектабельніша і отже, дорожча, школа, то суворіші умови існують там для вихованців” [3, c. 379].

Гаррі Поттер, як і будь-який інший хлопець його віку, намагається знайти друзів, але водночас знаходить і ворогів. Він товаришує зі своїми однокласниками Рональдом Візлі та Герміоною Ґрейнджер, а особисту взаємну неприязнь у нього викликає учень факультету Слизерин Драко Мелфой. Саме через шкільну дружбу і ворогування Ролінґ реалізує у своїх романах властивий вищим колам Великої Британії нюанс – так звану “стару шкільну краватку” (“old school tie”), тобто коло давніх друзів ще зі шко­ли, адже корпоративні краватки і шкільні також, як зазначає В. Овчинніков, віді­грають у Англії дуже важливу роль, слугуючи “засобом соціальної класифікації”. [3, c. 377] Де б не опинився англійський джентльмен, він передусім намагається відшу­кати товаришів з приватної школи – Ітону, Регбі, Вінчестера та ін. Якщо в реальній Англії існує багато приватних шкіл, за належністю до яких і визначаються друзі та корисні зв’язки, то в магічному суспільстві Туманного Альбіону лише одна така шко­ла – Гоґвортс, тому ідентифікація відбувається за шкільними факультетами. У рома­нах Ролінґ можна простежити два типи реалізації принципу “старої шкільної крават­ки” – у школі й поза школою. У школі носіями та поширювачами такого принципу є діти з магічних династій, чиї сім’ї також навчались у Гоґвортсi. Такі учні деколи мають упередження проти якогось факультету, яке було нав’язане їм ще вдома. Наприклад, yсі члени сім’ї друга Гаррі Поттера – Рона Візлі навчались на факультеті Ґрифіндор і конфліктували з представниками дому Слизерин.

Поза школою “стара шкільна краватка” в романах Ролінґ яскраво відображена в особі та вчинках учителя зілля й настоянок Горація Слизоріга, який з’являється на заміну Северусові Снейпу в шостій частині епопеї – “Гаррі Поттер і напівкровний принц” [5, c. 144]. Ця людина зробила сенсом свого життя налагодження і підтри­мування корисних зв’язків зі своїми колишніми учнями. Професор Слизоріг дає реко­мендації випускникам щодо роботи, знайомить їх із потрібними людьми (також його колишніми учнями) і зазвичай одержує від них подяку, виражену в предметах розко­ші, які він так любить. Отже, “стара шкільна краватка”, безвідмовно спрацьовує не лише в реальності, а й у вигаданому, але від того не менш англійському, магічному товаристві.

Гаррі Поттер покидає шкільний потяг і чи не перше, з чим він знайомиться у школі – це явище, до якого англійці ставляться з особливою повагою – привиди. Для мешканців Британії привиди – не якась вигадка, не потойбічні страховиська, а повсякденні явища, які можуть потрапити в поле зору не тільки в старовинному замку, а й у звичайному міському помешканні. Щоб оцінити масштабність захоплення привидами в Англії, достатньо звернутись до деяких фактів, які наводить відомий зна­вець англійської культури та літератури Л. Гамбург: “Тільки 1993 року бібліо­графія британських видань про привидів збагатилась такими книжками, як “500 британських привидів”… та “Британські привиди від “A” до “Z” (Ілюстрований путівник 238-ма їхніми улюбленими місцями)”… Англійських привидів досліджує й одна з найдав­ніших наукових установ – Англійське Товариство “Клуб привидів”, засноване 1851 року” [6, c. 38].

Отже, якщо в реальному світі привиди втішаються неабиякою повагою, що ж тоді казати про магічне суспільство? Гоґвортські привиди, з якими читач знайомиться в перших книжках, хоч і дуже давно померли, ведуть, як це не парадоксально, досить активне життя. Кожний факультет має свого привида, який не має якихось чітких обов’язків, але завжди стає учням у пригоді. Ґрифіндорський привид, колишній сер Ніколас де Мимзі-Порнінґтон, якого гоґвортські дотепники охрестили Майже-Безго­ловим Ніком, багато разів виручав Гаррі Поттера і його друзів у скрутних ситуаціях, а колись навіть врятував життя одному учневі, заслонивши його від смертельного погляду василіска (роман ”Гаррі Поттер і таємна кімната”).

Інший привид, дівчинка на прізвисько Плакса Міртл, зіграв дуже важливу роль у розгадуванні таємниці тієї ж Таємної кімнати. А з професором Бінхсом, викладачем історії магії, вийшла вже зовсім кумедна історія – дуже старий професор якось задрімав після обіду в учительській і, не помітивши, як помер, пішов на урок уже привидом. Привиди не залишаються осторонь простих людських радощів: вони влаш­товують “безголові полювання”, перевдягаються на Гелловін та навіть святкують роковини смерті.

Перше, що Гаррі Поттер навчається робити добре, – це грати в квідич – вигадану авторкою спортивну гру чарівників, яка, за її задумом стала уособленням спортивного духу Британії, батьківщини крикету та футболу. У квідич грають командами по 7 осіб, літаючи на мітлах; у грі чотири м’ячі. Гра поєднує в собі риси крикету, футболу і магію. Командна гра та захоплення магічного загалу прийшли в квідич з футболу, а в крикету запозичені складні правила, багато з яких є основою життєвої філософії британців і які створили багато фразеологізмів, найвідомішим з яких є ‘to play with straight bat’, дослівно “грати прямою битою”, тобто “вести чесну гру”. Щоправда, Ролінґ не запровадила, за аналогією з крикетом, такий квідичний термін та життєву установку для Гаррі, як “грати прямою мітлою”, але правила в квідичі, про які докладніше можна дізнатись в книжці ”Квідич крізь віки” [7], не менш складні, ніж у крикеті, і можуть бути зовсім незрозумілими пересічному маглові.

Час до часу протягом навчального року Гаррі Поттер отримує пошту і сам над­силає листи, які доставляє його поштова сова. Якщо британську пошту вважають найкращою і найточнішою y світі, то й магічна спільнота Туманного Альбіону може пишатись своєю совиною поштою, що за деякими параметрами навіть перевищує зви­чайну, хоча і є, по суті, її відображенням. Як і працівники звичайної британської пош­ти, сови працюють швидко й доставляють листа за одну добу. Дуже зручним є те, що сови можуть доставити листа адресатові навіть тоді, коли відправник не знає його точної адреси: сова Гаррі Поттера Гедвіґа завжди знаходила його хрещеного батька Сіріуса Блека, коли він переховувався десь у горах. Авторка обрала сов як поштарів тому, що сову, разом з кішкою й жабою, здавна вважали традиційною супутницею відьом і чаклунів. [1, c. 139]

На відміну від тих часів, коли Гаррі жив у сім’ї своєї тітки Петунії, у школі він зовсім не почувається бідним, адже виявилось, що батьки залишили йому чималий спадок у магічній валюті. Градація цієї валюти дуже нагадує заплутану грошову систему Британії (1 фунт = 20 шилінгів; 1 шилінг = 12 пенсів) до грошової реформи 1966 р. Хоча сьогодні введена нова грошова система – 1 фунт тепер дорівнює 100 новим пенсам – багато англійців сумують за старими грошима, які хоч і значно ускладнювали розрахунок, були традиційними, суто англійськими і відрізнялись від інших європейських валют (з цієї ж причини народ проголосував проти запровадь­ження в Британії євро). Дж. Ролінґ у своєму творі ”відродила” принцип старої гро­шової системи – заплутаність, традиційність й оригінальність – на тлі суспільства чаклунів і відьом. Магічна валюта має таку градацію: 1 золотий галеон = 17 срібних серпиків; 1 срібний серпик = 29 бронзових кнатів.

Якщо британські маги мають свою окрему валюту, вони, безперечно, мають і свій банк. Банк чарівників називається “Ґрінґотс”, працюють в ньому ґобліни, а за описом він дуже нагадує будівлю Англійського банку в лондонському Сіті. Генрі В. Мортон описує Англійський банк як “розкішну, витриману в імперських традиціях будівлю” [8, c. 50]. Банк “Ґрінґотс” yперше постає перед Гаррі “білосніжною спорудою, що височiла над усiма крамничками”. [2, c. 73] Крім того, Мортон згадує про напис грецькою, викарбуваний на балці перед входом, який повторює відоме застереження над входом до Афінської академії Платона: “Залиш безчесні наміри всякий, хто сюди входить” [8, c. 51]. У Ролінґ ця сентенція набуває вигляду вірша:

“Заходь, чужинцю, та – вважай:

гріху жадоби не сприяй.

Хто візьме незароблене,

тому відплатять ґобліни.

Бо, як шукатимеш у нас

багатств, яких ти не припас,

тоді, злочинцю, не забудь,

що не лише скарби є тут” [2, c. 76 ].

Обидва написи, як бачимо дуже схожі за змістом, тому паралель ”Англійський банк” – ”Банк Ґрінґотс” підтверджується наочно. У майбутніх розвідках про творчість Джоан Ролінґ ще з’ясується, чому письменниця зробила працівниками банку ґоблінів – маленьких недовірливих істот – за власною примхою (логічніше було б зробити працівниками банку інших казкових істот – лепреконів, що охороняють горщики з золотом), чи як вияв особистої помсти щодо банківських службовців взагалі?

Трохи згодом, коли Гаррі Поттерові виповниться 13 років, Ролінґ знайомить нас з магічним аналогом найпоширенішої британської установи – пабом. ”Англійський паб – незамінний як оаза, яка дає притулок мандрівникові в пустелі міських вулиць” – таку влучну характеристику дає В. Овчинніков цій найвідомішій британський реалії [3, c. 296]. Роль пабу в житті людей, що свідомо обрали приватність життя націо­наль­ною ідеєю, важко переоцінити. Будь-який місцевий паб, назва якого традиційно скла­дається з двох слів, слугує універсальним центром общинних зв’язків, об’єдную­чи пред­ставників різних прошарків суспільства; до того ж, там подають пиво. Висвіт­лення цієї реалії в романах було пов’язане з деякими труднощами, адже головні герої книжок – діти, згодом підлітки, а їм вхід до англійських пабів заборонено (до речі, ця заборона реалізується лише в екранізації “Гаррі Поттера та в’язня Азкабану”). Письменниці довелося “дозволити” своїм юним героям відвідувати магічне селище Гоґсмід та два розташовані там паби – ”Три мітли” і ”Кабаняча голова”.

Обидва заклади є втіленням двох найпоширеніших типів британських барів: рес­пектабельного, який відвідує добропорядна публіка і який користується доброю ре­путацією (”Три мітли”), і неблагонадійний, постійними клієнтами якого є невідомі підозрілі люди з не завжди пристойними намірами (”Кабаняча голова”). Цю назву, до речі, Ролінґ запозичила в Шекспіра – так називалася таверна, де любив випивати славнозвісний герой “Генріха IV” та ”Віндзорських насмішниць”, дотепник і жартів­ник сер Джон Фальстаф. Утім, симпатії письменниці, здається, на боці підозрілої ”Кабанячої голови”, адже неспроста барменом там працює Аберфорт, брат загиблого директора Гоґвартса Альбуса Дамблдора. [9] Безсумнівно, що ”Кабаняча голова” та її бармен відіграють важливу роль y останній частини епопеї. До того ж, “допустивши” школярів до пабу, Джоан Ролінґ зіткнулась ще з однією складною проблемою – який напій придумати для неповнолітніх клієнтів, щоб не бути звинуваченою у пропаганді дитячого алкоголізму, адже всім відомо, що саме п’ють у пабах. Авторка вигадала “вершкове пиво”, смачне й зовсім не хмільне, дуже популярне серед школярів. У житті ж британських дорослих аналогом вершкового пива є найвідоміше ірландське темне пиво “Гіннес”, лідер продажів у барах.

Британське життя, як і британський характер, настільки різноманітне та поліфо­нічне, що не існує його єдиної уніфікованої схеми. Mожна назвати лише одне по­няття, яке є стовпом, основою усього, що називають “типово англійським” – це тради­ція, гордо пронесена крізь віки, катаклізми та негаразди. І хоч кажуть, що сучасна Велика Британія стає відкритішою для нового і модернового, епопея Джоан Ролінґ про англійського хлопчика-чарівника є прямими доказом того, що її величність традиція надалі керує повсякденним життям Туманного Альбіону.


1. Колберт Д. Волшебные миры Гарри Поттера: Пер. с англ. Т. В. Кадаш и О. А. Литвиновой. М., 2002. 2. Ролінґ Дж. К. Гаррі Поттер і філософський камінь: Пер. з англ. В. Морозова. К., 2002. 3. Овчинников В. Корни дуба // Сакура и дуб. М., 2005. 4. Ролінґ Дж. K. Гаррі Поттер і келих вогню: Пер. з англ. В. Морозова, С. Андрухович. К., 2006. 5. Ролінґ Дж. K. Гаррі Поттер і напівкровний принц: Пер. з англ. В. Морозова. К., 2005. 6. Гамбург Л. А. Сэр Джон Фальстаф, мистер Пиквик, Дживс и все-все-все… К., 2003. 7. Rowling, J. Quidditch through ages. L., 2003. 8. Мортон Генри В. В поисках Лондона: Пер. с англ. М., 2005. 9. Rowling J. K. at the Edinburgh Book Festival. // www.jkrowling.com/interviews


^ HARRY POTTER SERIES AS A REFLECTION OF BRITISH LIFE


Dariya Moskvitina


In the article the most typical realities of routine British life and their reflection in the series of novels by J.K. Rowling about Harry Potter are studied. Differences and similarities between the real British community and the magic world of a young wizard are considered.


^ Key words: reality; tradition; cognitivism in books for children.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   31

Схожі:

Удк 821. 161. 2(477 ) «19» 93,09: 811. 161. 2’255. 4-112: 159. 923 Перекладна література для дітей iconУдк 124. 6: 821. 161. 1-1: 141Соловьёв
move to 1064-20634
Удк 821. 161. 2(477 ) «19» 93,09: 811. 161. 2’255. 4-112: 159. 923 Перекладна література для дітей iconУдк 130. 123. 1: 821. 161. 1-1Цветаева Елена Соболевская (Одесса)
move to 1064-20625
Удк 821. 161. 2(477 ) «19» 93,09: 811. 161. 2’255. 4-112: 159. 923 Перекладна література для дітей iconУдк 821. 161. 2 В. В. Cавченко
Одесский нонконформизм в изобразительном искусстве 1960–1980-х гг.: К анализу явления
Удк 821. 161. 2(477 ) «19» 93,09: 811. 161. 2’255. 4-112: 159. 923 Перекладна література для дітей iconДокументи
1. /N160-161.09/N160-161p003-010.pdf
2. /N160-161.09/N160-161p010-016.pdf
Удк 821. 161. 2(477 ) «19» 93,09: 811. 161. 2’255. 4-112: 159. 923 Перекладна література для дітей iconУдк 811. 161. 2’373. 46 Експлікація валентностей ітеративних І неітеративних дієслів пересування
Серія філол. 2004. Вип. 34. Ч. І. С. 41-47 Ser. Philologi. 2004. №. 34. Vol. I. P. 41-47
Удк 821. 161. 2(477 ) «19» 93,09: 811. 161. 2’255. 4-112: 159. 923 Перекладна література для дітей iconЗразок удк 811. 161. 2’373: 159. 942 Т. І. Вавринюк емоційно-експресивна лексика в поетичному мовленні (на матеріалі творів ліни костенко)
Вавринюк Т. І. Емоційно-експресивна лексика в поетичному мовленні (на матеріалі творів Ліни Костенко)
Удк 821. 161. 2(477 ) «19» 93,09: 811. 161. 2’255. 4-112: 159. 923 Перекладна література для дітей iconУдк 130. 123. 1: 821. 161. 1-1Цветаева Елена Соболевская (Одесса)
Наиболее показательным текстом в этом плане является довольно объемная работа Цветаевой с самим себя кажущим названием – «Искусство...
Удк 821. 161. 2(477 ) «19» 93,09: 811. 161. 2’255. 4-112: 159. 923 Перекладна література для дітей iconМ. П. Драгоманова калита Оксана Михайлівна удк 811. 161. 2’38 мовні засоби вираження іронії в сучасній українській малій прозі 10. 02. 01 українська мова Автореферат
Робота виконано на кафедрі стилістики української мови Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, Міністерство...
Удк 821. 161. 2(477 ) «19» 93,09: 811. 161. 2’255. 4-112: 159. 923 Перекладна література для дітей iconУдк 811. 161. 2’282. 2 СанченкоЄвгенія м. Луганськ мовленнєва діяльність носіїв елітарної культури
Добре володіння сучасними функціональними стилями української мови та так звана ортологічна правильність (І в наголошуванні, й у...
Удк 821. 161. 2(477 ) «19» 93,09: 811. 161. 2’255. 4-112: 159. 923 Перекладна література для дітей iconУдк 124. 6: 821. 161. 1-1: 141Соловьёв
Именно по такому пути пошел в свое время Вл. Соловьёв, который по сути дела и задал для последующих поэтов и мыслителей особый ракурс...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи