Методичні рекомендації щодо відзначення 70-літнього ювілею з Дня народження народного артиста України, лауреата Шевченківської премії icon

Методичні рекомендації щодо відзначення 70-літнього ювілею з Дня народження народного артиста України, лауреата Шевченківської премії




Скачати 359.54 Kb.
НазваМетодичні рекомендації щодо відзначення 70-літнього ювілею з Дня народження народного артиста України, лауреата Шевченківської премії
Дата28.09.2012
Розмір359.54 Kb.
ТипМетодичні рекомендації



Методичні рекомендації щодо відзначення

70-літнього ювілею з Дня народження

народного артиста України, лауреата Шевченківської премії

Івана Миколайчука в загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладах

Мінченко Т.А., методист українознавства

Інституту ППО Чернівецької області,

Осовська О.П., методист з виховної роботи

Інституту ППО Чернівецької області


15 червня Україна відзначатиме сімдесятилітній ювілей Івана Миколайчука - народного артиста України, лауреата Шевченківської премії. Більше 40 ролей у кіно, 9 сценаріїв та 2 режисерські роботи - ось такий творчий доробок геніального митця. Його називали обличчям і душею українського поетичного кіно, аристократом духу, блискучим самородком. Іван Миколайчук був кінозіркою 60-70 х років. В ті роки майже жоден фільм не обходився без його участі. Він був особливий, народний, справжній, найкращий. «Я не знаю більш національного народного генія…До нього це був Довженко» — казав про Миколайчука великий Параджанов.

Народився Іван Васильович 15 червня 1941 року у селі Чортория Чернівецької області на Буковині у багатодітній сім’ї Катерини і Василя Миколайчуків. У 1957 році закінчив Чернівецьке музичне училище, а в 1961 - театр-студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі імені Ольги Кобилянської. У 1961-65 роках навчався в КДІТМ імені Карпенка-Карого. У кіно дебютував ще будучи студентом, у курсовій роботі Леоніда Осики "Двоє". Саме з іменем Миколайчука пов"язаний розквіт такого явища, що отримало назву "українське поетичне кіно". Перші ролі актора - молодий Тарас Шевченко у фільмі "Сон" та Іван Палійчук у "Тінях забутих предків" - зробили Івана Миколайчука знаменитим. З фільму "Білий птах з чорною ознакою" починається нова сторінка його творчості - він став сценаристом. Апофеозом його творчості, безумовно, був фільм "Вавілон-ХХ", поставлений за романом Василя Земляка "Лебедина зграя". Саме його обрав Іван Миколайчук для свого режисерського дебюту. Фільм вдався на славу, дістав Всесоюзний приз за кращу режисерську роботу на Всесоюзному кінофестивалі. Постійні потрясіння, заборони творчих задумів та фільмів зіграли не останню роль у долі молодого актора. На жаль, це привело до тяжкої хвороби. Він помер 3 серпня 1987 року, похований на Байковому цвинтарі у Києві. Великий митець удостоєний багатьох премій, почесних відзнак, а в 1968 році - звання заслуженого артиста України. Державна премія Української РСР імені Т.Г. Шевченка в області кінематографії 1988 року присуджена (посмертно) за створення різнопланових національних образів у фільмах "Сон", "Тіні забутих предків", "Бур"ян", "Комісари", "Білий птах з чорною ознакою", "Вавілон-ХХ", "Така пізня, така тепла осінь".

Інститут післядипломної педагогічної освіти Чернівецької області рекомендує провести наступні заходи з нагоди відзначення сімдесятилітнього ювілею І.Миколайчука:


1. Провести педагогічні читання «Він був актором до останньої миті на цій землі», «Ти злетів у синє небо білим птахом поміж зорі», «Тут засвітилась його зоря», «Білий Птах Буковини», « Він знав мову забутих предків»

методисти РМК з виховної роботи, української мови та літератури,

українознавства, керівники предметних методичних об’єднань


2. Організувати та провести екскурсії школярів до мистецько-меморіального музею-садиби І.Миколайчука. с. Чортория, Кіцманського району.

Педагоги-організатори, класні керівники,

вчителі літератури, українознавства


3. Провести уроки літератури рідного краю та українознавства на теми: «Сповідь перед твоїм обличчям», «Він учив любити Україну», «Він творив нашу духовність», «Незабутий в легендах про забутих предків», «Наша слава – Іван Миколайчук», «Іванова лебедина зграя», та ін.

Вчителі літератури, українознавства, класні керівники


4. Підготувати книжково-ілюстративні виставки «Образи душі», «Реалії серця - сценарій життя».

Бібліотекарі, вчителі літератури


5. Переглянути та обговорити кінофільми визнаного видатного актора, режисера та сценариста, у якого було все, щоб стати міфом не лише національного, але й світового кінематографу  :

- «Тіні забутих предків»- стрічка, яка здобула близько десяти радянських та зарубіжних призів та нагород, й була визнанана однією з двадцяти найкращих картин світу.

- «Білий птах з чорною ознакою» (1971), з якого починається нова сторінка у творчості Миколайчука-актора — він стає ще й сценаристом цього фільму;

- «Пропала грамота» в якому Іван не тільки виконавець колоритної ролі козака Василя, а й фактичний співрежисер. Він працював над музичним оформленням фільму. Слід згадати, що Миколайчук сприяв створенню відомого на той час тріо «Золоті ключі» (Ніна Матвієнко, Марічка Миколайчук (дружина Івана Миколайчука), Валентина Ковалевська). Це тріо й супроводжувало піснями кінострічку «Пропала грамота»;

- «Анничка» - стрічка, котра здобула Золотий приз Московського міжнародного кінофестивалю

- "Вавілон-ХХ" -яскравий, наповнений фантастичними і водночас реальними образами фільм увібрав в себе все найкраще, що міг їй дати Миколайчук-сценарист, Миколайчук-режисер і нарешті Миколайчук-актор - - "Сон", де Миколайчук виконав ролі молодого Тараса Шевченка , та ін.

Заступники директорів з виховної роботи,

педагоги-організатори, класні керівники


6. Провести учнівський конкурс на краще художнє читання віршів, присвячених пам’яті І. Миколайчука

Вчителі літератури, українознавства.

педагоги-організатори


7. Провести конкурс творчих проектів, пошукових робіт на теми: «Творча діяльність І. Миколайчука, як актора Чернівецького музично-драматичного театру», « Творчий шлях І.Миколайчука - славетної кінозірки 60-70 х років».

Заступники директорів з виховної роботи,

педагоги-організатори,

вчителі літератури, українознавства

8. Провести літературно-музичні вечори «Згадай, Україно, свого Білого Птаха», «І.Миколайчук - обличчя і душа українського поетичного кіно».

Заступники директорів з виховної роботи,

педагоги-організатори,

вчителі літератури, українознавства

9. Прочитати і обговорити книги «Карби про Івана» автора-упорядника М.І.Кубей – учителя-методиста української мови і літератури Бусницького ЗНЗ 1-111 ст ім.І.Миколайчука; «Поетичне кіно: заборонена школа» Брюховецька Л.; Літературний альманах «Толока» Савченко-Гнатюк О.


10. Провести кіномистецькі засідання на теми: «Він був актором до останньої миті на цій землі», «Нагороди кінофільму «Тіні забутих предків», «Творчість Івана Миколайчука, як актора».


^ Список літератури для підготовки заходів, присвячених 70-річчю з Дня народження І.В.Миколайчука:

Миколайчук Марія. Білий птах з чорною ознакою.

Брюховецька Лариса. Поетичне кіно: заборонена школа.

Селезінка Василь. Білий птах Буковини. Газета «Буковинське Віче», Чернівці,1990р.

Параджанов Сергій. незважаючи на відстані. Газета «Вільне життя», Кіцмань, 2001р.

Макаренко Жан. Він знав мову забутих предків. Газета «Ва-Банк», Чернівці, 2001р.

Туз Дарина. Штрихи до біографії Івана Миколайчука. Газета «Ва-Банк», Чернівці, 2001р.

Яровий Михайло. Під сузір’ям південного хреста. Літературно-мистецький випуск «Флояра», Чернівці.

Роман Корогодський. Іван Миколайчук поза іконостасом. Газета «Українська мова та література», видавництво « Шкільний світ». 2003 р.

Лемешева Людмила. Житіє Івана. Календар, Київ, 2001-2002 р.

Найда Алла. Дві години в Івановій хаті. Газета «Вільне життя», Кіцмань, 2006 р.

Куєк Мирослав. День довічного Іван. Газета «Вільне життя», Кіцмань, 2007р.

Памяті Івана Миколайчука. Київ, 2001р.

Тримач Сергій. Іван Миколайчуке. Життєпис, фільми, сценарії,задуми, спогади, світлини, бібліографія. Київ, 2002 ріке.

Будько Євген. Марія про Івана. Журнал «Міжнародний туризм», Київ, 2004 р.

Іллєнко Юрій. Народний карнавал. Журнал «Новини кіноекрану»,

Київ, 1973 р.

Савченко-Гнатюк Ольга. Літературний альманах «Толока», Кіцмань, 1995 р.

Болотенюк Микола. Білий птах з чорною ознакою або просто Іван із Чорториї. Газета «Село і люди» , с. Вовчківці, 1998 р.

М.І.Кубей. Карби про Івана. Чернівці. Видавництво «Прут», 2008 р.

На допомогу в організації та проведенні виховних заходів.

М.І.Кубей,

вчитель української мови і літератури

БрусницькогоЗНЗ І-ІІІст.

ім.І.Миколайчука

Кіцманського району


^ «СПОВІДЬ ПЕРЕД ТВОЇМ ОБЛИЧЧЯМ»

присвячується пам'яті кіномитця І.В.Миколайчука - режисера, актора, сценариста

«Народе мій, до тебе я ще верну».

В.Симоненко.


Мета. Донести до свідомості школярів глиби­ну душевної краси кіномитця Івана Миколайчука, розвивати навички підготовки усних та письмо­вих повідомлень на дану тему.

Обладнання. Портрет кіномитця, фотостенди, письмові матеріали про творчість актора, відеозаписи, фрагменти із кінострічки "Тіні забу­тих предків".

Тип.Урок-семінар.

^ Хід уроку

І Вивчення нового матеріалу.

1 .Вступне слово вчителя.

(Горить свічка, звучить поезія).

Із роси, із води,

Із білого каменю,

Із сонячних перевесел,

Із вирію далекого

І солодких весен.

Зі свого життя вчорашнього,

Із світу чужого

Верни до нас, Іваночку... (М.Кубей)

У народі кажуть, що полум'я свічки поєднує нас із душами потойбічного світу... Подумки уяві­мо, що І. Миколайчук, зірка першої величини ук­раїнського кіномистецтва, поруч із нами, а наш урок - це сповідь перед його обличчям.

Говорячи про Івана, неможливо не згадати видатного українського письменника М.Коцю­бинського, який створив безсмертну повість "Тіні забутих предків", черпаючи силу і снагу на Гуцульщині, близькій нам по духу місцині.

(Звучать гуцульські мелодії, які вико­нуються на сопілці).

Учень 1. Повертаючись влітку 1910 року з Італії, письменник завітав в карпатське село Криворівню. Він захопився людьми і красою приро­ди Гуцульщини, тут народилася мрія написати художній твір про мешканців гір. Роботу було завершено в 1911 році. За спостереженням пись­менника, гуцул і в XX ст. залишився глибоким язичником, тому і сприймав горян, як "Тіні забу­тих предків".

Вчитель. Згодом видатний режисер С.Параджанов вирішив екранізувати вищезгаданий твір М.Коцюбинського. Він, як і автор повісті, відвідав Гуцульщину і жив там, прагнучи зрозу­міти простих людей. Повернувшись, режисер при­скіпливо почав шукати актора на головну роль молодого гуцула Івана Палійчука. Він зустрічає на знімальному кіномайданчику ще невідомого Івана Миколайчука, який взяв участь у кінопробах на роль Т. Шевченка в кінострічці "Сон".

Вони стали великими друзями, народивши безцінну кінострічку "Тіні забутих предків", що обійшла весь світ, отримавши 28 медалей, уві­йшла до золотого фонду кіномистецтва держави. (Демонструється уривок із кінофільму "Тіні забутих предків").

Вчитель. Попередньо опрацювавши мате­ріал про кіномитця, ви мали можливість збагнути глибину його душі і зрозуміти життєву позицію, відчути, що саме такі сини України, починаючи від І.Вишенського і Г.Сковороди, формували силу духу рідного народу.

^ 2.Життєвий шлях митця.

Учень 2. Блискучий актор, талановитий ре­жисер і сценарист, знавець і збирач національ­них традицій та українських старожитностей І.В.Миколайчук народився 15червня 1941 року в селі Чортория Кіцманського району Чернівець­кої області в багатодітній сім'ї Катерини і Василя Миколайчуків. Навчався в Чорторийській початковій, в Брусницькій і Вашківецькій шко­лах, де здобув середню освіту, а також в Чер­нівецькому музучилищі. У 1961 році закінчив театр-студію при Чернівецькому драмтеатрі ім. О.Кобилянської. У1961-1965 роках Іван навчався в Київському театральному інституті ім. І.Карпенка-Карого у керівника курсу Віктора Івченка, одночасно знімався у фільмах "Сон" і "Тіні забутих предків". Із 1965 р. - актор кіностудії ім.О.Довженка.

^ 3. Роль митця у розвитку українського кіномистецтва.

Учень 3. В.Івченко згадував: "Перше моє вра­ження про нього склалося ще на лекціях. Миколай­чук відзначався допитливістю, прагненням акторських вирішень, які ми називаємо правдою в творчості. Ці риси допомогли Іванові стати само­бутнім митцем. Два образи, створені ним одночас­но, -Т. Г Шевченка в кінокартині "Сон" та Іванка в "Тінях забутих предків" - засвідчують це.

Прагнення до життєвої правди залишилося основним у творчості молодого артиста. Його роботи вражають багатогранністю, глибиною дум­ки. Про І. Миколайчука можна сказати, що це митець напруженої думки. Коло його інтересів не обмежується кіномистецтвом. Графіка, скульп­тура, живопис, поезія - ось далеко неповний перелік захоплень актора..."

Учень 4. За своє недовге, але красиве жит­тя кіноактор знявся у 34 фільмах. У співавторстві написав 12 кіносценаріїв та дві режисерські роботи. Особливо виразними вдалися "Білий птах з чорною ознакою", "Вавилон XX", "Камінна душа", "Під сузір'ям близнят", "Київська фантазія на тему дикої троянди шипшини", "Така пізня, така тепла осінь".

Помер Іван Миколайчук після важкої хворо­би на сорок шостому році життя 3 серпня 1987 p., похований на Байковому кладовищі у Києві.

Учень 5. За плідну працю актор нагородже­ний орденом Трудового Червоного Прапора (1971), Дружби народів (1981), медаллю "За доб­лесний труд". Відзначений почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР (1964). У1967 році удостоєний Республіканської комсомольської премії ім.М.Островського. Йому присвоєно зван­ня заслужений артист УРСР (1968). Державну премію УРСР ім.Т.Г.Шевченка в 1988 році при­суджено посмертно.

^ Учень 6. Багато поетів торкнулося словом творчості кіномитця. (Декламування поезії Т. Севернюк "Відлуння").

Учень 7. Спробуємо розкрити зміст Іванового життя його ж словами з неопублікованого інтерв'ю Віталієві Борщову:

- Пам'ятаєш, у "Білому птаху..." є легенда про те, що лелека повинен збирати і винищувати зло, яке колись сам заподіяв... Я цю легенду знав з дитинства і керувався нею в кожній ролі. І мені здається, що для художника, тим більше для актора, найважливішим має бути прагнення відчувати себе оцим білим птахом і визбирува­ти ящірки, гаддя... І я хотів би пронести цього білого птаха через усе життя, щоб він людей не лишав байдужими. Я дуже радий, що Юрко Іллєнко такої ж думки про творця.

Коли я казав про легенду, то мав на увазі всі ролі, котрі хотілося підпорядкувати цій ле­генді, всі ролі, які б вони не були... Бо ж, переконаний, зло можна трансформувати на добро".

^ 4.Світове значення творчості Івана Мико­лайчука.

Учень 8. Талант Івана сягав далеко за межі України. Одного разу Іван Васильович зустрів­ся із всесвітньо відомим французьким актором Жаном-Полем Бельмондо в Болгарії, де він перебував на зйомках. Бельмондо впізнав Івана по кінокартині "Тіні забутих предків". Він запро­сив його на кілька годин до бару, бо відлітав вечірнім рейсом. їм запропонували переклада­ча. Бельмондо сказав: "Не треба посередника. Які ми були б артисти, щоб не зрозуміли один одного". "Ми розмовляли про все на світі, не зронивши жодного слова", - сказав пізніше Іван Васильович.

^ 5. Нездійсненні задуми Івана.

Учень 9. Іван мріяв зняти кінофільм про долю буковинки за кордоном, а найбільшою його метою було екранізувати традиції рідного краю, зокрема, буковинську переберію, але тогочасна влада завадила здійсненню творчих планів кіно­митця. Останнім кінотвором Івана, який він напи­сав у 1983 році, був сценарій "Небилиці про Івана, знайдені в мальованій скрині з надписа­ми". Дати життя цьому творові на екрані Мико­лайчук вже не встиг через непорозуміння з цен­зурою, а згодом і станом здоров'я.

(Чути стук у двері)

Вчитель. Прошу, заходьте.

(До класу заходять троє героїв із неекранізованого за життя Іванового твору).

(Члени літературно-мистецької студії "Свічечка" Брусницького ЗНЗ І-ІІІ ступенів ім. І. Миколайчука інсценізують уривок з твору кіномитця від слів "У Розкращинцях ярмарок вже за сонце вирував" до "Пан під регіт дядьків щез у натовпі").

^ 6. Заповіт Івана.

Учень 10. На могилі актора є слова із україн­ської народної пісні. Зміст тексту - заповіт невмирущого духу Івана:

... Та нехай він бродить,

Та нехай він блудить,

- Прийде тая годинонька,

Що він мене збудить!

ЦІ слова є синонімом до епіграфу нашого уроку-сповіді.

І 7. Пам'ять земляків про Івана.

Вчитель. У1988 році за клопотанням педколективу Брусницької школи Верховною Радою УРСР навчальному закладу було присвоєно ім'я І. Миколайчука. У школі створено Іванову світли­цю та декоративну бетонну стеллу, на якій зоб­ражено героїв Іванових фільмів. У 1991 році на честь 50-річчя Миколайчука в Чернівцях прохо­див Всеукраїнський кінофестиваль. У рідній Чорториї створено садибу-музей митця.

Сьогодні обдаровані учні нашого навчально­го закладу роблять творчі спроби. Школярі про­довжують традиції видатного діяча культури України. (Члени шкільної літературно-мистецької студії "Свічечка" читають твори, присвячені пам'яті І.Миколайчука, серед них переможець об­ласного літературного конкурсу "Вірю в майбутнє твоє, Україно", учениця 9-Б класу Ольга Харина, переможець районного форуму "До оберегів відродження", учениця 10-Б класу Ірина Сагай­дак, лауреат обласного конкурсу "Буковинські пе­ресмішники", учениця 10-Б класу Марина Руснак).

^ III. Підсумок уроку.

Вчитель Режисер Л.Осика писав: "У тому, що зробив Іван Миколайчук - актор, драматург, режисер, громадянин, так багато і розуму, і сер­ця, і болю, і надії, що вистачить з лишком і нам, і дітям нашим. Його творче, особистісне послан­ня людям відбулося, хоча й багато років свідомо відсувалося перестрахувальниками в тінь фаль­шивих авторитетів від кіно, на, околиці суспіль­ної свідомості".

(Звучить мелодія пісні Т.Петриненка "Україно", всі учасники встають і співають).

^ IV.Домашнє завдання. Написати твір - роздум "Сила таланту".


З поетичного чуркача

Марійка Сербин


Пам’яті

Івана Миколайчука

В моїй пам’яті журливо проліта

Білий птах із чорною ознакою.

Зіпливають у безмежний край літа,

Сповнені любов’ю і подякою.


Залишився птах навіки молодим…

Під вікном калина дзвонить росами,

Стелиться туман, неначе сивий дим,

Понад буковинськими покосами.


Мирослава Фуштей

Землякові

Стихли води Черемоша,

Де рідня твоя хороша

У батьківськім зелен-краї

Тебе й досі виглядає.


І не вірить сива мати,

Що немає сина.

Похилилась біля хати

Журлива калина.


Наш Іванко Буковині

І селу вклонявся.

Він з простенького хлопчини

До вершин піднявся.


Він не зрадив своїй мрії

І своєму хисту.

Ми несли свої надії

Земляку-артисту.


Не судилось завершити

Задуми крилаті…

Світлий образ буде гріти

Нас у кожній хаті.


І допоки ще світити

Сонечку в зеніті,

На екранах будеш жити

Ти по всьому світі.


Ольга Савченко-Гнатюк

^ Шлях до Івана

Як довго ми до тебе йшли, Іване,

Крізь безгоміння літ, тривоги.

Уперто вірили:колись настане

Час прощі наших душ убогих.


Яке то щастя – жити твоїм дивом:

Черкнути обрій білим птахом,

У Вавилоні мудрувати сивім,

Щоб стати тінню, а не прахом.


Твоє життя - трагедія й надія.

Ти ніс у серці біль народу.

В тобі жила його одвічна мрія

Про велич праці і свободу.


Нехай завжди, наперекір усьому,

Горять, не меркнуть в мудрім слові,

Запалені від тризни в світі цьому,

Свічки нашої пам’яті й любові.


^ Кожулянко О.Б.,

вчителька ЗОШ№18 м. Чернівців.

Усний журнал «ТАЛАНТИ ТВОЇ БУКОВИНО"

Мета: Ознайомити учнів з життєвим і творчим шляхом відомих буковинських митців: Івана Миколайчука, Назарія Яремчука, Володимира Івасюка;

- розвивати пошуковий та дослідницький інтерес та навички виразного читання учнів;

- виховувати в учнів національну гідність, гордість за своїх талановитих митців.

Обладнання: портрети, виставка з матеріалами про відомих митців, відеозапис фільму з Іваном Миколайчуком, аудіозаписи пісень Назарія Яремчука та Володимира Івасюка, свічки у свічнику, карта Чернівецької області.

^ 1. Вступне слово вчителя.

Ми стоїмо на межі двох тисячоліть і важимо: яке воно -те, що вже відбулося?

Про давні часи написано літописи тугих пергаментів, Переказано нам вікові легенди і пісні.

Ми закодували у свою генетичну пам'ять імена зодчих, гетьманів і митців. Оце і все, що залишилося від часу. Але саме це є основою духовності і мови - речей, які не підвладні часові.

І яка б кон'юктура не вирувала на політичних змаганнях, як би не тиражувалися графоманство і комп'ютерна музика, хто б із дріб'язкових не сідав у ряди апостолів - все це лише на коротку мить.

Бо залишається лише справжнє - глибоке, виразне, послідовне, світле, людяне, як у політиці, так і у мистецтві.

До таких постатей належать митці, наші земляки, про яких ми сьогодні і поговоримо на уроці.

Наш усний журнал присвячено творчості І.Миколайчука, Н. Яремчука, та В.Івасюка.


І сторінка - Іван Миколайчук


„І той талан гіркий і вроду

Не задля себе, для народу"

Вчитель читає вірш Т. Северенюк "Відлуння"

Він був. Він є. Не кадр його змінив,

Відлуння друге... Третє... Безконечна

Іван Довічний. Тил зірок, доріг...

Завжди - мандрівка. І ніколи - втеча.


По норах тьми до срібних веж сторіч

Через провалля, пущі, пащі ери...

На одрі - день. Завжди. Ніколи - ніч

Намарні навіть смертохмарні бери


Помалу вік накрапує свій лік,

А хліб життя, замітаний на слові.

Годує дух на захист від шулік,

Влива блакить у чад лихої крові.


З долини зір безмежжя долина,

Відлуння друге, третє... не останнє...

Дзвенить пікова тонко, як струна,

Завжди - на схід. Ніколи - на смеркання.


^ Питання до класу:

- Кому присвячено цей вірш?

- Чи знаєте ви, хто такий І. Миколайчук?


Слово вчителя:

Так, людина живе, поки живе її душа. Один губить її у буденних дріб'язках, торгує нею гуртом і вроздріб, вимінюючи на сите існування і марнослів'я. А інший, немов святиню, береже свою високу і горду душу, не даючи ні замулитись її чистоті, ні потоптати її вельможними чобітьми.

Людиною з чистою душею і високими помислами ми називаємо генія українського кіно, нашого земляка І.Миколайчука,

^ Життєвий шлях митця (повідомлення учнів)

Народився 15 червня 1941 р. в с.Чортория Кіцманського району в багатодітній сім'ї Миколайчуків. Мати Катерина, домогосподарка, батько Василь, прохідник на залізниці сполучения Чернівці - Вижниця.

По закінченні Брусницької семирічної школи Іван навчається у Вашківській середній школі. У1957 році вчиться на шестимісячних курсах Чернівецького музичного училища, в 9-10 класах вечірньої школи в Чернівцях, в театрі-студії при Чернівецькому українському музично-драматичному театрі ім. О. Кобилянської. Отримує спеціальність «актор драми», працює театрі.

В 1961-1965 р. навчається в Київському театральному інституті ім. Карпенка-Карого.

З 1965 року - актор кіностудії ім. О. Довженка.

У 1964 р. знімається у кінофільмах «Сон» В. Денисенка та «Тіні забутих предків» С. Параджанова. У 1964 р. за роль у фільмі Т. Г. Шевченка «Сон» нагороджений медаллю «За доблесний труд», Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР, у 1967р. - за роль Давида Мотузки у фільмі «Бур'ян» удостоєний комсомольської премії ім. М. Островського. У 1968р. І. Миколайчуку присвоєно звання «Заслужений артист України».

За роль Петра у кінофільмі «Білий птах з чорною ознакою» в 1971р. його нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, за фільм «Така пізня, така тепла осінь» у 1981 році - орденом Дружби народів.

За створення різнопланових національних образів у фільмах «Сон», «Тіні забутих предків», «Бур'ян», «Комісари», «Білий птах з чорною ознакою», «Вавилон XX», «Така пізня, така тепла осінь» І. Миколайчукові присуджено Державну премію УРСР ім. Т.Г. Шевченка в 1988 p. (посмертно). Понад 20 років знімався в кіно, зіграв близько 50 ролей, автор 9 сценаріїв.

Помер З серпня 1987 р. в Києві, похований на Байковому цвинтарі. 15червня 1991р. у Чорториї відкрито меморіальний музей Івана Миколайчука у заново відбудованій хаті на місці старої хати родини Миколайчуків.

Іменем І.Миколайчука названо центральну вулицю Чорториї, вулиці в Кіцмані, Чернівцях. В листопаді 1991p. в Чернівцях в пам'ять про Івана Миколайчука відбувся І-й Всеукраїнський кінофестиваль.

^ Бесіда за питаннями:

- Які фільми знято за участю І. Миколайчука? („Сон", „Тіні забутих предків", „Білий птах з чорною ознакою", „Така пізня, така тепла осінь", „Гадюка", „Камінний хрест", „Анничка")

- А до яких фільмів він сам писав сценарії? („Білий птax із чорною ознакою", „Під сузір'ям Близнят", „Вавилон XX")

Перегляд фрагменту відеофільму „Розвідники" з Миколайчуком у головній ролі (3 хв.)

Вчитель: Давайте послухаємо, якою людиною був І.Миколайчук (Звучать повідомлення учнів)

Учень 1: Високість була властива І.Миколайчуку у всьому. Ще в 60-ті роки він, як ніхто, мав відчуття гонору і достоїнства бути українцем і не соромився розмовляти українською мовою. Він ніколи не підігравав і ні під кого не підлаштовувався, бо був самодостатнім завдяки власному баченню світу; завжди гордився тим, хто він і звідки. Світ для нього починався з Буковини.

Таким постав І.Миколайчук зі спогадів народного артиста України Федора Стригуна, який давно у своєму службовому кабінеті на місці, відведеному для вождів, повісив портрет геніального друга.

Учень 2: Як згадувала Марія Миколайчук, зіткнення з приводу українства виникали в Івана повсякчас. Одного разу Борис Брондуков привів на їхню київську квартиру відомого російського кіносценариста Віктора Мережка. Сіли за стіл. Іван надав Марії, як господині, вітальне слово. Мережко, почувши, що вона каже: "Ой, я вас прошу, говорите на нормальном языке. Я уважаю украинскую песню, но это ваше наречие..." Іван встав і показав гостеві на двері: „Тих, хто не поважає моєї мови у моїй хаті, прошу негайно вийти!".

Мережко знітився, зніяковів і Брондуков та почав його вмовляти, аби вибачився. Той мусив перепроситися і замислився за столом, але душевної розмови у нього з Іваном не вийшло.

Учень 3: Івана Миколайчука ніхто і ні за що не міг купити - настільки він був принциповим у своїх поглядах і творчості. Навіть тоді, коли кожне його слово доносилося в інстанції, кожен твір розглядали в цека партії, кожен сценарій читали від слова до слова і писали зауваження на полях. Зокрема, на сценарії до фільму „Білий птах з чорною ознакою" з'явилося таке зауваження цензури: "Идеализирует и романтизирует бендеровское движение". На це Іван сказав: „Якби не було цих зауважень, я б не знав, куди мені йти і що мені робити. Так я відразу бачу больові точки і знаю, куди мені стріляти, що писати і як грати..."

Учень 4: Був І.Миколайчук не просто відомим і улюбленим у народі, а був хорошою, доброго людиною, його душа тонко вміла сприймати і страждання інших, і радість, і милосердя...

Ось декілька з таких зустрічей.

У Яремчі, ідучи повз школу-інтернат на зйомки, Іван Васильович зустрівся з глухонімими дітьми. Вони не відпускали його, і І.Миколайчук із задоволенням провів з ними цілий день.

Він умів вклонятися і дитині, і квітці, і небу. Свою щирість і доброту І.Миколайчук проявив і тоді, коли уступив квартиру своєму товаришу, який не мав де жити з сім'єю.

Одного разу він зустрівся із французьким актором Жаном-Полем Бельмондо в Болгарії, де він перебував на зйомках. Бельмондо впізнав Івана по фільму „Тіні забутих предків", який демонстрували в Парижі. Він був вражений цим фільм, особливо роботою молодого актора І.Миколайчука. Потім запросив Івана на кілька годин до бару. Їм запропонували перекладача Бельмондо сказав: „Не треба посередника. Які б ми були артисти, щоб не зрозуміли один одного."

„Ми розмовляли про все на світі, не зронивши жодного слова", - сказав пізніше І.Миколайчук.

Марія Євгенівна, дружина Івана Васильовича виступила в Мехіко. Після виступу на сцену вийшла молода жінка-мексиканка, і дала Марії золотий перстень, щоб вона передала його Іванові. Як бачимо, Миколайчука знали і любили навіть у Мексиці.


^ Виразне читання віршів про І.Миколайчука

Л .Костенко „Не знятий кадр незіграної ролі"

В.Вознюк „Київ, Шостого серпня"

Вчитель:

На жаль, передчасно згорів великого і рідкісного талант чоловік на олтарі високого мистецтва, котрий і в часи жорстокого тоталітарного режиму творив українське поетичне кіно, залишивши у спадок неповторний художній скарб, за яким нас довічно визнаватимуть на вселенських безмежних просторах.

Та його творчий доробок безумовно знаковий у нашій історичній пам'яті. Бо він прийшов у цю пам'ять від зірок і сонця над Черемошем, від божественної лугової тиші, коли чути, як бринять ранкові роси на буйній зелені, а передовсім - від маминої любові, пісенної душі і неосяжної доброти.


ІІ сторінка - Назарій Яремчук

Він любив вас усіх,

та найбільше любив Україну"

Вчитель: А тепер доторкнемося душею до безцінного мистецтва музики.

1. Звучить пісня у виконанні Н.Яремчука (Чи впізнали ви цей чарівний голос?)

2. Життєвий шлях відомого співака в дослідженнях учнів.

Учень 1: Народився 30 листопада 1951 року в селі Рівня Вижницького району на Буковині. Закінчив Чернівецький державний університет (нині - ЧНУ ім» Ю.Федьковича) та Київський державний інститут культури ім. О.Корнійчука.

З дитинства закоханий у чарівну красу Буковинського краю, народної пісні, співак вже юнаком став провідним солістом вокально-інструментального ансамблю «Смерічка» Чернівецької обласної філармонії, згодом - дипломантом Міжнародного конкурсу «Братиславська ліра» у Чехословаччині та Всесвітнього фестивалю молоді і студентів у Москві.

Майже чверть віку тривала плідна творча діяльність Назарія Яремчука, якою він стверджував високі ідеї гуманізму, дружби, самовідданого служіння рідному народу. Його красивий голос звучав натхненно і щиро, закликаючи людей до миру та злагоди. Географія концертної діяльності Н. Яремчука охоплює майже всі континенти земної кулі. Його чистий, як джерельна вода, голос зачаровував людей, отримував визнання жителів і Української діаспори в Канаді, США, Індії, Німеччині, Лаосі, Польщі, Росії, Румунії та інших країнах. Ризикуючи життям, він співав під час Бойових дій в Афганістані, перед ліквідаторами Чорнобильської аварії. Незабутніми залишаться його зустрічі у сільських трударів під час жнив, у шахтарів Донбасу, у металургів Запоріжжя, всіх жителів України, які з захопленням дивились ї слухали телепередачі «Алло, ми шукаємо таланти!», «Зичимо щастя», «Даруємо пісню», «Пісенний вернісаж» та інші.

Творчість Н. Яремчука високо оцінена державою, він отримав звання «Заслужений артист України»( 1978р.), орден Дружби народів (1985р.), звання «Народний артист України» (1987р.). До ювілею своєї чвертьвікової діяльності він готував творчий концерт у найкращому концертному палаці нашої держави, але у розквіті таланту і енергії, на 44 році життя підступна недуга обірвала лет нашого чарівного пісенного улюбленця публіки - співця смерекового краю.

По світлій пам'яті Н. Яремчука в Чернівцях його прізвищем названа вулиця, на будинку, де жив, встановлена меморіальна дошка, а в родинній садибі в с. Рівня відкрито музей.

Враховуючи вагомий внесок співака у розвиток національній української культури, трудовий колектив Чернівецької обласної філармонії подає матеріали на Н. Яремчука для присвоєння йому Державної премії України ім. Т.Г.Шевченка (посмертно), за значний внесок у розвиток українського естрадного мистецтва за період з 1979 по1995 pp. Присуджено її в 1996 році.

У Вижницькій школі-інтернаті ім. Н. Яремчука діє музей артиста.

^ Під музику звучать спогади про Н.Яремчука:

Учень 2: Василь Зінкевич, народний артист України, лауреат Національної премії імені Т.Г.Шевченка.

Назарій Яремчук - це істинно наша національна гордість». Назарій був тим співцем, який дійсно окреслив територію своєї зірки вірною любов'ю до України. А вона, наша ненька-держава, повсякчас була його музою. Для мене саме від цього духовного джерела розпочинається він як особистість, як людина, і до цього щось додати неможливо. Назарій вірно служив своїй музі. І тому був для нас природним і зрозумілим, як і наша українська пісня. Назарій творив і стверджував її русло. І тому результат його праці -живий.

Учень 3: Павло Дворський, співак композитор, народний артист України.

Назарій був для мене дорогою людиною. Хоча, як кажуть, у житті - наче на довгій ниві. Були в нас перемоги, були і поразки, Мені здається, ми з Назаром удвох намагалися створити ті твори, ту творчу атмосферу і той настрій, які підносили б народну ініціативу та мобілізували б їхні невичерпні, життєві можливості. Коротше кажучи, Назарій був для мене творчим побратимом, старшим мистецьким братом.

Учень 4: ^ Дмитро Гнатюк, народний артист України, уродженець Буковинського краю.

Назарій міг би ще дуже-дуже багато зробити в житті для популяризації української пісні. Та навіть те, що залишив він в естрадній царині, збереже йому славу на довгі-довгі роки.

Учень 5: ^ Василь Кошман, директор Чернівеиької обласної філармонії.

Якось Назарія запитали: „Ти не хотів би бути народним артистом Радянського Союзу?" „А чом би й ні? Можна", - відповів співак. „Тоді вивчи кілька російськомовних пісень; покажи їх слухачам. Хай їх Москва побачить. І тоді...", - радив один владний „доброзичливець"» „Якщо так, то я не хочу бути народним артистом Радянського Союзу..."

Учень 6: Читає вірш «Пам 'яті Назарія Яремчука» Автор - проста жінка-мати Галина Дикун.

Сумує, тужить Буковина,

Здригнулись Карпатські гори,

В печалі рідна Україна,

У Чернівці ввірвалось горе.


Навкруг, від Заходу до Сходу,

Сумних мелодій лине звук.

Не стало гордості народу –

Помер Назарій Яремчук.


Він наче розливав всім чари

Прекрасним голосом дзвінким

Чудова пісня про Стожари,

Про запорозьких козаків.

А як співав „Червону руту"

З Зінкевичем, Івасюком!

Не віриться, не може бути,

Що він заснував тим вічним сном.


Пішов з життя він передчасно,

Такий красивий, молодий.

Співав „Моя зоря незгасне"

Вона ж погасла назавжди.

Ні, він не вмер, він житиме в віках,

В піснях, в серцях і в пам'яті народу.

Його чарівна пісня, наче птах,

Летітиме від Заходу до Сходу.


Вчитель: Про Назарія сміливо можна сказати:

Не захлиснув його хвалебний вал,

Не оп'янили слава й запах лавру.

Він працею талант свій гартував,

Струною проганяв зажури хмару.


Та найкраще про нього говорять його записи і вірші щоденнику, якому він довіряв сокровенні думки:


Я разом із своїм народом,

Душею, і плоттю, і кров'ю...

Подихом, кожною клітиною,

І в радості, і в горі -

Це моє щастя до загину,

Я по життю, по бурях твердо лину.

(Н. Яремчук 1992 рік)


1978 - йому присвоєно звання заслуженого артиста України.

1979 рік був для Н. Яремчука сумним і трагічним, бо не стало друга і побратима Володимира Івасюка.

Цей біль не залишив Назарія довіку. Ось як він написав про це у своєму щоденнику через три роки:

„Минуло з того часу рівно три роки. З того страшного квітневого дня, коли він пропав, щез, як крізь землю провалився, минуло так багато часу... Три роки... Три роки у роботі, у творчих стражданнях, гастрольних поневіряннях, але завжди поруч мене ступав і йде він - Володя Івасюк. Він зі мною, в різних кутках землі, куди занесуть гастролі, на кожному концерті. Я вимовляю його слова, його пісні співаю. Він часто приходить у сни. Ні, це не мелодрама-це пам'ять, священний скарб назавжди."

ІІІ сторінка - Володимир Михайлович Івасюк


Діалектика творчості дуже проста-

Бути першим до страти. "

Повідомлення учнів про життя і творчий шлях

Український композитор Володимир Івасюк народився в м. Кіцмань Чернівецької області 4 березня 1949 року. Там закінчив середню й музичну школи.

Видатні здібності до музики проявив дуже рано, спочатку - як скрипаль, що дозволило йому деякий час навчатися в Київській школі для обдарованих дітей, а з 14 років - як композитор.

Вже в юному віці він переміг у обласному конкурсі на кращу пісню, написавши на вірші В. Миколайчука твір «Відлітали журавлі».

Талант Володимира Івасюка з найбільшою силою проявився 1970-1975 роках, коли він написав найкращі свої пісні.

13 вересня 1970 року з Театральної площі Чернівців у телепередачі «Камертон доброго настрою» вперше прозвучала пісня «Червона рута», якій судилося прославити і молодого композитора, і, безперечно, всю українську естрадну музику. Бо «Червону руту» виконували кращі співаки тодішнього Радянського Союзу та інших країн, і співали на всіх широтах та меридіанах люди всіх національностей, на просторах від Карпат і до Курильських островів. Співали й розуміли без перекладу.

Професійні якості Івасюка - композитора та його небуденний талант проявився в таких творах, як «Балада про мальви», «Балада про дві скрипки», «Пісня про тебе», «У долі своя весна» й багато інших, які й сьогодні займають високі місця в хіт-парадах української пісні. Шедевром пісенної творчості Володимира Івасюка, в якому він випередив свій час, вважають «Літо пізніх жоржин», й сьогодні залишається перлиною сучасної пісні. Володимир Івасюк працював у жанрі інструментальної музики, був також талановитим поетом і художником. Його життя- це згусток Неймовірного таланту, величезної працьовитості й високої моральності.

Композитор загинув у травні 1979 року. Його музика живе в наших серцях.

Його „Червону руту знають по всьому світу. Її співають навіть японці. Тому ми сьогодні на уроці, теж не могли оминути її увагою. Співаємо ж усі разом.

^ Звучить „Червона рута '' у виконанні шкільного ансамблю.

Вчитель: Передчасна незрозуміла смерть митця дуже схвилювала всіх, хто любив його пісні. Біль, смуток відчувається у віршах наших поетів, присвячених Володимиру Івасюку.

^ Виразне читання віршів про Володимира Івасюка.

В.Вознюк «Із голосу скрипки»,

M.Iвaсюк «Молитва за сина» ,

В. Басладинський „Закатований співець",

^ Г. Тарасюк „Я стоятиму оддалік ".


Підсумок:

(Запалюються 3 свічки у свічнику)

Вчитель: Володимир Івасюк разом з І.Миколайчуком та

Н.Яремчуком прив’язали до нашого краю мистецький бомонд, удостоївшись Державної премії імені Т.Шевченка.

Були вони, неначе ясні метеори, що так яскраво палали, і тому так швидко згоріли на мистецькому небосхилі, але світло від них не згубилося, не заблудилося в пітьмі.

^ Про кожного із них сміливо можна сказати:

Не захлеснув його хвалебний вал,

Не оп’яніли слава й запах лавру,

Він працею талант свій гартував,

Струною проганяв зажури хмару.


Буковинський наш лелеко

Літературно-музична композиція

(До 70-річчя від дня народження видатного українського кінорежисера, сценариста та актора Івана Миколайчука)

Р.О.Савчук,

вчитель української мови і літератури

Бобовецької ЗОШ І-ІІІ ступенів

Сторожинецького району

Мета: розкрити внутрішній світ талановитої людини; ознайомитися з

творчою спадщиною Івана Миколайчука; розвивати навички підготовки усних повідомлень на задану тему; виховувати любов до

мистецтва.

Обладнання: портрет кіномитця, фотостенд, виставка книг про актора,

рушники, квіти на столі, мультимедія, серія кінофільмів “Культове

українське кіно” (“Тіні забутих предків”, “Анничка”, “Вавилон ХХ”)

Епіграф: Ти злетів у синє небо

Білим птахом поміж зорі…

Г. Олійник

(Святково прибрана зала. Звучить притишено музика)

Учитель:

Буковина! Наш мальовничий буковий край, який здавна славиться літературними та мистецькими талантами. Він дав чимало поетів,

прозаїків, композиторів, живописців, скульпторів, артистів та акторів.

Людина живе доти, доки її пам’ятають. Навіть якщо життя її зупинилося на якійсь передчасній версті, тоді вже відлік рокам від зупиненої миті ведуть її друзі й рідні, кому душа не перестає боліти.

Сьогодні ми з вами поведемо розмову про велику людину, що життям своїм світила іншим і за це гідна пам’яті довгої та щирої.

Таку щиру любов завжди викликає в нас ім’я Івана Миколайчука, якому

15 червня виповнилося б 70. Це була людина з чистою душею і високими помислами. “Я не знаю більш національного народного генія…До нього це був Довженко”, – казав С.Параджанов. Він був особливий, народний, справжній, найкращий. Блискучий самородок, обличчя і душа українського поетичного кіно.

(Звучить пісня “У райськім саду” у виконанні С.Гіги.)

^ Тебе на крилах принесли лелеки’’,-

В дитинстві мати мовила мені.

Біографи”:

1 учень: Іван Васильович Миколайчук народився 15 червня 1941 року в селі Чортория Кіцманського району Чернівецької області в багатодітній селянській родині Катерини і Василя Миколайчуків. Навчався в Чорторийській початковій, в Брусницькій і Вашківецькій школах, де здобув середню освіту. Навчався в Чернівецькому музичному училищі, яке закінчив у 1957 р.

^ 2 учень: У 1960 році навчався і в театрі-студії при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О.Кобилянської.

Мистецтвознавці”:

1 учень. Зі спогадів Володимира Михайловського.

“Пригадую, як одного разу завітав до народного артиста України

П.Г. Міхневича-першого Іванового учителя в Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О.Кобилянської, про якого Іван не раз згадував: “Він мене, п’ятнадцятирічного хлопчика, повів за руку у мистецтво. Це прекрасна, чуйна людина, талановитий митець, я з вдячністю згадую його уроки майстерності.”

І вчитель не приховав скупої сльози, коли довідався і про шкільний музей, і про присвоєння школі в майбутньому його імені.

2 учень. – То добре, що не втрачаємо у собі високої порядності, сказав у вдоволенні. Коротким життям Миколайчук заслужив глибокої пам’яті свого народу. Більшість героїв, які зіграні ним – то високий урок громадянства не для одного покоління. Не кажу вже про фільми, які він створив. Більшість з них-то літопис Буковини…” (1988, червень)

Читець: Незнятий кадр незіграної ролі

(Ліна Костенко)

Його в обличчя знали вже мільйони:

Екран приносить славу світову.

Чекали зйомки, зали, павільйони,–

Чекали всі!

Іван косив траву.

О, як натхненно вміє він не грати!

Як мимоволі творить він красу!

Бур’ян глушив жоржини біля хати,

І в генах щось взяло косу.

Чорніли вікна долями чужими,

Іван косив аж ген, десь по корчі.

Хрести, лелеки, мальви і жоржини

Були його єдині глядачі.

І не було на вербах телефону,

Русалки виглядали із річок,

Щоденні старти кіномарафону

Несли на грудях фініші стрічок.

Десь блискавка-як бліци репортера,

Проекція на хмару грозову,

На плечі стрибне слава, як пантера –

Він не помітив, бо косив траву.

Іваночку! Чекає кіноплівка.

Лишай косу в сусіда на тину.

Іди у кадр, екран – твоя домівка.

Два виміри, і третій – в глибину.

Тебе чекають різні дивовижі,

Кореспонденти прагнуть інтерв’ю.

Москва. Гран-Прі. Овації в Парижі.

Іван косив траву...


Учитель: Іван Миколайчук – символ українського кіно. Його високе мистецтво стало початком відродження в кіно поетичних довженкових традицій. Він міг малозначну деталь піднести до узагальнення, надати їй метафоричності. Кожен Миколайчуковий образ заставляє замислитися над розумінням миттєвості й вічності.


^ Пройшло дитинство, юності не стало,

Життя наклало на чоло печать”

Біографи”:

3 учень: У 1961-1965 рр. навчався у Київському театральному інституті ім.І.Карпенка – Карого у керівника курсу Віктора Івченка. У кіно дебютував ще студентом, зігравши ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі “Сон” та Івана Палійчука в “Тінях забутих предків”, й одразу здобув загальне визнання.


Мистецтвознавці”

3 учень: Кінострічку “Тіні забутих предків” визнали однією з двадцяти найкращих картин світу. Поза сумнівом, успіхові цього фільму сприяла участь талановитих митців і передусім Івана Миколайчука. На кінопроби потрапив випадково. Проте вся творча група на чолі з режисером Сергієм Параджановим була захоплена грою, після того його запрошували в Голлівуд, але Держкіно про це актора не повідомило. Американці назвали на честь Івана Миколайчука малу планету.

4 учень: Після успішного дебюту в кіно Івана знімали часто. У кожній картині він запам’ятовувався своєю яскравою грою. Миколайчук був яскравим романтиком, який прагне вершини. Фільм “Білий птах з чорною ознакою” розгортає нову сторінку в його творчості – він стає ще й сценаристом.

(Перегляд фрагментів із фільму “Тіні забутих предків”)

Учитель: І.Миколайчук та С.Параджанов стали великими друзями, створивши безцінну цю кінострічку, що обійшла весь світ, отримавши 28 медалей, увійшла до золотого фонду кіномистецтва держави.


^ Читець: Відлуння

(Тамара Севернюк)

ІІ

Він був. Він є. Не кадр його зберіг.

Відлуння друге.. Третє…Безконеччя.

Іван -Довічний. Пил зірок, доріг…

Завжди – мандрівка. І ніколи-втеча.

По норах тьми до срібних веж сторіч

Через провалля, пущі, пащі, ери…

На одрі-день. Завжди. Ніколи-ніч.

Намарні навіть смертохмарні бери.


Помалу вік накрапує свій лік,

А хліб життя, замішаний на слові,

Годує дух на захист віж шулік,

Влива блакить у чад лихої крові.


З долини зір безмежжя долина,

Відлуння друге, третє… не останнє…

Дзвенить підкова тонко, як струна,

Завжди - на схід. Ніколи –на смеркання.


(Звучить пісня “Маріє” у виконанні О.Пономарьова)

“Залиши дорогу за собою”, –

Попросила на прощання ти.

Я пішов росою голубою

У манливі райдужні світи.

Учитель: Буковина завжди чекає Марію. Бо любить. А як почує її пісні – радіє і серцем, і горами, і нивами… І кущами Іванової чорторийської калини о будь-якій порі.

Марія Миколайчук – дружина Івана, заслужена артистка України, яка часто навідується до родинних Чернівців з творчою групою.

“Мистецтвознавці”

5 учень:

Зі спогадів артистки Дарії Андрусяк. “Пісні Марії допоможуть кожному зрозуміти себе, пізнати світ, гармонію краси… Відкрийте двері у храм своєї

душі і впустіть дивну пташку, яка тче пісню найтоншими струнами свого серця…”

6 учень:

Зі спогадів Марії Миколайчук: “Привезла на рідну Буковину буковинські пісні, а це, як розумію, велика відповідальність. Звідки вони влилися в моє серце? Багато з них я перейняла від родини Івана Миколайчука, мого дорогого чоловіка. А ще чимало з них-64 пісні – подарував мені колись Володимир Івасюк. Він часто навідувався до нас у Києві. Це завдячуючи йому вони записані до золотого фонду радіо України.

7 учень:

Зі спогадів доцента ЧНУ ім. Ю Федьковича Анатолія Добрянського.

“Сам Бог створив цей голос для того, щоб співати про любов до найдорожчого – до матері, до чоловіка, до рідного краю. Божественними устами Марічки вимовляє душа Івана, яка десь тут над нами і радіє, що живе його велика любов, продовжувачка великої справи.” (2001, травень)

(Перегляд фрагментів із кінострічки “Анничка”)


^ На тих шляхах, що доля присудила,

Зазнав добра і лиха на віку”

Біографи”

4 учень:У сімдесяті роки почалися гоніння на діячів культури, які зачепили й Івана. Його звинуватили в націоналізмі, кваліфікували як людину ворожої

ідеології. Стрічка “Білий птах з чорною ознакою”, що здобула Золотий приз Московського міжнародного кінофестивалю, була сприйнята як мало не випад ворожих націоналістичних сил. Лягли на полицю і “Тіні забутих предків”. Так поступово актора почали відлучати від творчого процесу.

5 учень:І досі залишається таємницею, як митцеві вдалося зняти наповнений фантастичними і водночас реальними образами фільм “Вавилон ХХ”, який

увібрав усе найкраще, що міг дати йому Миколайчук-сценарист, Миколайчук-режисер, Миколайчук-актор.Саме цей кінотвір був поставлений у 1979 році за романом Василя Земляка “Лебедина зграя”, який на ХІІ Всесоюзному фестивалі відзначено призом за кращу режисуру.

Постійні неприємності, заборони творчих задумів, “табу” на фільми зіграли не останню роль у долі Івана Миколайчука.

(Перегляд фрагментів із кінофільму “Вавилон ХХ”)

(Звучить притишено буковинська мелодія.)

Учитель: Іван Миколайчук міг би піднятися на ще вищі вершини українського мистецтва. Та після тяжкої тривалої хвороби 3 серпня 1987 року перестало битися серце нашого талановитого краянина.

^ Летять, летять лелеки в зорецвіт,

Несуть, несуть мене у білий світ…”

Читці” Ти злетів у синє небо білим птахом поміж зорі

( Г.Олійник)

3 учень: Зайшов серпень в тепле літо,

Та Івана враз не стало.

Озирнувся одинокий-

Тихо з неба зірка впала.

А Іван прийшов додому,

Скам’янів, стоїть навічно

На подвір’ї у задумі,

Простий в мудрості, величний.

– Що болить тобі, Іванку?–

Запитала сива мати.

Занімів і вже не скаже –

Вічний туск витає в хаті.

4 учень: – Чом у гості не приходиш? –

Перепитує родина.

Тільки вітер в горі свиснув,

Ой яка гірка година.

А твої Бескиди-гори

На трембітах сум носили.

Гей, Іване, де ж ти бродиш? –

Косарі траву косили.

Ти злетів у синє небо

Білим птахом поміж зорі,

Впали дзвінко роси-сльози

На узвори вечорові.


5 учень: Підрізали тобі крила,

Щоб не смів летіть далеко,

Вибивали з-під ніг землю,

Буковинський наш лелеко.

Грав маестро-рвались струни.

Біль душі твоєї хлипав,

Шукав правду, сам, як правда,

Свою долю недокликав.


6 учень: Світом визнаний, як геній,

А свої чомусь мовчали.

Вже по смерті (гірка правда)

Величати починали.

Бог суддя їм, а ми ж, люди,

Пам’ятаймо про Івана

І гордімось, поклонімось

Світлій пам’яті титана.

Віриться, воскреснуть душі,

Ще не раз за ним заплачем,

Вічна слав України –

Незабутній наш земляче.


Учитель:

Смерть завжди вражає своєю несправедливістю. Час не стоїть на місці.

Подвір’я Миколайчуків знову пахне весняним цвітом. Бруниться і гіркувата зав’язь калини. Щемкий її подих доноситься з-під журавля над криницею, біля якої розростається крислатий кущ. Це той символ, що і пам’ять людську береже, бо невіддільний від життя. Прилітають і лебеді на став його рідного села Чортория, яких люди назвали Івановими…

(Звучить пісня “Згадають мене всі” муз.М.Гаденка, сл. Г.Дущак)


^ ДОДАТОК № 1

Усі фільми, а їх було 34, 9 сценаріїв, 2 режисерські роботи стали золотим фондом українського кінематографу:


“Сон” (1964 р.)

“Камінна душа” (1969 р.)

“Тіні забутих предків” (1964 р.)

“Комісари” (1970 р.)

“Бур’ян” (1967 р.)

“Захар Беркут” (1972 р.)

“Анничка” (1969 р.)

“Тривожний місяць

вересень” (1977 р.) та інші.

“Камінний хрест”(1968 р.)


^ ДОДАТОК №2


Творча біографія

Фільм

Роль

1. “Сон”

Тарас Шевченко

2. “Тіні забутих предків”

Іван

3. “Бур’ян”

Давид Мотузка

4. “Білий птах з чорною ознакою”

Петро

5. “Комісари”

Громов

6. “Пропала грамота”

Василь


^ ДОДАТОК №3


Пам’ять земляків про Івана Миколайчука


Брусницька ЗОШ І-ІІІ ступенів носить ім’я актора.

У селі Чорториї створено меморіальний музей митця.

Його іменем названі вулиці в селах Чортория, Брусниця, містах Кіцмань, Чернівці.

В Україні проводиться кінофестиваль пам’яті кінорежисера.

У Чернівцях на вулиці Головній чекає вдячного глядача

кінотеатр імені Івана Миколайчука.


^ ДОДАТОК №4


Нагороди митця


За плідну працю актор нагороджений

1971 р. – орденом Трудового Червоного Прапора;

1981 р. – орденом Дружби народів;

– медаллю “За доблесний труд”.

1964 р. – відзначений Почесною грамотою

Президії Верховної Ради УРСР;

1967 р. – удостоєний Республіканської комсомольської

премії ім. М.Островського;

1968 р. – присвоєно звання заслужений артист УРСР;

1988 р. – присуджено Державну премію УРСР ім. Т.Шевченка

(посмертно).


Схожі:

Методичні рекомендації щодо відзначення 70-літнього ювілею з Дня народження народного артиста України, лауреата Шевченківської премії iconМетодичні рекомендації щодо відзначення 70-літнього ювілею з Дня народження народного артиста України, лауреата Шевченківської премії
Миколайчук був кінозіркою 60-70 Х років. В ті роки майже жоден фільм не обходився без його участі. Він був особливий, народний, справжній,...
Методичні рекомендації щодо відзначення 70-літнього ювілею з Дня народження народного артиста України, лауреата Шевченківської премії iconМетодичні рекомендації щодо відзначення 71 річниці з Дня народження народного артиста України, лауреата Шевченківської премії
Миколайчук був кінозіркою 60-70 Х років. В ті роки майже жоден фільм не обходився без його участі. Він був особливий, народний, справжній,...
Методичні рекомендації щодо відзначення 70-літнього ювілею з Дня народження народного артиста України, лауреата Шевченківської премії iconМетодичні рекомендації щодо відзначення 140-річчя з дня народження Соломії Крушельницької Весь світ оновлюється сьогодні. Ми живемо в часи літаків
Методичні рекомендації щодо відзначення 140-річчя з дня народження Соломії Крушельницької
Методичні рекомендації щодо відзначення 70-літнього ювілею з Дня народження народного артиста України, лауреата Шевченківської премії iconРозпорядження Кабінету Міністрів України «Про підготовку та відзначення у 2013 році 150-річчя з дня народження академіка В. І. Вернадського», урядом України затверджено план загальнодержавних заходів із відзначення ювілею
«Про відзначення 150-річчя з дня народження академіка В. І. Вернадського» та розпорядження Кабінету Міністрів України «Про підготовку...
Методичні рекомендації щодо відзначення 70-літнього ювілею з Дня народження народного артиста України, лауреата Шевченківської премії iconРекомендації щодо використання логотипа з відзначення 200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка
Т. Г. Шевченка Логотип з відзначення 200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка використовується: у видавничій діяльності (книги,...
Методичні рекомендації щодо відзначення 70-літнього ювілею з Дня народження народного артиста України, лауреата Шевченківської премії iconМетодичні рекомендації щодо відзначення 110-річчя з дня народження Олександри Аврамівни Деревської, прославленої матері-героїні, яке
Олександри Аврамівни Деревської, прославленої матері-героїні, яке відзначатимуть 6 травня 2012 року
Методичні рекомендації щодо відзначення 70-літнього ювілею з Дня народження народного артиста України, лауреата Шевченківської премії iconМетодичні рекомендації щодо відзначення Дня захисника Вітчизни в загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладах
Немає сумніву, що важливим чинником покращення роботи з військово-патріотичного виховання є об’єднання зусиль державних та громадських...
Методичні рекомендації щодо відзначення 70-літнього ювілею з Дня народження народного артиста України, лауреата Шевченківської премії iconМіжнародний Нобелівський Інформаційний Центр (Росія) харківський національний економічний університет одеський державний економічний університет інформаційне повідомлення
Вас прийняти участь у Другій віртуальній сесії Міжнародного Нобелівського економічного форуму «Світова економіка ХХІ століття: цикли...
Методичні рекомендації щодо відзначення 70-літнього ювілею з Дня народження народного артиста України, лауреата Шевченківської премії iconПлан заходів
Проведення міжнародної наукової конференції, присвяченої 200-річному ювілею від дня народження Тараса Шевченка
Методичні рекомендації щодо відзначення 70-літнього ювілею з Дня народження народного артиста України, лауреата Шевченківської премії iconРозпорядження обласної державної адміністрації 25. 04. 2012 №280-р «Про відзначення в області Дня матері та Міжнародного дня сім'ї» Керуючись п. 1 ст. 22 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»
Указом Президента України «Про День матері» від 10 травня 1999 року №489/99, з метою відзначення у області на належному рівні Дня...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи