Затверджую” Проректор з навчальної роботи “ ” 20 р. Робоча програма навчальної дисципліни політична психологія icon

Затверджую” Проректор з навчальної роботи “ ” 20 р. Робоча програма навчальної дисципліни політична психологія




НазваЗатверджую” Проректор з навчальної роботи “ ” 20 р. Робоча програма навчальної дисципліни політична психологія
Сторінка2/4
Дата22.03.2013
Розмір0.66 Mb.
ТипРобоча програма
1   2   3   4


Якщо студент протягом семестру не складає тестів, він до підсумкового тестування не допускається.

Мінімальна кількість балів за роботу продовж семестру для допуску студента до підсумкового тестування становить 25 балів.


^ Шкала оцінювання: вузу, національна та ECTS


Оцінка ECTS

Оцінка в балах

За національною шкалою

Екзаменаційна оцінка, оцінка з диференційованого заліку


Залік

А

90 – 100

5

Відмінно




Зараховано


В

81-89

4

Дуже добре

С

71-80

Добре

D

61-70

3

Задовільно

Е

51-60

Достатньо



9. Методичне забезпечення

1. Конспекти лекцій (Додаток 1)

2. Плани семінарських занять(Додаток 2)

3. Тестові завдання (Додаток 3)


^ 10. Рекомендована література

Базова

  1. Андреев А. Л. Политическая психология. М.: Издательство «Весь Мир», 2002. –240 с.

  2. Дилигенский Г. Г. Соціально-политическая психология / Учебное пособие для вісних учебніх заведений. – М.: Новая школа, 1996. – 352 с.

  3. Москаленко В.В. Соціальна психологія: Підручник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 624 с.

  4. Пірен М.І. Основи політичної психології: Навчальний посібник. – К.: Міленіум, 2003. – 418 с.

  5. Політичний енциклопедичний словник: Навч. Посібник для студентів вищ. навч. закладів. – К.: Генеза, 1997. – 400 с. – С. 352.

  6. Политическая психология: Учебное пособие для вузов / Под общей ред.. А.А. Деркача, В.И. Жукова, Л.Г. Лаптева. – М.: Академический Проект, Єкатеринбург: Деловая книга, 2001. – 858 с.

  7. Шестопал Е. Б. Политическая психология: Ученик для вузов / Е. Б. Шестопал. – 2-е узд., перераб. и доп. – М., 2007. – 427 с.



Допоміжна

  1. Москаленко В.В. Теоретико-методологічний статус вітчизняної психології на сучасному етапі // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: Зб. наук. праць / За заг. ред. М.М. Слюсаревського; Упоряд. Л.А. Найдьонова, Л.П. Черниш. – К.: Міленіум, 2005. Вип.. 4. – 500 с., С. 32 – 40.

  2. Москаленко В.В., Лактіонов О.М. До питання про предмет, структуру категоріально-понятійний апарат політичної психології // Вісн. ХНУ. Сер. «Психологія». – 2005. – № 653. – С. 166 – 169.

  3. Найдьонова Л.А. Проблеми політичної психології: рефлексія ідентичності та очікувань професійної спільноти // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: Зб. наук. праць / За заг. ред. М.М. Слюсаревського; Упоряд. Л.А. Найдьонова, Л.П. Черниш. – К.: Міленіум, 2005. Вип.. 4. – 500 с., С. 24 - 32.

  4. Найдьонова Л.А. Сучасна проблематика політичної психології на міжнародних форумах // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: Зб. наук. праць / За заг. ред. В. М, Литвина та М.М. Слюсаревського. – К.: Інф.-вид. Центр Тов.-ва «Знання» України, 2001. – Вип. 3. – 344 с., С. 57 – 60.

  5. Ольшанский Д. В. Політико-психологический словар. - М.: Академический проект; Єкатеринбург: Деловая книга, 2002. – 576 с.

  6. Покальчук О.В. Основні тенденції розвитку сучасної політичної психології у США: підсумки минулого століття // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: Зб. наук. праць / За заг. ред. В. М, Литвина та М.М. Слюсаревського. – К.: Інф.-вид. Центр Тов.-ва «Знання» України, 2001. – Вип. 3. – 344 с., С. 68 – 71.

  7. Скорик М. М. Політична психологія на методологічному рівні // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: Зб. наук. праць / За заг. ред. В. М, Литвина та М.М. Слюсаревського. – К.: Інф.-вид. Центр Тов.-ва «Знання» України, 2001. – Вип. 3. – 344 с., С. 71 – 73.

  8. Слюсаревський М.М. Політична психологія в Україні: стан і перспективи // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: Зб. наук. праць / За заг. ред. В. М, Литвина та М.М. Слюсаревського. – К.: Інф.-вид. Центр Тов.-ва «Знання» України, 2001. – Вип. 3. – 344 с., С. 13 – 21.

  9. Слюсаревський М. М. Політична психологія сьогодні: виклик, «хвороба зростання» та шляхи їх подолання // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: Зб. наук. праць / За заг. ред. М.М. Слюсаревського; Упоряд. Л.А. Найдьонова, Л.П. Черниш. – К.: Міленіум, 2005. Вип.. 4. – 500 с., С. 3 – 15.

  10. Білоус І. Політична активність молоді: форми вияву та особливості трансформації // Соціальна психологія. – 2007. - № 5.

  11. Дембицька Н. До розробки понятійного апарату теорії політичної соціалізації // Соціально-психологічний вимір демократичних перетворень в Україні / За ред. Максименка С. Д., Циби В. Т., Шайгородського Ю. Ж. та ін. – К.: український центр політичного менеджменту, 2003 – 512 с. – С. 145–158.

  12. Дідук І.А. Сім’я як чинник політичної ідентифікації особистості // Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник науковихпраць Інс-ту психології ім. Г. С. Костюка за ред. С. Д. Максименка. – К., 2001. – т. 3. – ч. 4. – С. 60–64.

  13. Вольфовська Т. О. Становлення інтерактивних умінь як психологічна проблема інтеграції особистості в громадське життя // Педагогіка і психологія. – 2002. – № 4. – С. 64–74.

  14. Вольфовська Т. Формування моделей політичної поведінки старшокласників у розвивальному інтерактивному просторі // Психологічні перспективи. – 2003. – № 4. – С. 176–180.

  15. Кияшко Л. О. Політична соціалізація та репрезентація у свідомості молоді соціально-ідеологічних понять // Проблеми політичної психології та її роль у становлення громадянина Української держави: Зб. наук. праць / За заг. ред.. М.М. Слюсаревського; Упоряд В.О. Васютинський, О.А. Ліщинські. – К.: Міленіум, 2007. – Вип.. 5-6. – 336 с., С. 236-246.

  16. Луценко О. Л. Механізми психологічної адаптації особистості у перехідному періоді // Психологія сучасності: наука і практика. Тези міжнародної науково-практичної конференції молодих науковців 27 грудня 2003 р. Одеса 2004 р. – 191 с. – С. 143–144.

  17. Орбан-Лембрик Л. Вплив кризових і стабільних періодів життя людини на процесс її соціалізації у суспільстві // Психологія і суспільство. – 2003. – № 2. – С. 55–65.

  18. Проскуріна О. Удосконалення форм соціалізації і процесс становлення особистості // Політичний менеджмент. – 2003. – № 2. – С. 50–56.

  19. Циганенко Г.В. Участь молоді в організаціях політичного спрямування: мобілізаційне та соціально-психологічне підґрунтя // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: Зб. наук. праць / За заг. ред. М.М. Слюсаревського; Упоряд. Л.А. Найдьонова, Л.П. Черниш. – К.: Міленіум, 2005. Вип.. 4. – 500 с., С.246-254

  20. Шестопал Е. Б. Личность и политика: Критический очерк современных западных концепций политической социализации. – М.: Мысль, 1988. – 203 [2] с. – С. 30–157.

  21. Батраченко І. Г. Психологія політичного вибору // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: Зб. наук. праць / За заг. ред. В. М, Литвина та М.М. Слюсаревського. – К.: Інф.-вид. Центр Тов.-ва «Знання» України, 2001. – Вип. 3. – 344 с., С. 233 – 235.

  22. Бебик В., Василишина О., Фоміна А. Політична свідомість українського суспільства: рік 2007 // Соціальна психологія. – 2007. – № 5 // www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=6&n=76&c=1833

  23. Булах Л.П. Основні підходи до проблеми політичного вибору // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: Зб. наук. праць / За заг. ред. В. М, Литвина та М.М. Слюсаревського.– К.: Інф.-вид. Центр Тов.-ва «Знання» України, 2001. – Вип. 3. – 344 с., С.237-240.

  24. Бублик П. Ідентичність як фактор політичної культури // Людина і політика. – 2004. – № 2. – С. 62–67.

  25. Васютинський В. О. Соціально-психологічний зміст ставлення громадян до влади // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: Матеріали Другої всеукраїнської наукової конференції 13 – 14 листопада 1997 р. – К.: ДОК – К, 1997. – 402 с., – С. 226–228.

  26. Гавриловська К., Тимофіюк О. До проблеми персоніфікації державної влади: психологічний аспект // Психологічні перспективи. Випуск 2., 2002. – С. 70–76.

  27. Глазунова С. М.  Політичні міфи як чинник мотивації політичного вибору контексті інтеграційних процесів в Україні // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: Зб. Наук. праць / За заг. ред.. М.М. Слюсаревського; Упоряд. В.О. Васютинський, І.В. Жадан, П.Д. Фролов. – К.: Міленіум, 2008. – Вип.. 8. – 408 с., С. 23 –33.

  28. Гребенник Г. П. Типы и стили политического мышления // Перспективи. – 2004. – № 1. – С. 26–31.

  29. Інтегральні процеси в Україні та політичний вибір особистості: Монографія / За ред.. В.П. Казміренка. – К.: Міленіум, 2008. – 360 с.

  30. Комарницька М. Методи здійснення політичної поведінки // Політична психологія: науковий збірник. – Л.: Ліга Пресс, 2003. – 256 с. – С. 100–102.

  31. Крамник В. В. Власть и мы: ментальность российской власти – традиции и новации // Общество и политика: Современный исследования, поиск концепций / Под. Ред. В. Ю. Большакова. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2000. – С. 90–142.

  32. Крамник В. В. Социально-психологические механизмы политической власти // Психология и психоанализ власти. Т. 1. Хрестоматия. –– Самара: Издательский Дом „БАХРАХ», 1999. – С. 248–334.

  33. Легедза Н. Н, Факторы и причины политического неучастия: опыт Украины // Перспективи. – 2004. – № 1. – С. 116–120.

  34. Плющ О. М. Концептуальна модель політичних настанов особистості // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: Зб. наук. праць / За заг. ред. М.М. Слюсаревського; Упоряд. Л.А. Найдьонова, Л.П. Черниш. – К.: Міленіум, 2005. Вип.. 4. – 500 с., С. 72 – 80.

  35. Психологія масової політичної психології та поведінки / Відп. ред. В. О. Васютинський. – К.: Вид-во «ДОК – К», 1997. – 164 с.

  36. Руденко Ю. Політична свідомість: визначення та актуальність дослідження в контексті розвитку вітчизняної політичної науки // Людина і політика. – 2001. – № 4. – С. 107–114.

  37. Смерічинська О. Відкрита політична поведінка з точки зору мотивації // Політична психологія: науковий збірник. – Л.: Ліга Пресс, 2003. – 256 с. – С. 64–66.

  38. Хазратова Н. В. Проблема психологічної детермінації взаємин особистості і держави // Наукові студії з загальної і політичної психології: Зб. ст. – Вип. 2 (5). – К., 2000. – С. 167–180.

  39. Хазратова Н. В. Сприймання влади і закону як складові ставлення особистості до держави // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: Матеріали Другої всеукраїнської наукової конференції 13 – 14 листопада 1997 р. – К.: ДОК – К, 1997. – 402 с., – С. 302–305.

  40. Хазратова Н. В. Структурна модель образу держави // Психологічні перспективи, Випуск 1, 2001., ред. В. Татенко, Волинський державний університет ім. Лесі Українки, інститут соціальної і політичної психології АПН України. – С. 26–36.

  41. Шульга М. Національна і політична маргіналізація за умов системної кризи // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2002. – № 1. – С. 5–20.

  42. Адорно Т. Исследование авторитарной личности / Под общ. ред. В. П. Култыгина. – М.: Серебряные нити, 2001. – 416 с.

  43. Баришполець О. Т. Соціально-психологічні аспекти функціонування багатопартійної системи в Україні // Наукові студії з політичної психології: матеріали звіт. наук. сесії Наук.-практ. центру політ. психології АПН України, 25-26 січня 1995 р. / Редкол.: М. М. Слюсаревський (голов. ред.) та ін. К.: АТ „Реклама”, 1995. – 105 с., – С. 22–32.

  44. Бицька Ю.Б. Формування політичних орієнтацій виборців: вплив особистості політика // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: Зб. наук. праць / За заг. ред. В. М, Литвина та М.М. Слюсаревського.– К.: Інф.-вид. Центр Тов.-ва «Знання» України, 2001. – Вип. 3. – 344 с., С. 235 – 237.

  45. Бурно М. Е. Напряжонно-авторитарный характер // Психология и психоанализ власти: Хрестом. – Т. 2. – Самара: БАХРАХ, 1999. – С. 245–250.

  46. Карковська Р. Дослідження цілісності політичної орієнтації особистості // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. – Івано-Франківськ: Плай, 2004. – Вип. 9.Ч.І. – 212 с., С. 151-158.

  47. Ольшанский Д. В. Политико-психологический словарь. – М.: Академический Проект, Екатеринбург: Деловая книга, 2002. – 576 с.

  48. Позняк Д. Соціально-психологічні механізми політичного самовизначення учасників електорального процессу // Психологічні перспективи. – 2003. – № 4. – С. 49–54.

  49. Ранкур-Лаферриер Д. Психика Сталина. Психоаналитическое исследование. М., 1996. - 239 с.

  50. Резнік О. Диспозиційна модель психологічного механізму політичної самоідентифікації індивіда // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2001. – № 1. – С. 90–98.

  51. Фромм Э. Бегство от свободы. -М.: Прогресс-Универс, 1995.-256 с.

  52. Хомуленко Т., Хомуленко Б. Дихотомія „авторитарність-демократичність” в онтогенезі особистості // Психологія і суспільство. – 2004. – № 4 (11). – С. 146–153.

  53. Бондарчук О.А. Очікування громадян як механізм впливу на політичного лідера // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: Зб. наук. праць / За заг. ред. М.М. Слюсаревського; Упоряд. Л.А. Найдьонова, Л.П. Черниш. – К.: Міленіум, 2005. Вип.. 4. – 500 с., С. 201- 208.

  54. Войтасик Л. Психология политической пропаганды / Пер. с польского В. Н. поруса. – М.: „Прогресс”, 1981. – 278 с.

  55. Дембицька Н., Валюк О. Архітектоніка образу ефективного політика: репрезентації в політичній свідомості молоді // Соціальна психологія. – 2007. – № 2. – С. 27-40.

  56. Дроздова М. А. Особливості уявлень студентів про жінок-політиків // Соціальна психологія. – 2007. – № 3 // www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=6&n=71&c=1659

  57. Дубс Т.Є., Вавіліна Н.В. Психосемантичне дослідження іміджу політичного лідера // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: Зб. наук. праць / За заг. ред. М.М. Слюсаревського; Упоряд. Л.А. Найдьонова, Л.П. Черниш. – К.: Міленіум, 2005. Вип.. 4. – 500 с., С. 190-196.

  58. Итвел Р. Возрождение харизмы? Теория и проблемы операционализации понятий // Социологические исследования. – 2003. – № 3. – С. 9–19.

  59. Кривошеєнко О. В. Основні підходи до визначення структури іміджу політичної партії // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: Зб. наук. праць / За заг. ред. В. М, Литвина та М.М. Слюсаревського.– К.: Інф.-вид. Центр Тов.-ва «Знання» України, 2001. – Вип. 3. – 344 с., С.253-255.

  60. Кухта Б. Феномен політичного лідера. Історичний силует на тлі епох. – Львів: Кальварія, ЛФУАДУ. 2000. – 232 с. – С. 60–62.

  61. Шейнов В.П. Психология власти. – М.: Ось-89, 2003. – 528 с.

  62. Пархоменко Т.С. Політичний імідж: методологія побудови // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: Зб. наук. праць / За заг. ред. В. М, Литвина та М.М. Слюсаревського.– К.: Інф.-вид. Центр Тов.-ва «Знання» України, 2001. – Вип. 3. – 344 с., С.257 – 259.

  63. Фролов П.Д. Речевые приемы самопрезентации политика // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: Зб. наук. праць / За заг. ред. В. М, Литвина та М.М. Слюсаревського.– К.: Інф.-вид. Центр Тов.-ва «Знання» України, 2001. – Вип. 3. – 344 с., С. 281-285.

  64. Фролов П. Д. Психотехнології впливу на виборця: правда й вигадки // Наукові студії із загальної та політичної психології: Зб. ст. – Вип. 5 (8). – К.: Абрис, 2002. – С. 169–182.

  65. Чередниченко О.Т., Омелаєнко І.Б.. Соціопсиходіагностична програма стратегій впливу на масову свідомість у період виборчих кампаній // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: Зб. наук. праць / За заг. ред. В. М, Литвина та М.М. Слюсаревського.– К.: Інф.-вид. Центр Тов.-ва «Знання» України, 2001. – Вип. 3. – 344 с., С.288-290.

  66. Шевяков О.В. Форми і методи психологічного забезпечення політичного іміджмейкенгу і реклами // Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина Української держави: Зб. наук. праць / За заг. ред. В. М, Литвина та М.М. Слюсаревського.– К.: Інф.-вид. Центр Тов.-ва «Знання» України, 2001. – Вип. 3. – 344 с., С. 290-292.



11. Інформаційні ресурси


www.ispp.org.ua

www.politik.org.ua

www.razumkov.org.ua/ukr/index.php


Додаток 1

Конспекти лекцій

Тема 1. Предмет та історія становлення політичної психології

  1. Предмет політичної психології.

  2. Історія виникнення політичної психології.

  3. Емпіричні методи досліджень в політичній психології.

  4. Напрямки досліджень в політичній психології.

1. Предмет політичної психології.

Політична психологія – наука, яка вивчає політику як особливу людська діяльність, наділена відповідною структурою, суб’єктом і спонукальними силами (Д.В. Ольшанський).

      1. психологічні компоненти (настрої. Думки, почуття, ціннісні орієнтації) політичного життя суспільства, що формується і проявляється на рівні політичної свідомості націй, класів, урядів, соціальних груп, індивідів і реалізується в конкретних політичних подіях (Г.Щокін).

      2. закономірності становлення та функціонування індивідів, груп і спільнот як суб’єктів політики (М.М. Слюсаревський)

      3. закономірності психологічної регуляції політичних процесів (В. Москаленко)

Політика

    1. система інститутів (державні, політичні партії, рухи, об’єднання тощо);

    2. процес (зміни, яких зазнають інститути, виконавці різних функцій);

    3. система формальних і неформальних правил взаємодії, деякої гри;

    4. система поглядів, настанов та цінностей громадян (політичні погляди, які переважно суперечливі та дещо ірраціональні, ідеологія);

    5. різновид людської діяльності, особливий тип поведінки (Е. Шпрангер виділив тип політична людина).

Завдання політичної психології:

  1. аналіз психологічних компонентів політики, розуміння ролі людського фактора в політичних процесах

  2. прогнозування ролі психологічного фактора в політиці

  3. вплив на політичну діяльність засобами її психогічного забезпечення.

2. Історія виникнення політичної психології.

Античність. Платон - уявлення про ідеальну державу будував за аналогією з людською душею: трьом началам душі (розумному, вольовому і чуттєвому) у Платоновій ідеальній державі відповідають дорадче, захисне і ділове начала, а їм, у свою чергу, три суспільні стани – правителів, воїнів і виробників. При цьому правити в державі повинні, як неважко здогадатися, кращі – ті, хто уособлює розумне начало.

Арістотель, котрий здійснив глибокий, як на той час, аналіз політико-психологічних характеристик різних суспільних прошарків. Зокрема, він детально проаналізував психологію так званого середнього прошарку, відзначаючи його поміркованість, прихильність до існуючих порядків, здатність пом’якшувати суперечності між багатими і бідними. Ці психологічні особливості середнього прошарку дали Арістотелю підставу вважати його найціннішим для політики, у чому важко не побачити прообраз нинішньої теорії середнього класу.

Цицерон збагатив психологічними інтерпретаціями арістотелівське вчення про причини виникнення держави, вбачаючи їх передусім у вродженій потребі людей жити разом.

Відродження. У працях Нікколо Макіавеллі, з одного боку, тлумачення політики відокремилося від теології та етики і набуло об’єктивованого характеру, а з другого – в ньому виразно виокремилися суб’єктивні, психологічні елементи.

Термін “макіавеллізм” став синонімом крайньої нерозбірливості у виборі засобів досягнення політичних цілей. Макіавелі окреслив перспективу створення політико-психологічних технологій.

Ш.-Л. Монтеск’є увів поняття “принцип правління”, під яким мав на увазі ті людські пристрасті, які рухають державою (у республіці це доброчесність, у монархії – честь, у деспотії – страх).

Гоббз, обґрунтовуючи потребу необмеженої державної влади, виходив не тільки з притаманних людині негативних рис, а й з її природного розуму, здатності тверезо міркувати про позитивні й негативні наслідки своїх дій.

Др. пол. ХІХ – поч. ХХ поява концепцій, які можна назвати безпосередніми попередниками сучасних політико-психологічних робіт:

  • масова психологія в політиці. французької школи “психології мас” (Г. Лебон, С. Сігеле, Г. Тард). Француз Г.Лебон «Психологія народів і мас», «Психологія натовпу», «Психологія соціалізму». С. Сігеле «Злочинний натовп», Г. Тард «Соціальна логіка». Натовп розглядається як найбільш спонтанний прояв неорганізованої політичної активності.

  • психологія народів і рас, національний характер. Німецька школа “психології народів” (В. Вундт, М. Лацарус, Г. Штейнталь) і антропологічна школа Ф. Боаса і Б. Маліновського намагалась поєднати знання про особистість з ширшими соціальними і культурними феноменами.

  • течія політичної думки – елітизм. Головна ідея теорій еліт (Г. Моска, В. Парето) полягала в тому, що суспільством завжди правила і повинна правити вибрана меншість, наділена особливими соціальними та психічними властивостями, це стимулювало пошук таких властивостей, рівно як і психологічних засад формування й оновлення політичної еліти.

  • психологія особистості, перш за все психоаналітична інтерпретація (психологічні портрети політичних лідерів). Г. Лассувел «Психопатологя і політика» - автор виходив з того, що з допомогою влади людина компенсує психологічні ураження. Існує точка зору, що народження політичної психології - 30-ті роки ХХ ст., від робіт найвидатнішого представника Чиказької наукової школи Г. Лассвела, зокрема, від його книги “Психопатологія і політика”, побудованої передусім на психобіографічному матеріалі .Поч. ХХ ст. П.І. Ковальовскій «Психіатричні етюди з історії», в 1920-і написав Г.Чулков «Императоры. Психологические портреты М.,1991.

1968 рік – політична психологія окрема галузь. В рамках американської Асоціації політичних наук створено відділення політичної психології, а в Єльському університеті США введено спеціальну програму підготовки політологів з психології. Відділення Асоціації 1979 р. перетворилося на Міжнародне товариство політичних психологів.

1973 році колективної монографії “Керівництво з політичної психології” за редакцією Джин Кнутсон, де було вперше узагальнено досвід напрацювань у цій галузі і визначено напрями подальших досліджень.

Міжнародне товариство політичних психологів щорічно проводить представницькі наукові конгреси. Найбільший обсяг політико-психологічних досліджень традиційно припадає на Сполучені Штати Америки. Але досить багато здійснюється їх і в Європі, насамперед у Німеччині, Франції, Великій Британії, а також у Фінляндії, Нідерландах, Чехії, Іспанії, Польщі.

В 90-ті роки ХХ ст. у 78 університетах США і Канади викладалося понад 100 курсів із цієї дисципліни.

Кафедри політичної психології є в МГУ ім. М.В. Ломоносова, Санки-Петербурзькому університеті.

Україна. Станіслав Оріховський-Роксолан у праці “Напучення польському королю Сигизмунду Августу” (1543) стверджує, що король має не лише відповідати низці моральних вимог (прагнення до правди і справедливості, піклування про державну власність тощо), а й цілеспрямовано дбати про власний авторитет, переконуючи підданих, що він мудріший, справедливіший, сильніший і кращий за них. Роксолан порушує проблему формування команди політичного лідера. Він радить королю добирати собі в спільники “мужів найкращих” – знатних і народжених славними батьками. Однак при цьому критерії добору не обмежує лише походженням претендента, а підкреслює, що значну роль мають відігравати його особисті якості.

У контексті передісторії вітчизняної політичної психології найбільш значущою видається десятитомна праця Ф. Прокоповича “Про риторичне мистецтво”. Її правомірно розцінювати, зокрема, як внесок у розроблення психологічних механізмів політичного впливу. У цій праці формулюються вимоги до особистості оратора, організації його взаємодії із слухачами (“входження” в іншу людину), розглядаються природа почуттів та способи їх збудження. Причому йдеться саме про публічний вплив. Мірою таланту оратора, за Прокоповичем, є число людей, на яких він впливає.

Початок напряму вітчизняної політико-психологічної думки, який перегукувався з концептуальними засадами німецької школи “психології народів”, поклав М. І. Костомаров. Порівнюючи “дві руські народності” – українців і росіян.

У подальшому до аналізу психологічних особливостей українців під політичним кутом зору тією чи іншою мірою вдавалися такі визначні вчені та громадські діячі, як В. Б. Антонович, П. О. Куліш, М. П. Драгоманов. М. І. Грушевський та ін. Причому цей аналіз набував дедалі більшої критичності, продовжуючи традицію національної самокритики, започатковану, як вважає І. М. Дзюба, в поетичному слові Т. Г. Шевченка [24]. Зберігалася прихильність українських учених до етнопсихологічної тематики й протягом ХХ ст. Припинені в підрадянській Україні, наукові розвідки в цьому напрямі активно здійснювалися на західноукраїнських теренах (до Другої світової війни) та в українській діаспорі за кордоном (І. Мірчук, О. Кульчицький, І. Лисяк-Рудницький, Д. Чижевський, В. Янів, Я. Ярема та ін).

Тільки в часи хрущовської відлиги з’явилися в Радянському Союзі прецеденти звернення до проблем політики в їх психологічному вимірі. Це були роботи переважно російських авторів – Ю. Ф. Замошкіна, Б. Ф. Поршнєва, Б. Д. Паригіна та ін.

        1. - утворення у системі АПН України Науково-практичного центру політичної психології (з 1996 – Інститут соціальної та політичної психології АПН України).

        2. – утворення Асоціації політичних психологів України

2002 – Асоціація політичних психологів України є членом Міжнародного товариства політичних психологів

Видання:

Психологічні перспективи, Соціальна психологія, Щорічник «Наукові студії з соціальної та політичної психології», Психологія та суспільство, Практична психологія та соціальна робота.

^ Проблеми розвитку політичної психології в Україні:

      1. недостатньо розроблені теоретико-методологічні засади (визначення предмета, методичної бази тощо)

      2. переважно інтерпретаційний, умоглядний характер політико-психологічного знання

      3. не конвертованість напрацювань у політичні технології (результати досліджень не знаходять практичного втілення)

3. Емпіричні методи досліджень в політичній психології.

Два методологічних напрями політичної психології:

  • прагматичний (раціоналізм, біхевіоризм), спрямований на вирішення завдань практичної політики

  • анти прагматичний (гуманістична психологія, психоаналіз, інтеракціонізм), спрямований на осмислення глибинних психологічних механізмів та чинників політичної діяльності і поведінки.

^ Методи досліджень в політичній психології

Вибір методів конкретного дослідження залежить від об’єкта дослідження:

- феномени масової політичної поведінкианаліз статистичних даних, масові опитування, фокус-групи, інтерв’ю. Підготовка виборчих компаній передбачає створення паспорта виборчого округу (опис і характеристика жителів конкретного округу).

- проективні методики (незакінчені речення, рисунки)

- метод асоціацій (вільні асоціації, асоціації політиків х запахом, кольором, рідиною, тваринами, літературними героями)

- біографічний метод

- особливості політичного мислення – контент-аналіз (тексти виступів політиків, ЗМІ).

Напр., Д.Уінтер, вивчаючи особистість Горбачова і Буша, серед змінних аналізу вербальної поведінки виділив такі когнітивні міжособистісні стилі:

Концептуальна складність

Співвідношення кількості слів високої складності до кількості слів низької складності.

Інструментальний акцент

Співвідношення кількості слів-завдань до кількості слів-взаємодій

  • тести

  • аналіз документації (Г. Лассувел вивчав медичні картки політиків в одному з престижних санаторіїв). Фрейд та У.Булітт досліджували В.Вільсона.

  • якісний глибокий аналіз окремих випадків (Орум, Ян, Маккеон, Джордж)

  • опитувальники, анкети

  • психологічне консультування як метод корекції поведінки, зокрема політичного лідера

  • експеримент, в першу чергу лабораторний.

Необхідність врахування актуальної суспільно-політичної ситуації вимагає від дослідника виходу за рамки психології в першу чергу при інтерпретації результатів психологічних досліджень. З іншого боку, міждисциплінарний характер політичної психології підвищує для дослідника ризик «зсуву» в якусь з суміжних галузей науки.

  1. Напрямки досліджень в політичній психології.

  • розробка методологічних принципів та конкретних методів досліджень

  • вивчення психологічних механізмів масових форм політичної поведінки

  • психологія еліти, вивчення психології малих груп

  • політична психологія особистості (вивчення механізмів становлення особистості як учасника політичних процесів, діяльність особистості в політиці, психологія політичного лідерства)

  • психологічні проблеми міжнародних відносин, взаємодії на міжетнічному, міжнаціональному рівні.

  • психологія політичної влади

  • електоральна психологія (психологія політичного вибору, PR-технології)



1   2   3   4

Схожі:

Затверджую” Проректор з навчальної роботи “ ” 20 р. Робоча програма навчальної дисципліни політична психологія iconЗатверджую” Проректор з навчальної роботи “ ” 20 р. Робоча програма навчальної дисципліни психологія впливу
Схвалено методичною комісією за напрямом підготовки (спеціальністю)
Затверджую” Проректор з навчальної роботи “ ” 20 р. Робоча програма навчальної дисципліни політична психологія iconЗатверджую” Проректор з навчальної роботи “ ” 20 р. Робоча програма навчальної дисципліни психологія влади
Схвалено методичною комісією за напрямом підготовки (спеціальністю)
Затверджую” Проректор з навчальної роботи “ ” 20 р. Робоча програма навчальної дисципліни політична психологія iconПрограма навчальної дисципліни та робоча програма навчальної дисципліни «Професійна психологія»
Програма навчальної дисципліни та робоча програма навчальної дисципліни «Професійна психологія» для студентів 5 курсу денної та заочної...
Затверджую” Проректор з навчальної роботи “ ” 20 р. Робоча програма навчальної дисципліни політична психологія iconЗатверджую” Проректор з науково-педагогічної І виховної роботи Мамчур З.І. “ ” 2010 р. Робоча програма навчальної дисципліни історія ґрунтознавчої науки
Робоча програма навчальної дисципліни для студентів за напрямом підготовки 070501 Географія
Затверджую” Проректор з навчальної роботи “ ” 20 р. Робоча програма навчальної дисципліни політична психологія iconЗатверджую” Проректор (заступник директора) з навчальної роботи “ ” 20 р. Робоча програма навчальної дисципліни діалогіка І мас-медіа
Робоча програма затверджена на засіданні кафедри (циклової, предметної комісії)
Затверджую” Проректор з навчальної роботи “ ” 20 р. Робоча програма навчальної дисципліни політична психологія iconЗатверджую” Проректор з науково-педагогічної та виховної роботи З.І. Мамчур “ ” 2010 р. Робоча програма навчальної дисципліни методи ландшафтного картування (шифр І назва навчальної дисципліни) напряму підготовки 040104 ”Географія”
Методи ландшафтного картування. Робоча програма навчальної дисципліни для студентів
Затверджую” Проректор з навчальної роботи “ ” 20 р. Робоча програма навчальної дисципліни політична психологія iconЗатверджую” Проректор (заступник директора) з навчальної роботи “ ” 20 року Робоча програма навчальної дисципліни Трудове право
Робоча програма з трудового права студентів географічного факультету за напрямом підготовки «Менеджмент». 2012 р
Затверджую” Проректор з навчальної роботи “ ” 20 р. Робоча програма навчальної дисципліни політична психологія iconЗатверджую” Проректор (заступник директора) з навчальної роботи “ ” 20 року Робоча програма навчальної дисципліни Трудове право
Робоча програма з трудового права студентів економічного факультету за напрямом підготовки «Менеджмент». 2012 р
Затверджую” Проректор з навчальної роботи “ ” 20 р. Робоча програма навчальної дисципліни політична психологія iconПрограма навчальної дисципліни та робоча програма навчальної дисципліни «психологія проектної діяльності»
Програма навчальної дисципліни та робоча програма навчальної дисципліни «Психологія проектної діяльності» для студентів 5 курсу денної...
Затверджую” Проректор з навчальної роботи “ ” 20 р. Робоча програма навчальної дисципліни політична психологія iconЗатверджую” Проректор з навчальної роботи “ ” 20 р. Робоча програма навчальної дисципліни магістерський семінар
Схвалено методичною комісією за напрямом підготовки (спеціальністю)
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи