Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет харчових технологій українознавство icon

Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет харчових технологій українознавство




НазваМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет харчових технологій українознавство
Сторінка5/7
Дата09.09.2014
Розмір1.51 Mb.
ТипДокументи
1   2   3   4   5   6   7
^

Векуа О.В., Науменко Н.В.

Національний університет харчових технологій, м. Київ



Мова – явище суспільне, вона живе, розвивається й функціонує в суспільстві, оскільки є засобом спілкування людей. Форма існування мови – мовлення, тобто різноманітне використання мови людьми в усіх сферах громадського й особистого життя.

Нині до майбутніх фахівців ставляться високі вимоги, які полягають не лише в досконалому знанні фаху, а й у високому рівні володіння українською мовою, вільному користуванню нею в усіх галузях. Уміння спілкуватися мовою професії сприяє швидкому засвоєнню спеціальних дисциплін, підвищує ефективність праці, допомагає орієнтуватися у професійній діяльності та ділових контактах.

Останнім часом у багатьох містах України відкрилася велика кількість закладів громадського харчування. На цьому ринку свої послуги пропонують різноманітні ресторани, кав’ярні, паби, бари, таверни, клуби, розважальні центри, казино, готелі. Тому істотно загострилася конкуренція між ними. Керівники фірм інвестують значні кошти в оформлення інтер’єру, закупівлю найновішого обладнання, запрошують з-за кордону кухарів, створюють вишукані фірмові страви тощо, одначе все це може звести нанівець непрофесійна робота офіціантів або барменів. Усвідомлюючи це, власники ресторанів і кафе стали приділяти дедалі більшу увагу підготовці персоналу й разом з тим – підвищенню рівня обслуговування клієнтів.

У готельно-ресторанній справі є три складники успіху. Перший – уміння працівника розбиратися у характерах, типах людей, знаходити до кожного безпомилково правильний підхід, а також долати власні страхи, невпевненість у собі. Отже, співробітник закладу громадського харчування має досконало володіти психологією.

Другий – навички обслуговування відвідувачів. Для цього треба знати меню, правила поводження зі столовими приборами, особливості національних кухонь, кулінарні характеристики страв. Набути ці навички можливо, студіюючи енологію, харчові технології, етикет, народознавство.

Третій – основи ресторанного бізнесу, особисті якості офіціанта, професійна етика, норми поведінки та клімат у колективі. Без перебільшення можна сказати, що офіціант уособлює всю фірму, а тому від його зовнішності, грамотної та професійної поведінки залежать і враження клієнтів, і прибуток, і саме існування закладу.

Спільним знаменником для наведених трьох складників виступає мова. Уміння висловити свою думку правильно – головна вимога до працівника готельно-ресторанної сфери. Важливо добирати слова та звороти, які повно й грамотно передають те, що й потрібно сказати. Аби впоратися з цим завданням, слід мати багатий словниковий запас, уміти у своєму внутрішньому мовленні правильно сформулювати думку.

На жаль, сьогодні у багатьох ситуаціях стикаємося зі зворотами-катахрезами: «жахливо смачний напій», «страшно довга черга», з яких незрозуміло, чи то напій справді смачний, чи то він «жахливий»; чи черга дуже довга, чи в ній стоять «страшні» люди. У мові деяких працівників можна почути й суржикові утвори: «кілька апельсин, помідор» замість «апельсинів, помідорів», «сто гривнів» замість «сто гривень», «натуральне кофе» замість «натуральна кава», «не торкається» замість «не стосується».

І в писемній рекламі харчових продуктів, закладів громадського харчування чимало неправильних і просто незрозумілих висловів: «Швидко». Вареники з картоплею ручної ліпки (що саме «ручної ліпки»?); Чайкофф. Апетит-кафе (виходить, є «апетитні» й «неапетитні» кафе); Наша ковбаска смакує, як казка; Пельмені «Гурман». Нам 10 років тощо.

Тому слід опановувати професійне мовлення своєї галузі, дотримуючись таких головних вимог: точність у формулюванні думки, недвозначність; логічність; стислість; відповідність між змістом і мовними засобами; відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення; відповідність між мовними засобами та стилем викладу; вживання сталих словосполучень; різноманітність мовних засобів; нешаблонність у побудові висловлювання; доречність; виразність дикції; відповідність інтонації мовленнєвій ситуації.

Необхідно, щоб ці вимоги базувалися на знанні літературної норми й чутті мови (здатності відчувати належність слів до певного функціонального стилю, доречність вживання слів у певній ситуації). Загальна мовна культура визначається і знанням норм літературної мови, і ерудицією, і світоглядом людини, і культурою мислення, й технікою мовлення.

Нова спеціальність, яка з’явилася в Національному університеті харчових технологій у 2007 році – «Готельно-ресторанна справа» – вимагає розроблення відповідного курсу української мови за професійним спрямуванням. Ґрунтуючись на чинній навчальній програмі, викладачі доповнюють її фаховими матеріалами: термінологічними словниками, посібниками з культури поведінки адміністраторів, офіціантів, барменів тощо, зібраннями рецептів національних та обрядових українських страв, а також виданнями науково-популярного профілю й художніми творами.

Концепцію курсу української мови професійного спрямування для майбутніх працівників готельно-ресторанної сфери побудовано на засадах дедукції – від загальних понять про літературну мову, її норми і стилі, фахову термінологію, культуру професійного спілкування до особливостей української національної кухні. У контексті кожної з цих тем значна увага приділяється формуванню навичок усного та писемного професійного спілкування, засвоєнню норм літературної мови. Не лишаються осторонь і міжпредметні зв’язки, які є однією з головних вимог організації навчання у вищій школі, – під час лекційних занять з мови студенти отримують загальні відомості з фахових (біологія, хімія, основи валеології) та соціогуманітарних дисциплін (історії, культурології). Це дозволяє створити у свідомості слухача комплексне уявлення про предмет майбутньої професійної діяльності.

Студіюючи норми української літературної мови, слухачі закріплюють набуті знання у роботі не лише з матеріалами практичних завдань, а й створюють віртуальний продукт (або модель закладу громадського харчування), послідовно продумуючи для них назву, логотип, рекламне повідомлення. Стилістика мови професійного спрямування засвоюється завдяки порівняльному дослідженню текстів на тему готельно-ресторанної справи, які належать до різних стилів (художній, публіцистичний, офіційно-діловий, науковий) та підстилів мови (науково-навчальний, науково-популярний тощо).

Ключовою у підготовці фахівця готельно-ресторанної сфери є культура усного професійного спілкування. Окрім традиційних складових цієї теми (культура мовлення, мовний етикет, види та жанри усного спілкування), викладачі беруть до уваги й психологічну компоненту. Як студент із лектором під час навчальних занять, так і офіціант із клієнтом у кафе – люди за віком та статусом різні, але значною мірою однодумці, для яких спілкування – це співтворчість. Наприклад, про одну й ту само страву можна сказати: «це смажене м’ясо» або «ця чудова теляча відбивна, засмажена на олії найвищого ґатунку, до неї ми подамо Вам спеціальний соус». А тому багатий словниковий запас – важлива професійна якість працівника готельно-ресторанної сфери, яка розвивається під час вивчення української мови, культурології, фахових дисциплін.

Саме з метою збагачення лексикону, формування навичок усного та писемного спілкування, вироблення професійної культури студентів спеціальності «Готельно-ресторанна справа» і вводиться така розмаїта у мовному та народознавчому плані тема, як особливості української кухні.

Кухня – це цілий пласт національної культури. Вона поширилася далеко за межами України, а деякі її страви, наприклад борщі й вареники, ввійшли до меню світової кулінарії. Пізніше формування національної кухні (що пояснюється тривалістю й складністю процесу утворення української держави) зумовило цілий ряд її особливостей, головною з яких є регіональність. Так, західноукраїнська кухня помітно відрізняється від східноукраїнської; не підлягає сумнівові вплив румунської кухні на буковинську, угорської – на гуцульську й російської – на кухню Слобідської України. Саме тому популярні в Україні страви мають безліч різновидів.

Історія кухні, традиції нашого харчування є невід’ємною складовою матеріальної й духовної культури нації, сімейного й суспільного побуту. В етнокультурних традиціях українського народу виразно простежуються два впливи – давньослов’янських вірувань і православ’я. Традиційні страви залежать від місцевого релігійного світогляду. Так, наприклад, млинці – обрядова страва на Масницю – походять від місячного культу бога Велеса, а на різдвяний Свят-Вечір роль ритуального «сочива», яке первісно є розмоченими сухофруктами, виконує кутя – пшенична каша з маком та родзинками. Пироги, за даними народознавчої науки, були суто українською стравою, що символізувала Сонце та Місяць. Хліб та сіль, якими вітали дорогих гостей, здавна уособлюють багатство, щастя та пошану.

Сучасна людина, що живе в епоху високих технологій і шалених швидкостей, найчастіше не має змоги належним чином упорядкувати свій раціон. Тому важливим є не лише розроблення нових технологій оздоровчого харчування, а й повернення до традицій стародавньої української кухні, особливостей приготування повсякденних, святкових та пісних наїдків. Сьогодні повертаються з небуття й отримують наукове обґрунтування рецепти поживних і водночас корисних страв, до створення яких докладають зусилля й фахівці НУХТ.

Тому курс української мови для студентів факультету технології оздоровчих продуктів та готельно-ресторанної справи передбачає такі види творчих завдань:

  • укласти збірник рецептів українських національних страв;

  • створити сценарій презентації українського кафе або ресторану з регіональним колоритом (закарпатським, поліським, слобожанським, кримським тощо);

  • укласти меню тематичного столу «Новий рік», «Різдво», «Великдень», «Київ святковий», «Осінні дари» тощо.

Так, наприклад, в укладанні меню мова відіграє чималу роль. Відомо, що меню має бути привабливим, бездоганним з точки зору грамотності. Символіка оформлення, особливо мовна, повинна відповідати стилеві та іміджу ресторану. Так, ресторани російської та української кухні можуть застосовувати шрифти, стилізовані під слов’янську в’язь (у текстовому редакторі Microsoft Word це шрифт Izhitsa), китайської та японської – декор у вигляді ієрогліфів; індійської – написи, стилізовані під санскрит. Адже клієнт, який приходить до ресторану, має отримати задоволення вже від читання меню. У свою чергу, співробітник зобов’язаний дати вичерпну характеристику будь-яких страв, їхнього складу, часу приготування та особливостей.

Ці чинники студенти враховують під час виконання творчих завдань, які значною мірою моделюють їхню майбутню професію.

Через слово в людській свідомості постає картина світу, в якому існує сама людина. Через семантику понять людина виражає своє ставлення до всього, що її оточує, а також бере активну участь у пізнанні непізнаного. Мова, як і культура загалом, існує як особлива дійсність – дійсність «людина-світ». Тому курс «Українська мова (за професійним спрямуванням)» для студентів спеціальності «Готельно-ресторанна справа», його домінанти та головні методи роботи мають на меті передусім усебічне виховання особистості молодої людини – студента, науковця, спеціаліста третього тисячоліття. Одним із засобів досягнення цієї мети є заглиблення в семантику майбутньої професії, установлення особливостей світогляду українців, явленого у мові. А додаткові студії у галузі слова-символу, осмислення його образності, що викликають зацікавлення студентів Національного університету харчових технологій, стануть чинником глибшого пізнання національної культури.

ЛІТЕРАТУРА


  1. Богдан С.К. Мовний етикет українців: традиції й сучасність / Світлана Богдан. – К. : Рідна мова, 1998.

  2. Галузинська Л.І. Українська мова (за професійним спрямуванням) : навч. посібник / Л.І. Галузинська, Н.В. Науменко, В.О. Колосюк. – К. : Вид-во тов. «Знання», 2008.

  3. Гулий І.С. Основи валеології : валеологічні аспекти харчування : підручник / І.С.Гулий, Г.О.Сімахіна, А.І.Українець. – К. : НУХТ, 2003.

  4. Культура і побут населення України : навч. посібник / В.І. Наулко, Л.Ф. Артюх, В.Ф. Горленко та ін. – 2-ге вид., доп. і перероб. – К. : Либідь, 1993.

  5. Науменко Н.В. Сенсорна образність у найменуваннях харчових продуктів / Наталія Науменко // Наукові праці НУХТ. – 2007. – №20. – С. 66-69.



^ УКРАЇНСЬКА ТЕРМІНОЛОГІЯ НАРОДНОЇ

ТА НЕТРАДИЦІЙНОЇ МЕДИЦИНИ
Гойко Н.О.

Національний університет харчових технологій, м. Київ
Відродження традицій народної медицини особливо є актуальним для України. Викладання в більшості медичних закладів велося російською мовою, наукова медична література здебільшого була російськомовною. Лише українська народна медицина та її термінологія існували з прадавніх часів і продовжують розвиватися й нині.

Українське медичне назовництво, яке існувало спочатку в усній, а потім – писемній формах, має давню історію. На думку багатьох науковців, українське термінотворення бере свій початок у витоках української писемності, зокрема в пам'ятках ХІ ст., в “Ізборнику Святослава” (1073, 1076 рр), а згодом у “Руській правді” зафіксовано вислови, які можна назвати термінами.

Процес медичного назовництва, а згодом і термінотворення, базувався на лексико-семантичній основі української мови і відтворював складний комплекс питань народної медицини в усіх її структурних елементах, їхнє походження й розвиток, народне розуміння про анатомію й фізіологію людини, народне розуміння етіології захворювань, погляди на народних лікарів, методи діагностики й профілактики, санітарно-гігієнічні норми й самі лікувальні засоби, що відзначаються надзвичайним багатством та різноманітністю, поєднуючи раціональні позитивні елементи з діями лікувальної магії.

Дослідження термінології народної медицини різних часів відтворює не лише уявлення народу про зазначені питання, а й указує на різний ступінь їх розробленості. Так, найбільш розробленою була термінологія, яка стосувалася засобів лікування. Менш розробленою була термінологія діагностики та профілактики захворювань, анатомо-фізіологічних знань, що пояснювалося недостатнім їх вивченням.

Щоб остаточно розібратися в цьому питанні, треба звернутися до витоків історії термінотворення.

Як зазначалося вище, перші відомості з народної медицини було зафіксовано в “Ізборнику Святослава”, де можна знайти дані про різні види захворювань, спроби пояснити їх етіологію та поради профілактичного характеру. За часів Давньої Русі, за твердженням дослідників, першим спеціальним рукописним твором з народної медицини був трактат “Мазі”, автором якого була онука Володимира Мономаха – Євпраксія [2, 353].

Подальше формування термінології народної медицини можна простежити в літописах, які є джерелом ґрунтовних знань з народної медицини, способів, методів, традицій лікування різних захворювань.

Лише з XVI ст. в Україні бере початок як церковно-монастирська медицина, так і цехова, що готувала фахівців-медиків. Набувають поширення своєрідні медичні енциклопедії: “Травники”, “Зілейники”, “Вертогради”, в яких наводилися відомості з ботаніки, фармакопеї та фармакології, анатомії, фізіології та медицини в цілому, які збереглися й до сьогодні. Створювалися вони в різних регіонах – як південно-східних, так і південно-західних. У них відбиваються деякі закономірності переходу староукраїнської літературно-писемної мови до нової літературної мови, що формувалася на народній основі.

Так, лексика опублікованих порадників відзначається повнотою й різноманітністю свого складу. Переважна її частина – це загальновживані слова, проте багато тут і біологічної лексики, пов'язаної з існуванням людини як живої істоти, її фізичним і фізіологічним станом, ознаками, рухами, наприклад: “во сне, неспаніе, на колоченя в персях и боках, абы хорий пропотел”.

У “Книзі лічебній” домінує медична лексика, пов'язана з хворобами людини, їх лікуванням, лікувальними засобами тощо. Її можна згрупувати за такими тематичними групами:

  1. Назви хвороб: белмо, свербь албо короста, кашель, на горячку, на камень в нирках тощо.

  2. Назви способів і засобів лікування: помазати очи, лекарство тоє, з аптеки, масть виборна тощо.

  3. Назви природних речовин, напоїв тощо, що їх використовували як засоби лікування або для виготовлення медичних препаратів: возми отсту моцного, з аптеки опиум, змешай меду пресного з яечним белком тощо [див. 5 ІІІ, 277].

Таким чином, лікарські порадники XVI-XVII ст. повною мірою показують розвиток медичної науки в Україні того часу, в тому числі народної медицини та її термінології.

Подібним чином компонувалися й медичні поради у журналі «Киевская старина», який виходив у ХІХ ст.:

^ Ежели болить у грудяхъ и жолудокъ нетравитъ, взят(ь) кореня-петрушки, полину-кореня, оттопит(ь) в сировци (квасі) и пит(ь) еже часто (s.) на-дще в день по несколко разъ; ползу великую приносить.

(Приписано друг. почерк.): ежели болять зуби, около каменя надрапать моху и тимъ попарить зуби, перестануть [3].

Медична термінологія сформувалася в основному на народній основі, використовуючи міжнародні елементи грецької й латинської мов.

Подальший період розвитку термінології взагалі й медичної зокрема характеризується виробленням лінгвістичних критеріїв її оцінки, визначенням кола завдань термінотворення. До цієї роботи, крім фахівців, мають залучатися й мовознавці. Якщо раніше ставилося питання про те, чи повинні лінгвісти займатися термінологією інших наук, то зараз ні в кого не виникає з цього приводу жодних сумнівів. Навпаки, загальновизнаною є думка про те, що лінгвісти повинні разом зі спеціалістами брати активну участь у розробленні термінології.

Науковці [1, 4] виокремлюють такі етапи розвитку сучасної української наукової медичної термінології:

  1. Підготовчий – друга половина ХІХ – початок ХХ ст. Цінний передусім тим, що видаються перші україномовні медичні тексти наукового стилю – науково-популярні видання, присвячені профілактиці та лікуванню різних захворювань. Це був час так званого “народництва”, коли в науці, культурі багатьох європейських країн “націоналізувалася” латина і створювалася національна термінологія, яка мала б бути зрозумілою простій, малоосвіченій людині без додаткового тлумачення. Перший період розвитку української медичної термінології найцінніший тим, що, по-перше, усвідомлювалася національна основа термінотворення, а по-друге, зароджувався тісний зв'язок народної та наукової медицини.

  2. Творчий: 1917 р. – початок 30-х рр. ХХ ст. Припадає на буремні часи повалення російського царизму та недовготривалий період відновлення української державності, набуття українською мовою статусу державної. Це зумовило цілеспрямований розвиток української медичної термінології, видання цілої низки медичних словників, загальнолікарських журналів, перекладних підручників з медицини тощо. Зокрема в цей період в українській термінології усталилися такі поняття, як білі кров'яні тільця, волокно, повіка, рухомий нерв, дихання, шлунок, зір, легені, сухожилля, тім'я тощо.

Термінотворення того часу за головний напрям побудови термінів мало застосування наявних в українській мові лексем та індивідуальне словотворення. Так, лексикограф М. Галин до російських термінів “саркома”, “миома”, “остеома” (де “ома” – грецький компонент, що означає “новоутворення”) добрав українські відповідники “м'ясак”, “м'язак”, “кістяк”; до термінів на –itis (запалення) – кератит, энтерит, нефрит, миокардит – відповідники з суфіксами –иця, – ниця, –овиця, –івниця: “рогівниця”, “кишковиця”, “нирковиця”, “м'язосердниця” [1; 4].

Одним словом, у цьому періоді розвитку для створення української медичної наукової термінології використовувався суто український мовний матеріал – термінологія народної медицини.

  1. Русифікаційний: 30-80-ті рр. ХХ ст. Сутність русифікаційних процесів, які спостерігалися як в усій українській медицині, так і в медичному термінотворенні зокрема, характеризується на різних етапах розвитку суспільства по-різному.

Під гаслом боротьби проти націоналізму з загальновживаної медичної термінології було вилучено близько половини рекомендованих українських термінів, а натомість “запропоновано” або кальковані з російської, або міжнародні в російській транскрипції, які не відповідали внутрішній структурі та милозвучності української мови.

Незважаючи на русифікацію, українська медична термінологія продовжує розвиватися. З 1948 по 1985 рр. вийшли друком ряд словників. Деякий час видаються україномовні медичні журнали: “Фармацевтичний журнал”, “Фізіологічний журнал”, “Український біохімічний журнал”, “Мікробіологічний журнал”. Українська наукова термінологія в цей час має дуже обмежене вживання.

  1. Антирусифікаційний: початок 90-х рр. ХХ ст. – наш час. Цей етап у розвитку української медичної термінології почався з прийняттям Закону про мову (1989) та здобуттям Україною незалежності (1991).

У цей період бурхливо починає розвиватися термінографія, зокрема медична. Видається ціла низка фахових словників, які продовжують перервані традиції українського термінотворення. Розширюється також сфера функціонування української мови в медичній галузі, відроджуються старі та з'являються нові україномовні видання.

Сучасна наукова медична термінологія базується на лексико-семантичній основі української мови, використовуючи при цьому діалектизми, просторічні лексеми, забуті терміни народної медицини.

І сама нетрадиційна медицина зажила цілої низки різних витлумачень і пов’язаних із ними синонімічних термінів. Наприклад, російськомовна інтернет-енциклопедія визначає її так:

«Нетрадиционная медицина, также называемая альтернативной или неконвенциональной медициной, – условное понятие, объединяющее способы диагностики, предупреждения и лечения болезней человека, которые по тем или иным причинам не получили всеобщего признания у врачей. Основной причиной этого обычно является отсутствие чётких правил, большая доля субъективности в выборе и применении данных методов, плохая воспроизводимость результатов в руках разных специалистов и, вследствие этого, сложности в проведении объективных испытаний их эффективности и широкого внедрения в клиническую практику. Кроме того, иногда в понятие нетрадиционной медицины включают заведомо неэффективные подходы, основанные на необычных идеях и фантазиях».

Термінологія офіційної (наукової) та народної медицини перебувають у тісній взаємодії. Незважаючи на певні відмінності у процесі спілкування лікаря з хворим і хворого з народним цілителем, медична термінологія слугує одному видові людської діяльності – лікуванню хворих.

Не секрет, що наукова медицина на разі все частіше звертається до народного досвіду лікування, традицій лікування, народної медицини. Так, під час проведення наукової конференції з народної та нетрадиційної медицини (1993 р., Полтава) було запропоновано визначитися щодо ряду термінів народного походження, зокрема щодо назви особи, яка практикує народну медицину й не має спеціальної вищої освіти. Це – термін, який найповніше відображає суть поняття, – гарне українське слово “цілитель”.

Слово це – старослов'янське, веде своє походження від “цел”, тобто “цілий, здоровий”. Історичне дослідження цього слова переконує, що воно має давню історію (починаючи від текстів Х – ХІ ст.), відповідає специфіці та милозвучності української мови й може бути використано для якнайширшого використання.

Отже, питання створення каталогу термінів народної та нетрадиційної медицини, підготовки на її основі нових галузевих словників і загального довідково-енциклопедичного видання з української народної термінології народної й нетрадиційної медицини є невідкладними й потребують негайного розв'язання.
1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет харчових технологій українознавство iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет харчових технологій
move to 1192-20458
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет харчових технологій українознавство iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет харчових технологій
move to 1192-20420
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет харчових технологій українознавство iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет харчових технологій
move to 1192-20402
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет харчових технологій українознавство iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет харчових технологій «затверджую»
move to 0-20350166
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет харчових технологій українознавство iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет харчових технологій «затверджено»
move to 0-20869793
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет харчових технологій українознавство iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет харчових технологій
move to 1192-20459
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет харчових технологій українознавство iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет харчових технологій
move to 1192-20468
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет харчових технологій українознавство iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет харчових технологій
move to 1192-20424
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет харчових технологій українознавство iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет харчових технологій
move to 1192-20423
Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет харчових технологій українознавство iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний університет харчових технологій «затверджено»
move to 0-20869795
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи