Учебное пособие для вузов. Спб.: Питер, 2000. 592 с. Максименко С. Д., Соловієнко В. О. Загальна психологія: Навчальний посібник. К.: Мауп, 2000. 256 с icon

Учебное пособие для вузов. Спб.: Питер, 2000. 592 с. Максименко С. Д., Соловієнко В. О. Загальна психологія: Навчальний посібник. К.: Мауп, 2000. 256 с




Скачати 219.77 Kb.
НазваУчебное пособие для вузов. Спб.: Питер, 2000. 592 с. Максименко С. Д., Соловієнко В. О. Загальна психологія: Навчальний посібник. К.: Мауп, 2000. 256 с
Дата29.09.2012
Розмір219.77 Kb.
ТипУчебное пособие

Лекція 6

Тема: Основи психології спілкування

  1. Поняття про спілкування.

  2. Функції спілкування.

  3. Види спілкування.

  4. Засоби спілкування.

Рекомендована література


  1. Бондарчук Е.И., Бондарчук Л.И. Основы педагогики и психологии: Курс лекций. — К.: МАУП, 2002. — 168 с.

  2. Варій М.Й., Ортинський В.Л. Основи психології і педагогіки: Навчальний посібник. — К.: "Центр учбової літератури", 2007. – 376 с.

  3. Лозниця В. С. Основи психології та педагогіки: Навчальний посібник. — К.: КНЕУ, 2001. — 288 с.

  4. Маклаков А. Г. Общая психология: Учебное пособие для вузов. — СПб.: Питер, 2000. — 592 с.

  5. Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія: Навчальний посібник. — К.: МАУП, 2000. — 256 с.

  6. Основи психології: Підручник / За заг. ред. О. В. Киричука, В. А. Роменця. — К.: Либідь, 1995. — 632 с.

  7. Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки. – К.: Академвидав., 2006. – 520 с.


1. Поняття спілкування є надзвичайно широким і включає в себе різні аспекти.

Спілкування є важливою духовною потребою особистості як суспільної істоти. Потреба людини у спілкуванні зумовлена суспільним способом її буття та необхідністю взаємодії у процесі діяльності. Будь-яка спільна діяльність, і в першу чергу трудова, не може здійснюватись успішно, якщо між тими, хто її виконує, не будуть налагодженівідповідні контакти та взаєморозуміння.


Поняття «спілкування» у психології вживається у таких значеннях:

  • як один із різновидів самостійної людської діяльності (Б.Г.Ананьєв, І.С.Кон, О.О.Леонтьєв);

  • як атрибут інших видів людської діяльності (О.О.Леонтьєв, В.М.Панферов);

  • як обмін думками, почуттями та переживаннями (Л.С.Виготський, С.Л.Рубінштейн);

  • як специфічна соціальна форма інформаційного зв’язку (А.Д.Урсул, Л.О.Резников);

  • як специфічна форма взаємодії суб’єктів (М.С.Каган);

  • як специфічна форма задоволення потреби людини в іншій людині, у живому контакті, тобто як самомотивований процес (Б.Ф.Ломов, В.В.Знаков, А.О.Реан) та ін.

Спілкування — явище глибоко соціальне. Соціальна природа спілкування виражається в тому, що воно завжди відбувається в середовищі людей, де суб’єкти спілкування завжди постають як носії соціального досвіду. Соціальний досвід спілкування виявляється у змісті інформації, що є його предметом (знання, відомості, способи діяльності), у засобах (мовна та немовна комунікація при спілкуванні), у суспільно вироблених у процесі історичного розвитку різновидах спілкування. За змістом спілкування охоплює всі царини людського буття та діяльності, об’єктивні та суб’єктивні їх прояви. Спілкування між людьми відбувається при передаванні знань, досвіду, коли формуються різні вміння та навички, погоджуються та координуються спільні дії тощо. Отже, спілкування — це різноманітні контакти між людьми, зумовлені потребами спільної діяльності.

СПІЛКУВАННЯ – це процес передавання й сприймання повідомлень за допомогою вербальних і невербальних засобів, що охоплює обмін інформацією між учасниками спілкування, її сприйняття і пізнання, а також їхній вплив один на одного і взаємодією щодо досягнення змін у діяльності.

Особливість спілкування — у його нерозривному зв’язку з діяльністю. Діяльність є основним середовищем і необхідною умовою виникнення й розвитку контактів між людьми, передавання необхідної інформації, взаєморозуміння та узгодження дій. Змістовий бік спілкування завжди становить інформація, зумовлена потребами взаємодії людей. Вона може стосуватися повідомлення нових знань, наприклад роз’яснення вчителем понять, пояснення сутності певних явищ, процесів, інформування про події, що відбуваються, обгрунтування певних положень, побудови гіпотез тощо. Спілкування може бути засобом передавання певних умінь і навичок. За допомогою словесного опису та пояснення дії, її демонстрування та вправляння в ній людину можна навчити виконувати будь-яку діяльність. Саме так відбувається процес оволодіння професійними навичками, фізичними та будь-якими іншими діями.

Змістом спілкування може бути людина. Реальні контакти між людьми, у процесі яких вони безпосередньо сприймають одна одну, створюють середовище для об’єктивного виявлення особливостей їхньої поведінки, манер, рис характеру та емоційно-вольової сфери. Саме в таких контактах розкривається справжня значущість однієї людини для іншої, виявляються їхні симпатії та антипатії. У художній літературі є безліч прикладів, якої глибини та різноманіття психологічних нюансів можуть сягати стосунки між людьми в ситуаціях безпосереднього взаємосприймання, як відбувається процес проникнення у внутрішній світ людини, її почуття через зовнішні прояви.

Іноді виразний погляд або жест можуть нести набагато більше інформації, ніж вимовлене слово. Важливий вплив на характер спілкування справляють відносини, що склалися між членами контактної групи. Від того, якими є взаємовідносини, залежать система спілкування конкретної особистості, її манера, колорит, використовувані засоби.

Спілкування — це,

1) складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що виникає на основі потреб і спільної діяльності та включає в себе обмін інформацією, сприймання та розуміння іншого;

2) взаємодія суб'єктів через знакові засоби, викликана потребами спільної діяльності та спрямована на значимі зміни стану, поведінки партнера.

У найзагальнішому значенні спілкування виступає як форма життє­діяльності.


2. Спілкування — це багатоплановий процес, в якому можна виокремити такі основні функції:

  • комунікативна;

  • інтерактивна (конативна);

  • перцептивна (пізнавальна).

Комунікативна функція — це різні форми та засоби обміну і передавання інформації, завдяки яким стають можливими збагачення досвіду, нагромадження знань, оволодіння діяльністю, узгодження дій та взаєморозуміння людей. Комунікативна функція спілкування, що здійснюється за допомогою мови, є необхідною умовою наступності розвитку генерацій, соціального та наукового прогресу людства, індивідуального розвитку особистості. Обмін інформацією, що відбувається в усіх царинах життя суспільства між людьми в різних видах діяльності, забезпечується комунікативною функцією спілкування.

Контакти між людьми не обмежуються лише потребами передавання інформації. Спілкування завжди передбачає певний вплив на інших людей, зміну їх поведінки та діяльності. У цьому разі виявляється інтерактивна функція спілкування, функція впливу. Поради, інструкції, вимоги, накази, що висловлені у мовній формі та адресовані іншій особі, є спонуканнями до дії та регуляторами її поведінки.

Спільна діяльність, її зміст та умови виконання вибудовують таку модель міжособистісної взаємодії, коли кожний з учасників послідовно впливає своїми вчинками на інших і, у свою чергу, змінює свої дії під їх впливом. Спільна діяльність людей — явище суспільне й відбувається під соціальним контролем. Соціальний контроль — це оцінка діяльності з погляду її відповідності прийнятим у суспільстві зразкам поведінки, що регламентуються нормами взаємовідносин людей. Взаємодія людей відбувається ефективно, якщо їхня поведінка відповідає прийнятим зразкам, тим ролям, які грають співрозмовники. Під роллю розуміється нормативно схвалений зразок поведінки, якого чекають від кожного, хто займає ту чи іншу соціальну позицію. Така поведінка сприймається як специфічна у професійному плані —лікар, вчитель, інженер та у віковому — дитина, дорослий. Кожна людина може грати в житті кілька ролей: у сім’ї — батька, на роботі — керівника, у колі друзів — приятеля тощо. Взаємодія людей, які грають кілька ролей, регулюється рольовими очікуваннями. Рольові очікування — це сподівання на таку поведінку іншої людини, яка відповідає її рольовому статусу. Відповідність поведінки людей взаємним очікуванням — це важлива умова успіху у спілкуванні, її кваліфікують як тактовну. Якщо пацієнт, прийшовши на прийом до лікаря, відчує уважне ставлення до своїх проблем, лагідність, доброзичливість, намагання пильно розібратись у симптомах захворювання, він перейметься довірою до лікаря, правильно зрозуміє його поради та рекомендації щодо лікування. Випадки, коли очікування одного із співрозмовників не виправдовуються через те, що вони суперечать принципам і переконанням іншого співрозмовника, виходять за межі його соціально регламентованих цінностей та норм, не є нетактовністю. У таких ситуаціях особистість, розуміючи нереальність того, що від неї очікують, може обстоювати власну позицію й не зосереджувати увагу на тому, наскільки тактовна її поведінка з погляду співрозмовника. Свідоме ігнорування очікувань іншої сторони, що часто спостерігається в повсякденних ситуаціях спілкування, є нетактовністю. Прояви нетактовності спостерігаються, коли людина виявляє неуважність до співрозмовника (відволікається на сторонні справи), перериває його чи поводиться всупереч соціально визначеній нормі рольового регламенту (керівна особа відмовляється вирішувати питання, що входять до її компетенції) тощо. Отже, нетактовність — це деструкція очікувань у процесі спілкування, яка порушує ефективну взаємодію сторін, що спілкуються, і яка може призводити до конфліктних ситуацій. Особливо небезпечними є порушення вимог тактовності у педагогічному спілкуванні. Негативні наслідки цього виявляються в напруженості та конфліктності стосунків між учителям та учнями (переважно підлітками та юнаками), у різкому зниженні дійовості виховного впливу на особистість дитини. Виявляючи принциповість і вимогливість у стосунках з учнями, педагог повинен засвідчувати свою повагу та довіру до вихованців, прагнути зрозуміти їх, піти на розумний компроміс. Уміння поєднувати вимогливість і повагу до учнів створює сприятливі психологічні умови для формування самоповаги, що має важливе значення для становлення культури спілкування та розвитку контактів.

Обмінюючись інформацією, встановлюючи комунікативні зв’язки для досягнення цілей діяльності, взаємодіючи і здійснюючи різнобічні впливи на інших партнерів по спілкуванню, люди безпосередньо сприймають один одного й мають можливість пізнавати фізичні, психологічні та індивідуальні особливості, притаманні кожній стороні. У цьому виявляється перцептивна функція спілкування. Інформація, яку одержують співрозмовники у процесі контактів за різними каналами, дає змогу скласти більш-менш об’єктивне враження про те, що становить собою партнер по спілкуванню, проникнути в його внутрішній світ, зрозуміти мотиви поведінки, звички, оцінні ставлення до фактів дійсності. Шлях пізнання людини людиною у процесі спілкування є складним. Адекватний психологічний портрет суб’єкта спілкування формується залежно від об’єктивних та суб’єктивних чинників і охоплює дію трьох важливих механізмів міжособистісного сприймання: ідентифікацію, рефлексію (інтерпретацію) і стереотипізацію. Серед умов, які сприяють взаємопізнанню у спілкуванні, важлива роль належить чинникові особистісно-соціальної значущості предмета комунікації, характеру ситуації спілкування та тривалості контактів. Коли зазначені умови об’єктивно присутні у спілкуванні, ймовірність виявлення істотних психологічних рис особистості підвищується. Перший етап у механізмі пізнання людини людиною — ідентифікація. Ідентифікація — це спосіб розуміння іншої людини через усвідомлюване чи неусвідомлюване уподібнення її самому суб’єкту, що пізнає. Суть цього процесу полягає в тому, що в ситуаціях взаємодії партнери намагаються зрозуміти один одного, ставлячи себе на місце іншого. Так, студент добре розуміє хвилювання та поведінку іншого студента перед іспитом, закоханий — страждання того, кого спіткала невдача у взаємності.

Для визначення власної тактики у спілкуванні співрозмовникові важливо знати, як індивід, що входить з ним у контакт, сприймає його самого. Усвідомлення суб’єктом того, як його сприймає партнер по спілкуванню, називається рефлексією. Рефлексія поглиблює сприймання іншої людини, оскільки дає уявлення про ставлення до себе як суб’єкта сприймання. У процесі спілкування ідентифікація та рефлексія постають в єдності, завдяки чому забезпечується психологічна інформативність спілкування. Дефіцит апріорних знань про психологію людей, з якими доводиться спілкуватися, не дає співрозмовникам можливості одразу визначитись, як найкраще підтримувати й розвивати контакти. Суб’єкт, програмуючи власну комунікативну діяльність, намагається зрозуміти й пояснити причини, що зумовлюють дії та вчинки кожного співрозмовника.

^ Пояснення вчинків іншої людини через приписування їй імовірних почуттів, намірів, думок і мотивів поведінки (згідно з А. Петровським) називається причиновою інтерпретацією. Помилкова причина інтерпретації поведінки співрозмовника ускладнює, а іноді й унеможливлює нормальну взаємодію сторін у спілкуванні. Інтерпретація дій і вчинків здійснюється або на основі ідентифікації, тобто через приписування іншому тих мотивів і почуттів, які, на думку суб’єкта, він сам виявив би в аналогічній ситуації, або шляхом віднесення партнера по спілкуванню до певної категорії осіб, стосовно яких існують певні стереотипні уявлення. Стереотипізація — це класифікація форм поведінки та інтерпретація їх причин через співвіднесення із зразками, що відповідають соціальним стереотипам. Стереотип — це сформований за конкретних соціальних умов образ людини, яким користуються як штампом. Стереотипізація як прийом узагальнення типових рис, притаманних особистостям як носіям певних соціально та психологічно значущих характеристик, широко репрезентована у класичній художній літературі. Наприклад, такими є персонажі “Мертвих душ” М. Гоголя — Чичиков, Манілов, Коробочка, Плюшкін і Голохвастов з комедії М. Старицького “За двома зайцями”. У буденному житті стереотипізація в оцінюванні людських якостей, таких, наприклад, як доброта, репрезентована у судженні “Свою сорочку віддасть іншому, не пошкодує”, скупість — у судженні “У нього взимку снігу не випросиш”. Стереотипізація може складатись як результат узагальнення власного досвіду суб’єктом міжособистісного сприймання, до якого приєднуються відомості, одержані з книг та інших джерел. Стереотипізація є свідченням проникнення у психологічну сутність особистості та виявлення найхарактерніших її рис. Якщо стереотипізація базується на достатній об’єктивній інформації, на якій робляться узагальнення, вона відображає вищий рівень пізнання людини людиною. Проте стереотипізація може бути помилковою, мати характер упередженості, коли інтерпретація фактів, на підставі яких робляться узагальнення, виявляється недостатньо аргументованою, а самі факти не вичерпують сутності стосунків. Так, при сприйманні незнайомої людини важливу роль відіграє первинна інформація, яку одержує суб’єкт сприймання. Якщо у реципієнта попередньо створити відповідну установку стосовно іншої людини, вона може відіграти вирішальну роль у тому, що саме і як буде сприйнято у процесі спілкування, які стереотипи в судженнях домінуватимуть. Експериментально доведено, що попередня інформація, яку одержує суб’єкт сприймання, виявляється істотним підгрунтям для формування упередженості в оцінюванні іншої людини. Двом групам студентів було показано фотокартку однієї й тієї самої людини. У першому випадку експериментатор охарактеризував її як визнаного вченого, а в другому — як злочинця. Пропонувалося на підставі зовнішнього вигляду дати їй характеристику. Перша група студентів, якій було подано інформацію про “видатного вченого”, повідомила, що зовнішність людини на фотокартці свідчить про її інтелект, напружену думку, доброту, зосередженість. Друга група —варіант “небезпечного злочинця” — стверджувала, що перед нею портрет жорстокої, рішучої та підступної людини. Одна й та сама деталь портрета — очі — у першому випадку тлумачились як проникливі, розумні, а у другому — як злі та нещадні. Стереотипи, що виникають на грунті позитивних або негативних установок, у спілкуванні виявляються суб’єктивізмом. У буденному спілкуванні досить поширені стереотипи, що базуються на оцінюванні зовнішності співрозмовника і зумовлюють сдеформовані суб’єктивні уявлення про його реальні переваги. Це може завдати істотної шкоди стосункам і є небажаним явищем у роботі з людьми (особливо небажані такі ситуації в роботі вчителів, керівників колективів).


3. Види спілкування в психологічній літературі поділяються на підставі різних ознак.

1) ^ За змістом спілкування може бути матеріальним, когнітивним, кондиційним, мотиваційним, діяльнісним.

Матеріальне спілкування — це обмін предметами і продуктами діяльності. При матеріальному спілкуванні суб'єкти здійснюють обмін продуктами своєї діяльності, які виступають засобами задоволення потреб.

^ Когнітивне спілкування — це обмін знаннями (наприклад, у ході навчального процесу).

Кондиційне спілкування — це обмін психічними та фізіологічними станами, тобто певний вплив на психічні стани іншого (наприклад, зіпсувати настрій партнеру).

^ Мотиваційне спілкування — це обмін цілями, потребами, інтересами. Таке спілкування спрямоване на передачу іншому певних установок або готовності діяти певним чином.

^ Діяльнісне спілкування — це обмін діями, навичками, вміннями тощо.

2) За метою спілкування можна поділити на біологічне та соціальне. Біологічне спілкування необхідне для підтримки та розвитку організму (пов'язане з задоволенням біологічних потреб).

^ Соціальне спілкування задовольняє ряд соціальних потреб осо­бистості (наприклад, потреба в міжособистісних контактах).

3) В залежності від форми спілкування може бути безпосереднім та опосередкованим, прямим та непрямим. ^ Безпосереднє спілкування відбувається як взаємодія сторін, між якими встановлюється комунікативний зв’язок, коли співрозмовники безпосередньо сприймають один одного, встановлюють контакти й використовують для цього всі наявні у них засоби. У безпосередньому спілкуванні функціонує багато каналів зворотного зв’язку, що інформують співрозмовників про ступінь ефективності спілкування. Опосередковане спілкування — це комунікація, в яку входить проміжна ланка — третя особа, технічний засіб або матеріальна річ. Опосередкування може бути репрезентоване телефоном як засобом зв’язку, написаним текстом (листом), що адресований іншій особі, чи посередником. Міра опосередкування у спілкуванні може бути різною залежно від засобів, що використовуються для досягнення цієї мети.

^ Пряме спілкування полягає в особистісних контактах і безпосеред­ньому сприйманні один одного (наприклад, розмова двох друзів).

Непряме спілкування передбачає наявність посередників, якими можуть виступати інші люди (наприклад, при переговорах між різними групами).

4) В залежності від спрямування спілкування може бути діловим та особистісним, інструментальним та цільовим.

^ Ділове спілкування — це спілкування на офіційному рівні і його змістом є те, чим зайняті люди в процесі трудової діяльності.

Особистісне спілкування зосереджене на проблемах, що складають внутрішній світ людей.

Інструментальне спілкування — це засіб для задоволення різних потреб.

^ Цільове спілкування служить засобом задоволення саме потреби в спілкуванні.

5) За засобами спілкування виділяють вербальне та невербальне спілкування.

^ Вербальне спілкування — це спілкування за допомогою мови.

Невербальне спілкування — спілкування за допомогою міміки, жестів, пантоміміки.

6) В залежності від суб'єктів спілкування може бути міжособистісним, особистісно-груповим та міжгруповим. ^ Міжособистісне спілкування характерне для первинних груп, в яких усі члени підтримують між собою безпосередні контакти і спілкуються один з одним. Особливості спілкування визначаються змістом і цілями діяльності, що їх реалізує група. Особистісно-групове спілкування спостерігається тоді, коли одну із сторін спілкування репрезентує особистість, а іншу — група. Таким є спілкування вчителя з класом, керівника — з колективом підлеглих, оратора — з аудиторією. Міжгрупове спілкування передбачає участь у цьому процесі двох спільнот, кожна з яких обстоює власну позицію, домагається власних цілей, або ж обидві групи намагаються дійти згоди щодо певногопитання, досягти консенсусу. Через гострі суперечності щодо обговорюваного питання може виникнути міжгруповий конфлікт. У міжгруповому спілкуванні кожна особистість постає як виразник колективного інтересу, активно його обстоює, добираючи для цього засоби, що найповніше відбивають колективну позицію.

7) На характер спілкування істотно впливає час, упродовж якого триває процес. За тривалістю виділяють короткочасне і тривале спілкування, завершене та незавершене. Регламент — це своєрідний каталізатор змісту та способів спілкування. Саме він створює ситуацію, коли необхідно висловлюватися так, щоб “словам було тісно, а думці просторо”. Короткочасним є спілкування, що виникає із ситуаційних потреб діяльності чи взаємодії й обмежується розв’язанням локальних комунікативних завдань. Такими різновидами спілкування є консультація з певного конкретного питання, обмін враженнями з приводу актуальних подій тощо.

^ Довготривале спілкування — це взаємодія в межах однієї чи кількох тем, обмін розгорнутою інформацією щодо змісту предмета спілкування. Тривалість комунікативних зв’язків визначається цілями спілкування, потребами взаємодії та характером інформації, якою оперують співрозмовники.

Спілкування вважається завершеним, коли повністю вичерпано зміст теми, причому його учасники однозначно оцінюють результати взаємодії як вичерпні.

При незавершеному спілкуванні зміст теми розмови залишається нерозкритим до завершення спілкування і не відповідає очікуванням сторін. Незавершеним спілкування може бути з об’єктивних причин, коли між співрозмовниками виникають просторові проблеми (роз’єднаність людей) або проблеми щодо засобів зв’язку та стосовно інших необхідних умов для підтримування контактів. До суб’єктивних причин належать заборона, небажання комунікаторів продовжувати спілкування, усвідомлення необхідності припинити спілкування.

Залежно від ситуації, характеру та цілей спілкування його класифікують також за іншими критеріями.

Психологи також визначають рівні спілкування:

  • маніпулювання (від грубого поводження з людиною до такої поведінки, де зовнішні прояви мають навіть приємний характер);

  • конкуренція, суперництво (від спілкування на основі принципу “людина людині – вовк”, до такого, коли чесне суперництво сприяє певному рухові вперед);

  • співробітництво (спілкування на основі принципу “людина людині – людина”). Спілкування, в якому виявляються гуманістичні установки, високий рівень його культури.


4. Всі засоби спілкування поділяються на вербальні (мовні) та невербальні (жести, міміка, пантоміміка).

Мова — це система звукових сигналів, письмових знаків та символів, з допомогою яких людина отримує, переробляє, зберігає та передає інформацію.

Мовлення — це конкретне використання мови для висловлення думок, почуттів, настроїв. Мовлення — це психічне явище.

Мовлення в науковій літературі розділяють на усне та письмове.

Переваги письмового мовлення стають визначальними там, де необхідні точність і відповідальність за кожне слово. Щоб уміло користуватися письмовим мовленням потрібно збагачувати свій словниковий запас, вимогливо ставитись до стилю.

За стилем виділяють побутове, художнє, ділове та наукове мовлення.

^ Побутовий стиль мовлення притаманний повсякденному спілкуванню; художній — застосовується в літературних творах (проза, поезія тощо); діловий стиль мовлення притаманний офіційному спілкуванню (наприклад, доповіді, документи тощо); науковий — характерний для різних наукових праць.

Вербальне спілкування завжди супроводжується невербальним. У багатьох випадках невербальне спілкування може нести значно більше змістовне навантаження, ніж вербальне.

^ Невербальне спілкування представлене не лише використанням жестів, міміки, пантоміміки, а й просторово-часовою характеристикою організації спілкування.

Невербальні засоби спілкуваннґ потрібні, зокрема, для того, щоб регулювати плин процесу спілкування, створювати психологічний контакт між партнерами; виявляти емоції, відображати оцінку ситуації. Як правило, вони не можуть самостійно передавати пряме значення слів, за винятком деяких жестів. Невербальні засоби спілкування поділяють на три групи:

  1. Візуальні:

    • кінестетика (рух рук, ніг, голови, тулуба);

    • напрям погляду і візуальний контакт;

    • вираз очей;

    • вираз обличчя;

    • поза (зокрема, локалізація, зміна пози щодо словесного тексту);

    • шкірні реакції (почервоніння, піт);

    • дистанція (відстань до співрозмовника, кут повороту до нього, особистий простір);

    • допоміжні засоби спілкування, зокрема особливості статури (статеві, вікові) і засобів зміни зовнішності (одяг, косметика, окуляри, прикраси, татуювання, вуса, борода та ін.).

  2. Акустичні (звукові):

      • пов`язані з мовою (інтонація, звук, тембр, тон, ритм, висота звуку, мовні паузи і їхня локалізація в тексті);

      • не пов`язані з мовою (сміх, плач, кашель, подих, скрегіт зубів, "шморгання" носом тощо).

  3. Тактильні (пов`язані з дотиком):

      • фізичний вплив (вести сліпого за руку, контактний танець та ін.);

      • такевика (потиск руки, плескання по плечу).

Надзвичайно важливим при спілкуванні є міжособистісний простір (дистанція спілкування). Дистанція спілкування залежить від багатьох чинників: від спрямування спілкування, від різних характеристик суб'єктів спілкування (їх близькості, віку, соціального статусу, психоло­гічних особливостей, національних звичаїв тощо).

За даними американських психологів дистанція між партнерами залежить від виду взаємодії і може бути такою:

  • інтимна дистанція (відповідає інтимним стосункам) — до 0,5 м;

  • міжособистісна дистанція (при бесідах, спілкуванні з друзями) — 0,5-1,2 м;

  • соціальна дистанція (притаманна неформальним соціальним та діловим стосункам) — 1,2—3,7 м;

  • публічна дистанція — 3—7 м і більше.

При будь-якому спілкуванні правильно обрана дистанція істотно впливає на його здійснення.

Ще однією важливою частиною спілкування є візуальний контакт, оскільки саме погляди можуть сказати набагато більше ніж слова. Ві­зуальний контакт допомагає регулювати розмову.

Психологічні дослідження показують, що до 40% інформації несуть жести та міміка.

Жестикуляція включає в себе всі жести рук («мова рук»), а також дея­кі інші дії, що несуть в собі певне змістовне навантаження (наприклад, співрозмовник виймає сигарети, що означає необхідність завершення розмови і т. д.).

До міміки відносяться всі зміни, які можна спостерігати на обличчі людини, при чому мається на увазі не тільки риси обличчя, контакт очей та спрямування погляду, а й психосоматичні процеси (наприклад, почер­воніння).

Врахування всіх факторів невербального спілкування надзвичайно важливе у діловому спілкуванні. Іноді саме жести, міміка можуть дати значну інформацію для обох учасників переговорів. Від знання суб'єк­тами переговорного процесу різних нюансів невербального спілкування може залежати успішність результатів. Нижче наведені деякі приклади трактування невербальної поведінки:
^

Як трактувати невербальну поведінку


Поведінка

Трактування

Висновок

Руки зчеплені на грудях
^

Позиція оборони


Переговори не завершувати

Партнер легко стукає по столу

Нетерпіння


Переговори слід закінчити

Молитовне складені долоні, пальці

Почуття переваги, співрозмовник вважає, що він хитріший

Можливо, переговори слід перервати

Співрозмовник потирає очі

Недовіра

Подумати

Легкий нахил голови вбік

Спокій, задоволеність

Переговори можна завершити

Підйом голови і погляд вверх або нахил голови з зосередженим виглядом

Почекай хвилину, я подумаю

Контакт перервати

Рух головою та насуплені брови

Не зрозумів, повтори

Підсилення контакту

Усмішка, можливий легкий нахил голови

Розумію, мені нічого додати

Підтримання контакту

Ритмічне кивання головою

Ясно, зрозумів, що тобі потрібно

Підтримання контакту

Довгий, нерухомий погляд в очі співрозмовнику

Бажання підпорядкувати співрозмовника собі

Діяти залежно від обставин

Погляд убік

Зневага

Уклін від контакту

Погляд на підлогу

Побоювання і бажання уникнути

Уклін від контакту

Отже, процес спілкування є надзвичайно складним явищем, який включає не тільки власне вербальний елемент, а й не менш важливе невербальне спілкування, яке досить часто несе в собі більш значуще змістовне навантаження та істотно впливає на весь процес спілкування.

Слід зазначити, що особливого значення знання невербальних аспек­тів спілкування набуває при діловому спілкуванні, коли від тих чи інших дій може залежати успішність проведених переговорів. Але при трактуванні різних проявів невербальної комунікації необхідно враховувати те, що існують істотні розбіжності в застосуванні тих чи інших символів у різних культурних традиціях.

8.2

Ключові поняття теми

Спілкування, комунікація, інформація, вербальне спілкування, невербальне спілкування, комунікативна функція спілкування, інтерактивна функція спілкування, рефлексія, перцептивна функція спілкування, інтерпретація, стереотипізація, міжособистісне спілкування, особистісно-групове спілкування, міжгрупове спілкування, опосередковане спілкування, безпосереднє спілкування, довготривале спілкування, короткочасне спілкування, завершене спілкування, незавершене спілкування.

Формалізована структура змісту теми

Соціальна функція спілкування: забезпечення міжособистісної взаємодії.

Механізм спілкування: обмін інформацією.




Шепенюк І.М., викладач кафедри педагогіки,

психології та теорії управління освітою





Схожі:

Учебное пособие для вузов. Спб.: Питер, 2000. 592 с. Максименко С. Д., Соловієнко В. О. Загальна психологія: Навчальний посібник. К.: Мауп, 2000. 256 с iconУчебное пособие для вузов. Спб.: Питер, 2000. 592 с. Максименко С. Д., Соловієнко В. О. Загальна психологія: Навчальний посібник. К.: Мауп, 2000. 256 с
Бондарчук Е. И., Бондарчук Л. И. Основы педагогики и психологии: Курс лекций. — К.: Мауп, 2002. — 168 с
Учебное пособие для вузов. Спб.: Питер, 2000. 592 с. Максименко С. Д., Соловієнко В. О. Загальна психологія: Навчальний посібник. К.: Мауп, 2000. 256 с iconCharchenko Pavlo e-mail
Максименко С. Д. Загальна психологія: навч посібник / С. Д. Максименко, В. О. Соловієнко. – К.: Мауп, 2000. – 256 с
Учебное пособие для вузов. Спб.: Питер, 2000. 592 с. Максименко С. Д., Соловієнко В. О. Загальна психологія: Навчальний посібник. К.: Мауп, 2000. 256 с iconРуководство для врачей питер Санкт-Петербург Москва • Харьков • Минск 2000 А. Н. Родионов
...
Учебное пособие для вузов. Спб.: Питер, 2000. 592 с. Максименко С. Д., Соловієнко В. О. Загальна психологія: Навчальний посібник. К.: Мауп, 2000. 256 с iconУчебник для вузов. 2-е изд. Спб.: Питер, 2007. 320 с. Константинов В. В. Экспериментальная психология. Курс для практического психолога. Спб.: Питер, 2006. 272 с
Обсяг модуля: загальна кількість годин – 54 (кредитів єктс – 1,5); аудиторні години – 18 (лекцій – 10, практичних занять – 8)
Учебное пособие для вузов. Спб.: Питер, 2000. 592 с. Максименко С. Д., Соловієнко В. О. Загальна психологія: Навчальний посібник. К.: Мауп, 2000. 256 с iconТ. В. Психология современной семьи. Спб.: Речь, 2005 с. Анцупов А. Я., Баклановский С. В. Конфликтология в схемах и комментариях: Учебное пособие
Анцупов А. Я., Баклановский С. В. Конфликтология в схемах и комментариях: Учебное пособие. 2-е изд., перераб. — Спб.: Питер, 2009....
Учебное пособие для вузов. Спб.: Питер, 2000. 592 с. Максименко С. Д., Соловієнко В. О. Загальна психологія: Навчальний посібник. К.: Мауп, 2000. 256 с iconУчебное пособие
Габідулліна А. Р., Андрієнко Т. П., Кузена Н. В. Основи теорії мовної комунікації: навчальний посібник. Донецьк, видавниче підприємство...
Учебное пособие для вузов. Спб.: Питер, 2000. 592 с. Максименко С. Д., Соловієнко В. О. Загальна психологія: Навчальний посібник. К.: Мауп, 2000. 256 с iconУчебно-практическое пособие для студентов вузов / И. М. Авраменко. Ростов-на-Дону : Феникс, 2008. 190 с. (Зачет и экзамен)
Форняк, Н. М. Фізіологія людини І тварини : навчальний посібник / Н. М. Форняк. – Рівне : [б в.], 2000. – 132 с
Учебное пособие для вузов. Спб.: Питер, 2000. 592 с. Максименко С. Д., Соловієнко В. О. Загальна психологія: Навчальний посібник. К.: Мауп, 2000. 256 с iconУчебное пособие для студентов вузов. М.: Аспект Пресс, 2000. с. 277. Isbn 5-7567-0134-6
Охватывают весь мозг, включая большие полушария
Учебное пособие для вузов. Спб.: Питер, 2000. 592 с. Максименко С. Д., Соловієнко В. О. Загальна психологія: Навчальний посібник. К.: Мауп, 2000. 256 с iconУчебное пособие для вузов. М.: Пер сэ, 2000. 352 с. (Современное образование) isbn-5-9292-0010-6
...
Учебное пособие для вузов. Спб.: Питер, 2000. 592 с. Максименко С. Д., Соловієнко В. О. Загальна психологія: Навчальний посібник. К.: Мауп, 2000. 256 с iconУчебное пособие для вузов М. Транспорт. 1970г. 150с. Новиков В. С. Основы радионавигации Учебное пособие для вузов

Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи