Психологія творчості види творчості. Поняття про творчий процес icon

Психологія творчості види творчості. Поняття про творчий процес




Скачати 330.94 Kb.
НазваПсихологія творчості види творчості. Поняття про творчий процес
Дата29.09.2012
Розмір330.94 Kb.
ТипДокументи

ПСИХОЛОГІЯ ТВОРЧОСТІ


1. Види творчості .

2. Поняття про творчий процес.

3. Психологія творчої особистості.


Головна характеристика творчості — створення нового. Серед сучасних позицій науковців стосовно природи творчості виділяють два підходи. У межах першого з них творчість розглядають як діяльність,спрямовану на створення нових суспільно значущих цінностей; основну увагу приділяють критеріям об’єктивної новизни й оригінальності продуктів творчої діяльності. Другий підхід пов’язує творчість із самореалізацією людини, з розвитком мотивації її творчої діяльності. Критерій творчості в такому розумінні, її цінність — особистість самої людини, а не тільки продукти творчої діяльності.

Отже, творчу діяльність можна охарактеризувати за допомогою таких параметрів: суб’єкта творчості; продукту творчості; умов, у яких проходить творчий процес. Безперечно, що центр творчості, його основа — сама особистість, суб’єкт, без якого неможлива творча діяльність.

У загальній структурі творчої діяльності як системи можна виділити кілька основних підсистем:

• процес творчої діяльності;

• продукт творчої діяльності;

• особистість творця;

• середовище;

• умови, у яких проходить творчість.

У свою чергу, у кожній із названих підсистем можна також виокремити їх складові. Наприклад, процес діяльності має такі складники: постановка задачі, формування задуму, його реалізація. Особистість творця характеризується здібностями, особливостями розуму, темпераментом, віком, характером тощо. Середовище й умови являють собою фізичне оточення, колектив, стимулятори та бар’єри у творчій діяльності й ін. Творчий процес людини — це послідовність творчих актів. Творчий акт можна вважати умовною одиницею творчого процесу, зручною для аналізу та вивчення механізмів творчості.

^ 1. Види творчості .

На сучасному етапі розвитку наука не дає поки що вичерпної відповіді на те, як система механізмів мозку діє у творчому акті, проте за допомогою досліджень нейрофізіології, психології та психотерапії можна оха-рактеризувати решту психофізіологічних механізмів творчого процесу людини. На творчий процес, роботу уяви загалом людину спонукає потреба створити щось нове. Нейрофізіологічний механізм творчості вмикає так звані детектори новизни, які виявляють щось нове в зовнішньому та внутрішньому світі. Це спеціальні нейрони, що відповідають лише на нові подразники та не реагують на повторення стимулів. Детекторам новизни властива висока чутливість, тому людина відчуває приємне хвилювання, позитивне емоційне переживання в процесі творчості. Нові враження стимулюють потяг до творчості та безпосередньо її процес.

Багато вчених виділяють три види творчості: наукову, технічну та творчість у галузі літератури й мистецтва. Це досить загальна та достатньо вичерпна класифікація, тому В. О. Моляко з урахуванням інших видів людської діяльності виокремлює такі види творчості:

1. Наукова.

2. Технічна.

3. Літературна.

4. Музична.

5. Образотворча.

6. Ігрова.

7. Навчальна.

8. Побутова.

9. Військова.

10. Управлінська.

11. Ситуаційна.

12. Комунікативна.

Наукова творчість пов’язана з діяльністю людини в певній галузі науки, наприклад у математиці, фізиці, хімії. Специфіка наукової творчості поля­гає в домінуванні теоретичного мислення, хоча останнім часом, коли вини­кло безліч нових наукових напрямів, найчастіше переважає комбіноване мислення — теоретико-практичне. Більше того, можна виділити типове мислення фізика, математика, біолога, історика тощо. Однак ця закономір­ність властива не тільки науковій творчості.

^ Технічна творчість спрямована на створення нових машин, пристроїв, деталей і змінення їх функцій. До технічної творчості належать винахідництво, конструювання, архітектура, художнє конструювання пристроїв і раціоналізація процесів, пов’язаних із технікою.

^ Художню творчість розглядають насамперед не в аспекті створення чогось нового в певній галузі культури, а щодо самореалізації людини-творця. Здатність до творчості пов’язана з якимось видом діяльності чи навіть культурою загалом. Без цього вона не може актуалізуватися, реалізуватися на практиці. Наприклад, здібність людини до музичної (математичної) творчості постійно обновляє музику (математику), тому не може виникнути лише внаслідок освоєння наявних форм діяльності в цій царині. На що ж насамперед спрямовано цей творчий дар? Процес розвитку людини в певному розумінні можна назвати “створенням себе” — більш-менш повною реалізацією вищого Я в її самосвідомості та діяльності.

Духовний розвиток людини в ідеалі можна вважати стрижнем, єдиною основою будь-яких її істинно творчих проявів у певних галузях діяльності. Тому як один із синонімів вищого Я було запропоновано поняття творчого Я людини.

Здібності до творчості — це не сукупність окремих якостей, кожна з яких сама по собі являє собою якусь здібність. Навпаки, окремі здібності, які слід розрізняти в психологічному портреті вченого чи художника, виявляються властивим йому цілісним ставленням до світу, причому саме завдяки цьому вони й стають здібностями до творчості.

Отже, здібності — це не особлива “частина” психіки, а особливий її стан, в остаточному підсумку — можливо, уся психіка, мобілізована та змінена специфічним ставленням до світу й до самого себе. Від здібностей залежить творча самореалізація людини.

Прагнучи до розширення естетичного досвіду та реалізуючи його в здобутках, людина стверджує не тільки реальність і цінність картини світу, яка відкривається їй, але й власне творче Я, якому доступна ця картина світу.

Художня творчість людини — лише один зі способів зустрітися з творчим Я та реалізувати його в загальнокультурному плані. Єдиним неспецифічним стрижнем різних видів творчості має бути зусилля людини наблизитися до свого справжнього Я, максимально реалізувати його в емпіричній дійсності.

^ Літературна, образотворча та музична творчість пов’язані з новими здобутками в кожній із цих галузей (наприклад, зі створенням скульптури, написанням роману, вірша, опери).

Ігрова творчість спрямована на участь суб’єкта в грі, де потрібні зміни, нововведення, відгадка, пошук результату. Це може бути й гра маленького дошкільника, який імпровізує з лялькою, і гра професійного актора в п’єсі чи в кіно. Деякі дослідники відносять до ігрової творчості значну частину поведінки людини.

^ До навчальної творчості можна віднести всі види навчальної діяльності із засвоєння нових знань і виконання нових завдань.

Така діяльність організована (у дитсадку, школі, інституті, на курсах і т. ін.). Навчальна творчість багато в чому асимілює інші види творчості, особливо в середній школі, бо школярам доводиться імітувати різні види діяльності: наукову, технічну, ігрову, військову тощо.

^ Військова й управлінська творчість мають багато спільного, тому що вони спрямовані на керівництво колективами людей і їх діяльністю, прийняття рішень у гострих ситуаціях бою, міжособистісних конфліктів і т. ін. Однак ці два види творчості не можна звести до одного типу, бо між ними є й принципова розбіжність: управлінська творчість зазвичай спрямована на створення чогось і виконання колективом корисної роботи, а військова пов’язана з руйнуванням, знищенням.

^ Побутова (“домашня”) творчість відіграє надзвичайно важливу роль у нашому житті. Вона пов’язана з вихованням дітей, розподілом бюджету, готуванням їжі, організацією відпочинку тощо. Розв’язання такої домашньої проблеми, як наприклад, розміщення меблів, якщо до цього поставитися серйозно, також може бути творчим завданням: одна справа просто поставити меблі в кімнаті й зовсімінша — раціонально розмістити їх на невеликій площі, щоб ними користувалася вся родина.

^ Ситуаційна (“життєва”) творчість пов’язана з виконанням завдань, які постають перед людиною поза роботою та домом, наприклад розв’язання задач переходу вулиці з інтенсивним транспортним рухом або пошуку дороги. Згадаємо типове завдання, описане в народних казках, коли витязю на роздоріжжі доводиться вирішувати,куди піти: праворуч, ліворуч або прямо. Такі задачі можуть бути надзвичайно складними, бо час на їх розв’язання може бути обмеженим.

Нарешті, комунікативна творчість може проявлятись у різних видах спілкування людей. Є багато її різновидів. Це й творчість оратора, якому зненацька поставили складне запитання, і творчість закоханого, який, імпровізуючи освідчення, відчуває надмірне хвилювання, і творчість у бесіді, творчість учителя тощо. До цього виду творчості належать не тільки її мовленнєві прояви; артист-мім спілкується з публікою зовсім без слів, але якщо він талановитий, то його вплив на публіку не менший, аніж після виголошення натхненного монологу.

Ця класифікація багато в чому умовна, робоча. У реальному житті ми маємо справу переважно не з “чистими” видами творчості, а з їх комбінацією. Так, учителеві приходиться діяти не тільки в комунікативній царині, а й виконувати складні управлінські функції, приймати рішення в різних складних життєвих ситуаціях. І, безумовно, він має бути хоча б мінімально здатним до ігрової, наукової й технічної творчості, щоб зацікавити учнів, “підштовхнути” їх до творчості або хоча б виявити в них творчі здібності, розпізнати “творчий почерк”.

Тому мистецтво відбиває результати процесу пізнання людини людиною, у якому виявляються властивості характеру, стиль поведінки та мислення, пристрасті не тільки зображених героїв, але й автора їх словесних (живописних, музичних та ін.) портретів.

Давня туга за “цікавою психологією” звертає погляди деяких авторів до мистецтва, спонукуючи їх твердити, що настав час використовувати художні образи як метод психологічного дослідження. Великих письменників, які осягли діалектику душі, називають великими психологами, але вони явили її світові в особливій формі —художньо-образної реконструкції. Науковий же спосіб пізнання психіки відрізняється від художнього й знаряддями, за допомогою яких він наділяє людей владою над явищами, і соціальною практикою. Нагадаємо відомий афоризм Вільяма Штерна: “Намальовану корову не можна доїти”. Наука, досліджуючи закономірний зв’язок явищ, відкриває можливість керувати ними, змінювати їх перебіг. Хоча психології щодо цього далеко до фізики чи молекулярної біології, поширення властивих їм загальних принципів мислення (насамперед детермінізму) на царину психічного перетворила її на предмет експериментально теоретичного знання, на відміну від повсякденної свідомості (здорового глузду), мистецтва, релігії, філософії та ін.

Хоча неординарні здібності(наприклад, високий інтелект) можуть мати й аморальні люди (згадаємо “злих геніїв”, яких в історії чимало), іще ніхто не довів, по-перше, що аморальність сприяє творчості, по-друге, що творчий склад людини та її успіх у діяльності — одне й те саме. Розглядаючи творчість як продовження пізнавальної діяльності за межами заданої ситуації, можна зрозуміти, як творець виходить за межі дозволеного. Тут багато чого залежить не від енергетичних ресурсів людини (знань, умінь, навичок, мотивів), а від її моральності.

Істинно творчою особистістю може бути захоплена, одержима якоюсь ідеєю людина — учений і музикант, робітник і лікар, двірник і художник, — але їй завжди притаманний високий рівень творчої активності.

Важлива умова творчості — сприйняття нових ідей, здатність знаходити й порушувати проблеми, незалежність поведінки та суджені водночас уміння поступатись і відмовлятися від своїх попередніх думок, критичність, сміливість, терпимість.

Істотною суб’єктивною умовою творчості зазвичай уважають завзятість, наполегливість, уміння забезпечити регулярність і ритмічність розумової праці. Результативність творчої думки залежить не лише від свідомості,а й від неусвідомлених ідей, імпульсивних здогадок, які виконують функцію поштовху щодо ціннісних асоціацій. Ці й інші чинники творчості породжують розмаїтість теоретичних уявлень про творчий процес.

Сучасний американський учений Д. Клозен вирізняє чотири основні детермінанти на шляху до творчої діяльності людини:

• її особисті ресурси, тобто розум, темперамент, сила тощо;

• “джерела підтримки та керівництва” (різні норми, інструкції, рекомендації), які надають їй можливості орієнтуватись у світі;

• можливості (чи перешкоди) для виконання особистих цілей залежно від соціальної приналежності, раси, віку, статі, а також ситуації у світі (війни, депресії, значні соціальні зміни та ін.);

• власні зусилля особистості, її діяльність. Природна творча активність людини виявляється в діяльності, зовнішня соціальна форма якої — праця, що охоплює й психічну, і фізіологічну сфери життя. Людям, які займаються творчістю, доводиться переборювати багато труднощів. Це різні бар’єри, антистимулятори, що в більшому чи меншому ступені негативно впливають на творчий процес.

В. О. Моляко вважає, що до внутрішніх бар’єрів можна віднести:

• незібраність, лінощі;

• незацікавленість у роботі;

• хвороби;

• незадовільний психічний стан;

• погані звички;

• робота без режиму;

• невміння організувати свій час;

• негативні якості характеру та мислення.

Дослідники називають також зовнішні бар’єри:

• незручне середовище (наприклад, приміщення);

• сторонні перешкоди (шум, спека, холод і т. ін.);

• поганий психологічний клімат у колективі;

• неадекватна (занижена) оцінка діяльності.

Один із внутрішніх бар’єрів — фіксація, тенденція “чіплятися” за неправильні рішення чи не брати до уваги альтернативи. Зазвичай це буває тоді, коли ми накладаємо непотрібні обмеження на наше мислення. Наприклад, як можна посадити чотири маленькі деревця так,щоб кожне з них було на однаковій відстані від інших?Для цього потрібно насипати пагорб із землі й одне деревце посадити на ньому, а інші три — внизу на однакових відстанях від основи пагорба й одне від одного. Розглядаючи лише компонування на рівні землі, імовірно, не вдалося би знайти тривимірне рішення.

Основна властивість обмеженого мислення — функціональна фіксованість, нездатність бачити нове застосування знайомих об’єктів,використовуваних певним способом. Якщо ви колись користувалися п’ятикопієчною монеткою як викруткою, то ви перебороли функціональну фіксованість.

Ще один внутрішній бар’єр — функціональний стереотип, винайдений К. Дункуром. Той запропонував студентам поставити свічу так, щоб вона могла горіти. К. Дункер дав кожному студентові по три свічі, кілька сірників, картонних коробок, викруток та інших предметів. У половини студентів предмети лежали всередині картонних коробок, а в інших ті самі предмети, зокрема й коробки,лежали на столі. К. Дункер з’ясував, що коли предмети лежать у короб­ках, то виконати завдання дуже важко, бо коробки сприймаються як ємність, а не предмети, за допомогою яких можна розв’язати задачу.

Функціональна фіксованість — це тільки один із психічних блоків,що заважають інсайту. Наведемо приклад іншого бар’єра: стогривнева банкнота лежить на столі, а на ній — купка речей. Як можна забрати банкноту, не доторкаючись до речей і не рухаючи їх? Одне з рішень — висмикнути банкноту з одного краю, а інше — обережно потягнути з протилежних кінців, розірвати банкноту навпіл і витягнути її частини, не перекинувши речей. Багато людей не бачать цього розв’язку, тому що нас учать не псувати гроші.

У ході численних досліджень, присвячених стимуляції творчої активності, учені виявили, що прояву креативності можуть перешкоджати страх виявитися “білою вороною”, схильність до конформізму, моральні заборони, одноманітність розв’язуваних задач. Імовірно, що ступінь прояву творчих здібностей залежить не тільки від обдарованості особистості, але й від внутрішньої та зовнішньої мотивації.

Під зовнішньою мотивацією творчості розуміють реакцію соціального оточення, як позитивну (заохочення увагою, визнання, схвалення, а також матеріальну винагороду), так і негативну (різку критику, покарання). При цьому значущість зовнішньої мотивації найповніше виявляється лише тоді, коли вона виходить від референтної групи.

Істотність впливу зовнішньої мотивації прямо залежить від рівня внутрішньої мотивації, тобто що менша внутрішня мотивація, то істотніше виявляється зовнішня. На підставі аналізу результатів досліджень можна виділити фактори, що впливають на рівень внутрішньої мотивації до творчості:

• інтеріоризовані особистістю ціннісно-орієнтовані установки;

• самооцінка;

• стабільність емоційного стану.

Стимулювання прояву креативності можливе в разі зовнішнього впливу на зазначені фактори, хоча, звичайно, такий вплив не гарантує повного розкриття творчого потенціалу. М. Глейтман, А. Фрідлунд, Д. Райсберг виділяють інші психічні блоки та фіксації, що можуть перешкодити виконанню завдання:

^ 1) емоційні бар’єри: заборони та страх бути смішним або помилитися, нетерпимість до двозначності, надмірна самокритика (архітектор42боїться спробувати новий незвичний дизайн, бо побоюється, що колеги вважатимуть його легковажним);

^ 2) культурні бар’єри: думка про те, що фантазія — це гаяння часу;що грайливість властива тільки дітям; що розум, логіка й числа сприяють, а почуття, інтуїція, задоволення й гумор перешкоджають розв’язанню проблем (корпоративний менеджер хоче вирішити проблему, пов’язану з бізнесом, але лютує, коли працівники його маркетингової групи жартують щодо можливих рішень);

^ 3) засвоєні бар’єри: норми застосування (функціонального використання) значень, можливостей і табу (у кухаря немає напохваті чистої миски, і він не хоче скористатися для готування суміші сковорідкою);

^ 4) бар’єри сприйняття: звички заважають визначити важливі елементи завдання (художник-початківець зосереджено малює вазу з квітами й не бачить “порожнього” простору навколо вази як частину композиції.

Наші знання про мислення людини ґрунтуються здебільшого на безпосередньому вивченні того, як люди розв’язують проблеми. Однак ми чогось можемо навчитися й у машин, тому що розв’язки проблем, пропоновані нам комп’ютером, — це цікава “лабораторія” перевірки ідей і уявлень про те, як ми думаємо.

Як зовнішні, так і внутрішні бар’єри частково дублюються та перекриваються; вони мають багато спільного в психологічному відображенні. Для їх подолання на шляху до успішної творчості потрібні загальні та спеціальні психологічні заходи.

^ Загальні заходи — це поліпшення зовнішніх умов творчої праці: створення незалежних умов на робочому місці, поліпшення відносин у колективі, уважніше ставлення до творчих фахівців. Порядок, стрункість, краса, погодженість сприяють творчості. На думку відомого авіаконструктора А. М. Туполєва, некрасивий літак не може літати.

Можна з упевненістю твердити, що висока культура виробництва, краса виконання — основа та неодмінна умова творчої праці. Комфорт, звичне оточення сприяють творчому стану людини, а шум і вібрація гнітюче діють на все живе — на рослин, тварин і людину. Відомо, що в невеликій, затишній кімнаті людина плідніше працює, ніж у величезному залі з великими вікнами та високою стелею, де вона почуває себе маленькою та закинутою. Настрій і творчий запал за таких умов зазвичай знижу-ються.43Важливу роль в організації творчої праці відіграє колір інтер’єра. Людина здатна розрізняти 121 кольоровий відтінок. Кольори бувають холодні й теплі, заспокійливі та дратівливі. Треба враховувати й кольорову залежність. Наприклад, гарячі цехи фарбують у холодні тони (блакитний, синій, фіолетовий), що створює ілюзію охолодження. Кнопки фарбують у червоний колір, щоб привернути до них увагу. Сприятливо впливають на людину жовто-зелені тони. Вони підвищують гостроту зору, поліпшують дихання, кровообіг і слух. Кольори можуть не тільки зумовити певний настрій, але й впливати на органи чуття. Люди, знайомі з енергетикою кольору, можуть використовувати її в багатьох життєвих ситуаціях, зокрема вибираючи кольори одягу й інтер’єра квартири чи офісу. Кольори так впливають на людину:

• білий сприяє відпочинку та розслабленню;

•сірий уважають нейтральним, носієм таємниці;

•чорний має бути ідеально чистим, він схиляє до сну та спокою;

•фіолетовий сприяє довірливості;

•зелений — символ росту, руху, сталості в смаках;

•червоний — колір енергії, сили, напористості, влади та любові;

•коричневий — колір стадності й емоційності юрби, водночас схиляє до затишку;

•жовтогарячий потрібний тим, хто важко сприймає нове;

•жовтий колір дратівливий, не даремно його називають кольором зради;

•блакитний — колір прохолоди, він заспокоює нерви, знімає біль;

•синій — діловий колір, зменшує зайву емоційність.

Віддаючи перевагу якомусь кольору, ми створюємо сприятливу для себе атмосферу. За допомогою дослідження кольорових плям можна виявити всю гаму людських емоцій. Творча людина найчастіше мислить кольоровими плямами, складаючи значеннєвий ряд символів, що ведуть до реалізації задуму.

На організм людини, її діяльність великий вплив справляють запахи. Вони можуть регулювати фізичну силу, підвищувати чи знижувати слух і зір, кров’яний і внутрішньочерепний тиск, температуру тіла, а також змінювати ритм дихання та пульс. Позитивно впливають приємні, нерізкі запахи за малої концентрації їх у повітрі (запахи саду, поля, лісу). Запахи називають повітряними вітамінами, бо вони приємні, цілюще впливають на нервову систему, зумовлюють приємні асоціаціїй тим самим підвищують творчі можливості та поліпшують настрій людини.

Позитивно впливає на натхнення музика. Дослідження показали,що музика В. Моцарта підсилює приплив творчої енергії, а рок-музика й подібні їй — послаблюють. Світломузика впливає на творчі асоціації.

Усі зазначені ефекти окремо й у комплексі впливають на натхнення й інтерес до творення. Будь-яка творча людина, закінчивши роботу, відчуває естетичну насолоду, радість і задоволення.

Розглянемо тепер спеціальні методи стимуляції творчої діяльності:

1)розширення знань працівників і підвищення їхньої психологічної культури;

2) формування критичного ставлення до інформації;

3) консультації, обговорення результатів роботи з іншими фахівцями, коли виникають ускладнення;

4)організація спеціального стимулювання, тренування мислення та здібностей працівника психологами із залученням кваліфікованих фахівців у кожній галузі творчої діяльності (однак не слід думати, що такий тренінг може замінити розвивальну роль самої діяльності);

5)формування мотивації, інтересу працівників до діяльності,бо особи, зацікавлені у своїй роботі, набагато перевершують у творчості тих, хто байдужий до неї. Творчі завдання можуть пробуджувати інтерес, якщо вони нові. Інтерес зазвичай зменшується, коли людині доводиться виконувати одноманітну роботу;

6)розвиток духовної культури;

7)формування вміння переводити увагу.

Кожен працівник має добре знати закономірності стомлюваності, уміти правильно організовувати свій відпочинок. Але у творчій роботі іноді буває інакше. Якщо виникають ускладнення, доводиться годинами та днями, а то й тижнями та місяцями займатися вирішенням якогось одного питання. Тоді потрібно відходити від теми, переключатися на іншу роботу, просто відпочивати. Часто після перепочинку рішення приходить майже відразу, ніби саме собою.

До стимульовальних умов творчості багато вчених відносять створення сприятливого клімату в колективі. Наприклад, академік А. Ф. Іоффе висував такі вимоги до організації роботи:

• добір у колектив талановитих людей, які прагнуть знань;

• демократичність, простота й принциповість керівника;

• відверте схвалення успішної праці підлеглих і вміння науково аргументувати, що вони щось зробили неправильно;

• надання більшої самостійності підлеглим;

• оптимальна чисельність колективу (не більше 12, краще 3–6 чоловік);

• здорова конкуренція в колективі;

• підтримка конструктивної критики з боку всіх членів колективу;

• урахування кваліфікації, особливостей інтелектуальних здібностей і особистісної сумісності людей під час формування групи.

Отже, стимуляція творчості — це не тільки застосування спеціальних методів активізації розумової діяльності, а й організація умов праці, уважне та турботливе ставлення до працівників.

^ 2. Поняття про творчий процес.

Творчість - це складний діалектичний процес, що має відповідні етапи і свій механізм. Творчість не можна зводити або лише до неусвідомленого, мимовільного явища, або тільки до дискурсивного, тобто логічного акта; це - єдність інтуїтивного і дискурсивного. Природні нахили є лише однією з можливостей творчого характеру діяльності людини. Поза соціальним середовищем ці нахили не можуть розвиватися і, більш того, реалізуватися.

Творчість як процес проходить на різних рівнях: несвідомому, рівні підсвідомості, свідомості та надсвідомості. Кожний із цих рівнів має свою специфіку творення, механізмів творчості та характеру її продуктів. Найвищий рівень розвитку творчості — взаємодія між зазначеними її рівнями, коли “креативне поле” захоплює всі ділянки мозку. Поняття несвідомого містить у собі сукупність психічних утворень, процесів і механізмів, у функціонуванні та впливі яких суб’єктне віддає собі звіту. Цим терміном характеризують індивідуальну та групову поведінку, дійсні цілі та наслідки якої не усвідомлені й за своєю функцією можуть бути прирівняні до інстинктів. Несвідоме психічне може бути зумовлене такими чинниками:

• філогенетичним досвідом людства, що базується на глибинних законах життя, етапах еволюційного процесу та генетичній пам’яті, у якій зберігається попередній досвід;

• індивідуальним несвідомим потягом до певних видів діяльності на основі природних навичок, зокрема здібностей до неї.

Збереження такого глибинного досвіду лежить в основі формування багатьох навичок та виявлення потреб у різних видах діяльності.

До індивідуального несвідомого належить досвід раннього дитинства, коли на рівні несвідомого закладаються основи емоційних, вольових та інтелектуальних якостей людини та відбувається активна адаптація до середовища. До структури індивідуального несвідомого входять нейрофізіологічні задатки й особливості темпераменту, які являють собою “найтвердіші” утворення та найменше піддаються змінам.

Творчість на рівні підсвідомості виникає на основі індивідуального досвіду та сформованих у мозку психічних конструктів, які інтегрують у собі неусвідомлений досвід раннього дитинства, вироблені навички й уміння, зумовлені природними задатками, життєвими соціальними нормами та характером взаємодії із середовищем, що пройшли через свідомість. Підсвідомість створює стереотипи мислення, поведінки й відносин, стійкі характеристики особистості, що стандартно виявляються в певних ситуаціях. Якщо у творчий пошук включається свідомість, то підсвідомість долучається до неї.

Свідомий рівень творчості має власний особливий інструмент —логічні операції. Ці операції (аналізу, синтезу, абстракції й узагальнення), а також форми мислення (поняття, судження, висновки), спрямовані на пізнання реальності, зумовлюють не тільки відкриття нових закономірностей, але й винаходи, створення нових продуктів.

В основі вищих проявів творчості лежить надсвідоме. Це неусвідомлювані первісні етапи будь-якого виду творчості, народження геніальних здогадів, раптових осяянь. Надсвідоме зводить усі рівні роботи мозку до рівня інтуїції — одномоментного пізнання цілого.

Внутрішнім змістом творчості можна вважати динамізм усіх якостей і властивостей людини в творчому акті. Такий динамізм становить основний зміст поняття, яке називають творчим потенціалом. Його пов’язують переважно з усвідомленням діяльнісних засад буття індивіда, під яким розуміють силу, здібності, потенційні можливості,енергію.

Реальність, яку відображено в терміні “творчий потенціал”, поєднує в собі природне (об’єктивне) та соціальне (суб’єктивне), внутрішнє та зовнішнє, статичне та динамічне. Творчий потенціал фіксує суперечність як джерело можливого саморозвитку явища. Він характеризує потенційну енергію суб’єкта творчості, його силуй міць. Таким суб’єктом може бути людина, колектив, народ, суспільство тощо. Творчий потенціал як цілісна якість людини, соціальної за своєю сутністю, виникає в процесі соціалізації та проявляється у творчій активності людини.

Незважаючи на відсутність алгоритму і оригінальність шляхів, способів одержання результату, в творчості, як складному процесі, можна виділити основні процеси і відповідну структуру творчого процесу. Структура творчої діяльності багатогранна, знаходить своє вираження в наявності різних стадій, фаз як специфічних елементів творчості. Однозначного вирішення питання немає.

Один з найпоширеніших варіантів визначення, відповідно з яким творчість у своєму розвитку проходить чотири етапи:

1. Виникнення (постановка) і усвідомлення творчої проблеми;

2. Пошук шляхів, принципу вирішення проблеми;

3. Наукове відкриття, «народження» наукової ідеї, створення ідеальної моделі відкритого вченими явища, розробка задуму;

4. Верифікація, тобто практична перевірка гіпотези і реалізація результату творчого акту.

1. На етапі виникнення і усвідомлення творчої проблеми виявляється один з найчіткіших критеріїв активності свідомості, творчого потенціалу особистості - здібність постановки проблеми. Знаходження проблеми, відмічав Дж. Бернал, є найвищим показником творчості. Проблемні ситуації, що вимагають творчості, відрізняються від буденних своєю нестандартністю, відсутністю «накатаних» шляхів вирішення. Проблема - форма пошуку, це вісь, навколо якої розгортаються всі розумові процеси. Проблема може породжуватись різними об’єктивними факторами, зокрема, самим ходом саморозвитку науки, потребою удосконалення технології, знарядь праці, еволюцією мистецтва тощо. Логіка виникнення проблеми, що вимагає творчого вирішення, може повністю усвідомлюватися, але іноді саме виявлення проблеми є своєрідним відкриттям і залежить від ступеня обдарованості дослідника.

В ході постановки проблеми дослідник обґрунтовує висновок про те, що вибране для дослідження питання дійсно не вирішене у світовій науці або запропоновані рішення незадовільні. Такий висновок є суттєвою умовою і етапом наукової постановки проблеми. Важливе місце у постановці проблеми займає обґрунтування її актуальності. Чим гостріша проблема, що вимагає свого вирішення, тим вище актуальність пошуку засобів її вирішення.

Глибокий аналіз проблемних ситуацій, продуманість визначення проблеми є необхідними умовами оптимізації творчого дослідження.

2. Етап, на якому здійснюється пошук найбільш раціональних, а нерідко і оригінальних шляхів вирішення творчої проблеми - він є одним із головних етапів.

Пошук починається з аналізу наявної інформації, зокрема тієї, що закладена у памяті і завершується висуванням якихось гіпотез, що вказують на можливі шляхи вирішення творчої проблеми. Гіпотеза - головна форма пошуку вирішення проблеми, центральний механізм творчості, може бути або припущенням про властивості і структуру речі (обєкта, системи), що вирішує суперечності, або пропозицією про способи (програму) діяльності, що вирішує. Гіпотеза необхідна тому, що, як вважають філософи Володимир Бажан і Павло Дигильовий, думка є єдиним засобом проникнути туди, де кінчається «поле зору» органів чуття, а гіпотеза - єдиний спосіб представити те, що могло відбутися. Етапами розвитку гіпотези є здогад, робоча гіпотеза, наукова гіпотеза. Робоча гіпотеза в міру обґрунтування переростає в наукову.

3. Завершення творчого процесу, у власному розумінні слова, проходить на третьому етапі, оскільки підсумком є вирішення творчої проблеми, тобто одержання конкретного результату. Творчий акт набуває різних форм, але головними серед них є: відкриття, винахід, раціоналізація, висування нової ідеї, розробка задуму, нової методики тощо.

Одержані на третьому етапі дані корегуються і оформлюються в логічно струнку систему.

4. Заключний етап - це перевірка істинності одержаного результату і здійснення реалізації. Головним критерієм істинності творчого акту є практика, але використовуються і логічні засоби обгрунтування отриманих результатів. Суттєвим моментом перевірки гіпотез є критика, за допомогою якої виявляються хибні підходи до дійсності, неспроможність планів, необґрунтованість висновків. Гіпотеза, істинність якої доведено, стає достовірним теоретичним знанням, теорією або її часткою. Чим менше минає часу між народженням творчої ідеї і її втіленням, тим більша ефективність творчого акту. Творчий процес, особливо в сфері наукового пізнання, настільки складний і багатоманітний, що його здійснення неможливе, якщо субєкт творчості не введе в дію всі матеріальні і духовні засоби пізнання, якими володіє. Вся багатоманітність матеріальних і духовних засобів пізнання і становить зміст механізму творчості.

На кожному з етапів творчості широко використовуються формально-логічні і інтуїтивно-евристичні засоби. Безумовно, в процесі наукової творчості широко використовуються методи індукції і дедукції, аналізу і синтезу, абстрагування і узагальнення, аналогії і моделювання тощо. Форми наукового пізнання, тобто наукові факти, наукова проблема, гіпотеза і наукова теорія, будучи наслідком творчості, виступають разом з тим і важливими її засобами. Але процес творчості передбачає вихід за межі того, що безпосередньо логічно випливає з теоретичних положень, що мають місце, і даного досвіду, відбувається вихід за рамки правил логічного висновку.

Уявлення - це психічна діяльність, що полягає у створенні уяв і ситуацій мислення, які в цілому ніколи не сприймалися людиною в дійсності. В уявленні відбивається не тільки і не стільки сучасне і минуле, скільки переважно майбутнє, опосередковане соціальним досвідом, де відбиваються тенденції розвитку обєктів. Уявлення -це відображення дійсності як можливості. Головна функція уявлення - ідеальне уявлення результату діяльності до того, як досягається реально, передбачення того, що ще існує. Велику роль уявлення відіграє у формуванні гіпотези. Уявлення комбінує асоціації, поєднує різнопорядкові враження, ідеї, почуття, закликає до життя нові образи. Гіпотези ж прокладають шляхи руху знання до істини.

Інтуїція (лат. - уважно дивлюся) - здібність пізнання істини шляхом її прямого передбачення без обґрунтування за допомогою доказів. Основною ознакою інтуїції є:

І - неусвідомленість. Проблема інтуїції - це проблема її співвідношення з логікою. Сучасна філософія виходить з того, що інтуїція виступає, насамперед, як одна із форм неусвідомленого відображення, звязаного з проявами діяльності мислення субєкта, розглядається як неусвідомлена людиною діяльність мислення по переробці і узагальненню раніше набутої актуальної інформації.

Інтуїція буває достатньою для істини, але її не досить, щоб переконати в цій істині інших і самого себе. Необхідний доказ, що включає або звернення до чуттєвих сприймань, або до логічних міркувань, аргументів.
ІІ - безпосередність. В інтуїтивному акті присутній так званий «перескок», перерва в ланцюгу міркувань, мовби раптове «осяяння», безпосереднє «передбачення» нового знання.


Саме ця ознака інтуїції говорить про те, що процес інтуїтивного пізнання неможливо формалізувати, для нього неможливо виробити певну логічну формулу. Всі ланки процесу мислення мовби зливаються в одне.
ІІІ - раптовість, несподіванка. Це стрибкоподібний перехід до нового знання, перерва неперервності в русі мислення. Раптовість інтуїтивного мислення звязана з характерною властивістю такого мислення - одночасним, миттєвим врахуванням множини даних і факторів актуальної ситуації. Раптовість інтуїтивного висновку є результатом синтетичної діяльності мислення, внутрішні процеси якого часто не усвідомлюються субєктом, хоча завдяки їм і здійснюється одночасний аналіз множини факторів.


Основними умовами формування і прояву інтуїції є: висока професійна підготовка суб’єкта, глибоке знання проблеми; пошукова ситуація, стан проблемності; дія у суб’єкта пошукової домінанти (пануючої ідеї) на основі неперервних спроб вирішити проблему; напружені зусилля щодо ЇЇ вирішення; наявність підказки, «пускового» механізму інтуїції. Розглядаючи інтуїцію як елемент творчості, мається на увазі лише один із різновидів інтуїції - евристичний. Але інтуїція може бути і стандартизованою, результатом якої є репродуктивні, а не нові оригінальні знання.

Отже, суть і роль інтуїтивного пізнання полягає в тому, що творчий акт залучає до своєї орбіти все мислення

Мрія, сновидіння, фантазія виступають як сторони (аспекти) пізнавального процесу, надаючи йому різні смислові відтінки.

В гносеологічному розумінні вони розрізняються у ставленні до обєктивного світу. Уявлення тісно звязане з дійсністю.

Талант (грец. - вага, міра, рівень здібностей) - така сукупність здібностей, яка дозволяє отримати продукт діяльності, що відрізняється оригінальністю і новизною, високою досконалістю і суспільною значимістю.

Геніальність (лат. - дух) - високий ступінь розвитку таланту, що дозволяє здійснити принципові зрушення в тій чи іншій сфері творчості, «створити епоху». Як відмічав Георг Гегель, це характеристика людини, яка співпадає із своєю суттю.

Аналіз механізму і закономірностей творчості показує, що всі якості людини, необхідні для творчості, розвиваються в процесі навчання і творчої діяльності. Отже, якості, необхідні для творчості, доступні кожній людині, що має нормальну психіку і необхідні фізичні дані.

Отже, творчість - родова властивість життєдіяльності людини і людства, але в різні історичні епохи реалізується по-різному. В сучасних умовах наукова творчість набуває якісно іншого характеру завдяки евристичній можливості моделювання і обчислювального експерименту на базі ЕОМ. Незважаючи на різноманітні перепони, вдачі і невдачі, творчі можливості людства зростають щоденно. Людський розум є єдиною силою, здібною пізнати і загнуздати всі інші сили природи. Їм людство протиставляє своє надбання, плід своєї творчості - культуру. Обнадійливі перспективи відкриваються для творчої діяльності людей з моменту «зняття» відчуження людини як субєкта праці і життя.

^ 3. Психологія творчої особистості.

 Питання розвитку творчої особистості вивчалось та продовжує цікавити вітчизняних та західних психологів, серед яких можна назвати таких як Г.С. Костюка, З. І.Калмикову, В. А. Роменця, Я. А. Пономарьова, В. О. Моляко, В.М. Дружиніна, О. І. Кульчицьку, Т. М. Титаренко, В.В. Клименко. Серед західних психологів вагомий внесок у розуміння творчої природи особистості зробили видатні вчені З.Фрейд, К. Юнг, Є.Фромм, Т. Рібо, А. Маслоу, Д.Дьюї, Р. Стернберг, Дж. Гілфорд, Е.де Боно та ін.

В сучасній психології існує уявлення про особистість як відкриту багатовимірну цілісну систему, що розвивається (Костюк Г.С., Ананьєв Б.Г., Максименко С.Д., Непомнящая Н.І).

Психологи вивчають індивідуально-психологічні особливості творчих людей, соціально-психологічні аспекти розвитку та діяльності творчих людей, особливості продуктів творчої діяльності. Зокрема, вивчення індивідуально-психологічних особливостей творчої особистості включає дослідження специфіки перебігу психічних процесів, характеріологічні особливості, структуру та рівень здібностей, спрямованість та ціннісно-смислові оріентації особистості, її прояви на рівні поведінки, спілкування та ін.

Розуміння поняття творчої, обдаровної, креативної особистості в психологічних концепціях витікає з визначення категорії творчості.

Згідно з уявленням В.В.Клименко, творчі люди наділені фізичним та душевним здоровям, оскільки для роботи механізму творчості мають бути повноцінно задіяні такі компоненти як енергопотенціал, психомоторика та критичність, а це можливо для людей здорових та гармонійних.

Водночас, починаючи, з Ч. Ломброзо, ряд науковців дотримуються протилежної точки зору, згідно якої, творчі люди мають проблеми з психічним здоровям. Російський дослідник в області функціональної асиметрії головного мозку М.М.Ніколаєнко приводить данні, що свідчать про високу кореляцію між талановитістю та схильністю до депресій, психічних захворювань. В.М.Дружинін визнає, що численні дослідження виявили взаємозвязок креативності з нейротизмом. Він пояснює це таким чином, що творчий процес у геніальної особистості в більшій мірі протікає на активності несвідомого, в звязку з чим, виходить з під раціонального контроля, що може проявлятись у вигляді перепадів настрою. Вчений також стверджує, що креативні особистості мають бути схильні до психофізіологічного виснаження під час творчої активності, оскільки творча мотивація працює за принципом позитивного зворотнього звязку, а раціональний контроль емоційного стану ослаблений.

Розглядаючи індивідуально-психологічні аспекти творчих людей, буде актуальним звернутись до досліджень Я. А. Пономарьова, який прийшов до висновку, що на рівні протікання психологічних процесів креативним людям, притаманні :

1. цілісність, свіжість, синтетичність як властивості сприйняття, здатність побачити те, чого не бачать інші, певні перцептивні особливості, повязані з високою чутливістю до субсенсорних подразників;

2. певні особливості памяті, що проявляються в швидкому засвоєнні головного і в легкому забуванні другорядного, в здатності пригадати малосуттєву дрібницю; память на рідкісні в повсякденному житті слова, образи, факти;

3. здатність помічати багатозначність слів, відчувати певні підтексти;

4. швидкість, гнучкість, оригінальність, відкритість мислення, вміння узагальнювати явища, не повязані між собою видимим чином.

Відносно соціально-психологічних особливостей творчої особистості, її взаємодії з соціумом, слід послатися на дослідження Я. А. Пономарьова згідно якому в стосунках з групою, в дитячому та юнацькому віці, такі люди частіше відіграють ролі лідерів або ж відторгнутих.

Дослідження також свідчать, що при досить легкому установленні контактів з людьми творчі люди часто шукають усамітнення (М. М. Ніколаєнко). Їх потреба в спілкуванні нижча в порівнянні з контрольною вибіркою. А.Маслоу описував, що на фоні покращення стосунків з оточуючими, для людей, що самоактуалізуються зростає потреба в усамітненні. Цікавим поясненям цього феномену є думки Р. Мея відносно конструктивної самотності: «.. ми не зможемо пережити осяєння, що надходить від несвідомого, якщо не погодимося на рідкі хвилини самотності» 

Серед важливих ознак, що стосуються творчої особистості психологи виділяють:

1. незалежне мислення;

2. свіжість та цілісність сприйняття;

3. інтуїція;

в особистісному аспекті виділяють:

1. оригінальність;

2. ініціативність;

Особистість реалізується у творчості. Тому кожній людині потрібні мужність, упертість, віра в себе та своє покликання, щоб якнайповніше виявити себе у творчості. Творча особистість — це людина, яка має високий рівень знань і вміє відкинути звичайне, шаблонне. Для творчої особистості потреба у творчості нагальна й неодмінна.

Деякі автори ототожнюють творчу активність із креативністю.

^ Креативність — системна якість інтелекту. Вона має такі властивості:

• чутливість до дисгармонії елементів у структурі проблеми, яка може виявлятись у вадах елементів, порушенні їх порядку, наявності зайвої інформації;

• прагнення до корекції дисгармонії;

• можливість корекції на основі відповідної інтелектуальної компетентності.

Отже, креативність — це сукупність особливостей психіки, які забезпечують продуктивні перетворення в діяльності особистості.

У психології є два схожі поняття: “креативна особистість” і “творча особистість”. Креативною називають особистість, яка має внутрішні передумови для творчої діяльності: особистісні утворення, специфіку когнітивної сфери, нейрофізіологічні задатки, що зумовлюють її творчу активність, тобто не стимульовану ззовні пошукову та перетворювальну діяльність. Отже, креативність особистості — детермінанта її творчої активності. Творчою називають креативну особистість, яка внаслідок впливу зовнішніх факторів набула потрібні для актуалізації творчого потенціалу додаткові мотиви, особистісні утворення, здібності, що сприяють досягненню творчих результатів в одному чи кількох видах творчої діяльності. Проблеми розвитку творчої особистості вивчали Б. М. Теплов і його однодумці, зокрема Н. С. Лейтес. Вони досліджували здібності й обдарованість. Б. М. Теплов сформулював науково обґрунтоване означення здібностей особистості, від яких, на його думку, залежить обдарованість.

Б. М. Теплов виділив три головні ознаки поняття “здібність”:

1) під здібностями розуміють індивідуальнопсихологічні особливості, які відрізняють одну людину від іншої;

2) здібностями називають не всі індивідуальні особливості, а лише ті, що стосуються успішності певної діяльності;

3) поняття “здібність” не зводиться до тих знань, умінь і навичок, які вже має людина; воно пов’язане з легкістю та швидкістю їх набуття.

За критерієм виду психічних функціональних систем здібності поділяють на сенсомоторні, перцептивні, атенціональні, мнемічні, імажитивні, розумові, комунікативні; за критерієм основного виду діяльності - наукові (математичні, лінгвістичні і таке інше), творчі (музичні, літературні, художні).

Крім того, вчені виокремлюють поняття "загальні" і "спеціальні" здібності, водночас підкреслюючи їх взаємоповязаність: розвиток спеціальних здібностей можливий лише за умови наявності в людини загальних здібностей. С. Рубінштейн стверджує, що загальні - це здібності до навчання і праці, а спеціальні - це лише різні прояви, різні сторони загальної здібності до засвоєння досягнень людської культури та її подальшого руху.

Привертає увагу класифікація О. Лука, який підрозділяє здібності на три групи: здібності, повязані з мотивацією (інтереси і нахили); з темпераментом (емоційність) і розумові здібності. До розумових здібностей, на його думку, належать: пильність у пошуку - бачити те, що інші не бачать; здібність до переносу; боковий зір; цільність сприймання; здібність до згортання розумових операцій, до пересилення функціональної фіксованості; здібність до оцінних дій, поєднання подразнень, що ми сприймаємо, а також здатність швидко повязувати нові дані з попереднім досвідом.

Слід розрізняти здібності та задатки. Задатки людини вроджені й зумовлені лише анатомо-фізіологічними особливостями організму; вони лежати в основі розвитку здібностей. Здібності ж — наслідок розвитку в ході якоїсь практичної чи теоретичної діяльності.

Дуже важлива думка Б. М. Теплова про те, що здібності можуть розвиватися безмежно, досягати високого ступеня, тобто таланту, або найвищого — геніальності. При цьому обдарованість — не проста сума здібностей, а нова якість.

У психології розрізняють, зокрема, такі типи обдарованості:

• інтелектуальна обдарованість виявляється в здібності до навчання, опанування вже створеної культури. Її ще називають “шкільною обдарованістю” (за В. Є. Чудновським). Зазвичай їй властива швидка розумова діяльність — швидке засвоєння й узагальнення матеріалу;

• творча обдарованість (за Е. Торренсом) — це чутливість до проблем, вад, прогалин у знаннях, дисгармоній.

Зазначимо, що обдарованість — це якісно своєрідна сукупність здібностей, від якої залежить можливість досягти певного успіху в якійсь діяльності, талант — високий ступінь обдарованості в певній царині, геніальність — найвищий ступінь прояву творчих сил людини, пов’язаний зі створенням якісно нових, унікальних продуктів діяльності в якійсь галузі пізнання.

Отже, творча особистість проходить у своєму розвитку певні стадії:

• вибіркової мотиваційно-творчої спрямованості особистості на певну діяльність;

• інтелектуально-творчого потягу особистості до якоїсь діяльності;

• підвищеної професійно-творчої активності особистості в певному виді діяльності;

• перших значних творчих досягнень особистості, стійкої творчої продуктивної діяльності;

• розвиток таланту, геніальності.

Досліджуючи проблеми творчості, учені використовують різні терміни. Проте ми маємо бути вдячні природі, що подарувала нам такий феномен. Наскільки бідніше було б наше життя без музики, мистецтва й інших видів творчості!Історія людства показує безліч прикладів мужності, відданості та безкорисливості дивних людей — першопроходців. У цій славній когорті — імена Леонардо да Вінчі й Мікеланджело, М. Коперника й Дж. Бруно, І. В. Курчатова й С. П. Корольова, П. І. Чайковського й Л. Бетховена, О. С. Пушкіна й Л. М. Толстого та багато інших. Вони не вписувалися в рамки суспільства, у якому жили. Ці люди йшли далі, часто були не зрозумілі та не прийняті, але продовжували почату справу (часто собі на шкоду!), незважаючи на гоніння й інші іспити. Великі творці — великі особистості.


Питання для самоконтролю:

  1. Які визнаєте види творчості?

  2. Розкрийте поняття «комунікативна творчість».

  3. Назвіть чотири основні детермінанти на шляху до творчої діяльності.

  4. Які є внутрішні та зовнішні бар’єри творчого процесу?

  5. Перерахуйте фактори, що впливають на рівень внутрішньої мотивації до творчості.

  6. Які психічні блоки та фіксації, що можуть перешкодити виконанню завдання (за М. Глейтман, А. Фрідлунд, Д. Райсберг)?

  7. Назвіть спеціальні методи стимуляції творчої діяльності.

  8. Рівні творчого процесу.

  9. Назвіть етапи які проходить у своєму розвитку творчість.

  10. Які є ознаки творчої особистості?

  11. Проаналізуйте поняття: “креативна особистість” і “творча особистість”.

  12. Розкрийте головні ознаки поняття “здібність”.

  13. Які є критерії поділу здібностей?

  14. Розкрийте поняття обдарованості та назвіть її типи.



Література:

1. Аматьєва О.П. Діагностика та розвиток творчих здібностей дошкільників у театрально-ігровій діяльності //Наука і освіта. - 1999. - 5-6.-С. 77-80.

2. Барташнікова І. А., Барташніков О.О. Розвиток уяви і творчих здібностей у дітей 5-7 років. - Тернопіль: Богдан, 1998. - 85с.

3. Бєлкіна Е.В. Естетичне виховання дітей шестирічного віку засобами

образотворчого мистецтва (на матеріалі живопису).- К.: Вища школа, 1996.

- 190с.

4. Богоявленськая Д.Б. Интеллектуальная активность как проблема

творчества. -- Ростов: изд-во Рост. 1983. -- 173 с.

5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.

6. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.

7. Непомнящая Н.И. Целостно-личностный подход к изучению человека // Вопросы психологии 2005 № 1 с. 116--124.

8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.

9.Клименко В.В. Психологія творчості. К.: Центр навчальної літератури, 2006. -- 480с.

10. Лейтес Н. С. Способности, труд, талант // Педагогика и психология. — 1984. — № 4.

11. Лук А. Н. Мышление и творчество. — М.: Прогресс, 1976. — 144 с.

12. Лук А. Н. Психология творчества. — М.: Наука, 1978. — 127 с.

13. Мерович М. И., Шрагина Л. И. Технология творческого мышления. — Минск: Харвест; М.: ACT, 2000. — 430 с.

14. Моляко В. А. Психологические проблемы творческой одаренности. — К.: Вища шк., 1995. — 52 с.

15. Полуянов Ю. А. Воображение и способности. —М.: Знание, 1982. — 201 с.

16. Пономарев Я. А. Психология творчества и педагогика. — М.: Педагогика, 1976. — 279 с.

17. Психология одаренности: проблемы, структура, показатели: Сб.статей / Под ред. М. А. Холодной. — К.: Укр. центр творчества детей и юношества, 1996. — 96 с.

18. Психофізіологічні основи творчості: Конспект лекцій з курсу “Основи педагогічної творчості вчителя” / Уклад. Н. В. Гузій. — К.:УДПУ, 1995. — 18 с.

19. Пушкин В. Н. Эвристика — наука о творческом мышлении. — М.:Знание, 1967. — 98 с.

20. Розет И. М. Психология фантазии. — Минск: Универ, 1991. — 516 с.

21. Роменець В. А. Психологія творчості — К.: Либідь, 2001. — 288 с.

22. Тихомиров O. K. Психология мышления. — М.: МГУ, 1984. — 270 с.58


Підготувала: Боярин Л.В.,

методист-психолог науково-методичного центру

практичної психології і соціальної роботи ІППОЧО



Схожі:

Психологія творчості види творчості. Поняття про творчий процес iconПрограма психологія педагогічної творчості для спеціальності 010101 Дошкільне виховання
Поняття «творчість». Необхідність творчості. Творчість і свідомість. Творчість і діяльність. Пізнання як творчість. Творчість як...
Психологія творчості види творчості. Поняття про творчий процес iconПсихологія журналістської творчості
Психологія журналістської творчості: Конспект лекцій /Укладач О. А. Кривопишина. – Суми: Вид-во СумДУ, 2009.– 131 с
Психологія творчості види творчості. Поняття про творчий процес iconПоложення національної металургійної академії України про проведення міжфакультетського фестивалю самодіяльної творчості «Так загартовуються зірки» Загальні положення
Вуються зірки проводиться з метою відбору учасників для участі в міському міжвузівському фестивалю самодіяльної творчості,,Студентська...
Психологія творчості види творчості. Поняття про творчий процес iconТема Природа творчості 6год
З’ясувати чи є достатньо обгрунтованою постановка питання щодо існування творчості природи
Психологія творчості види творчості. Поняття про творчий процес iconНаказ №171 м. Севастополь Про підсумки проведення міського етапу Всеукраїнського конкурсу учнівської творчості «Об’єднаймось же, брати мої!»
Всеукраїнського конкурсу учнівської творчості» з 16 грудня 2013 року по 5 лютого 2014 року був проведений міський етап Всеукраїнського...
Психологія творчості види творчості. Поняття про творчий процес iconНаказ №174 м. Севастополь Про підсумки проведення міського етапу Всеукраїнського конкурсу учнівської творчості «Об’єднаймось же, брати мої!»
Всеукраїнського конкурсу учнівської творчості» з 17 грудня 2012 року по 5 лютого 2013 року був проведений міський етап Всеукраїнського...
Психологія творчості види творчості. Поняття про творчий процес iconНаказ №1136 м. Севастополь Про проведення II (міського) етапу XII всеукраїнського конкурсу учнівської творчості
«Про проведення Всеукраїнського конкурсу учнівської творчості», з метою популяризації творчої спадщини Т. Г. Шевченка та утвердження...
Психологія творчості види творчості. Поняття про творчий процес iconПерелік питань з української літератури для студентів 1 курсу
С. Нечуй-Левицький. Творчий доробок письменника; Значення творчості Нечуя-Левицького
Психологія творчості види творчості. Поняття про творчий процес iconУроку. Загальні відомості про добу Романтизму. Е. Т. А. Гофман. Огляд життя І творчості письменника
Мета уроку: схарактеризувати романтизм як напрям у літературі, живописі, музиці, поглиблювати знання учнів із теорії літератури;...
Психологія творчості види творчості. Поняття про творчий процес icon  Конкурс дитячої творчості має три напрямки:   - конкурс «Малюнки»
Кабінету Міністрів України від 25 листопада 2009 року №1425-р «Про затвердження плану заходів, спрямованих на формування в суспільстві...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи