Глущак Роксолана icon

Глущак Роксолана




Скачати 190.64 Kb.
НазваГлущак Роксолана
Дата03.08.2012
Розмір190.64 Kb.
ТипДокументи

Глущак Роксолана

Студентка ІV курсу

медичного факультету №1

9-а групи


ЖИВЕ ДЕРЕВО ІСТОРІЇ НАШОЇ ЛАБОРАТОРІЇ




Я мысленно вхожу в ваш кабинет,

Здесь те, кто был, и те, кого уж нет,

Но чья для нас не умерла химера.

И бъётся сердце, взятое в их плен.



Их лица терпкие и чёткие фигуры

Глядят со стен и спят в сафьянах книг.

Максимилиан Волошин


Тихо й спокійно падає лапатий сніг. Білою ковдрою покриває сонні гілки дерев, огортає, немов у оксамитову сукню, пухнасті велетенські ялинки. Морозець невідчутний. Тиша... Цей спокій порушуємо ми – п’ятикурсники - веселі, балакучі. Зима – і ми граємо у сніжки. Нас охоплює відчуття задоволення, трепету й радості. Щастя молодості – в безтурботності, оптимізмові, рішучості! Все здається таким простим і можливим!

З відчуттям безмірної радості і натхнення я покидаю своїх друзів, цей галасливий веселий гурт, і поспішаю в тишу лабораторії, де на мене чекає цікавий і загадковий світ науки...

У лабораторії поки нікого немає. Сідаю за письмовий стіл і бачу кафедральний фотоальбом - великий, гарний, у дорогій обкладинці, місцями затертій, мабуть від допитливих пальців. Але це тільки підсилює інтерес! Цей альбом зберігає в собі історію створення і розвитку не лише лабораторії, а й кафедри нормальної фізіології Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова.

Зацікавлено відкриваю альбом, обережно перегортаю сторінки, і переді мною ніби оживають події, люди - такі знайомі, такі рідні! Ось наш ректор - Мороз Василь Максимович, ще такий молодий, тоді ще на посаді асистента кафедри. А на цій фотографії - наш керівник, декан педіатричного факультету - Власенко Олег Володимирович, симпатичний, добрий, демонструє студентам прилади, пояснює принцип їх роботи. Ще декілька перегорнутих сторінок - і ще кілька років пролетіло: конференції, з'їзди, іноземні гості, створена в лабораторії апаратура... На наступних сторінках альбому вже нові обличчя – Олександр Вікторович Довгань, Ярослав Володимирович Кузьмінський, Ігор Леонідович Рокунець. Там вони ще студенти, але всі такі усміхнені, рішучі, натхненні. Під керівництвом Олега Володимировича вимірюють потенціали дії, конструюють прилади. Яке тут все цікаве й незвідане! Усе зафіксовано на фото й збережено на довгу пам'ять, на гордість для наступних поколінь. Наш Олег Володимирович професійно займається фотографією. Під його пильним і творчим поглядом завмирають моменти життя, переносяться на плівку й продовжують жити на сторінках альбому в незвичайних світлинах.

І знову перегортаю сторінки і... невже це Люда, Андрій, Анатолій, Оксанка та я? У душі тривожно й приємно за себе та друзів. В пам'яті зринають спогади про початок нашої наукової кар'єри на кафедрі нормальної фізіології.


Фото 1. Я - Глущак Роксолана та Янковська Людмила в лабораторії експериментальної нейрофізіології


Усе, фотографії закінчились... Однак, залишилося ще багато порожніх сторінок! Колись вони заповняться новими фото про нові події, ідеї, людей! Але це все буде пізніше, а зараз потрібно максимально ефективно використати час, створити щось нове, внести свою частку у велику спільну справу!

Мабуть, вирішальне значення у виборі нашого життєвого шляху мають наші зустрічі з Учителями. Так, саме Учителями з великої літери. Адже вражає їх велич як людей та професіоналів. Саме під впливом таких особистостей, які працюють на кафедрі нормальної фізіології, я зацікавилась цією наукою. Мене вразили лекції, які читав нам професор Йолтухівський Михайло Володимирович. Його ерудиція, вимогливість, такт, помножені на красу самого предмету створили враження легкості й природності знань, які професор щедро передавав студентам.

Далі процес навчання перейшов на широкі поля практичних занять. Тут відбулася не менш пам’ятна зустріч з нашим улюбленим асистентом Ярославом Володимировичем Кузьмінським. Тоді, у вересні 2007 року, він лише починав свою викладацьку діяльність. Молодий, але впевнений у своїх знаннях, врівноважений, доброзичливий — він викликав до себе інтерес. Ми, студенти, завжди підходили до особи викладача з підвищеною увагою і дещо з гумором. І лише найвидатніші з викладачів удостоювалися нашого найвищого прояву уваги — прізвиська! Треба бути особистістю з характерними ознаками, щоб веселий і гострий погляд студента зупинився, зміряв, «зважив» і нагородив викладача прізвиськом. І якщо все це співпало — успіх гарантовано — прізвисько «приклеїться» і буде служити довго й надійно. Його не забудуть, його не можна заборонити, від нього не втечеш, його не змиєш! Так от, за поважність і внутрішнє благородство студенти нагородили скромного асистента Кузьмінського прізвиськом «Князь Ярослав». Ще додав вогню до зацікавленого погляду той момент, що Ярослав Володимирович був неодружений. Ця обставина дала йому ще кілька балів у очах студенток. Проте він скоро одружився, надлишок інтересу зник, а прізвисько залишилось і живе!

Поступово інтерес особистий переростав у велике захоплення предметом. Здавалося, важкий матеріал, але на занятті все ставало простим і зрозумілим. По секрету скажу: «Я закохалася!». Ні, не у викладача, а в науку. Незвідана, цікава фізіологія стала для мене об'єктом обожнювання. Я хотіла читати й вчити, пізнати незвідане, відкрити для себе щось нове, з позиції сучасної науки поглянути зсередини на будову й роботу людського організму, на непрості процеси, що в ньому відбуваються. Це захоплювало та додавало азарту до навчання. Тоді я вирішила, що хочу серйозно займатися наукою.

На той момент у нашому університеті проходила Всеукраїнська акція вимірювання артеріального тиску. Столики з електронними тонометрами були розміщені по всій Вінниці в найбільш людних місцях. Кожен перехожий міг легко дізнатися про величину власного артеріального тиску. Звичайно, це мене зацікавило, і, коли Ярослав Володимирович запропонував взяти участь в акції, я, не роздумуючи, погодилась.

Наша команда працювала в палатці біля ринку „Урожай”. За одним столиком зібралося чимало студентів: одні роздавали буклети з інформацією про ризик підвищеного артеріального тиску, інші - вимірювали тиск, хтось проводив статистичні підрахунки. Тоді сталася для мене надзвичайно приємна зустріч. Приходжу на домовлене місце, мене зустрічає симпатична, усміхнена дівчина. Звали її Людмилою. Дуже товариська, відверта і проста. Ми швидко знайшли спільну мову, потоваришували. Як виявилося, Люда Янковська також захоплювалася фізіологією. На той час вона була студенткою четвертого курсу, але продовжувала вивчати улюблену науку, допомагала в лабораторії. Мене вразили її розповіді про мікроскопічні електроди, які в кілька разів тонші за людську волосину; потенціали дії, які реєструють у головному мозку піддослідних тварин; перетворення і шифрування сигналів. Для мене це було вражаюче цікаво! З Людою ми захоплено розговорилися, не забуваючи при цьому вимірювати тиск у перехожих і записувати результати. Робота була легкою і приносила велике задоволення. Ми відчували, що потрібні, коли робимо корисну справу! На вулиці було дуже холодно, стояла пізня осінь, але ми не помічали цього. Нас зігрівали вдячні слова перехожих, їх теплі та щирі посмішки.

Дивлюся на цю фотографію. А було це ніби вчора. Люда накладає манжетку, я записую результати. За участь в акції всім учасникам вручили пам'ятні сертифікати й невеличкі сувеніри. Ярослав Володимирович пообіцяв показати мені лабораторію та розповісти про наукову роботу, яка там ведеться.

Так от, саме Ярослав Володимирович увів мене в „святую святих”, куди, на мою думку, вхід студентам заборонено — у наукову лабораторію! Світ загадкової науки відкривається, як правило, лише посвяченим у мантію викладача. Але іноді, на короткий період, двері лабораторії відчиняються для допитливого студента. І якщо ти здібний студент — ти маєш шанс стати поряд, допомагати, вчитися, наслідувати. Наприклад, коли викладачу-аспіранту не вистачає рук, щоб набирати текст, годувати експериментальних тварин, рахувати статистичний матеріал, перекладати тексти. Тут не місце гордині, «зірковості», зазнайству — таких не терплять, перед ними в якийсь момент двері зачиняються.

І ось я в лабораторії кафедри нормальної фізіології! Тут мене вразили дві обставини: співробітники й дух традицій. У той час я ще не могла оцінити наукової новизни і глибини досліджень, свідком яких я була.

Серед теперішніх співробітників лабораторії — її завідувач Ігор Леонідович Рокунець, Олег Володимирович Власенко, Олександр Вікторович Довгань і наш «Князь Ярослав». Кожен із них заслуговує особливих слів, бо вміють дружити, працювати, створювати нове. Ігор Леонідович, здається, днює і ночує в лабораторії: без нього не відбувається жодного експерименту, він створює нову апаратуру, творить і втілює фізіологічні ідеї в реальність! Завдяки його надзвичайній працездатності, „золотим рукам” та врівноваженості за останнє десятиліття лабораторія зробила великий крок у технічному оснащенні, створила кілька унікальних методик дослідження, стала однією з провідних серед нейрофізіологічних лабораторій світу. До того ж, Ігор Леонідович ще й улюблений викладач, його рейтинг серед студентів другого курсу — один із найвищих, про що свідчать листи на сайті студентського форуму нашого університету. Заслуженою нагородою стало вручення Ігорю Леонідовичу у листопаді 2010 року стипендії імені М.І. Пирогова від мерії міста Вінниці! Як людина надзвичайної скромності, він намагався уникати високих слів, відмовлявся і ніяковів перед кореспондентами, телекамерами, але всі в лабораторії впевнені, що нагорода знайшла свого героя вчасно і заслужено!

Ще однією надзвичайною особистістю, яка створила сучасне обличчя лабораторії, є ^ Олег Володимирович Власенко. Наскільки я знаю, він прийшов у лабораторію кафедри ще у далекі сімидесяті роки, будучи студентом першого курсу. Наука фізіологія йому настільки сподобалася, що він всі шість років працював у науковому гуртку під керівництвом чудового педагога Софії Олександрівни Шинкаренко, був старостою гуртка, виступав із доповідями в Єревані, Полтаві, Києві, Ужгороді! Покликання до наукової роботи перемогло й повернуло Олега Володимировича в лабораторію у вісімдесяті роки вже після інтернатури, коли він попрацював лікарем-терапевтом. Особливий досвід набув Олег Володимирович під час стажування в таких відомих фізіологічних лабораторіях як Інститут фізіології ім. О.О. Богомольця (м. Київ), лабораторії нейрофізіології Донецького національного медичного університету ім. М. Горького, Інститут фізіології ім. І.П. Павлова (м. Санкт-Петербург), школа психофізіології університету Сент-Ендрюс (Шотландія). Із таких наукових відряджень, як правило, повертаються із відчуттям заздрості й безсилля від того, що побачене недосяжне. Але не такий наш Олег Володимирович! Він творчо трансформував наукові завдання нашої лабораторії, сучасний рівень забезпеченості лабораторій світу і вирішив: треба конструювати! Завдяки багаторічній роботі однодумців, підтримці керівництва університету за останнє десятиліття було створено: апарат визначення параметрів їжодобувних рухів у щурів з блоком автоматичного годування, заморожуючий мікротом на ефекті Пелтьє (інженер-конструктор Таранов С.В.), телеметричну систему передачі фізіологічних параметрів, восьмиканальний передатчик-приймач сигналів, аналого-цифровий перетворювач, програмне забезпечення експерименту, найтонший у світі багатоканальний металевий мікроелектрод, фонокардіологічну телеметричну установку для лабораторних тварин (інженер-конструктор Чечель В.В.).




Фото 2. Експериментальна тварина під час телеметричної (бездротової) реєстрації фізіологічних параметрів


Принципово новий напрямок дослідженням лабораторії надали роботи ^ Олександра Вікторовича Довганя. Він поставив перед собою надзвичайно складне завдання: вивчати діяльність мозку за генетичними маркерами – білками с-Fos, які синтезуються внаслідок функціональної активації нервових клітин. Подібні методики поставлені лише у двох лабораторіях в Україні. Завдяки довготривалим зв’язкам нашої лабораторії з професором В.О. Майським із Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця, Олександру Довганю вдалося засвоїти цю методику в Києві, і, що найбільш складно, відтворити її у Вінниці. 3 грудня 2010 року ми вже мали власні препарати мозку щура, пофарбовані на наявність експресії гену с-fos, а разом з нею і гістохімічну реакцію виявлення нейронів, які виділяють судинорозширюючий фактор NO. Свято вже було після безсонної ночі – імуногістохімічна реакція закінчилась о 3 годині ранку; лише тоді Олександр Вікторович і Ярослав Володимирович залишили лабораторію. Свято опанування нової методики в нашій лабораторії – значиміше, ніж дні народження, адже таке буває раз у житті, а день народження – щороку!

Такі точні методики, які поставив Олександр Вікторович, повністю суперечать його гарячій діяльній натурі. Він, мабуть, холерик - активний і непосидючий. За його натурою і його посада – голова профспілкового комітету студентів університету. А тут – імуногістохімія, рН-метри, покровні скельця, концентрації розчинів, точні терміни реакції! Але Олександр Вікторович підпорядкував свій темперамент і направив його в русло науки!


Наші академіки

Прикладів жертовності в історії лабораторії кафедри нормальної фізіології можна навести багато. Ще більше мене вражає сучасний рівень і стан справ. Якщо оцінювати успіхи за кількістю видатних особистостей, які вийшли зі стін лабораторії, то на сьогоднішній день нині діючих дійсних академіків – троє! Учитель наших учителів – академік Національної академії наук України, професор Пилип Миколайович Сєрков, який у жовтні 2010 року відмітив свій 102-літній ювілей! Він має прекрасну пам’ять, живий розум, цікавиться багатьма подіями, у тому числі новинами з вінницької лабораторії, яку він відродив у повоєнний час [4].


Фото 3. Академік П.М. Сєрков у

день свого столітнього ювілею

прочитав лекцію.

Другим академіком став професор ^ Валерій Миколайович Казаков, випусник Вінницького медичного інституту 1961 року, асистент кафедри нормальної фізіології, який у 60-ті роки за монографією Платона Григоровича Костюка відтворив у нашій лабораторії методику реєстрації імпульсної активності нейронів скляними мікроелектродами, вивів наукові дослідження на рівень кращих лабораторій Радянського Союзу. У подальшому Валерій Миколайович очолив кафедру фізіології Кемеровського, потім - Донецького медінститутів. Протягом 25 років - з 1985 по 2010 рік - очолював Донецький медичний університет ім. М. Горького, був ректором, вивів цей шанований вищий навчальний заклад у передові. За це університет був удостоєний статусу національного, а професор В.М. Казаков нагороджений зіркою «Герой України».


Фото 4. Академік НАМНУ

Валерій Миколайович Казаков


Не меншими ніж організаторські, є наукові здобутки Валерія Миколайовича в багатьох напрямках сучасної фізіології: роботи з вивчення функцій таламуса, гіпоталамуса, орбітофронтальної кори; він сформулював ряд закономірностей кортико-лімбічних взаємовідносин як основу адаптивної поведінки; на сьогодні досліджує феномен хвороби Альцгеймера, явище наркоманії та його лікування, вивчає механізми ноци- та антиноцицепції, явища динамічного поверхневого натягу біологічних рідин.


Третім академіком став у вересні 2010 року ^ Василь Максимович Мороз, ректор Вінницького медичного університету ім. М.І. Пирогова, завідувач кафедри нормальної фізіології, науковий керівник нашої лабораторії. Саме з його діяльністю пов'язані успіхи університету за останні десятиліття, про що свідчать візити Президента України Л.Д. Кучми у 1996 і 2002 роках, присвоєння університету статусу національного (2002 рік), та присвоєння В.М. Морозу звання Героя України. А починав Василь Максимович свій науковий шлях з лабораторії кафедри нормальної фізіології блискуче захистивши кандидатську дисертацію, присвячену ролі звукових стимулів у діяльності мозочка. Далі - науковий пошук теми докторської дисертації, вивчення взаємовідносин між моторними центрами - базальними гангліями та мозочком. І неочікувана та знаменна подія - стажування, наукова робота в лабораторії знаменитого нейрофізіолога Яна Буреша (м. Прага). Після цієї поїздки була захищена не тільки докторська дисертація, а й розгорнуто широкий фронт наукових досліджень!


Фото 5. Академік НАМНУ

Василь Максимович Мороз

Головним напрямком нашої роботи залишається започаткована професором В.М. Морозом тема вивчення ролі рухових структур в умовах вільної поведінки експериментальної тварини, особливості формування моторних програм. Результативною у діяльності лабораторії стала співдружність із клініцистом, доцентом Т.М. Ліпніцьким у вивченні питань фізіології та патології серця, пошуку антиаритмічних препаратів. Як визнання заслуг професора В.М. Мороза у Вінниці було проведено першу Всесоюзну конференцію із регуляції сенсомоторних функцій (1989 р.) та XVI з'їзду українського фізіологічного товариства (2002 p.).

Глобальність поставлених завдань вимагала нових прогресивних форм роботи. І у 2004 році ректор Мороз В.М. видає наказ про підготовку й проведення акредитації дев'яти науково-дослідних лабораторій, у тому числі нашої. Акредитовані лабораторії були виведені із підпорядкування кафедр, набули статусу самостійних університетських підрозділів. Наша лабораторія з 17 жовтня 2004 року носить офіційну назву «Лабораторія експериментальної нейрофізіології» з правом дослідження процесів у нервовій і серцево-судинній системах. За останні роки новим напрямком дослідження стало вивчення ходьби людини за допомогою комп'ютерного комплексу. Цю тему започаткував та очолює професор М.В. Йолтухівський.


^ Фото 6. Школа академіка НАМНУ В.М. Мороза


Історія наукової школи


Мені, студентці, завжди цікаво та приємно бути в лабораторії, коли туди приходять гості. Тоді господарі не жаліють ні часу, ні сил, щоб розповісти й показати про лабораторію якомога більше! Гостей особливо вражає перший із лабораторних протокольних зошитів. Його бережно дістають із сейфа, листають, і виявляється, що перший (вцілілий після війни) протокольний запис стосується експерименту із собакою на ім'я Жан, який виділяє слину у відповідь на умовні подразники в далекому 1940 році!

Незвичайним інтер'єром лабораторії є картини на стінах. Професійний художник-портретист Аркадій Сорока втілив чудову ідею - створив галерею образів учених, які були учителями, засновниками й попередниками нашої наукової школи. Тепер вони зі стін лабораторії мовчки заохочують нас до роботи, завжди присутні на експериментах та при їх обговоренні!


Фото 7. Наші наукові попередники з портретів «спостерігають» за розвитком своїх ідей в науковій лабораторії


Учителем академіка В.М. Мороза була професор ^ Ніна Василівна Братусь (1924-2002). Багато викладачів кафедри мали щастя працювати під її керівництвом, а вона була завідувачем кафедри фізіології майже тридцять років! Усі її згадують найкращими словами: Ніна Василівна була неперевершеним лектором, вимогливим наставником молодих викладачів, принциповим товаришем і керівником, вимогливим до оточуючих і самої себе, красивою жінкою, вченим, яку знали й поважали колеги з усього Радянського Союзу! Завдяки своїй наполегливості, працелюбності, вимогливості Ніна Василівна створила наукову школу, розробила концепцію про роль мозочка в регуляції вегетативних функцій. До цього найбільші досягнення у вивченні функції мозочка належали вірменським вченим з Єревана. У ті часи виник жарт, що мозочок перестав бути «вірменським» органом, а став «вінницьким». Як прояв визнання заслуг школи професора Н.В. Братусь у нашому місті відбувся Всесоюзний симпозіум «Структурна і функціональна організація мозочка» (1972).





Фото 8. Ректор ВМІ проф. В.А. Корнійчук і проф. Н.В. Братусь зустрічають учасників симпозіума - акад. П.Г. Костюка, акад. П.М. Сєркова, акад. В.В. Фанарджяна


Учителем професора Н.В. Братусь був і, слава Богу, залишається академік ^ П.М. Ссрков (р. н. 1908)! Якщо привести лише один факт із незвичайної біографії Пилипа Миколайовича - він не залишить байдужим жодного! У віці ста років (!) академік прочитав цікаву лекцію: «О механизмах сознания» (!), яка тривала 52 хвилини! (фото З, 9). Така подія гідна висвітлення не тільки у книзі рекордів України, а й у книзі рекордів Гіннеса!




Фото 9. Аплодисменти переповненої аудиторії Інституту фізіології

ім.О.О. Богомольця академікові П.М. Сєркову після унікальної лекції


Важко в кількох реченнях описати наукові здобутки Пилипа Миколайовича, але саме він зробив унікальний внесок у розвиток нейрофізіологічного напрямку сучасної української науки, був засновником вінницької, одеської, київської, донецької шкіл нейрофізіологів. Загальновідомі досліди П.М. Сєркова на ізольованому м'язовому волокні, що увійшли в підручники з фізіології, призвели до спростування закону «все або нічого», який панував до того часу. Академік П.М. Сєрков - відомий спеціаліст у галузі історії фізіологічної науки, фізіології таламуса, вищих відділів слухового аналізатора, гіпоксичних станів у спорті і медицині, нейронних і синаптичних механізмів коркового гальмування як основи системної організації діяльності мозку.

Нещодавно науковці нашої лабораторії встановили нові закономірності у взаємодії між нервовими клітинами кори великих півкуль, яку назвали „принципом парних нейронів". Сучасна література не давала відповіді на їх запитання, тому вирішили звернутися до Пилипа Миколайовича. Він уважно вислухав нову наукову теорію, яка претендує на статус відкриття і підтвердив, що подібних даних не було описано в підручниках і періодиці минулого століття, дав добро на публікацію. Яким же було його здивування, коли через певний час із рукописом статті з Вінниці й тим самим запитанням приїхав редактор солідного наукового журналу. Авторитет і вагомість думки столітнього академіка вражають! Пилип Миколайович залишається в науковому «строю», живо цікавиться новинами, його енциклопедичні знання і прекрасна пам'ять прикрашають його активне довголіття!

Учителем П.М. Сєркова був видатний академік АН УРСР ^ Данило Семенович Воронцов (1886-1965). Уродженець Білорусії, Данило Семенович здобув фундаментальну освіту в Петербурзькому університеті, став професором. У 1922 році він заснував і очолив кафедру фізіології Смоленського медичного інституту, де зацікавив своїми науковими роботами студента Пилипа Сєркова. З того часу - вони завжди разом: з 1930 р. - в Казанському університеті, з 1935 р. - у Київському медичному інституті. Початок війни був трагічний і важкий для усіх. Професор Д.С. Воронцов - у голодному, зруйнованому й окупованому Києві, а молодий доктор наук Сєрков Π.Μ. - у Червоній Армії, оточенні, полоні. Чудом урятувавшись від смерті, Пилип Миколайович забрав Воронцова у Вінницю, де працював лікарем-рентгенологом, рятуючи багато життів, у тому числі й життя свого учителя!

У повоєнні роки Данило Семенович знову в Києві. У 1945 р. він засновує відділ у Інституті фізіології Київського університету ім. Т. Шевченка, з 1956 року - очолює відділ електрофізіології в Інституті фізіології ім. О.О. Богомольця.

Серед здобутків академіка Д. С. Воронцова - дослідження збудження передсердь методом ЕКГ (1917), відкриття феноменів, названих його іменем: дія одно- і двовалентних катіонів, вплив катоду та аноду; відкриття слідової електронегативності, вивчення механізмів песимуму. Загалом, він започаткував новий напрямок в українській науці - електрофізіологію. Учнями великого вченого є академік Сєрков Пилип Миколайович і академік Костюк Платон Григорович (1924-2010).

Люди, які знали Данила Семеновича, відмічали його академізм, принциповість, наукову безкомпромісність, зовнішню суворість поряд із скромністю, людяністю та справедливістю. Усі кращі риси науковців попередніх поколінь ми високо цінуємо, бачимо втіленими в наших учителях, а тому з гордістю називаємо їх «стара школа» і намагаємося бути схожими на них!

Академік Д.С. Воронцов - учень славнозвісного вченого ^ Миколи Євгеновича Введенського (1852-1922), представника Петербурзької фізіологічної школи. Він є автором вчення про збудливість живих структур, пояснив такі явища як оптимум і песимум, сформулював поняття «лабільність», описав парабіоз. Результати своїх наукових пошуків Введенський М.Є. узагальнив у монографії «Збудження, гальмування і наркоз», що на рубежі XIX і XX століття сприяла матеріалістичному погляду на організм і фізіологічні процеси в ньому.

Учителем Введенського був всесвітньовідомий Іван Михайлович Сеченов (1829-1905) - основоположник вітчизняних фізіологічних шкіл на теренах Російської імперії - петербурзьких (медико-хірургічна академія та Петербурзький університет), одеської (Новоросійський університет), московської (Московський університет). Монографія І.М. Сеченова «Рефлекси головного мозку» (1863) поклала початок науково-матеріалістичного погляду на психічні процеси. Відкриттям світового рівня вважається встановлення наявності центрального гальмування (названого сєченовським), коли подразнення таламічного центру пригнічує рефлекторну рухову реакцію жабки.


Фото 10. Парні нейрони на екрані осцилографа перед портретом Івана Михайловича Сеченова


Особливе значення мають роботи І.М. Сеченова, присвячені дихальній функції крові. Він сконструював газоаналізатор, вивчив склад газів крові, проводив дослідження на собі, сформулював теорію постійності газового складу альвеолярного повітря. Цими роботами заклав фізіологічні основи можливостей людини в якості льотчика на повітряній кулі, дирижаблі, а в подальшому - на літаку й космічному апараті! У роботах «Физиологические критерии для установления длины рабочего дня» (1894), «Очерк робочих движений человека» (1901) І.М. Сеченов обґрунтував, що між роботою та відпочинком м'яза необхідне співвідношення 1:2. Отже, тривалість робочого часу повинно складати 8 годин на добу. Така економічна вимога, обґрунтована фізіологічно Сєченовим, була однією з причин і лозунгів революційних виступів робітничого класу Росії в 1905 році!

Серед видатних учнів І.М. Сеченова стоять імена Б.Ф. Веріго, М.Є. Введенського, М.П. Кравкова, М.М. Шатернікова, О.Ф. Самойлова.


Школа лабораторії експериментальної нейрофізіології


Таку назву має студентський гурток, який функціонує при лабораторії з 2004 року. Він продовжив славні традиції студентської науки кафедри нормальної фізіології та є його складовою. Незмінним керівником студентського наукового гуртка була протягом тридцяти років доцент Смолякова Галина Миколаївна (1939-2007). її організаторські здібності, принциповість, діяльна натура, літературний дар перетворили гурток на клуб студентів - інтелектуалів. Варто назвати колишніх гуртківців - і все стане зрозумілим: Михайло Йолтухівський, Ірина Бритван, Возген Сандацян, Вадим Жебель, Ігор Сергета, Ірина Сторожук, Ірина Бузанова-Коваленко, Олег Власенко, Ігор Рокунець, Костянтин Супрунов, які поповнили викладацький склад нашого університету. Багато колишніх гуртківців стали видатними лікарями - Віктор Побережний (перший переможець міжнародної студентській конференції в Пловдиві, 1976 рік), Карім Снейне (провідний дитячий ортопед-травматолог державної клініки Шеба, м. Тель Авів), Олександр Малофійчук (головний отоларинголог Житомирської області) і багато інших.

Сучасний рівень студентської науки представлений пошуками, роботами, доповідями, нагородами таких студентів як Людмила Янковська, Оксана Джереловська, Сергій Чорнокнижний, Анастасія Потьомкіна, Андрій Вакар, Сергій Полінкевич, Ольга Сергета, Альона Заверуха, Анатолій Камінський. Ми залучені до всіх етапів наукового пошуку, починаючи від постановки задачі, підготовки експерименту, роботи з експериментальними тваринами, запису досліду, обробки матеріалу, написання доповіді та створення ілюстрацій.

Особливо успішним для Сергія Чорнокнижного був 2009 рік, коли він вперше за історію університету здобув п'ять (!) перших дипломів за п'ять доповідей, у тому числі й на секції фізіології. Значний слід у діяльності наукового гуртка залишила Л. Янковська. її внесок було оцінено тим, що вона стала співавтором наукової публікації у журналі «Нейрофізіологія», який друкується українською та англійською мовами.




Фото 11. Визнання заслуг гуртківців


Доповіді студентів стають випробувальним майданчиком для наступних доповідей на солідних наукових зібраннях. Так, у березні 2010 року письмова робота Анастасії Потьомкіної на конкурсі у Чернівцях здобула друге місце, а вже у жовтні делегати міжнародної конференції фізіологів у Києві аплодували більш повній доповіді О.В. Власенка! Підводячи підсумки та оцінюючи мій досвід наукової роботи в лабораторії експериментальної нейрофізіології, можу щиро сказати: «Я навчаюсь у старовинному українському місті, у знаному медичному університеті, де зберігаються славні традиції, де знання, досвід і пошана до Вчителів передаються від покоління до покоління. Ми, студенти молодої країни Україна, люди нового тисячоліття, готові брати все краще від наших попередників, примножувати і нести далі. Я долучилася до справжньої науки й щаслива тим. Я знаю про глибоке коріння української фізіологічної школи та покладаю великі надії на її майбутнє!».

Дерево історії кафедри нормальної фізіології та її наукової лабораторії живе й розвивається!

Схожі:

Глущак Роксолана iconВолошин Олександр Сергійович 625. 9 оригінал 2 005-хо олійник Роксолана Сергіївна 607. 9 оригінал Загальний конкурс
Особи, які не пройшли на місця державного замовлення можуть брати участь в конкурсі на навчання за контрактом
Глущак Роксолана iconПроблема неусвідомлюваного у ставленні особистості до держави роксолана Онищук
Якщо вони й змінюються, то дуже повільно. Ймовірно, вони роблять істотний внесок у формування свідомого ставлення особистості до...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи