Удк 821. 161. 2(477 ) «19» 93,09: 811. 161. 2’255. 4-112: 159. 923 Перекладна література для дітей icon

Удк 821. 161. 2(477 ) «19» 93,09: 811. 161. 2’255. 4-112: 159. 923 Перекладна література для дітей




НазваУдк 821. 161. 2(477 ) «19» 93,09: 811. 161. 2’255. 4-112: 159. 923 Перекладна література для дітей
Сторінка8/31
Дата11.10.2012
Розмір4.12 Mb.
ТипДокументи
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   31





.

УДК 82-93.09:028-053.2/.5


^ КОМУНІКАТИВНИЙ ПРОЦЕС.

ВІЗУАЛІЗАЦІЯ ОБРАЗУ ДИТИНИ-ЧИТАЧА ЯК СПОСІБ ЗДІЙСНЕННЯ КОМУНІКАТИВНОГО ПРОЦЕСУ

У ЛІТЕРАТУРІ ДЛЯ ДІТЕЙ ТА ЮНАЦТВА


Гнідець Уляна


Національний університет “Львівська політехніка”


Запропоноване дослідження є коротким екскурсом в теоретичні обгрунтування кому­ні­кативного процесу, зокрема у літературі для дітей та юнацтва. При цьому як ключо­вим виводиться твердження про те, що саме візуалізація образу дитини-читача є основною специфічною рисою та способом здійснення комунікативного процесу у літератури для дітей та юнацтва.


^ Ключові слова: комунікація; комуні канти; література для дітей та юнацтва; реципієнт-дитина; ідентифікація; візуалізація образу дитини як ідеального реципієнта.


Очевидно, що комунікація є завжди взаємодією, яка відбувається між щонай­мен­ше двома партнерами. В центрі уваги знаходиться відношення між комунікан­тами, іншими словами комунікація – це умова, в межах якої обидва партнери зобо­в’язані звернути один на одного увагу. Кожний комунікативний процес імпліцитно передба­чає і обмін ролями. Однією із центральних теорій комунікації є теорія німецького філософа Юргена Габермаса15. Його ідеї, висловлені у багатьох працях, зокрема “Що таке універсальна прагматика?” (1976), “Теорія комунікативної дієвості” (в 2-х т., 1981), “Моральна свідомість та комунікація” (1983) та інших, можуть слугувати методологічним та філософським орієнтиром як для загальної теорії кому­нікації, так і для досліджень літературної комунікації в літературі для дітей та юнацтва.

Ю. Габермас ставить перед собою завдання прояснити процес розуміння з точки зору людських мотивацій. Метою його теорії комунікативної компетенції є “іденти­фікувати і реконструювати універсальні умови можливого порозуміння” [8, c. 174]16. Універсальні умови для порозуміння дослідник розуміє як загальноприйняті переду­мови комунікативної дії. У своїй теорії він оперує такими центральними категоріями як “комунікативний акт” або “комунікативна дія”. Вчений розвиває поняття комуні­кативної компетенції, у якому бачить здатність мовця не лише у мовленні, але й у комунікуванні. Центральною тезою Габермаса є те, що кожний комунікативно дію­чий, який своїми мовними діями хоче взяти участь у процесі порозуміння, імпліцитно усвідомлений, що існують певні універсальні передумови, які повинні бути визнані не лише ним, а й його партнером [8, c. 437]. За теорією Габермаса, комунікація – це процес досягнення порозуміння поміж двома або більше комунікантами.

З погляду філософа-герменевтика Г. Г. Гадамера, ситуація, в якій має місце процес комунікації тричленна. Два комуніканти розмовляють про щось третє, навіть у випадку, якщо обидва є лише двома складовими одного комуніканта, і також, якщо відбувається індивідуальна комунікація (хтось розмовляє сам із собою, або пише щоденник), або, якщо це третє є складовою двох різних комунікативних елементів. Цей третій елемент комунікації може існувати, згідно Гадамера, лише гіпотетично, як фікція, яка, очевидно, візуалізується у процесі комунікації. І, незважаючи на те, у який спосіб відбувається ця тричленна комунікація, - це семіотичний процес, у якому комуніканти виносять третього на обговорення.17

Розглядаючи питання літературної комунікації вартує звернути перш за все на різницю між поняттями праця – витвір, на яку вказує польський дослідник кому­нікативних процесів Вітольд Адамчик: “Перша велика різниця – це наявність фак­тичної участі людини в процесі – цілеспрямована заангажованість особи в завданні. Праця виступає як структура психофізична, мисляча, чуйна, вибаглива, яка збагачена частиною людської енергії. Не без значення залишається і факт постпродукціїйної рефлексії із врахуванням індивідуальної сатисфакції, а також, разом з комплектом амбіційних виображень і намірів, стилю витвору, його культур­них та естетичних цінностей” [2]18. Практично, він персоналізує саму концепцію тексту і при цьому акцентує роль внутрішнього світу людини, її ідейно-творчу час­тину, яка кристалі­зується в першій фазі напряму і тенденції. В. Адамчик також звер­тає увагу на важливість реалізму проектів і планів, та їх очевидну матеріалізацію.

Слідуючи теорії Гадамера, праця і витвір, очевидно, є складовими комуніка­тив­ного трикутника, у якому вже заздалегідь заявлений перший комунікант, – автор, який, в свою чергу, має дві складові: людина мисляча і творець фікції, які теж на текстуально-екстернальному19 рівні перебувають між собою в процесі комунікації. І як стверджує В. Адамчик, – це взаємодія ідейно-творчої частини із планами її ж матеріалізації. Цей процес і дає на розгляд читача третього, гіпотетичного, абстракт­ного комуніканта, закодованого в семіотичній системі знаків, а саме, - витвір. Він, своєю чергою, містить вже власну фіктивну, але візуалізовану, завдяки художній сис­темі образів, комунікативну ситуацію, гіпотетичними, але імпліцитними кому­ні­канн­тами якої виступають саме послання у тексті та проекція на читача.

У випадку комунікації у літературі для дітей та юнацтва реальний автор виступає в ролі організатора літературної комунікації, в основу якої закладена фіктивна мовна комунікація з читачем-дитиною/підлітком. Організація фіктивної мовної комунікації представляє собою інтенцію реального автора: “Метою Автора є: за допомогою опо­відного тексту так представити уявному адресатові свої наміри щодо комунікації, щоб вони, відповідно до його інтенції, адекватно були сприйняті. Для того, щоб цього досягнути, автор орієнтується при виборі засобів представлення і мовної стратегії на втіленого в образах адресата” [11, c. 58]. При цьому автор розуміє, що читач пере­дусім ознайомиться зі змістом послання, але передача змісту ще не означає бажання до комунікативної рефлексії. У тексті художнього твору це бажання залежить від адаптованого для певної цільової групи, тобто дітей/підлітків, послання, яке складає основу даного тексту та його мету. Фіктивність характеру тексту – це і є концепція внутрішньо-літературної комунікації, яка, власне, здійснюється завдяки візуалізації образів тексту. З огляду на актуальність дослідження комунікації у літературі для дітей та юнацтва постає завдання візуалізувати образ дитини-читача як рівноправного комуні канта, тобто як такого, який здатний сприймати відображені події в тексті як такі, в яких він сам може реконструювати для себе умови можливого порозуміння із своїм партнером-комунікантом, а точніше, – із текстом.

Американський вчений Д. Роджер в контексті дослідження літератури для дітей та юнацтва як комунікації зауважує з цього приводу, що потрібно розуміти, що вміст послання, який має текст, не завжди є саме тим, яким він був закладений заздалегідь інтенціями самого автора: “Наприклад, якщо одягнути гірке моральне повідомлення у солодку фікцію, може сильно відбити у дітей смак до солодкої фікції” [12, с. 4]20. Вче­ний знову ж таки виходить із загально-визначеного, зокрема, Габермасом та іншими теоретиками комунікативних процесів, звертаючи увагу на те, що комунікація є дво­стороннім процесом між комунікантами з незалежними точками зору, а тим більше у літературі для дітей та юнацтва, коли імпліцитними комунікантами висту­пають два рівні свідомості: рівень дорослої авторської свідомості та рівень дитячої рецептивної свідомості, який від початку творення проектується на імпліцитно візуа­лізованого саме дорослим автором реального реципієнта-дитину. Комбінація цих прагматичних реа­лій із заявленою участю автономних людських комунікантів є достатньо показо­вою, для того, щоб стверджувати, що в кожному окремому випадку прочитання буде індивідуальна інтерпретація послання у тексті, на різних рівнях свідомості. Цей загальнотеоретичний аспект є надзвичайно важливий для проекції та вербальної візуа­лізації незалежного і компромісного третього дитячого комуніканта у тексті.

Це означає, що однією із специфічних рис комунікації у літературі для дітей та юнацтва можна назвати таку персоніфіковану конструкцію послання, у якому юний читач, окрім змісту, отримує від автора запрошення до спільної гри, але автор при цьому абсолютно нівелює свою роль як старшого, візуалізуючи при цьому виключно образ сфери дитячої свідомості у тексті: “…адресат може впізнати гру посилань, еклектику стилів чи нагромадження цитат, але з тим самим успіхом він (адресат) може залишитися на поверхні сюжетних чи іконічних ходів” [1, 266]21. Це значно розширює комунікативне поле, у якому емансипований читач-дитина/підліток знахо­дить можливість виходу поза установлені чи стереотипні правила гри. Таким чином, „принцип вільної гри” [1, 267] став проглядатися і в літературі для дітей та юнацтва, починаючи з 70-х рр. ХХ ст.: “Гру розглядали не просто як текстуальну тактику і стратегію, як добре продуманий принцип організації художнього тексту, а й водночас як одну з проекцій фрагментування дійсності, часу, простору, цілісності людського суб’єкту, суспільства, тощо” [1, 268]. За цим принципом організації художнього текс­ту, дорослий автор дистанційовано створює таку комунікативну ситуацію у тексті, яка в процесі її актуалізації передбачає довільну рецепцію, проте у тексті про­ектуються рецептивні ролі та пропозиції для конкретного читача, які є передумовами для ідеальної рецепції, т. т. для рецепції, яка співпадає з інтенціями самого автора [11, c. 59]22. Це означає, що для того, щоб залучити юного читача до процесу літературної комунікації послання містить в собі візію “вільної гри”, але все-таки в непроглядних для читача межах цієї гри. Послання пропонує читачеві розгадати загадку, але за­гадку, сформульовану заздалегідь. Послання пропонує різні варіанти відповідей (“Момо”, “Нескінченна історія” М. Енде), часом підводить до одного найопти­маль­нішого з можливих (“Бабуся” П. Гертлінга, “Ми свистимо на огіркового короля” К. Нестлінгер) або залишає наодинці перед множинністю інтерпретацій (“Сірі та зелені поля” У. Вьольфель, “Дорослі говорять, Марко зробив” К. Бойє).

Для актуалізації фіктивної мовної комунікації оповідний дискурс передбачає де­який світ, спільний для комунікантів. Це виявляється, коли “дорослий персонаж розмовляє з дитиною. Вона, своєю чергою, виступає в ролі самовпевненого, рівно­правного партнера і також має право припинити дискусію. Дитині притаманна неви­мушена емансипаційна поведінка, креативна гра фантазії і вона має право своєвільно переймати на себе правила гри спілкування і навіть правила виховання” [17, c. 212].23

Адаптоване для дитини повідомлення передбачає процес вторгнення у текстову гру і тим самим створює візію самодостатнього та рівноправного комуніканта в образі (intendierten) реального реципієнта-дитини. Отже, сфера авторської свідомості перед­бачає реалізацію тексту та множинність його конкретизацій, в тому числі і без­посе­редній комунікативний акт з реципієнтом-дитиною чи підлітком. Передбачаючи цей безпосередній комунікативний акт, очевидно, автор має слідувати певній віртуальній схемі симптомів, які залежать від суб’єктивних актів прочитання, в яких він реалі­зується. Як симптоми виступають всі творчі акти, які народжують твір. Наприклад, вигадка подій з ситуаціями, які можуть спричинити у дитини-читача асоціативне тлумачення. Тобто, коли дитина-читач на своєму віковому та свідомому рівні може виявити для себе зв’язок між психічними утвореннями, що виявляється у зв’язуванні ідей, образів, уявлень, відповідно до подібності співіснування (суміжності у часі та просторі), протилежності, причинній залежності. Цей процес, очевидно, здійснюється перш за все за принципом ідентифікування читача-дитини як образу діючого, як такого, який відчуває себе задіяним у гру.

Художня конструкція можливої дійсності здійснюється за принципом уяви дорос­лого наратора і всього наративного світу, і, відповідно, потребує конкретизації з боку читача. Та оскільки така конструкція у літературі для дітей та юнацтва передбачає у ролі реципієнта саме дитину, то необхідним виявляється створити сферу ре конструк­тивності заданої можливої дійсності, але вже не з перспективи дорослого, а з перс­пективи зростаючого. Для цього потрібно врахувати реальні передумови читача-ди­тини до будь-якого способу порозуміння і намагатися іманентно їх ввести в текст.

Зрозуміло, що на текстуально-екстернальному рівні комунікації на читача-ди­ти­ну/юнака мають певний вплив ті проміжні інстанції, які знаходяться між текстом та читачем (для маленької дитини, наприклад, батьки)24. Але, літературне послання пе­редбачає і той факт, що, незалежно від усіх проміжних інстанцій, дитина або підліток вступає абсолютно індивідуально в контакт із текстом. Для реалізації своїх інтенцій, автор створює таку комунікативну ситуацію, щоб дитина чи підліток-читач, з огляду на своє соціально-історичне середовище або на власні внутрішні реальні потреби, могла адекватно відреагувати на неї.

Опираючись на проведений аналіз окремих творів німецької дитячої та юнацької літератури та на літературно-соціологічні дослідження провідних німецьких літера­турознавців (Додерера25, Камінського26, Кюммерлінг27 Штефенса, Еверса28 та та ін.), можна твердити, що у другій половині ХХ ст. дещо із запізненням, ніж у загальній художній літературі, відбувається помітний зсув у сфері авторської свідомості: автор припиняє виконувати роль дидакта або педагога, а натомість конкретно намагається дистанціювати свої власні інтенції від інтенцій самого тексту. Це дає змогу зробити висновок про те, що відповідно до соціо- та медіа-впливу, відбувається емансипація дитячої та юнацької літератури від початку 70-х рр. ХХ ст 29 і, відповідно, образ ди­тини у ній візуалізується вже на новому світоглядному рівні, враховуючи всі осу час­нені вимоги емансипованого читача-дитини як рівноправного з дорослими кому­ніканта.

Суть цієї зміни в контексті літературознавсва полягає у тому, що дидактичну функцію літератури для дітей та молоді витіснено на задній план наративною функ­цією. Ця зміна стала можливою завдяки інтеграції в художню систему літератури для дітей та юнацтва найновіших літературно-естетичних засобів, зокрема: персона­лі­зована оповідна ситуація, непряма мова, внутрішні монологи, множинність оповідних голосів, багато часовість та ін. Очевидні зміни відбуваються також і у самому процесі спілкування поміж дорослим адресантом і дитячим адресатом, так як суспільно-ку­льтурна ситуація спричинилася до ускладнення внутрішньотекстової комунікативної ситуації. Ці елементи у німецькій літературі для дітей та юнацтва від 70х рр. ХХ ст. спричинили множинність та розмитість значень Іманентне тлумачення цього процесу характеризує внутрішню зумовленість присутньої проекції, або іншими словами ві­зуа­лізації, образу дитини як ідеального реципієнта, як літературного явища, яке вип­ливає із його власної природи, як безпосереднього центру причино-наслідкового зв’язку усієї комунікативної інтеракції у тексті.

В обраному для аналізу літературному потоці фігури фіктивного автора, опові­дача, фіктивного читача, реципієнта мають бути наділені певними специфічними ри­са­ми, набувати особливих ролей і значень. Визначення ролей та окреслення значень і є процесом візуалізації. А візуалізований образ дитини є передумовою для реконст­рукції зростаючим читачем комунікативної взаємодії з текстом.

Якщо ж виходити з точки зору комуніканта-дитини/підлітка, то моделювання про­цесу комунікації в даному випадку має враховувати лише текст твору для дітей та юнацтва і читача-дитину/підлітка.

Text Читач-дитина

Сприйняття твору з позиції читача тоді відбувається наступним чином:




На підставі ґрунтованого аналізу дитячо-юнацької літературної комунікації у творах другої половини ХХ ст., стає очевидним, що тут функціонує певна наративна стратегія, з’являються інтерактивні тексти, у яких представлені intendierten читач як персонаж і персонаж як читач. Як вважає Гадамер, текст набуває свого значення лише тоді, коли горизонт тексту і горизонт читача збігаються. Збіг світу тексту і світу читача уможливлює те, що П. Рікер 30називає “наративною ідентифікацією”. Таким чином, література для дітей та юнацтва в плані літературної комунікації пробуджує в процесі рецепції мотивацію до ідентифікації, самоідентифікації та інтерпретації.

У тексті інтенція автора – це низка чітко виражених операцій та пропозицій для співдії з читачем за допомогою тексту: “інтенції автора та інтенції читача є конс­титутивними елементами текстової стратегії. Текстуальна співдія з читачем засно­вується на принципі корпоративності. … Принцип корпоративності авторської та читацької свідомості реалізується в тексті, який виступає своєрідним перетином двох світів: світу автора і світу читача” [1, 85]31. А інтенція тексту, з якою реальний читач має вже безпосередній контакт – це, згідно теорії У. Еко, результат читацького здогаду: „У.Еко під поняттям intentio operis розуміє водночас інтенційність як співприсутність іншого”. [1, 82] Отже, текст у дитячій та юнацькій літературі варто розглядати як засіб інтерсуб’єктивної комунікації між автором та читачем-дитиною. Вербальна візуалізація образу закладеного інтенціями автора «ідеального» реци­пієн­та-дитини є, очевидно, з психологічної точки зору основним чинником, який спро­можний заангажувати реального читача-дитину до співтворення комунікативних реф­лексій стосовно інтенціонального наповнення тексту. Шведська дослідниця М. Ніко­лаєва32 влучно зауважує з цього приводу, що психологічний опис спрацьовує най­краще при вербалізованій візуалізації, яка і є, майже єдиним сигналом до інденти­фікації, а в результаті до комунікативної рефлексії для реального читача-дитини. Тому саме візуалізацію образу дитини можна розглядати як специфічний у літературі для дітей та юнацтва спосіб здійснення цієї комунікації. Адже від візуалізації образу дитини як ідеального реципієнта здебільшого може залежати сам акт прочитання та рецепції у дитячого читача на його власному світоглядному та психологічному рівні. Візуалізований образ дитини у посланні можна, очевидно, вважати чи не єдиним центром взаємодії сфери рецептивної дитячої свідомості у тексті та сфери відтво­рення інтенціональності тексту.


1. Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької. Львів, 1996. 2. Adamczyk W. “Dokad wiedzie ekranowy bohater polska mlodziez?” // Dziecko w swiecie wiedzy, informacji i komunikacji (red.) S. Juszc­zyk, I Polewczyk. Torun: The New Educational Review,Wydawnictwo Adam Marszalek , 2005. 3. Doderer, Klaus (Hrsg.) Literarische Jugendkultur. Kulturelle und gesellschaftliche Aspekte der Kinder- und Jugendliteratur in Deutschland. Weinheim und München 1992. 4. Ewers H. H. Skizze einer Theorie kinder- und jugendliterarischer Handlungssysteme // Kinder- und Jugendliteraturforschung 2003/2004. Frankfurt am Main, 2004. 5. Ewers H. H. Vom “guten Jugendbuch“ zur modernen Jugendliteratur. Jugendliterarische Veränderungen seit den 70er Jahren – Eine Bestandsaufnahme // Fundevogel. Frankfurt am Main, 1997. 6. Ewers, Hans-Heino. Themen-, Formen- und Funktionswandel der westdeutschen Kinder­literatur seit Ende der 60er, Anfang der 70er Jahre. In: Zeitschrift für Germanistik N.F.5 (1995), H.2. 7. Gadamer H.-G. Truth and method. New York: Sea bury Press, [1960] 1989. 8. Grundkurs Kommunikationswissenschaft // hrsg. von D. Krallmann, A. Ziemann. München, 2001. 9. Habermass J. Justification and application: Remarks on discourse ethics. Cambridge: MIT Press, 1993. 10. Habermass J. Theorie des kommunikativen Handelns. Frankfurt a. M.: Bd.1, Bd.2, 1981. 11. Kahrmann C., Reiß G., Schluchter M. Erzähltext­analyse. Athenäum: Beltz Verlag; 4. Aufl., 1996. 12. Sell R. Children’s literature as communication. Amsterdam/Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, 2002. Vol. 2. 13. Kaminski W.: Einfrührung in die Kinder- und Jugendliteratur. Literarische Phantasie und gesellschaftliche Wirklichkeit. 2., korr. Aufl. Weinheim, München: Juventa 1989. 14. Kümmerling-Meibauer B. Kinderliteratur, Kanonbildung und literarische Wertung / Carl Ernst Poeschel Verlag GmbH. Stuttgart, 2003. 15. Nikolajeva M. The verbal and the visual // Sell R. Children’s literature as communi­cation. Amsterdam/Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, 2002. Vol. 2. 16. Ricoeur, P. Hermeneutics and the Human Sciences: Essays on Language, Action and Interpretation.// Trans. J.B. Thompson. New York: Cambridge University Press, 1981. 17. Steffens W. Beobachtungen zum modernen realis­tischen Kinderroman // Moderne Formen des Erzählens in der Kinder- und Jugendliteratur der Gegenwart unter literarischen und didaktischen Aspekten / Hrsg. von G. Lange, W. Steffens. Würzburg, 1995.


^ THE PROCESS OF COMMUNICATION: VISUALIZING THE IMAGE

OF A CHILD AS A WAY OF COMMUNICATION IN THE FICTION

FOR CHILDREN AND YOUTH


Ulyana Hnidets'


The analysis of the process of communication is based on the theories of communicative interactions and narrative structures of the texts. The German tradition of researching literature for children seems to stay on the level of the text-external theoretical basis. From that point of view it has better possibilities of showing the interactions that are connected with the explicit interpretation of the communication processes. The reader’s involvement in the communication process is attainable through visualization.


^ Key words: communication; communicants; fiction for children and youth; recipient-child; identification; visualization of the child’s image as an ideal recipient.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   31

Схожі:

Удк 821. 161. 2(477 ) «19» 93,09: 811. 161. 2’255. 4-112: 159. 923 Перекладна література для дітей iconУдк 124. 6: 821. 161. 1-1: 141Соловьёв
move to 1064-20634
Удк 821. 161. 2(477 ) «19» 93,09: 811. 161. 2’255. 4-112: 159. 923 Перекладна література для дітей iconУдк 130. 123. 1: 821. 161. 1-1Цветаева Елена Соболевская (Одесса)
move to 1064-20625
Удк 821. 161. 2(477 ) «19» 93,09: 811. 161. 2’255. 4-112: 159. 923 Перекладна література для дітей iconУдк 821. 161. 2 В. В. Cавченко
Одесский нонконформизм в изобразительном искусстве 1960–1980-х гг.: К анализу явления
Удк 821. 161. 2(477 ) «19» 93,09: 811. 161. 2’255. 4-112: 159. 923 Перекладна література для дітей iconДокументи
1. /N160-161.09/N160-161p003-010.pdf
2. /N160-161.09/N160-161p010-016.pdf
Удк 821. 161. 2(477 ) «19» 93,09: 811. 161. 2’255. 4-112: 159. 923 Перекладна література для дітей iconУдк 811. 161. 2’373. 46 Експлікація валентностей ітеративних І неітеративних дієслів пересування
Серія філол. 2004. Вип. 34. Ч. І. С. 41-47 Ser. Philologi. 2004. №. 34. Vol. I. P. 41-47
Удк 821. 161. 2(477 ) «19» 93,09: 811. 161. 2’255. 4-112: 159. 923 Перекладна література для дітей iconЗразок удк 811. 161. 2’373: 159. 942 Т. І. Вавринюк емоційно-експресивна лексика в поетичному мовленні (на матеріалі творів ліни костенко)
Вавринюк Т. І. Емоційно-експресивна лексика в поетичному мовленні (на матеріалі творів Ліни Костенко)
Удк 821. 161. 2(477 ) «19» 93,09: 811. 161. 2’255. 4-112: 159. 923 Перекладна література для дітей iconУдк 130. 123. 1: 821. 161. 1-1Цветаева Елена Соболевская (Одесса)
Наиболее показательным текстом в этом плане является довольно объемная работа Цветаевой с самим себя кажущим названием – «Искусство...
Удк 821. 161. 2(477 ) «19» 93,09: 811. 161. 2’255. 4-112: 159. 923 Перекладна література для дітей iconМ. П. Драгоманова калита Оксана Михайлівна удк 811. 161. 2’38 мовні засоби вираження іронії в сучасній українській малій прозі 10. 02. 01 українська мова Автореферат
Робота виконано на кафедрі стилістики української мови Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, Міністерство...
Удк 821. 161. 2(477 ) «19» 93,09: 811. 161. 2’255. 4-112: 159. 923 Перекладна література для дітей iconУдк 811. 161. 2’282. 2 СанченкоЄвгенія м. Луганськ мовленнєва діяльність носіїв елітарної культури
Добре володіння сучасними функціональними стилями української мови та так звана ортологічна правильність (І в наголошуванні, й у...
Удк 821. 161. 2(477 ) «19» 93,09: 811. 161. 2’255. 4-112: 159. 923 Перекладна література для дітей iconУдк 124. 6: 821. 161. 1-1: 141Соловьёв
Именно по такому пути пошел в свое время Вл. Соловьёв, который по сути дела и задал для последующих поэтов и мыслителей особый ракурс...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи