Лекція Спадкове право (11 клас) icon

Лекція Спадкове право (11 клас)




Скачати 252.64 Kb.
НазваЛекція Спадкове право (11 клас)
Дата10.08.2012
Розмір252.64 Kb.
ТипЛекція

Лекція


Спадкове право (11 клас)

1. Поняття спадкування. Спадщина

Спадкове право як підгалузь цивільного права становить собою сукупність встановлених державою правових норм, які регламентують порядок та умови переходу майнових прав та обов'язків померлого громадянина до інших осіб.

Право спадкування тісно пов'язане з правом власності, оскільки спадкування є одним із найпоширеніших засобів на­буття права власності і слугує охороні цього права.

Спадкове правонаступництво виникає після смерті особи, яку називають спадкодавцем, і встановлюється на користь спад­коємця.

Спадкоємці — це особи, які набувають право на спадщину, тобто фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народилися після відкриття спадщини. Спадкоємцями можуть виступати юридичні особи, держава.

Спадкування становить універсальну правонаступність. Саме в спадкуванні яскраво виявляється така особливість універсаль­ного правонаступництва, як одночасність переходу до право­наступника всіх прав та обов'язків, які належали правопопереднику.

^ Спадкування здійснюється на певних засадах. Серед прин­ципів спадкового права слід назвати такі:

  1. свобода волевиявлення спадкодавця і спадкоємця;

  2. універсальність спадкового правонаступництва;

  3. родинно-сімейний характер спадкування;

  4. послідовність закликання до спадщини при спадкуванні
    за законом;


  5. рівність спадкових часток при спадкуванні за законом;

  6. державно-правовий захист непрацездатних родичів та членів сім'ї спадкодавця;

Спадщина — це майно, яке переходить в порядку спадку­вання. Спадщина складається із сукупності майнових прав та обов'язків померлого громадянина, які згідно з чинним законо­давством можуть переходити у порядку спадкування до іншої особи. Іноді спадщину називають спадковою масою або спад­ковим майном.

^ До складу спадщини не належать:

  • особисті немайнові права (честь, гідність, ділова репута­ція, право на участь у товариствах; членство в об'єднаннях тощо);

  • права та обов'язки, нерозривно пов'язані із особою (обов'язок підрядника виконати роботу, право на отримання аліментів);

  • права та обов'язки, спадкування яких не дозволяється законом (речі, на які поширюється особливий правовий режим, наприклад, морські кортики, які підлягають здачі в військкомісаріати).

^ Спадщина складається, як правило, із права приватної влас­ності померлого громадянина на різне майно (будинок, земельну ділянку, транспортні засоби, домашні речі).

Крім права приватної власності, до складу спадщини можуть належати й інші права померлого громадянина:

  • право на одержання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат, які належали спадкодав­цеві, але не були отримані ним за життя;

  • право на одержання страхових виплат, якщо в договорі страхування не був визначений вигодонабувач;

  • право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцю в договірних відносинах;

  • право на стягнення неустойки та на відшкодування мораль­ної шкоди, які були присуджені спадкодавцю за життя, та ін.

До спадкоємців переходять не лише права, а й обов'язки померлого: відшкодувати шкоду, яка була завдана спадкодавцем іншій особі; відшкодувати моральну шкоду, яка була присуджена за життя спадкодавця; повернути борги тощо.

^ 2. Час і місце відкриття спадщини

Відкриття спадщини — це наявність певних юридичних фактів, з якими законодавець пов'язує виникнення права спад­кування. Спадкові правовідносини виникають із смертю гро­мадянина або з оголошенням його у встановленому порядку померлим.

З часом та місцем відкриття спадщини пов'язане встанов­лення таких істотних обставин, як:

  • визначення кола спадкоємців;

  • строк для прийняття спадщини чи відмови від спадщини;

  • склад спадкового майна;

  • строк для звернення кредиторів з претензіями;

  • закон, яким потрібно керуватися;

  • строк для видачі свідоцтва на спадщину.

Саме за місцем відкриття спадщини вживаються заходи з охорони спадкового майна і видається свідоцтво про право на спадщину.

^ Часом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця, або день, коли за рішенням суду він оголошується померлим.

Особи, які померли в різний час, але в межах однієї доби, називаються комморієнтами. Наприклад, під час катастрофи з гігантським морським лайнером "Титаніком" загинуло понад 1,5 тис. пасажирів в тому числі ряд родин. Спадщина після таких осіб відкривається одночасно і окремо після кожної із них.

Місце відкриття спадщини — останнє постійне місце про­живання спадкодавця, а якщо воно невідоме — то місце зна­ходження нерухомого майна або його основної частини, а за відсутності такого — місце знаходження рухомого майна.

Місцем проживання малолітньої і неповнолітньої особи є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або місце знаход­ження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

^ 3. Спадкування за заповітом

Законодавець встановлює два способи (види) визначення спадкоємців та поділу спадкового майна:

  • спадкування за заповітом;

  • спадкування за законом.

Законодавець надає громадянину право призначити спадко­ємців особисто шляхом складання заповіту.

Заповіт — це особисте розпорядження фізичної особи на випадок її смерті. Як односторонній правочин заповіт характе­ризується рядом специфічних ознак:

  • це — односторонній правочин, він вважається дійсним після того, як заповідач у встановленому порядку і в належній формі виявить свою волю. Про складення заповіту заповідач може сповістити своїх спадкоємців чи інших заінтересованих осіб, а може і не знайомити їх із своєю останньою волею, це ніяк не впливає на дійсність заповіту;

  • особливість заповіту полягає в тому, що цей право чин настільки тісно пов'язаний з особою заповідача, що виключає його складання за допомогою представника;

  • заповідач може наділити своїх спадкоємців лише тими правами та обов'язками, які йому належать або будуть належати на день смерті, оскільки в іншому випадку його волю виконати
    неможливо;


  • оскільки заповіт становить собою розпорядження запові­дача на випадок смерті, то правові наслідки настануть лише за неодмінної умови — смерті заповідача. Заінтересовані особи не
    можуть оспорити заповіт, навіть якщо їм став відомий його зміст, оскільки заповіт вступає в силу лише після смерті запо­відача.


Водночас заповіт не є умовним правочином. Та обставина, що він вступає в силу лише за наявності певного складу юри­дичних фактів, є основним положенням такого правочину, а не додатковою обставиною, від якої він буде залежати. Умовою є певна обставина, яка може настати, а може і не настати. Смерть людини неминуча, невідомий лише момент смерті.

В заповіті зазначаються місце і час його укладення, він під­писується особисто заповідачем. Якщо громадянин внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням і в його присутності та в присутності нотаріуса заповіт може бути під­писаний іншим громадянином.

Головне в будь-якому заповіті — призначення спадкоємців. Спадкоємцями за заповітом можуть бути призначені як най­ближчі родичі, так і будь-які фізичні та юридичні особи, а також держава чи територіальна громада.

Так, Національна картинна галерея імені І. Айвазовского була започаткована саме завдяки заповіту відомого художника-мариніста: "...Моє щире бажання, щоб приміщення моєї картинної галереї, з усіма в ній картинами, статуями та іншими художніми творами, стало цілковитою власністю Феодосії, а на пам'ять про мене, Айвазовського, заповідаю галерею Феодосії, моєму рідному місту...". Підпризначення спадкоємця (субінституція) — це призна­чення заповідачем додаткового спадкоємця на той випадок, коли основний спадкоємець, який вказаний у заповіті, помре раніше заповідача, відмовиться від спадщини або не прийме її. Для закликання до спадщини підпризначеного спадкоємця необ­хідна наявність двох умов:

^ 1) підпризначений спадкоємець повинен пережити момент відкриття спадщини;

2) підпризначений спадкоємець повинен пережити момент, коли від спадкування "відпаде" основний спадкоємець за за­повітом.

Якщо призначений в заповіті основний спадкоємець помре після відкриття спадщини і не залишить спадкоємців ні за заповітом, ні за законом, то підпризначений в цьому випадку спадкоємець до спадщини не закликається, і спадщина вважа­ється відумерлою, тобто переходить у власність територіальної громади відповідно до ст. 1277 ЦК.

Не можна не згадати відому спадкову справу, яка розглядалася в Римі ще в 93 р. до н.е. Якийсь Курій був під­призначений спадкоємцем ще ненародженого спадкоємця на випа­док, якщо той помре, не досягнувши повноліття. Але призначений в заповіті спадкоємець взагалі не народився. Серед заінтересованих родичів виник спір: чи має право Курій як підпризначений спад­коємець отримати спадщину, чи, виходячи з буквального тлума­чення заповіту, який дає йому змогу набути спадщину лише за умови смерті основного спадкоємця, слід розподілити спадщину за законом так, ніби заповіт не був складений. Перемогла думка тих юристів, які вважали, що у заповіті малося на увазі підпризначення і у випадку, коли основний спадкоємець не народиться.

^ 4. Заповідальний відказ. Заповідальне покладання

Спадкодавець має право доручити одному чи кільком спад­коємцям виконати за рахунок спадкового майна певні дії на користь третьої особи, яка зазначена в заповіті. Покладання виконання таких обов'язків на спадкоємця називається запові­дальним відказом або легатом.

Відказоодержувачами можуть бути будь-які особи незалежно від того, чи належать вони до спадкоємців за законом. Пред­метом заповідального відказу може бути передача відказоодержувачу у власність або за іншим речовим правом майнового права чи речі, що належать або не належать до складу спадщини.

Особливим видом заповідального відказу є покладання на спадкоємця, до якого переходить житловий будинок, обов'язку надати іншій особі право довічного користування цим будин­ком або його частиною.

^ Спадкоємець, на якого покладено заповідальний відказ, зо­бов'язаний виконати його лише у межах реальної вартості майна, яке перейшло до нього за заповітом.

Поряд із заповідальним відказом заповідач може зробити ще одне розпорядження, яке має назву "покладання". Відповідно до покладання заповідач, не обтяжуючи спадкоємця запові­дальним відказом, може покласти на нього обов'язок виконати певні дії для загальнокорисної мети.

Так, заповідач може покласти на спадкоємця обов'язок ..здавати всім бажаючим можливість оглянути зібрану ним ко­лекцію картин, мінералів тощо. Один із професорів столичного університету побажав, щоб його бібліотекою мали можливість користуватися викладачі кафедри, на якій він тривалий час працював.

^ До заповіту може бути включене і розпорядження немайновоґо характеру (про порядок проведення поховання заповідача, бажання призначити опіку над неповнолітнім тощо).

Так, четвертий помічник капітана "Титаника" Дж. Г. Боксхолл, який помер в квітні 1967 р. на 84 році життя, заповів розвіяти його попіл в океані в координатах 41' 46" північної широти та 50' 14" західної довготи — на місці загибелі "Титаника". Завойовник Пів­денного полюсу Р. Скотт в прощальному листі, який знайшли в наметі через вісім місяців після його загибелі, просив щоб його вдову "забезпечили, наскільки це буде залежати від морського відомства".

До особливих видів заповідального розпорядження належить і призначення виконавця заповіту, на якого покладаються обов'язки щодо: охорони спадкового майна; повідомлення спад­коємців, відказоодержувачів, кредиторів про відкриття спад­щини; управління спадщиною; забезпечення одержання кожним спадкоємцем належної частки спадщини тощо.

^ 5. Форма заповіту

Заповіт має бути складений у письмовій формі і нотаріально посвідчений. Особливість заповіту полягає в тому, що він міс­тить в собі волю спадкодавця, яку він висловив ще за життя, але безпосереднє здійснення цієї волі можливе лише за умови смерті спадкодавця.

Ця обставина і зумовлює особливі вимоги до оформлення заповіту, оскільки після смерті особа вже не має можливості уточнити чи конкретизувати свої наміри, наприклад, яку саме частину будинку повинен успадкувати син, а яку дочка, що розумів спадкодавець під "цінними речами", які необхідно передати брату; нарешті померлий буде взагалі позбавлений можливості оспорювати цей правочин в силу природних причин.

Нотаріальна форма заповіту є умовою його дійсності. Вод­ночас у населених пунктах, де відсутні нотаріальні контори, заповіт можуть посвідчити службові особи відповідного органу самоврядування. За кордоном — відповідні консульські установи та дипломатичні представництва.

До нотаріально посвідчених прирівнюються заповіти, які посвідчені певними посадовими особами (головними та черго­вими лікарями, директорами будинків для осіб похилого віку та інвалідів, капітанами суден, начальниками експедицій, коман­дирами військових частин, начальниками виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів).

При посвідчені заповіту посадовими особами обов'язкова участь двох свідків. Свідками не можуть бути спадкоємці, близькі родичі, особи, які не можуть підписати і прочитати заповіт.

^ Одним із найбільш шанованих документів є заповіт, складений 27 листопада 1895 р. винахідником дина­міту А. Нобелем. В центральній його частині зазначено:

"Я, нижчепідписаний Альфред Бернхард Нобель, обміркував і вирішив оголосити свій заповіт щодо майна, яке було нажите на момент смерті.

Все моє майно підлягає реалізації і має бути розподілено нас­тупним чином: капітал виконавця заповіту повинні перевести в цінні папери, створивши фонд, відсотки з якого будуть видаватися у вигляді премій тим, хто протягом попереднього року приніс най­більшу користь людству.

Зазначені проценти необхідно поділити на п'ять рівних часток, які призначаються: перша частина — тому, хто зробив найбільш важливе відкриття чи винахід в галузі фізики; друга — тому, хто зробив значне відкриття чи винахід в галузі хімії; третя — тому, хто досяг значних успіхів в галузі фізіології чи медицини; четверта частина — тому, хто створив найбільш значний літературний твір, в якому відображаються людські ідеали; п'ята — тому, хто внесе вагомий внесок в об'єднання народів, знищення рабства, зменшен­ня чисельності існуючих армій і сприяння мирній домовленості.

Премії в галузі фізики та хімії повинні надаватися Шведською королівською академією наук, фізіології чи медицини — королів­ським Каролінським інститутом в Стокгольмі, літератури — Швед­ською академією в Стокгольмі, премія миру — комітетом з п'яти чоловік, який обирається Норвезьким стортингом...

Моє особливе бажання полягає в тому, щоб на присудження премій не впливала національність кандидата, щоб премію отрима­ли найбільш гідні, незалежно від того, скандинави вони чи ні...

1 нарешті остання моя обов'язкова вимога полягає в тому, щоб після моєї кончини компетентний лікар встановив факт смерті, і лише після цього моє тіло повинно бути піддане кремації."

Незважаючи на те, що умови заповіту шокували близьких роди­чів Нобеля і громадськість, він в суді був визнаний "дійсним і незаперечним", і вже в 1901 р. були названі перші лауреати Но­белівської премії. В різні роки Нобелевськими преміями були відзначені фізики Л. Ландау і П. Капіца, фізіологи І. Павлов та І. Мечніков, політики Д. Сахаров і М. Горбачов, письменники І. Бунін, М. Шолохов, О. Солженіцин та ін.

В 2005 р. розмір Нобелевської премії становить 1,1 млн евро. Заповіт, складений А. Нобелем, є яскравим прикладом запові­дального відказу і заповідального покладання і водночас доручення виконавцям заповіту.

Оскільки заповіт є типовим одностороннім правочином, за­повідач має право змінити або скасувати його в будь-який час незалежно від волі інших осіб. Скасування заповіту можливо двома способами:

а) складанням нового заповіту;

б) шляхом подачі до нотаріального органу заяви про скасу­вання раніше складеного заповіту.

Заповіт, який складається пізніше, може і не скасовувати чи змінювати попередні, а лише доповнювати їх шляхом визна­чення долі майна, яке раніше нікому не заповідалося.

^ 6. Складання заповіту з умовою

В заповіті заповідач може обумовити виникнення права на спадщину у спадкоємця наявністю певної умови, як пов'язаної, так і не пов'язаної безпосередньо з поведінкою спадкоємця (наприклад, проживання в сільській місцевості, набуття освіти, народження дитини тощо).

^ Умова, визначена в заповіті, повинна існувати на час від­криття спадщини.

Звичайно, заповідач не може зв'язувати спадкоємців умовами, які б обмежували їх правоздатність чи виконання яких супере­чило б нормам права чи моралі. Наприклад, неправомірною умовою отримання спадщини для дружини є заборона укладати повторний шлюб, для дочки — вимога укласти шлюб з певною особою, для сина — вибрати певне заняття.

Спадкоємець не має права вимагати визнання умови недій­сною, посилаючись на те, що він не знав про неї, або її настання від нього не залежало. Навряд чи це правило можна визнати доцільним.

Американський космонавт Н. Армстронг, який 21 червня 1969 р. вперше в історії людства висадився на поверхні Місяця, несподіва­но став спадкоємцем за заповітом, що був складений ще в 1891 р. палкою прихильницею французького письменника Ж. Верна. Умовою отримання спадщини було: "зробити перший крок на по­верхні небесного тіла".

^ За українським законодавством Армстронг не отримав би спад­щини, оскільки на момент її відкриття, він не був на Місяці...


^ 7. Секретний заповіт

Новий ЦК надає заповідачу право скласти так званий "секрет­ний заповіт", тобто заповіт, із змістом якого не має права ознайомитися навіть нотаріус. Особа, яка склала секретний заповіт, заклеює конверт і ставить свій підпис на ньому. Та­кий заповіт в присутності двох свідків кладуть в конверт і опечатують.

Після відкриття спадщини нотаріус призначає день ого­лошення заповіту і повідомляє про це членів сім'ї і родичів спадкодавця. В призначений день нотаріус в присутності за­інтересованих осіб і свідків відкриває конверт і оголошує зміст заповіту. Про оголошення заповіту складається протокол, в якому записується зміст заповіту. Протокол підписують но­таріус і свідки. Оригінал протоколу зберігається в нотаріальній конторі, а спадкоємцям видають нотаріально посвідчені копії.

Мета секретного заповіту — максимально забезпечити таєм­ницю заповіту. Водночас відсутність кваліфікованої юридичної допомоги може зумовити складання заповітів з грубим пору­шенням встановлених вимог (заповідач забуде підписати за­повіт, позбавить спадщини обов'язкових спадкоємців, нечітко висловить свою волю тощо), що буде підставою для визнання заповіту недійсним.

^ 8. Обов'язкова частка у спадщині

Будь-який дієздатний громадянин може залишити за заповітом все своє майно або його частку (не виключаючи предметів домашньої обстановки та вжитку) одній чи кільком особам, які як належать, так і не належать до кола спадкоємців за законом, а також окремим організаціям чи державі, позба­вити спадщини одного чи всіх спадкоємців, не зазначаючи підстави позбавлення спадщини. В цьому і полягає принцип свободи заповіту.

Водночас свобода заповіту обмежується правилом щодо обов'язкової частки спадщини. Так, ще за римських часів, якщо хтось позбавляв спадщини своїх малолітніх дітей, залишаючи майно стороннім особам, то свобода заповіту за таких обставин обмежувалася. Чому Римська держава повинна годувати дітей громадянина, який позбавляє їх майна?

^ Обов'язкові спадкоємці — це визначені законом особи, які незалежно від змісту заповіту завжди мають право отримати певну частку спадщини.

До обов'язкових спадкоємців належать:

  • неповнолітні або непрацездатні діти померлого (у тому
    числі й усиновлені);


  • непрацездатне подружжя;

непрацездатні батьки (у тому числі усиновителі).
Наведений законодавцем перелік осіб, які мають право на


обов'язкову частку спадщини, є вичерпним і розширеному тлу­маченню не підлягає. Інші непрацездатні родичі померлого: брати, сестри, дід, баба, тітка, дядько, внуки, правнуки — не є обов'язковими спадкоємцями.

Умовою отримання обов'язкової частки спадщини не є злиденність спадкоємця. Тобто якщо особа, яка має право на обов'язкову частку спадщини, отримує пенсію, є матеріально забезпеченою і не потребує матеріальної допомоги, це не позбавляє її права вимагати належної їй обов'язкової частки спадщини.

Розмір обов'язкової частки становить половину частки, яка б належала особі за законом. Тобто право заповідача на вільне розпорядження своїм майном у цьому випадку обмежується. До обов'язкової частки належить і домашнє майно, і предмети домашнього вжитку, і вклади в банківських установах. Обов'яз­кова частка спадщини не обтяжується боргами спадкодавця.

Так, якщо спадкодавець склав заповіт на користь сусідки, позба­вивши спадщини дочку, сина та непрацездатну дружину, то дру­жина має право претендувати на 1/6 спадкового майна, а сусідка на 5/6 (якщо б заповіт не було складено, то при спадкуванні за зако­ном до спадщини закликалися б три спадкоємця — дружина, дочка і син, і кожний би набував право на 1/3 спадщини. Оскільки порядок спадкування за законом змінено заповітом, то син та дочка усува­ються від спадкування, а непрацездатна дружина як обов'язковий спадкоємець має право на половину своєї "законної" частки, тобто 1/3:2=1/6 частку спадщини).

Розмір обов'язкової частки може бути зменшено судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями і спадкодав­цем, а також інших обставин, які мають істотне значення (наприклад, обов'язковий спадкоємець претендує на частку однокімнатної приватизованої квартири, в якій за життя про­живали спадкоємці за заповітом).


^ 9. Спадковий договір

Інститут спадкового договору моделюється на засадах дого­вору довічного утримання, за яким відчужувач набуває за життя утримання, а набувач — майно у власність.

За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язу­ється виконувати розпорядження другої сторони (відчужувана), наприклад вчинити певну дію майнового або немайнового ха­рактеру до відкриття спадщини або після її відкриття, і в разі смерті відчужувача набуває право власності на його майно.

^ Спадковий договір підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню. На майно, яке зазначено в спадковому договорі, нотаріус накладає заборону на відчуження.

Якщо набувач не виконує розпорядження відчужувача, ос­танній може звернутися до суду з вимогою про розірвання спадкового договору.

Як зазначають деякі фахівці, у прямому розумінні спадковий договір не передбачає виникнення спадкових правовідносин. Віднесення його до спадкового права є дещо умовним.

^ 10. Спадкування за законом

На відміну від спадкування за заповітом, при якому спадко­ємців призначає сам спадкодавець, при спадкуванні за законом до спадкування закликаються ті особи, яких законодавець нази­ває спадкоємцями.

Тобто в цьому випадку спадкове майно розподіляється між особами, які названі спадкоємцями у відповідних статтях ЦК. Такі особи називаються законними спадкоємцями або колом спадкоємців за законом.

Спадкування за законом має місце коли:

  • заповіт не складено або він визнаний недійсним повністю чи частково;

  • за заповітом визначена доля частини майна;

  • спадкоємці за заповітом відмовилися від прийняття спад­щини, не прийняли спадщину або померли раніше спадкодавця;

  • спадкоємці за заповітом усунуті від спадщини як негідні;

  • відсутня умова набуття спадщини спадкоємцями за запо­вітом, якщо заповіт був складений з умовою.

^ Спадкоємці за законом закликаються до спадкування у по­рядку черги.

Спадкоємцями першої черги є: діти (в тому числі й усинов­лені), подружжя, батьки (в тому числі усиновителі), а також дитина, яка народилася після смерті спадкодавця.

^ До спадкоємців другої черги належать брати та сестри (рідні, єдинокровні, єдиноутробні), дід, баба померлого.

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

^ У четверту чергу право на спадкування за законом надано особам, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до відкриття спадщини.

Зазначимо, що чинне законодавство не містить не лише легаль­ного поняття "член сім'ї", а й поняття "сім'я" взагалі, хоча відпо­відно до ч. 2 ст. З СК сім'ю становлять особи, які: а) спільно про­живають; б) пов'язані спільним побутом; в) мають взаємні права та обов'язки. Відсутність законодавчого поняття "член сім'ї" зумов­лює і відсутність чіткого розуміння поняття "спадкоємець четвертої черги", що не може не викликати численних судових спорів.

П'яту чергу спадкоємців становлять інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближ­чого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Оскільки ступінь спо­ріднення обчислюється залежно від кількості народжень, то до спадкоємців шостого ступеня споріднення відповідно належать: двоюрідні праправнуки, троюрідні внуки, троюрідні брати та сестри.

До спадкоємців п'ятої черги належать також утриманці по­мерлого (тобто непрацездатні і неповнолітні особи), які не були членами його сім'ї, але протягом п'яти років одержували від спадкодавця матеріальну допомогу, яка була для них єдиним або основним джерелом засобів існування.

Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим дого­вором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Водночас цей договір не може порушувати прав спадкоємця, який не бере в ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку спадщини.

Черговість спадкування може бути змінена і за рішенням суду. Так, фізична особа, яка протягом тривалого часу опікува­лася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спад­кодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані, може вимагати в судовому порядку визнання за нею права на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування.

Спадкоємці, які протягом року до часу відкриття спадщини проживали разом із спадкодавцем однією сім'єю, мають пере­важне право на виділ їм у натурі предметів звичайної домаш­ньої обстановки та вжитку в розмірі частки у спадщині, яка їм належить. Це правило пов'язано з тим, що спадкоємці, які проживали із спадкодавцем, звично користувалися цими речами (пральною машиною, посудом, телевізором, меблями тощо), тому поділ їх в натурі може створити для таких спадкоємців ряд проблем.

Законодавець не визначає, які речі належать до предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку, а які підпадають під поняття розкоші. Спроби законодавця визначити такий пе­релік в свій час зазнали невдач, оскільки ті речі, які в одній сім'ї вважаються звичайними домашніми речами, в іншій — є предметами розкоші. Зрозуміло, що поняття таких речей сьогодні в сім'ї директора комерційного банку та звичайного лікаря чи вчителя також не будуть збігатися. Питання щодо того, які речі належать до предметів домашньої обстановки та вжитку, мають вирішуватися в кожному конкретному випадку з ура­хуванням майнового становища спадкодавця та суспільства в цілому.

Спадкування за правом представлення. Таке спадкування має місце, коли спадкоємець, який закликався б до спадщини, по­мер до її відкриття. За цих обставин до спадщини закликають осіб, які заступають місце померлого спадкоємця (представля­ють його).

^ Спадкування за правом представлення можливе лише у разі спадкування за законом.

За правом представлення спадкують:

  • внуки, правнуки спадкодавця — частку спадщини, яка б належала б їхнім батькам чи бабі з дідом, якби вони були живими на момент відкриття спадщини;

  • прабаба і прапрадід — частку, яка б належала за законом їхнім дітям;

  • племінники — частку, яка б належала за законом їхнім батькам;

  • двоюрідні брати і сестри — частку, яка б належала б їхнім батькам.

При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представ­лення діє без обмеження ступеня споріднення.

^ 11. Усунення від спадщини

Спадкоємцем може бути будь-яка правоздатна особа. Спад­кова правоздатність не залежить від віку, статі, національності, громадянства.

Водночас законодавець передбачив випадки, коли суб'єктивне право громадянина стати спадкоємцем обмежується. Йдеться про так званих негідних або недостойних спадкоємців, тобто про спадкоємців, які усуваються від спадщини. Керуючись

нормами загальнолюдської моралі, законодавець визначає ко­ло осіб, які усуваються від отримання спадщини, незважаючи на їх родинні чи сімейні зв'язки з померлим, а в певних ви­падках — незважаючи і на раніше висловлену в заповіті волю спадкодавця.

^ Be мають права стати спадкоємцями:

  • ні за законом, ні за заповітом — особи, які умисно позба­вили життя спадкодавця або когось із спадкоємців або вчини­ли замах на їх життя (якщо після вчинення замаху на життя
    спадкодавець, незважаючи на цю обставину, склав заповіт на користь такої особи, вона спадкує на загальних підставах);


  • за законом — батьки після дітей, стосовно яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини;

  • за законом — батьки і повнолітні діти, які злісно ухи­лялися від виконання покладених на них в силу закону обов'язків щодо утримання спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені
    в судовому порядку;


  • за законом і за заповітом — особи, які умисно перешкод­жали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині;

  • за законом особи, шлюб між якими є недійсним або в судовому порядку визнано недійсним. (Суд може визнати пра­во на спадкування частки майна, яке було набуто померлим
    подружжям під шлюбу, який визнано недійсним після його смерті, якщо інше подружжя є добросовісним, тобто не знало і не могло знати про перешкоди до укладання шлюбу).


^ 12. Прийняття спадщини. Відмова від спадщини

На момент відкриття спадщини виникає спадкове право-відношення. Водночас відкриття спадщини і закликання до спад­щини недостатньо, щоб той чи інший потенційний спадкоє­мець став правонаступником прав та обов'язків померлого. Право на прийняття спадщини є суб'єктивним цивільним правом, зміст якого полягає в тому, що спадкоємцю надається альтер­натива: прийняти спадщину або відмовитися від неї.

Прийняття спадщини — це свідчення згоди спадкоємця всту­пити у всі відносини спадкодавця, які становлять у сукупності спадщину. Така згода має бути виражена встановленим зако­ном способом.

Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із засте­реженням.

Спадщина вважається прийнятою, якщо: спадкоємець про­тягом шести місяців, починаючи із часу відкриття спадщини, подав заяву про прийняття спадщини у нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини; спадкоємець, який постійно про­живав із спадкодавцем, не заявив про відмову від спадщини, тобто фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном.

^ Малолітні, неповнолітні, недієздатні особи, а також особи, чия цивільна дієздатність обмежена, вважаються за загальним правилом такими, що прийняли спадщину.

Встановлення презумпції прийняття спадщини неповнолітні­ми та недієздатними спадкоємцями звільняє суд від необхідності поновлювати строк для прийняття спадщини цими спадкоєм­цями, а також змушує нотаріуса більш відповідально ставитися до питання про видачу свідоцтва про право на спадщину.

Так, після смерті Д. свідоцтво про право на спадщину отримали його мати та син. Як з'ясувалося, у Д. була ще малолітня дочка від першого шлюбу Б., законні представники якої заяву про прий­няття спадщини не подавали і строк для прийняття спадщини про­пустили. Із заявою про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом частково недійсним та про подовження строку для прий­няття спадщини звернулася мати неповнолітньої Б. Райсуд Ленін­градського району м. Києва, який розглядав справу, задовольнив позов.

Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини. Спадкоємець за законом або за заповітом може від­мовитися від прийняття спадщини протягом шести місяців строку після її відкриття.

Неповнолітня особа (віком від 14 до 18 років) може відмо­витися від спадщини лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування. Батьки (усинови­телі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній чи недієздатній особі, лише з дозволу ор­ганів опіки та піклування.

Відмова від спадщини є безумовною і беззастережною. Спад­коємець за заповітом може відмовитися від своєї частки на користь іншого спадкоємця за заповітом, а спадкоємець за законом — на користь іншого спадкоємця за законом незалежно від його черги.

^ Заява про прийняття спадщини може мати такий вигляд.


В Шосту Київську державну нотаріальну контору

Груздева Івана Сергійовича

Заява про прийняття спадщини

8 березня 2005р. померла моя дружина, Груздева Ірина Олексан­дрівна, яка проживала в м. Києві по вул. Лютеранській, 21, кв. 76. Піс­ля смерті Груздевої І. О. залишилося спадкове майно: приватизована квартира, в якій вона проживала, автомобіль ВАЗ 2101 1984 р. ви­пуску, номерний знак КІА 12-34, предмети домашнього вжитку.

^ Цією заявою спадщину я приймаю і прошу видати мені свідоцтво про право на спадщину. Інших спадкоємців за законом і заповітом немає.

19 березня 2010 р. Підпис: Груздєв І. С

^ 13. Охорона спадкового майна

Охорона спадкового майна здійснюється для захисту прав спадкоємців, відказоодержувачів та інших заінтересованих осіб, з метою збереження майна.

Виконавець заповіту вживає заходів щодо охорони спадко­вого майна і управління ним за власною ініціативою чи за вимогою спадкоємця. Такий само обов'язок покладено і на нотаріуса за місцем відкриття спадщини.

Заходами з охорони спадкового майна є:

  • оцінка і опис спадкового майна;

  • внесення готівки, яка належить до складу спадщини, в депозит нотаріальної контори;

  • передача цінних паперів, валютних цінностей, дорогоцін­них металів та каменів, а також виробів із них на зберігання в банк;

  • передача майна, що вимагає управління (частка в статутному капіталі, цінні папери, виключні права), в довірче управління;

передача окремих речей на зберігання спадкоємцям або іншим особам.

Особа, яка управляє спадщиною за договором, має право на плату за виконання своїх повноважень.

^ 14. Оформлення права на спадщину

Право спадкоємців на певне майно підтверджується сві­доцтвом про право на спадщину (за законом чи за заповітом). В кожному свідоцтві зазначається все спадкове майно і перелічуються всі спадкоємці та визначається частка спадщини спадко­ємця, якому видається свідоцтво про право на спадщину.

Отримання свідоцтва про право на спадщину за загальним правилом є правом, а не обов'язком спадкоємця. Але в певних випадках спадкоємець без свідоцтва про право на спадщину не зможе здійснити свої спадкові права. Так, без свідоцтва не­можливо отримати грошовий вклад, цінності, які належали спад­кодавцю і були здані на збереження, майно, яке знаходиться у третіх осіб, перереєструвати домоволодіння, транспортний засіб тощо.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса для видачі йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Свідоцтво про право на спадщину, як правило, видається державною нотаріальною конторою за місцем відкриття спад­щини після закінчення шести місяців з дня відкриття спад­щини.

Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на належну їм спадщину видається кожному з них із зазначенням імен та часток у спадщині інших спадкоємців.

Якщо спадкоємцем за заповітом чи за законом є дитина, зачата за життя спадкодавця, але ще не народжена, видача свідоцтва про право спадщину і розподіл спадщини між спад­коємцями може відбутися лише після народження дитини.

^ Якщо у складі спадщини є нерухоме майно, спадкоємець зобов'язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.

Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.

У необхідних випадках нотаріус до закінчення строку для прийняття спадщини одним чи всіма спадкоємцями, до видачі свідоцтва про право на спадщину може видати спадкоємцям дозвіл на одержання частини спадкового вкладу в банку на покриття витрат, пов'язаних із:

  1. доглядом за спадкодавцем під час його хвороби, що пере­дувала смерті, а також його похованням;

  2. утриманням осіб, які перебували на утриманні спадко­давця;

  3. повідомленням спадкоємців про відкриття спадщини та інших витрат, наприклад, пов'язаних з охороною спадкового майна.



Ткаченко В.П., вчитель правознавства ліцею №2

Схожі:

Лекція Спадкове право (11 клас) iconПрограма державної атестації з правових дисциплін для студентів окр «Магістр» спеціальності
«Кримінальне право», «Основи соціально-правового захисту особистості», «Охорона праці в соціально-педагогічній сфері», «Право соціального...
Лекція Спадкове право (11 клас) iconПрограма державної атестації з соціально-правових дисципліни для студентів окр «Спеціаліст» спеціальності
Програма розроблена на підставі типових програм з дисциплін «Житлове право», «Кримінальне право», «Міжнародне право», «Основи соціально-правового...
Лекція Спадкове право (11 клас) iconТема основи спадкового права
Спадкове право – це підгалузь цивільного права, що регулює порядок і форми спадкування (переходу) прав та обов’язків від померлої...
Лекція Спадкове право (11 клас) iconІнформація про проведення та попередній результат ІІІ етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з українознавства у 2009/2010 н р. Олімпіада проведена 30 січня 2010 року
В олімпіаді взяли участь 81 учень, з них: 7 клас – 13, 8 клас – 19, 9 клас – 16, 10 клас – 16, 11 клас – 17
Лекція Спадкове право (11 клас) iconЛекція 11. Вбудовані інтерфейси С#
У попередній лекції ми говорили, що інтерфейс це повністю абстрактний клас, всі методи якого абстрактні (не містять реалізації)
Лекція Спадкове право (11 клас) iconЛекція Вбудовані інтерфейси С# План
У попередній лекції ми говорили, що інтерфейс це повністю абстрактний клас, всі методи якого абстрактні (не містять реалізації)
Лекція Спадкове право (11 клас) iconПерелік питань для вступного іспиту в аспірантуру зі спеціальності 12. 00. 06 – аграрне право; земельне право; екологічне право; природоресурсове право Аграрне право
Форми й методи регулятивної діяльності державних органів у сільському господарстві
Лекція Спадкове право (11 клас) iconТема Господарське право в системі права України
Право власності. Право повного господарського відання, право оперативного управління
Лекція Спадкове право (11 клас) iconП/п Прізвище, ініціали
Бакалавр: Сімейне право, Господарське право, Право соціального забезпечення, Право інтелектуальної власності
Лекція Спадкове право (11 клас) iconП/п Прізвище, ініціали
Бакалавр: Сімейне право, Господарське право, Право соціального забезпечення, Право інтелектуальної власності
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи