Тема виховання як складова цілісного педагогічного процесу лекція 3 сутність процесу виховання, його мета план icon

Тема виховання як складова цілісного педагогічного процесу лекція 3 сутність процесу виховання, його мета план




Скачати 218.03 Kb.
НазваТема виховання як складова цілісного педагогічного процесу лекція 3 сутність процесу виховання, його мета план
Дата29.09.2012
Розмір218.03 Kb.
ТипЛекція

Тема 1.3. ВИХОВАННЯ ЯК СКЛАДОВА ЦІЛІСНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ

Лекція 1.3.1. СУТНІСТЬ ПРОЦЕСУ ВИХОВАННЯ, ЙОГО МЕТА


План


1. Педагогічна наука про виховання як цілеспрямований процес становлення

особистості.

2. Сутність і особливості процесу виховання.

3. Процес виховання як система.

4. Структура виховного процессу.

5. Конкретизація мети виховання.

6. Педагогічна взаємодія у вихованні.

7. Процес самовдосконалення особистості. Самовиховання, перевиховання. Вихованість як інтегральна властивість особистості, результат процессу виховання.


Література:


  1. Акад. пед. наук України; / [Енциклопедія освіти / гол. ред. В.Г. Кремень]. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с.

  2. Кузьмінський А. І., Омеляненко В. Л. Педагогіка: підручник. – 2-ге вид., перероб. і допов. – К. : Знання-Прес, 2004. – 445 с.

  3. Стельмахович М. Г. Теорія і практика українського національного виховання. — Івано-Франківськ, 1996.

4. Регіональна Концепція виховної діяльності навчальних закладів Чернівецької області на 2011-2015 роки, схвалена 28 січня 2011 року на крайових зборах директорів ЗНЗ.

5. Фіцула М. М. Педагогіка: навчальний посібник для студентів педагогічних закладів освіти. – К. : Академія, 2000. – 544 с.


^ ЗМІСТ ЛЕКЦІЇ


Основні поняття і ключові слова: процес виховання, педагогічна взаємодія, сутність і особливості виховного процесу, наукові підходи до процесу виховання, структура процесу виховання, мета виховання, виховна ситуація, вихованість особистості, самовиховання, перевиховання.


^ 1. Педагогічна наука про виховання як цілеспрямований процес становлення особистості.


У Законі України "Про освіту", Державній національній програмі "Освіта"("Україна XXI століття"), Регіональній Концепції виховної діяльності навчальних закладів Чернівецької області на 2011-2015 роки підкреслюється, що реалізація виховних функцій здійснюється в системі навчально-виховної діяльності вчителя. Важливе місце в цій системі посідає урочна, позаурочна та позашкільна виховна діяльність, спрямована на гармонійний розвиток творчої особистості школяра з високою духовністю та глибокою внутрішньою культурою.

Під вихованням у Регіональній Концепції виховної діяльності навчальних закладів Чернівецької області на 2011-2015 роки розуміється органічно пов'язана з навчанням цілеспрямована і систематична діяльність у навчальних закладах, орієнтована як на формування соціально-значущих якостей, установок і цінностей орієнтації особи, так і на створення сприятливих умов для гармонійного духовного, інтелектуального і фізичного розвитку, самовдосконалення, творчої самореалізації особистості майбутнього громадянина.

В багатьох сучасних наукових працях, педагогічних і психологічних словниках, посібниках під вихованням розуміється:

    • цілеспрямоване створення умов для розвитку і саморозвитку людини (Баранов С.П., Гончаренко С.І., Петровський А.В., Ярошевський М.Я. та ін.);

    • управління процесом розвитку (формування) особистості шляхом створення необхідних для цього умов (Бєлова В.В., Ільїна Т.А., Коваль М.В., Рувінський Л.І., Фіцула М.М. та ін.);

    • головним системоутворюючим елементом пропонується педагогічна взаємодія (Бех І.Д., Воробйов Г.Г., Киричук О.В., Кондрашова Л.В.,Курлянд З.Н., Харламов І.Ф та ін.).

Так, в Українському педагогічному словнику С.Гончаренка пропонується таке визначення виховання:

“Виховання – процес цілеспрямованого систематичного формування особистості, зумовлений законом суспільного розвитку, дією багатьох об’єктивних і суб’єктивних факторів”.

Основними напрямками виховання пропонуються такі, як художньо-естетичний, туристсько-краєзнавчій, еколого-натуралістичний, науково-технічний, дослідницько-експериментальний, фізкультурно-спортивний, патріотичний, соціально-реабілітаційний, оздоровчий, гуманітарний.

Виховання – це головне родове поняття педагогіки як емпіричної і теоретичної науки, від якої походять видові категорії: педагогічна діяльність, цілісний педагогічний процес, освіта і навчання, саморозвиток особистості.

Виховна робота, що проводиться в позаурочний час, доповнює і поглиблює виховання, яке здійснюється у процесі навчання. Для визначення цієї роботи в педагогічній літературі використовують низку термінів: “позаурочна”, “позанавчальна”, “позакласна”, “позашкільна робота”. Інколи у практиці зустрічається протиріччя у використанні означених термінів. Спробуємо з’ясувати ці поняття.

В Українському педагогічному словнику зазначається, що позакласна робота у школі організовується і проводиться в позаурочний час органами дитячого самоврядування за активною допомогою і при тактичному керівництві з боку педагогічного колективу, особливо класних керівників, вихователів, педагогів-організаторів позакласної і позашкільної роботи.

Б.С.Кобзар використовує термін позанавчальна виховна діяльність, під якою він розуміє складову професійно-педагогічної діяльності педагога. На його думку, це “цілеспрямована навчально-виховна робота зі школярами, що її організують і здійснюють вчителі, вихователі в різних школах в позаурочний час”.

Позакласну роботу розглядають як один з основних шляхів у здійсненні різних напрямків виховання, як підсистему загального виховного процесу в сучасній школі. І.А.Підласий підкреслює, що практична реалізація принципу єдності виховних впливів вимагає створення єдиної системи виховання як під час занять, так і в позаурочний час.

Виховання, за І.Ф.Харламовим, здійснюється у системі навчальних занять і позакласної роботи. Всебічному, гармонійному розвитку особистості повинні сприяти різноманітні форми позакласної навчально-виховної роботи, які тією чи іншою мірою сприяють розумовому, моральному та естетичному вихованню учнів, виявленню і розвитку їхніх творчих здібностей.

Народна педагогіка про зміст виховання: “Праця –душа всього життя”, “Розум – найбільше багатство”, “Мораль чиста – краще всякого намиста”, “За рідний край – хоч помирай”, “Як будеш рідної землі триматися, то будеш від неї сили набиратися”, “Нема щастя без здоров’я», «Хата хоч і бідненька, але чиста й чепурненька, тому й гарна та веселенька» тощо.


^ 2. Сутність і особливості процесу виховання.


Завдання виховання в сучасній школі реалізують у процесі навчання, у виховній роботі з учнями в позаурочний час в школі та за її межами.

Процес виховання — система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості з високою духовністю та глибокою внутрішньою культурою.

Він має свою специфіку, передусім цілеспрямований характер. Наявність конкретної мети робить його систематичним і послідовним, не допускає випадковості, епізодичності та хаотичності у проведенні виховних заходів. Особлива роль у формуванні особистості належить шкільному вихованню, оскільки цілеспрямований виховний вплив на неї передбачає не лише виховання позитивних якостей, а й подолання наслідків впливу негативних об'єктивних чинників.

Процес виховання залежить від об'єктивних і суб'єктивних чинників. Об'єктивними чинниками є: особливості розбудови України взагалі та системи закладів освіти зокрема; перебудова економіки на ринкових засадах; особливості розвитку соціальної сфери; відродження національних традицій, звичаїв, обрядів, народної педагогіки; розширення сфери спілкування з іноземними громадянами; вплив природного середовища.

До суб'єктивних чинників відносять: соціально-педагогічну діяльність сім'ї та громадських організацій; навчально-виховну діяльність закладів освіти в особі їх працівників; цілеспрямовану діяльність засобів масової інформації; діяльність закладів культури; виховну діяльність позашкільних установ тощо.

У процесі виховання формується внутрішній світ дитини, проникнути в який дуже важко. Потрібна співпраця з практичними психологами, соціальними педагогами, медиками, які давали б змогу виявляти погляди, переконання і почуття кожного вихованця, щоб збагачувати внутрішній світ кожної особистості й вносити в нього певні корективи.

Процес виховання характеризується розмаїттям завдань і напрямів, систематично поповнюється новими, що випливають з динаміки суспільно-економічного життя. Його ефективність значною мірою залежить від того, наскільки виховання здатне передбачити необхідність розв'язання конкретних виховних завдань. Цей процес є неперервним, у ньому канікул бути не може. Вільний від навчання час має бути заповнений корисними справами, які сприяють формуванню позитивних рис особистості.

Це особливо стосується виховної роботи з педагогічно занедбаними учнями, неповнолітніми правопорушниками. ^ Виховання — тривалий. систематичний процес.

Педагог має уявити процес виховання як послідовність етапів, знання яких допоможе йому спланувати виховну роботу, передбачивши її зміст і методику проведення на кожному етапі.

^ Організація процесу виховання особистості учня або колективу классу здійснюється в певний послідовності.

Перший етап. Визначають сукупність рис і властивостей особистості, які слід сформувати у вихованця, тобто формують ідеал. Коли йдеться про виховання учнів в класі, то мають на увазі формування такого колективу, який би за своїми якостями відповідав еталону, виробленому на основі мети виховання, поставленої суспільством перед школою.

Другий етап. Вивчають індивідуальні особливості вихованця (або колективу), його позитивні риси, недоліки в характері й поведінці, визначають, які риси не сформовано, а які перебувають у стадії зародження. Знання особистості вихованця (колективу), порівняння її з наміченим ідеалом дає змогу спрогнозувати її розвиток. Виходячи з цих даних, можна планувати виховну роботу з вихованцем (колективом). Тому важливо, щоб учень (колектив) знав, що пропонує йому педагог, приймав цей взірець для наслідування і докладав зусиль для досягнення поставленої мети.

Третій етап. Реалізовується програма виховання, тобто заплановані виховні заходи, що передбачають залучення вихованців до різних видів діяльності, участь в яких сприяє формуванню в них досвіду поведінки відповідно до ідеалу.

Четвертий етап. Спонукання учнів до самостійної роботи з розвитку особистості. Коли учень починає займатися самоосвітою і самовихованням, можна вважати, що у вихованні досягнуто четвертого етапу.

На всіх етапах процесу виховання здійснюють педагогічне керівництво, управління цим процесом. Управління процесом виховання — діяльність педагогів, що забезпечує планомірний і цілеспрямований виховний вплив на вихованців.

В основі сучасної вітчизняної методології відбору змісту виховання лежить ідея реалізму мети виховання. В умовах розбудови й утвердження суверенної, правової, демократичної держави, становлення громадянського суспільства в Україні особливого значення набуває формування громадянина -особистості, яка ідентифікує (усвідомлює свою належність) себе з Україною, активно включається у суспільне життя, захищає свої права, інтереси, переконання, виконує обов'язки, керується у своїй поведінці демократичними принципами.

^ Громадянськість як тактична мета виховання визначає відбір такого змісту виховання, який забезпечить передумови для формування особистості на цінностях національної культури як невід'ємної складової культури загальнолюдської.

Вимоги до змісту виховання багатопланові. Вони обумовлені потребами суспільства, держави, виробництва, економіки і, насамперед, потребами учнів, батьків. Упорядкування цих вимог викликало необхідність виділення базового (база -основа, грунт, на яких виникає і розвивається виховання) компоненту змісту виховання. Таким компонентом є базова культура особистості як основа для її подальшого розвитку. До базової культури належить культура життєвого самовизначення, сімейних відносин, економічна культура і культура праці, політична і правова, інтелектуальна, моральна, культура спілкування, екологічна, художня і фізична, культура сімейних відносин (О. Газман).

^ Культура життєвого самовизначення - це усвідомлення себе суб'єктом власного життя і щастя, уміння приймати рішення і нести відповідальність за власну поведінку і дії.

^ Базова культура зорієнтована, насамперед, на особистісно значущі цінності: громадянську поведінку, працю й матеріальне забезпечення, взаємини з людьми, сімейне благополуччя тощо. Тому вона сприймається вихованцем як цінність ''для себе''. З цієї позиції учень обирає оптимальний режим інтелектуальних, емоційних, фізичних навантажень, форми проведення вільного часу, спосіб реакції на невдачі й успіхи та інше, що позитивно впливає на ефективність виховного процесу, кінцевий результат якого - засвоєння базових основ загальнолюдської і національної культури.

Законодавством України визначається і закріплюється національна стратегія в галузі виховання. У побудові змісту виховання вона передбачає знання рідної мови й літератури, культурно-історичного розвитку свого народу, його традицій, звичаїв, міфології, фольклору, мистецтва; народних поглядів, переконань, ідеалів, морально-естетичних цінностей, загальноприйнятих норм поведінки.

^ Національна основа виховання є важливою умовою соціалізації школярів. Вона актуалізує в дітях природне, рідне, зрозуміле, створює сприятливі умови для засвоєння основ національної і загальнолюдської культури.

І справді, ми бачимо таку річ: завше діти, що вчаться своєю рідною мовою, розумніші, більше в них хисту, й думкою вони моторніші, ніж ті, кому затуркують голову мовою чужою ( Б. Грінченко).

Реалізувати національний підхід до побудови змісту виховання допомагає народна педагогіка, джерелом вивчення якої є фольклор педагогічного змісту і спрямованості, етнографічні матеріали, народні виховні традиції, ігри й іграшки, народні молодіжні свята, досвід сімейного виховання тощо.

Виховання, створене самим народом і засноване на народних починаннях, має таку виховну силу, якої немає в найкращих системах, що грунтуються на абстрактних ідеях чи запозичені в іншого народу (К.Д. Ушинсъкий).

^ 3.Процес виховання як система.

2. Процес виховання як система.

Основою процесу виховання є діяльність учня як суб'єкта у різних видах та формах. Генетично вихідною є зовнішня, предметна діяльність, яка породжує усі види внутрішньої психічної діяльності. Загальну психологічну структуру діяльності характеризують дії та операції, що співвідносяться з потребами, мотивами, цілями учня; засоби діяльності, її результати. Тому до складу процесу виховання також входять компоненти: цільовий, стимуляційно-мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, контрольно-регулювальний, оцінно-результативний.
У вихованні, як і в будь-якому суспільному процесі, теорія прогнозує лише середній стан. Відхилення від нього в конкретних випадках можуть бути значними. Якщо їх не контролювати і не коректувати процес, то можна отримати результати, далекі від поставленої мети. У зв'язку з цим виховний процес завжди має певну послідовність корекцій, кожна з яких спрямована на відновлення його оптимальної течії.

Частину виховного процесу, яка знаходиться між двома корекціями, називають виховною ситуацією. Як «відрізок» процесу, виховна ситуація містить у собі всі структурні компоненти цілісного процесу.
Основу ситуації складає виховна дія, яка має завдання виховання, адекватний їй зміст, способи виховання. Виховна дія не ототожнюється лише із впливом педагога. До складу цього поняття входять безпосередні й опосередковані впливи. Серед них — впливи, організовані педагогом, вплив самої особистості вихователя, окремого учня, групи, колективу; акт керівництва самовихованням школяра. Суттєвою ознакою виховної дії є наявність завдання виховання.

Виховною ситуацією може бути відверта розмова з учнями, диспут, зустріч, свято тощо. Виховна ситуація є основним «відрізком» виховного процесу, а сам процес виховання — взаємозв'язаним ланцюгом виховних ситуацій, які розвиваються.

За такого розуміння процес виховання є саморозвиваючою системою, в якій розвиваються не лише вихованці, виховна діяльність, сам вихователь, його взаємодії з вихованцями; розвивається цілісний об'єкт, який, будучи системою, є дещо більшим, ніж сукупність складових. Так долається однобічність відокремлених підходів до розуміння виховання — психологічного, соціально-психологічного, соціологічного, технологічного; теорія виховання набуває власний об'єкт дослідження.

У процесі виховання виділяються змістова і процесуальна сторонни, їх єдність стає очевидною лише при досить високому ступеневі абстрагування, який дозволяє вийти за межі тих конкретних обставин, у яких здійснюється виховання. Тобто уявлення про виховну діяльність вихователя, класного керівника ще не є процесом виховання в цілому. Для того, щоб побачити за цією діяльністю дещо цілісне, необхідно здійснити педагогічне абстрагування. Важливо при цьому пам'ятати, що на низькій стадії абстрагування процес виховання не простежується. Надмірна його стадія спричиняє загрозу відриву від дійсності. Внутрішню структуру і організацію процесу виховання ілюструє схема «Процес виховання».

Процес виховання є складною динамічною системою. Будь-яка система не може існувати поза певним середовищем і може бути зрозумілою лише у взаємодії з ним. Відповідно до принципу ієрархічності процес виховання є лише одним з компонентів соціального середовища. Тому системний підхід до аналізу виховного процесу обов'язково передбачає вивчення взаємодії процесу виховання як системи з середовищем.

У свою чергу, кожна виховна ситуація, як елемент виховного процесу, сама є системою. Водночас, будучи системним утворенням, вона виконує роль елемента ширших систем (морального виховання та ін.). Усю численність елементів можна вивчити лише за умови фіксації всієї системи в дії. А це означає, що потрібно визначити їх участь у процесі, тобто в безперервній зміні у часі. Саме тому процес виховання розглядається як динамічна система.

Розглядати процес виховання в динаміці — значить визначити, як він зароджувався, розвивався і буде розвиватися у майбутньому.
У сучасній теоретичній педагогіці існує багато критеріїв виділення (відокремлення) різних структур процесу виховання. Найвідомішими є моделі, побудовані за критеріями послідовності етапів (стадій) розвитку процесу у часі.
За критерієм зв'язку і залежностей між компонентами, які забезпечують ефективність протікання процесу, виділяється така послідовність його організації:
1) проектування процесу, що включає визначення мети і конкретних завдань виховання;
2) визначення змісту виховання (організація трудової, природоохоронної, ціннісно-орієнтованої, художньої, спортивної та ін. діяльності);
3) форми, методи регулювання міжособистісного спілкування і його корекція в процесі основних видів діяльності вихованців;

4) контроль і підведення підсумків, установлення співвідношення між одержаними і запланованими результатами, аналіз досягнень і невдач.
Система звичних дій, вчинків поступово переходить у рису характеру, властивость особистості. Чим більшої ваги в структурі виховного процесу набуває педагогічно доцільна, добре організована діяльність, тим вищою стає ефективність виховання. Виховання, головним чином, повинно засіяти наші серця корисними для індивіда й суспільства звичками (К. Гельвецій).

^

4.Структура виховного процессу

Процес виховання не можна вважати стихійним, хаотичним явищем. Він підпорядкований певним діалектичним законо­мірностям і має свою структуру, компоненти якої між собою тісно пов´язані. Схематично її можна подати так:

 


 

Зазначені компоненти діють не лінійно, а перебувають в діа­лектичному взаємозв´язку. По-перше, практична діяльність осо­бистості є, з одного боку, спонукальним чинником до вияву зусиль на оволодіння нормами поведінки (дій), уміннями і навичками, а з іншого — через практичну діяльність можна перевірити рівень володіння вміннями поводити себе в конкретній ситуації.

Важливе місце у структурі виховання займають почуття. По­чуття — це стійке емоційне ставлення людини до явищ дій­сності, що відображає значення цих явищ у зв´язку з її потреба­ми і можливостями, вищий продукт розвитку емоційних про­цесів. "Почуття людини, — за висловом С.Л. Рубінштейна, — найбільш яскравий прояв природи, яка стала людиною, і з цим пов´язана та велика чарівність, яка випливає з будь-якого справж­нього почуття".

Почуття є джерелом багатства і глибини поведінки людини. Вони сприяють трансформації певних дій особистості зі сфери розумового сприймання у сферу емоційних переживань, що ро­бить їх стійкими, сприяють активізації психічних процесів. Зга­даймо, як поезія, музика, образотворче мистецтво, впливаючи на емоційну сферу людини, сприяють формуванню почуттів і бла­городних діянь.

Почуття є суттєвою передумовою переконань, що виражають інтелектуально-емоційне ставлення суб´єкта до будь-якого знан­ня як до істинного (чи неістинного) через єдність доведення й віри.

Формування переконань — тривалий і складний процес, що потребує зусиль. Справа в тому, що в процесі формування пере­конань постає чимало перешкод: система стереотипів (чутки, упередження, забобони, звички); пласт знань (істинних, неістинних); шар власних інтересів. Трапляється так, що чим дорослі­ша людина, тим цих перешкод більше, вони стійкіші, а тому і долати їх важче, складніше "добиратися" до центру кори голов­ного мозку, де відбувається усталеність переконань.

^ Схематично цей процес можна подати так :

Переконання, які ґрунтуються на істинних знаннях, висту­пають з одного боку, своєрідним мотивом діяльності, з іншого — стрижнем поведінки особистості. Висловлюючись образно, питан­ня справжнього виховання людини і є питанням формування у неї "психологічного хребта". Немає його — і перед нами безвільна особистість, яка позбавлена власного "Я", легко піддається сто­роннім впливам. Тому відомі педагоги-практики А.С. Макарен­ко, В.О.Сухомлинський не задовольнялися зовнішніми показни­ками вихованості особистості, а проникали в глибину, домагаю­чись виховання "психологічного хребта".

 

 

Якщо сформовані почуття і переконання, то через систему вправ, спеціально організовану діяльність формуються уміння і навички поведінки. І хоча значна частина умінь і навичок має бути сформована в дитинстві, проте і в шкільні роки варто приділяти увагу цьому компоненту виховного процесу. Пере­дусім, на цьому етапі йдеться про формування низки навчальних умінь і навичок. Наприклад, уміння спілкуватися на різних рівнях (учні, колеги, батьки та ін.), уміння в сфері педагогічної техніки (зовнішність педагога, володіння своїм тілом, мовленнєва культура, жести, міміка та ін.).


^ 5.Конкретизація мети виховання


Цілеспрямованість — найважливіша характеристика виховання. Як зазначалося, об\'єктом виховання є особистість людини, змінювати яку педагог може лише опосередковано, створюючи чи змінюючи педагогічні умови, в яких одні процеси стимулюються, інші - гальмуються. Крім того, реакція людини на виховний вплив залежить від її вихованості; в процесі виховання часто залишається невідомим вплив інших факторів, серед яких можуть бути і негативні.

У зв\'язку з цими обставинами мета окремого виховного впливу досягається по-різному: на одних вихованців він впливає значно, на інших — ледь помітно; можуть бути й такі вихованці, на яких, у цілому, виховний вплив не діє.

Отже, цілеспрямованість виховання означає обґрунтовану послідовність цілей виховання, постійне корегування виховних дій. Мета визначає характер не лише окремих виховних впливів, а й усього процесу виховання.

Мета виховання — це наперед визначені результати в розвитку й формуванні особистості, яких намагаються досягти в процесі виховної роботи. Знання мети виховання дає педагогу чітке уявлення про те, яку людину він повинен формувати і, природно, надає його роботі необхідну спрямованість і осмисленість.
Що б ви сказали про архітектора, який, закладаючи нову будівлю, не зміг би відповісти на ваше запитання про те, що він хоче будувати, — храм, що присвячений богу істини, любові й правди, чи просто дім..., готель..., кухню..., музей... чи, нарешті, хлів для складання туди різного, нікому не потрібного мотлоху?

Те саме ви повинні сказати про педагога, який не зможе чітко визначити вам мету своєї виховної діяльності(К.Д.Ушинський).

Мета є визначальною характеристикою виховної системи. Саме ціль і засоби її досягнення відрізняють одні системи від інших: системи, спрямовані на задоволення потреб дитини — її прагнень, бажань, інтересів (Вольфдорфська система, система Монтессорі); через педагогічні системи В.О. Сухомлинського та А.С. Макаренка до систем, що повністю забезпечують задоволення потреб суспільства, держави та ін.

У сучасному світі існує багато цілей виховання і відповідних їм виховних систем. Діапазон відмінностей між цілями широкий — від незначних змін деяких якостей людини до кардинальних змін її особистості.
Мета визначає загальну цілеспрямованість виховання. У практичній виховний роботі педагог ставить конкретніші цілі, обираючи відповідний зміст і способи виховної діяльності, причому реальні результати виховання порівнює із загальною метою.


^ 6. Педагогічна взаємодія у вихованні

У взаємодії, співпраці учень є суб\'єктом своєї діяльності. У даному процесі два суб\'єкти повинні діяти разом, бути однодумцями, партнерами, ні один не повинен стояти над іншим. Часто педагоги вдаються до авторитарних прийомів, вважаючи, що накази ведуть до якнайшвидшого досягнення бажаних цілей.

У цьому стилі спілкування виключається висока культура відносин, взаємодопомога, справжня відповідальність, ініціатива. «Майстерність» диктату, нав\'язування волі негативно позначається на взаєминах між педагогом і учнем. У такому середовищі неминуче будуть розвиватися культ сили, запопадливість, пристосуванство і лицемірство.

Взаємоповага у повсякденних відносинах має виявлятися в дбайливості, ввічливості, у взаємному інтересі педагога та учня. Вона грунтується на дбайливому ставленні до почуттів іншого. Неприпустимі зарозумілість, приниження, образа, самолюбство. Розвиток поваги в спілкуванні виявляє для педагога стан поважності школярів до людей, навичок культурної і змістовної поведінки. Педагогічна вимога повинна переростати у взаємну вимогливість дітей і педагогів.

Вимоглива взаємодія спонукає учня до виконання обов\'язків, необхідних норм і правил, зміцнює в його свідомості суспільно цінні установки. Вимоги виховують дисциплінованість, відповідальність, силу волі. Переконання повинні трансформуватися у дітей у свідомість і переконання. Педагог повинен ненав\'язливо навчити дитину переконувати, висловлювати свою точку зору, а не придушувати, давати можливість висловлювати власні погляди на речі. Для роботи потрібно створювати атмосферу доброзичливості, яка спонукає до відвертості. Педагог повинен відкрито висловлювати щире співчуття, уважно вислухати, прагнути надати сприяння у вирішенні проблем учня. На таке розуміння дитина обов\'язково відгукнеться, і виникне особливо сприятливий клімат взаєморозуміння і симпатії. У результаті затвердження взаємодопомоги вихователь дізнається про глибинний душевний стан дітей, їх справжній образ думок, настрої та мотиви поведінки. Взаєморозуміння не може будуватися без довіри.

Педагогічну довіру пробуджують внутрішні духовні, моральні сили дітей, які формують віру в ідеали і високу моральність людини. Вони зміцнюють взаємини педагогів і дітей, довірливість дітей до педагогів. Довіра вихователя змушує дитину високо цінувати її думку про себе. Методи і прийоми повсякденного спілкування, взаємодії та взаємин педагогів з дітьми, дітей між собою є гнучкими та ефективними способами багатосторонньої взаємодії.

^ 7. Процес самовдосконалення особистості. Самовиховання, перевиховання.

Вихованість як інтегральна властивість особистості, результат процессу виховання.

^ Виховання і самовиховання — дві сторони процесу формування особистості.

Самовиховання — свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у себе позитивних рис і подолання негативних. ^ Процес виховання передбачає і подолання негативних рис, тобто перевиховання і виправлення.

Перевиховання — виховний процес, спрямований на подолання негативних рис особистості, що сформувалися під впливом несприятливих умов виховання.

Виправлення — складний психічний процес перебудови особистості, що відбувається під впливом перевиховання і самостійної роботи особистості над усуненням відхилень у своїй свідомості та поведінці.

Ці процеси можуть збігатися або не збігатися в часі. Перевиховання учня починають із часу реалізації програми перевиховання. Водночас може початися і процес виправлення. Якщо ж вихованець протидіє процессу перевиховання, не піддається виховному впливу, не змінюється на краще, то не відбувається і процес виправлення.

Вихованість школярів — показник ефективності та якості навчального процесу.

Підвищення результативності виховного процесу завжди було актуальним питанням. Нині школа прагне долати формалізм, удосконалювати виховну діяльність педагогічних колективів. Подолання формалізму у виховній роботі школи можливе завдяки уникненню безсистемності, усуненню заорганізованості учнів безліччю непотрібних заходів.

Удосконалення виховного процесу в школі передбачає:

— організацію виховних центрів — створення музеїв, тематичне оформлення рекреацій. Як стверджував В. Сухомлинський, у школі і стіни повинні говорити. Така інформаційно-образна насиченість шкільних приміщень не тільки збагачує учнів знаннями, які виходять за межі навчальних програм, а й має відчутний виховний вплив на них;

— органічне поєднання завдань, вирішуваних школою, з потребами довкілля. Це передусім організація допомоги школярів населенню в охороні та примноженні багатств природи, у вирішенні проблем виробництва, орієнтації учнів на вибір професії, потрібної для їх міста чи села;

— створення в школі морально-психологічного клімату поваги до знань.

Школа має пропагувати серед учнів думку, що в інформаційному суспільстві людині вигідно бути вихованою і освіченою. Це потрібно й суспільству.

Треба долати тимчасове явище неповаги до вихованості й освіченості, яке, на жаль, ще існує. Сучасна школа повинна відчувати, який напрям змісту виховання треба посилити на певному етапі виховної роботи.

^ На початку XXІ ст. в Україні такого посилення потребують:

— питання морального і правового виховання, підготовка учнівської молоді до життя та діяльності в ринкових умовах, виховання несприйнятливості до негативних явищ життя тощо;

— розумне співвідношення між інформаційними методами впливу на учнів і залученням їх до різних видів діяльності. Це зумовлено тим, що в школі превалюють словесні методи виховання, які дають змогу формувати погляди і переконання учнів, але не забезпечують вироблення відповідних навичок і звичок поведінки. Цим пояснюється розрив між свідомістю і поведінкою деяких школярів. Залучення учнів до різноманітних видів діяльності сприяє подоланню такого розриву;

— своєчасне проведення виховних заходів, акцентування уваги на профілактиці негативних явищ в учнівському середовищі. Нерідко деякі виховні заходи проводять лише після того, як у школі стався неприємний випадок. Але річ у тім, що виховання повинно бути профілактичним, запобігати негативним явищам, а не очікувати їх, щоб відтак усувати їх причини;

— використання різноманітних форм і методів виховного впливу, що відповідають віку учнів. Доцільно обирати такі з них, які спонукають учнів до вияву активності, ініціативи й самостійності, в підготовці та проведенні яких вони брали б активну участь;

— підвищення емоційності виховних заходів. Ця вимога ґрунтується на таких положеннях: а) твердженні психологів, що знання засвоюються швидше і стають поглядами й переконаннями за умови, що учень до них не байдужий, що він емоційно переживає, засвоюючи їх; б) однією з рис української ментальності є емоційність;

— створення умов для розвитку самостійності та ініціативи учнів, їх самоврядування, самоосвіти та самовиховання;

— подолання авторитарного стилю у ставленні педагогів до учнів.

Підготовка учнів до життя в демократичному суспільстві потребує відмови від командного стилю в ставленні до них. Сучасна школа має бути взірцем демократизації українського суспільства, а учні за період перебування в ній повинні набути достатнього досвіду стосунків на демократичних засадах.


Ведмеденко Д.В., ст.викладач кафедри педагогіки, психології та теорії управління освітою ІППОЧО

Схожі:

Тема виховання як складова цілісного педагогічного процесу лекція 3 сутність процесу виховання, його мета план iconЗасоби фізичного виховання як складові даного педагогічного процесу. Аналіз підходів до класифікації засобів фізичного виховання, та ознак цих класифікацій
Тема: сучасна систематика засобів І методів фізичного виховання, проблематика їх удосконалення. Концепція побудови занять у фізичному...
Тема виховання як складова цілісного педагогічного процесу лекція 3 сутність процесу виховання, його мета план iconЗмістовий модуль технологія виховання
Виховання як педагогічна категорія, як складова частина дисциплін блоку професійної та практичної підготовки. Основні функції виховання....
Тема виховання як складова цілісного педагогічного процесу лекція 3 сутність процесу виховання, його мета план iconЛекція 3 комплексний підхід до виховання (колективні, групові та індивідуальні форми виховного впливу) План Сутність комплексного підходу до виховання
Лекція 3 комплексний підхід до виховання (колективні, групові та індивідуальні форми виховного впливу)
Тема виховання як складова цілісного педагогічного процесу лекція 3 сутність процесу виховання, його мета план iconГоловачук В. В. Напрями удосконалення навчально-виховного процесу з фізичного виховання в умовах навчання у вищому навчальному закладі / Вісник Чернігівського державного педагогічного університету ім.
Левицька О. М., Головачук В. В. Напрями удосконалення навчально-виховного процесу з фізичного виховання в умовах навчання у вищому...
Тема виховання як складова цілісного педагогічного процесу лекція 3 сутність процесу виховання, його мета план iconЛекція Методологічні проблеми теорії виховання
Реалізація креативного потенціалу особистості: суперечності та їхня характеристика. Змістова сутність основних підходів (діяльнісний,...
Тема виховання як складова цілісного педагогічного процесу лекція 3 сутність процесу виховання, його мета план iconЛекція 17. Cadm. Моделювання ділових процесів Моделювання ділових процесів може знадобитися Вам для того щоб: зрозуміти сутність процесу
Використовуючи Designer/2000, Ви моделюєте діловий процес за допомогою діаграми процесу. Діаграма показує послідовність кроків процесу,...
Тема виховання як складова цілісного педагогічного процесу лекція 3 сутність процесу виховання, його мета план iconПлани семінарських занять змістовий модуль І сутність мистецтва. Характеристика його видів. Семінарське заняття Тема: Сутність поняття «мистецтво»
Особливі принципи поділу історії художнього процесу: художня епоха, художній напрям або течія, художній метод і художній стиль
Тема виховання як складова цілісного педагогічного процесу лекція 3 сутність процесу виховання, його мета план iconПоложення праці Я. А. Коменського «Материнська школа». Я. А. Коменський про особистість учителя та вимоги до нього. Педагогічні погляди К.
Становлення виховання як усвідомленого процесу (основні підходи). Виховання людини в первісному суспільстві
Тема виховання як складова цілісного педагогічного процесу лекція 3 сутність процесу виховання, його мета план iconВиховання здорового способу життя як важлива умова гармонійного становлення особистості
Татті обґрунтовано проблему виховання здорового способу життя дітей та молоді як важливої умови гармонійного становлення особистості....
Тема виховання як складова цілісного педагогічного процесу лекція 3 сутність процесу виховання, його мета план iconУкраїнська народна казка як засіб морального виховання дітей старшого дошкільного віку
Головна мета виховання, визначена в концепції національного виховання, полягає у передачі молодому поколінню багатств духовної культури...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи