Положення про особистість, закладені основні напрями дослідження психологічних особливостей особистості. Другий етап досліджень проблем особистості розпочався у другій половині XX ст icon

Положення про особистість, закладені основні напрями дослідження психологічних особливостей особистості. Другий етап досліджень проблем особистості розпочався у другій половині XX ст




Скачати 219.31 Kb.
НазваПоложення про особистість, закладені основні напрями дослідження психологічних особливостей особистості. Другий етап досліджень проблем особистості розпочався у другій половині XX ст
Дата13.09.2012
Розмір219.31 Kb.
ТипПоложення

Дисципліна «Психологія»

Викладач: канд. психолог. наук, професор кафедри психології

Ірина Валентинівна Сингаївська.

Лекційний матеріал на тему «Особистість»



  1. Поняття про особистість.

  2. Основні вітчизняні та зарубіжні теорії особистості.

  3. Психологічна структура особистості.

  4. Поняття про спрямованість особистості.



  1. Поняття про особистість.

Особистість — це не суто психологічне поняття, і вивчається вона всіма суспільними науками — філософією, соціологією, етикою, педагогікою та ін. Розумінню природи особистості сприяють література, музика, образотворче мистецтво. Особистість відіграє значну роль у вирішенні політичних, економічних, наукових, культурних, технічних проблем, загалом у піднесенні рівня людського буття.

Категорія особистості посідає в сучасних наукових дослідженнях і в суспільній свідомості одне з центральних місць. Завдяки категорії особистості постають можливості для цілісного підходу, системного аналізу та синтезу психологічних функцій, процесів, станів, властивостей людини.

У психологічній науці не існує загальноприйнятого визначення природи особистості. Епоху активного наукового вивчення проблем особистості можна умовно поділити на два етапи. Перший охоплює період з кінця XIX до середини XX ст. і приблизно збігається з періодом становлення класичної психології. У цей час були сформульовані фундаментальні положення про особистість, закладені основні напрями дослідження психологічних особливостей особистості. Другий етап досліджень проблем особистості розпочався у другій половині XX ст.

Важливим теоретичним завданням психологічної науки є розкриття психологічних засад тих психологічних властивостей, які характеризують людину як індивіда, особистість та індивідуальність.

Поняття „індивід"(від лат. individuum — неподільне) визначає родову належність людини. Цим поняттям позначається окремий представник людського роду в єдності його набутих та природжених особливостей, носій індивідуально своєрідних психофізичних рис. Це людина як одинична природна істота, представник homo sapiens, продукт філогенетичного і онтогенетичного розвитку, єдності вродженого і набутого, носій індивідуально своєрідних рис. Говорячи про людину як індивіда, Б.Г. Ананьев описує його природні особливості, анатомофізіологічну основу особистості. Це і правомірно, і необхідно, однак важливо пам'ятати, що мова йде не про різні структури (людини як індивіда і людину як особистість), а про одну й ту саму структуру, що розглядається в різних аспектах. Індивід, як правильно зазначає К.В. Шорохова. означає людину як одну з людей, як носія загальних властивостей, як одиничність.

Найзагальнішими характеристиками індивіда є цілісність психофізіологічної організації, стійкість у взаємодії з навколишнім світом, активність. Ознака цілісності вказує на системний характер зв'язків між різноманітними функціями і механізмами, що реалізують життєві відношення індивіда. Стійкість характеризує собою збереження головних відношень індивіда до дійсності, передбачаючи разом з тим існування моментів пластичності, гнучкості, варіативності. Активність індивіда, забезпечуючи його здатність до самозмін, діалектично поєднує залежність від ситуації з подоланням її безпосередніх впливів.

З'являючись на світ як індивід, людина включається в систему суспільних відносин і процесів, у результаті чого набуває особливої соціальної якості - стає особистістю. Це відбувається завдяки тому, що людина, включаючись у систему суспільних зв'язків, виступає суб'єктом - носієм свідомості, яка формується і розвивається у процесі діяльності.

У понятті „суб'єкт" (від лат. subjectum - підмет) фіксується така характеристика індивіда чи групи, як здатність бути носієм предметно-практичної діяльності, джерелом активності, спрямованої на об'єкт. На відміну від суб'єкта, об'єкт — фрагмент реальності, на яку спрямована активність взаємозв'язаного з нею суб'єкта.

Для філософії, соціології, психології та інших наук головним об'єктом дослідження є особистість людини, яка стала фокусом схрещення економічних, політичних, духовних, релігійних граней життя суспільства.

У зв'язку з неможливістю вирішення проблем особистості зусиллями будь-якої однієї науки, на думку Б.Г.Ананьева, виникла потреба комплексно-інтегрованого підходу до їх вивчення, розробки цілісної системи теоретичного та практичного людинознавства. Учений виокремив чотири рівні людської організації, які складають найбільший інтерес для наукового дослідження: індивід, суб'єкт діяльності, особистість, індивідуальність.

Незважаючи на численні спроби знайти загальні підходи, у працях дослідників існує багато визначень особистості, що пов'язано з багатозначністю цього поняття. І.С.Кон вважає, що, з одного боку, воно позначає конкретного індивіда (особу) як суб'єкта діяльності в єдності його індивідуальних властивостей (одиничне) і соціальних ролей (загальне). З іншого боку, особистість розуміється як соціально визначений індивід, який інтегрує соціально значущі риси, створені в процесі прямої і непрямої взаємодії з іншими людьми, що й робить його суб'єктом праці, пізнання та спілкування.

Узагальнюючи відомі підходи, можна визначити, що особистість — це конкретна людина, узята в системі її стійких соціально зумовлених психологічних характеристик, які виявляються в суспільних зв'язках і відношеннях, визначають її моральні вчинки і мають суттєве значення для неї самої і для оточуючих.

Неповторність поєднання природних та соціальних якостей індивіда, що втілюється у проявах його темпераменту, характеру, здібностей, специфіці потреб та інтересів, стилю діяльності, визначається поняттям „індивідуальність".

Згідно з теорією інтегральної індивідуальності В.С.Мерліна, індивідуальність людини складається з індивідуальних особливостей, що належать до різних рівнів її організації від біохімічного до соціального. Він виокремив три ієрархічні рівні: нижній (біохімічні, загальносоматичні і нейродинамічні властивості організму); середній (психічні властивості особистості; темперамент, риси характеру тощо); вищий (соціально-психологічні властивості: ролі людини в малих та великих групах). Виходячи з цього, новонароджена дитина вже є індивідуальністю, хоча остання обмежується лише властивостями її організму.

Не всі психологи погоджуються з широким розумінням індивідуальності. Так, О.Г. Асмолов локалізує індивідуальність на рівні властивостей особистості і пов'язує її зі смисловими відношеннями і установками особистості. „Індивідом народжуються, особистістю стають, а індивідуальність відстоюють", — вважає вчений. Індивідуальність відповідає за розв'язання питань, пов'язаних із сенсом життя, ціннісними орієнтаціями, життєвою позицією людини.

Співвідношення понять „особистість" та „індивідуальність" зображують графічно як два кола, що накладені одне на одне, але не збігаються повністю, хоча мають певну спільну площу. Така площа—це ті властивості особистості, які складають базис її індивідуальності. Площа, що залишилася і символізує особистість, відповідає тим її властивостям, які є соціально типовими і характеризують її як представника численних малих та великих груп. „Залишок" індивідуальності включає біохімічні, загальносоматичні і нейродинамічні властивості, що не входять до структури особистості.

Таким чином, поняття особистості та індивідуальності не рівновеликі й не збігаються за змістом.

Індивідуальність - це особистість у її своєрідності. Коли говорять про індивідуальність, то мають на увазі оригінальність особистості. Зазвичай словом "індивідуальність" визначають якусь провідну особливість особистості, що робить її несхожою на оточуючих.
Індивідуальність може проявлятися в інтелектуальній, емоційній, вольовій сфері або відразу в усіх сферах психічної діяльності. Оригінальність інтелекту полягає у здатності бачити те, що не помічають інші, в особливості переробки інформації, тобто в умінні ставити проблеми і вирішувати їх. Своєрідність почуттів може полягати в надмірному розвитку одного з них (інтелектуального чи морального), у великій рухливості емоцій. Особливість волі виявляється в силі волі, дивовижному мужність або самовладання. Оригінальність може полягати в своєрідному поєднанні властивостей конкретної людини, що додає особливий колорит його поведінки чи дій.
Необхідно відзначити один з висловів: "Індивідом народжуються, особистістю стають, індивідуальність відстоюють".
^ Соціальна сутність особистості
>
Особистість є в один і той же час об'єктом і суб'єктом суспільних відносин. Багатство особистості залежить від різноманіття її зв'язків з іншими людьми, від активного ставлення до життя.
Особистість як об'єкт суспільних відносин. Особистість людини, як члена суспільства, перебуває в сфері впливу різних відносин, і насамперед економічних, трудових відносин, що складаються в процесі виробництва і споживання матеріальних благ.
На психологію особистості разом з тим впливає і психологія соціальної групи, в яку особистість входить. У процесі спілкування люди взаємно впливають один на одного, внаслідок чого формується спільність у поглядах, соціальних установках та інших видах відносин до суспільства, праці, людям, власним якостям.
Особистість як суб'єкт суспільних відносин. Особистість не тільки об'єкт суспільних відносин, але і суб'єкт, тобто є діячем суспільного розвитку. Вступаючи у відносини з людьми, особистості творять історію, але творять її не по свавіллю, а за необхідності, під впливом об'єктивних суспільних закономірностей. Особистість - істота свідома, вона може вибирати той чи інший спосіб життя.

Особистість - це якісно нове утворення. Воно формується завдяки життю людини в суспільстві. У процесі свого життя і діяльності людина вступає у відносини з іншими людьми (суспільні відносини), і ці відносини стають «утворюючими» його особистість. Згідно вітчизняної традиції, особистість - це людина в сукупності його соціальних якостей, що формуються в різних видах суспільної діяльності і відносин (Л. І. Буєва). Однак у взаємодії з навколишнім світом особистість не тільки проявляється, але й формується. На думку С. Л. Рубінштейна, особистість виступає як воєдино пов'язана сукупність внутрішніх умов, через які переломлюються всі зовнішні впливи.
Процес соціалізації йде через інститути соціалізації та агенти. Інститути соціалізації - це та соціальна група, яка передає людині частину соціального досвіду. Сім'я, дитячі дошкільні установи, школа, вуз, трудовий колектив. Всі вони забезпечують людині умови для освоєння досвіду (це їх завдання).
У кожного інституту є специфічні функції:
1. ^ Сім'я (формування базових установок; забезпечення психологічної підтримки, прийняття дитини, де формується базова довіра до світу.)
2. Школа (дає об'єктивну оцінку; систематизація знань, наукові знання; забезпечення розвитку самостійності та громадянської позиції)
Агенти соціалізації - конкретні люди, які відповідають за соціалізацію (батьки, вчителі і т.д.).

Соціалізація людини у взаємодії з різними факторами і агентами відбувається за допомогою низки, умовно кажучи, «механізмів». Агенти, чинники = механізми соціалізації. Поділяються на:

1). Соціально-психологічні механізми
- Імпрінтінг - фіксування людиною на рецепторному і підсвідомому рівнях особливостей впливають на нього життєво важливих об'єктів. Імпрінтінг відбувається переважно в дитячому віці.
- ^ Екзистенційний натиск - оволодіння мовою і неусвідомлюване засвоєння норм соціальної поведінки, обов'язкових у процесі взаємодії зі значущими особами.
- Наслідування - проходження будь-якому наприклад, зразком. У даному випадку - один із шляхів довільного і найчастіше мимовільного засвоєння людиною соціального досвіду.
- Рефлексія - внутрішній діалог, в якому людина розглядає, оцінює, приймає або відкидає ті чи інші цінності, властиві різним інститутам суспільства, сім'ї, суспільства однолітків, значущим особам і т. д. За допомогою рефлексії людина може формуватися і змінюватися в результаті усвідомлення і переживання нею тієї реальності, в якій він живе, свого місця в цій реальності і себе самого.

2). Соціально-педагогічні механізми
-^ Традиційний механізм соціалізаці - засвоєння людиною норм, еталонів поведінки, поглядів, стереотипів, які характерні для його родини і найближчого оточення. Це засвоєння відбувається, як правило, на неусвідомленому рівні за допомогою фіксації, некритичного сприйняття панівних стереотипів.
- Інституційний механізм соціалізації - функціонує в процесі взаємодії людини з інститутами суспільства і різними організаціями. У процесі взаємодії людини з різними інститутами і організаціями відбувається наростаюче нагромадження їм відповідних знань і досвіду соціально схвалюється поведінки, а також досвіду імітації соціально схвалюється поведінки і конфліктного чи безконфліктного уникнення виконання соціальних норм. Треба мати на увазі, що засоби масової комунікації як соціальний інститут (друк, радіо, кіно, телебачення) впливають на соціалізацію людини не тільки за допомогою трансляції певної інформації, але й через подання певних зразків поведінки героїв книг, кінофільмів, телепередач.
- ^ Стилізований механізм соціалізації діє в рамках певної субкультури - комплекс морально-психологічних рис і поведінкових проявів, типових для людей певного віку або певного професійного чи культурного шару, який в цілому створює певний стиль життя і мислення тієї чи іншої вікової, професійної або соціальної групи. Але субкультура впливає на соціалізацію людини остільки і тією мірою, оскільки і якою мірою є її носіями групи людей (однолітки, колеги та ін) референтні (значущі) для нього.
- ^ Міжособистісний механізм соціалізації функціонує в процесі взаємодії людини з суб'єктивно значущими для нього особами. У його основі лежить психологічний механізм міжособистісного перенесення завдяки емпатії, ідентифікації і т. д. Значущими особами можуть бути батьки, будь шановний дорослий, друг-одноліток свого або протилежної статі та ін Але нерідкі випадки, коли спілкування із значущими особами в групах і організаціях може робити на людину вплив, не ідентичну тій, який чинить на нього сама група або організація.

Соціалізація людини відбувається за допомогою механізмів соціалізації - способів свідомого чи несвідомого засвоєння і відтворення соціального досвіду. Одним з перших був виділений механізм єдності наслідування, імітації, ідентифікації. Суть полягає в прагненні людини до відтворення сприйнятої поведінки інших людей.

Виділяють механізм статеворольової ідентифікації (статевої ідентифікації) або статеворольової типізації. Його суть полягає у засвоєнні суб'єктом психологічних рис, особливостей поведінки, характерних для людей певної статі.

Механізм соціальної оцінки бажаної поведінки здійснюється у процесі соціального контролю (С. Парсонс). Він працює на основі вивченого З. Фрейдом принципу задоволення, страждання - почуттів, які відчуває людина в зв'язку з винагородами (позитивними санкціями) і покараннями (негативними санкціями), які надходять від інших людей. Це ефекти дії механізму соціальної оцінки: соціальна фасилітація (або фацілітація) та соціальна інгібіція.

Соціальна фасилітація передбачає стимулюючий вплив одних людей на поведінку інших. Соціальна інгібіція проявляється в гальмуючому впливі однієї людини на іншу.

Найбільш поширеним механізмом соціалізації є конформність. Поняття конформності пов'язано з терміном «соціальний конформізм», тобто некритичне прийняття і слідування пануючим у суспільстві стандартам, авторитетам, ідеології. Міра розвитку конформності може бути різною. Є зовнішня конформність, що проявляється лише у зовнішній злагоді. При внутрішній індивід дійсно змінює внутрішні установки в залежності від думки оточуючих.

Негативізм - це конформізм навпаки, прагнення будь-що-будь чинити всупереч позиції більшості і за всяку ціну стверджувати свою точку зору.

Визначено також інші явища, що розглядаються як механізми соціалізації: навіювання, групові експектаціі, рольове научіння тощо.

Соціальне становлення людини відбувається протягом усього життя і в різних соціальних групах. Групи, що задають систему зовнішньої регуляції поведінки індивіда, називаються інститутами соціалізації. Найбільш впливові інститути соціалізації - сім'я, школа, виробнича група.



  1. ^ Основні вітчизняні та зарубіжні теорії особистості.


1. Психоаналітична концепція З. Фрейда. Структура особистості включає в себе 3 складові: Воно (ід), Я (Его) та Над-Я (Супер-Его).
ВОНО - керується принципами задоволення і проявляється в неусвідомлюваних бажаннях і потягах, які проявляються в несвідомих імпульсах і бажаннях.
Я - розумна інстанція, заснована на принципі реальності. Несвідомі імпульси Воно Я приводить відповідно до приципу реальності.
Над-Я - заснована на принципі реальності і представлена соціальними нормами, що визначають поведінку особистості.
Основні суперечності відбуваються між Над-Я і Воно, що дозволяє і регулює Я. Якщо воно не може їх вирішити, виникає внутрішньоособистісний конфлікт.
Фрейд у своїй теорії розкриває природу внутрішньоособистісних конфліктів і механізми захисту від них (проекція, сублімація, раціоналізація, витіснення, регресія).
2. ^ Теорія комплексу неповноцінності А. Адлера.
За Адлером у людини вже в перші 5 років життя формується комплекс неповноцінності. Він викликає активність особистості. Активність проявляється у вигляді розвиненого соціального почуття (пошук цікавої роботи, друзів) або у вигляді нерозвиненого соціального почуття (злочинності, алкоголізму, наркоманії). Ці форми сприяють компенсації комплексу неповноцінності. Комплекс неповноцінності компенсується і стимуляцією власних здібностей, що має 3 форми прояву: 1) адекватна компенсація (збіг переваги з соціальними інтересами (спорт, музика), 2) надкомпенсація (гіперрозвиток егоїстичної здібності (накопичення, ловкачество) і 3) уявна компенсація (відхід у хворобу ).
3. ^ Типологія особистості К. Юнга. Він виділяє два типи особистості: екстравертів (вони орієнтовані на зовнішній світ) та інтровертів (орієнтовані на світ власних переживань).
4. ^ Теорія особистості Е. Фрома. Особистість має двоїсту, дихотомічну природу. Тому джерелом її конфліктів є такі проблеми, як проблеми життя і смерті, обмеженість людського життя, проблема величезних можливостей людини і обмеженість можливостей їх реалізації.
5. ^ Теорія психосоціального розвитку Е. Еріксона. Він висунув і обгрунтував ідею стадій психосоціального розвитку особистості. На кожній стадії існують свої критичні позначки. І якщо особистість проходить їх сприятливо, то розвиток особистості триває гармонійно, і навпаки.
6. ^ К.К. Платонов розумів під особистістю біосоціальну структуру, що має такі складові частини: 1) спрямованість, 2) досвід, 3) індивідуальні особливості відображення; 4) темперамент.
7. ^ Концепція особистості І. П. Павлова. Психічного як самостійного явища в природі не існує, і всі психічні явища можна пояснити за допомогою біологічних (фізіологічних) понять (біологізаторська концепція особистості).
8. ^ Концепція В. Штерна. Психічний розвиток особистості в короткій формі відтворює основні ступені історичного розвитку суспільства (Соціологізаторська концепція особистості).
9. ^ Концепція особистості К. Хорні. Людиною керують дві тенденції - прагнення до безпеки і прагнення до задоволення своїх бажань. Ці прагнення часто ведуть до зіткнення. Існує 3 стратегії їх подолання: 1) прагнення до людей; 2) прагнення віддалитися від них; 3) прагнення діяти проти людей (агресія) (це шляхи здорової людини) і 4) невротична покірність (хворого).

  1. ^ Психологічна структура особистості.

Найбільш обґрунтовану і розгорнуту структуру особистості запропонував К.К. Платонов. У роботах Платонова значна увага приділяється розгляду методолого-теоретичних основ психології, обґрунтуванню і твердженню відбивної природи психіки, її активного формування в діяльності, особистісного опосередкування психічних явищ. Розробляючи проблему особистості, Платонов реалізує структурно-генетичний підхід, розглядаючи як її структуру, так і взаємодію різних її компонентів у процесі розвитку. З позицій діяльницького підходу ним і його учнями досліджуються всі найважливіші сторони психіки людини: здатності, характер, потребно-мотиваційна сфера. Особистість визначається їм як загальпсихологічна категорія, тому що вона являє собою одну зі сторін людини, як носія свідомості. Платонов пропонує концепцію динамічної функціональної структури особистості, що інтегрує в собі 4 її процесуально-ієрархічні підструктури із субординацією нижчих підструктур стосовно вищого. Як основні підструктури ним виділяються: спрямованість особистості, досвід, особливості психічних процесів, біопсихічні властивості. На всі зазначені ієрархічні рівні їм "накладаються" два інтегральні особистісні утворення - характер і здібності (Проблеми здібностей. 1972). Методичним забезпеченням виділення всіх основних елементів і цілісного опису особистості відповідно до концепції динамічної функціональної структури особистості була розроблена Платоновим карта особистості, заповнювана за методом узагальнення незалежних характеристик. Дослідження особистості в навчанні Платонова органічно зв"язані з розробкою проблем колективу, що є однією з основних умов її розвитку і виховання (Колектив і особистість; Про риси особистості нового робітника; Праця й особистість).

Отже, що ж являє собою динамічна функціональна структура особистості. На основі критерію співвідношення соціального і біологічного в якостях особистості в її структурі виділені чотири ієрархічно співвідносні підструктури: 1-а – спрямованість особистості; 2-а – досвід; 3-я – індивідуальні особливості психічних процесів; 4-а – включає біопсихічні властивості. Крім того, у структурі особистості виділені дві загальні інтегративні підструктури (характер і здібності), що, на відміну від ієрархічних підструктур, пронизують усі чотири рівні ієрархії, вбираючи в себе якості з підструктур кожного виділеного рівня. У той же час кожна з загальних підструктур відбиває визначений аспект вивчення поводження особистості: стійкість прояву рис у різних видах діяльності (тоді мова йде про характер особистості) чи в якомусь конкретному виді діяльності (тоді мова йде про здібності особистості до даного виду діяльності).

1-а підструктура особистості, названа «спрямованість особистості», поєднує якості спрямованості і відносини особистості, що виявляються як її моральні риси. Елементи (риси) особистості, що входять у цю підструктуру, у своїй переважній більшості не мають безпосередніх уроджених задатків (крім потягів і схильностей), а відбивають індивідуально переломлену суспільну свідомість. Спрямованість особистості містить у собі такі її форми, як потяга, бажання, інтереси, схильності, ідеали, переконання, світогляд. У цих формах спрямованості особистості виявляються і відносини, і моральні якості особистості, і різні потреби. Ця підструктура формується шляхом виховання.

2-а підструктура особистості, названа «досвід», поєднує знання, навички, уміння і звички, придбані в особистому досвіді шляхом навчання, але вже з помітним впливом і біологічно і навіть генетично обумовлених властивостей особистості. Цю підструктуру іноді називають індивідуальною культурою, чи подготовленністю.

3-я підструктура особистості, названа «особливості психічних процесів», поєднує індивідуальні особливості окремих психічних процесів, чи психічних функцій, що розуміються як форми психічного відображення: пам"яті, емоцій, відчуттів, мислення, сприйняття, почуттів, волі.

4-а підструктура особистості, названа «біопсихічні властивості», поєднує властивості темпераменту, статеві і вікові властивості особистості і її патологічні, так звані органічні зміни. Властивості особистості, що входять у цю підструктуру, незрівнянно більше залежать від фізіологічних особливостей мозку, а соціальні впливи їх тільки субординують. Активність цієї підструктури визначається основними властивостями нервової системи.

Ієрархія чотирьох підструктур особистості представлена в табл. 1.

Таблиця 1. ^ Основні підструктури як рівні особистості



під-

струк-

тури

Назва

підструктур

Елементи,

вхідні в

підструктури

Співвідношення

соціального

і біологі-

чного

Специфі-

чні ви-

ди форму-

вання

підструк-

тур

1

Спрямованість особистості

Переконання,

сприйняття, ідеали,

схильності,

інтереси, бажання, по-

тяг

Біологичного дуже ма-

ло

Виховання  

2

Досвід особистості

Уміння, на-

вичка, знання,

звички

Значно більше соціального

Навчання

3

Особливості

психічних

процесів

Воля, почуття,

сприйняття, мислення, відчуття, емоції,пам"ять

Частіше більше

соціального

Вправа

4

Біопсихіч-

ні властивості

Темперамент,

статеві, вікові, патологічні

властивості

Соціального

дуже мало

Тренування

Особливостями окремих властивостей цих чотирьох ієрархічних підструктур, однак, не вичерпуються індивідуальні особливості особистості, оскільки на ці підструктури накладаються ще дві загальні підструктури: характер і здібності. Будучи підструктурами накладеними, вирізняється з загальної структури особистості, характер і здібності являють собою не самостійні підструктури, а загальні якості особистості, що включають особливості кожної з чотирьох основних ієрархічних підструктур.

Коли психологи звертаються до вивчення особистості, то перше, на що вони наштовхуються, це різноманіття властивостей і їх проявів в поведінці. Інтереси і мотиви, схильності і здібності, характер і темперамент, ідеали, цінності орієнтації, вольові, емоційні і інтелектуальні особливості, співвідношення свідомого і несвідомого (підсвідомого) і багато іншого – ось це і є далеко не повний перелік характеристик, з якими доводиться мати діло, якщо ми намагаємося намалювати психологічний портрет особистості.

Володіючи різноманіттям властивостей, особистість разом з тим представляє собою єдине ціле. Звідси витікають дві взаємозв’язані задачі: по-перше, зрозуміти всю численність властивостей особистості як систему, виділивши в ній те, що прийнято називати системовиникаючим фактором (або властивістю), і, по-друге, розкрити об’єктивні основи цієї системи.



  1. ^ Поняття про спрямованість особистості. Потреби, інтереси, установки, світогляд та ідеали особистості.

Перший компонент структури характеризує спрямованість особистості, або вибіркове ставлення людей до дійсності. Спрямованість включає різні властивості, систему взаємодіючих потреб та інтересів, ідейних і практичних установок. Домінуюча спрямованість визначає всю психічну діяльність особистості.
Спрямованість особистості - це система спонукань, що визначає вибірковість відносин і активність людини. Спонукати людину можуть як матеріальні, так й ідеальні мотиви.
Мотиви - це усвідомлені спонукання до діяльності або поведінки.
Від мотивів як усвідомлених спонукань слід відрізняти так звані потяги, коли особистість діє під впливом внутрішніх спонукань або зовнішніх стимулів, які не усвідомлені.
Потреби: для того щоб жити, люди повинні задовольняти різні потреби - в їжі, одязі тощо. Потреба - це випробовувана людиною необхідність у певних умовах життя і розвитку.
Потреби спонукають людину до активності. Потреби певним чином впливають на переживання, мислення і волю людини. У зв'язку з задоволенням або незадоволенням потреб, в залежності від ціни і способу їх задоволення, людина переживає емоції напруги або заспокоєння, задоволення або незадоволення.
Потреби людини різноманітні. Домінуюча в даний час потреба може придушувати всі інші і визначати основний напрямок діяльності. Так, наприклад, людина, що відчуває голод або спрагу, ні про що інше не може думати, як про пошуки засобів угамування спраги або голоду. Широта потреб залежить від рівня розвитку людини і матеріальних умов її життя.
В даний час достатньо популярна класифікація потреб А. Маслоу.
Згідно з його уявленням, якщо не задоволені нижчі потреби, то вищі можуть і не виникати.
Інтерес - це вибіркове ставлення особистості до об'єкта, в силу його життєвого значення й емоційної привабливості. Інтереси виникають на основі потреб. Потреба виражає необхідність, інтерес виражає особисту приязнь до якоїсь діяльності.
І. П. Павлов розглядав інтерес як те, що активізує стан кори головного мозку. Робота, що відповідає інтересам, здійснюється легко і продуктивно.
Види інтересів. Інтереси розрізняють за їх змістом, або спрямованістю. У цьому плані можна виділити матеріальні, суспільні і духовні інтереси.
Матеріальний інтерес може виявлятися в прагненні до житлових зручностей, гастрономічних виробів, до одягу і т. п.
Духовні інтереси характеризують високий рівень розвитку особистості. Це перш за все пізнавальні інтереси (у широкому сенсі слова) до математики, фізики, хімії, біології, філософії, психології і т. п. До них також відносяться інтереси до літератури і різних видів мистецтва (музики, живопису, театру).
Суспільні інтереси включають інтерес до громадської роботи, до організаційної діяльності.
Розрізняють безпосередній і опосередкований інтереси. Безпосередній інтерес - це інтерес до самого процесу діяльності: процесу пізнання, оволодіння знаннями, процесу праці, творчості. Опосередкований інтерес-це інтерес до результатів діяльності: наприклад, до придбання професії, певного службовому та громадському статусу, вченого звання або, нарешті, до матеріальних результатів праці.
За рівнем дієвості розрізняють пасивні та активні інтереси. Пасивні інтереси - це споглядальні інтереси. Активні інтереси - це інтереси дієві, коли людина не обмежується спогляданням, а діє, опановуючи об'єктом інтересу.
Інтереси розрізняють також і за обсягом. Можуть бути люди з широкими, різнобічними і глибокими інтересами і люди з широкими, але поверхневими інтересами.

Під світоглядом розуміють систему поглядів на природу, суспільство і людське мислення. Світогляд служить вищим регулятором поведінки і дій особистості. Імпульс до дії, що виник під впливом внутрішніх умов або зовнішніх обставин, співвідноситься з моральними поглядами людини.
Світогляд не тільки визначає загальну спрямованість особистості, її цілеспрямованість, надаючи стійкість і твердість характеру, - він позначається на всьому вигляді людини, на всій сукупності особливостей поведінки і дій, звичок і нахилів.
Ідеал - це образ, яким керується особистість і який визначає план самовиховання. Усвідомлення свого ідеалу викликає різноманітні переживання у людини. Ідеальне зазвичай викликає переживання подиву, захвату і захоплення, а у діяльної особистості, крім того, і пристрасне бажання працювати над собою, з тим щоб наблизитися до ідеалу.
Спостерігаються два типи ставлення до ідеалу: 1) споглядальне і 2) діяльне. У першому випадку людина обмежується захопленням ідеалом. Вважаючи ідеальне недосяжним, вона керується в житті так званим здоровим глуздом: "живи, як живеться", "живи, як інші поруч живуть". У другому випадку захоплення ідеальним породжує величезну енергію для перетворення ідеального в реальні риси власного характеру. Ідеал виступає як план дій.


^ Список використаної літератури:

  1. Бех І. Виховання особистості: У 2 книгах: Навчально-методичний посібник/ Іван Дмитрович Бех. -К.: Либідь, 2003 - Кн. 1: Особистісно орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади. -2003. -277 с.

  2. Бех І. Виховання особистості: У 2 книгах: Навчально-методичний посібник/ Іван Дмитрович Бех. -К.: Либідь, 2003. - Кн. 2: Особистісно орієнтований підхід: науково-практичні засади. -2003. -341 с.

  3. Костюк Г. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості/ Григорій Костюк,; Упоряд. і авт. комент. В. В. Андрієвська та ін., Авт. передм. Л. М. Проколієнко, Г. О. Балл, За ред. Л. М. Проколієнко. -К.: Рад. шк., 1989. -608 с.

  4. Крайніков Е. Психологія розвитку : Словник-довідник/ Едуард Крайніков,; М-во освіти і науки України, Київський нац. ун-т ім.Т.Г.Шевченка. -Київ: Арістей, 2004. -257 с.

  5. . В.А.Крутецкий “Психология”. М., 1986.

  6. Левченко Т. Розвиток освіти та особистості в різних педагогічних системах/ Тетяна Левченко,. -Вінниця: Нова книга, 2002. -510 с.

  7. Ліфарєва Н. Психологія особистості : Навчальний посібник/ Наталія Ліфарєва,; Дніпропетровський ун-т економіки і права. -К.: Центр навчальної літератури, 2003. -237 с.

  8. Лозниця В. Психологія і педагогіка : Навч. посіб./ Віктор Стефанович Лозниця,; Віктор Лозниця. -К.: ЕксОб, 2000 1999. -302 с.

  9. Людина: становлення та розвиток: [Збірник наукових статей]/ Всеукр. Асоціація філософ. Спілок, Львів. філософська Спілка; Ін-т філософії, логіки і соціології; Редкол.: М.Верников (відпов. ред.) та ін.. -Львів: ЛФС "Cogito"; Одеса: Центр Європи, 1997. -386 с.

  10. Лушин П.В. Психология личностного изменения. - Кировоград: Имэкс ЛТД, 2002.-358 с.

  11. Оллпорт, Гордон В. Личность в психологии/ Гордон В. Оллпорт,; Пер. с англ. И.Ю.Авидона; Ред. Л.М.Шлионский. -М.: КСП+; СПб.: Ювента, 1998. -349 с.

  12. Первин Лоуренс А. Психология личности : Теория и исследования/ Лоуренс А.Первин, Оливер П.Джон; Пер. с англ. М.С.Жамкочьян; Ред. В.С.Магун. -М.: Аспект Пресс, 2000. -606 с.

  13. Психологія і педагогіка життєтворчості : Навч.-метод. посіб. Ред. рада: В.М.Доній (гол.),Г.М.Несен, Л.В.Сохань та ін.. -К.: Б.в., 1996. -791 с.

  14. Психологія розвитку : Навч.-метод. посібник/ Укл.: Л.В. Калашникова, О.М. Гурова та ін. -Кіровоград, 2000. -322 с.

  15. Р.Робертсон «Введение в психологию Юнга». Ростов-на-Дону, 1999.

  16. Л.Хьелл, Д.Зиглер “Теории личности”. Санкт-Петербург, 1999.

Схожі:

Положення про особистість, закладені основні напрями дослідження психологічних особливостей особистості. Другий етап досліджень проблем особистості розпочався у другій половині XX ст iconКафедра нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім. С. М. Савенка
На тему: “особистість. Типи особистості. Темперамент І характер. Особистість лікаря. Особистість хворого. Акцентація характеру. Методи...
Положення про особистість, закладені основні напрями дослідження психологічних особливостей особистості. Другий етап досліджень проблем особистості розпочався у другій половині XX ст iconКафедра нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім. С. М. Савенка
На тему: “особистість. Типи особистості. Темперамент та характер. Акцентуації характеру. Особистість І хвороба. Методи дослідження...
Положення про особистість, закладені основні напрями дослідження психологічних особливостей особистості. Другий етап досліджень проблем особистості розпочався у другій половині XX ст iconПоняття особистості в соціології
Основним елементом суспільства, будь-якої форми соціальності є людина. Оскільки особистість є продуктом соціуму, то особливе місце...
Положення про особистість, закладені основні напрями дослідження психологічних особливостей особистості. Другий етап досліджень проблем особистості розпочався у другій половині XX ст iconФорма підсумкового контролю
Змістовий модуль Особистість та її психологічна характеристика Загальне уявлення про особистість. Особистість. Індивід. Індивідуальність....
Положення про особистість, закладені основні напрями дослідження психологічних особливостей особистості. Другий етап досліджень проблем особистості розпочався у другій половині XX ст iconПсихологія особистості
«індивід», «особистість», «індивідуальність». Структура особистості. я-концепція, її складові, формування та вплив на поведінку особистості....
Положення про особистість, закладені основні напрями дослідження психологічних особливостей особистості. Другий етап досліджень проблем особистості розпочався у другій половині XX ст iconУдк 613. 86-057. 87: 37. 025 Л. О. Колісник
У ході дослідження встановлено стан емоційного здоров'я молоді, визначено взаємозв'язок рівня вираженості алекситимії та психологічних...
Положення про особистість, закладені основні напрями дослідження психологічних особливостей особистості. Другий етап досліджень проблем особистості розпочався у другій половині XX ст iconЛекція Тема "Психологія особистості" План Поняття особистості в психології. Співвідношення понять «людина», «індивід», «особистість», «індивідуальність»
Слово “особистість” походить від латинського “persona”, що означає ритуальну маску, яку знімали з обличчя померлого у Стародавньому...
Положення про особистість, закладені основні напрями дослідження психологічних особливостей особистості. Другий етап досліджень проблем особистості розпочався у другій половині XX ст iconПозааудиторна виховна робота у вищих технічних закладах у другій половині ХХ ст. Та напрями становлення нового покоління спеціалістів постановка проблеми
...
Положення про особистість, закладені основні напрями дослідження психологічних особливостей особистості. Другий етап досліджень проблем особистості розпочався у другій половині XX ст iconРозвиток педагогічної науки в україні в другій половині ХХ століття (1950 – 2000 р р.)
Розділ розвиток теорії управління загальноосвітньою школою в Україні в другій половині ХХ століття
Положення про особистість, закладені основні напрями дослідження психологічних особливостей особистості. Другий етап досліджень проблем особистості розпочався у другій половині XX ст iconФеномени особистості як складові управлінського потенціалу керівника особистість І фактори, що визначають її розвиток індивід-особистість
Шпалінський В. В., Помазан К. А. Психологія управління. Харків: Ранок, 2002. С. 31 –95
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи