Візія україни в есеїстиці єжи стемповського ольга Вознюк icon

Візія україни в есеїстиці єжи стемповського ольга Вознюк




Скачати 196.17 Kb.
НазваВізія україни в есеїстиці єжи стемповського ольга Вознюк
Дата12.10.2012
Розмір196.17 Kb.
ТипДокументи

ПРОБЛЕМИ СЛОВ’ЯНОЗНАВСТВА PROBLEMY SLOV´IANOZNAVSTVA

2007. Вип. 56. С. 237–246 2007. Vol. 56. Р. 237–246






УДК 821.162.1”19”.091:821.161.2


ВІЗІЯ УКРАЇНИ В ЕСЕЇСТИЦІ ЄЖИ СТЕМПОВСЬКОГО


Ольга Вознюк

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, Львів, 79000

Кафедра теорії літератури та порівняльного літературознавства


У статті аналізується сприймання концепції України польським письмен­ни­ком Єжи Стемповським. Висвітлюється проблематика різноаспектного бачення письменником української культури та історії на тлі українсько-польських від­носин. Розглядається значення української культури в світовому контексті.

^ Ключові слова: Єжи Стемповський, візія, Україна, польська та українська культура.


Пропонована стаття присвячена польському есеїсту, літературному критику, спів­працівнику паризької “Культури”, перекладачеві, еміґранту Єжи Стемповському (1894–1969). Постать багатогранна, яка повертається з забуття у польську літературу і цим поверненням сприяє переосмисленню ряду важливих культурно-мистецьких проблем, у тому числі баченню та сприйманню поляками української культури, історії. Спад­щина письменника – творця сучасного польського есе – на жаль, ще не досліджена і не вивчена в українському літературознавстві, хоча есеїст неодноразово звертався до української проблематики.

На сьогодні лише в одній монографії досліджується життя та творчість Єжи Стем­повського – “Неспішний пішохід і парадокси. Мова про Єжи Стемповського”1. До­слід­ник ґрунтовно про­аналізував життєвий шлях Є.Стемповського, літературно-критичну, публіцистичну, епістолярну та діаристську спадщини. В окремий розділ в монографії виділено матеріал, що стосується української проблематики в житті та творчості пись­менника. Крім того, що А.С.Ко­вальчик упорядкував та видав есе та листи Єжи Стем­повського, присвячені україн­ським питанням під назвою “В долині Дністра та інші українські есе. Листи про Ук­раїну”2, а також упорядкував збірку есе “Єжи Стем­пов­ський. Від Бердичева до Лафіт”3.

Творчість Єжи Стемповського активно повертається з забуття також завдяки до­слідницькій праці Є. Тімошевича4, В.Карпінського5 та ін.

Досліджень щодо української проблематики в творчості письменника, його візії України у польському літературознавстві можемо назвати лише декілька. Серед них стаття польського дослідника А. Середницького “Єжи Стемповський про українські справи”6, де автор аналізує українські пи­тання в контексті літературної, публіцис­тич­ної та епістолярної спадщини оглядово, вимальовуючи загальне коло проблем, не ак­центуючи на тому, яке ж значення Ук­раїна відіграла у формуванні письменника.

Глибшою під цим кутом зору є стаття А.С. Ковальчика “Степова Еллада” (“Ste­powa Hellada”), опублікована у книзі “В долині Дністра та інші українські есе. Листи про Україну”, та у доповненому варіанті вміщена як розділ у монографії “Неспішний пішохід і парадокси. Мова про Єжи Стемповського”. Дослідник простежує вплив дитячих років есеїста, проведених на українській землі, на його подальшу долю та творчість. Це сприяло са­мовизначенню письменника у майбутньому.

Зі здійсненого огляду випливає, що постать есеїста цілком незнана в україн­ському літературознавстві, причому вона потребує дослідження не лише в контексті українсько-польських літературних взаємин, а й у вивченні візії України в імаголо­гічному руслі. Щоб розкрити творчість письменника, наголосивши на українських ас­пектах, необхідно проаналізувати особливість бачення України в рецепції Єжи Стем­повського; окреслити культурно-історичне значення візії есеїста на тлі українсько-поль­ського культурного дискурсу та ін. У пропонованій статті зосереджена увага на інтро­спективній рецепції України Єжи Стемповським на прикладі есе з книги “В долині Дністра та інші українські есе. Листи про Україну”, повністю присвяченої українській проблематиці.

Перші літературні твори письменник опублікував у Польщі, це нарис “Пілігрим” (“Pielgrzym”, 1924), памфлет “Пан Йов’яльський та його спадкоємці” (“Pan Jowialski i jego spadkobiercy”, 1931), нарис “Химера як тварина потягу” (“Chimera jako zwierze pociągowe”, 1933), де порушені в основному проблеми розвитку мистецтва. На початку Другої сві­тової війни виїхав за кордон, з 1940 р. осів у Швейцарії.

Саме на еміґрації письменник неодноразово згадує свою “ближчу батьківщину” (за висловом Є. Стемповського) – долину Дністра, Україну. Українська тематика проходить через усю творчість письменника, з’являється у вигляді порівнянь, алюзій, відступів.

Україною позначене усе життя та творчість Єжи Стемповського. Батько есеїста, Станіслав Стемповський, за Директорії був міністром сільського господарства (ріль­ництва), а згодом міністром скарбу та одним з двох поляків в уряді С. Петлюри. У міжвоєнні часи він – член Українського центрального комітету, голова польсько-ук­раїнського товариства, співробітник Українського наукового інституту у Варшаві. На думку А.С.Ковальчика, саме від батька Єжи успадкував українофілізм, оскільки ос­танній ціле життя був заанґажований в українській справі.7

З раннього дитинства Єжи Стемповський перебував у лоні української культури, у родовому маєтку Шебутинці, що на Поділлі. Як зазначає есеїст, “народився на світ в польській родині в Україні. Слова ці, на перший погляд такі прості, вимагають сьогодні багато пояснень”8. Національність, за висловом письменника, на початку ХХ ст. розу-

міється як своєрідний “расовий фатум”. У долині ж Дністра, яка становила “шахівни­цю народів”, що вільно пересувалися та приносили свою мову, культуру на ці терени, міжетнічних конфліктів у сучасному розумінні не існувало.

Україна у візії Є. Стемповського постає перед читачем як поліетнічна та полі­культурна земля. Відкритість українського простору, на відміну від європейського, сприяла вільному співіснуванню тут різних етносів та мов: “В моїй рідній долині середнього Дністра землевласники розмовляли польською, селяни – українською. Урядовці – російською з одеським відтінком, купці – єврейською, теслі та столярі – як філіпони і старообрядці – російською з новгородським акцентом...”9. Така свобода існування, на переконання есеїста, походить з ідеї рівноправності та толерантності.

У той час національна ідентифікація перебувала тут у постійному русі та відзна­чалася нестабільністю. “Якщо поляк одружувався з росіянкою, – говорив мій батько, – зазвичай діти їхні ставали українцями або литвинами”10. Сам письменник ідентифі­кував себе як східного європейця.

Є. Стемповський зазначає, що територія долини Дністра в той час була пере­хрестям культур і народів: одна дорога вела до Києва, друга – до Польщі (Кракова), третя – до Петербурга, а четверта, образно кажучи – до Ізраїля: “За мого дитинства давні українські креси були таким великим роздоріжжям, з котрого, крім всіх бічних стежок, виходили чотири дороги: одна провадила до Києва, друга до – Кракова, третя – до Петербурга і четверта, яка тоді ще не провадила до Палестини...”11. Звідси можемо зробити висновок про головні етнічні групи, які населяли тогочасну Україну, а саме: українці, поляки, росіяни та євреї.

Взаємоповага та толерантність, які панували в долині Дністра, не зникли з по­ширенням націоналізму західного виміру. Націоналізм західного зразка знищив лише інтелігенцію народів, на думку автора, але простий народ надалі жив так, як і доти – у взаємній приязні. “Навіть у тій тяжкій і прикрій атмосфері, яка витворилася на наших кресах після так званої пацифікації Східної Малопольщі, вистарчило відійти далі від урядів, газет та громадських організацій, щоб всюди чути слова єднання”12.

Історична візія України для Стемповського розпочинається іще з грецьких коло­ній на Чорному морі, римських завоювань. Долина Дністра зберігає пам’ятки давніх народів, які мігрували через ці землі, залишивши після себе пам’ятки своєї культури у вигляді курганів, кам’яних баб.

Письменник зазначає, що Україна ХVI ст. в описах мандрівників постає як вели­чезний безлюдний степ, на півдні якого мешкали татари-пастухи. Проте таке бачення, на думку автора, дещо поверхове, оскільки сам Єжи Стемповський у саду біля свого будинку знайшов кам’яний хрест та поховання з ХІ ст. Це додатково засвідчує, що на цій території історія плине безперервно від язичницьких до християнських часів.

Не погоджується Єжи Стемповський з візією України Г.Сенкевича, яка переросла у загальнонаціональний польський стереотип України. Есеїст вважає, що поляки ви­творили штучний образ диких земель України, щоб заспокоїти власне самолюбство щодо втрачених територій: “Сенкевичівський образ “диких піль” завжди видавався

мені віддаленою від реальності фантазією самих поляків, які прощалися з ягеллон­ською традицією і потішалися тим, що залишають по собі лише неродючі пустки”13. Тобто, автор цілком заперечує негативний стереотип про безвартісність цих територій, а звідси – їхня втрата має бути безболісною.

Про багатокультурність та тривалість історії на цих землях свідчать й будівлі в долині Дністра, де кожна національна група будувала у притаманному їхній культурі стилі. Так, українські хати були дерев’яні, побілені як з середини, так і ззовні білою глиною. Така відмінність підкреслюється з огляду на різноманіття інших стилів жит­лового будівництва та неординарність української архітектури.

Своєрідним літописом для відчитання історії українських земель стають для пись­менника паркові насадження. Парки України постають перед письменником наче па­лімпсести, які розповідають про минулі традиції й покоління. Захоплення садівницт­вом тому так добре прижилося в Україні, бо тут, як зауважує Є. Стемповський, у сві­домості мешканців культ дерев жив ще з часів язичництва. Проте така візія України, її парків відображає певний зникаючий спогад, наче візія міфічної Атлантиди.

Письменник стверджує, що в Україні завжди був присутній “інший”, який при­носив щось своє, витворюючи таким чином неповторність місцевої культури. У візії Стемповського цей “інший” не сприймався етнічним населенням ворожо, якщо не порушував усталених тут правил свободи, правил толеранції. На теренах українських земель в усьому відчувався вплив інших культур: “Численні українські замки, палаци були, однак, завжди свідоцтвом чужих впливів, західних або середземноморських”14.

Історія волинських земель теж сягає сивої давнини і засвідчує пам’ятками давні традиції українців: “В Зимному знаходиться церква з ХІ ст., яка дозволяє віднести земляні роботи – подібно як овалування Устилуга – до ХІ–ХІІІ ст., тобто до часу пе­ред монгольським наїздом, після котрого настав занепад середньовічної волинської цивілізації.”15. Отже, волинська традиція сягає ще середньовічних часів, проте цей факт ігнорує польське суспільство, яке акцентує лише на власних культурних досягненнях. Стемповський же розкриває Україну від її глибокої старовинної традиції.

Переплетення культур на теренах України витворює не лише своєрідну куль­турну традицію толерантності до іншого, а й допомагає розкрити душу іншого, зрозуміти його. Така атмосфера сприяє порозумінню та стає джерелом натхнення. Українське коріння розуміння іншого есеїст знаходить у творчості відомого письменника Джо­зефа Конрада.

На думку Єжи Стемповського, власне з України виніс Джозеф Конрад унікальну здатність проникати глибоко у душу персонажа та розкривати її. В есе “Багаж з Ка­линівки” (“Bagaż z Kalinówki”) Стемповський простежує українські впливи на роз­виток та становлення одного з найвідоміших світових письменників. Власне Україна з її предковічними історичними традиціями, з високою культурою, повагою до ін­шого стала джерелом розвитку таланту цього письменника.

Саме з Калинівки вирушив у світ Джозеф Конрад, талант якого увібрав своєрід­ність української землі: “Кондрад – це трохи як катедра в Кам’янці, на котрій був міна­рет, на котрому згодом стала позолочена Матір Божа”16. Це порівняння показує наша­рування не лише культур, а й цивілізацій, які тісно переплелись на українській землі.

Перше, що впадає у вічі, як зауважує есеїст, це відсутність поляків у творах Кон­рада, натомість, багато чужинців, душу яких він розкриває. “Є в цьому щось дуже ягеллонське, чого нема в інших письменників, проте міститься в генії його ближчої батьківщини”17. При цьому під “ближчою батьківщиною” розуміється саме україн­ська земля.

Отже, як стверджує Є.Стемповський, Дж. Конрад саме з України вивіз це вміння проникати углиб душі людей інших національностей, що підтверджує його “україн­ський роман” (за визначенням Є. Стемповського) “Сестри”.

Україна, а саме Волинь, стала джерелом натхнення і для польського композитора Ігоря Стравінського. В есе “Дім Стравінського в Устилугу” (“Dom Strawińskiego w Uści­ługu”) Єжи Стемповський проаналізував походження українських мотивів у творчості музиканта.

У першому томі свого щоденника І.Стравінський неодноразово згадує маєток своєї першої дружини, де він до 1914 р. проводив літо. Називає його “Ou stiloug”. Він також зазначає місце розташування маєтку на Волині: недалеко містечка Устилуг на правому березі Буга.

Дім в Устилугу був для Стравінського місцем не лише відпочинку, а й творчої праці, місцем натхнення, де досі побутують фольклорні та міфічні традиції. “В Ус­тилугу Стравінський мав можливість безпосереднього контакту з фольклором, який зай­мав важливе місце в дискусіях тогочасного музичного світу”18. Це стало поштовхом для створення знаменитого твору І.Стравінського “Жар-птиця”.

Як зазначає польський дослідник А.Середніцький19, Єжи Стемповський високо цінував українську культуру. Візія української культури у Стемповського займає особ­ливе місце, оскільки вона не лише є продовженням західних традицій, а й протягом століть зберігає свою самобутність. Україна для Стемповського – це “давна пастуша Аркадія”20, яка зберігає традиції і мудрість стародавніх часів до цього часу. Сліди пра­давньої пастушої цивілізації збереглись у будівлях українців. Ґрунтом для існування цієї цивілізації в Україні було натуральне господарство, яке з часом переросло у “рин­кове”. Однак ще досі в культурі, звичаях українців можна простежити рештки тра­дицій прадавньої пастушої цивілізації, яка уже давно зникла в самій Європі. Таким чином, у візії Є.Стемповського Україна виступає як берегиня праєвропейських тра­дицій.

Ще одним свідченням високого розвитку української культури, на думку Єжи Стем­повського, є унікальні українські церковні хори, історія яких налічує сотні років. “Зі збережених документів виникає, що деякі церковні хори мали за собою величезну традицію, п’ятсот чи навіть сімсот років неперервної діяльності. Я слухав хори, які співали зі старих нот, що передавались з покоління в покоління. Їхнє прочитання вимагало від інших певного знання палеографії”21.

Діяльність хорів не зводилася лише до виконання літургії. Вони брали активну участь у суспільному житті, виступали на концертах з відповідним репертуаром. Та­кий хор “співав на весіллях, хрестинах, дожинках i різних місцевих святах, в котрих де-не-де зберігалися спогади поганських обрядів”22.

Отже, українська музика розвивалася згідно з європейськими традиціями: “Про­фесійна чи народна музика Східної Європи опиралася завжди на ті самі зразки і на те саме вміння, що і музика Заходу, від котрої ніколи не відходила далеко”23.

Українська культура тісно переплетена із західноєвропейською. Одним з прикла­дів цього є хоча б латина, яка двічі приходила в долину Дністра. Спершу її принесли римські колоністи, а через п’ятнадцять століть вона повернулась на тлі відродження гуманістами слави латини. До XVIII ст. латинська мова залишалась урядовою в Речі Посполитій. “Вся Україна читала тоді по трохи Цицерона і Вергілія, а найкраща пародія “Енеїди” була написана українською мовою Котляревським”24, – зазначає ав­тор, підкреслюючи цим високий розвиток та довершеність української мови.

Окремим пунктом бачення України Єжи Стемповським можна виділити Гуцуль­щину, яка, на думку письменника, є останнім форпостом рільничо-пастушої цивіліза­ції у Європі. Гуцульщина у сприйнятті письменника – це край з самобутньою куль­турою, де збереглися пастуші традиції, про які Європа вже давно забула. Тут вихо­вання є настільки мудрим та органічним, що “Гуцульщина до сьогодні має багато справжніх майстрів елегантності, порівняно з котрими леви та левиці сьогоднішніх са­лонів є представниками зарозумілості та грубіянства.”25

Спосіб поведінки гуцулів ґрунтується на прадавніх традиціях, які до сьогод­ніш­нього дня є актуальними. У їхніх словах досі живуть магічні значення, які мають пев­ний прихований код, зрозумілий лише посвяченим. Гуцульщина не знала панщини, тому народні традиції мали змогу розвиватися тут безперешкодно. Панщина ж губить оригінальні риси і закладає у підсвідомість підневільне мислення, яке, на думку есеїста, є трагедією пригніченого і стражденного народу.

Неодноразово мандруючи Карпатами, Є.Стемповський у гуцульських селах зна­ходить прадавні рештки пастушої цивілізації, якими були й назви стежок у горах. Про це есеїст згадує у листах до рідних та друзів26.

В есе письменник висловлює думку, що толерантність до Іншого на теренах ук­раїнських земель витворилася завдяки ягеллонським традиціям взаємоповаги. Саме за часів правління ягеллонської династії терени Речі Посполитої охоплювали тери­торії, де співіснували різні етноси. З тих часів витворюється толерантне ставлення до іншої культури, мови, звичаїв. Саме за культом толерантності висловлює жаль Єжи Стемпов­ський, вбачаючи в ньому сенс розвитку гуманістичних ідей Європи. Ці поняття ще збереглись на теренах колишніх східних володінь Речі Посполитої – так званих кре­сах. Ця візія письменника не відповідала реальності, а була винесена з дитинства та витворена під впливом гуманістичного виховання.

Зауважимо, що термін “креси” у розумінні Є.Стемповського відрізняється від за­гальноприйнятого трактування східних теренів у колишній Речі Посполитої, де ви­творювався стереотип маловартісної культури тих націй, які населяли ці території. На

нашу думку, Стемповський не вкладає такого розуміння у це слово, а вживає його за інерцією того часу. У творчій спадщині письменник підкреслює самобутність та роз­виток української культури та історії, право на незалежність України.

Термін “креси” є доволі суперечливим та неоднозначним. Він міцно закріпився у польській науковій практиці на означення колишніх східних теренів Речі Посполитої, у нього вкладено також сентиментальну тугу за цими територіями. При цьому дані землі стереотипно розглядаються як польські. Таке трактування є доволі однобічним і не толерує рівноправний розвиток етнічних культур, а наче применшує їхнє значення на цих територіях.

Останнім часом у польських наукових колах така концепція змінюється, з’яв­ляють­ся нові думки та погляди щодо знівелювання негативної конотації цього терміна, а також його заміни або ж усунення з наукової практики. Так, Є.Ґедройц запропонував замість терміна “креси”, який применшує роль культур, націй, традицій на­родів, що жили на цих теренах, вживати термін “прикордоння”. Як зазначає польська дослід­ни­ця Єва Вєґандт, польського письменника Ч.Мілоша слово “креси” “доводило до білої га­рячки, проте тим більше доводить воно українців... Креси ділять, це терен винятково жорстоких воєн, натомість прикордоння єднає”27.

В есе “Етапи певних змін” Є.Стемповський аналізує зміну мислення поляків від ягеллонської ідеї рівності та толерантності до п’ястівської ідеї однонаціональної поль­ської держави. Розпад Речі Посполитої та втрату її східних територій письменник по­яснює, насамперед, байдужістю, незнанням та незацікавле­ністю у вивченні поляками культури інших народів, які населяли ці території.

Східні терени хоча й не належать уже полякам, проте залишаються у їхній пам’яті. Так, Ю.Словацький довго марив спогадами про Кременець, Бар та ін. Україна висту­пає як спогад, як марево минулого, щасливих років дитинства, які не повернеш.

Єжи Стемповський підкреслює, що польське панування на теренах України було для простого люду важким. Згідно з переказами діда письменника, який народився в Україні 1838 р., “чоловіки не мали бажання співати, а жінки перестали вишивати со­рочки”28.

Залишаючи колишні території імперії, колонізатори повинні гідно попрощатися з ними та змиритися з цим. Є. Стемповський засуджує, “що все ще є поляки, котрим тяжко вимовити слово “Україна” чи “українці”29. У польській свідомості, на думку Стемповського, Україна постає не як віддалена підконтрольна територія, а як орга­нічна її складова, певний багатонаціональний проект. Після війни багато поляків за­лишилось на території України і брало активну участь у її житті, про що свідчать пе­реписи населення в СРСР.

Такий стан речей навіює есеїстові думку, що “поляки, покидаючи Україну, в хаосі війни та революції не встигли з нею попрощатися”30. Не всі розпрощалися з нею. Багато хто зберіг Україну в серці і несе її крізь ціле життя. На нашу думку, такий спогад береже інформацію про власну Україну, її суб’єктивне сприйняття.

Письменник порушує проблему прощання, що в його розумінні означає гідно ро­зійтися та жити мирно далі. Форма прощання з Україною та українцями є важли­вою для подальшого розвитку стосунків та історії двох сусідніх народів. “Польська літера­тура та публіцистика не подали досі жодної вдалої словесної формули, яка б виражала почуття поляків, які прощаються з Україною. Не знаю, чи українці мають якусь форму прощання з поляками”31.

Як зазначає Є.Стемповський, українська меншина є найстарішою Польщі. Ук­раїнців з поляками єднають “довгі роки спільної долі та культури”32. Чотириста років Правобережна Україна була під Польщею, а потім ділила її долю під австрійською та російською окупацією. “Наслідком такої довгої спільної долі було сильне взаємне проникання культур обох народів і відсутність між ними визначеного етнографічного кордону”33. Особливо на прикордонних територіях, де частина українців мала польське походження, а частина поляків – українське.

Попри це, період 1918–1939 рр. позначився збройними конфліктами поляків та українців, причини яких треба шукати в певних історичних обставинах. Є.Стемпов­ський пояснює це, насамперед, пробудженням націоналізму у народів, які населяли те­риторію від Чорного до Балтійського моря. У ХІХ ст. лише інтелігенція мала відчуття національної української відмінності та національної самоідентифікації, а в 1919–1939 рр. почуття національної самосвідомості охопило найширші верстви населення. Осередком національного руху стала Східна Галичина – місце найбільшого скупчення української меншини на території тодішньої Польщі.

Не оминув увагою Єжи Стемповський також ситуацію українців у міжвоєнній Польщі. Система польської освіти зазнавала критики з українського боку через недо­статню кількість українських шкіл та зменшення їх кількості, а потім через створення утраквістичних (двомовних) шкіл. Через відсутність українського університету час­тина молоді змушена була навчалася в польських університетах та за кордоном.

Письменник відзначає активну діяльність українських громад, які створили при­ватні освітні школи. “Рідна школа” утримувала значну кількість шкіл на приватні складки у Східній Галичині. Позашкільна освіта перебувала під покровительством “Просвіти”, закладеної у Львові 1836 р.

Діяльність цих товариств важко недооцінити, на думку Є.Стемповського. Завдяки їм зник російський діалект (язичіє), яким говорила частина Галичини ХІХ ст., “а та­кож засмічені німецько-польськими елементами долинні говори, які замінила поши­рений сьогодні у Східній Галичині правильна, літературна українська мова”34.

Наголошує письменник і на доробку Наукового товариства ім. Шевченка, ство­реного у Львові 1876 р., що певною мірою компенсувало відсутність університету. “Протягом свого існування товариство видало кілька сотень томів наукових праць і, маючи велику бібліотеку, стало найважливішим осередком українознавства”35. Ще один осередок українознавства був створений 1930 p у Варшаві з ініціативи україн­ських та польських учених – це Український науковий інститут. Розвивали українці й власне культурне життя, зосереджене у містах. Навколо часопису “Літературно-нау­ковий вісник”, який виходив у Львові, гуртувалося літературне життя. “Українська преса в Польщі становила 19% загальної кількості української періо­дики, що вихо­дила в Європі”36.

Українське село постає у баченні письменника своєрідною колискою відродження та розвитку української нації. Оскільки польська адміністрація працевлаштовувала малу кількість українців, значна частина їх поверталася в село, де брала активну участь у його розвитку. Це витворило в українських селах самодостатнє культурне життя, яке притягувало до себе інших. “Звідси наприкінці згаданого вже ХХ ст. на терені Східної Галичини спостерігається тенденція українізування польського сільського насе­лення і переймання ним української мови”37.

Однак, на думку Стемповського, період з 1918 по 1939 рр. не приніс суттєвих вагомих змін у стосунки поляків та українців. “Незважаючи на розголос, політичні баталії того часу перейшли значною мірою по поверхні життя, не даючи переваги жод­ній зі сторін”38.

Отже, інтроспективне бачення України Єжи Стемповського відзначається різно­аспектністю та багатовимірністю. Візія України фокусується в основному на долині Дністра, однак згодом рамки розширюються до Волині, Східної Галичини, Гуцуль­щини та всієї України, що переходить у глобальний світовий масштаб.

Вихідна точка розвитку візії – родинний маєток Шебутинці на Поділлі, уважне вивчення якого приводить молодого Є. Стемповського до висновку про правічність історії, яка триває на цих землях.

Письменник намагається розкрити зміст української культури, яка зберігає пра­європейські традиції пастушої цивілізації. Цим і зумовлюється її ориґінальність та уні­кальність. Українська історія розкриває життя усього праєвропейського світу, оскільки сьогодні ще остаточно не втратила віянь давньої культури. Кожен реґіон країни до­лини Дністра зберігає самобутність та ориґінальність, яка проявляється у розвитку на­родної культури.

Висока культура України – джерело натхнення не лише Дж.Конрада, І.Стравін­ського й багатьох інших митців, у тому числі самого Єжи Стемповського.

На теренах України зберігається дух ягеллонської ідеї рівноправності та толе­рантності у баченні есеїста, який є прикладом для наслідування.

Отже, у візії Стемповського українці виступають рівноправною нацією з само­бутньою праісторичною культурою, які йдуть до незалежності.

У своїх творах Єжи Стемповський постає будівничим мостів порозуміння між українським та польським народами, історія взаємин яких була складною і вимагає переосмислення. Україна виступає не лише як країна дитинства, чи “мала батьків­щина”, а як країна-сусід, культура якої мало вивчена поляками.

Перспектива майбутніх культурних відносин значною мірою залежить від розу­міння культури та звичаїв іншого народу, тому вивчення творчої спадщини письмен­ника у призмі візії України вимагає подальших досліджень та перекладів українською мовою творів письменника.


^ The vision of Ukraine

in Jerzy Stempowski’s essays


Olha Voznyuk

The Ivan Franko National University in Lviv,

1, Universytetska str., Lviv, 79602

The Theory of Literature and Comparative Literature Department


Perception of the vision of Ukraine by Polish writer Jerzy Stempowski is analy­zed in the article. The problem of many-sided acceptation of Ukrainian culture and his­tory on the basis of Ukrainian–Polish cultural and historical relationships by writer is high-lighted. The importance of Ukrainian culture in world-wide context is considered.

Key words: Jerzy Stempowski, the vision, Ukraine, Polish and Ukrainian culture.


Стаття надійшла до редколегії 25.10.2006

Прийнята до друку 08.12.2006


1 Kowalczyk A.S. Nieśpieszny przechodzień i paradoksy. Rzecz o Jerzym Stempowskim. Wrocław, 1997.

2 Stempowski J. W dolinie Dniestru i inne eseje ukraińskie. Listy o Ukrainie / Wybór, przypisy, posł. Kowal­czyk A.S. Warszawa, 1993.

3 Stempowski J. Od Berdyczowa do Lafitów. Wołowiec, 2001.

4 Stempowski J. Szkice literackie: W 2 t. / Wybór i opracowanie Timoszewycz J. Warszawa, 2001.

5 Stempowski J. Zapiski dla zjawy oraz zapiski z podróży do Delfinatu / przedm. Karpiński W., tłum., pos­łowie Zieliński J. Warszawa, 2004.

© Вознюк О., 2007

6 Serednicki A. Jerzy Stempowski o sprawach ukraińskich // Acta Polono-Ruthenica II, Wyższa Szkoła Pe­dagogiczna. Olsztyn, 1997.

7 Kowalczyk A.S. Nieśpieszny przechodzień i paradoksy. Rzecz o Jerzym Stempowskim. S.29.

8 Stempowski J. W dolinie Dniestru i inne eseje ukraińskie. Listy o Ukrainie. S.9.

9 Stempowski J. W dolinie Dniestru i inne eseje ukraińskie. Listy o Ukrainie. S.10.

10 Ibid. S.11.

11 Ibid. S.13–14.

12 Ibid. S.15.

13 Stempowski J. W dolinie Dniestru i inne eseje ukraińskie. Listy o Ukrainie. S.44.

14 Ibid. S.25.

15 Ibid. S. 63.

16 Stempowski J. W dolinie Dniestru i inne eseje ukraińskie. Listy o Ukrainie. S.43.

17 Ibid. S.45.

18 Ibid. S.57.

19 Serednicki A. Jerzy Stempowski o sprawach ukraińskich. S.425–434. s.428.

20 Stempowski J. W dolinie Dniestru i inne eseje ukraińskie. Listy o Ukrainie. S.28.

21 Ibid. S.72.

22 Stempowski J. W dolinie Dniestru i inne eseje ukraińskie. Listy o Ukrainie. S.73.

23 Ibid. S.75.

24 Ibid. S.17.

25 Ibid. S.90

26 Ibid. S.348.

27 Wiegandt Ewa. Emigracyjne teorie “małych ojczyzn” // Pisarz na emigracji. Mitologie. Style. Strategie przetrwania. Warszawa, 2005. S.78.

28 Stempowski J. W dolinie Dniestru i inne eseje ukraińskie. Listy o Ukrainie. S.100.

29 Ibid. S.101

30 Ibid. S.101.

31 Stempowski J. W dolinie Dniestru i inne eseje ukraińskie. Listy o Ukrainie. S.102.

32 Ibid. S.133.

33 Ibid. S.133.

34 Ibid. S.145.

35 Ibid. S.146.

36 Stempowski J. W dolinie Dniestru i inne eseje ukraińskie. Listy o Ukrainie. S.147.

37 Ibid. S.148.

38 Ibid. S.148.


Схожі:

Візія україни в есеїстиці єжи стемповського ольга Вознюк iconСумський державний університет Бібліотека. Інформаційно-бібліографічний відділ
Вознюк, М. П'ять кроків, що змінять нашу освіту [Львівський інститут банківської справи Університету банківської справи нбу]/ М....
Візія україни в есеїстиці єжи стемповського ольга Вознюк icon«Економічний І соціальний розвиток України в XXI столітті: національна візія та виклики глобалізації»
Яка відбудеться 13-14 березня 2014 року в Тернопільському національному економічному університеті (м. Тернопіль)
Візія україни в есеїстиці єжи стемповського ольга Вознюк iconМіністерство освіти І науки україни
Посібник для студентів економічних спеціальностей / Укладачі: Г. Л. Вознюк, Г. В. Наконечна, З. Й. Куньч, О. Глитвин, І. Д. Фаріон,...
Візія україни в есеїстиці єжи стемповського ольга Вознюк iconМицик Ольга Олександрівна
Робота виконана на кафедрі міжнародної економіки факультету менеджменту та маркетингу Національного технічного університету України...
Візія україни в есеїстиці єжи стемповського ольга Вознюк iconГаманкова ольга олексіївна удк 368. 01 Ринок страхових послуг україни
Робота виконана на кафедрі страхування двнз «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» Міністерства освіти...
Візія україни в есеїстиці єжи стемповського ольга Вознюк iconГаманкова ольга олексіївна удк 368. 01 Ринок страхових послуг україни
Робота виконана на кафедрі страхування двнз «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» Міністерства освіти...
Візія україни в есеїстиці єжи стемповського ольга Вознюк iconЛюта Ольга Василівна
Робота виконана в Українській академії банківської справи Національного банку України
Візія україни в есеїстиці єжи стемповського ольга Вознюк iconЛюта Ольга Василівна
Робота виконана в Українській академії банківської справи Національного банку України
Візія україни в есеїстиці єжи стемповського ольга Вознюк iconЛюта Ольга Василівна
Робота виконана в Українській академії банківської справи Національного банку України
Візія україни в есеїстиці єжи стемповського ольга Вознюк iconПротокол засідання №3 Ради молодих учених Інституту інформаційних технологій
Сафонов Єгор Олександрович, Семенков Віталій Васильович, Скачко Валерій Валеріойвич, Смагіна Ольга Олександрівна, Тітаков Сергій...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи