Суспільство маразму ігор Карівець icon

Суспільство маразму ігор Карівець




Скачати 171.04 Kb.
НазваСуспільство маразму ігор Карівець
Дата12.10.2012
Розмір171.04 Kb.
ТипДокументи

Політична психологія. 2003            Political Psychology. 2003

СУСПІЛЬСТВО МАРАЗМУ
Ігор Карівець


Є декілька спроб класифікації сучасних суспільств. Ґі Дебор аналізує Суспільство видовищ (1992), Ульріх Бек Суспільство ризику (1986), а Корнелій Касторіадіс Бюрократичне суспільство (1947). Проте ще ніхто не розмірковував над суспільством маразму. Суспільство маразму містить в собі суспільство видовищ/споживання, суспільство ризику та бюрократичне суспільство одночасно.

Метою статті є аналіз суспільства маразму, принципів його функціонування. Ще не досліджено пострадянське суспільство в Україні. Коли Радянський Союз припинив своє існування і Україна проголосила незалежність, радянські люди нікуди не зникли. Вони просто пристосувалися до нових умов існування. В цій статті розглядатимуться трансгресивні перехідні процеси від радянськості українських громадян до їхньої пострадянськості, яку можна назвати маразмом. Перехід до маразму здійснюється під впливом декількох чинників, а саме: нового зросійщення українців, американізації, глибокої прірви між містом і селом.

Українці опинилися під тиском ґлобальних тенденцій, які, за своєю суттю, є недоброзичливими щодо них. Йдеться про те, що транснаціональні компанії, як Росії, так і США, бачать територію України лише як плацдарм для отримання прибутків. Транснаціональні компанії поділили населення України на цільові авдиторії, яким буде збуватися товар, в першу чергу товар косметичних, тютюнових, алкогольних, радіокомунікаційних та харчових компаній. Саме ці транснаціональні компанії будуть диктувати структуру економіки, структуру зайнятості в Україні. Медицина, освіта, виробництво буде придушуватися, зате торгівля буде процвітати. Прибутки вивозитимуться з України. Те, що дійсно потрібне людині буде блокуватися і не потрапляти на місцевий ринок.

Те, що відбувається в Україні, можна назвати розбалансованістю потреб. Ця розбалансованість потреб не є певним постійним станом, а є процесом, який може тривати досить довго. Масово відкриваються бари, кафе, ресторани, зали з ігровими автоматами, вечірні клуби та дискотеки, тимчасом, як закриваються книгарні, бібліотеки, а нові не відкриваються, у навчальних закладах втрачено значення освіти, навчання і виховання, організація національного виробництва на основі високих технологій відсутня. Це явище можна назвати мара-змом, тобто згасанням, затуханням, світла розуму. Ця розбалансованість потреб вказує на те, що люди втратили здоров’я. Здоров’я – це збалансоване функціонування всіх життєвих сил людини (вітальних, розумових, духовних) протягом її земного життя. Розумові і духовні сили знаходяться в упадку. Саме упадок розумових і духовних сил називаємо мара-змом. Якщо ж хоча б одна сила не функціонує, або функціонує недостатньо, це означає, що людина нездорова. Ґлобальний розподіл праці негативно впливатиме на стан освіти, науки, виробництва, тобто на ті сфери діяльності людини, які потребують розвинутих розумових здібностей. Ґлобалісти не зацікавлені в тому, аби Україна розвивалася. Сектор високих технологій не є для них пріорітетним. Це означає, що ґлобалісти не зацікавлені вкладати в освіту, науку, українські підприємства з високим ступенем переробки кінцевої продукції, а саме: технологічні галузі, які підіймають якість життя в країні в цілому2. А чому ґлобалісти повинні турбуватися за нас, за наше майбутнє? Вони думають за себе. Ґлобальний ринок несправедливий для третіх країн. Чи не час самим українцям змінитися, стати іншими і розвивати освіту, науку, нарощувати виробництво? Для цього необхідно відкрити в собі розум. Це відкриття необхідно зробити ще в школі. Школа повинна вчити мисленню. Необхідна критична маса мислячих людей, які змінять ситуацію в Україні.

Цивілізаційна дорога широка. Цим шляхом є ґлобалізація. Стати на шлях ґлобалізації означає зректися своєї самості. Ґлобалізація поширює світ накопичення матеріальних благ, світ підприємливої діяльності, для якої головне прибутки і ще раз прибутки. Ґлобалізований світ прямує до однорідності, до нівелювання різниць не лише у світовідчуванні, але й у культурному відношенні. Бог розділяє, як це видно на прикладі будівництва Вавілонської вежі. Вавілонське стовпотворіння – це символ сучасного ґлобалізованого світу, який не угідний Богу і Він його розділить.

Сама етимологія слова мара-зм досить цікава. У слов’янській мітології Марою називали богиню сну. Мара навіювала на людей сон, під-час якого людина себе не контролює. Під-час гаївок опудола Мари спалювали. Це спалення Мари символізувало пробудження із зимового сну до життя. Кальдерон напише п’єсу “Життя – це сон”. Крім того, з Марою пов’язувалися різноманітні примари, марева, напасті, блукання тощо. Одним словом, йдеться про несвідоме існування людини у стані забуття, запаморочення. У всіх вище названих суспільствах люди існують у стані запаморочення несвідомо. Цікаво, що і інші стародавні народи мали відповідні назви для того, що затуманює розум, відбирає життєві сили й опустошує.

У греків істинно неістинне це алетейя; у індусів, які сповідають веданту, істинно неістинне це майя. Яку треба мати мужність, аби не приймати те, що видається за буття! Йозі чотири тисячі років, філософії дві з половиною. Йога та філософія говорять про істинно неістинне і про те, як не потрапити у його тенета, у тенета мари, майї, алетейї. Але як змінилося значення того, що ми називаємо істиною! Тепер істиною називають те, що наявне, тобто факти. Істина полягає у тому, що наявне, дане, володіє буттям: так воно є, і так воно має бути, як є! Істина це даність, якій ми повинні підкорятися, це факти, яким ми також повинні підкорятися, але і боротьба з даністю, боротьба з фактами, це також істинно неістинне. Ісус Христос також застерігає від потрапляння у тенета Мари: “ Не турбуйтеся вашим життям, що вам їсти та пити; ні тілом вашим, у що одягнутися. Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться” (Матея 6:25, 33). Те ж саме говорить Псалом 55, 23: “Залиши на Господа твою турботу, і Він тебе підтримає: повіки не допустить, щоб справедливий захитався”.

Ілюзія – це вдавання. Під впливом Мари об’єктивною функцією притомності стає роблення ілюзії; Майя або Мара – це простір, час і причинність. Дуалізм також породження Майї або Мари. Немає необхідності поділу на “кращих” та “гірших”. Ніхто не є “кращим” чи “гіршим” за інших. Така оцінка належить до сфери Майї або Мари. Йдеться про те, аби бути самим собою. Бути самим собою означає припинити роблення ілюзії під впливом Мари (Маїй). Бути самим собою означає займати точно своє місце в соціальній ієрархії. Порівняння себе з іншими і роблення висновку з цього порівняння чи ти “кращий” від них чи ні належить сфері Мари. Справжня ієрархії відсутня у сфері Мари; є щось подібне до неї, але лише у вигляді ніби-ієрархії. Змішання, а не розділення на касти, стани, як це є у республіці Платона чи у середньовіччі. Відсутність бачення. Ілюзія – невігластво щодо самого себе, свого місця, згідно покликання. Мара стала сущим. Суще стало правдою, буття забуто. Краще небуття називати забуттям, тому що небуттям є все те, що забуто: чого немає в пам’яті, того немає взагалі. Чи сучасна людина не нагадує комп’ютер? Комп’ютер є віддзеркаленням сучасної людини, існування якої зводиться до підрахунку прибутків, роблення удаваної реальності у сфері реклами товарів та політичної реклами. Сучасна людина наділила Мару буттєвими ознаками. Можна сказати, що це-ось-тут-буття (М. Гайдеґґер) знаходиться під владою Мари.

Звичайно під істиною розуміють дійсність, справжність, відповідність мовлення стану речей (кореспонденційна теорія істини). Істина та правда у поточному мовленні фактично синоніми і не розрізняються. Цікаво, що як істина так і правда належать до щоденного мовлення, яке є віддзеркаленням земного існування, існування це-ось-тут-буття, яке розглядається як істинне, а, отже, і правдиве. “Не вкрадеш – не проживеш”. Цей життєвий принцип це-ось-тут-буття приймає за істину, за правду, керуючись “здоровим” глуздом. “Здоровий” глузд каже нам, що це “само собою зрозуміло”, а тому істинне, правдиве. Взагалі, “само собою зрозуміле” істинне та правдиве. Ось так визначається правда та істина у звичайній буденності, яка керується “само собою зрозумілим” для “здорового” глузду це-ось-тут-буття. Істинне та правдиве те, що дає результат, результативне за своєю сутністю. Суспільство маразму функціонує за принципом: “Спіймай фортуну!”. З цією метою організовуються різноманітні вікторини, конкурси, акції для споживачів. “Люди пізнають себе в оточуючих їх предметах споживання, знаходять свою душу в своєму автомобілі, стереосистемі, помешканні”3. Ти повинен постійно здоганяти тих, хто чогось досягнув у житті: звань, посад, став ідолом для натовпу тощо. Це означає, що ти повинен постійно крутитися4. Сусід купив новий автомобіль, а у тебе старий. Ти повинен переплюнути сусіда і купити ще шикарніший автомобіль. У людей як у людей: будинок, дружина, собака, автомобіль, мобільний телефон, діти, високооплачувальна робота на фірмі. У тебе цього всього немає, або є неповний ряд цих “благ” суспільства маразму. Ти починаєш переживати, що ти не такий як усі, що треба щось робити, аби виправити себе! І ти губишся. Вир охоплює тебе. Їдеш на заробітки, продаючи останнє, що маєш, починаєш вести “круте” життя, яке протікає у нічних клубах та дискотеках. Що тобі це принесло? Лише задурманення, втрату самого себе. Ти цілковито опиняєшся у тенетах Мари. Мара не полишає нас ні весною, ні літом, ні осінню, ні зимою. Вона постійно з нами.

Люди існують в теперішньому сонно. Теперішнє для них це-ось-тут-буття, яке вони освоюють за допомогою ремесел, техніки, технологій. Люди стурбовані теперішнім. Для них майбутнє обмежується теперішнім горизонтом це-ось-тут-буття. Приналежність людини до людей робить людину стурбованою турботами людей про це-ось-тут-буття. Люди відчувають свою закинутість у світ, свою покинутість у ньому. Для того, щоб компенсувати ці негативні відчуття, вони вигадали різноманітні видовища, аби насолоджуватися ними, вводячи себе у гіпнотичний стан. Теперішнє існування людей, яке протікає у це-ось-тут-буття, це сон, це притомність. Значення існування полягає у тому, що воно виключає трансцендентність із явного світу. Чим підмінюється переживання трансцендентного? Насолодою в оргазмі. Оргазм беремо у широкому значенні цього слова. Організм має органи відчуття: очі, вуха, ніс, язик, статеві органи, шкіра. Організм покритий шкірою. Тут мова йде про насолоду організму речами. Насолоджуються через органи відчуття. Поверхня шкіри є поверхнею насолоди. Після насолоди настає опустошеність. Насолода не дає того, що обіцяє, а саме: щастя. Локалізація джерел насолоди у явищі видовищ. Культурно-мистецькі заходи, шоу-акції, під-час яких демонструють “мистецтво” насолоджуватися, показ мод тощо. Категоричний імператив суспільства маразму: “Насолоджуйся!”.

Суспільство маразму складається з “добрих” людей5. Дуже часто чуємо, як ті, хто стоять на вулиці із протянутою рукою, просячи копійчину, звертаються до перехожих так: “добрі” люди. Ще Шевченко звернув увагу, що “не тії вороженьки, як добрії люди” занапастили Україну. М. Гайдеґґер, аналізуючи таке явище як люди, приходить до висновку, що люди – це обезособлене ніхто, натовп, посередність. Найгостріше критикує “добрих” людей Ф. Ніцше.

Чому ж ”добрі” люди так зненавиджені поетами, письменниками, мислителями? “Добрі” люди, насправді, недобрі. Вони підтримують слабкість, нерішучість, невиз-наченність. “Благодіяльністю” “добрих” людей користуються різноманітні пройдисвіти та шахраї, які завдяки “добрим” людям існують, виживають. Пройдисвіти та шахраї насміхаються над “добрими” людьми.

Справжня духовність спочатку відлякує. Справжня духовність холодна по-відношенню до пройдисвітів та шахраїв; вона не потурає їм. Навпаки, пройдисвіти та шахраї відчувають, що вони програють, коли стикнуться із справжньою духовністю. Відлякує нечесних, несправжніх, правдива духовність, а не “духовність” “добрих” людей. Саме “духовність” “добрих” людей є виродженням шляхетності, чесності, мужності. “Духовність” “добрих” людей підтримує існування зла, потурає йому. Завойовники завжди ставили на “добрих” людей завойованих, тобто на посередність у всьому, а саме: у політиці, буденному житті, мистецтві, мисленні тощо. “Добрі” люди завжди вибирають найменше зло і, тим самим, допомагають чужинцям звойовувати себе. “Добрі” люди завжди посередні. Посередність – це менше зло. “Добрі” люди вважають, що краще дотримуватися середини у виборі. Проте зло, як і добро, не володіють кількісними характеристиками. Зла не може бути менше або більше, як і добра також. Менше зло, якого прагнуть “добрі” люди, – це зло у всьому його обсязі, повноті; це поступка шахраям та пройдисвітам. Іншими словами, шахраї та пройдисвіти заграють з “добрими” людьми для того, аби прийти до влади. Завдяки “добрим” людям негідники приходять до влади і зло панує! Парадоксальна річ, “добрі” люди підтримують зло! “Добрі” люди живуть у позірному мирі, хоча, насправді, вони ненавидять тих, хто відрізняється від них самостійним мисленням, незалежною поведінкою тощо. “Добрі” люди кажуть, що ніхто не має права вчити їх жити; що ніхто не має права критикувати “вічні цінності” “добрих” людей; всі рівні і не має тих, хто володіє істиною. «Добрі” люди мають “віру”, “надію” і “любов”, але вони не прагнуть мудрості (софії)! Мораль “добрих” людей основується на корисності. Корисність – це джерело протиставлення “доброго” і “злого”. “Добра” людина не небезпечна: вона добродушна, дає обманювати себе, ледь-ледь придуркувата (дурна, глупа). Повсюди, де мораль “добрих” людей переважає, спостерігається зближення значення слів “добрий” і “дурний”. Саме ці “чесноти” (доброта, як готовність дати себе обвести кругом пальця, терпіння цинізму і хамства тощо) вбили шляхетність, мужність та вірність, перетворили всіх у “добрих” людей. “Добрі” люди сміються, навчаються, веселяться, кохаються, працюють тощо посередньо, щоб не виділятися. Релігійні свята перетворюють у свята шлунку, в той час, як релігійне свято – це свято душі, а не тіла. “Добрі” люди підступні, ненадійні, одним словом, раби і варвари, які не прагнуть мудрості. Вони швидко пристають до різноманітних догм. З них виходять добрі фанатики і підлабузники, слуги шахраїв та пройдисвітів. Вони поважають владу грошей (той, хто має багато грошей в очах “добрих” людей вміє жити). Для “добрих” людей відкритість, безпосередність судження на основі прямого сприйняття (правда), відвага, це дурість, натомість погляд з під лоба, вміння обвести навколо пальця, нерішучість у прийнятті рішення, двозначності у мові, це прояв “мудрості”. Чи не “добрі” люди спотворили значення мудрості, ототожнивши її з мудруваннями, вигадуваннями, хитрощами?

Цікавим видається той факт, що духовність відлякує. Несмаки “добрих” людей, які формуються протягом років, зустрічаючись із духовністю, бояться її. Несмаками будемо називати звички. Важко позбутися звичок, які гальмують духовний поступ індивіда, адже вони забирають багато енергії на своє збереження; звички формують особистість. Неприйняття духовного межує із злістю несмаку на духовне. Ця злість може одягати маску байдужості до нього, незвертання уваги, або робленням вигляду заклопотанності чимось іншим, важливішим для даного існування в даний момент часу, тим, що становить “щастя” для “доброї” людини. “Добра” людина дивиться з підозрою на духовні доброчесності. “Добра” людина відноситься скептично і з недовірою до всього витонченого, духовного. “Добра” людина намагається переконати сама себе, що щастя несправжнє тих, хто намагається жити справжньою духовністю. Для “доброї” людини невідома духовність незвичаєва, необрядова, яка не плекає посередність і так звану доброту. Справжня духовність завжди викриває нечесність звичаєвої духовності, якої притримуються “добрі” люди. Справжня духовність завжди відкриває Іншого, який живе в кожному з нас.

“Краще” і “гірше” в людині “добрі” люди визначають, виходячи із своїх корис-ливих інтересів. Якщо людину можна використати, то вона “краща”; якщо ні, то “гірша”. “Добрі” люди завжди втрачають інтерес до тої людини, яка не принесе їм користі. “Добрі” люди мають свою моральну шкалу. “Гірших” людей, які не дають себе обманювати, використовувати, мають незалежну позицію, “добрі” люди намагаються перевиховувати; якщо не вдається перевиховати, то намагаються нейтралізувати. Нейтралізація здійснюється шляхом непомічання, замовчування, або, навіть, вбивства, якщо така людина продовжує відстоювати себе, веде активний спосіб життя. Стати “іншим” в очах “добрих” людей означає стати “кращим” для них, тобто піддатися їм для того, аби бути використаним. Якщо “добрі” люди дійсно бачать іншого, то вони бояться його, але не зачіпають, проходячи мимо. Їм, до речі, байдужі такі інші, які можуть викликати у них страх. Справа в тому, що колективізм “добрих” людей здатний знищити Іншого, але врятувати собі подібних. “Добрі” люди ніколи не цінують інших; для них великодушність нікчемна. Вони завжди пристають до “поміркованих”, усереднених, посередніх. Вони вважають, що все для них повинно робитися за дурничку. Послуги інших для них – так повинно бути. “Добрі” люди не вміють бути вдячними.

Негідники використовують “добрих” людей. Адже “добрі” люди – це ті ж “негідники”, лише у дзеркальному відображенні, неактуалізовані з різних причин. Одні без одних не можуть існувати. Це засвідчує їхнє причинно-наслідкове відношення. Негідники і “негідники” – це діалектика, яка ґрунтується на тому, що діада функціонує нескінченно довго у своєму відношенні, яка забезпечує їй існування. Прикладом може бути те, як “кидали” використовують жадібність “добрих” людей. Адже “кидало” розраховує, що “добра” людина жадібна і захоче поділити з ним чужі гроші. Жертва стає заручницею власної негідності. “Кидало” моделює ситуацію, в якій жадібність “доброї” людини прокидається, тобто об’єктивується, спрямовується на об’єкт жадоби. “Кидалові” залишається лише так “кинути” “добру” людину, аби та мала почуття власної провини, що її “кинули” тільки тому, що вона захотіла чужого, до того ж також сфабрикованого. Насправді, “добра” людина втрачає, можливо, останнє, і це загострене почуття голої реальності, тобто “кинутості”, вона ставить собі у вину. Таким чином, “кидало” уникає покарання і його діяльність процвітає надалі. Жертва стає жертвою не “кидали”, а жертвою своїх пороків, негативних рис (у даному випадку жадібності, бажання чужого).

Інша річ, переживання трансцендентності. Трансцендентність – це тоталь-ність. Трансцендентність не надається до аналітичного розкладу на елементи. Фактично, трансцендентність не розкладається на елементи; вона ціла. Це означає, що про трансцендентність не можна висловитися, але трансцендентність можна пережити. Приклади трансцендентності: основне слово “Я”–“Ти” у М. Бубера, Єдине у Платона, єдність та боротьба протилежностей та Логос у Геракліта тощо. Ці трансцендентності пережиті та оформлені у вигляді “не зрозумілих” слів. Але така доля духовного розвитку людини: чим вище підіймається людина щаблями духовної ієрархії, тим важче говорити їй про набутий досвід. Переживання трансцендентності дарує щастя. Той, хто пережив трансцендентність, стає зовсім іншою людиною: одухотвореною і такою, що прагне вдосконалення.

В людини є два крила, а саме: віра і розум (Іван Павло II). Віра без розуму перетворюється у фанатизм та просту формальну обрядовість, а розум без віри перетворює людину на безбожника, войовничого матеріаліста. Суспільство маразму сповідує ніби віру, робить вигляд ніби живе розумно.

Побачив іноземців-пенсіонерів, які йшли поряд з молодим перекладачем. 60-літні іноземці виглядали більш здоровими, ніж 30-літній перекладач. Кидалося у вічі те, що обличчя молодої людини сірого кольору, очі мутні, без блиску. Обличчя іноземців бадьорі, свіжі, в очах блиск, хода легка і пружна. Вони живо реагували на те, що їм розповідав перекладач, якому було зовсім байдуже те, що він розповідає, бо розповідав механічно, без жодного зацікавлення.

Які висновки можна зробити з цього спостереження? Впершу чергу, наші люди не звикли цікавитися своїм здоров’ям, точніше підтримувати себе у належній формі протягом всього земного життя. Йдуть до лікарів, які будуть з них здирати гроші тоді, коли припече; профілактики жодної. Наші люди – це живі трупи, мертвяки, яких покинуло натхнення. “Ця молода людина рано стає блідою та млявою… Вона стала хворою, тому що не змогла чинити опір хворобі з причини вихолощенності життя, спадкового виснаження” (Ніцше).

Є інше виродження: згасання розуму (маразм). В Україні з’являються, як гриби після дощу, всілякі бари, нічні клуби та дискотеки, ресторани, кафе, казино тощо6. Люди все менше і менше читають. Люди не задумуються над значенням життя і смерті, живуть автоматично та механічно. Вони знають лише їсти, пити, веселитися, тобто насолоджуватися. Це крайність, а будь-яка крайність шкідлива для розвитку суспільства, для його поступу.

Перше відношення до мислення в українській культурі пов’язане з легковажністю, поверховістю, несерйозністю. В Словнику української мови7 читаємо, що мислити означає міркувати, зіставляючи явища об’єктивної дійсності, уявляти собі щось чи когось. Мислення ототожнюється з міркуванням, уявленням. Це легковажне відношення до мислення, навіть поверхове, тому що сам характер висловлювань типу “у мислях”, “у думках”, “літати (блукати) мислю, думкою” носить іронічний, скептичний характер. Друге знакове відношення до мислення пов’язане з нещастям, лихом, гризотою, втратою спокою. Згадаймо “Думи мої, думи мої”8 Т. Шевченка:

Думи мої, думи мої,

Лихо мені з вами!

^ Нащо стали на папері

Сумними рядами?..

Чом вас вітер не розвіяв

В степу, як пилину?

Чом вас лихо не приспало,

Як свою дитину?...

Або пригадаймо “Лихо з розуму” В.Чорновола. Ці два відношення до мислення (розуму) домінують в українській культурі. Г. Сковорода надає третього значення мисленню, думкам, розуму і прирівнює їх до серця у діалозі “Нарцис”9: “Друг. Послухай, душа моя! Я сам визнаю, що точно не знаю. Якщо тобі сподобаються мої думки, то поговоримо відвертіше. Ти, без сумніву, знаєш, що наші очі, вуха, руки і ноги, все наше зовнішнє тіло само по собі не діє. Але все воно закабалене думками нашими. Думка, володарка тіла зовнішнього, знаходиться у неперервному хвилюванні день і ніч. Вона розмірковує, радить, визначає, спонукає. І навіть наша крайня плоть послідує за нею, як приборкана скотина. Так ось бачиш, що думка є серединною/ головною нашою точкою. Тому вона часто серцем називається. Отже, не зовнішня наша плоть, але наша думка – це людина. В ній наша суть. Вона є нами. Думка та серце – це справжня людина”10. Сковородинівське значення мислення необхідно вернути українській культурі, щоб вона відродилася. Той, хто мислить, не гризеться і не плаче. Мислення виводить за межі побуту, плачу, побиванням за минулим. Мислення не є гризотою та сумом. Більше того, мислення долає всі негативні емоції та переживання, виводячи душу у метафізичний простір. Душа випрямляється, тому що отримала підтримку Духа, за допомогою мислення. З цієї миті вона само-стійна11.

Суспільство маразму – це обкрадене суспільство; це суспільство позбавлене самопізнання. В нього вкрадено філософію, релігію, без яких воно перетворюється на масу, яка прагне лише насолод та розваг. Ця маса не здатна до політичної та економічної діяльності, в основі якої лежить розум. Адже розум в неї забрали (вкрали). Фактично, йдеться про втрату гідності та самостійності людини.

_________________


  1. Донченко О., Романенко Ю. Архетипи соціального життя і політика. К., 2001.

  2. Маркузе Г. Одномерный человек. М., 1998.

  3. Сковорода Г. Твори у двох томах. Т. 1. К., 1973.

  4. Шевченко Т. Кобзар. К., 1957.

  5. Словник української мови. Т.4. К., 1973.

  6. Michał Heller. Moralnost Myslenia. W-wo Diecezji Tarnowskiej Biblos, 1993.



2 Княжанський В. Закордон не допоможе // День. №67 (1328). 11 квітня 2002.

3 Маркузе Г. Одномерный человек. М., 1998. 12 с.

4 Крутитися – модне словечко в пострадянській Україні – семантично окреслює широку палітру трансгресив-ної соціальної практики. “Крутий” крутиться у межах відліку початку (народження) і кінця (смерті). “Круті” утворюють вир, який затягує на саме дно падіння, відчуження від самого себе. Пострадянська Україна крутиться у вирі патологічної ґлобалізації. Цікава країна для всіляких міжнародних та місцевих пройдисвітів, шахраїв. Ось як М. Гайдеґґер описує явище кручення: “ Різновид рухливості в людях, коли зриваються і падають у безґрунтовність невласного буття і всередині неї постійно відриває розуміння від накидування власних можливостей і занурює його у заспокійливу позірність, що всім вже володіє і що все вже досягнуто. Ця постійна відірваність від власного і все ж таки інсценування такого з виходом на люди характеризує динаміку провалу як вир” ( Хайдеггер М. Бытие и Время. М.: AD MARGINEM, 1997. – 178 с.)

5 “Історична наука в Україні намагається створити в масовій свідомості міфологему великої нації, яка опинилася в жалюгідному стані. Середньостатистичний українець індоєвропейського походження без домішків “азійщини”, етичний, раціональний, урівноважений, добрий господар під заспівування наукових авторитетів опиняється у стані гіпнотичного трансу: “Адже я такий добрий, а цього для життя достатньо, не треба нічого змінювати, досить, щоб мене сприймали таким як є” (…). Цей інфантильний самозакоханий психотип живе не тільки в сім’ї: він є одночасно агентом як виробництва матеріальних благ, так і політичної влади, зокрема ( і не останньою чергою) представником правлячої еліти. Уявімо собі, що становитиме держава, яка на інституційному рівні відтворює моделі поведінки цього “героя” ( Донченко О., Романенко Ю. Архетипи соціального життя і політика. К.: Либідь, 2001. 17 с.). Психотипу “доброї” людини в ніби-українській культурі відповідає тип хохла. Про хохлів див. Гуреш Т., Дуда А. Хохлы. История болезни // Политика и культура- plus. №10. 8–14 августа 2001.



6 Ось і часопис “Високий замок” (26 квітня – 2 травня 2002, №№95–96) оголошує конкурс на ориґінальні назви барів, кафе, ресторанів! Чому не книжкових крамниць, приватних підприємств, які виробляють той чи інший товар, бібліотек, всього того, що сприяє розумовому та духовному розвитку? Щось вони не появляються, як гриби після дощу! Пливеш за течією “Високий замок” ! Точніше, сприяєш маразматизації суспільства.

7 Словник української мови. Т.4. К.: Наукова думка, 1973. 718 с.

8 Шевченко Т. Кобзар. К.: Державне в-во худ. літ., 1957. 20-21 с.

9 Сковорода Г. Твори у двох томах. Т. 1. К.: Наукова думка, 1973. 160 с., 164 с.

10 Фактично, Сковорода натякає на вміння очищувати свої думки, на вміння керувати своїми думками. Таким вмінням є мистецтво зосереджування думки. Мислення складається з думок. Думки схиляють нас до добра або зла, формують наші наміри, як це показав Сковорода. Думки змінюють світ – з морально нейтрального на світ сповнений духовних цінностей. Це не світ добрий чи злий, а наші наміри щодо нього. Наміри формуються в думках людини. Добром думки є мудрість, а злом є глупість, не розважність, невідання Бога, невігластво щодо невидимого світу (пор. з Michał Heller. Moralność Myślenia. – W-wo Diecezji Tarnowskiej Biblos 1993. 7 s.).

11 За Радянських часів мислити було заборонено, як і тепер, тим більше тим, хто писав. Проте не було заборонено публікувати ідеологічно спрямовану та ліричну поезію, в якій йшлося про побут, природу, сум, про відношення між чоловіками та жінками (інтимна лірика). Як зазначає Ч. Мілош:

“… крім політичної, дозволена лірична поезія за умови, що вона 1) лагідна, 2) не має у собі жодних елементів думки, які виходили б поза загальноприйняті засади (на практиці це означає описи природм і почуттів до найближчих осіб, 3) зрозуміла. Оскільки поет, якому не вільно думати у вірші, автоматично виявляє нахил до шліфування форми, його звинуватять у формалізмі” (Ч. Мілош. Поневолений розум // Всесвіт №7, 1991. 170 с.)

© І. Карівець, 2003

Схожі:

Суспільство маразму ігор Карівець icon2 Спрощення мaтричних ігор
Рішення матричних ігор тим складніше, чим більше розмірність платіжної матриці. Тому для ігор з платіжними матрицями великої розмірності...
Суспільство маразму ігор Карівець iconПерелік питань до держіспиту з дисципліни теорія держави та права
Поняття, види суспільств. Громадянське суспільство. Держава і громадянське суспільство
Суспільство маразму ігор Карівець iconВ. В. Опанасюк (СумДУ) Громадянське суспільство в Україні: зародження, становлення чи трансформація
Думки зійшлися в одному – визначити громадянське суспільство важко, проте його формування є необхідною умовою демократизації суспільного...
Суспільство маразму ігор Карівець iconРішення нечітких матричних ігор
Таким чином, виникає нечітка матрична гра. У даній статті пропонується методика розв'язання таких ігор І аналізу чутливості І стабільності...
Суспільство маразму ігор Карівець iconОсика Ігор Миколайович
Осика Ігор Миколайович, викладач кафедри криміналістики Національного університету внутрішніх справ
Суспільство маразму ігор Карівець iconАнкети з пропозиціями претендентів на Літературну премію Валерія Шевчука, які надійшли до 14. 02. 2012 року Котик Ігор
Котик Ігор, літературознавець, к ф н., науковий співробітник Львівського відділення Інституту літератури ім. Тараса Шевченка нан...
Суспільство маразму ігор Карівець iconЗахара ігор Степанович
Захара ігор Степанович (27. ХІІ. 1943, Львів) – філолог, історик філософії, канд філос наук (Філософські погляди Стефана Яворського,...
Суспільство маразму ігор Карівець iconХарактеристика теорії держави І права
Оскільки суспільство являє собою надзвичайно складне, багатогранне та багатоаспектне явище, то наука про суспільство, єдина і цільна...
Суспільство маразму ігор Карівець iconПрокопенко Ігор Григорович Завідувач кафедри авіаційних радіоелектронних комплексів Доктор технічних наук, професор
Прокопенко Ігор Григорович д-р техн наук, проф. Фахівець в області теорії обробки сигналів І даних
Суспільство маразму ігор Карівець iconІгор В. Загороднюк наукові результати за 2002-2007 рр
Загороднюк Ігор Володимирович — кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник, доцент кафедри екології Луганського нпу,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи