Конфлікт як соціальний феномен суспільного життя софія Зотіна icon

Конфлікт як соціальний феномен суспільного життя софія Зотіна




Скачати 109.11 Kb.
НазваКонфлікт як соціальний феномен суспільного життя софія Зотіна
Дата12.10.2012
Розмір109.11 Kb.
ТипДокументи

Політична психологія. 2003            Political Psychology. 2003




КОНФЛІКТ ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ФЕНОМЕН СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ

Софія Зотіна


Соціальні конфлікти неможливо об’єктивно уникнути в будь-якій соціальній структурі. Їм притаманно ставати необхідною умовою суспільного розвитку. Процес функціонування спільноти складається із конфліктів та консенсусів, протиріч та згоди. Структура суспільства з її жорсткою диференціацією соціальних верств, груп та окремих індивідів складає невичерпне джерело конфліктів. І чим складніша соціальна структура, чим більше розмежований соціум, чим більше в ньому степенем свободи, плюралізму, тим частіше не співпадаючих, а іноді взаємозаперечуючих інтересів, цілей і, відповідно, більше джерел потенційних конфліктів. Проте одночасно у складній соціальній системі створюються і механізми вирішення конфлікту. Таким чином проблема, з якою стикається більшість суспільств, полягає у не допущенні чи мінімізації негативних наслідків конфлікту, використати його для коректного вирі-шення виникаючих проблем.

Соціальний конфлікт (від латинського – confliktus) означає відкрите зіткнення сторін, думок, сил двох та більше суб’єктів, причинами якого є несумісні цінності, потреби, інтереси. Причинами зіткнень можуть бути найрізноманітніші проблеми: матеріальні ресурси, життєві установки, статусно-рольові відмінності та ін. Конфлікти охоплюють більшість сфер життєдіяльності людей, усю сукупність соціальних відносин та взаємодії. Конфлікт, по-суті, стає одним з видів соціальної взаємодії, а суб’єктами і учасниками тут виступають окремі індивіди, соціальні групи, організації і структури. Конфліктна взаємодія передбачає протиборство сторін, тобто дії, спрямовані один проти одного.

В основі конфлікту перебувають суб’єктивно-об’єктивні протиріччя, але ці два явища (протиріччя і конфлікт) не слід ототожнювати. Протиріччя часто існують тривалий період і не переростають у конфлікт. Тому необхідно зважати, що протиріччя цінностей, потреб, інтересів складають передумови відкритого протиборства та боротьби, які складають сутність конфлікту. Більш або менш інтенсивне протиборство може виливатись в більш або менш агресивні , насильницькі форми. Інтенсивність конфлікту виявляє себе у тих енергетичних витратах, до яких вдаються ворогуючі сторони, і водночас нею вимірюється соціальна важливість тих чи інших конфліктів. Форма зіткнення – насильницька чи ненасильницька, залежить від багатьох факторів, включно з можливістю вирішити конфлікт ненасильницькими засобами, аби сторони просувались до поставлених цілей без застосування насильства.

^ Суб’єкти та учасники конфлікту. Поняття “суб’єкт” і “учасник” конфлікту не завжди тотожні. Суб’єкт – це активна сторона, що здатна створити конфліктну ситуацію і впливати на перебіг подій в залежності від власних інтересів. Натомість учасник конфлікту може усвідомлювати або не повністю усвідомлювати мету та завдання протистояння, може за власним бажанням приймати участь в конфлікті, а може випадково, проти власної волі бути втягнутим в конфлікт. Впродовж перебігу конфлікту статуси учасників та суб’єктів можуть мінятись місцями.

Також диференціюють прямих та опосередкованих учасників конфлікту. Останні репрезентують певні сили, що намагаються досягати власних цілей у чужому конфлікті. Опосередковані учасники можуть: провокувати і розвивати конфлікт, сприяти змен-шенню інтенсивності конфлікту чи остаточному його завершенню; підтримувати одну чи другу сторону, або заохочувати до конфлікту обидві сторони. Такі учасники склада-ють певну частину соціального оточення. Через це соціальне середовище рідко втримує нейтралітет, і виступає або каталізатором або стримуючим фактором розвитку конф-лікту.

Поняття конфлікту часто йде поряд із поняттям “сторона конфлікту”, що перед-бачає включення учасників конфлікту усіх типів. Іноді непрямих учасників називають “третьою стороною” або “третім учасником”.

Суб’єкти і учасники соціального конфлікту можуть мати різні ранги, статуси, мати певну силу. В соціальній конфліктології ранг визначається за принципом “вищий” – “нижчий” і передбачає позицію, що займають суб’єкти конфлікту у відношенні один до одного. Зазвичай , кожна зі сторін намагається понизити ранг опонента і підвищити свій власний. Соціальний статус – це загальне положення особистості чи соціальної групи у суспільстві, пов’язане з певною сукупністю прав і обов’язків. Статус може суттєво впливати на позицію суб’єкту або учасника в реальному конфлікті. Сила в конфлікті – це можливість і спроможність сторін реалізувати свої цілі всупереч протидії супротивника. Вона охоплює усю сукупність засобів та ресурсів безпосередньо задіяних у протистоянні, а також і потенційних. Допоки конфлікт знаходиться на зародковій стадії, його потенційні суб’єкти мають лише певне уявлення про реальну силу опонента і можливу реакцію оточення на запропонований конфлікт. Лише після початку конфлікту сторони отримують реальну інформацію про силу опонентів.

Оточення. Оточення (соціальне середовище) окремий елемент в структурі конф-лікту; складається з фізичного середовища – географічних, кліматичних, сировинних та інших факторів, а також соціального оточення – суб’єктів, соціальних умов, в яких розвивається конфлікт.

^ Об’єкт конфлікту. Одним з обов’язкових елементів конфлікту є об’єкт, тобто конкретна причина, мотивація, рушійна сила конфлікту. Усі об’єкти поділяють на три види, а саме: об’єкти які неможливо розділити, а тому спільне володіння ними є неможливе, об’єкти, які можуть бути розділені у різних пропорціях між учасниками конфлікту; об’єкти, якими учасники конфлікту можуть сумісно володіти (ситуація “надуманого конфлікту”). Виявити об’єкт в конкретному конфлікті не завжди легко. Суб’єкти і учасники конфлікту, переслідують свої реальні і вигадані цілі, можуть приховувати, маскувати, підміняти їх іншими мотивами. Маніпуляція об’єктами може принести значну користь одній зі сторін і значно ускладнити положення іншої. Виявлення основного об’єкту – обов’язкова умова вдалого вирішення будь-якого конфлікту. Коли намагання незацікавлених в конфлікті сторін буде скероване на побічний об’єкт конфлікту, очевидно конфлікт не припиниться і не вирішиться остаточно.

^ Види соціальних конфліктів. Проблема класифікації соціальних конфліктів не вирішена остаточно. Проте значна частина дослідників визнає, що спершу слід визначити критерій класифікації. Якщо за основу беруться особливості опонентів, то можна виділити конфлікти: між особові, між малими та великими соціальними групами, міжетнічні та міждержавні. Якщо за основу класифікації взяти сфери суспільного життя, то можна говорити про політичні, економічні, ідеологічні, соціальні, соціокультурні, сімейно-побутові, між особистісні конфлікти. У залежності від мотивацій конфлікту, дослідники виділяють три блоки соціальних конфліктів: а) з приводу розподілу владних повноважень та позицій; б) з приводу розподілу матеріальних ресурсів; в) з приводу лобіювання тих чи інших світоглядних вартостей, важливих життєвих установок.

Один і той самий конфлікт може втягувати в протистояння найрізноманітніші рі-вні сторін. В процесі виникнення і розвитку один вид конфлікту може нашаровуватися на інший, утворюючи складний конфлікт, що складається одразу з декількох видів конфлікту.

Існують складні конфлікти, в яких одночасно взаємодіють різні сторони, їх інте-реси, а також різні типи конфліктів. При цьому одна сторона може бути у співдружності з іншою стороною, в коаліції з третьою, в жорсткому конфлікті з четвертою, в ней-тралітеті з п’ятою. І це в той самий час коли кожний з названих суб’єктів вибудовує власні стосунки з перерахованими гравцями.

Соціальний конфлікт у залежності від форми, методів та інтенсивності протидії, поділяються на насильницькі та ненасильницькі; відкриті, приховані, латентні; інтен-сивні та тихоплинні. В залежності від масштабів розповсюдження – локальні та широ-комасштабні.

Стадії перебігу конфлікту. В соціальному конфлікті виділяють чотири стадії роз-витку: а) передконфліктна стадія; б) власне конфлікт; в) вирішення конфлікту; г) після конфліктна стадія.

Передконфліктна стадія, або ситуація – це зростання напруги у відносинах між потенційними суб’єктами конфлікту, викликана протиріччями. Але протиріччя не завжди переростають в конфлікт. Лише те протиріччя, яке усвідомлюється потен-ційними суб’єктами конфлікту як несумісними, приводить до загострення соціальної напруги. Соціальна напруга також не завжди є попередником конфлікту. Це складний соціально-психологічний феномен, причини якого можуть бути найрізноманітніші. Найбільш характерні з них, що викликають зростання напруги – це реальні утиски інтересів, потреб і цінностей людей; неадекватне сприйняття змін, що відбуваються у суспільстві чи окремих соціальних спільнот, невірна чи спотворена інформація про ті чи інші реальні або надумані факти, події. Соціальна напруга, по суті, являє собою психологічний стан людини і до початку конфлікту носить потенційний прихований характер. На латентній фазі виникнення конфлікту напруга виявляє себе у формі групових емоцій. Певний рівень соціальної напруги в оптимально функціонуючому суспільстві – природна захисна і адаптивна реакція соціуму. Однак перевищення оптимального рівня цієї напруги може привести до конфліктів.

Одним з ключових понять конфліктології є незадоволення. Накопичення незадо-волення життям чи ходом розвитку подій приводить до зростання соціальної напруги. При цьому відбувається трансформація незадоволеності з суб’єктивно-об’єктивних відносин в суб’єктно-суб’єктні. Суть цієї трансформації в тому, що потенційний суб’єкт конфлікту виявляє, персоніфікує реальних або імовірних винуватців своєї незадоволе-ності і одночасно усвідомлює невирішуваність ситуації звичайними способами взаємо-дії. Таким чином, конфліктна ситуація поступово перетворюється у відкритий конфлікт. Проте сама по собі вона може існувати довго і переростати у конфлікт. Для того, аби конфлікт став реальним необхідний інцидент.

Інцидент – формальний привід, випадок для початку безпосереднього зіткнення сторін. Він може бути випадковим чи спланованим однією з сторін конфлікту, а також результатом природного ходу подій. Іноді інцидент провокує третя сторона, яка переслідує власні інтереси у “чужому” конфлікті.

Власне конфлікт – цю стадію ще називають стадією розвитку конфлікту. Почат-ком відкритого протистояння сторін є результатом конфліктної поведінки, під якою розуміють дії, спрямовані на опонента з метою захоплення, утримання спірного об’єкту або тиск на супротивну сторону, аби та відмовилась від своїх цілей чи їх зміни. Виділяють декілька форм конфліктної поведінки: активну конфліктну поведінку чи виклик; пасивну конфліктну поведінку (відповідь на виклик; конфліктно-компромісну поведінку; компромісну поведінку. У залежності від конфліктної установки і форми поведінки сторін, конфлікт отримує своєрідної логіки розвитку. Конфлікт, що розвивається, має тенденцію створювати додаткові причини заглиблення і розростання.

^ Вирішення конфлікту. Інтенсивність і тривалість конфлікту залежать від: цілей і установок сторін; ресурсів, засобів і методів ведення боротьби; реакції на конфлікт оточення; символів перемоги і поразки; від наявних і можливих способів, механізмів знаходження консенсусу. Конфлікти також класифікують у відповідності із степенем степенем нормативної регуляції: на одному кінці континіуму – інституціоналізовані (тип дуелі), а на іншому – абсолютні конфлікти, іншими словами, боротьба без правил до повного знищення опонента. Між цими крайніми точками знаходяться конфлікти різної міри інституалізації. На певній стадії розвитку конфлікту сторони протистояння можуть суттєво змінити уявлення про можливості свої і супротивника. Може виникнути мить переоцінки цінностей, обумовлена новими взаємовідносинами, розташуванням сил, оцінкою реальної ситуації – усвідомленням, що поставленої мети досягти не вдасться, або ціна успіху виявляється надмірною. В такому випадку конфліктуючі сторони починають шукати шляхів примирення, запал боротьби як правило спадає і фактично починається процес завершення конфлікту. Однак не виключаються можливості нових загострень. Соціальний конфлікт матиме продовження до пори, поки не з’являться реальні умови його завершення. В повністю інституціоналізованому конфлікті такі умови можуть бути створені і узгоджені в ході розвитку. Якщо ж конфлікт інститу-ціоналізований лише частково чи не інституціоналізований взагалі, то виникають додат-кові проблеми його завершення.

Існують також абсолютні конфлікти, в яких боротьба ведеться до повного знищення одного чи обох суперників. Чим жорсткіше окреслений предмет суперечки, чим очевидніші ознаки, що знаменують перемогу чи поразку сторін, тим більше шансів для його локалізації.

Завершальний етап стадії розвитку конфлікту передбачає проведення переговорів і юридичне оформлення досягнутих домовленостей. В міжособистісних і міжгрупових конфліктах результати переговорів можуть мати форму усних домовленостей і двосторонніх зобов’язань. Звичайно одною з умов для початку переговорного процесу є короткочасне перемир’я. Але можливі варіанти, коли на стадії попередніх домовленостей сторони не лише не відмовляються від бойових дій, але йдуть на загострення конфлікту, прагнуть зміцнити свої позиції на переговорах.

^ Післяконфліктна стадія. Завершення безпосереднього протистояння сторін не завжди означає, що конфлікт повністю вирішений. Степінь задоволеності чи незадо-воленості сторін, мирне розв’язання конфлікту, залежить, від того наскільки вдалось в ході конфлікту і переговорів досягти цілей, а з іншого, якими методами і засобами велась боротьба; наскільки значні втрати з обох сторін; наскільки великий утиск спричинено тій чи іншій стороні; чи вдалося в результаті укладення миру зняти емоційну напругу сторін; які методи були покладені в основу переговорного процесу; наскільки вдалось збалансувати інтереси сторін та ін. Якщо сторони вважають, що підписані мирні договори утискають їх інтереси, то напруга збережеться, а завершення конфлікту сприймається як тимчасове перемир’я. Мир, підписаний внаслідок двостороннього виснаження ресурсі, також не завжди спроможний вирішити основні основні спірні питання. Найбільш надійним є мир, заключний на основі консенсусу, коли сторони вважають конфлікт повністю вирішеним і будують свої відносини на основі довіри та співпраці. Після конфліктна стадія – це знак повної об’єктивної реальності: нова розстановка сил, нові відносини опонентів один з одним та оточенням, нове бачення існуючих проблем та нова оцінка своїх сил і можливостей.

^ Функції соціального конфлікту. Конфлікт виконує як позитивні, так і негативні соціальні функції. Існують об’єктивні та суб’єктивні наслідки конфлікту. Позитивний чи негативний вплив конфлікту багато в чому зумовлений соціальною системою. У вільно структурованих групах і відкритих суспільствах, де конфлікт вважається нормою і існують різні механізми його врегулювання, конфлікт, як правило, сприяє більшій життєспроможності, динамізму і сприйнятливості до прогресу. До позитивних функцій конфлікту належать такі як: а) конфлікт виявляє і вирішує протиріччя і тим самим сприяє суспільному розвитку; б) у відкритих суспільствах конфлікт відіграє роль стабі-лізатора та інтегратора внутрішньо групових і між групових відносин, знижує соціальну напругу; в) конфлікт значно збільшує інтенсивність зв’язків та відношень, стимулює соціальні процеси, надає суспільству динамічності, підтримує творчість та інновації; г) конфлікт сприяє отриманню інформації про оточення, співвідношення силового по-тенціалу конкуруючих угруповань; д) зовнішній конфлікт сприяє внутрішньо груповій інтеграції та ідентифікації, укріпляє єдність групи, нації, суспільства, мобілізує внутрішні ресурси. До негативних наслідків можна віднести більшість емоційних конфліктів, а саме: конфлікти, що виникають внаслідок соціально-психологічної несумісності людей. Негативним вважають також конфлікти, що утруднюють прийняття необхідних рішень. Негативні наслідки можуть мати і позитивний конфлікт, що надміру затягнувся.

Підсумки. Соціальний конфлікт – це відкрите протистояння, зіткнення двох і більше суб’єктів і учасників соціальної взаємодії, причинами якої є несумісні інтереси, потреби, цінності людей. Суб’єкт конфлікту – це активна сторона, що зворотна створювати конфліктну ситуацію і впливати на хід конфлікту в залежності від своїх інтересів. Об’єкту – це один з обов’язкових елементів конфлікту, його причина, мотивація, рушійна сила. Класифікація конфліктів – це спірне питання. Поділ здійснюється за особливостями сторін, за сферами суспільного життя, за мотивацією конфлікту. Складні конфлікти – це нашарування конфліктів один на одного під час розвитку одного з них. Усі конфлікти розвиваються за загальною схемою конфліктів – у чотири стадії. Функції соціального конфлікту можуть бути як позитивні так і негативні.

_________________

  1. Алешин В. Социология политики. М., 1992.

  2. Бородкин Ф., Коряк Н. Внимание: конфликт! Новосибирск, 1984.

  3. Введение в теорию международного конфликта. М., 1996.

  4. Здравописнов А. Социология конфликта. М., 1995.

  5. Козер Л. Функции социального конфликта. Социальный конфликт: современные исследования. М., 1991.

  6. Конфликт и пути его разрешения. Куйбышев, 1990.




© С. Зотіна, 2003

Схожі:

Конфлікт як соціальний феномен суспільного життя софія Зотіна iconПитання до іспиту(заліку)
Суспільне життя. Біологічні, демографічні, економічні та соціокультурні ознаки суспільного життя
Конфлікт як соціальний феномен суспільного життя софія Зотіна iconНазва модуля: Соціологія Код модуля: ср 6120 С01 Тип модуля
Зміст модуля: соціологія як система, особливості соціології, особистість в системі суспільства, соціальна структура І соціальна стратифікація,...
Конфлікт як соціальний феномен суспільного життя софія Зотіна iconЕтнічний конфлікт – вивчений феномен? Юрій Мацієвський
Метою статті є висвітлення дискусійних питань теоретичного та методологічного характеру в ділянці вивчення етнічного конфлікту, що...
Конфлікт як соціальний феномен суспільного життя софія Зотіна iconДержавно-правовий конфлікт як феномен правової дійсності
Це зумовлює необхідність конституювання явища конституційного конфлікту як феномена політико-правової дійсності та як процесу конфронтаційної...
Конфлікт як соціальний феномен суспільного життя софія Зотіна iconЛекція Соціальний консенсус і конфлікт як управлінське явище
Проблема консенсусу, як правило, включає дві різні сторони: суб’єкт – об’єкт консенсусу та консенсус як засіб і як об’єкт управлінської...
Конфлікт як соціальний феномен суспільного життя софія Зотіна iconРозділ 1 теоретичні основи психології управління 1 Управління як соціальний феномен
Савельєва В. С. Психологія управління: Навчальний посібник. — К.: Вд «Професіо­нал», 2005 320с
Конфлікт як соціальний феномен суспільного життя софія Зотіна iconГрабовська софія Леонідівна
Грабовська софія Леонідівна (17. VІІІ. 1953, с. Верховцево Дніпропетр обл.) – філософ, канд філос наук (Формалізація як чинник інтеграції...
Конфлікт як соціальний феномен суспільного життя софія Зотіна iconГрабовська софія Леонідівна
Грабовська софія Леонідівна (17. VІІІ. 1953, с. Верховцево Дніпропетр обл.) – філософ, канд філос наук (Формалізація як чинник інтеграції...
Конфлікт як соціальний феномен суспільного життя софія Зотіна iconКурсу політології та методичні вказівки
Тому кожна людина у сучасному суспільстві повинна володіти хоча б необхідним мінімумом знань про цю сферу суспільного життя
Конфлікт як соціальний феномен суспільного життя софія Зотіна iconУкраїнознавство
Предметом українознавчих досліджень є феномен українства, закономірності, досвід І уроки його етно-, націо-, державотворення, матеріального...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи