Положення про центри практичної психології І соціальної роботи ] icon

Положення про центри практичної психології І соціальної роботи ]




НазваПоложення про центри практичної психології І соціальної роботи ]
Сторінка1/4
Дата28.09.2012
Розмір0.68 Mb.
ТипПоложення
  1   2   3   4

Рекомендації

ОНМЦППіСР щодо організації діяльності працівників психологічної служби у 2009/2010 н.р.


В сучасному українському суспільстві освіта розглядається як стратегічний ресурс поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності української держави на міжнародній арені.

Особистісно орієнтована система шкільної освіти вимагає психологізації навчально-виховного процесу, опори на надійну діагностичну основу впровадження моніторингового супроводу управління школою.

Психологічна служба в структурі освіти є складовою частиною державної охорони фізичного й психічного здоров’я молодих громадян України і діє з метою виявлення і створення оптимальних соціально-психологічних умов для розвитку особистості.

Практичний психолог і соціальний педагог, відповідно до «Положення про психологічну службу системи освіти України» адміністративно підпорядковується директору освітнього закладу, а методично підпорядковується методисту РМК відділу освіти, що відповідає за психологічну службу або міському (районному) центру практичної психології і соціальної роботи. Методисти, що відповідають за психологічну службу та міські (районні) центри практичної психології і соціальної роботи, методично підпорядковуються обласному науково-методичному центру практичної психології і соціальної роботи. Призначення на посаду завідувача міського (районного) центру практичної психології і соціальної роботи та методиста, що відповідає за психологічну службу відбувається за погодженням обласного науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи, що знаходиться в структурі Чернівецького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти [наказ МОНУ від 15.08.2000р. № 386 «Про затвердження типового положення про центри практичної психології і соціальної роботи»].

Відповідно до Положення про експертизу психологічного і соціологічного інструментарію, який використовується в навчальних закладах Міністерства освіти і науки України (наказ від 20.04.2001р. №330) заборонено проведення тренінгів, обстежень, опитувань всіх учасників навчально-виховного процесу представниками сторонніх державних та громадських організацій без попередньої експертизи обласним науково-методичним центром практичної психології і соціальної роботи, на базі якого створена і діє обласна експертна комісія. Працівник психологічної служби школи зобов’язаний довести вищевказану інформацію до відома директора освітнього закладу та не допускати застосування сторонніми організаціями у навчально-виховному процесі матеріалів діагностичних методик (анкети, тести, спостереження тощо), психокорекційних, психотерапевтичних та реабілітаційних технік і психосоціальних технологій (факультативів, спецкурсів, тренінгів тощо), соціологічних та соціально-психологічних опитувальників, що не отримали дозвіл експертної комісії обласного науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи.

Практичні психологи і соціальні педагоги у своїй роботі можуть користуватися тільки тими діагностичними та корекційними методиками, розвивальними програмами, які пройшли експертизу. Основний каталог методик, які рекомендовані до використання, був сформований у 2003 році рішенням обласної експертної комісії від 15.12.2002р., протокол №3. Якщо працівник психологічної служби хоче скористатися діагностичною методикою, або програмою тренінгового курсу, або програмою індивідуальної чи групової корекції (розвитку) дітей, які не перераховані у вищевказаному психодіагностичному каталозі методик, він повинен подати два примірники методики, анкети, опитувальника, тесту, тренінгової програми керівнику психологічної служби району (міста), який у свою чергу подає методики у обласний науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи на експертизу. Засідання експертної комісії відбувається двічі на рік: у травні та жовтні, тому матеріали необхідно подавати до 1 травня та до 1 жовтня. Без експертизи можна використовувати у роботі методики, що були надруковані у виданнях Українського науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи МОН України, науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи Чернівецького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти. Методики необхідно подавати відповідно до наступної форми:




^ Назва методики, автор

Спрямованість

Вік цільової групи

Для вирішення якого завдання використовується

Джерело

наприклад

1

Тест «Схильність до стресів». Автор Дженкінсон, модифікована Фріндманом і Роземаном.

Вивчення емоційно-вольової сфери

З 16 років

Визначення стресостійкості учнів групи ризику

Психологія для старшокласників: навчальний посібник // за ред. М.В. Лемківського. – К, 2001р. с.23-25

2

Анкета для батьків

Вивчення родинних стосунків

З 20 років

Дослідження рівня благополуччя сімейних стосунків

Авторська розробка: Прізвище, ім’я, по-батькові автора

3

Тренінг: Я вчуся керувати собою Л.Козіна.

Запобігання і зниження тривожності і страхів

Діти ДНЗ – 3-5 років

Розвиток емоційної регулятивної поведінки

Газета «Психолог» № 21, 2007р.


Обласна експертна комісія після попереднього вивчення поданих матеріалів приймає одне із наступних рішень:

  • затвердити до використання;

  • відхилити на доопрацювання;

  • відхилити подані методики.

Якщо подається до затвердження тренінгова авторська програма, вона має містити такі розділи: пояснювальна записка (в ній обґрунтовується актуальність обраної теми; визначається мета і завдання програми; вказується цільова група, методи і очікувані результати програми; методи моніторингу ефективності та досягнення очікуваних результатів); навчально-тематичний план занять із вказуванням кількості годин на кожне заняття; описом занять із визначенням мети кожного; списком рекомендованої літератури.

При плануванні своєї роботи практичні психологи і соціальні педагоги мають врахувати, що в 2009/2010 н.р. пріоритетними напрямками діяльності психологічної служби Чернівецької області є:

  • Усунення негативних явищ в учнівському середовищі. Першочерговим тут є організація профілактики суїцидальної поведінки серед учнівської молоді та надання психоконсультативної та психокорекційної допомоги дітям, що мають ознаки суїцидальної поведінки або мали суїцидальні спроби.

  • Просвітницько-профілактична робота з усіма учасниками навчально-виховного процесу з теми ВІЛ/СНІД.

  • Профілактика правопорушень, девіантної поведінки, психологічний супровід правовиховної роботи у освітньому закладі.

  • Організація роботи з педагогічним колективом щодо усунення конфліктних ситуацій та непорозумінь у взаємостосунках: педагоги-учні; педагоги-батьки.

У діяльності психологічної служби районів та міст області залишаються щорічні моніторингові дослідження:

  1. Моніторинг стану вживання учнівською молоддю області алкоголю, наркотиків та тютюнокуріння, що дозволяє відстежити зміни та ефективність профілактичної роботи в навчальних закладах (листопад).

  2. Моніторинг обізнаності шляхів передачі та засобів запобігання ВІЛ/СНІДу. В профілактиці шкідливих звичок учні відмічають провідну роль психологічної служби та педагогів-тренерів, які працюють за різними профілактичними програмами («Рівний-рівному», «Діалог», «Школа проти СНІДу») (грудень).

  3. Моніторинг банку даних дітей трудових мігрантів (виявлено основні проблеми, що виникають у роботі з ними). Кожен психолог і соціальний педагог має створити банк таких дітей, згідно рекомендацій ОНМЦППіСР та протягом року здійснювати вивчення психологічних проблем цих дітей та надавати психологічну допомогу. Практичний психолог і соціальний педагог мають спільно працювати над вирішенням вищезазначених проблем у своїй школі. На таких дітей має бути заповнена діагностична картка і соціальний паспорт. У журналі щоденного обліку роботи мають бути відображені різні консультації, індивідуальна та групова робота (оновлення банку даних, відповідно до форми НМЦППСР до 01 листопада).

Обов’язковим є опитування учнів 7-11 класів закладів освіти області з проблеми жорстокого поводження з дітьми в сім’ї та школі і проявів насильства в учнівському середовищі. Одним із аспектів, який має бути на контролі психолога і соціального педагога – виявлення фактів жорстокого ставлення учнів один до одного.

Для працівників психологічної служби залишаються обов’язковими 150 годин профілактичної роботи, з яких не менше 40 годин у рік має бути присвячено темі ВІЛ/СНІД. У цьому році в усіх закладах освіти, де працюють працівники психологічної служби мають бути впроваджені профілактичні тренінги формування навичок здорового способу життя серед дітей та юнацтва за програмою «Діалог». Обласний науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи у квітні 2009 року видав методичний посібник з необхідним соціально-психологічним інструментарієм та програмами тренінгів. За цією програмою необхідно підготувати одну групу учнів протягом кожного навчального семестру.

У психолога і соціального педагога має бути банк даних дітей, що скоїли злочини або схильних до девіантної поведінки, індивідуальні картки та соціальні паспорти (рекомендовані ОНМЦППСР) діагностичного вивчення дітей, виявлення причин порушень у поведінці учнів та розробки конкретних рекомендацій і спільних дій щодо їх усунення (безпосередня робота психолога – чому у дитини девіації в поведінці). Індивідуальна корекційна робота з дітьми «групи ризику» здійснюється хаотично, без розробки індивідуальних програм, без повторної діагностики з метою виявлення змін.

Обов’язковим є здійснення з дітьми, що скоїли злочин та з дітьми, схильними до девіантної поведінки, індивідуальної консультативної та корекційної роботу (в об‘ємі не менше 30 годин). Такі діти також залучаються до групової корекційно-тренінгової роботи (робота у групі – не менше 30 годин). На початку навчального року забезпечити класних керівників класів, де навчаються діти з проявами девіантної поведінки, психологічною характеристикою на клас в цілому і на кожну дитину – з зазначенням конкретних рекомендацій.

Формування здорового соціально-психологічного клімату у класному та педагогічному колективах теж є завданням психологічної служби. Тут основне – визначення категорії дезадаптованих дітей і організація з ними корекційної роботи. Якісною має бути робота психолога по усуненню конфліктних ситуацій, що виникають у взаємостосунках: педагогів між собою, адміністрації і педагогів, педагогів і батьків, педагогів та учнів. Психолог має займати професійну, неупереджену і незалежну позицію і активно усувати конфліктні ситуації в школі.

Потрібно також створити банк діагностичних методик, що пройшли експертизу в науково-методичному центрі практичної психології і соціальної роботи. Проводити обстеження дітей «групи ризику» та їх сімей за окремими індивідуально підібраними діагностичними блоками та розробляти індивідуальні програми корекції з обов’язковим затвердженням експертною комісією обласного науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи. Налагодити співпрацю з батьками шляхом відвідування дітей і батьків на дому з метою надання консультативної допомоги у вирішенні виховних проблем та подолання проявів девіантної поведінки дітей з розробкою поетапного плану дій.

^ Д.Д. Романовська,

завідувач НМЦППіСР


Рекомендації

працівникам психологічної служби, педагогам навчальних закладів для стимулювання і виховання креативності в школі


Висока цінність і важливість креативності для кожного індивіда, як і для людства в цілому, ніким не піддається сумніву. З однієї сторони, це універсальний історичний еволюційний фактор, з іншої – індивідуальний потенціал, який дає людині можливість не тільки вирішувати проблеми і орієнтуватися в нових ситуаціях, але і активно змінювати навколишнє середовище, своє життя, своє майбутнє. Не дивлячись на те, що така думка більшості, креативності не надавалося і не надається належне значення в багатьох сферах життя, особливо в освіті, на якій лежить відповідальність за те, щоб сьогоднішні діти досягли успіху будучи дорослими. Термін «креативність» можна зустріти в передмовах до учбових програм, проте набагато рідше – конкретних предметних розробках, ще рідше можна найти реалізацію ідеї розвитку креативності в практичній діяльності вчителя чи в реальних учбових ситуаціях.

На основі вищеозначеного наша увага буде зосереджена на школі, оскільки креативність у більш пізньому віці, наприклад при роботі за спеціальностю, у вищій мірі залежить від можливостей і рівня творчого мислення, набутого і досягнутого при отримані освіти, зокрема, в школі.

Можна покращити специфічні навики дивергентного мислення, використовуючи спеціальні креатині методики уже в дорослому віці, але це буде поверхневим, технологічним і дорогим удосконаленням, яке сильно поступається самоочевидному, спонтанному творчому відношенню, внутрішньо мотивованому креативному мисленню і образу дій, вихованого і заохоченого з дитинства.

Навіть найбільш творчий вчитель не може добитися реальних висот в рамках жорстокої статичної системи, яка відкидає відкритість та інновації. «Когнітивна гнучкість мислення залежить від нормативної гнучкості соціальної системи», що надає адекватні умови для розвитку всіх тих здібностей та вмінь, які необхідні не тільки для виживання, але і вдосконалення світу. Дана концепція вимагає змін і збагачення ролі вчителя, який стає не просто адміністратором і викладачем, що ставить оцінку, але і посередником, помічником, який стимулює творчість іншого, партнером, інструктором, організатором, експертом і моделлю.

Ці рекомендації, хоч і сформульовані для шкільних вчителів, в принципі справедливі для будь-якої освітньої установи, інституту або місця роботи, де є мета або потреба в творчій продуктивності або інноваціях.

  1. Стимулюйте і підтримуйте творчу атмосферу в групі, що дозволяє говорити, думати, працювати без стресів, тривоги і страху покарань.

  2. Уникайте групового тиску, заздрості і конкуренції, проте підтримуйте клімат взаємодії і командного змагання.

  3. Прагніть уникати і запобігати негативним реакціям або санкціям з боку однокласників.

  4. Забезпечте умови, щоб активні періоди перемежовувалися з розслабленням, даючи можливість роздумувати.

  5. Проявляйте самі і цінуйте гумор.

  6. Ініціюйте і підтримуйте вільну гру і маніпулювання ідеями.

  7. Заохочуйте прагнення ставити питання і самостійно знаходити відповіді.

  8. Забезпечуйте виникнення стимулюючих, таких, що вимагають творчого відношення ситуацій.

  9. Будьте обережні і уникайте дуже швидких у відповідь реакцій на сповільнені прояви учнів або затримки рішень.

  10. Показуйте зразки поведінки: заохочуйте сумніви у фактах, що здаються безперечними, і рішеннях.

  11. Прагніть уникати «підказуючи» питань або питань, що припускають відповідь тільки «так» чи «ні».

  12. Замість того щоб ставити питання, прагніть формулювати твердження, що спонукають ставити питання учнів.

  13. Не пропонуйте шляхів рішення дуже швидко, краще давайте покрокові поради, щоб стимулювати незалежне мислення.

  14. Дозволяйте робити помилки (звичайно, такі, які фізично або психічно не нашкодять самому учневі або іншим).

  15. Прагніть виявляти «інші», невірні або невдалі стратегії, що відрізняються (проводити якісний аналіз помилок).

  16. Підтримуйте вияв цікавості і отримання знань в різноманітних областях.

  17. Стимулюйте і подавайте приклад систематичних досліджень, розробки нових ідей, уявлень і т.д.

  18. Проявляйте терпимість і схвалення по відношенню до незвичайних думок, оригінальних ідей, творчих досягнень.

  19. Учіть школярів приймати і цінувати власне (як і чиєсь ще) творче мислення і досягнуті результати.

  20. Забезпечуйте наявність різноманітного стимулюючого матеріалу для розробки ідей.

  21. Підтримуйте і відзначайте важливість повної розробки і реалізації (зі всіма можливими застосуваннями) творчих ідей.

  22. Застосовуйте і заохочуйте конструктивну критику, а не критику ради критики.

  23. В освіті, спрямованій на розвиток креативності, як і в інших учбових ситуаціях повне визнання потенціалу індивідуальної особистості повинно бути провідним принципом.


^ А.В. Драпака,

психолог-методист НМЦППіСР


Організація психологічної роботи щодо запобігання самогубств у шкільному середовищі


Спеціалісти визначають суїцид (suizid – з лат. «себе вбивати»), тобто самогубство, як усвідомлювані, навмисні дії, спрямовані на добровільне позбавлення себе життя, що призводить до смерті. Науковці-психологи, крім факту самогубства розглядають і більш ширший контекст суїцидальної поведінки – численні факти свідомого чи несвідомого нехтування життям як вищою цінністю людини (акти хоробрості, ризиковані вчинки, гра зі смертю, надмірне виснаження себе працею, легковажне нехтування небезпекою).

Розрізняють наступні види самогубств:

  1. Неусвідомлюване самогубство.

  2. Самогубство як ризикована гра і ризикована легковажність.

  3. Психопатологічне й агресивно-невропатичне самогубство:

        • маніакальне самогубство осіб, охоплених галюцинаціями або мареннями;

  • самогубство меланхоліків у стані глибокого смутку, скорботи, гіпертрофованих докорів совісті, суму, журби;

  • самогубство охоплених нав’язливими ідеями;

  • автоматичне чи імпульсивне самогубство.

  1. Самогубство психічно нормальної людини з такими видами суїцидальної поведінки:

  • лемонстративно-шантажувальна форма суїцидальної поведінки:

  • форми суїцидальної поведінки: внутрішні форми: суїцидальні думки, уявлення, емоційні переживання, задуми, наміри; зовнішні форми: суїцидальні спроби і завершені суїциди;

  • егоїстичний суїцид, що виникає через руйнування соціальних зв‘язків особистості з суспільством;

  • аьтруїстичний суїцид, який виникає у формі самопожертви задля захисту інтересів групи (фанатики тощо);

  • аномічний суїцид, який виникає внаслідок виснаження;

  • суїцид, спровокований засобами масової інформації;

  • суїцид, спричинений депресією.

Особливості підліткового суїциду

За даними західноєвропейської статистики, за період з 1990 по 2000 р. кількість самогубств серед 10-15-річних підлітків виросла майже вдвічі. При цьому хлопчики здійснюють самогубство в 4 рази частіше, ніж дівчатка. До 14 років різко зростає кількість завершених суїцидів, оскільки в такому віці підлітки вже здатні ретельно планувати свої дії і використовують досить «жорсткі» методи: повішання, стрибок з великої висоти чи й комбінацію способів. При цьому хлопчики використовують частіше саме «жорсткі» методи, тоді як дівчатка використовують різні лікарські препарати. Частота повторних спроб вкрай висока: до 50% підлітків, одного разу здійснивши суїцидальну спробу, повторюють її; 4-10% цих спроб закінчуються смертю.

Педагогічним працівникам навчального закладу слід звернути особливу увагу на наявність наступних факторів ризику, що можуть стати причиною дитячого і підліткового суїциду:

  1. Психічні розлади.

  2. Проблеми в спілкуванні з близькими родичами чи друзями.

  3. Відчуття зростаючої безодні між багатими і бідними, розмови про це.

  4. Шкільні проблеми (низька успішність, велике навантаження, тиск вимог навчального процесу, конфлікти з учителями).

  5. Проблеми, пов'язані з уживанням алкоголю та нар­котиків.

  6. Невдачі в інтимних стосунках.

  7. Занижена самооцінка.

  8. Ізольованість підлітка і пов'язане з цим почуття самотності.

  9. Депресія (агресія – типова маска депресії у підлітків).

  10. Афекти (афекти руйнівні для підлітка; суїцидальні погрози, висловлені в афекті, як правило, здійснюються і мають важкі наслідки).

  11. Сімейні проблеми (нерозуміння з боку батьків, байдужість, часті покарання, надмірні очікування з боку батьків, фізичне чи сексуальне насилля в сім'ї, зростаюча кількість неповних сімей, виїзди батьків на роботу за кордон). Вони частіше переважають (приблизно в 70% випадків ці проблеми безпосередньо пов'язані із суїцидом), а роль «останньої краплі» виконує конфлікт у школі. Суїцидальна поведінка – це відповідь на глибинні переживання, а вони пов'язані з тим, що насправді актуально. Чим молодша дитина, тим більшою мірою вона включена в життя сім'ї, тим більше своїм суїцидом вона «дебатує» саме з сім'єю.

Родини підлітків із суїцидальною поведінкою відрізняються підвищеною частотою психічних відхилень, не­розумінням дітей, байдужністю до них і частими покаран­нями. Нерідко підлітки із суїцидальними проявами почувають себе перевантаженими через завищені очікування батьків. Виявлений достовірний взаємозв'язок між суїцидальною пове­дінкою і фізичним або сексуальним насильством у родині.

Власна ж родина підлітків, тобто ранні шлюби (у віці 15-19 років), також не рятує від зменшення ризику суїциду – за даними американських авторів, серед одружених юнаків на 1,5%, а серед одружених дівчат на 1,7% самогубств більше, ніж у їхніх несімейних однолітків. Це пов'язано, насамперед, з тим, що «молоді» шлюби найчастіше є спробою, і не завжди вдалою, розв'язати якісь інші, які не стосуються шлюбу, проблеми.

Шкільні проблеми підлітків, зазвичай, пов'язані з неуспішністю або поганими стосунками з учителями й адміністрацією школи, рідше – із взаєминами у класі. Ці проблеми, як правило, не стають безпосередньою причиною самогубств, але призводять до зниження загальної самооцінки учнів, появи відчуття незначимості своєї особистості, до різкого зниження опору стресам і незахищеності перед негативним впливом навколишнього оточення. Такі проблеми часто виникають у підлітків з невисоким рівнем інтелекту і вираженою сенситивністю (чутливістю).

Одним з основних психологічних пояснень проблем підлітків, пов'язаних із взаємостосунками з протилежною статтю, є надмірна залежність від іншої людини, що виникає, зазвичай як компенсація поганих стосунків зі своїми батьками. У цьо­му випадку часто буває так, що стосунки з другом чи подру­гою стають настільки значимими й емоційно необхідними, що будь-яке охолодження прихильності, а тим більше зрада, сприймається як непоправна втрата, яка позбавляє сенсу подальше життя. При цьому іноді, за відсутності підтримки близьких і оточуючих, відбуваються «ситуативні само­губства» – імпульсивні, непідготовлені і, власне, непов'язані з усвідомленим наміром позбавити себе життя.

Серед моти­вів, які пояснюють спроби самогубства, самі підлітки й експерти-психологи вказують на різні спонуки в такий спосіб вплинути на інших людей:

  • «дати зрозу­міти людині, у якому ти розпачі» – близь­ко 40%;

  • «змусити шкодувати людину, що погано до тебе ставилася» – близько 30%;

  • «показати, як ти любиш іншого» і «з'ясувати, чи любить справді тебе інший» – 25%;

  • «вплинути, щоб інший змінив своє рішення» – 25%;

  • «заклик, щоб прийшла допомога від іншого» – 18%.

За даними О.Є.Лічко, значення різного роду «проб­лем» неоднакові в залежності від типу суїцидальної пове­дінки.

«Сімейні» проблеми частіше виступають причиною демонстративної й афективної суїцидальної поведінки в 51-52% і тільки в 13% – при істинних замахах на самогубство.

«Сексуальні» проблеми виявляються в основі істинної суїци­дальної поведінки в 61%, а при афективній – у 28% і при демонстративній – у 24%. При істинній суїцидальній поведінці мова йде, як правило, зовсім не про невдалу любов, а про переживання своєї сексуальної неповноцінності.

«Шкільні» проблеми займають порівняно невелике місце: 29% афективної, 26% демонстративної і лише 12% істинної суїцидальної поведінки. Погроза покарання за деліквентність штовхає на демонстративні дії в 12%, на афективну суїцидальну поведінку – у 4% і, як правило, зовсім не спонукає до істинних замахів.

Підлітки, які проявили небажання жити, мають вищий інтелектуальний рівень розвитку. Щодо успішності в нав­чанні, серед усіх представників «групи ризику» – «нещасливі», «самотні», «ті, що втрачають бажання жити» – більше під­літків, які навча­ються на «задовіль­но», ніж у групі «благополучних». У підгрупі «депресив­них» більше тих, хто вчиться на «добре» і «відмінно».

Для випадків завершеного суїциду характерна сімейна обтяженість.

Соціальна дезадаптація у підлітковому віці – фактор суїцидального ризику:

Практично всі представники «групи ризику» мають більшу потребу у спілкуванні з батьками, братами/сестрами, вчителями, ровесниками, ніж «благополучні» респонденти. Але ця потреба фрустрована (незадоволена). У попередженні розвитку суїцидальних тенденцій особливо важливою є роль матері.

Найсерйознішою причиною у цьому віці стає розбіжність ставлень. Роз­біжність ставлень – це особистісне новоутворення, сутність якого полягає у розбіжності уявлень про свої відносини в домінуючих сферах (ставлення до себе, до інших, до діяль­ності) з реальним змістом та проявами цих відносин. Діаг­ностичною ознакою даного новоутворення є неадекватна реакція підлітка на невдачу в значущих для нього сферах життєдіяльності. Якщо дитина не має досвіду позитивних емо­ційних переживань у зв'язку з досягненням успіху в значущій для неї і для суспільства діяльності, то в підлітковому віці це стає серйозною проблемою. Вже маючи звичку виконувати щось корисне тільки з примусу, підліток не знає, за що взятися, його пригнічує нудьга, буденність. У подальшому неможливість задовольнити потребу в персоналізації штовхає неповнолітнього на пошуки зовнішніх, часто штучних засобів зміни психічного стану або призводить до асоціальної поведінки. Тому у підлітків часто визріває феномен схильності до адиктивної поведінки (зловживання психотропними речовинами), який включає в себе цілий комплекс особистісних особливостей, а також ряд складових іншого роду (спадковість, соціальний контекст, характеро­логічні особливості тощо).

Симптоми дезадаптації у підлітків «групи ризику» (за Щербановою): небажання жити; самотність; нещасливість; спонтанність поведінки; депресія; неадекватна самооцінка; відсутність близької людини.

^ У суїцидальній поведінці підлітків можна умовно виділити 3 фази:

  1. Фаза обдумування – свідомі думки про здійснення суїциду, які можуть вийти з-під контролю і стати імпульсивними (спостерігаються зміни в поведінці і зовнішньому вигляді).

  2. Фаза амбівалентності – настає за умов появи додаткових стресових факторів (підліток висловлює погрози або наміри суїциду, «крик про допомогу»).

  3. Фаза суїцидальної спроби – швидка друга фаза переходить у третю.

Науковець-психолог В. Силяхіна вказує, що більшість суїцидальних підлітків (до 70%) обмірковує і здійснює суїцид упродовж 1-2 тижнів. Але підлітковому віку властива імпульсивність дій, тому інколи тривалість усіх трьох фаз може бути дуже короткою, не більше 1 години.

Якщо суїцидальна спроба не завершилася загибеллю, у людини наступає етап постсуїцидальної кризи, який триває аж до повного зникнення суїцидальних тенденцій.

^ Ознаки, за якими можна виявити ризик суїциду у підлітків

Про ризик самогубства у підлітків можна зробити висновок, спостерігаючи за їхньою поведінкою, дослухаючись до змісту їхніх розмов, аналізуючи їхню життєву, зокрема сімейну ситуацію. Чим більше з пере­рахованих нижче чинників виявляється у ході спостереження за підлітком, тим вища ймовірність розвитку в нього суїцидальної поведінки:

  • актуальні суїцидальні ідеї з відхиленням альтерна­тивних ідей, а також наявність точного плану суїциду;

  • депресивний стан чи інше психічне захворювання;

  • попередні суїцидальні спроби; ризик суїциду най­вищий протягом першого року після такої спроби;

  • попередні суїцидальні спроби, здійснені не шляхом прийому таблеток;

  • суїцидальні спроби в сім'ї чи серед близького оточен­ня підлітка;

  • соціальна ізоляція;

  • конфлікти між підлітком та його оточенням, сімейні проблеми;

  • девіантна поведінка в цілому;

  • вживання наркотиків чи алкоголю;

  • бажання бути направленим на стаціонарне лікування.

Найчастіше в передсуїциді у підлітків виявляються різноманітні варіанти депресивних станів (як ендогенних, так і реактивних) і ситуаційних реакцій, як правило, на тлі акцентуацій характеру. Депресія проявляється у залежності від психологічної акцентуації характеру.

^ Особливості дитячого суїциду

Причинами самогубства серед дітей найчастіше виступають несприятлива ситуація в сім'ї (наприклад, насильство) або відсутність останньої. До чинників суїцидальної пове­дінки дітей можна віднести все те, про що йшлося стосовно підліткових суїцидів, за винятком хіба що невдач в інтимних стосунках. У цій сфері чинником дитячого суїциду найчастіше виступає сексуальне насильство. Дослідники, які займалися вивченням сімей дітей-суїцидентів, називають вражаючі цифри щодо частки обтяженого сімейного анамнезу: у 95% це алкоголізм одного чи обох батьків, важкі характеропатії й особистісні акцентуації батьків, психічна патологія в батьків чи родичів, зокре­ма клінічні форми депресії, психози, випадки самогубств у родинах.

Психологічним сенсом дитячого суїциду, зазвичай, виступає заклик, протест або помста. Часто самогубство дитина адресує своїм близьким з метою щось змінити в їхніх взаємо­стосунках. Основною відмінною рисою дитячого суїциду від суїциду підліткового є неадекватність уявлень про смерть: значна більшість дітей не сприймає смерть як щось остаточне, як таке, що стається з людиною раз і назавжди. Прагнення бути свідком реакції оточуючих на власну смерть чи надія на «друге народження», а також відсутність страху смерті властиві суїцидентам дитячого віку.

Дитину набагато легше, ніж підлітка відмовити від її намірів. Відволікти від самогубства, як і стати його приводом може будь-яка дрібниця (дрібниця – лише з першого погляду; частіше вона містить прихований глибокий сенс, який дитина не стільки розуміє, скільки відчуває).

Атмосфера любові, прийняття й поваги до її особистісних прав надалі може убезпечити дитину від фатального вчинку. Діти, які висловлювали суїцидальні наміри або здійснювали спробу самогубства, потребують кваліфікованої психологічної допомоги. Їхній «крик по допомогу» обов'язково має бути почутий близькими. І дитина має отримати на нього відповідь.

^ Система психологічної профілактики та корекції суїцидальної поведінки:

Першочерговою умовою попередження самогубств серед учнів є ретельне психолого-педагогічне виявлення дітей, чиї особистісні риси створюють підвищений ризик суїциду, індивідуальна робота з цією категорією дітей, розробка системи профілактичних заходів, широка просвітницька робота з сім‘ями (лист Міністерства освіти і науки України № 1/9-241 від 27.06.2001 р.).

Система роботи з профілактики суїциду має містити 7 компонентів:

  1. Психологічна просвіта педагогів, батьків, учнів:

    • створення у школі інформаційного куточка з методичною літературою, інформацією про телефон довіри, даними про адреси і режими роботи спеціалізованих лікарень, психологічних центрів допомоги, інших фахівців;

    • проведення у школах психолого-педагогічних семінарів, консиліумів, майстер-класів запрошених фахівців на теми: «Емоційні розлади у дітей та підлітків», «Фактори, що впливають на суїцидальну поведінку підлітка», «Як підняти соціальний статус учня в групі», «Цінність особистості», «Як допомогти дитині при загрозі суїциду?», «Конфлікти між учителями і підлітками», «Вибір адекватних методів педагогічної дії»;

    • під час підготовки до педрад проводиться вивчення психологічного клімату в учнівських колективах, виявлення соціального статусу учнів: лідерів чи відторгнутих;

    • проведення індивідуальних консультацій з вчителями і батьками дітей із групи суїцидального ризику;

    • організація роботи батьківського психологічного класу або Батьківського всеобучу з тем «У сім‘ї – підліток», «Емоційні порушення у дітей», «Депресивні стани у підлітків», «Алкоголізм і наркоманія у підлітковому віці», «Психологія особистісних і міжособистісних конфліктів»;

    • організація роботи груп зустрічей для батьків проблемних учнів (за потреби);

    • проведення циклу бесід з учнями про цінність особистості й сенс життя; диспутів «Я – це Я», «Я маю право відчувати і висловлювати свої почуття», «Невпевненість у собі», «Конфлікти», «Підліток і дорослий», «Спілкування з дорослими», «Спілкування з однолітками протилежної статі», «Підліткові ініціації», «Основні проблеми підліткового віку», «Стрес і депресія».

  2. ^ Створення позитивного психологічного клімату в навчальному закладі й сім‘ї - залучення учнів до громадської діяльності (спортивні змагання, клуби, товариства тощо), культурно-виховних заходів, які сприяють формуванню позитивних громадянських, естетичних почуттів, духовності учнів і педагогів.

  3. ^ Психологічна та педагогічна діагностика суїцидальних тенденцій:

  • у процесі спостереження – звернення уваги педагогів на фактори ризику: спадковість; вербальна і фізична агресія; висока конфліктність у спілкуванні; прагнення до домінування або орієнтація на залежність; ізоляція або неприйняття однолітками; різкі зміни в поведінці; низький або високий IQ; неадекватна самооцінка; несприятливе сімейне оточення; психотравматичні події (смерть близької людини, міжособистісний конфлікт, поганий вчинок, погані стосунки у сім‘ї тощо); алкоголізм і наркоманія, асоціальний спосіб життя;

  • виявлення ознак емоційних порушень – втрата апетиту або імпульсивне ненажерство, безсоння або підвищення сонливості впродовж останніх декількох днів; часті скарги на соматичні хвороби; незвичне неохайне ставлення до своєї зовнішності; постійне почуття самотності, непотрібності або суму; нудьга у звичайному оточенні або під час виконання роботи, яка раніше подобалася; втеча від контактів або ізоляція від друзів і сім‘ї; порушення уваги із зниженням якості роботи; занурення у роздуми про смерть; відсутність планів на майбутнє; раптові напади гніву, навіть через дрібниці;

  • виконання спеціальних психодіагностичних методів – 1. Соціометрія і референтометрія. 2. Малюнкові тести ДДЛ і «Моя сім‘я». 3. Методика Шуберта «Діагностика ступеня готовності до ризику». 4. Методика визначення нервово-психічної стійкості та ризику дезадаптації у стресі «Прогноз». 5. Багаторівневий особистісний опитувальник «АДАПТИВНІСТЬ» (МЛО-АМ). 6. Опитувальник депресивності Бека (Веск Depression Inventory – ВDІ). 7. Опитувальник оцінки душевного болю (автор Е.Шнейдман). 8. Модифікований опитувальний для ідентифікації типів акцентуацій характеру в підлітків (О. Лічко, С. Подмазін). 9. Карта виявлення ризику суїцидальності В. Прийменко. 10. Об‘єктивна методика визначення типу темпераменту за Б. Цукатовим. 11. Тест на виявлення суїцидального ризику СР-45. 12. Тест на виявлення суїцидальних намірів (Н. Шваровська, О.Гончаренко, І. Мельникова). 13. Методика вивчення схильності до суїцидальної поведінки (М. Горська). 14. Методика діагностики соціально-психологічної адаптації (К. Роджерс і Р. Раймонд) та методика «Наскільки адаптований ти до життя?» (А. Фурман). 15. Шкала депресії (адаптація Г.Балашова). 16. Методика діагностики рівня суб‘єктивного відчуття самотності (Д.Расел і М. Фергюсон). Даний банк методик має бути наявний у кожного шкільного психолога.

  1. Психологічне консультування учнів.

  2. Психолого-педагогічна корекція суїцидальних тенденцій:

  • навчання технік керування емоціями, зняття м‘язового й емоційного напруження;

  • навчання конструктивних поведінкових реакцій у проблемних ситуаціях (тренінг проблемно-вирішальної поведінки (Д. Романовська);

  • розвиток позитивної самооцінки цінності особистості, її соціального статусу в групі, тренінги особистісного зростання;

  • консультативна робота з батьками, педагогами, учнями, спрямована на зняття факторів, що спонукають чи провокують суїцид.

6. Систематичний контроль і врахування динаміки змін в особистості та поведінці учнів - постійний моніторинг ознак, тенденцій, ризиків суїцидальної поведінки на всіх етапах роботи психолога.

  1. ^ При потребі – переадресування суїцидальної справи спеціалістам медичного профілю - рекомендація відвідати дитячого психоневролога, психотерапевта, психіатра.

^ Десять кроків із запобігання самогубства у шкільному середовищі

Якщо ви виявили дитину із ознаками суїцидальної поведінки:

Крок 1-й: Повідомити органи управління освітою та обласний науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи.

Крок 2-й: Практичному психологу (у разі його відсутності соціальному педагогу) спільно з класним керівником створити безпечну, особистісно-орієнтовану і довірливу ситуацію навколо дитини і розпочати постійний щоденний контакт з дитиною (спілкування з використанням запитань «Що трапилося?, Я помітив, що у тебе щось відбувається негаразд, Які проблеми тебе турбують – я хочу тобі допомогти, Що у тебе на душі? Що тебе турбує? Твоя душа болить?» тощо). Знайдіть час слухати про все, що буде говорити дитина. Якщо вона замкнулася – знайдіть ключик до неї, але не чиніть тиску на дитину.

Крок 3-й: Переможіть страх над собою і поговоріть з дитиною, чи думала вона про смерть, як давно і які були її фантазії, думки, плани.

Крок 4-й: Спробуйте визначити ту складну кризову ситуацію, яка спричинила думки про власну смерть.

Крок 5-й: З‘ясуйте, чи є в родині підлітка дорослий, якого він поважає і любить, який є авторитетом або соціально близькою людиною. Знайдіть її і залучіть до постійної підтримки на певний час.

Крок 6-й: Практичному психологу, на основі своїх робочих даних, описати «Психологічний портрет школяра» та спільно з індивідуальною карткою подати для експертного прогностичного висновку в обласний науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи по факту виявлення ознак суїцидальної поведінки.

Крок 7-й: У випадку наявних випадків суїцидів у родині, попередніх суїцидальних спроб, вживання наркотиків і інших токсичних речовин, наявних психопатичних або депресивних розладів особистості, патології психічного розладу – обґрунтовано і толерантно рекомендувати батькам звернутися до психіатра, або психотерапевта, або психоневролога.

Крок 8-й: Практичному психологу школи організувати щоденне постійне підтримуюче спілкування з дитиною, вчителями та сім‘єю. Розробити індивідуальну програму психологічної допомоги та формування захисних антисуїцидальних факторів. У випадку відсутності відповідних вмінь і навичок у працівника психологічної служби – його обов‘язок знайти кваліфікованого фахівця і залучити до роботи аж до повного зникнення суїцидальних ознак в поведінці.

Крок 9-й: Виявити фактори ризику у сім‘ї та школі для конкретної дитини. Розробити рекомендації для педагогів та родини – як організувати підтримуюче спілкування з дитиною та що змінити у взаємостосунках «дорослий – дитина».

Крок 10-й: Організувати психопрофілактичну роботу у школі за 7-ми компонентною схемою (вказана вище). Затвердити план дій наказом по школі.

Р.S. У випадку завершеного суїциду організувати системну групову роботу (40-годин) з класом, де навчалася дитина, для уникнення ефекту Вертера – наслідування суїцидальної поведінки у проблемних ситуаціях.

Література:

  1. Жезлова Л.Я. К вопросу о самоубийствах детей и подростков //Актуальные проблемы суицидологии. – М., 1978.

  2. Исаев Д.Н. Предупреждение реакций дезадаптации (кризисных ситуаций) //Психология детей с нарушениями и отклонениями психологических реакций. – СПб: Питер, 2001.

  3. Личко А.Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков. – М.: Медицина., 1983.

  4. Максимова Н.Ю., Мілютіна К.Л., Піскун В.М. Основи дитячої патопсихології. – К.: Перун, 1996.

  5. Подмазин С.И. Как помочь подростку с «трудным характером». – К.. 1996.

  6. Рибалка В.В. Психологічна профілактика суїцидальних тенденцій проблемної особистості. – К.: Шкільний світ, 2009. – 128 с. – (Бібліотека «Шкільного світу»).

  7. Романовська Д. Д. Технології роботи з батьками. – К.: Главник, 2007 – 128с. – (Бібліотечка соціального працівника).

  8. Трусова С.М. Соціально-психологічні передумови та профілак­тика суїцидальної поведінки підлітків та юнацтва. – К., 2000.

  9. Шебанова С.Г. Мотивація суїцидальної поведінки неповнолітніх як об'єкт комплексного соціо-психологічного обстеження //Актуальні проблеми суїцидології: Збірн. наук. праць. – К., 2002. – Ч. І. – 156 с.

  1   2   3   4

Схожі:

Положення про центри практичної психології І соціальної роботи ] iconПротокол №19 засідання обласної Експертної комісії науково-методичного центру практичної психології І соціальної роботи іппочо
Експертної комісії науково-методичного центру практичної психології І соціальної роботи іппочо від 25 листопада 2011 року
Положення про центри практичної психології І соціальної роботи ] iconІнформація про роботу експертів Українського науково-методичного центру практичної психології І соціальної роботи Міністерства освіти І науки 4-5 листопада 2010року
...
Положення про центри практичної психології І соціальної роботи ] iconНаціональний університет „Львівська політехніка” кафедра соціології та соціальної роботи
Теоретична соціологія”,„Теорії та методи соціальної роботи”, „Вступ до практичної соціальної роботи”, „Соціальна політика в Україні”,...
Положення про центри практичної психології І соціальної роботи ] iconМетодичні рекомендації науково-методичного центру практичної психології І соціальної роботи Інституту післядипломної педагогічної освіти Чернівецької області з проведення та підготовки ІІІ етапу (обласного)
Методичні рекомендації науково-методичного центру практичної психології І соціальної роботи Інституту післядипломної педагогічної...
Положення про центри практичної психології І соціальної роботи ] iconЗвіт про діяльність психологічної служби системи освіти Чернівецької області у 2011-2012 н р
Загальні відомості про науково-методичний центр практичної психології І соціальної роботи Інституту післядипломної педагогічної освіти...
Положення про центри практичної психології І соціальної роботи ] iconVii. Завдання для самостійної роботи студентів змістовий модуль І теоретичні аспекти проблеми дитячої практичної психології тема Історія розвитку дитячої практичної психології та педології
Тема Методологія дитячої практичної психології. Психолого-педагогічний експеримент – зміст, функції і складові елементи
Положення про центри практичної психології І соціальної роботи ] iconМіністерство освіти І науки України Херсонський державний університет Інститут психології, історії та соціології паспорт кафедри соціальної роботи та соціальної педагогіки (навчально-методичний посібник)
За загальною редакцією завідувача кафедри соціальної роботи та соціальної педагогіки, кандидат педагогічних наук, доцент Коршун Т....
Положення про центри практичної психології І соціальної роботи ] iconМетодичні рекомендації нмц практичної психології І соціальної роботи Інституту післядипломної педагогічної освіти Чернівецької області з підготовки та проведення ІІІ етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з педагогіки І психології
«Про проведення Всеукраїнських учнівських олімпіад та турнірів у 2012/2013 навчальному році» від 14. 08. 2012 №916 ІІІ етап Всеукраїнської...
Положення про центри практичної психології І соціальної роботи ] iconМоніторинг якості психологічного супроводу освітніх закладів
Романовська Діана Дорімедонтівна, завідувач науково-методичного центру практичної психології І соціальної роботи чоіппо
Положення про центри практичної психології І соціальної роботи ] iconІнструктивно-методичні матеріали для проведення психологічного моніторингу стану соціальної адаптації дітей трудових мігрантів
Зазначену інформацію просимо надати для аналізу, узагальнення та розробки науково-методичних рекомендацій в паперовому та електронному...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи