Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2008 Укладачі icon

Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2008 Укладачі




НазваНавчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2008 Укладачі
Сторінка2/11
Дата01.06.2013
Розмір2.04 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
Тема 3. Кваліфікація злочинів проти особи


Чинний Кримінальний кодекс України не дає єдиного визначення поняття злочинів проти особи. Такі злочини, де безпосереднім об’єктом посягання виступають життя, здоров’я, особиста свобода, честь та гідність, статева свобода та статева недоторканність особи, передбачені різними розділами Кримінального кодексу, зокрема Розділом ІІ «Злочини проти життя та здоров’я особи», Розділом ІІІ «Злочини проти свободи, честі та гідності особи», Розділом ІV «Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності».

^ Об’єктивна сторона. Суспільно небезпечне діяння при вчиненні злочинів проти особи може виявлятися як у формі дії (вбивство, зґвалтування тощо), так і у формі бездіяльності (наприклад, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані; залишення в небезпеці тощо). Деякі склади злочинів проти особи обов’язковими ознаками мають спосіб вчинення злочину (наприклад, п. 5 ч. 2 ст. 115 КК України), обстановку (наприклад, ст. 118 КК України).

^ Суб’єктивна сторона може виражатися як у формі умислу, так і необережності. Деякі склади злочинів передбачають складну форму вини, коли відносно найближчих наслідків існує умисна форма вина, а відносно віддалених наслідків вина необережна (наприклад, ч. 2 ст. 121 КК України). У деяких складах злочинів проти особи обов’язковими ознаками суб’єктивної сторони законодавець визначає мету (наприклад, ч. 2 ст. 122 КК України), мотиви (наприклад, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України) їх вчинення.

Суб’єкт злочинів проти особи може бути загальний (наприклад, ст. 141 КК України), фізична осудна особа, яка до вчинення злочину досягла 14-ти років (ст.ст. 115-117, 121, 122, 147, 152, 153 КК України), або спеціальний (наприклад, ст.ст. 131, 132 КК України).

На практиці певні труднощі виникають при кваліфікації та розмежуванні вбивств, спричиненні тілесних ушкоджень залежно від ступеня тяжкості та видів.

За Кримінальним кодексом вбивство – це умисне протиправне заподіяння смерті іншій особі (ч. 1 ст. 115 КК України). Науковці відмічають, що таке визначення не є досконалим, адже, виходячи з такого трактування, протиправне заподіяння смерті іншій людині з необережності не може визнаватися вбивством. Суспільна небезпека вбивства полягає в тому, що заподіянням смерті іншій людині грубо порушується та ігнорується її природне, а тому невід’ємне право на життя, яке згідно зі ст. 3 Конституції України визнається найвищою соціальною цінністю.

Об’єктом вбивства є життя людини. Необхідно засвоїти, що початком життя вважається початок фізіологічних пологів. У свою чергу, кінцевим моментом життя людини визнається настання фізіологічної смерті, коли внаслідок повної зупинки серця і припинення постачання клітинам кисню відбувається незворотний процес розпаду клітин центральної нервової системи і смерть мозку. Людина вважається померлою з моменту, коли констатовано смерть її мозку, тобто повне, незворотне припинення всіх її функцій, які реєструються при серці, що працює, та примусовій вентиляції легенів. Від незворотної смерті слід відрізняти клінічну смерть, коли життєздатність організму протягом певного часу (в середньому близько 6 – 8 хвилин) зберігається і, при належному наданні медичної допомоги, людину, що перебуває у такому стані, можна повернути до життя.

Об’єктивна сторона. Вбивство є злочином з матеріальним складом, тому обов'язковою є наявність трьох ознак: діяння, яке полягає в посяганні на життя іншої людини; наслідку у вигляді незворотної біологічної смерті потерпілого; причинного зв'язку між діянням та наслідком, що настав. Крім того, факультативними ознаками є місце, час, знаряддя та засоби, спосіб, обстановка вчинення злочину.

Суб’єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, виступає фізична осудна особа, яка до вчинення злочину досягла 14-річного віку.

За суб’єктивною стороною вбивство, передбачене ч. 1 ст. 115 КК України, може бути вчинено лише умисно.

^ Кваліфіковані вбивства – це вбивства, скоєні за наявності обтяжуючих обставин, вичерпний перелік яких закріплено в ч. 2 ст. 115 КК: 1) двох або більше осіб; 2) малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності; 3) заручника; 4) вчинене з особливою жорстокістю; 5) вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб; 6) з корисливих мотивів; 7) з хуліганських мотивів; 8) особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку; 9) з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення; 10) поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом; 11) вчинене на замовлення; 12) вчинене за попередньою змовою групою осіб; 13) вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого ст.ст. 116-118 КК.

Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» від 7 лютого 2003 року № 2 умисне позбавлення життя двох або більше осіб кваліфікується за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК за умови, що їх вбивство охоплювалось єдиним умислом винного. Для такої кваліфікації не має значення, яким мотивом керувався винний і чи був він однаковим при позбавленні життя кожного з потерпілих. Якщо ці мотиви передбачені як кваліфікуючі ознаки, дії винного додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами ч. 2 ст. 115 КК. Наявність розриву в часі при реалізації єдиного умислу на вбивство двох або більше осіб значення для кваліфікації злочину за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК не має.

Під вбивством малолітньої дитини (п. 2 ч. 2 ст. 115 КК) слід розуміти умисне позбавлення життя особи, якій не виповнилося 14 років. Ця кваліфікуюча ознака наявна тоді, коли винний достовірно знав, що потерпілий є малолітнім, або припускав це, або за обставинами справи повинен був і міг це усвідомлювати.

Умисне вбивство жінки, яка перебувала у стані вагітності, за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК кваліфікується за умови, що винний завідомо знав про такий стан потерпілої.

Відповідальність за умисне вбивство заручника (п. 3 ч. 2 ст. 115 КК) настає за умови, що потерпілий був заручником (тобто особою, яка була захоплена чи утримувалася з метою спонукати її родичів, державну або іншу установу, підприємство чи організацію, фізичну або службову особу до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення) і винна особа це усвідомлювала. Дії кваліфікуються як умисне вбивство заручника незалежно від того, чи була винна особа причетною до вчинення злочину, передбаченого ст. 147 КК (захоплення заручника). Разом із тим мотив такого вбивства повинен мати зв'язок із даним злочином. У свою чергу, дії особи, яка вчинила злочин, передбачений ст. 147 КК, і умисно вбила заручника, мають кваліфікуватися за ч. 2 цієї статті за ознакою спричинення тяжких наслідків і за п. 3 ч. 2 ст. 115 КК.

Умисне вбивство визнається вчиненим з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК), якщо винний, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних (шляхом заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування, мучення, у тому числі з використанням вогню, струму, кислоти тощо), психічних чи моральних (шляхом зганьблення честі, приниження гідності, заподіяння тяжких душевних переживань, знущання тощо) страждань, а також якщо воно було поєднане із знущанням над трупом або вчинялося в присутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, що такими діями завдає останнім особливих психічних чи моральних страждань. Не можна кваліфікувати умисне вбивство за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК на тій підставі, що винний в подальшому з метою приховання цього злочину знищив або розчленував труп.

Як вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115 КК), умисне вбивство кваліфікується за умови, що винний, здійснюючи умисел на позбавлення життя певної особи, усвідомлював, що застосовує такий спосіб убивства, який є небезпечним для життя не тільки цієї особи, а й інших людей. При цьому небезпека для життя інших людей має бути реальною. У випадку, коли винний, позбавляючи життя особу, помилково вважав, що робить це таким способом, який є небезпечним для життя потерпілого та інших людей, у той час як той фактично небезпечним не був, вчинене належить кваліфікувати як замах на вчинення злочину, передбаченого п. 5 ч. 2 ст. 115 КК. Якщо при умисному вбивстві, вчиненому небезпечним для життя багатьох осіб способом, позбавлено життя й іншу особу (інших осіб), злочин кваліфікується за пунктами 1 і 5 ч. 2 ст. 115 КК, а якщо заподіяно шкоду її (їхньому) здоров'ю – за п. 5 ч. 2 ст. 115 КК та відповідними статтями КК, що передбачають відповідальність за умисне заподіяння тілесних ушкоджень.

Як учинене з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК) умисне вбивство кваліфікується у випадку, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв'язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном тощо), одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків (одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитися від платежу тощо) або досягти іншої матеріальної вигоди. При цьому не має значення, чи одержав винний ту вигоду, яку бажав одержати внаслідок вбивства, а також коли виник корисливий мотив – до початку чи під час вчинення цього злочину. Якщо умисел на заволодіння майном виник у винного після вбивства, вчиненого з інших мотивів, кваліфікація його дій за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК виключається.

Як умисне вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК), дії винного кваліфікуються, коли він позбавляє іншу особу життя внаслідок явної неповаги до суспільства, нехтування загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, а так само без будь-якої причини чи з використанням малозначного приводу. Якщо крім вбивства з хуліганських мотивів винний вчинив ще й інші хуліганські дії, що супроводжувались особливою зухвалістю чи виключним цинізмом, вчинене кваліфікується за п. 7 ч. 2 ст. 115 і за відповідною частиною ст. 296 КК. Однак не можна кваліфікувати як вчинене з хуліганських мотивів умисне вбивство під час сварки чи бійки, яку розпочав сам потерпілий, а так само з ревнощів, помсти чи з інших мотивів, що виникли на основі особистих стосунків, навіть якщо при цьому було порушено громадський порядок.

Відповідальність за умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК) настає, якщо злочин вчинено з метою не допустити чи припинити правомірну діяльність потерпілого у зв'язку з виконанням ним зазначеного обов'язку, змінити характер останньої, а так само з мотивів помсти за неї, незалежно від часу, що минув з моменту виконання потерпілим своїх обов'язків до вбивства. Слід розуміти, що виконання службового обов'язку – це діяльність особи, яка входить до кола її повноважень, а громадського обов'язку – здійснення спеціально покладених на особу громадських повноважень чи вчинення інших дій в інтересах суспільства або окремих громадян (наприклад, припинення правопорушення, повідомлення органів влади про злочин або про готування до нього). Визначення поняття «близьких родичів» дається в п. 11 ст. 32 Кримінально-процесуального кодексу України.

За п. 9 ч. 2 ст. 115 КК настає відповідальність за умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення. Для кваліфікації умисного вбивства як такого, що вчинене з метою приховати інший злочин, не має значення, чи був винний причетним до злочину, який приховується. Якщо він вчинив умисне вбивство з метою приховати раніше вчинений ним злочин, його дії кваліфікуються за тією статтею КК, якою передбачено відповідальність за приховуваний злочин, та за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК. Дії винного, який вчинив умисне вбивство з метою приховати злочин іншої особи, додатково кваліфікувати ще й за ст. 396 КК не потрібно. Якщо вбивство з метою приховання злочину, вчиненого іншою особою, було заздалегідь обіцяне, відповідальність настає за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК і за пособництво в тому злочині, який приховувався. Дії винного кваліфікуються як умисне вбивство з метою полегшити вчинення іншого злочину незалежно від того, був цей злочин вчинений чи ні.

Умисне вбивство тягне відповідальність за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК, якщо воно було поєднане зі зґвалтуванням потерпілої особи або насильницьким задоволенням із нею статевої пристрасті неприродним способом, тобто відбулося в процесі вчинення зазначених злочинів чи одразу ж після них. При цьому злочинні дії кваліфікуються і за ч. 4 ст. 152 чи ч. 3 ст. 153 КК або ще й за відповідною частиною ст. 15 КК. Умисне вбивство з метою задовольнити статеву пристрасть із трупом також тягне відповідальність за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК. У випадках, коли особу було умисно вбито через певний час після її зґвалтування чи насильницького задоволення з нею статевої пристрасті неприродним способом з метою їх приховання, дії винного кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами ст. 152 або ст. 153 та п. 9 ч. 2 ст. 115 КК.

Умисне вбивство, вчинене на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115 КК), – це умисне позбавлення життя потерпілого, здійснене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов'язується позбавити потерпілого життя, а замовник – вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального чи нематеріального характеру або ж не вчиняти їх. Якщо замовлення умисного вбивства мало форму угоди, відповідальність за п. 11 ч. 2 ст. 115 КК настає незалежно від того, коли були вчинені обіцяні виконавцеві дії – до чи після вбивства, виконав чи не виконав замовник свою обіцянку, збирався він це робити чи ні. До дій матеріального характеру, зокрема, належать сплата виконавцеві винагороди за вчинення вбивства, передача чи збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов'язань тощо. Під діями нематеріального характеру слід розуміти будь-які дії, вчинення чи невчинення яких безпосередньо не пов'язане з матеріальними інтересами виконавця вбивства. У випадках, коли умисне вбивство на замовлення вчиняється з метою одержання від замовника грошей, матеріальних цінностей чи інших вигод матеріального характеру (тобто з корисливих мотивів), дії виконавця кваліфікуються за пунктами 6 і 11 ч. 2 ст. 115 КК. Замовник умисного вбивства, залежно від конкретних обставин справи, повинен визнаватись або підбурювачем, або організатором злочину (якщо тільки він не є його співвиконавцем). Його дії належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 27, п. 11 ч. 2 ст. 115 КК, а за наявності до того підстав – і за іншими пунктами цієї статті (наприклад, за п. 6 – якщо виконавець позбавив особу життя з метою одержання вигод матеріального характеру, за п. 12 – коли вбивство було замовлено групі осіб). Дії замовника умисного вбивства, який одночасно був і співвиконавцем цього злочину, кваліфікуються за пунктами 11 і 12 ч. 2 ст. 115 КК як умисне вбивство, вчинене на замовлення за попередньою змовою групою осіб, а за наявності до того підстав – і за іншими пунктами цієї статті. Якщо замовник, який не є співвиконавцем убивства, керувався корисливими, а виконавець – іншими мотивами, дії замовника кваліфікуються за відповідною частиною ст. 27, пунктами 6 і 11 ч. 2 ст. 115 КК. Відповідальність за п. 11 ч. 2 ст. 115 КК настає лише у випадках, коли замовляється саме умисне вбивство особи, а не якийсь іншій насильницький злочин щодо неї. Якщо замовник доручив заподіяти потерпілому тілесні ушкодження, а виконавець умисно вбив його, замовник несе відповідальність за співучасть у тому злочині, який він організував чи до вчинення якого схилив виконавця, а останній – за той злочин, який він фактично вчинив. У випадку, коли виконавець погодився позбавити потерпілого життя, але з причин, що не залежали від його волі, умисел на вбивство до кінця не довів, дії замовника залежно від конкретних обставин справи кваліфікуються як співучасть у готуванні до умисного вбивства на замовлення чи в замаху на його вчинення.

Вчиненим за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115 КК) умисне вбивство вважається тоді, коли в позбавленні потерпілого життя брали участь декілька осіб (дві й більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його виконання. За цей злочин несуть відповідальність і ті особи, котрі хоча й не вчиняли дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілому, але будучи об'єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, виконали хоча б частину того обсягу дій, який група вважала необхідним для реалізації цього умислу. З урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчиняють убивство за попередньою змовою, до таких дій належать: застосування на початку нападу насильства щодо потерпілого з метою приведення його у безпорадний стан з тим, щоб інший співучасник, скориставшись таким станом, заподіяв потерпілому смерть; подолання опору потерпілого з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим співучасником; усунення певних перешкод, що в конкретній ситуації заважають іншій особі заподіяти потерпілому смерть або істотно ускладнюють це, тощо. Якщо учасники групи діяли узгоджено щодо декількох осіб, хоча кожен з них позбавив життя одного потерпілого, дії кожного зі співучасників розглядаються як умисне вбивство двох або більше осіб, вчинене за попередньою змовою, і кваліфікуються за пунктами 1 і 12 ч. 2 ст. 115 КК.

За п. 13 ч. 2 ст. 115 КК кваліфікуються дії особи, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого ст.ст. 116-118 КК. Відповідальність за повторне умисне вбивство настає незалежно від того, чи була винна особа раніше засуджена за перший злочин, вчинила вона закінчене вбивство чи готування до нього або замах на нього, була вона виконавцем чи іншим співучасником злочину. Якщо винний не був засуджений за раніше вчинене вбивство чи готування до нього або замах на нього, ці його дії підлягають самостійній кваліфікації, а повторно вчинене вбивство кваліфікується за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК. При цьому окремо кваліфікуються діяння й у випадках, коли спочатку було вчинено закінчене умисне вбивство, а потім – готування до такого самого злочину чи замах на нього. При вчиненні декількох умисних убивств за обтяжуючих обставин, передбачених різними пунктами ч. 2 ст. 115 КК, дії винного кваліфікуються за цими пунктами та за п. 13 ч. 2 зазначеної статті з урахуванням повторності. Вбивство не може кваліфікуватися за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК, коли судимість за раніше вчинене вбивство знята чи погашена, коли на момент вчинення нового злочину минули строки давності притягнення до відповідальності за перший злочин, а у випадку, передбаченому ч. 4 ст. 49 КК, – коли особа була звільнена судом від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.

^ Вбивства за пом’якшуючих обставин. Відповідальність за вбивства за пом’якшуючих обставин передбачена ст. 116-118 КК. До них належать:

1) умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого (ст. 116 КК). Стан сильного душевного хвилювання – це психічний стан, при якому інтенсивна емоція протягом нетривалого часу стає домінуючою, значно знижуючи здатність людини усвідомлювати свої дії і керувати ними, майже повністю втрачається функція самоконтролю і самооцінки, звужується до мінімуму вольова сфера, організм людини значною мірою переходить на інстинктивні механізми керування. Раптовість виникнення стану сильного душевного хвилювання означає, що такий стан з'являється миттєво як безпосередня реакція на подразник (подію, слово, жест тощо), яка виникає несподівано, певною мірою приголомшливо для людини.

При кваліфікації слід розуміти, що протизаконне насильство може бути як фізичним, так і психічним. Фізичним насильством може бути заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, нанесення побоїв, позбавлення волі чи вчинення інших насильницьких дій. Психічним насильством може бути висловлення погроз застосувати фізичне насильство, заподіяти моральну чи майнову шкоду.

Систематичне знущання – вчинення не менше трьох раз дій, кожна з яких принижує честь та гідність особистості, завдає їй моральні або психічні страждання. Такі дії можуть полягати, наприклад, у цькуванні, безпідставних звинуваченнях у протиправній або аморальній поведінці, цілеспрямованому висміюванні її дійсних або уявних вад.

Тяжкою образою слід визнавати таке умисне приниження честі та гідності особистості, яке виражене в особливо непристойній формі або за змістом є для конкретної людини особливо образливим;

2) умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після них (ст. 117 КК).

Слід усвідомлювати, що жінка під час пологів або відразу після них перебуває в особливому фізичному і психічному стані, який знижує її спроможність цілковито усвідомлювати свої дії. Саме тому умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини розглядається як вбивство, вчинене за пом'якшуючих обставин. Як зазначається в Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» від 7 лютого 2003 року № 2, умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини слід кваліфікувати за ст. 117 КК, якщо воно вчинене під час пологів або одразу ж після них. Вчинення цих дій через деякий час після пологів за відсутності кваліфікуючих ознак, передбачених ч. 2 ст. 115 КК, тягне відповідальність за ч. 1 зазначеної статті. Суб’єктом цього злочину може виступати лише безпосередньо матір новонародженої дитини;

3) умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або в разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК).

Об'єктивною стороною вбивства при перевищенні меж необхідної оборони є умисне позбавлення життя того, хто посягає, з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання, коли спричинення такого результату явно не відповідає небезпечності посягання чи обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони полягає в умисному заподіянні тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.

Об'єктивною стороною вбивства при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця, є умисне позбавлення життя особи, яка вчинила злочин, під час дій, спрямованих на її затримання і доставку відповідним органам влади, коли спричинення смерті не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця. Затримання відрізняється від необхідної оборони тим, що активно діє не злочинець, а особа, яка вживає заходів для затримання злочинця, якщо при цьому не допущено явної невідповідності засобів затримання характеру і ступеню суспільної небезпечності посягання та обстановці затримання. Як зазначається в Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» від 7 лютого 2003 року № 2, відповідальність за вбивство в разі перевищення меж необхідної оборони або перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, настає лише за умови, що здійснений винним захист явно не відповідав небезпечності посягання чи обстановці, яка склалася.

Умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання, або матір'ю своєї новонародженої дитини, або при перевищенні меж необхідної оборони чи в разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, кваліфікується тільки за цими статтями КК, навіть якщо воно й мало ознаки особливої жорстокості.

^ Злочини проти здоров'я – суспільно небезпечні умисні чи необережні дії (або бездіяльність), спрямовані на заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини (ст.ст. 121–128 КК). Спрямованими на заподіяння шкоди здоров'ю визнаються лише ті злочини, головним безпосереднім об'єктом яких є здоров'я іншої людини. Такими не вважаються злочини, при яких заподіяння шкоди здоров'ю є додатковим наслідком і здоров'я для них є додатковим об'єктом.

Об'єктом усіх злочинів проти здоров'я є здоров'я іншої особи незалежно від її соціальних характеристик, стану та наявних аномалій. Заподіяння шкоди своєму власному здоров'ю утворює склад злочину лише в тих випадках, коли такі дії є способом вчинення іншого злочину (наприклад, ухилення від військової служби шляхом самоскалічення – ст. 409 КК).

^ Поняття тілесного ушкодження. Заподіяння тілесного ушкодження – злочин, який виражається в протиправному і винному заподіянні шкоди здоров'ю іншої особи, коли порушена анатомічна цілісність та фізіологічні функції тканин чи органів потерпілого під час посягання на його здоров'я. Відповідальність за тілесні ушкодження встановлена у ст.ст. 121-125, 128 КК України.

Характер і ступень тяжкості тілесних ушкоджень визначаються судово-медичною експертизою із застосуванням трьох критеріїв: а) патологоанатомічного (медичного), що є головним. Приймаються до уваги міра прояву і характеру негативних змін в організмі потерпілого, а саме – наявність або відсутність небезпеки для його життя, розлад здоров’я, який може мати постійний або тимчасовий характер; б) економічного (додаткового); в) естетичного (додаткового), пов'язаного з наявністю або відсутністю знівечення обличчя потерпілого.

Об’єктивна сторона цих злочинів може виражатися як в дії, так і бездіяльності. Обов’язковими ознаками об’єктивної сторони є вказані в законі злочинні наслідки у вигляді шкоди здоров’ю і причинний зв’язок між діями (бездіяльністю) та наслідками. Дії винного можуть полягати в механічному, фізичному, хімічному або психічному впливі на потерпілого. Завдання шкоди здоров’ю шляхом бездіяльності відбувається, коли винний не вчиняє певних дій, які зобов’язаний був і мав змогу вчинити стосовно іншої людини. Ступінь суспільної небезпеки цих однорідних злочинів залежить від тяжкості заподіяної шкоди здоров’ю потерпілого, від способу і мотиву вчиненого злочину та повторності.

^ Види тілесних ушкоджень. За ступенем тяжкості шкоди здоров’ю потерпілого тілесні ушкодження поділяються на тяжкі тілесні ушкодження, тілесні ушкодження середньої тяжкості та легкі тілесні ушкодження.

Наявність та ступінь тяжкості тілесних ушкоджень встановлюється судово-медичним експертом за методикою, визначеною Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затвердженими наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року № 6.

До тяжких тілесних ушкоджень належать тілесні ушкодження: 1) небезпечні для життя в момент заподіяння чи 2) такі, що спричинили втрату будь-якого органу або його функцій, 3) психічну хворобу або 4) інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або 5) переривання вагітності чи 6) непоправне знівечення обличчя.

Небезпечними для життя визначаються ушкодження життєво важливих органів, які в момент заподіяння чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і які без надання медичної допомоги за звичайним своїм перебігом закінчуються чи можуть закінчитися смертю.

Втрата будь-якого органу або його функцій – це втрата зору, слуху, руки, ноги, язика, репродуктивної здатності.

Під психічною хворобою слід розуміти психічне захворювання, яке настало внаслідок отриманих ушкоджень.

Інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, становить собою безпосередньо поєднаний з отриманим ушкодженням послідовно розвинутий хворобливий процес. Стійкою втратою працездатності є незворотна втрата функції, яка не поновлюється.

Ушкодження, що спричинило переривання вагітності, незалежно від її строку, належить до тяжких за умов, що між цим ушкодженням і перериванням вагітності є прямий причинний зв'язок. Методику проведення експертиз з цього приводу викладено в Правилах проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів у бюро судово-медичної експертизи, затверджених наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року № 6.

Непоправне знівечення обличчя визначається таким, коли ушкодження обличчя потерпілого не може бути виправним без хірургічного втручання. Однак слід розуміти, що само поняття знівечення не є медичним. Кваліфікацію ушкодження обличчя як знівечення здійснюють слідчий та суд на підставі загальновизнаних естетичних норм.

Відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження передбачається залежно від обставин його вчинення ст.ст. 121, 123, 124 КК, у випадку необережного нанесення тяжкого тілесного ушкодження – ст. 128 КК.

^ Тілесні ушкодження середньої тяжкості характеризуються такими ознаками: у момент заподіяння вони не є небезпечними для життя потерпілого і не мають таких наслідків, які передбачені для тяжких тілесних ушкоджень, спричиняють тривалий розлад здоров’я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину.

До ушкоджень, які спричиняють тривалий розлад здоров’я, належить розлад здоров’я строком понад три тижні (більш як 21 день). При цьому під розладом здоров’я слід розуміти безпосередньо пов’язаний з ушкодженням послідовно розвинутий хворобливий процес. Під ушкодженнями, які спричиняють значну стійку втрату працездатності менш ніж на одну третину, треба розуміти втрату загальної працездатності від 10 до 33 %.

Відповідальність за умисне тілесне ушкодження середньої тяжкості передбачається ст. 122 КК, необережного – ст. 128 КК.

^ Легкими тілесними ушкодженнями вважаються тілесні ушкодження, які, по-перше, не містять ознак тяжких тілесних ушкоджень чи ушкоджень середньої тяжкості, по-друге, викликають короткочасний розлад здоров’я потерпілого чи незначну стійку втрату працездатності (ч. 2 ст. 125 КК) або не спричинюють зазначених наслідків (ч. 1 ст. 125 КК). Легке тілесне ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров’я чи незначної стійкої втрати працездатності, – це ушкодження, що має незначні скороминучі наслідки тривалістю не більш як шість днів. Короткочасним слід вважати розлад здоров’я тривалістю понад шість днів, але не більше як три тижні (21 день). Під незначною стійкою втратою працездатності слід розуміти втрату загальної працездатності до 10 %. Відповідальність за умисне легке тілесне ушкодження передбачається ст. 125 КК.

^ Злочинами у сфері медичної діяльності слід вважати злочини, які вчиняє спеціальний суб’єкт – медичний або фармацевтичний працівник. Такими злочинами за Кримінальним кодексом є: 1) незаконна лікувальна діяльність (ст. 138 КК); 2) ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139 КК); 3) неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140 КК); 4) порушення прав пацієнта (ст. 141); 5) незаконне проведення дослідів над людиною (ст. 142); 6) порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143 КК); 7) насильницьке донорство (ст. 144 КК); 8) незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145 КК).

^ Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини (ст. 149). Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні відносини, пов’язаним зі свободою, честю та гідністю людини. Згідно з ч. 2 та ч. 3 ст. 149 КК додатковим факультативним безпосереднім об’єктом цього злочину можуть бути відносини, пов’язані зі здоров’ям людини, її життям, встановленим порядком здійснення посадовими особами своїх повноважень, а також пов’язані з правом дитини виховуватися в сім’ї з батьками та з правом батьків виховувати дитину.

Об’єктивна сторона цього складу злочину може виражатися в таких формах: 1) торгівля людьми; 2) здійснення іншої незаконної угоди, об’єктом якої є людина; 3) вербування людини; 4) переміщення людини; 5) переховування людини; 6) одержання людини.

Під торгівлею слід розуміти передачу та отримання людини у фактичну, а не юридичну, незаконну власність за певну грошову винагороду. Вербування людини – це дії, пов’язані із схилянням особи працювати чи надавати послуги за певних умов, як правило, за матеріальну винагороду. Переміщення людини – це вчинення суб'єктом злочину будь-яких дій з переміщення в просторі потерпілої особи з одного місця в інше. Переховування людини – це вчинення суб’єктом злочину будь-яких дій, спрямованих на те, щоб унеможливити або утруднити встановлення того, де на даний час перебуває потерпіла особа. Під передачею людини слід розуміти вчинення однією особою певних дій, пов'язаних із наданням потерпілого іншій особі (одержувачеві). Під одержанням людини слід розуміти заволодіння людиною чи її утримання особою, якій людина була передана. Вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини можливі лише шляхом використання суб'єктом злочину обману, шантажу та уразливого стану потерпілої особи.

Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 149 КК України, виражається в прямому умислі з обов’язковою ознакою – корисливим мотивом. При здійсненні іншої незаконної угоди, об’єктом якої є людина, а так само при вербуванні, переміщенні, переховуванні, передачі або одержанні людини, у тому числі внаслідок торгової угоди, мотиви можуть бути різними. Тому для цих дій мотив є факультативною ознакою.

Для вербування, переміщення, переховування, передачі та одержання людини обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є мета злочину, а саме експлуатація потерпілої особи.

Суб’єктом цього злочину є особа, яка досягла 16-річного віку. Ч. 2 ст. 149 КК України передбачається здійснення цього злочину спеціальним суб’єктом – службовою особою шляхом використання свого службового становища, а також особою, від якої потерпілий перебуває в матеріальній чи іншій залежності. Частини 2 та 3 цієї статті передбачають кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки цього злочину.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2008 Укладачі iconНавчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2008 Укладачі
Методичні вказівки, плани семінарських занять, нормативні джерела, рекомендована література, тестове завданя 48
Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2008 Укладачі iconНавчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2011 Рекомендовано до видання
Призначення покарання: Навчально-методичний посібник / Авт кол.; Відп ред. В. О. Туляков. – О.:, 2011. с
Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2008 Укладачі iconНавчальний план з дисципліни «Державна служба в Україні» для студентів денної І заочної форм навчання, слухачів Інституту підготовки професійних суддів І магістратури державної служби

Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2008 Укладачі iconНавчально-методичний посібник для студентів професійно-кваліфікаційного рівня "бакалавр" за напрямом підготовки 0902
З-38 Технологічні основи машинобудування: Навчально-методичний посібник. – Суми: Вид-во СумДУ, 2004. – 98 с
Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2008 Укладачі iconПолітична історія України навчально-методичний посібник
Навчально-методичний посібник «Політична історія України» з базового курсу для студентів інженерно-технічних, економічних І гуманітарних...
Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2008 Укладачі iconНавчально-методичний посібник для Інституту прокуратури та слідства Одеса 2011 Колектив авторів: Албул С. В
Балобанова Д. О., канд юрид наук, доцент – тема 1 Загальної частини; тема 42 Особливої частини
Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2008 Укладачі iconНавчально-методичний посібник для Інституту прокуратури та слідства Одеса 2011 Колектив авторів: Албул С. В
Балобанова Д. О., канд юрид наук, доцент – тема 1 Загальної частини; тема 42 Особливої частини
Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2008 Укладачі iconНавчально-методичний посібник для студентів напряму підготовки "Початкова освіта " денної та заочної форми навчання
Двокрилля: математика+мистецтво: навчально-методичний посібник для студентів напряму підготовки 040201 Математика*
Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2008 Укладачі iconНавчально-методичний посібник для середніх загальноосвітніх шкіл з поглибленим вивченням біології
Планування роботи дошкільного навчального закладу. Навчально-методичний посібник
Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2008 Укладачі iconНавчально-методичний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів
Шамне А. В. Основи самостійного вивчення курсу загальної психології : навчально-методичний посібник для студентів вищих педагогічних...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи