Законодавче забезпечення прав дітей, молоді та сімей з дітьми в Україні icon

Законодавче забезпечення прав дітей, молоді та сімей з дітьми в Україні




Скачати 384.24 Kb.
НазваЗаконодавче забезпечення прав дітей, молоді та сімей з дітьми в Україні
Дата09.08.2012
Розмір384.24 Kb.
ТипЗакон

Законодавче забезпечення прав дітей, молоді та сімей з дітьми в Україні

  1. Загальна характеристика законодавства України щодо дітей, молоді та сімей з дітьми.

Охорона дитинства, материнства, підтримка сім'ї та молоді в Ук­раїні визнані загальнонаціональними пріоритетами. Відповідно до окресленого стратегічного курсу важливим складником державної по­літики у сфері соціально-правового захисту населення є законодавче забезпечення прав дітей, молоді, сімей з дітьми, а саме; вдосконалення наявних або створення нових механізмів реалізації усіх нормативно-законодавчих актів, пов'язаних із Конвенцією ООН про права дитини та іншими ратифікованими міжнародними документами; закріплення правил і норм організації життєдіяльності дитини, молодої людини в її найкращих інтересах.

Засади державної політики нашої країни у сфері забезпечення прав дітей, молоді та сімей з дітьми закріплено низкою кодексів, законів та підзаконних актів: Конституцією України, Сімейним кодексом (СК), Кримінальним кодексом (КК), Цивільним кодексом (ЦК) України, законами України: «Про охорону дитинства», «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», «Про забезпечення ор­ганізаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», «Про основи соціального за­хисту бездомних громадян і безпритульних дітей», «Про молодіжні та дитячі громадські організації», «Про освіту», «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», «Про соціальні послуги», «Про державну допомо­гу сім'ям з дітьми» та ін. Повний перелік нормативної бази соціально-правового захисту дітей, молоді та сімей з дітьми в Україні представле­но у додатках (див. Додаток).

Ілюстрацією законодавчого забезпечення прав населення, а водно­час й основою для соціально-педагогічної діяльності, є підготовка, прийняття і реалізація загальнодержавних та галузевих програм, спрямованих на поліпшення здоров'я, створення сприятливих умов для на­родження та виховання дітей, їх соціальний захист, боротьбу з ВІЛ/СНІДом, підвищення якості освіти тощо. Водночас виконання цих програм ускладнюється недостатнім рівнем фінансового забезпе­чення, що, у свою чергу, призводить до відсутності суттєвих зрушень на рівні невеликих міст і селищ. Урядовим програмам щодо охорони дитинства не вистачає ефективної системи моніторингу та оцінювання їх реалізації.

Кроком уперед на шляху зміцнення гарантій дітям стало прийнят­тя на підставі положень Конституції України і Конвенції ООН про права дитини Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. Цей документ широко і різнобічно розкриває права та свободи дитини із метою реалізації її прав на життя, охорону здоров'я, освіту, соціаль­ний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади держав­ної політики у цій сфері.

Положення, закріплені у розділах Закону (II — «Права та свободи дитини», III — «Дитина і сім'я»; IV — «Дитина і суспільство», V — «Дитина в несприятливих умовах та екстремальних ситуаціях»), свідчать про суттєве посилення уваги держави до проблем дітей у нашій країні, окрема, у Законі вперше дається визначення таких понять: «дитина», «діти, позбавлені батьківського піклування», «безпритульні діти», «діти-інваліди», «діти-біженці», «неповна сім'я», «прийомна сім'я», «ди­тячі будинки сімейного типу», що дало змогу планувати і здійснювати заходи щодо охорони дитинства в Україні відповідно до міжнародних стандартів, а саме Конвенції ООН про права дитини.

Основні засади забезпечення прав дитини у сім'ї викладено в розділі III «Дитина і сім'я» Закону України «Про охорону дитинства». Так, статті 11 цього Закону зазначено, що сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на оживання в сім'ї разом із батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом їхньої основної турботи й основним обов'язком забезпечення інтересів своєї дитини; піклування про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створення належних умов для розвитку її природних здібностей, повага гідності дитини, підготовка її до самостійного життя і праці. Держава надає батькам або особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов’язків щодо виховання дітей, захищає права сім'ї, сприяє розвитку мережі дитячих закладів.

Закон України «Про охорону дитинства» окреслив систему прав дити­ни й механізми їх забезпечення в умовах нашої країни, окремими з них є:

  • право на життя та охорону здоров'я (стаття 6): кожна дитина має право на життя з моменту визначення її живонародженою та життє­здатною за критеріями ВООЗ; держава гарантує дитині право на охо­рону здоров'я, безплатну кваліфіковану медичну допомогу в держав­них і комунальних закладах охорони здоров'я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, раціонально­го харчування, формування здорового способу життя;

  • право на ім'я та громадянство (стаття 7): кожна дитина з момен­ту народження має право на ім'я та громадянство;

  • право на достатній життєвий рівень (стаття 8): кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку;

  • право на захист від усіх форм насильства (стаття 10): кожній ди­тині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та за­хист гідності. Дисципліна і порядок у сім'ї, навчальних та інших дитя­чих закладах мають забезпечуватися на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості й унеможливлюють приниження честі та гідності дитини;

  • право на майно (стаття 17): кожна дитина, в тому числі й усино­влена, має право на одержання в установленому законом порядку в спадщину майна і грошових коштів батьків чи одного з них у разі їх­ньої смерті або визнання їх за рішенням суду померлими незалежно від місця проживання. Дитина, батьки якої позбавлені батьківських прав, не втрачає прав на успадкування їхнього майна. У разі визнання рішенням суду батьків або одного з них безвісно відсутніми дитина має право на утримання за рахунок їхніх коштів і майна. Батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і пі­клування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зо­бов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зо­бов'язання. Суд у разі позбавлення батьків батьківських прав або від­бирання дитини без позбавлення батьківських прав одночасно накладає заборону на відчуження майна та житла дітей, про що повідо­мляє нотаріальну контору за місцем знаходження майна та житла;

  • право на житло (стаття 18): держава забезпечує право дитини назв проживання в таких санітарно-гігієнічних і побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку;

право на освіту (стаття 19): кожна дитина має право на освіту.

Право дітей на освіту закріплене також у Законі України «Про осві­ту» від 23.05.1991 р. (зі змінами та доповненнями). У цьому Законі визначено порядок здійснення соціально-педагогічного патронажу в системі освіти (стаття 21 «Психологічна служба в системі освіти», стат­тя 22 «Соціально-педагогічний патронаж у системі освіти»), закріплені права, обов'язки та відповідальність батьків за розвиток дитини (стаття 59 «Відповідальність батьків за розвиток дитини», стаття 60 «Права батьків»). Аналогічні питання, але стосовно закладів системи загальної середньої освіти, висвітлюються в Законі України «Про загальну серед­ню освіту» від 13.05.1999 р. (стаття 21 «Соціальний захист учнів», стат­тя 29 «Права та обов'язки батьків або осіб, які їх замінюють»).

В Україні в основному напрацьовано законодавчу базу, яка регулює надання соціальних послуг сім'ям, дітям та молоді. Законом України «Про соціальні послуги» визначено, що надання соціальних послуг є од­нією з форм соціального захисту та розглядається як фахова діяльність соціальних працівників, зокрема соціальних педагогів.

Своєрідним гарантом соціального захисту, реально впровадженим у практику, є державні виплати, пільги. Право сімей з дітьми на отримання державної допомоги гарантується Законом України «Про дер­жавну допомогу сім'ям з дітьми», у якому визначено основні види дер­жавних допомог та умови їх отримання.

Зміни в законодавстві України останніх років стосовно забезпечен­ня прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, стосуються реформування державної системи влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування; розвитку мережі закладів соціального обслуговування; захисту дітей від жорстокого поводження, соціальної підтримки сімей з дітьми, які потрапили у життєву скруту, посилення відповідальності дорослих за торгівлю дітьми та сексуальну експлуатацію дітей тощо. Зокрема, захист від дій, що зазіхають на здоров'я і життя дитини, забезпечує Кримінальний кодекс України (КК), який містить норми, безпосередньо спрямовані на захист життя, здоров'я і недоторканості дитини. Так, покарання за злочини проти дітей передбачено низкою статей Кодексу: умисне вбивство дітей — статті 115, 116; доведення дітей до самогубства — стаття 120; нанесення тілесних ушкоджень — статті 121—125; побої і мордування — стаття 126; катування — стаття 127; залишення у небезпеці — стаття : насильницьке донорство — стаття 144; викрадення дитини — стаття-146; захоплення дітей в заручники — стаття 147; торгівля дітьми та законне переміщення за кордон — стаття 149; експлуатація дітей — стаття 150; статеві злочини проти дітей — статті 155,156; зловживання опікунськими правами — стаття 167 та ін.

У нашій країні на разі значно активізувалася робота щодо профі­лактики і запобігання торгівлі дітьми, дитячій проституції і дитячій порнографії. Щоб створити сприятливе законодавче підґрунтя зазна­ченому, в січні 2006 р. були внесені зміни до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за торгівлю людьми та втягнення у заняття проституцією.

Дієвим кроком протидії насильству в сім'ях з дітьми став Закон Ук­раїни «Про попередження насильства в сім'ї», яким визначено види на­сильства — фізичне, сексуальне, психологічне, економічне, а також за­соби їх запобігання чи реагування на виявлені факти. Так, відповідно до закону, щодо осіб, які вже вчинили насильство в сім'ї або погрожу­ють його вчинити, застосовуються такі засоби впливу: винесення офі­ційного попередження про неприпустимість вчинення насильства у сім'ї; взяття на профілактичний облік осіб, схильних до вчинення на­сильства в сім'ї; винесення захисного припису.

Важливим юридичним механізмом реалізації положень вищезазна­ченого закону став ^ Порядок розгляду звернень та повідомлень з приво­ду жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення (Наказ Держкомсім'ямолоді, МВС, МОН, МОЗ від 16.01.2004 р. №5/34/24/11).

З метою розв'язання проблеми «дітей вулиці» Урядом України затверджено ^ Державну програму подолання дитячої безпритульності та бездоглядності на 2006—2010 роки, якою передбачено заходи з профілактики соціального сирітства, поширення форм сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, завершення формування мережі закладів соціального захисту дітей. Водночас, попри наявність законодавчого підґрунтя подолання явища бездоглядності та безпритульності дітей, гострою проблемою для нашої країни все ще залишається порушення прав дітей, які живуть або працюють на вулиці. Хоча протягом останнього часу посилилася профілактична робота з такими дітьми та їхніми батьками, підвищилась якість послуг, що їм надаються, багато хто з бездоглядних і безпритульних дітей продовжують зазнавати фізичного та психічного насильства. Ці діти все ще мають обмежений доступ до належних освітніх, медичних та соціальних послуг та до чинних механізмів захисту прав.

Законодавство України щодо дітей, молоді, сімей з дітьми постійної вдосконалюється. Зокрема, у 2007 р. прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усиновлення»; Указ Президента «Про додаткові заходи щодо захисту прав та законних інтересів дітей»; постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Порядку ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення». Для реалізації положень Концепції про запобігання та викорінення найгірших форм праці дітей (прийнята у червні 2003 року) були внесені зміни до законодавства України стосовно заборони залучення дітей до найгірших форм дитячої праці, участі у важких роботах і роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах та до праці понад встановлений законодавством скорочений робочий час. Водночас серед питань, які потребують законодавчого врегулювання, перебувають: протидія насильству в сім'ї в частині вилучення із сім'ї кривдника та проведення з ним соціально-реабілітаційної роботи; досудове розслідування справи, де жертвою є дитина; отримання житла дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, а також особами з їх числа, та інші питання.

Ключовим моментом у законодавчому забезпеченні прав дітей,

молоді, сімей з дітьми стало прийняття 05.03.2009 р. Закону України «Про Загальнонаціональну програму „Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини" на період до 2016 року».

Отже, можна відзначити, що законодавче забезпечення прав населення в нашій країні достатньо врегульоване, та попри всі позитивні моменти простежується дещо декларативний характер українського законодавства, відсутність системного підходу до створення дієвих процедур захисту прав особистості та моніторингу цього процесу.


^ Права і обов'язки дітей різного віку, закріплені законо­давством України.


Однією з характеристик законодавчого забезпечення соціально-газового захисту підростаючого покоління є закріплення у положеннях нормативних документів прав і обов'язків (відповідальності) дітей різного віку. Тобто дитина має право/ обов'язки у віці:

0—6 років:

► набути громадянство України — стаття 7 Закону України «Про громадянство України»;

► бути зареєстрованою в державному органі реєстрації актів цивільного стану не пізніше одного місяця від дня народження — стаття 1-У Сімейного кодексу (СК);

► безкоштовно їздити у громадському транспорті в супроводі до­
рослих;

► відвідувати дошкільний навчальний заклад — стаття 14 Закону України «Про дошкільну освіту»;


6—13 років:

►з 6-ти років бути учнем загальноосвітнього навчального закладу —
стаття 20 Закону України «Про загальну середню освіту»;

  • бути членом дитячого громадського об'єднання — стаття 2 Зако­ну України «Про молодіжні та дитячі громадські організації»;

  • у разі зміни прізвища батьками з 7-ми років змінювати власне прізвище за бажанням;

► з 10-ти років за спільної згоди з батьками визначати власне місце проживання, якщо батьки проживають окремо — стаття 160 СК;

►лише з 11-ти років бути влаштованою у приймальник-розподільник для дітей — стаття 1 Положення про приймальник-розподільник для дітей органів внутрішніх справ;

з 14-ти років:

►на безпосереднє звернення до суду по захист своїх права або інтересів — статті 18,152 СК;

► мати тимчасову роботу у вихідні або під час шкільних канікул (з дозволу батьків);

  • самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи ін­шими доходами; самостійно користуватися результатами інтелек­туальної, творчої діяльності, що охороняються законом; самостійно укладати договір банківського вкладу та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я; розпоряджатися грошовими коштами, що внесені іншими особами на її ім'я за згодою батьків (піклувальників) — стаття 32 Цивільного кодексу України (ЦК);

  • подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків чи піклувальників — стаття 1269 ЦК;

  • за рішенням суду вступати у шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам — стаття 23 СК;

  • самостійно визначати своє місце проживання, якщо батьки жи­вуть окремо — стаття 160 СК;

  • нести кримінальну відповідальність за особливо тяжкі злочини — стаття 22 КК;

з 15-ти років:

  • працювати за згодою батьків (піклувальників) з відповідними! умовами праці, які визначені трудовим законодавством України — 1 стаття 188 Кодексу законів про працю України, 21 Закону України «Про охорону дитинства»;

  • виступати у суді особисто як сторона лише у справах, що виникають з угод, які дитина вправі згідно із законом укладати самостійно, та у справах про відшкодування заподіяної нею шкоди — стаття 101 Ци­вільно-процесуального кодексу України;

  • засновувати дитячі та молодіжні громадські організації - стаття 4 Закону України «Про молодіжні та дитячі громадські організації»;

з 16-ти років:

► працювати з відповідними умовами праці, які визначені трудовим
законодавством України — статті 188 Кодексу законів про працю України, 21 Закону України «Про охорону дитинства»;

► здійснювати підприємницьку діяльність — стаття 22 Закону
України «Про охорону дитинства»;

► нести відповідальність за вчинення адміністративного правопорушення — стаття 12 Кодексу України про адміністративні правопорушення;

  • нести кримінальну відповідальність — стаття 22 КК;

17-ти років:

  • вступати у шлюб (дівчата) — стаття 22 СК.



^ Правоздатність і дієздатність дитини.


Для здійснення соціально-правового захисту населення важливо піти сутність понять «правоздатність» і «дієздатність». Правоздатності людина набуває від народження. Щодо її дієздатності, то вона чітко визначається національним законодавством.

Відповідно до статей 34 та 35 Цивільного кодексу України повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття). Повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на всі цивільні права та обов'язки (ч. 4 статті 35 ЦК).

Цивільний кодекс України встановлює чотири випадки, коли особа набуває

повної цивільної дієздатності до досягнення вісімнадцяти років (повноліття):

1) у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу (ч. 2 статті 34 ЦК). Відповідно до ч. 1 статті 22 СК, шлюбний вік для жінки встановлюється у сімнадцять, а для чоловіка — у вісімнадцять років. Проте, за заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам (ч. 2 статті 23 С К).

У разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. У разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов'язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається (ч. 2 статті 34 ЦК);

2) коли фізична особа досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором (ч. 1 статті 35 ЦК). У разі припинення трудового до­говору надана особі повна цивільна дієздатність зберігається (ч. 5 отті 35 ЦК);

3) коли неповнолітня особа записана матір'ю або батьком дитини (ч.1 статті 35 ЦК).

У 2-му і 3-му випадках надання повної цивільної дієздатності про­вадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою зацікавле­ної особи і за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклу­вальника, а в разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду (ч. 2 статті 35 ЦК);

4) коли особа досягла шістнадцяти років і бажає займатися підпри­ємницькою діяльністю. За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реє­страції її як підприємця (ч. З статті 35 ЦК). У разі припинення фізич­ною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна діє­здатність зберігається (ч. 5 статті 35 ЦК).

Згідно із законодавством України, малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років; неповнолітньою — особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.


Інституційна база соціально-правового захисту особистості


Загальна характеристика інституційної бази соціально-правового захисту особистості в Україні


Одним із важливих елементів системи охорони прав дітей, молоді та сімей з дітьми в нашій країні є інституції, що характеризуються багаторівневістю і розгалуженістю.

Проведення державної політики щодо охорони дитинства, розроблення і здійснення цільових загальнодержавних програм соціального захисту й поліпшення становища дітей, координацію діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади у цій сфері забезпечує спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади — Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту. Відповідно до статті 4 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» № 20/95-ВР від 24.01.1995 р. (зі змінами і доповненнями від 07.02.2007 p.), основними завданнями Міністерства є: розроблення і здійснення заходів щодо захисту прав, свобод і законних інтересів дітей; координація зусиль центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у вирішенні питань соціального захисту дітей, надання їм практичної, методичної допомоги, консультацій з даних питань; забезпечення дотримання вимог законодавства щодо встановлення опіки та піклування над дітьми та ін.

У березні 2006 р. у підпорядкуванні Міністерства почав функціонувати ^ Державний департамент України з питань усиновлення та захисту прав дитини, що підтверджує пріоритетність сфери охорони дитинства для нашої держави. Міжвідомча комісія з питань охорони дитинства, яка активно працює з 2000 року, здійснює координацію дій у вирішенні питань, пов'язаних із життєзабезпеченням та розвитком дітей, залученням їх до участі в політичному, культурному і духовному становленні держави.


На локальному рівні рішення щодо захисту прав дітей, які опи­нилися у складних життєвих обставинах, приймають органи опіки і піклування. Органами опіки та піклування є районні, районні у мі­стах Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи місь­ких, районних у містах, сільських, селищних рад, які відповідно до законодавства здійснюють діяльність з надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, встано­влення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбав­леними батьківського піклування, із захисту особистих, майнових та житлових прав дітей.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 р. № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини», консультативно-дорадчим орга­ном, що утворюється головою районної, районної у містах Києві та Се­вастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у. місті ради є Комісія з питань захисту прав дитини. Комісія відповідно до покладених на неї завдань здійснює наступне:

  1. розглядає та подає пропозиції до індивідуального плану соціаль­ного захисту дитини, яка опинилася у складних життєвих обставинах, дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, який складається за формою, затвердженою Мінсім'ямолодьспортом;

  2. розглядає питання, зокрема спірні, які потребують колегіального вирішення, як-от: реєстрація народження дитини, батьки якої невідомі; надання дозволу бабі, діду, іншим родичам дитини забрати її з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров'я, якщо цього не зробили батьки дитини; позбавлення та поновлення батьківський прав; вирішення спорів між батьками щодо визначення або зміни прізвища та імені дитини; вирішення спорів між батьками щодо визначення місця проживання дитини; участь одного з батьків у вихований дитини; побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав; визначення форми влаштування дитини-сироти та дитинці позбавленої батьківського піклування; встановлення і припинення опіки, піклування; утримання і виховання дітей у сім'ях опікунів, пі­клувальників, прийомних сім'ях, дитячих будинках сімейного типу та виконання покладених на них обов'язків; збереження майна, праве власності на яке або право користування яким мають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування; розгляд звернень дітей щодо неналежного виконання батьками, опікунами, піклувальникам обов'язків з виховання або щодо зловживання ними своїми правами інші питання, пов'язані із захистом прав дітей.

В Україні координація та контроль за діяльністю щодо здійснення захисту прав юних громадян покладені на служби у справах дітей. Від­повідно до чинного законодавства, вони мають право: забезпечувати влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклу­вання, у дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім'ї, під опіку, на усиновлення; порушувати перед органами виконавчої влади та органа­ми місцевого самоврядування питання про притягнення до відпові­дальності фізичних та юридичних осіб, які допустили порушення прав, свобод і законних інтересів дітей; відвідувати дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, за місцем їхнього проживання, навчання і роботи; вживати заходів для соціального захисту дітей; представляти інтереси дітей у судах та ін.

З метою реалізації державної політики щодо дітей, молоді та сімей І дітьми, охорони материнства і дитинства у місцевих органах вико­навчої влади створені управління/відділи у справах сім'ї та молоді. Одним із напрямів роботи відділів є сприяння запровадженню ефек­тивної системи соціального захисту і підтримки сім'ї та дітей.

Значну роль у соціально-правовому захисті дітей, молоді та сімей з дітьми відіграють центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (ЦСССДМ) — спеціальні установи, що забезпечують організацію і здійснення у відповідній територіальній громаді соціальної роботи з дітьми, молоддю та сім'ями, які опинилися у складних життєвих обста­винах та потребують сторонньої допомоги. Згідно зі змінами і допов­неннями, внесеними до Закону України «Про соціальну роботу з діть­ми та молоддю» 15.01.2009 p., завданнями суб'єктів соціальної роботи з дітьми, молоддю, сім'ями з дітьми є: участь у виконанні загальнодер­жавних, регіональних та інших програм соціальної підтримки сімей, дітей та молоді; надання різноманітних соціальних послуг, соціально-медичної, психолого-педагогічної, правової, інформаційної, матеріальної та інших видів соціальної допомоги, консультування дітей та молоді; здійснення соціально-профілактичної роботи серед дітей та молоді, реалізація системи заходів щодо запобігання негативним явищам та їх подолання; розроблення та здійснення реабілітаційних заходів щодо відновлення соціальних функцій, морального, психічного і фізичного пану дітей та молоді, пристосування їх до безпечних соціальних та інших умов життєдіяльності, а також надання допомоги сім'ям, дітям та молоді, які потрапили у складні життєві обставини.

Відповідно до Закону України «Про соціальні послуги», прийнято­го у 2003 p., будь-яка особа, що опинилася у складних життєвих обста­винах, може отримати такі види соціальних послуг: соціально-побутові, психологічні, соціально-педагогічні, соціально-медичні, соціально-економічні, інформаційні, юридичні, послуги з працевлаштування, послу­ги з професійної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливо­стями. З огляду на тему, яка розглядається, на особливу увагу заслуго­вують соціально-педагогічні, психологічні, юридичні та інформаційні послуги:

  • соціально-педагогічні — виявлення та сприяння розвитку різно­бічних інтересів і потреб осіб, які опинилися у складних життєвих обставинах, організація індивідуального навчального, виховного та корекційного процесів, дозвілля, спортивно-оздоровлювальної, технічної та художньої діяльності тощо, а також залучення до роботи різноманіт­них закладів, громадських організацій, зацікавлених осіб;

  • психологічні — надання консультацій з питань психічного здоров'я та поліпшення взаємин з навколишнім соціальним середовищем, за­стосування психодіагностики, спрямованої на вивчення соціально-психологічних характеристик особистості, з метою її психологічної ко­рекції або психологічної реабілітації, надання методичних порад;

  • юридичні — надання консультацій з питань чинного законодав­ства, здійснення захисту прав та інтересів осіб, які опинилися у склад­них життєвих обставинах, сприяння застосуванню державного приму­су і реалізації юридичної відповідальності осіб, що вдаються до протиправних дій щодо цієї особи (оформлення правових документів, адвокатська допомога, захист прав та інтересів особи тощо);

  • інформаційні послуги — надання інформації, необхідної для вирі­шення складної життєвої ситуації (довідкові послуги).

Складником системи забезпечення прав дітей, молоді та сімей з дітьми, яку впроваджує Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту, є організація діяльності мережі спеціалізованих закладів і формувань. За 2004—2007 роки створено 21 центр соціально-психоло­гічної допомоги, 9 соціальних гуртожитків, 7 соціальних центрів мате­рі та дитини, 4 центри соціально-психологічної реабілітації для дітей та молоді з функціональними обмеженнями, 1 центр для ВІЛ-інфікованих дітей та молоді, центри ресоціалізації наркозалежної молоді «Твоя перемога» (41) та ін. Зокрема, упродовж 2007 р. в умовах ціло­добового стаціонару центрів соціально-психологічної допомоги отри­мували соціальні послуги 649 дітей та 335 сімей, у яких виховується 505 дітей.

При центрах соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді в Україні працюють такі спеціалізовані формування: студентська соціальна служба (132), мобільний консультаційний пункт соціальної роботи в| сільській та гірській місцевостях, віддалених районах міст (540), служ­ба соціальної підтримки сімей (712), Телефон довіри (79), служба роботи з ін'єкційними споживачами наркотиків (212), консультаційний пункт центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді у пологових стаціонарах, жіночих консультаціях та будинках дитини (566).

В Україні створена також мережа громадських приймалень, гарячих телефонних ліній, безкоштовних юридичних приймалень тощо. З 2002 по 2008 pp. в Україні працювала Всеукраїнська дитяча лінія «Телефон довіри» (8-800-500-21-80) — сьогодні, на жаль, її діяльність при­пинено.

Водночас переважно декларативний характер законодавчої бази України не завжди створює можливості для ефективної діяльності інституцій, обмежуючи їхній вплив на місцевому рівні. У системі забезпечення прав дітей практично не задіяний інститут Уповноваженого з прав людини Верховної ради України. Також проблемою є нескоординованість дій за умови багаторівневості та розгалуженості повнова­жень у сфері забезпечення прав дітей, молоді та сімей з дітьми в Україні між міністерствами, відомствами і спеціалізованими державними інституціями.


Джерела

1. Державна доповідь про становище дітей в Україні за підсумка­ми 2007 р. - К.: ДІРСМ, 2008. - 142 с

2. Сайт Державної соціальної служби для дітей та молоді. — Режим доступу: http://www.dcssm.gov.ua/ua_functions.phtml?printaeyes

Петрочко Ж.В. Основи соціально-правового захисту особистості. 2009р.-К.: Київський університет імені Б.Грінченка, 2009.-316 с.


Додаток


^ ПЕРЕЛІК НОРМАТИВНИХ ДОКУМЕНТІВ,

ЯКИМИ РЕГУЛЮЄТЬСЯ ПИТАННЯ СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВОГО

ЗАХИСТУ ДІТЕЙ, МОЛОДІ ТА СІМЕЙ З ДІТЬМИ

Конституція України (1996 р.)

2001 рік

► Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р.

2002 рік

► Сімейний кодекс України від 10.01.2002 p.;

► Закон України від 07.03.2002 р. № 3109-ІИ «Про внесення змін до деяких законів України», яким внесено зміни до законів України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» щ «Про охорону дитинства»;

► Закон України «Про попередження насильства в сім'ї» (набув чинності у січні 2002 p.);

► Постанова Верховної Ради України від 24.10.2002 p. №218-IV «Про заснування соціальних стипендій Верховної Ради України для студентів вищих навчальних закладів з числа дітей-сиріт та дітей з ма­лозабезпечених сімей»;

► Указ Президента від 03.01.2002 р. № 5 «Про заходи щодо заохо­чення народжуваності в Україні»;

► Постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.2002 р. № 564 «Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу»;

► Постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.2002 р. № 565 «Про затвердження Положення про прийомну сім'ю»;

► Постанова Кабінету Міністрів України від 05.06.2002 р. № 766 «Про затвердження Комплексної програми протидії торгівлі людьми на 2002-2005 роки»;

► Постанова Кабінету Міністрів України від 13.06.2002 р. № 8ft «Про розвиток мережі центрів ресоціалізації наркозалежної молоді „Твоя перемога";

► Постанова Кабінету Міністрів України від 19.06.2002 р. №856 «Про організацію харчування окремих категорій учнів у загальноосвіт­ніх навчальних закладах»;

► Постанова Кабінету Міністрів України від 29.07.2002 р. «Про за­твердження програми забезпечення молоді житлом на 2002—2012 роки»:

► Постанова Кабінету Міністрів України від 19.08.2002 р. № 120; «Про затвердження порядку стягнення аліментів на дитину (дітей) у разі виїзду одного із батьків для постійного проживання в іноземній державі, з якою не укладено договір про надання правової допомоги»;

► Постанова Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 р. № 142 «Про затвердження Порядку повернення дітей-іноземців до місць їх постійного проживання»;

► Розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.07.2002 р. № 355-р «Про затвердження комплексних заходів щодо заохочення народжуваності на 2002—2007 роки»;

► Постанова Кабінету Міністрів України від 24.10.2002 р. № 1566 «Про затвердження Державної програми імунопрофілактики населен­ня на 2002—2006 роки»;

► Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Мі­жгалузевої комплексної програми „Здоров'я нації" на 2002—2011 ро­ки» від 10.01.2002 р. № 14.


2003 рік

► Закон України від 19.06.2003 p. № 966-IV «Про соціальні послуги»;

► Закон України від 15.05.2003 p. № 759-IV «Про внесення змін до Кодексу України про" адміністративні правопорушення щодо встано­влення відповідальності за вчинення насильства в сім'ї або невико­нання захисного припису»;

► Державна програма запобігання дитячій бездоглядності на 2003— 2005 роки (затверджена Указом Президента 154);

► Державна програма відпочинку та оздоровлення дітей на період до 2008 року (затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 33);

► Постанова Кабінету Міністрів України від 23.04.2003 р. № 569 «Про затвердження Порядку повернення до України позбавлених батьківського піклування дітей, які є громадянами України»;

► Постанова Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 р. № 987 «Про затвердження Типового положення про центр реабілітації для осіб, які постраждали від торгівлі людьми»;

► Постанова Кабінету Міністрів України від 16.06.2003 р. № 364 «Про затвердження Концепції запобігання та викоренення найгірших форм праці дітей»;

► Постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2003 р. № 1381 «Про збільшення норм матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування»;

► Постанова Кабінету Міністрів України від 28.08.2003 р. № 1377 «Про затвердження Порядку ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагля­ду за дотриманням прав дітей після усиновлення»;

****

...2007 рік

► Наказ Мінсім'ямолодьспорту від 28.02.2007 p. № 588 «Про затвер­дження Порядку взаємодії центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді і служб у справах неповнолітніх у процесі створення та забезпе­чення діяльності прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу»;

► Наказ Мінсім'ямолодьспорту від 26.03.2007р. № 901 «Про вне­сення змін до Типового положення про службу роботи з ін'єкційними споживачами наркотиків»;

► Наказ Мінсім'ямолодьспорту від 04.04.2007 р. № 1015 «Про затвердження Програми підвищення кваліфікації прийомних батьків та батьків-вихователів»;

► Наказ Мінсім'ямолодьспорту від 25.07.2007 р. № 2668 «Про затвердження Програми підготовки кандидатів у прийомні батьки та батьки-вихователі щодо виховання ВІЛ-інфікованих дітей»;

► Наказ Мінсім'ямолодьспорту від 25.07.2007 р. № 2670 «Про затвердження українських версій програм ПРАЙД „Підготовка канди­датів у прийомні батьки та батьки-вихователі" та „Підготовка соціаль­них працівників до створення та здійснення соціального супроводжен­ня сімейних форм виховання"»;

► Наказ Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, Мі­ністерства охорони здоров'я України від 24.07.2007 р. № 2643/420 «Про затвердження порядку взаємодії ЦСССДМ із закладами охоро­ни здоров'я щодо профілактики раннього соціального сирітства».


2008 рік

► Закон України від 10.04.2008 p. № 257-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усиновлення»;

► Закон України від 15.04.2008 p. № 269-VI «Про внесення змін до Закону України „Про державну допомогу сім'ям з дітьми" щодо розмі­ру допомоги на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування»:

► Закон України від 20.05.2008 p. № 2990-VI «Про внесення змін де деяких законів України щодо дитячих будинків сімейного типу»;

► Закон України від 23.09.2008 p. № 573-VI «Про внесення змін ж деяких законів України (щодо державної підтримки сімей, які усиновили дитину із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківське піклування)»;

► Закон України від 04.09.2008 р. «Про оздоровлення та відпочив-дітей» (набрав чинності з 01.01.2009 p.);

► Указ Президента України від 05.05.2008 р. № 411/2008 «Про : ходи щодо забезпечення захисту прав і законних інтересів дітей»;

► Указ Президента України від 27.11.2008 р. № 1088/2008 «І День усиновлення»;

► Постанова Кабінету Міністрів України від 30.01.2008 р. № 26 «Про продовження строку дії постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. N° 81» (щодо продовження у 2008 році здійснення виплат державної соціальної допомоги на дітей-сиріт і дітей, позбавле­них батьківського піклування, які виховуються в дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім'ях, та грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам);

► Постанова Кабінету Міністрів України від 05.03.2008 р. № 146 «Деякі питання надання одноразової грошової допомоги дітям-сиро-там та дітям, позбавленим батьківського піклування»;

► Постанова Кабінету Міністрів України від 05.03.2008 р. № 149 «Про затвердження Порядку використання у 2008 році коштів, перед­бачених у державному бюджеті для здійснення заходів з реалізації дер­жавної політики з питань дітей та заходів, спрямованих на подолання дитячої бездоглядності і безпритульності»;

► Постанова Кабінету Міністрів України від 19.03.2008 р. № 199 «Про продовження у 2008 році проведення експерименту з призначен­ня і виплати державної соціальної допомоги за принципом „гроші хо­дять за дитиною"»;

► Постанова Кабінету Міністрів України від 19.03.2008 р. № 206 «Про затвердження Порядку використання субвенції з Державного бюджету місцевим бюджетам на завершення будівельних і ремонтних робіт у центрах соціально-психологічної реабілітації дітей»;

► Постанова Кабінету Міністрів України від 09.04.2008 р. № 328 «Про внесення змін до Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам-вихователям і прийом­ним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімей­ного типу та прийомних сім'ях за принципом „гроші ходять за дити­ною" у 2007 році»;

► Постанова Кабінету Міністрів України від 20.08.2008 р. № 724 «Про внесення змін до Порядку призначення і виплати державної до­помоги сім'ям з дітьми»;

► Постанова Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 р. № 866 «Питання діяльності органів опіки і піклування, пов'язаної із захистом прав дитини»;

► Постанова Кабінету Міністрів України від 08,10.2008 р. № 905 «Про затвердження Порядку здійснення усиновлення та нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення», розроблена з метою упо­рядкування процедури усиновлення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

► Постанова Кабінету Міністрів України від 03.12.2008 р. № 1046 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. № 81» (щодо необмеженого терміну дії Порядку при­значення і виплати державної соціальної допомоги на дітей, які вихову­ються у прийомних сім'ях та дитячих будинках сімейного типу за принципом «гроші ходять за дитиною»);

► Постанова Кабінету Міністрів України від 17.04.2008 р. № 367 «Про внесення змін до постанови КМ У від 30.05.07 787» (щодо центру для безпритульних дітей «Наші діти»);

► Наказ Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 31.03.2008 р. № 1278 «Про затвердження Порядку здійснення со­ціального інспектування центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді сімей та осіб, які опинилися у складних життєвих обста­винах»;

► Наказ Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 31.03.2008 р. № 1286 «Про внесення змін та доповнень до наказу Міні­стерства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 25.07.07 р. № 2670», відповідно до якого підготовка потенційних опікунів, піклу­вальників здійснюється за українською версією програм ПРАЙД;

► Наказ Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 25.04.2008 p. №1795 «Про затвердження Порядку здійснення соціального супроводу центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді сімей та осіб, які опинилися у складних життєвих обста­винах».

► Наказ Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 18.11.2008 р. №4591 «Про затвердження Порядку ведення особової справи дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклуван­ня та форми індивідуального плану соціального захисту дитини, яка опинилася у складних життєвих обставинах, дитини-сироти та дити­ни, позбавленої батьківського піклування»;

► Наказ Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 18.11.2008 р. № 4580 «Про єдину електронну систему обліку дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які опинились в складних життєвих обставинах, та осіб, які бажають взяти їх на вихо­вання»;

► Наказ Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 08.12.2008 р. № 4815 «Про затвердження Форми звітності № 1-ЗЖД „Звіт про збереження житлових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" та Інструкції щодо її заповнення»;

► Наказ Державної соціальної служби для сім'ї, дітей та молоді від 18.06.2008 р. № 35 «Про затвердження Інструкції щодо здійснення та обліку соціального супроводу сімей та осіб, які опинилися у складних життєвих обставинах центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді»;

► Наказ Державної соціальної служби для сім'ї, дітей та молоді від 30.12.2008 р. № 76 «Питання підготовки потенційних опікунів, піклу­вальників та здійснення центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді соціальної роботи з сім'ями опікунів, піклувальників».


2009 рік


► Закон України від 15.01.2009 р. № 876-VI «Про внесення змін до статті 11 Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні»;

► Закон України від 15.01.2009 p. № 878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю»;

► Закон України від 04.06.2009 p. № 1452-VI «Про внесення змін до Кримінального та Сімейного кодексів України щодо усинов­лення»;

► Постанова Кабінету Міністрів України від 04.02.2009 р. № 59 «Про внесення змін до Порядку призначення і виплати державної до­помоги сім'ям з дітьми» (щодо внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1751, яка регулює порядок випла­ти допомоги при усиновленні дитини;

► Постанова Кабінет Міністрів України від 24.06.2009 р. № 620 «Про внесення змін до Положення про дитячий будинок сімейного ти­пу і Положення про прийомну сім'ю»;

► Постанова Кабінету Міністрів України від 12.08,2009 р. №898 «Про взаємодію органів виконавчої влади та державної установи „Со­ціальний контактний центр";

► Наказ Мінсім'ямолодьспорту від 01.07.2009 р. № 2300 «Про за­твердження Типового формування „Мобільний консультаційний пункт соціальної роботи"»;

► Наказ Мінсім'ямолодьспорту від 29.07.2009 р. № 2669 «Про По­рядок ведення службами у справах дітей обліку дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах».


Міжнародні документи

► Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії (ратифіко­ваний у квітні 2003 p.);

► Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональ­ної організованої злочинності та протоколів, що її доповнюють (Про­токолу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, та покарання за неї і Протоколу проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю) (ратифікований у лютому

2004 p.);

► Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах (ратифікований у червні 2004 p.);

► Європейська конвенція з питань боротьби проти торгівлі людьми (підписана у листопаді 2005 p.);

► Європейська Конвенція про здійснення прав дітей (дата підпи­сання від імені України 07.05,1999 р., дата ратифікації 03.08.2006 р. (із заявою);

► Конвенція про контакт з дітьми (дата підписання від імені Украї­ни 15.05.2003 р., дата ратифікації 20.09.2006 р. (із заявою);

► Конвенція про стягнення аліментів за кордоном (дата приєднан­ня України 20.07.2006 р. (із заявою);

► Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викра­дення дітей, 1980 р. (ратифікована у січні 2006 p.);

► Нью-Йоркська Конвенція про стягнення аліментів за кордоном 1956 р. (ратифікована у липні 2006 p.);

► Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання і співробітництво щодо батьківської відповідальності та за­ходів захисту дітей від 1993 р. (ратифікована у 2006 p., набрала чинно­сті з 01.02.2008 p.);

► Конвенція про кіберзлочинність, 2001 р. (ратифікована у вересні 2005 р.);

► Додатковий протокол до Конвенції про кіберзлочинність, який стосується криміналізації дій расистського та ксенофобського характе­ру, через комп'ютерні мережі (ратифікований у червні 2006 p.);

► Протокол № 12 до Європейської конвенції з прав людини (рати­фікований у березні 2006 p., набрав чинності з 01.07.2006 p.);

► Європейська соціальна хартія (ратифікована у вересні 2006 р. із заявами);

► Європейська конвенція про громадянство (ратифікована у грудні 2006 p., набрала чинності з 01.04.2007 p.).


^ ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

(витяг)

Права дітей до 14 років

Стаття 31. Часткова цивільна дієздатність фізичної особи, яка не досягла чотирнадцяти років

1. Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право:

1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціально­му розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість;

2) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелек­туальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

2. Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.


Стаття 1178. Відшкодування шкоди, завданої малолітньою особою

1. Шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнад­цяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опі­куном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, — якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

2. Якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під на­глядом навчального закладу, закладу охорони здоров'я чи іншого за­кладу, що зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, а також під нагля­дом особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору, ці заклади та особа зобов'язані відшкодувати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.

3. Якщо малолітня особа перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад зобов'язаний відшкоду­вати шкоду, завдану нею, якщо не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.

4. Якщо малолітня особа завдала шкоди як з вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, так і з вини закладів або особи, що зобов'язані здійснювати нагляд за нею, батьки (усиновлювачі), опікун, такі закла­ди та особа зобов'язані відшкодувати шкоду у частці, яка визначена за домовленістю між ними або за рішенням суду.

5. Обов'язок осіб, визначених частиною першою цієї статті, відшко­дувати шкоду, завдану малолітньою особою, не припиняється у разі до­сягнення нею повноліття. Після досягнення повноліття особа може бу­ти зобов'язана судом частково або в повному обсязі відшкодувати шкоду, завдану нею у віці до чотирнадцяти років життю або здоров'ю по­терпілого, якщо вона має достатні для цього кошти, а особи, які визначе­ні частиною першою цієї статті, є неплатоспроможними або померли.


Стаття 1181. Відшкодування шкоди, завданої кількома малоліт­німи особами

1. Шкода, завдана спільними діями кількох малолітніх осіб, від­шкодовується їхніми батьками (усиновлювачами), опікунами в частці, яка визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду

2. Якщо в момент завдання шкоди кількома малолітніми особами одна з них перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад відшкодовує завдану шкоду у частці, яка визначається за рішенням суду.

Права дітей від 14 до 18 років

Стаття 32. Неповна цивільна дієздатність фізичної особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років

1. Крім правочинів, передбачених статтею 31 цього Кодексу, фізич­на особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право:

1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;

2) самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;

3) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;

4) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошо­вими коштами на рахунку).

2. Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспорт­них засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальнику і дозвіл органу опіки та піклування.

3. Неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами, що внесені іншими особами у фінансову установу на її ім'я, за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

4. Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бу­ти одержана від будь-кого з батьків (усиновлювачів). У разі запере­чення того з батьків (усиновлювачів), з яким проживає неповноліт­ня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування.

5. За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлю­вачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити пра­во неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права.

Суд скасовує своє рішення про обмеження або позбавлення цього права, якщо відпали обставини, які були підставою для його прийняття.


Стаття 33. Цивільна відповідальність неповнолітньої особи

1. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушен­ня договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону.

2. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушен­ня договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклуваль­ника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкоду­вання збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник.

3. Неповнолітню особа несе відповідальність за шкоду, завдану нею іншій особі, відповідно до статті 1179 цього Кодексу.


Стаття 1179. Відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою

1. Неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних під­ставах.

2. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальни­ка, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не ви­стачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було зав­дано не з його вини.

Обов'язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклу­вальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення осо­бою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.


^ ЗАКОН УКРАЇНИ

Про Загальнодержавну програму

«Національний план дій щодо реалізації

Конвенціії ООН про права дитини»

на період до 2016 року

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

1. Затвердити Загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року (далі — Програма), що додається.

2. Кабінету Міністрів України: протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом розробити та затвердити заходи щодо виконання Загальнодержавної програми «Національний план дій що­до реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 ро­ку; при підготовці проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік передбачати видатки на забезпечення виконання захо­дів Програми.

3. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям, органам міс­цевого самоврядування при підготовці проектів відповідних бюджетів передбачати видатки для фінансування заходів Програми щодо реалі­зації Конвенції ООН про права дитини на період до 2016 року.

4. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.


Президент України В. ЮЩЕНКО

м. Київ, 5 березня 2009 року

№ 1065-VI


^ ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА ПРОГРАМА

«Національний план дій щодо реалізації

Конвенції ООН про права дитини»

на період до 2016 року

РОЗДІЛ І. Загальні положення

Україна як член міжнародного співтовариства бере участь у діяльності зі створення сприятливого для дітей середовища, в якому гідний розвиток і захист їх прав забезпечується з дотриманням принципів демократії, рівності, миру, соціальної справедливості з урахуванням моральних засад та традиційних цінностей українсько­го суспільства, спрямованих на зміцнення сім'ї та морального здо­ров'я дітей в Україні.

Підсумковим документом Спеціальної сесії в інтересах дітей Гене­ральної Асамблеї ООН «Світ, сприятливий для дітей», підписаним Ка­бінетом Міністрів України 10 травня 2002 року, визначено чотири пріо­ритетні напрями діяльності: пропагування здорового способу життя; забезпечення можливості здобувати високоякісну освіту; захист дітей від жорстокого поводження, насильства та експлуатації; боротьба з ВІЛ/СНІДом, а також передбачено глобальний план дій, орієнтований на розвиток і захист прав та інтересів підростаючого покоління, і завдан­ня, які світова спільнота має виконувати для дітей та разом з дітьми.

Ця Програма має на меті об'єднати в єдину систему зусилля держа­ви щодо захисту прав дітей.

^ РОЗДІЛ II. Мета і завдання програми,

основні напрями її виконання

Метою Програми є забезпечення оптимального функціонування цілісної системи захисту прав дітей в Україні відповідно до вимог Кон­венції ООН про права дитини та з урахуванням цілей розвитку, прого­лошених Декларацією тисячоліття ООН, і стратегії Підсумкового до­кумента Спеціальної сесії в інтересах дітей Генеральної Асамблеї ООН «Світ, сприятливий для дітей».

1.Охорона здоров'я та формування

здорового способу життя дітей

1.1. Охорона здоров 'я

Мета — створення умов для народження здорової дитини, збере­ження здоров'я кожної дитини протягом усього періоду дитинства, за­безпечення доступу до високоякісних медичних послуг.


Петрочко Ж.В. Основи соціально-правового захисту особистості. 2009р.-К.: Київський університет імені Б.Грінченка, 2009.-316 с.

Схожі:

Законодавче забезпечення прав дітей, молоді та сімей з дітьми в Україні iconП о с т а н о в а верховної ради україни про заснування соціальних стипендій Верховної Ради України для студентів вищих навчальних закладів з числа дітей-сиріт та дітей з малозабезпечених сімей
Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні (2998-12) з метою моральної і матеріальної підтримки студентів...
Законодавче забезпечення прав дітей, молоді та сімей з дітьми в Україні iconВиховання дітей в багатодітній сім’Ї
Багатодітна сім’я – це сім'я, що складається з батьків (або одного з батьків) і трьох та більше дітей [1]. Відповідно до Єдиного...
Законодавче забезпечення прав дітей, молоді та сімей з дітьми в Україні iconМатеріали методичного посібника Комплексна допомога бездоглядним та безпритульним дітям Нормативно-правова основа реалізації державної політики щодо попередження бездоглядності й безпритульності дітей
Ключові поняття: права І свободи дитини; права, обов'язки та відпові­дальність батьків за виховання й розвиток дитини; державна підтримка...
Законодавче забезпечення прав дітей, молоді та сімей з дітьми в Україні iconПлан Природа прав людини та ґенеза їх правового закріплення. Природність та невід’ємність прав людини. Класифікація прав людини. Міжнародна система захисту прав людини.
Захист прав національних, етнічних, релігійних І мовних меншин, прав жінок, дітей та біженців
Законодавче забезпечення прав дітей, молоді та сімей з дітьми в Україні iconСекція 18. Право Анотований звіт по закінченій науково-дослідній роботі за 2008-2010 роки
Тема ндр: «Проектно-законодавче та навчально-методичне забезпечення ювенальної юстиції в Україні»
Законодавче забезпечення прав дітей, молоді та сімей з дітьми в Україні iconМиколаївський державний аграрний університет бібліотека законодавче забезпечення аграрної політики в Україні
Басай, О. Поняття рослинного світу [Текст] / О. Басай // Право України. – 2008. – № – С. 83-87
Законодавче забезпечення прав дітей, молоді та сімей з дітьми в Україні iconНаказ №244 м. Чернігів Про організацію роботи з дітьми, сім’ї яких опинилися у складних життєвих обставинах
«Про затвердження Порядку взаємодії суб'єктів соціальної роботи із сім'ями, які опинилися у складних життєвих обставинах» та з метою...
Законодавче забезпечення прав дітей, молоді та сімей з дітьми в Україні iconСистема соціального забезпечення громадян в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку
Отація в дослідженні охарактеризовані основні елементи системи соціального забезпечення в Україні. Охарактеризовано право громадян...
Законодавче забезпечення прав дітей, молоді та сімей з дітьми в Україні iconМетодичні рекомендації щодо впровадження інклюзивної освіти в загальноосвітніх навчальних закладах у 2012-2013 навчальному році
Х міжнародних договорів у сфері прав людини Україна взяла на себе зобов’язання щодо дотримання загальнолюдських прав, зокрема, щодо...
Законодавче забезпечення прав дітей, молоді та сімей з дітьми в Україні iconД. В. Задихайло законодавче забезпечення державно-приватного партнерства: потенціал для подальшого розвитку
Законодавче забезпечення державно-приватного партнерства: потенціал для подальшого розвитку
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи