Чернівецький інститут післядипломної педагогічної освіти icon

Чернівецький інститут післядипломної педагогічної освіти




НазваЧернівецький інститут післядипломної педагогічної освіти
Сторінка1/3
Дата30.07.2012
Розмір0.77 Mb.
ТипДиплом
  1   2   3



    ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ


    До 6 5- річчя

    Чернівецького обласного інституту

    післядипломної педагогічної освіьти


    П.В. Осколов, В.Ф. Федорак, Н.І. Черкач


    КОРОТКИЙ НАРИС ІСТОРІЇ

    ЧЕРНІВЕЦЬКОГО ОБЛАСНОГО ІНСТИТУТУ

    ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ


    Чернівці

    2005


    ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ


    До 6 5- річчя

    Чернівецького облсного інституту

    післядипломної педагогічної освіти


    П.В. Осколов, В.Ф.Федорак, Н.І.Черкач


    ^ КОРОТКИЙ НАРИС ІСТОРІЇ

    ЧЕРНІВЕЦЬКОГО ОБЛАСНОГО ІНСТИТУТУ

    ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ


    Чернівці

    2005


    Затверджено до друку

    вченою радою

    ^ Чернівецького ОІППО

    П р. № 3 від 13 жовтня 2005р.


    П.В. Осколов, В.Ф. Федорак, Н.І. Черкач Короткий нарис історії Чернівецького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти. Передмова В.М. Крамара – Чернівці: Зелена Буковина, - 2005 – 60 с.

    Автори:

    Осклов П.В. Глава ІІІ

    Федорак В.Ф. Глава ІІ, висновки.

    Черкач Н.І. Глава І

    Рецензент: Гуйванюк М.Р., кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України

    ЧНУ ім. Ю. Федьковича.

    ^ Відповідальний за випуск: Осколов П.В., директор Чернівецького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти.

    При підготовці видання використані матеріали Чернівецького обласного державного архіву, архіву Чернівецького ОІППО, особистих архівів авторів та рукопису "Іісторії освіти Чернівецької області у 1940-1970 роках" П. Д. Онищенка, директора Чернівецького обласного інституту удосконалення вчителів у 1944-1964 роках.


    Друк …… ………. Зам. ……

    Наклад……

    П Е Р Е Д М О В А

    Ви тримаєте в руках короткий нарис історії одного з наймолодших обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти України – Чернівецького.

    Однак, не дивлячись на те, що він один з наймолодших за віком, оскільки є ровесником нашої області, інститут має багату і цікаву історію. У ній переплелися історія бурхливого і багатого на події минулого, ХХ століття, і стрімкий початок століття нинішнього.

    У його історії – і великі надії рубіжного для краю 1940–го, і трагедія війни та післявоєнного лихоліття, і напружена праця кількох поколінь буковинських освітян уже нового, радянського вишколу.

    Тут бився пульс освітньої політики у регіоні в перші роки становлення незалежної України, кипіли пристрасті у пошуках відповіді на ті виклики, які ставили перед освітою суспільство і держава, що попрощалися із тоталітарним минулим.

    Тут раділи малим перемогам і щоденно трудилися для того, аби вони переростали у великі, десятки кращих представників освіти нашого краю, відчуваючи свою причетність до великої справи підвищення фахової майстерності учительства області - скромних сівачів розумного, доброго, вічного, чиї плани розраховані не на рік чи десятиліття, а на віки, оскільки вони пов'язали свою долю з вихованням дітей.

    Усі, хто так чи інакше мав відношення до інституту, завжди відзначали його велику притягальну силу для педагогічного корпусу області. Тут завжди панувала доброзичлива атмосфера, повага до педагогів і розуміння їх проблем., були в пошані честь і гідність – свої і чужі, висока внутрішня культура і , якщо хочете, шляхетність.

    Цю ауру світла, добра і простого людського тепла працівники інституту передавали як естафету від покоління до покоління, а кому утримувати її було не під силу, мусив іти…

    Це видання покликане до життя кількома причинами. Перша з них - пошанування людей, котрі мали причетність до інституту за 65 років. Вони варті того. І ми спішимо надати цю послугу живим та знаходимо час згадати про тих , хто уже пішов від нас назавжди…

    ^ По – друге, в цьому короткому нарисі ми хочемо показати, як інститут протягом цього часу виконував свою основну місію як державна установа, які форми і методи роботи використовували наші попередники, що нового знаходили ми, якими були проблеми інституту і як їх розв’язували. Дана робота є спробою об’єктивного аналізу документально підтверджених фактів, оскільки історія інституту невіддільна від історії суспільства України та краю.

    І, нарешті, третя група чинників пов’язана з тим , що історія інституту – це і частина історії освітньої галузі Буковини, яка завжди відігравала помітну роль у поступі краю. У цьому сенсі історія інституту є тією краплею води, через яку можна пізнати море…

    Вона дає нам шанс зупинитися, краще ознайомитися зі своїм минулим і, як говорив у свій час Едісон, зійшовши на плечах попередників, в такий спосіб набратися сил для того, щоб сміливіше йти до нових висот майбутнього....

    ^ В.М. Крамар, кандидат фізико-математичних наук, доцент ЧНУ ім. Ю. Федьковича, начальник управління освіти і науки Чернівецької обласної державної адміністрації


    Г Л А В А І

    ^ Становлення та діяльність інституту в період радянської влади

    (1940-1991 р.р.)

    Зі встановленням радянської влади на території Північної Буковини відбуваються кардинальні зміни в системі світи.

    28 серпня 1940 року разом з іншими установами та закладами освіти розпочинає свою роботу новий структурний підрозділ - обласний інститут удосконалення вчителів. Першим директором інституту був призначений Полікарп Архипович Котко.

    Завданням інституту було організувати роботу педагогів області над втіленням в життя комуністичної ідеології, радянського способу життя.

    Швидкими темпами організовував десятиденні курси перепідготовки інститут удосконалення вчителів для тих, хто погодився працювати в системі освіти з числа безробітних учителів, випускників гімназій, учительських семінарій, університету. Майбутніх педагогів знайомили з організацією та системою роботи в радянських школах, методами навчання та виховання.

    За місяць навчання курсову перепідготовку пройшли 1200 чоловік у три потоки. Крім того, окремо організували курси для 12 шкільних інспекторів РВНО та курси завідувачів початкових шкіл.

    На основі положення народного комісаріату обласний відділ освіти та інститут удосконалення вчителів відкрили районні педагогічні кабінети, крім Герцаївського району, де всі школи були румуномовні і не знайшлося фахівця який міг займатися такою відповідальною ділянкою роботи, а також організували 83 методичні кущі при середніх і семирічних школах. Саме на їх базі мали проводитисьсемінари, даватися відкриті уроки, курси тощо. Поступово налагоджувався процес навчання та виховання.

    Всі початкові школи станом на 16 вересня забезпечили навчальними програмами, а для старших класів не вистачало програм з математики та історії. В україномовних школах справа з підручниками була вирішена, але школи з румунською мовою навчання зовсім не були забезпечені підручниками через відсутність таких.

    Працівники інституту в міру можливостей намагалися оранізувати роботу над ліквідацією неписьменності серед дорослого населення. Це було досить непростою справою через відсутність учителів, брак приміщень, бо ряд шкіл працювали у три зміни і, крім того, ще функціонували школи для дорослих у вечірній час. Основну увагу звернули на допризовників, серед яких значилося 4736 неписьменних і 4866 малописьменних, їх мали навчити писати, рахувати, читати до призову у Червону армію. У зв’язку з неповною забезпеченістю педагогічних кадрів на територію Чернівецької області направили сотні педагогів зі східних та південних районів України, які за прискореною програмою закінчили навчання в педагогічних школах і мали забезпечити навчально-виховний процес на території Чернівецької області.

    Поряд з наданням методичної допомоги, підготовкою до екзаменів працівникам інституту доводилося займатися великою кількістю різноманітних доручень: агітацією радянського способу життя, переписом населення, організацією піонерських та комсольських організацій, розповсюдженням радянської книги, участі у різноманітних заходах, мітингах на честь революційних свят. Усі працювали над втіленням соціалістичної ідеї в ім’я кращого майбутнього з великим ентузіазмом. Та заплановане не вдалося здійснити через напад фашистської Німеччини на Радянський Союз 22 червня 1941 року.

    У березні-квітні 1944 року рівнинна частина буковинської землі позбулася окупації. Згідно з наказом обласного відділу освіти від 16 квітня 1944 року директором інституту призначається 24-річний Петро Данилович Онищенко, а через тиждень видаються накази на бібліотекаря Д.Г Алтной., бухгалтера М.А. Айнгорна, фізика Л.Н. Вайнінгера, завгоспа В.Г. Лебля У травні приступили до своїх обов’язків наукові співробітники: з природничих наук - М.І. Грищенко, іноземних мов – Ф.М. Гутман, початкових класів –

    Л.Д. Руденко. Роботи було непочатий край. Почали з інвентаризації та упорядкування наявного майна, складання каталога відповідної літератури, прибирання приміщень, ремонту електроосвітлення, меблів, побілки та фарбування, заготовки палива на зиму. Та найбільшою проблемою для невеличкого колективу стала відсутність продуктів харчування, промислових товарів. Оформивши відповідні документи, отримали у міському відділі торгівлі для працівників інституту хлібні, продуктові і промтоварні карточки.

    Поряд з іншими справами розпочалася підготовка до проведення курсів міських учителів молодших класів. З числа чернівецьких педагогів призначили завідуючою міських курсів Є.І. Шідловську та завідуючу навчальної частини М.А. Ковальову. Кожен співробітник читав лекції за своїм фахом з 21 липня по 1 серпня, але кількість годин, витрачена на це, не зараховувалася в робочий день і компенсовувалася роботою після 18 години. За цим дуже слідкував директор. За планом прочитали лекції з основ радянської педагогіки, методики історії, географії, природознавства, каліграфії. Крім того, кожен співробітник повинен був прочитати лекції на районних курсах. На кожного припадало по 3 або 4 райцентри.

    З вересня 1944 року працівники інституту почали надавати консультації учителям, які строго реєструвалися і консультований отримував розписку про те, що йому надана відповідна консультація фахівця. За невиконання розпорядження директора інституту стосовно трудової дисципліни могли притягнути до карної відповідальності, про що повідомлялося в наказі від

    8 вересня 1944 року.

    До кінця листопада облвно призначило завідуючих кабінетами: історії та географії - А.М. Батмана, білогії і хімії - М.І. Грищенко, мови - А.М. Косань, початкових класів - Г.А. Малевич. Кожен працівник направлявся у відрядження по підготовці до січневих конференцій терміном на 9 днів з метою вивчення стану справ того чи іншого району. Після приїзду писали довідку про виконану роботу, вказуючи позитивні і негативні сторони у перевірених закладах та яку надано методичну допомогу. Знаходилась робота і на вихідні дні, під час яких читалися лекції про повторення навчального матеріалу та підготовку учнів випускних класів до екзаменів.

Поряд з перевіркою шкіл вивчали роботу відділів народної освіти, які мали організовувати навчально-виховний процес на місцях по радянському типу, ліквідовуючи наслідки старої системи. Як не дивно, але на таке складне завдання першою відправили на 10 діб жінку Г.А Малевич у віддалений Кельменецький район. В обов’язковому порядку, перебуваючи в районі, завідуючі кабінетами мали звернути увагу на кращих педагогів у плані проведення уроків та їх результативності, знайти відповідні зразки саморобних приладів, таблиць, вироби учнів, які можна експонувати на обласній педагогічній виставці, самі давали відкриті уроки, організовували так звані дні учителя, де читали лекції, доводилися до відома педагогів різноманітні інструкції, інформації, отримані з Києва.

Про пророблену роботу складали детальний звіт, де було записано плани роботи шкіл, застенографовано відвідані уроки, відповіді учнів, зразки кращих методичних прийомів, підготовка до екзаменів, робота завідуючого та педкабінету відділу освіти, директора школи, наявність педагогів, завезення палива, інформацію про день учителя, причини недоліків, наслідки їх ліквідації у визначений термін Про виконану роботу фіксувалося у візитаційній книзі, проводилась педагогічна нарада при працівниках апарату РВНО та райпедкабінету.

Під час проведених контрольних диктантів у випускних класах було виявлено слабкі знання учнів. Причини були досить вагомими. У дітей не було письмового приладдя, підручників, зошитів, і всі ці чинники відповідно впливали на навчальний процес. Уроки тривали від 20 до 40 хвилин. Вдома сільські школярі допомагали батькам по господарству.

Особливо важке становище було у румуномовних школах Герцаївського, Глибоцького районів, де учні не знали української мови. Саме в школи цих районів найбільше виїжджали методисти, і поступово це приносило відчутні результати. Крім того, що вони особисто проводили уроки, вирішено було залучати до проведення показових уроків кращих учителів, проводити міжрайонні семінари на базі кращих шкіл.

Відрядження в перше повоєнне десятиріччя тривали від трьох днів до двох тижнів. Все залежало від стану справ у районі, починаючи з навчально-виховного процесу, дитячих колгоспних майданчиків, дитячих будинків, дитячих садків, будинків піонерів, денних ( часто у дві зміни) та вечірніх шкіл і підготовки їх до відзначення ювілеїв партійних діячів та вивішення лозунгів напередодні дня Міжнародної солідарності трудящих та Жовтневої революції. Робота перевіряючого починалася з 9 години ранку і могла закінчитися о 23 вечора, після цього сідали писати звіт при світлі гасової лампи, робити відповідні висновки про почуте і побачене.

    П.Д.Онищенко до кожного виїзду в район ставився дуже уважно. При зустрічах з завідуючими районного відділу освіти на нарадах чи семінарах або сам. буваючи в районі, перевіряв документи, пов’язані з перебуванням працівників у районі. Замість того, щоб іти у відпустку, брав компенсацію, таким чином будучи завжди на роботі.

    Під час проведення курсів у завідуючих кабінетів теж не було відпочинку. Навіть у неділю вони мали придумувати різні види дозвілля для курсантів у вигляді культпоходів у кіно, театр, музеї, філармонію, обговорення книг. У випадку читання годин у міських школах, технікумах, учительському інституті чи університеті співробітники відпрацьовували свої робочі години після 18 і до 21год. Категорично заборонялося відлучення з інституту хоча б на одну годину без погодження з адміністрацією. В обов’язковому порядку у реєстраційній книзі фіксував присутність чи відсутність на роботі (з якої причини). Якщо не було відповідного запису, то це вважалося прогулом. Запізнюючись на роботу навіть на 5–10 хвилин, жінки отримували зауваження, хоча у них були вдома маленькі діти, яким треба приділяти увагу: відвести у дитячий садок або ясла. Ніхто не мав права сказати, що він здебільшого приходить з роботи вночі і має зробити певні хатні справи. Про відгули ніхто не мав права говорити.Особливо важким було становище у завідуючої дитячими будинками Є.В Кузнєцової. Їй приходилося відбувати з одного відрядження у інше від 3 до 8 днів. Майже два десятки дитячих будинків треба було не тільки відвідати, але й вирішити усі проблеми, пов’язані з їхньою діяльністю, надати методичну допомогу вихователям, підготувати до різних конкурсів, семінарів, що були досить актуальними у 50-х роках минулого століття. Вона вивчала і описувала досвід вихователів, проводила контрольні роботи, диктанти і на цю роботу витрачено тисячі годин у сотнях звітів, написаних нею досить добросовісно, так як за всім цим стояли діти, у яких загинули або померли рідні під час війни. Тільки у другій половині 50-х разом з нею у дитячі будинки почали виїздити зав.кабінетом математики І.Т. Луценко, укр.мови та літератури - Т.Ф. Бондаренко, історії - І.Ф. Мінаков та інші.

    Чітко розписувався режим роботи у 50-х роках. Уроки або лекції читалися до 11 години дня. Вивчалася робота шкіл міста з 13 до 16, а з 16 до 18 – завкабінетами та методисти підвищували свій ідейно-теоретичний рівень в педагогічних закладах та бібліотеках міста. Прийом відвідувачів призначався з 12 до 16 години. У визначений час здійснювались виїзди по школах. У 1956 році працівники здійснили 199 виїздів по школах. З них у Глибоцький район – 28, Новоселицький - 22, Кіцманський - 20, Сторожинецький – 19, а найменше в Сокирянський – 6, Заставнівський – 9 і Путильський – 11. Кожної суботи з 16 до 18 проводились наради при директорові, де доповідалось про виконану роботу і найбільше зверталась увага на недоліки в роботі, а їх у кожного було чимало. Майже всі співробітники піддавались критиці і рідко кому виносили подяки. Оголошені догани знімались на честь революційних свят та до Нового року.

    У 1957 році після виходу у світ ряду постанов партії та уряду пов’язаних з виробництвом особлива увага звертається на виробниче навчання.Завідуючий кабінетом трудового навчання і профорієнтації В.М. Морозов разом з методистами по машинознавству, електротехніці, слюсарній і столярній справі вивчають перспективи розширення виробничого навчання; стан проходження виробничої практики; для молодих учителів, директорів шкіл проводять семінари-інструктажі, та семінари-практикуми. Кабінету трудового навчання допомагали всі співробітники інституту. По розробленій пам’ятці перевіряли стан справ і давали відповідні рекомендації І.Ф. Мінаков, І.Т. Луценко, С.А. Константинов, Д.Є. Ульянова, Т.Ф. Бондаренко, Ф.Й. Васильова, І.А. Ієвлєв В.М. Говоров, Г.А. Малевич та інші. Тільки у квітні 1960 року співробітники побували 94 робочі дні у відрядженнях. З крема, у Хотинському районі- 25, Новоселицькому – 23, Кельменецькому –20. Організовуються середні школи з виробничим навчанням, поглиблюється вивчення сільського господарства, будівельної справи, де готують учнів до майбутньої практичної діяльності.Багато проводиться педагогічних нарад по цьому питанню, так як трудове навчання стало головним предметом у школі, районі, області, державі. Згодом, на початку 60-х років, це дасть плідні результати, коли учні випускного класу на чолі з секретарем комсомольської організації всім класом йшли працювати в колгосп, на новобудови або на виробництво, а освіту здобували заочно.

    Закономірним явищем вважалося перервати відпустку і перенести її на пізніший термін через підготовку до учительських конференцій чи інших заходів. 24 дні розривалися на два, а то і три рази або компенсовувалися.

    У прикордонні райони працівник інституту міг потрапити через перепустку, які щороку видавали або обмінювали в обласному управлінні внутрішніх справ.

У повоєнні роки важко налагоджувалась робота через брак досвіду, відсутність спеціальної освіти, паперу, літератури, транспорту, зв’язку, відповідних умов праці, налагодженого побуту, нерозуміння звичаїв та традицій місцевого населення та багатьох інших причин.

Співробітники виконували чимало різних обов’язків, коло яких з кожним роком розширювалося. Серед них - районні батьківські збори, підготовка до нового навчального року, районні учительські конференції, семінари, наради, відвідування уроків, розробки методичних рекомендацій, складання текстів диктантів, контрольних робіт та їх проведення по школах, вивчення організації повторення програмового матеріалу, гурткової роботи, стан проходження виробничої практики та суспільно-корисної праці, стан навчання і виховання в школах, технікумах, училищах, дитячих будинках, спеціальних школах, відбір експонатів для обласних та республіканських педагогічних виставок, виконання закону про всеобуч, підготовка матеріалів на раду облвно, вивчення передового педагогічного досвіду, підготовка до друку різноманітних матеріалів, семінари-практикуми, вивчення питань низької успішності в районах та школах, проведення курсів, підготовка і проведення спартакіад, педагогічних читань, конкурсів, участь у політичних гуртках, підготовка до політичних інформацій, написання виступів для посадових осіб, участь у підсумкових заняттях політичних гуртків, у роботі виїздних засідань ради облвно, сесіях районних рад та багатьох інших заходах, часом далеких від педагогіки. Крім того самі навчалися заочно і мали сім’ї, але на рідних з такими темпами роботи залишалося мало часу та фізичних сил. Виконання службових обов’язків затримувало співробітників інституту до пізньої вечірньої пори, а рано-вранці знову мали поспішати на роботу.

    З метою покращення методичної роботи в школах надання допомоги на місцях вирішили організували в районах педагогічні кабінети на громадських засадах і за ними закріпити методистів:

    1.Луценко І.Т. – Глибоцький р-н ; 8. Кноль М.Л.-Новоселицький р-н;

    2. Гайнічер І.М. – Герцаївський р-н; 9. Бурсу І.П. - Вашківський р-н;

    3 Колінкауцький А.В.- Чернівецький; 10. Унгурян Л.І.- Кельменецький р-н;

    4 Мінаков І.Ф. - Заставнівський р-н ; 11.Кузьменко В.П. –Хотинський р-н;

    5. Бабчиніцер Л.І.- Вижницький р-н ; 12 Ієвлєв І.А. –Путильський р-н;

    6. Слюсар Б.Н.- Кіц манський р-н; 13 Горбик П.В. – Садгірський р-н;

    7. Морозов І.Ф. – Садгірський р-н.; 14 Рушковський К.П. - Сторожинецький р-н

    Прикріплені методисти періодично надавали консультації, але не рідше одного разу на чверть. За цю ділянку роботи відповідав заступник директора Кноль М.Л.

На початку 60-х років обласний відділ освіти почав залучати інститут до фронтальних перевірок. У 1960 році зразу ж після зимових канікул 12 співробітників відправилися перевіряти Вижницьку середню школу №1 і по плану дальше в інші школи.

Строгий контроль, зауваження за запізнення на 5 хвилин, догани з боку дирекції були постійними супутниками співробітників інституту. Наприклад, у 1958 році методист Мітельман К.Я. з 3 по 9 червня читала курс лекцій на 5 курсі заочного відділу Чернівецького педагогічного училища і на це витрачала щоденно 2 години робочого часу, а 4 липня вона приймала екзамен. За це їй оголосили сувору догану і звільнили з роботи. За залишену в кабінеті друкарську машинку було зроблено зауваження в письмовій формі секретар-друкарці. Вважалося, що таким чином вона створила умови для друкування недозволених матеріалів, а друкарська машинка в той час знаходилася на обліку в комітеті державної бепеки. Виходили накази за настільну лампу, за безтактну поведінку з педагогами шкіл області, у яких були вагомі причини на те, що вони не підготувались до уроків на високому ідейно-політичному рівні, але окремі методисти з числа міських жителів, які не мали поняття про побут сільського учителя вважали, що має бути однаковий рівень підготовки міського і сільського педагога. Врешті-решт це все стало предметом обговорення на на профспілкових зборах у жовтні 1962 року, де було висловлено ряд пропозицій та зауважень стосовно роботи в інституті, базуючись на нормах морального кодексу будівника комунізму. В наказі за № 141 від 5 жовтня 1962 року повідомлялось:

1. Припинити з 5 жовтня 1962 року запроваджений раніше порядок обліку явки на роботу працівників інституту.

    2. Встановити, що завідуючі кабінетами спільно з місцевим комітетом профспілки повсякденно здійснюють громадський контроль за дотриманням всіма працівниками інституту правил внутрішнього розпорядку.

    Директор Ткач І.О. (1965 – 1976 рр.) звертає увагу на роботу учительських конференцій, висловлені на них пропозиції кращих педагогів вважаючи найбільш актуальним те, що йде від самого учителя і саме там найбільш відчутні позитивні сторони або помилки в педагогіці. Всі пропозиції з районів обговорювалися на нарадах при директорі. Серед них чимало слушних і по сьогоднішній день. Зокрема про те, що мало друкується матеріалів в пресі про міжпредметні зв’язки, роботу над удосконаленими програмами, не вистачає дидактичного матеріалу. Про недоцільність стройової підготовки дівчат під час військової справи, про те що не розроблені теми за удосконаленими програмами, що не залучаються до роботи методичних об’єднань члени екзаменаційних комісій з ВУЗів, немає морального заохочення по операції «Живи, книго!», відсутні підручники з співів, малювання, військової підготовки, «Червона книга», робочі зошити, контурні карти, стандартне обладнання для географічних майданчиків, завдання для проведення шкільних та районних олімпіад, література для позакласного читання, нагородження учителів урядовими відзнаками та багато інших чим жила школа того часу. Ці пропозиції ставали предметом обговорення в колективі і подавалися у вищестоячі установи та заклади, зокрема у науково-дослідні інститути.

    У 80-х роках інститут працював у тісному контакті з обласним відділом народної освіти, яким тоді керував Володимир Петрович Чубенко. Директор інституту Юзефович Л.І. (1976-1984 рр) на початку 80-х років намагався покращити роботу в інституті, вивчає методичну службу області, дізнається де найкраще поставлена робота в закладах аналогічного типу на Україні. Він звертається до завідуючого Донецьким обласним відділом освіти з проханням дозволити познайомитися з кращими методкабінетами в області. Отримавши позитивну відповідь, формує делегацію з 16 чоловік. До неї входили методисти з районів та міста Чернівці, які мали можливість побачити одну з кращих методичних служб на Україні в місті Горлівка, а потім побачене запровадити у школах області.

    Працівники інституту брали активну участь у всеукраїнських конференціях, семінарах де виступали і обмінювалися напрацьованим досвідом буковинських шкіл, дитячих садків, будинків піонерів. Зав.кабінетом дошкільного виховання Максимова О.П. у Севастопольському інституті обмінювалася досвідом з проблеми підготовки дітей до школи, зав.кабінетом фізики Човгун В.М. – ефективності використання технічних засобів у навчальному процесі в Киїському ІУВ, а зав. кабінетом рос. мови та методист кабінету виховної роботи Ніщенко А.С. – формування патріотичного світогляду учнів у процесі викладання основ наук в Донецькому інституті УКВ.

У 80-х роках від педагога вимагали відмінної підготовки, найновіших методів навчання, високої майстерності, удосконалення кабінетної системи, наукової організації педагогічної праці та багато іншого. Чернівецькі учительські колективи підтримали почин москвичів “Кожного школяра навчити вчитися, жити і працювати по-комуністичному”, киян “Початковій ланці загальноосвітньої школи – високий рівень навчання і комуністичного виховання”. Однак цих вимог могли дотримуватися тільки міські учителі, так як сільському учителю необхідно було вирішувати чимало побутових проблем. Крім того, відчувався брак методичної та наукової літератури у шкільній та сільських бібліотеках. Особлива увага звертається на міжпредметні зв’язки, правове, атеїстичне та інтернаціональне виховання на уроках і в позаурочний час. У кожному районі працівники інституту, побувавши у декількох школах, могли вже сказати як спрямовував районний відділ освіти роботу в тому чи іншому напрямку виховання. Наприклад, у 1980 році правове виховання вивчалося з 26 по 29 лютого та 3-6 березня в Сторожинецькому, 12-16 березня - у Сокирянському, 20-21 листопада - у Глибоцькому районах. У 1982 році атеїстичне виховання з 9 по 13 березня у всіх районах області і повторно з 1 по 4 листопада - у Кельменецькому, Сторожинецькому, Хотинському районах. За цей рік методисти здійснили 289 виїздів у райони, відвідали і проаналізували 2537 уроків і позакласних заходів. Такі виїзди давали можливість знати добре стан справ по школах області, збирати та вивчати досвід кращих педагогів.

Кабінетами розробляються рекомендації по організації методичної роботи районних, міжшкільних методичних об’єднань. Рекомендувалося проводити 4 засідання на рік.

Серед тем, які пропонувалося обговорити вчителям історії і суспільствознавства у 1983/1984 н.р. були:

  1. Здійснення контрідеологічної пропаганди проти буржуазної ідеології у процесі викладання і позакласної роботи із суспільних предметів.

  2. Комуністичне виховання учнів у процесі вивчення суспільних предметів.

  3. Військово-патріотичне виховання учнів у процесі викладання суспільних предметів (до 40-річчя з Дня Перемоги).

  4. Науково-атеїстичне виховання при вивченні історії, суспільствознавства і основ держави і права.

Таким чином, одночасно і досить успішно втілювалися в життя ідеї комуністичного виховання підростаючого покоління, формувався у них комуністичний світогляд, патріотичні почуття і послушність, гордість за свою державу та її досягнення.

Для покращення роботи в інституті у 1989 році затверджується вчена рада у такому складі:

  1. Івашин Ю.О. – директор, голова ради.

  2. Марценюк І.О. – замісник директора, замісник голови ради.

  3. Покричук Л.В.– зав.кабінетом курсової перепідготовки, секретар ради.

Члени ради:

  1. Гусляков І.С. – зав.кабінетом передового педагогічного досвіду.

  2. Дуб Р.Й. – зав. Кіцманським районним методичним кабінетом.

  3. Максимова О.П. – зав.кабінетом дошкільного виховання.

  4. Риндюк О.С. – заступник директора Новоселицької СШ №3.

  5. Сурич В.І. – зав. кабінетом математики.

  6. Тарановський В.Н. – зав. кабінетом історії і суспільствознавства.

  1. 10.Приходнюк С. В.- зав.кафедри педагогіки і психології.

11.Довгань С.М. - директор Сторожинецької ВШ №3.

12. Красюкова Т.М. – зав. Хотинським районним методичним кабінетом.

Не дивлячись на часті виїзди в школи, напрацювання рекомендацій, під час перевірок виявилося, що вся документація складається згідно з рекомендаціями науково-дослідного інституту педагогіки. У кожному районі гарно написаний перспективний, річний, квартальний, тижневий плани. Плани районних, міжшкільних методичних об’єднань в більшості передбачали теми для поглибленої роботи по самоосвіті. На папері були школи передового досвіду, опорні школи, проблемні семінари, гарно оформлені папки, але вся робота була поверхневою і, як говорили в народі, “для галочки”. Зразком в області служили міський Чернівецький та Кіцманський районні методичні кабінети.

Аналіз документів показав, що у своїй роботі дехто не уникав формалізму: плани роботи переписувалися з року в рік, огляд на кращий методичний кабінет передбачався, як і вивчення передового педагогічного досвіду, але не завжди підводилися підсумки. Не записувалися конкретні терміни вивчення того чи іншого предмета по школах, а писали протягом року. Окремі школи часто перевірялися, особливо, тоді коли треба було звільнити з роботи директора школи за завданням райкому чи обкому партії, бо на його місце є інша кандидатура. Мало надавалася допомога молодим педагогам, новопризначеним директорам та заступникам директорів шкіл.



    ^ КУРСОВА ПЕРЕПІДГОТОВКА ВЧИТЕЛІВ У РАДЯНСЬКИЙ ПЕРІОД

    Радянська система освіти передбачала підвищення професійного рівня учителя після закінчення навчального закладу з метою ознайомлення з новими досягненнями педагогічної науки, кращим педагогічним досвідом та психолого-педагогічними спостереженнями в державі на період проведення курсової перепідготовки. Не дивлячись на те, що продовжувалася війна, інститут розпочав свою роботу над підготовкою проведення курсів у місті Чернівцях та звільнених від фашистської окупації районних центрах. За складеною програмою, затвердженою директором 21 липня 1944 року, вікрилися курси для учителів початкових шкіл, так як в області вони були переважаючою частиною навчальних закладів. Проблем було чимало. У першу чергу не вистачало кваліфікованих педагогів, а тому завідуючі просили йти працювати у школу всіх, хто з місцевого населення мав курс закінченої або навіть не закінченої австрійської чи румунської гімназії, обіцяючи їм подальше навчання у педагогічному училищі або учительському інститутуті. Не було на чому писати, і тому використовували недописані листки паперу різних канцелярських установ часів румунської окупації, важко вирішувалися питання з житлом для сільських учителів у райцентрах і не на останньому місці стояло забезпечення харчуванням. Та ніхто не жалівся, бо всі були в однакових умовах і знали, що солдатам на фронті значно важче, а вони - рядові на мирній землі, де треба навчати дітей. Серед слухачів були не тільки учителі, але й секретарі колишніх судових установ, фінансових органів, бухгалтери, які знайомились з методикою викладання і навчання в початкових класах. Співробітники, прочитавши лекції на міських курсах поїхали по райцентрах . Одного дня слухачі слухали все про каліграфію, іншого – історію, а далі географію, природознавство, арифметику та інші, в залежності від того, хто за фахом був лектор.

    За роботу курсів відповідав завідуючий кабінетом, який вже на початку вересня їздив по районах і складав списки майбутніх слухачів курсів, підшуковував лекторів в учительському інституті чи університеті, у залежності від програми міністерства освіти, знаходив відповідний готель для слухачів, підбирав культурну програму (в театр, походи вкіно чи музей), а якщо не вистачало курсантів, то їздив у район або йшов у міські школи за тими, хто ще не пройшов курсову перепідготовку, щоб був виконаний план. Така проблема виникала досить часто, але найбільше у повоєнний час: у 1953 році, коли багато педагогів навчалися заочно, повиходили заміж і народили дітей.

    Навчальний план складався з 167 годин відповідно до програм міністерства освіти України. Після завершення місячного навчання учителі складали іспити та заліки з предметів навчального плану. Своїх навчальних аудиторій не було, а тому роботу курсів базували у середніх школах №2, №9 та фізико-математичному корпусі Чернівецького університету, а згодом у СШ №2. Через брак приміщення навчання організовувалося у дві зміни з 8 години ранку до 20 години вечора . До послуг курсантів була інститутська бібліотека, у якій можна було прочитати і законспектувати рекомендовані праці Сталіна, Леніна, Маркса, Енгельса, які вважалися одним з найголовніших складових навчання. А також Крупської, Макаренка, Ушинського.

    У випадку поганого відвідування занять без поважних причин учителя відраховували з курсів і наказ доводили до відома того управління освіти, звідкіля був курсант.

    У другій половині 60-х років відчувається новизна в роботі інституту Директор Ткач І.О. дозволяє вивчати на курсах досвід учителів не тільки в аудиторіях, але й проводити практичні заняття для поглибленого вивчення знань з основ наук, які потім можна застосовувати на практиці. Учителі географії побували на екскурсіях у містах Яремчі, Делятині, Калуші, Івано-Франківську та інших місцях, пов’язаних з викладанням географії. Цікавішими стали заняття для учителів хімії та фізики, які безпосередньо бували на виробництві і бачили, як застосовуються на практиці знання з цих предметів , що стало поштовхом для проведення екскурсій для школярів. В цей же період у навчальному процесі кабінетом технічних засобів ( зав. кабінетом Ковтун Ф.Т.) запроваджується новинка того часу – курси кінодемонстраторів, розраховані на 60 годин за навчальним планом. З них на практичні заняття відводилося 24 години. Після їх закінчення складався іспит і присвоювалася кваліфікація кінодемонстратора. Таким чином, вирішувалая проблема застосування технічних засобів по сільських школах.

    Багато прийшлося докласти зусиль кабінету початкового навчання (завідуюча Івасюк С.І) у 1969 році у зв’язку з переходом початкової ланки освіти з чотирьохрічної на трирічну систему. Охоплено курсовою перепідготовкою всіх учителів, які мали навчати дітей в перших класах. Особлива увага зверталась на безперервний цикл між дитячим садком і школою. Вважалося, що дитина у семирічному віці могла протягом першої чверті освоїти «Буквар», навчитися додавати і віднімати та писати усі букви. У місті ця проблема була вирішена, але не в селі, де більшість дітей дошкільного віку виховувалися вдома. Тому не дивно, що після уроків учителі залишали учнів освоювати ази грамоти або використовували уроки праці, малювання ,фізичної культури та співів, щоб не відставати з основ наук.

    До послуг слухачів був гуртожиток на 180 місць, що давало можливість охопити навчанням без всяких проблем значну частину педагогів сільських шкіл

    Уже у 70-х роках чимало педагогів широко впроваджували досягнення психолого-педагогічної науки і передового досвіду учителів України.

    З приходом в інститут директора Л.І. Юзефовича поліпшуєтьса докурсова і післякурсова робота. Районні методичні кабінети проводили співбесіди з учителями про їхню підготовку до виїзду на курси, а після курсової перепідготовки про використання у практиці роботи рекомендацій, одержаних під час навчання. Завідуючі кабінетами та методисти інституту вивчали стан навчально-виховної роботи на місцях, аналізували роботу слухачів до і після курсів. У 1982 році поглибленою підготовкою при вузах було охоплено 690 учителів, а при інституті - 1735 чоловік.

    Л.І. Юзефович неодноразово відвідував лекції і на нарадах вказував на істотні недоліки лекторів. Він вимагав глибини викладу, робити висновки, давати список рекомендованої літератури. В наказі №162 від 7 липня 1980 року відзначено: 2.Звертаю увагу всіх методистів, що до читання лекцій і семінарів будуть допущені тільки ті методисти, які матимуть прорецензовані лекції.

    Завкабінетами, методистам необхідно максимум уваги приділити підвищенню ідейного та науково-теоретичного рівня кожної лекції, забезпечувати його науковою інформацію, тісно пов’язати з рішенням нашої партії і уряду про школу, з практичним завданням вчителів щодо навчання і комуністичного виховання молоді. Ряд методистів були суворо попереджені за допущені недоліки в організації методичної роботи та впровадження в практику роботи вчителів передового педагогічного досвіду. Всю роботу дирекція намагалася спрямувати на подальше удосконалення системи роботи з педагогічними кадрами, впровадження в практику досягнень педагогічної науки, піднесення рівня навчання і комуністичного виховання. Зокрема в наказі №145 від 14 червня 1982 року «Про підвищення кваліфікації педагогічних кадрів» вказав, що одним з голвних завдань курсів і семінарів є підготовка педагогічних кадрів до ведення активної наступальної пропагандистської роботи до вміння давати своєчасну відсіч ворожій ідеології, передавати ці якості своїм вихованцям. Формувати у них почуття радянського патріотизму і пролетарського інтернаціоналізму, відданості ідеалам комунізму.

    Необхідно зосередити увагу слухачів курсів і семінарів на питання ознайомлення учнів з постановами ЦК КПРС у тісному зв’язку з вивченням у школах життя , діяльності, ідейно-теоретичної спадщини В.І.Леніна.

    Дуже важливо було приділяти увагу таким аспектам ідейно-морального виховання, як антирелігійна пропоганда, формування у підростаючого покоління якостей войовничих атеїстів, подолання в окремих учнів та їх батьків релігійних забобонів.

    Необхідно було максимально реалізувати на лекційних і семінарських заняттях ті розділи і теми удосконалених програм, які орієнтували учителів на організацію роботи щодо профілактики порушень соціалістичної законності і моралі, крадіжок, на вихованні бережного ставлення до соціалістичної власності, шкільного майна, обладнання електротранспорту, підручників, продуктів харчування, особливо - до хліба.

    Досягнуто було угоди з Чернівецьким державним університетом про виділення місць у профілакторії університету для одночасного проходження курсів і лікування учителів з сільської місцевості хто хворів на сердечні, нервові та інші види захворювання.

    У 80-х роках співпрацював інститут більше з фізичним факультетом ЧДУ. Для слухачів курсів у 1985-1986 н.р. з основ інформатики і обчислювальної техніки виділялись аудиторії та викладачі для проведення занять. Програма передбачала 108 годин на машині ЕОМ ЕС – 1045 у дисплейному класі.

    Поряд з курсами для учителів-предметників, бібліотекарів, вихователів дитячих садків та інтернатних установ були курси для пропагандистів шкіл наукового комунізму, розраховані на 90 чоловік, які за 12 днів мали прослухати і законспектувати лекції, прочитані в основному працівниками партійних органів, прослухати лекції про керівну і спрямовуючу силу КПРС, міжнародне становище, роль соціалістичних держав у світовому співтоваристві.

    У середині 90-х років розроблена модель навчально-тематичного плану. Метою курсів було дати вчителю сучасні уявлення про: а) психолого-педагогічний процес навчання і виховання учнів; б) нові педагогічні технології та передовий педагогічний досвід; в) нові досягнення науки; г) процес соціально-економічного, політичного і духовного відродження України.

    За термінами курси мали бути від двох до чотирьох тижнів.

    За напрямками: тематичні, загальні, інтегровані, категорійні, авторські, рівневі.

    На відміну від попередніх років відмовились від пропонованої тематики зверху, а більше почали звертати на цьому практичну діяльність та блокову систему викладу матеріалу. Серед них: 1.Гуманітарна підготовка. 2. Функціональна і фахова підготовка. 3.Індивідуально-творча робота. 4.Контрольно-оціночні заняття.

    Перший блок підпорядковувався тематиці курсів. Рекомендувалась проблематика у гуманітарному блоці: 1.Соціально-екологічний та політичний розвиток України. 2.Актуальні питання історії України. 3. Проблема духовного розвитку України. 4.Мовна політика на Україні та культура мовлення. 5. Соціальні, екологічні, культурологічні проблеми сучасної школи.

    У цей же період створюються лабораторії нових педагогічних технологій, які стали експерементальними майданчиками. Саме по них оцінюється ефективність нових досягнень пропаганди і впровадження в школах досягнутих результатів. Постійний пошук, діагностика, інформаційна діяльність, надання практичної допомоги є основними напрямками діяльності всього колективу обласного науково-методичного інституту післядипломної освіти через які зростає кожний учитель міської чи сільської школи Буковинського краю.



^ ОБЛАСНІ ПЕДАГОГІЧНІ ЧИТАННЯ

Починаючи з 50-х років проводились обласні педагогічні читання з різних проблем, на які запрошувались кращі педагоги обговорити проблемні та актуальні питання стосовно навчально-виховного процесу. Тематика виступів розроблялася в інституті на основі рекомендацій Українського науково-дослідного інституту педагогіки, академії педагогічних наук УРСР. Виступи пропонувалися відділам освіти, вони в свою чергу викликали кращих педагогів і давали їм тему в залежності від питань, які мали обговорюватися під час читань. Учитель готував виступ кілька місяців. Методисти, завідуючі кабінетами приїздили в школу, перевіряли стан підготовки написаного вносячи відповідні корективи. В обов’язковому порядку виступаючий мав цитувати праці Сталіна, Леніна, керівників комуністичної партії, рішень партійних з’їздів, видатних педагогів – Н.Крупської, К.Ушинського, А.Макаренка та інших. Про власну думку на таких заходах годі було думати. Все йшло по шаблону. Крім того, зі шкіл збиралися експонати, виготовлені руками учнів під керівництвом учителів біології, історії, фізики, трудового навчання для виставки. Це було нелегкою і відповідальною справою для завідуючого районним відділом освіти, директора школи та учителя, на плечі якого лягав тягар завдання. Сам захід проводився під час березневих канікул щоб не зривати навчальний процес. В 50-60-х роках педчитаннями займався тільки інститут удосконалення вчителів. Особливо велике навантаження було на кабинет трудового навчання. Співробітник інституту Ковтун Ф.М. з березня по травень 1960 року побував у середніх школах міста Чернівці, №1, №2 міста Вижниці, Кіцманській, Межиріцькій Сторожинецького, Стрілецькокутській та ряді шкіл на Заставнівщині, у всіх районних будинках піонерів, щоб ознайомитися з роботою технічних гуртків і підготувати матеріали на педагогічні читання та відібрати кращі експонати для виставки “Народна освіта в УРСР”, яка проводилась в області, республіці, а потім у м.Женеві.Це було досить важкою і відповідальною справою, особливо якщо працівник був членом КПРС. Його заслуховували на партійних зборах, після яких можна було потрапити з інфарктом у лікарню.

У 70-х роках педчитання почали проводитися під егідою обласного відділу освіти, обласного комітету профспілки працівників освіти, обласного інституту удосконалення вчителів та обласного відділення педагогічного товариства УРСР. Як і раніше, відповідальність за підготовку, розроблення тематики, додатку на виготовлення стендів для кожного району за відповідним змістом проведення педчитань покладався на обласний інститут УВ. На стенді повинен бути широкий опис за змістом назви стенду. У 1980 році всі заходи присвячувались 110-й річниці від дня народження засновника комуністичної партії В.І.Леніна. Першотравневий район підготував за завданням інституту стенд “Зміст і форми роботи з підготовки до відзначення 110-ої річниці з дня народження В.І.Леніна”, Садгірський  “Виховуємо учнів на революційних, бойових і трудових традиціях радянського народу”, Ленінський  “За ленінськими заповітами живемо”, Путильський  “Ідейно-політичне виховання” та інші. Крім того, додатковими матеріалами були альбоми з фотографіями і широким описом роботи учнівського колективу, сценарії масових заходів, описові матеріали з досвіду роботи, зразково оформлені вироби учнів з трудового навчання, зразки робіт вихователів. Доповіді розраховувались по 20 хв., а виступи  до 12 хвилин. Після пленарного засідання проводилась робота по секціях. Наприклад, у 1983 році під час проведення науково-практичної конференції “Шляхи і методи підвищення ідейно-політичного виховання школярів” працювало три секціії: ідейно-політичного виховання школярів і формування у них непримиримого ставлення до буржуазної ідеології і моралі в процесі навчання; ідейно-політичне виховання учнів і формування у них непримиримого ставлення до буржуазної ідеології і моралі в процесі позакласної діяльності; шляхи дальшого удосконалення марсистсько- ленінської освіти педагогічних кадрів у світлі рішень ХХIV з’їзду КПРС. У 1984 році на обласних педагогічних читаннях “Досвід роботи шкіл і професійно-технічних училищ з трудового навчання, виховання і професійній орієнтації учнів” працювали секції: учителів технічної праці, обслуговуючої праці, учителів і майстрів виробничого навчання старшокласників, викладачів виробничого навчання технічних училищ; викладачів і майстрів виробничого навчання сільських профтехучилищ; викладачів і майстрів виробничого навчання міських професійно-технічних училищ. Це був надзвичайно великий обсяг роботи, а тому залучалися до нього всі працівники інституту, що стало предметом обговорення на раді інституту, де виступали завідуючі кабінетами, методисти, заступник директора або директор інституту. Особлива увага зверталась на програму, організаційні моменти, друковану продукцію, склад запрошених, користь від даного заходу для присутніх, рецензування доповідей кабінетами.

За підготовку і проведення оголошувалися подяки з занесенням в особову справу, виділялися премії. У 1981 році наказом директора по інституту їх отримали кабінети початкового навчання, курсової перепідготовки і школознавства, технічних засобів навчання, української мови і літератури та співробітники Г.Д. Берізка, А.О. Васил’єва, К.К.Голик, З.В. Первій.

Останніми роками не практикується проведення педагогічних читань.

  1   2   3

Схожі:

Чернівецький інститут післядипломної педагогічної освіти iconНаціональна академія педагогічних наук україни двнз «університет менеджменту освіти» Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти (м. Київ) Інститут післядипломної освіти інженерно-педагогічних працівників
«психолого-педагогічне забезпечення модернізації післядипломної педагогічної освіти в умовах змін»
Чернівецький інститут післядипломної педагогічної освіти iconГоловне управління освіти І науки Чернівецької облдержадміністрації Чернівецький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти Чернівецький обласний центр практичної психології І соціальної роботи адаптована розвивальна програма
Схвалено рішенням педради комунального закладу «Чернівецька спеціальна загальноосвітня школа – інтернат №2»
Чернівецький інститут післядипломної педагогічної освіти iconУправління освіти І науки, молоді та спорту Сумської облдержадміністрації Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти Інформаційно-аналітичний бюлетень ІІ-ІV етапів Всеукраїнської учнівської олімпіади з хімії
Рекомендовано вченою радою Комунального закладу Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти (Протокол №10 від 29....
Чернівецький інститут післядипломної педагогічної освіти iconУправління освіти І науки, молоді та спорту Сумської облдержадміністрації Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти Інформаційно-аналітичний бюлетень ІІ-ІV етапів Всеукраїнської учнівської олімпіади з хімії
Рекомендовано вченою радою Комунального закладу Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти (Протокол №10 від 29....
Чернівецький інститут післядипломної педагогічної освіти iconУправління освіти І науки Сумської обласної державної адміністрації Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
Н. П. Ганжою, методистом початкового навчання Сумського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти
Чернівецький інститут післядипломної педагогічної освіти iconПедагогічної освіти інститут відкритої освіт
...
Чернівецький інститут післядипломної педагогічної освіти iconМіністерство освіти І науки україни управління освіти І науки сумської облдержадміністрації сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти каталог
Рекомендовано до друку рішенням вченої ради Сумського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти
Чернівецький інститут післядипломної педагогічної освіти iconУправління освіти і науки Сумської обласної державної адміністрації Комунальна установа Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
Рекомендовано вченою радою Комунального закладу Сумського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (Протокол №10 від...
Чернівецький інститут післядипломної педагогічної освіти iconМіністерство освіти І науки управління освіти І науки сумської обласної державної адміністрації сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
Друкується згідно з рішенням вченої ради Сумського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (протокол №10 від 31. 05....
Чернівецький інститут післядипломної педагогічної освіти iconУправління освіти і науки Чернігівської обласної державної адміністрації Чернігівський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти імені К.
Чернігівський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти імені К. Д. Ушинського
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи