Затверджую” Проректор з навчальної роботи “ ” 20 р. Робоча програма навчальної дисципліни політична психологія icon

Затверджую” Проректор з навчальної роботи “ ” 20 р. Робоча програма навчальної дисципліни політична психологія




НазваЗатверджую” Проректор з навчальної роботи “ ” 20 р. Робоча програма навчальної дисципліни політична психологія
Сторінка3/4
Дата22.03.2013
Розмір0.66 Mb.
ТипРобоча програма
1   2   3   4
Тема: Політична соціалізація особистості

1. Зміст політичної соціалізації особистості.

2. Етапи політичної соціалізації особистості.

3. Особливості політичної соціалізації особистості в кризовий та стабільний періоди розвитку суспільства.

^ Політична соціалізація - процес включення особистості в політичну систему суспільства через засвоєння політичних поглядів, знань про закономірності функціонування політичної системи, соціально-політичних норм, цінностей тощо.

- процес залучення індивіда до цінностей, знань, рольових зразків, які дозволяють йому адаптуватись до політичного життя суспільства. Соціалізація існує на основі загальноприйнятих норм і зразків, які ввійшли в сферу політичної культури...

- політичне дозрівання індивіда, формування його політичного Я, розвитку власного погляду на політичний світ, власних політичних орієнтацій.


Вивченням політичної соціалізації займаються такі вчені, як А. Андрєєв, В. Васютинський, О. Дудченко, І. Жадан, Н. Михальченко, В. Москаленко, Д. Ольшанський, М. Остапенко, В. Панок, О. Проскуріна та інші.

^ В літературі звертають увагу на два аспекти політичної соціалізації:

1. забезпечує збереження і безперервне функціонування політичної системи суспільства при зміні поколінь. Кожна політична система виробляє свої специфічні механізми залучення особистості в політику, які можуть змінюватись залежно від конкретно-історичних умов. Кожен політичний режим формує свій ідеал політичної людини, громадянина, який транслює через інститути політичної соціалізації. Культурна трансмісія здійснюється трьома шляхами:

- Підтримання і збереження існуючої політичної культури. Пов’язаний, як правило, в передачею політичних поглядів, норм, цінностей, орієнтацій від старшого покоління до молодшого. Передача може відбуватись і по-іншому, від молоншого покоління до старшого, наприклад, коли соціалізації виступають іноземці, емігранти. Тоді діти швидше, ніж батьки знайомляться в школі з політичними нормами і цінностями нової для них країни.

- ^ Перетворення і переробка як попередньої, так і сучасної політичної культури. Це зумовлене соціально-політичними змінами, які відбуваються в економічній, соціальній та політичній структурі суспільства.

- ^ Створення нової політичної культури. Цей шлях поєднує два взаємодоповнюючі процеси, десоціалізацію і ресоціалізацію, що відбуваються зараз в Україні.

Десоціалізація – процес відмови від старих цінностей, норм, ролей і правил поведінки.

Ресоціалізація – процес навчання новим цінностям, нормам, ролям і правилам поведінки.

2. завдяки політичній соціалізації формуються деякі індивідуальні структури психіки (політична ідентичність, політична орієнтація тощо), особа стає повноправним членом суспільства, відбувається становлення особистості громадянина. Не залежно від рівня освіченості, фаху чи роду занять особистість в процесі життєдіяльності взаємодіє із політичною системою. Навіть якщо така взаємодія вимушена, вона все одно здійснюється, бо особистість змушена адаптуватись до соціального середовища. Отже, інтеріоризація політичних норм, освоєння певних моделей політичної поведінки та здобуття знань про відповідну сферу - базова й важлива умова формування особистості.

Форми політичної соціалізації

При прямій політичній соціалізації, зміст орієнтацій, яких набуває індивід, завжди носить яскраво виражений політичний характер. У випадку опосередкованої соціалізації, індивід обирає орієнтації, які самі по собі не є політичними, але можуть мати значний вплив на політичну свідомість та поведінку.

Прикладом опосередкованої політичної соціалізації служить спілкування дитини з батьками як перший досвід владних стосунків - засвоєння відносин „домінування-підпорядкування”, які формують психологічну основу політики .

^ Чинники політичної соціалізації особистості

чинники, які стосуються особистості

чинники середовища, зовнішні стосовно неї

стать, вік, освіту, рід занять, релігійну належність, особливості характеру та емоційно-вольової сфери, потреби, цінності та настанови особистост

політичних

неполітичних чинників середовища належать

політичний режим, державний устрій, етап розвитку суспільства, конкретну політичну ситуацію, політичні інститути, партії та окремих лідерів тощо

сім’я, школа, неформальні групи, мистецтво, психологічні особливості агентів політичної соціалізації (персоніфіковані носії суспільного впливу) тощо

^ Джерела соціалізації:

а) передача культури через сімейні та інші соціальні інститути, і переш за все через систему освіти, навчання, виховання;

б) взаємний вплив людей в процесі спілкування та спільної діяльності;

в) первинний досвід, пов’язаний з періодом раннього дитинства, з формуванням осоновних психічних функцій і елементарних форм суспільної поведінки;

г) процеси саморегуляції, які співвідносяться з поступовою зовнішнього конролю індивідуальної поведінки на внутрішній самоконтроль... система саморегуляції формується і розвивається в процесі інтеріорізації соціальних установок і цінностей.


Політолог виділяє аполітичність як свідоме або несвідоме виключення особистості зі сфери політики. Аполітичність як психологічний стан має свої ознаки:

  • Байдужість до політичних явищ, нейтральне ставлення до них;

  • Втрата інтересу до процесів не лише в суспільстві загалом, а й в соціальній структурі, до якої належить людина;

  • Перехід від знецінення політичних ідеалів до повного прийняття їх ідейних канонів;

  • Розчарування щодо самих політиків;

  • Утрата суспільних ідеалів, сподівання лише на власні можливості;

  • Певний свідомий відхід від політики;

  • Розвиненість інтлекту у певних особистостей професійного плану, далекість від політики тощо.


Буває й так, що людина глибоко розуміється на політиці, але пасивна, бо заглиблена у власне свою професійну справу (художники, практичні психологи, фізики, різного напряму практики). Сила самоактуалізації у них така, що не дозволяє людині розпорошуватись.


^ Агенти соціалізації - персоніфікованих носіїв суспільного впливу - батьки та інші члени сім’ї, ровесники, і вчителі, священник і керівник на роботі, молодіжний кумир та інші, значення яких неоднакове для особистості.


^ Причини включення індивіда в політику:

  • Ті чи інші стани свідомост людини (Лассуелл – відчуття загрози своєму стану)

  • Раціональне усвідомлення своїх інтересів і засвоювання нового статусу – Лейн

  • Прагнення життєвого успіху та громадського визнання – Доунс

  • Розуміння громадського обов’язку та реалізація власних прав

  • Досягнення певного культурно-освітнього рівня

  • Доступність інформації тощо.


Спираючись на уявлення А. Маслоу, С. Реншон, Р. Інглхарт та ряд інших авторів постановили своїм завданням вивчення мотивуючої ролі потреб особистості в ході процесу політичної соціалізації. Глибинні потреби особистості, які формують основу її переконань, спонукають її вступити в політичний процес.


Серед численних людських потреб, які знаходять своє задоволення в політичній діяльності, С. Реншон виділяє таку, як потреба відчувати особистісний контроль над подіями, які відбуваються. Він приділяє їм особливу увагу, аналізуючи процес політичної соціалізації .Об’єктом такого контролю є і політичні події, і політичні інститути, і, зрештою сама поведінка індивіда.


Чітко простежується значуща кореляція між показниками контрольованості життя, активності, настановленнями на домінування, владарювання і високим рівнем інтересу до політики. Водночас було виявлено цікаву залежність між настановленнями на творчу самореалізацію, креативність, терпимість, поступливість і низьким рівнем інтересу до політики (Г. Циганенко).


За результатами досліджень Реншона в США (студенти), більшість досліджуваних з низьким рівнем особистісного контролю слабо довіряють уряду, відчужені вд політики, тоді як люди з сильно вираженим конролем мають середній і високий ступінь довіри


В 30-і роки сутєвий вклад в політичний спихоаналіз вніс патріарх американської політичної науки ^ Г.Д. Лассвел. Його книга „Психопатологія політики” (1930) мала великий вплив на американське суспільствознавство. Несвідомі і сексуальні за своєю природою, комуфлюються, „затверджуються” в благопристойний одяг суспільного інтересу. Сам політичний діяч може і не здогадуватись про ці мотиви...

В 40-50 роки подальше оволодіння психоаналізом в політичній науці пов’язане з іменами представників Франфуртської школи. В книзі „Авторитарна особистість” (1953), написаній Т. Адорно в співавторстві, ідеї про глибинну, несвідому детермінованість політичного образу фашиста, чи „схильність до фашизму”, були виражені у формі емпіричних показників були виражені у формі емпіричних показників і вимірів за спеціальною шкалою – шкалою F.


^ Р. Коннел три стадії розвитку мислення (політичного).

По-перше, стадія драматичних контрастів (5-8років).

По-друге, стадія конкретного реалізму (8-12 років).

По-третє, стадія формування класових схем (12-16років).


П’ять етапів політичної соціалізації.

Перший етап триває від 3 до 11 років та складається з двох вікових періодів: дошкільне дитинство та молодший шкільний вік. На нашу думку, у зв’язку з психофізіологічними особливостями дитини, не доцільно включати немовлячий вік та раннє дитинство в процес політичної соціалізації. Припускаємо, що початок політичної соціалізації тісно пов’язаний з переживанням дитиною кризи трьох років, яка передусім є кризою соціальних відносин. Виявами цієї кризи є негативізм та впертість через які дитина „виборює” своє право на власний вибір, стверджує власне Я у довкіллі. Протидія соціальному довкіллю – домінантній позиції дорослих - одна з перших спроб дитини зайняти певну позицію у владній взаємодії з батьками. Від того, як дорослі реагуватимуть на поведінку дитини, як буде подолано кризу трьох років, залежить здатність дитини в подальшому самостійно приймати рішення, її особистісна автономність та схильність до домінування чи підпорядкування. Як зазначалось вище, останні особливості є вагомими у формуванні політичної свідомості особистості. В 3 – 4 роки дитина набуває, в доступних для неї формах, перші відомості про політику та державу. Визначальним фактом соціалізації у цьому віці є сім’я, близькі родичі, а також ЗМІ (передусім телебачення). Якщо дитина йде в садок, відбувається її знайомство з офіційними політичними цінностями, які транслюються через дитячу літературу, пісні, свята тощо. З початком шкільного навчання школа, поряд із сім’єю, стає потужним фактором формування у дитини політичних цінностей, переконань тощо. В будь-якій політичній системі школа є одним з найважливіших інститутів політичної соціалізації майбутніх громадян. Через вчителів, підручники та дитячі організації дитина залучається і до офіційних, і до опозиційних політичних ідей [231]. В молодшому шкільному віці мислення дитини продовжує характеризуватись конкретністю. Тому й уявлення дитини про державу та інші політичні інститути є конкретними та емоційно забарвленими. Наприклад, експериментальні дослідження громадянської свідомості молодших школярів показало, що найбільш виразними, усвідомлюваними є поняття: мати, рідний край, власні успіхи у навчанні, друзі, минуле країни, українці, козаки, краса людини, щастя, гроші, насолода розваг, багаті люди [45].

^ Другий етап політичної соціалізації, триває від 11 до 15 років та охоплює підлітковий вік. Протягом усього періоду особа навчається у школі, проте школа як офіційний соціальний інститут дещо втрачає свій вплив на неї. У засвоєнні особою соціальних норм та цінностей зростає вплив ровесників, неформальних груп; одним з найважливіших джерел інформації стають ЗМІ. На нашу думку, цей період можна вважати латентним з огляду на політичну соціалізацію особистості. Звичайно ж, політична соціалізація – процес безперервний: зростає рівень обізнаності підлітка з діяльністю політичних інститутів, продовжує формуватись емоційне ставлення до політики, ідентифікація з державою, тощо. Проте в підлітковому віці на перший план виходять особистісні конфлікти, пов’язані із статевим дозріванням та розвитком самосвідомості, тоді як соціальний статус підлітка, виконувані ним ролі, за звичай, не змінюються. На нашу думку, криза підліткового віку, хоча й належить до великих вікових криз, не має такої ваги у процесі політичної соціалізації, як, наприклад, криза трьох років. Глибинні структури психіки, які визначають й особливості політичної свідомості особистості, формуються в ранньому віці. Саме тому ми вважаємо, що з віком у політичній соціалізації особистості зростає роль зовнішніх факторів – зміна соціального статусу, рівня матеріального забезпечення тощо.

^ Третій етап політичної соціалізації припадає на юнацький вік – період від 15 до 21 року. Це період підготовки особистості до самостійного соціального життя. Він характеризується включенням нових агентів соціалізації, посиленням впливів неформальних груп, молодіжної культури, цінності якої часто суперечать цінностям „дорослої” політики. Політична соціалізація на цьому життєвому етапі характеризується високим рівнем інтенсивності. Серед дослідників політичної свідомості молоді варто назвати таких вчених, як О. Вознесенська, Т. Вольфовська, М. Дроздова, І. Жадан, Н. Коломінський, С. Наумкіна, Г. Циганенко, М. Яковенко та інші.

Юнацький вік може стати вирішальним для формування політичної свідомості та подальшої активності суб’єкта. На ступінь та форму включеності в політичні стосунки, громадську активність впливає професійна діяльність особистості, бо вона значною мірою визначає її практичну залученість до громадського та політичного життя. Характерна риса юнацького віку – формування життєвих планів. Поступово перетворюючись з дещо абстрактної ідеї в більш-менш реалістичний, життєвий план втілюється передусім у виборі професії. Для переважної більшості людей саме в юнацькому віці відбувається професійне самовизначення, а отже, і визначення стилю життя та певного кола інтересів.

Зазвичай, із вступом до вузу різко розширюється коло соціальних контактів особи, зростає рівень її освіченості, відбувається формування світоглядих позицій. Часто саме в студентські роки різко зростає громадська активність особистості. У різні історичні періоди студентство було політично чи не найактивнішою частиною населення. Це пов’язане з деякою маргінальністю соціального статусу студентства. З одного боку, студенти значно самостійніші та доросліші порівняно із школярами. Стаючи повнолітньою, особистість може вступати в суспільні взаємини як самостійний суб’єкт. З іншого боку, більшість студентів (зокрема, в Україні) матеріально залежні від своїх батьків чи інших дорослих, котрі ними опікуються. Матеріальна залежність від батьків одночасно дає юнакам та дівчатам незалежність від багатьох соціальних структур. Студенти отримують набагато більше свободи порівняно з попереднім віковим періодом, але не переживають страху перед можливими санкціями, які можуть бути застосовані щодо особистості через вияв нею власної політичної позиції. Міра застосування таких санкцій залежить від політичного режиму в державі. Але реально вони можуть мати місце навіть в демократичному суспільстві, яке передбачає свободу слова та переконань громадян. Якщо в умовах тоталітарного режиму переслідуються (аж до позбавлення волі та фізичного знищення) люди, які не поділяють офіційну ідеологію, то в демократичному суспільстві для особи існує ризик (уявний чи реальний) втратити через активний вияв своїх політичних поглядів постійне місце праці, статус, матеріальні блага, соціальні контакти тощо. Важливо врахувати, що юнаки та дівчата (у зв’язку з віковими особливостями) схильні займати дещо максималістські позиції у виборі цінностей, переконань, рідше йти на компроміси порівняно з дорослими людьми. Ця особливість пов'язана з віковими особливостями юнаків та дівчат, невеликим життєвим досвідом та вірою у власні сили та можливість змінити на краще соціальне середовище. Зазвичай студенти мають більше вільного часу, ніж дорослі люди, оскільки більшість з них не обтяжені професійною діяльністю та сімейними обов’язками. Ці чинники позитивно сприяють спонтанному вияву політичної та громадської ініціативи молодих людей. Участь в молодіжних громадських та політичних організаціях, студентських акціях та рухах суттєво впливає на політичну свідомість юнаків та дівчат, а для багатьох стає початком майбутньої політичної кар’єри.

^ Четвертий період політичної соціалізації особистості триває від 22 до 30 років. Цей період припадає на молодість (ранню зрілість) – час, коли більшість людей починають свою професійну діяльність, створюють власну сім’ю. Сприймання громадсько-політичної дійсності на цьому етапі буде залежати передусім від успішності особистості у практичній реалізації власних життєвих планів. На вже достатньо сформовані політичні погляди та переконання суб’єкта „накладаються” його переживання з приводу життєвих успіхів та невдач. Останні переважно не мають нічого спільного з політикою, але дуже гостро сприймаються молодою людиною, оскільки вона знаходиться лише на початку самостійного життя. Особливості політичної свідомості особистості будуть пов’язані із здатністю останньої брати відповідальність за власні дії та їх результати; реалістичністю її очікувань з приводу сімейних стосунків, кар’єрного росту, матеріального добробуту тощо.

^ Останній етап політичної соціалізації особистості – дорослість - наступає приблизно після 30 років. Цей етап можна було б розділити на менші періоди, але, на нашу думку, це не доцільно, оскільки такі періоди залежатимуть, передусім, від індивідуального життєвого шляху особистості. Політична соціалізація триває протягом всього життя: політична свідомість особистості може змінитись у зв’язку із зміною її соціального статусу, набору виконуваних ролей, конкретної суспільно-історичної ситуації тощо.


Результатом політичної соціалізації є готовність індивіда до політичного життя, тобто певний рівень соціальної мобілізації. Ця готовність проявляється в рівні знань. Уявлень по основні принципи функціонування політичної системи, і на рівні причетності до фундаментальних цінностей суспільства, які дозволяють індивіду переходити від слів до справи.


^ Дві моделі соціалізації – підкорення та інтерес.

  1. суспільна необхідність виконує функції першопричини, важливими є механізми відбору, пропозиції, рекомендації, контролю. За допомогою існуючих в суспільстві норм, цінностей на ту чи іншу соціальну роль відбираються люди, які володіють певними здібностями, вміннями, індивідуальними якостями, рівнем готовності. Дана модель характерна для суспільств або спільнотей з досить високим ступенем регламентації.

  2. ценруючись на інтересах конкретної особи, активізує суспільну дію механізмів: а) вибору особою соціальної ролі на основі наявних у неї потреб, інтересів, цінносте; б) рефлекції та аналізу соціальних вимог; в) активності, котра виявляється у творчості, самостійному оволодінні конкретними якості; г) самоконтролю, який визначає добросовісність у виконанні зобов’язань. Вона притаманна суспільствам, у яких переважають ідеали лібералізму, демократії.

^ Труднощі у процесі переходу від моделі підкорення до моделі інтересу пов’язані з:

  • Небажанням певної частини населення відмовитись від наявних широких можливостей, підкоритися владним зобов’язанням і соціальному конторю

  • Неготовністю більшості людей до самостійної творчості, активності (й понині панує тип особи виконавця, а не творця)

  • Недостатнім урахуванням соціокультурних та етнопсихологічних особливостей соціальних груп та ментальностей громадян України

  • Складною соціально-психологічною ситуацією в реальному державотворенні. (поширенні настроїв негативізму, невпевненості. Когнітивного дисонансу; драматичністю характеризується порцес адаптації людей похилого та середнього віку). [60-61]


Стабільнісьт-нестабільність – важлива характеристика стану соціального життя не лише всередині держави, а й у системі міжнародних відносин.

Варіанти соціалізації залежно від стабільності суспільства періодів особистісних криз за А. В. Петровським.





^ Стабільне суспільство

Нестабільне суспільство

Особистісна

криза

а) позитивний – м’яке проходження кризового періоду розвитку особи з допомогою адекватного соціального захисту, запобігання фатальним проявам індивідуальних негараздів тощо.

б) негативний бік – поглиблення суспільної адаптаці, недостатні умови для розквіту індивідуальності, що затягує кризовий період розвитку особит, особистісний застій, стагнація.

а) позитивний – суспільна криза може скоротити індивідуальну, за принципом „клин клином вибивають”, дати поштовх до нової мобілізації, стипулювати творчі, духовні, психо-емоційні спалахи; сприяти переоцінці цінностей, відпочинку (фізичний та психічний стан також цього потребують), задоволенню потреби зупинитися, роздивитися, адаптуватися і прийняти відповідне рішення.

б) негативний бік – „заглиблення у минуле”, „замкнення у собі”, складність адаптації, апатія, аморальні, антисоціальні вчинки (алкоголізм, нарокманія тощо), суіцид.

Індивіду-

альне

піднесення

а) позитивний бік – активно зважена позиція, професійне зростання, досягнення високих соціальних показників, збереження існуючтх соціальнихві дносин та контактів, переважання групової ідентичності, взаєморозуміння у спілкування, намагання розв’язувати проблеми шляхом обговорення, аналізу, вивчення, діалогу, рфлексивна поведінка, активність особистості у пошуку потрібної інформації тощо.

б) негативний бік – постійна експлуатація потенційних можвостей, зокрема комунікативних, оскільки стабільне суспільство (напр., етап стагнації) не завжди пропонує різноманітні варіанти прояву активності та творчості; виникнення психоневротичних зривів, спад активності на тлі експлуатації потенцій; звичка до соціальног затишку, котра гальмує творчість, нездатність швидко адаптуватися до змін і т.ін.

а) позитивний – набуття нового досвіду, у т.ч. соціально-психологічного, актуалізація комунікативного та іншого благодатного оптенціалу, реорганізація статусно-рольових позицій, надання переваги своїй групі; більше того, якщо у стабільні періоди розвитку суспільства людина не повною мірою реалізувала свої можливості, або була серед соціальних аутсайдерів, то соціалізація проходить достатньо ефективно, бо саме за кризових умов її зріла ідентичність виявляється найпотрібнішою.

б) негативний бік – пошук зовнішніх ворогів, ріщкі соціальні зміни можуть внести певну дисгармонію в систему усталених взаємостосунків, викликати крах ідеалів, апатію, суіцид тощо. Найбільш обдарова індивіди спроможні впадати у стан психо-соціального мораторію, що виражається у непрйнятті актуалізованих суспільних цінностей та формуванні власного морального кодекксу; тиражування конфліктної поведінки, складність адаптації до нових умов життя, переживання глибокої особистісної кризи (чим повніше відбувалась реалізація потенціалу особистості у стабільні періоди розвитку сіспільства, тим глибшою буде особиста криза).

Тема: Політична свідомість особистості

  1. Зміст і структура політичної свідомості.

  2. Психологічні особливості сприймання особистісню держави та влади.

  3. Політична ідентичність як форма вияву політичної свідомості.

  4. Громадянськість як соціально-психологічна настанова особистості.

  1. Зміст і структура політичної свідомості.

Зміст поняття політична свідомість характеризується широким обсягом, оскільки воно тісно пов’язане або ж частково перетинається з іншими поняттями.

^ Політична свідомість − опосередковане відображення суб’єктом політичного життя суспільства, змістом якого є проблеми влади, формування, розвиток і задоволення інтересів і потреб політичних суб’єктів; сукупність поглядів, оцінок і настанов, які, відображаючи політико-владні відносини, набувають відносної самостійності.

^ Форми політичної свідомості: індивідуальна, групова, суспільна.

Суб’єктом політичної свідомості може бути особа, нація, страта, маса, інші великі та малі соціальні групи.

В межах політико-соціологічного підходу дослідники намагаються розкрити змістовні характеристики різних типів і видів політичної свідомості: демократичної, авторитарної, традиційної, бюрократичної, лояльної, бунтарської тощо. Особлива увага приділяється вивченню її ідеологічного, масового і спеціалізованого видів.

^ Соціальні психологи зосереджуються на вивченні психологічних механізмів функціонування політичної свідомості на індивідуальному та груповому рівнях.

^ Структура політичної свідомості: когнітивний, афективний, регулятивний компоненти.

Знання – це когнітивна складова, який охоплює пізнання процесів та явищ громадсько-політичної дійсності; рівень володіння поняттями, які окреслюють політичну систему суспільства; глибину обізнаності з різноманітними політичними доктринами, ідеологіями, концепціями і поглядами; знання закономірностей функціонування політичної системи та взаємозв’язків між її складниками.

^ Х-ки соціально-політичних знань

- опосередкованість – макросоціальні політичні процеси «доходять» до людини через емпіричне сприймання подій власного життя і безпосередніх контактів з інишими людьми, а також опосередковано через ЗМІ та агентів політики.

- узагальненість – суспільство, система влади, політичні процеси можуть бути осмислені і виражені лише за допомогою абстрактних понять. Врівноважується «персоніфікацією».

- стереотипність пов’язана з неможливістю емпірично перевірити інф. Для підтвердження соціальної валідності о-ть орієнтується на думку інших, думку більшість, на усереднені показники, брак інф. зумовлює оперування стереотипами.

^ Когнітивна типологія соціально-політичних уявлень:

  • Міфологічний тип. Інформаційний дефіцит (рез соц.-пол.умови чи низький інтелект). Образ «ворога». Позитивні зміни приписуються персонажу наділеному містичними рисами – монарху, харизматичному вождю. Характрений ультра консервативній та революційній ідеології. Без образу ворога не буде революції.

Властивий популізму – спосіб мобілізації мас через надмірне спрощення суспільно-політичної дійсності (образи добра-зла, пряма демократія тощо).

  • Стихійно-раціональний. Низький рівень ідентичності, неінтенсивний інтерес до політики, суперечливі несистематизовані погляди, висновки ситуативні і залежать від особистих потреб та безпосереднього досвіду. Прагматичний підхід у здійсненні політ. вибору.

  • Рефлексивний. Високий рівень інтересу до політики, освіченість, інтелектуальна активність. Є ризик догматизації, ідеологічної заангажованості, негнучкості.

  • Інертно-фаталістичний. Низький рівень пізнавальної активності. Політика сприймається як сфера дії сил і процесів, які зрозуміти неможливо. Слабка поінформованість. Уявлення випадкові та мінливі.

Емоційний компонент складають:

- довготривалі постійні почуття, що належать до світогляду людини (домінуючий вектор ставлення до соціального середовища; ставлення до партії, рухів, лідерів; переживання захищеності, безпеки та автономності; ставлення до представників інших національностей та держав).

- численні емоції, які формуються під впливом конкретних політичних подій та ситуацій (емоції страху, радості, обурення, інтересу тощо).

В структурі політичної свідомості емоційний складник має особливу вагу, бо уявлення пересічних громадян про політичні процеси часто поверхові. Особистість, за винятком політичних лідерів, професійних політиків тощо, пізнає політичну дійсність через інтерпретації ЗМІ, політичну пропаганду та найрізноматніші засоби PR. Тому вона конструює картину політичної дійсності через додавання до одержаної інформації власних здогадів, припущень, які часто не мають раціональних підстав, а ґрунтуються на емоційній оцінці самої інформації та джерел, з яких вона поступає.

Завдяки регулятивному компоненту політичної свідомості здійснюється зворотній зв’язок суб’єкта з середовищем. Цей компонент втілюється у політичному виборі, через який особистість найповніше виявляється як суб’єкт політики.

^ Рівні здійснення політичного вибору:

  • локальний - політичний вибір зводиться до вибору тієї чи іншої форми політичної поведінки в конкретній ситуації, вибору однієї політичної партії або лідера з усіх наявних у певному сегменті політичного спектра.

  • глобальний - вибір певного рівня політичної активності та вибір політичної орієнтації.

^ Політичні орієнтації – уявлення людей про відповідні до їхніх потреб цілі політичної діяльності і прийнятні для них засоби досягнення таких цілей.

Вибір рівня та форми політичної активності.

Політична активність охоплює всю сферу взаємодії суб’єкта з громадсько-політичною дійсністю. Вона виявляється у різноманітних формах політичної участі - залученості особистості до політики.

Континуум рівня політичної активності:



Чинники політичної активності:

    1. політична система

    2. історично-культурні (роль релігії, етап розвитку суспільства)

    3. індивідуальні (мотиви, стресостійкість)

Політична діяльність – активна взаємодія особистості з політичною системою суспільства, в процесі якої особистість є суб’єктом цілеспрямованого впливу на цю систему. Термін політична діяльність позначає цілеспрямовані, усвідомлювані та цілісні акти політичної активності суб’єкта.

^ Приклади політичної діяльності:

- членство та участь в роботі партій чи інших політичних організацій;

- виконання політичних функцій в рамках інститутів, які входять в політичну систему чи діють проти неї;

- організація та активна участь в політичних рухах, страйках тощо.

^ Політична активність реалізується в поведінкових процесах, тому, розкриваючи її зміст, слід розглянути поняття політичної поведінки.

Політична поведінка - єдність зовнішніх і внутрішніх (суб’єктивного осмислення) виявів політичної активності, яка включає моменти пасивності (утримання від політично значущих дій) та є ланкою взаємодії суб’єкта з політичним середовищем.

Діяльність завжди спрямована на предмет, вона продукує продукт, який оцінюється відповідно до поставлених цілей в той час як поведінка не продукує нічого крім самої себе.

Регулятором політичної поведінки - суспільні норми і правила.

Регулятор політична діяльність - цілі політичного суб’єкта (його власними цілями чи нав’язаними йому ззовні).

^ Види політичної поведінки:

- за суб’єктом: індивідуальна, групова та масова політична поведінка. Остання свідчить про включеність в політичний процес великих груп людей та характеризується безпосереднішим впливом на нього порівняно з індивідуальною чи груповою політичною поведінкою.

- за наявністю цілі: випадкову чи цілеспрямовану;

- за осмисленістю: раціональну чи емоційну.

Аполітичність – це такий психічний стан, перебуваючи в якому людина абсолютно байдужа до того, хто і як керує суспільством; стиль, методи, способи управління для даного психічного стану не є подразником ані безпосередньо, ані опосередковано. Це такий рівень інтелекту і психіки, за якого людина не здатна реагувати на вияви (факти) політичного життя.

Байдуже чи негативне ставлення особистості до політичного життя, її неучасть у політиці не є ознаками аполітичності, а виявами різного рівня політичності особи.

^ Політичну відчуженість особистості – уникнення взаємодії з політичними інститутами, політична пасивність, низький рівень інтересу до політики тощо.

Детермінанти неучасті особи у політичному житті:

    1. низького рівня політичної свідомості, незнання закономірностей функціонування громадсько-політичної сфери

    2. байдуже ставлення до держави, спільноти та власного місця у них

    3. протест існуючому режиму, глибоке переживання за долю держави, народу

  1. Психологічні особливості сприймання особистістю держави та влади.

Образ держави - відносно стійке психічне утворення, котре є результатом відображення явища держави. Поняття,„держава” залежно від контексту та суб’єктивного розуміння різними людьми наповнюється різним змістом:

    1. країна

    2. політичний режим

    3. адміністративно-владний аппарат, уособлюваний до того ж, певними персоналіями тощо.

Особистісні конструкти, які включає образ держави: „Я - анти Я”, „Лад - Безлад”, „Сенс - абсурд”. Останній конструкт є найважливішим, бо особистості часто доводиться інтерпретувати і оцінювати державу без можливості бути повністю поінформованими про реальний стан справ у державі. Тому особливого ваги набуває здатність бачити сенс в її існуванні.

Функції образу держави:

    1. послідовності відображення держави (у тому числі в її історичному ракурсі);

    2. прогнозування особистістю дій держави;

    3. створення внутрішньо особистісних (когнітивних та емоційних) умов для адекватної взаємодії з державою.

^ Формується образ держави у безпосередня взаємодія з представниками державної влади у ході діяльності правовому та в економічному полі даної держави.

Ставлення особистості до держави варто враховувати такі його аспекти, як ставлення особистості до влади та до закону.

^ Параметри взаємодії політичної влади та громадян:

  • успішність діяльності влади та її взаємодії з підлеглими, її продуктивність, ефективність, спроможність, зарадність.

  • сила влади, її могутність та упевненість в собі (фактори сили, домінантності та меншою мірою фактор контролю).

  • привабливістю влади, оцінюється за такими ознаками, як чесність, надійність, приємність тощо.

Політична взаємодія характеризується високим рівнем опосередкованості, сприймання політичної дійсності часто ірраціональні та емоційно забарвлені. Уявлення громадян про політичну дійсність, зокрема, політичних лідерів часто розходяться з реальними властивостями останніх та самі перетворюються на самостійні елементи політичного поля.

^ Персоніфікація як особливості політичної перцепції. Для особистості влада втілюється в одній чи кількох особах, яким приписується відповідальність за прийняті політичні рішення. Образ таких лідерів може набувати символічного значення, втілюючи у собі систему поглядів, конкретні рух, організацію, або й цілу епоху.

3. Політична ідентичність як форма вияву політичної свідомості.

Політична ідентичність – емоційно-когнітивне ототожнення суб’єктом політики себе з іншим політичним суб’єктом (особою, групою, організацією), політичною позицією, ідеологією. Політична ідентичність містить компонент несвідомого, проте передбачає усвідомлення особистістю власної належності до певної організації, руху тощо.

Може бути різною міра усвідомленості суб’єктом політики своєї політичної ідентичності.

Ідентичність – один з найважливіших показників та факторів особистісного розвитку.

Політична ідентичність значною мірою визначатиме особливості переживань суб'єкта в певній політичній ситуації, спрямованість його діяльності та поведінки.

Втрата ідентичності – це стан, за якого людина „перестає бути собою”, порушується її глибинне Я, переживання та усвідомлення своєї присутності у світі.

^ Кризова ідентичності – стану людини, нездатної адаптуватись до змінних умов життя.

Чинники кризової ідентичності:

- об’єктивн: переломний, кризовий період в суспільстві; високий темп життя, динамічні зміни середовища, що є нормою для сучасного розвинутого суспільства

- суб’єктивні: ригідність, зміни в приватному житті, особливості нервової системи.

Ідентичності особистості з державою – ототожненні держави з більш-менш цілісним МИ. Якщо така ідентичність відсутня, формується уявлення про приховану ворожість держави, несумісність державних та індивідуальних інтересів. Держава опиняється поза законом: правила, моральні норми не поширюються на відносини з нею. Таке ставлення громадян до державних структур переноситься на інші соціальні організації та установи.

4. Громадянськість як соціально-психологічна настанова особистості.

Соціально-політичний статус особистості - громадянство. Людина може займати різне становище на політичній драбині, але найперше вона є громадянином (за винятком осіб без громадянства). Як категорія суспільної науки „поняття громадянства насамперед характеризує індивіда як політичну людину”, тому це категорія передусім політологічна. Громадянство – стійкий правовий зв’язок між індивідом і державою, який виражається в наявності взаємних прав і обов’язків, як деякий статус, яким наділені всі індивіди, що перебувають в такому зв’язку.

З погляду психології, „політична людина” – громадянин – одна з ролей пропонованих індивіду суспільством.

Жодна соціальна роль, виконувана особистістю, не обмежується лише тією сферою, якої вона безпосередньо стосується. Що більше місця на площині життєдіяльності займає одна роль, то менше місця залишається для іншої. Спосіб виконання особистістю найбільш значущої ролі матиме найвагоміший вплив на спосіб її поведінки в інших ролях. Не є винятком роль громадянина: поведінка особистості як громадянина буде залежати і від значущості цієї ролі, і від ставлення особи до інших соціальних ролей.

Кожна, пропонована суспільством роль, інтеріорізуючись, перетворюється на систему цінностей та особистісних настанов. Говорячи про інтеріорізовану роль громадянина можемо вживати поняття громадянськість.

^ Тлумачення громадянськості:

    1. як усвідомлення і переживання особою власної причетності до своєї держави. (М. Гретченко, В. Лола);

    2. соціальна настанова особистості (М. Савчин, В. Поплужний);

    3. набута риса особистості, яка виявляється в її свідомому відповідальному ставленні до Вітчизни, народу, суспільного життя (Л. Лєпіхова);

    4. психологічне переживання себе громадянином, повноправним членом політичної спільноти, прихильність до інтересів політичної спільноти, готовність йти на жертви заради цих інтересів (Д. Ольшанський).

Громадянськість – соціальну настанову особистості, структура якої охоплює три компоненти: когнітивний (усвідомлення соціального об’єкта, система знань про нього), афективний (емоційні переживання з приводу соціального об’єкта; позитивне чи негативне його оцінювання), поведінковий (конструктивні дії та вчинки відносно даного соціального об‘єкта).

^ Соціальними об’єктами відносно яких виявляється громадянськість:

  • безпосередньо залучені у сферу політики об’єкти (держава, нація, партії, політичні лідери, політичні процеси та стосунки тощо);

  • об’єкти, прямо не пов’язані з цією сферою. До першої групи об’єктів належать Другу групу формують об’єкти, пов’язані з професійною (якщо це неполітична діяльність) та громадською діяльністю (організації, громади тощо).

Індикатори рівня громадянськості:

  • законослухняність, знання і поважання прав людини

  • лояльне і водночас вимогливе ставлення до органів та інституцій державної влади

відповідальне виконання обов’язків перед державою та суспільством (за власні щоденні дії та вчинки) Внесок особистості в суспільне благо співпадає з виконанням нею власних обов’язків, щоденною працею та поведінкою.

  • елементарну конституційну освіченість

  • поінформованість з головних державних регламентацій життя громадян

  • шанування цінностей громадянського суспільства

  • почуття належності до держави, народу, громади, сім’ї

Виконання суб’єктом ролі громадянина залежатиме від його ставлення саме до цієї ролі та від значущості інших ролей.

^ Диспозиційну теорію В. Ядова - чотирирівнева ієрархія настанов:

перший рівень – фіксовані елементарні настанови, що формуються на основі вітальних потреб у найпростіших ситуаціях, закріплюються певним досвідом і не усвідомлюються особистістю;

другий рівень – соціальні фіксовані настанови, які мають складну структуру і три компоненти (когнітивний, афективний, поведінковий);

третій рівень – базові соціальні настанови, спрямованість інтересів особистості в ту чи іншу сферу соціальної активності;

четвертий, вищий рівень диспозиційної ієрархії утворює система ціннісних орієнтацій на цілі життєдіяльності та засоби їх досягнення.

Громадянськість як соціальна настанова включає в себе, окрім свідомості, компонент несвідомого та передсвідомого, тоді як політична свідомість – це виключно свідоме.


1   2   3   4

Схожі:

Затверджую” Проректор з навчальної роботи “ ” 20 р. Робоча програма навчальної дисципліни політична психологія iconЗатверджую” Проректор з навчальної роботи “ ” 20 р. Робоча програма навчальної дисципліни психологія впливу
Схвалено методичною комісією за напрямом підготовки (спеціальністю)
Затверджую” Проректор з навчальної роботи “ ” 20 р. Робоча програма навчальної дисципліни політична психологія iconЗатверджую” Проректор з навчальної роботи “ ” 20 р. Робоча програма навчальної дисципліни психологія влади
Схвалено методичною комісією за напрямом підготовки (спеціальністю)
Затверджую” Проректор з навчальної роботи “ ” 20 р. Робоча програма навчальної дисципліни політична психологія iconПрограма навчальної дисципліни та робоча програма навчальної дисципліни «Професійна психологія»
Програма навчальної дисципліни та робоча програма навчальної дисципліни «Професійна психологія» для студентів 5 курсу денної та заочної...
Затверджую” Проректор з навчальної роботи “ ” 20 р. Робоча програма навчальної дисципліни політична психологія iconЗатверджую” Проректор з науково-педагогічної І виховної роботи Мамчур З.І. “ ” 2010 р. Робоча програма навчальної дисципліни історія ґрунтознавчої науки
Робоча програма навчальної дисципліни для студентів за напрямом підготовки 070501 Географія
Затверджую” Проректор з навчальної роботи “ ” 20 р. Робоча програма навчальної дисципліни політична психологія iconЗатверджую” Проректор (заступник директора) з навчальної роботи “ ” 20 р. Робоча програма навчальної дисципліни діалогіка І мас-медіа
Робоча програма затверджена на засіданні кафедри (циклової, предметної комісії)
Затверджую” Проректор з навчальної роботи “ ” 20 р. Робоча програма навчальної дисципліни політична психологія iconЗатверджую” Проректор з науково-педагогічної та виховної роботи З.І. Мамчур “ ” 2010 р. Робоча програма навчальної дисципліни методи ландшафтного картування (шифр І назва навчальної дисципліни) напряму підготовки 040104 ”Географія”
Методи ландшафтного картування. Робоча програма навчальної дисципліни для студентів
Затверджую” Проректор з навчальної роботи “ ” 20 р. Робоча програма навчальної дисципліни політична психологія iconЗатверджую” Проректор (заступник директора) з навчальної роботи “ ” 20 року Робоча програма навчальної дисципліни Трудове право
Робоча програма з трудового права студентів географічного факультету за напрямом підготовки «Менеджмент». 2012 р
Затверджую” Проректор з навчальної роботи “ ” 20 р. Робоча програма навчальної дисципліни політична психологія iconЗатверджую” Проректор (заступник директора) з навчальної роботи “ ” 20 року Робоча програма навчальної дисципліни Трудове право
Робоча програма з трудового права студентів економічного факультету за напрямом підготовки «Менеджмент». 2012 р
Затверджую” Проректор з навчальної роботи “ ” 20 р. Робоча програма навчальної дисципліни політична психологія iconПрограма навчальної дисципліни та робоча програма навчальної дисципліни «психологія проектної діяльності»
Програма навчальної дисципліни та робоча програма навчальної дисципліни «Психологія проектної діяльності» для студентів 5 курсу денної...
Затверджую” Проректор з навчальної роботи “ ” 20 р. Робоча програма навчальної дисципліни політична психологія iconЗатверджую” Проректор з навчальної роботи “ ” 20 р. Робоча програма навчальної дисципліни магістерський семінар
Схвалено методичною комісією за напрямом підготовки (спеціальністю)
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи