Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2008 Укладачі icon

Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2008 Укладачі




НазваНавчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2008 Укладачі
Сторінка3/11
Дата01.06.2013
Розмір2.04 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
Тема 4. Кваліфікації злочинів проти власності


Під час вивчення цієї теми студенти повинні вивчити і запам’ятати такі питання та визначення.

^ Родовим об’єктом злочинів проти власності є охоронювані нормами кримінального права суспільні відносини з приводу володіння, користування та розпорядження майном.

^ Безпосереднім об’єктом є конкретна форма власності, посягання на яку не впливає на кваліфікацію злочину, але її встановлення зумовлює виявлення родового об’єкту – власності та має доказове значення.

Предметом злочинів проти власності може бути:

  • майно – речі матеріального світу, яким притаманні спеціальні ознаки фізичного, економічного (грошова оцінка) та юридичного характеру;

  • право на майно (ст.ст. 189-190 КК) – це набута в результаті дій потерпілого можливість для винного користуватися, володіти і розпоряджатися чужим майном (передача чи видача відповідних документів);

  • дії майнового характеру (ст.189 КК) – це дії потерпілого, не вчинення яких призвело б до розтрати винним свого майна або до затрати ним певної праці до примноження або покращення якості свого майна.

Більшість злочинів проти власності сконструйовані як матеріальні склади злочинів, окрім розбою, вимагання та погрози знищення майна, які мають усічений склад злочину.

Діяння в злочинах проти власності виявляється у формі дії. Тільки заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст.192 КК) та необережне знищення або пошкодження майна (ст.196 КК) можуть бути вчинені шляхом бездіяльності.

^ Злочинні наслідки виявляються у заподіяння майнової шкоди, тобто вони мають матеріальний характер. Лише у випадку заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст.192 КК) шкода набуває форми неотриманої вигоди.

Для багатьох злочинів проти власності спосіб вчинення злочину набуває значення обов’язкової ознаки складу злочину.

^ Суб’єктивна сторона характеризується умисною формою вини, для більшості злочинів характерним є прямий умисел. Окремі злочини проти власності – знищення або пошкодження майна (ст.ст. 194, 196 КК), порушення обов’язків щодо охорони майна (ст.197 КК) – можуть бути вчинені як умисно, так і з необережності.

Суб’єкт злочинів проти власності – загальний, за виключенням привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК), де спеціальний суб’єкт є обов’язковою ознакою складу злочину. Вік кримінальної відповідальності за злочини проти власності – 16 років, крім крадіжки (ст. 185 КК), грабежу (ст. 186 КК), розбою (ст. 187 КК), вимагання (ст. 189 КК), умисного знищення або пошкодження майна за обтяжуючих обставин (ч. 2 ст. 194 КК), за вчинення яких відповідальність настає з 14-річного віку.

В залежності від мети злочини проти власності можна поділити на корисливі та некорисливі, при цьому в корисливих посяганнях виокремлюють злочини, пов’язані з незаконним обертанням майна на свою користь та не пов’язані з таким обертанням.

^ Корисливі злочини, які пов’язані з протиправним обертанням чужого майна на свою користь чи користь інших осіб, називаються викраденнями (ст.ст. 185-191 КК). Ознаки викрадення:

  • протиправність вилучення майна з фондів власника або уповноваженої особи;

  • безоплатність вилучення;

  • заподіяння власникові чи іншому володільцеві реальної і прямої майнової шкоди;

  • обертання чужого майна на свою користь чи користь інших осіб.

Форми викрадення визначаються способом заволодіння майном: 1) крадіжка (ст. 185 КК) – таємний; 2) грабіж (ст. 186 КК) – відкритий; 3) розбій (ст. 187 КК) – напад, поєднаний із насильством або з погрозою його застосування; 4) вимагання (ст. 189 КК) – вимога передачі майна, права на майно або вчинення дій майнового характеру під погрозою; 5) шахрайство (ст. 190 КК) – обман чи зловживання довірою; 6) привласнення (ст. 191 КК); 7) розтрата (ст. 191 КК); 8) заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК).

Кваліфікація окремих форм викрадення залежить від особливостей предмета злочину – викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання (ст. 188-1 КК).

Деякі кваліфікуючі ознаки викрадень узагальнено передбачені приміткою до ст. 185 КК. До них належать: повторність, значний, великий та особливо великий розмір викрадення. Крім того, до таких ознак можна віднести проникнення в житло, інше приміщення чи сховище.

Повторністю при викраденнях визнається вчинення особою крадіжки, грабежу, вимагання, шахрайства, привласнення, розтрати або заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем (ст.ст. 185, 186, 189-191 КК), якщо раніше ця особа вчинили будь-який з цих злочинів, а також розбій (ст. 187 КК) та викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства (ст. 262 КК).

При вчиненні декількох викрадень особою, яка не має судимості, кваліфікація злочинів здійснюється таким чином. При тотожності злочинів (наприклад, дві крадіжки) друга крадіжка кваліфікується за ч. 2 ст. 185 КК, епізод раніше вчиненого злочину ставиться у вину обвинуваченому та служить підставою для визнання злочину вчиненим повторно. Якщо повторність становлять викрадення, передбачені різними статтями КК (наприклад, крадіжка та шахрайство), дії винного слід кваліфікувати за сукупністю двох статей, але при кваліфікації другого злочину враховувати ознаку повторності.

Повторність викрадення слід відмежовувати від продовжуваного злочину, який є єдиним злочином. Продовжуваний злочин складається з низки тотожних дій, які мають загальну мету та охоплюється єдиним умислом винного.

Житло – це житловий будинок чи житлове приміщення, які призначені для постійного чи тимчасового проживання людей, а також ті їхні складові частини, які використовуються для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людини. Інше приміщення – це різноманітні постійні, тимчасові, стаціонарні або пересувні будівлі чи споруди, призначені для розміщення людей чи матеріальних цінностей. Під сховищем слід розуміти частину території, відведену для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, яка обладнана огорожею або технічними засобами чи забезпечена іншою охороною, а також залізничні цистерни, контейнери, рефрижератори, сейфи і тому подібні сховища.

Проникнення – це вторгнення в житло, інше приміщення чи сховище з метою вчинення крадіжки, грабежу чи розбою. Спосіб проникнення значення для кваліфікації не має, але воно має бути вчиненим проти волі власника. Ця кваліфікуюча ознака існує лише тоді, коли проникнення до житла, іншого приміщення або сховища здійснювалося з метою заволодіння чужим майном.

Особливе значення при кваліфікації викрадення має розмір завданої шкоди, який є однією з підстав розмежування адміністративного делікту (дрібне викрадення) та злочину. Дрібне викрадення завдає шкоду, яка не перевищує 0,2 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. На підставі п. 5 Підрозділу 1 «Особливості справляння податку на доходи фізичних осіб» Розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 р. та згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України „Про деякі питання застосування судами України адміністративного та кримінального законодавства у зв'язку з набранням чинності Законом України від 22.05.2003 р. „Про податок з доходів фізичних осіб” від 28 травня 2004 р. № 9 сума неоподаткованого мінімуму доходів громадян у частині кваліфікації діянь за адміністративним та кримінальним законодавством встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 Розділу IV цього Кодексу для відповідного року (50 % прожиткового мінімуму, який встановлений на 1 січня відповідного року). Сума збитку визначається на момент вчинення злочину однією особою чи групою осіб.

Кримінальний закон встановлює такі кваліфікуючі ознаки за розміром завданої шкоди:

    1. значна шкода – визначається сукупністю 2 умов: врахування матеріального становища потерпілого та наявність збитків на суму від 100 до 250 неоподаткованих мінімумів доходів громадян;

    2. великий розмір – збитки на суму від 250 до 600 неоподаткованих мінімумів доходів громадян;

    3. особливо великий розмір – збитки на суму від 600 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

^ Крадіжка (ст. 185 КК) – це таємне викрадення чужого майна. Таємним визнається таке викрадення, здійснюючи яке винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілих чи інших осіб. Таємним викрадення є і в разі, коли воно вчиняється в присутності потерпілого чи інших осіб, які через свій фізіологічний чи психічний стан (сон, сп’яніння, малолітство, психічне захворювання тощо) не усвідомлюють факту протиправного вилучення майна.

Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном або його утримання, належить кваліфікувати як грабіж.

^ Грабіж (ст. 186 КК) – це відкрите викрадення чужого майна. Відкритим визнається викрадення, що здійснюється в присутності інших осіб, які розуміють протиправний характер дій винного, а він, у свою чергу, усвідомлює цю обставину. У разі, коли винний вже отримав можливість розпорядитися, користуватися протиправно вилученим майном і застосовує насильство лише з метою звільнення від затримання, його дії кваліфікуються залежно від способу вилучення майна як крадіжка або простий грабіж, застосування ж насильства утворює окремий злочин проти особи.

Грабіж може бути насильницький, тобто поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого (не призвело до короткочасного розладу здоров’я або незначної втрати працездатності), або з погрозою застосування такого насильства та ненасильницький. Застосування насильства або погроза його застосування утворюють кваліфікований склад грабежу (ч. 2 ст. 186 КК).

^ Розбій (ст. 187 КК) – це напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства. Розбій визнається закінченим з моменту нападу.

Розбій визнається вчиненим повторно тільки після іншого розбою та бандитизму (ст. 257 КК). Якщо в процесі розбою було умисно заподіяно тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого або останнього було умисно вбито, дії винної особи належить кваліфікувати за сукупністю злочинів – за ч. 4 ст. 187 і ч. 2 ст. 121 або п. 6 ч. 2 ст. 115 КК.

Застосування до потерпілого без його згоди спиртних напоїв, наркотичних засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіння чужим майном належить розглядати як насильство та в залежності від небезпеки цього насильства кваліфікувати як насильницький грабіж або розбій.

^ Вимагання (ст. 189 КК) – це вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці. Предметом вимагання може бути не лише майно, а й права на майно чи дії майнового характеру.

Погроза спрямована на майбутнє, тому, якщо вона реалізується негайно поряд із заволодінням майном, такі дії слід кваліфікувати як грабіж чи розбій. Вимагання визнається закінченим з моменту пред’явлення вимоги, поєднаної з погрозою. Якщо винний через відмову потерпілого виконати його вимоги реалізує погрозу, його дії слід кваліфікувати за сукупністю ст. 189 та відповідної статті Особливої частини (ст. 122 тощо).

Погроза вбивством при вимаганні є кваліфікуючою ознакою (ч. 2 ст. 189 КК), тому додаткової кваліфікації за ст. 129 КК не потребує. Вимагання, поєднане з умисним вбивством, кваліфікується за сукупністю ч. 3 або ч. 4 ст. 189 та п. 6 ч. 2 ст. 115 КК.

^ Шахрайство (ст. 190 КК) – це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Обман або зловживання довірою супроводжуються добровільною передачею майна потерпілим винному, на відміну від інших форм викрадення.

Шахрайство слід відмежовувати від заподіяння майнової шкоди шляхом обману чи зловживання довірою (ст. 192 КК). При шахрайстві відбувається вилучення майна з фонду власника або іншого володільця, тоді як при заподіянні майнової шкоди винний отримує майнову вигоду шляхом використання майна, яке лише мало ще перейти у власність тієї чи іншої особи.

Кваліфікуючою ознакою шахрайства є особливий вид обману – незаконні операції з використанням електронно-обчислювальної техніки (ч. 3 ст. 189 КК).

^ Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК). Особливістю цих трьох самостійних форм викрадення є специфічне відношення винного до майна, яким він заволодів: до вчинення злочину особа на законних підставах мала повноваження відносно цього майна (воно було ввірене особі чи перебувало в її віданні).

Привласнення полягає в протиправному і безоплатному вилученні (утриманні, неповерненні) винним чужого майна, яке знаходилось у його правомірному володінні, з наміром в подальшому обернути його на свою користь чи користь третіх осіб. Розтрата передбачає незаконне і безоплатне витрачання (споживання, продаж, безоплатну передачу, обмін тощо) винним чужого майна, яке йому ввірене чи перебувало в його віданні. За ч. 1 ст. 191 КК відповідальність несе загальний суб’єкт; за ті самі дії, що вчинила службова особа, відповідальність настає за ч. 2 ст. 191 КК. Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем відбувається тоді, коли службова особа незаконно обертає чуже майно на свою користь чи користь третіх осіб, використовуючи при цьому своє службове становище, при цьому майно може й не бути ввірене безпосередньо винному або не перебувати у його віданні.

^ Викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання (ст. 188-1 КК). Самовільним використанням електричної або теплової енергії, що є способом її викрадення, визнається її використання без приладів обліку (якщо використання приладів обліку обов'язкове) або внаслідок умисного пошкодження приладів обліку чи в будь-який інший спосіб. Обов’язковою ознакою є спричинення такими діями значної шкоди. Кваліфікуючою ознакою є завдання шкоди у великих розмірах. Згідно з приміткою до статті шкода визнається значною, якщо вона в 100 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а завданою у великих розмірах – якщо вона в 250 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

^ Корисливі злочини проти власності, не пов’язанні з обертанням майна на свою користь чи користь третіх осіб (ст.ст. 192, 193, 197-1, 198 КК). Ці злочини не пов’язані з вилученням майна з чужих фондів, винний отримує вигоду без заволодіння чужим майном.

^ Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192 КК). Об’єктивна сторона полягає в отриманні винним матеріальної вигоди за рахунок власника або законного володільця в результаті використання майна, яке лише мало надійти в розпорядження власника і поповнити його майновий фонд. Особливістю наслідків цього злочину є те, що вони складаються не лише з прямих матеріальних збитків, а й з неотриманої вигоди. Обов’язковою ознакою є заподіяння значної майнової шкоди, яка, згідно з приміткою до ст. 192 КК, визначається як така, що у 50 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян. Кваліфікуючою ознакою є заподіяння майнової шкоди у великих розмірах (у 100 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян).

^ Привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося в неї (ст. 193 КК). Предметом цього злочину є майно, яке має особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність, а також скарб. Згідно із ст. 337 Цивільного кодексу особа, яка знайшла загублену річ, зобов’язана негайно повідомити про це особу, яка її загубила, або власника речі й повернути знайдену річ цій особі. Якщо особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, або місце її перебування невідомі, особа, яка знайшла загублену річ, зобов’язана заявити про знахідку міліції або органу місцевого самоврядування. Скарбом є закопані в землі чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності. Особа, яка виявила скарб, набуває права власності на нього, окрім випадків виявлення скарбу, що є пам’яткою історії та культури, права власності на яку набуває держава (ст. 343 ЦК).

^ Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво (ст. 197-1 КК) – це зайняття земельної ділянки, яка належить іншій особі, без належних правових підстав або будівництво будівель чи споруд на такій ділянці. Злочин визнається закінченим за умови завдання значної шкоди законному володільцю або власнику ділянки. Відповідно до примітки до статті, шкода визнається значною, якщо вона у 100 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Кваліфікуючою ознакою є вчинення зазначених дій щодо земельних ділянок особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель.

^ Придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом (ст. 198 КК) – це заздалегідь необіцяне придбання або отримання, зберігання чи збут майна, завідомо одержаного злочинним шляхом за відсутності ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. Майно, здобуте злочинним шляхом, – це майно, здобуте як шляхом вчинення злочину, так і шляхом вчинення діяння, яке містить ознаки злочину, але внаслідок передбачених законом обставин не тягне кримінальної відповідальності. Злочинний спосіб, у який здобуто таке майно, для кваліфікації діяння за ст. 198 КК значення не має. Незаконне поводження з деякими предметами утворює самостійний склад злочину: зброя, бойові припаси, вибухові речовини (ст. 263 КК), радіоактивні матеріали, легкозаймисті та отруйні речовини (ст. 267 КК), наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори (ст.ст. 307, 309, 311 КК), тому додаткової кваліфікації за ст. 198 КК не потребує.

Придбання, отримання, зберігання чи збут майна не повинні бути заздалегідь обіцяними. Якщо вчинення таких дій було обіцяно винним до вчинення злочину, він є співучасником злочину, а саме посібником (ч. 5 ст. 27 КК). Якщо винний систематично вчиняв такі дії, його теж слід вважати співучасником, бо систематичний характер свідчить про наявність мовчазної згоди на подальші випадки придбання та збуту майна.

Придбання, отримання, зберігання чи збут майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, утворює склад злочину, передбаченого ст. 198 КК, за відсутності ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, які характеризуються тим, що дії винного спрямовані на надання статусу легальних коштам, здобутим злочинним шляхом.

^ Некорисливі злочини проти власності (ст.ст. 194-197 КК) – це злочини, пов’язані із заподіянням шкоди власнику майна, але суб’єктивна сторона яких не містить у собі корисний мотив.

^ Умисне та необережне знищення або пошкодження майна (ст.ст. 194, 196 КК). Предметом злочину може бути будь-яке майно, як рухоме, так і нерухоме, крім окремих його видів, знищення чи пошкодження яких передбачено КК як спеціальний вид знищення чи пошкодження майна (ст. 245 КК – знищення або пошкодження лісових масивів, ст. 298 КК – нищення, руйнування чи псування пам’яток історії або культури).

Знищення та пошкодження майна може статися при вчиненні інших злочинів, наприклад терористичного акту (ст. 258 КК), бандитизму (ст. 257 КК) та ін. У таких випадках може додатково застосовуватися лише ч. 2 ст. 194 КК тоді, коли ч. 2 ст. 194 КК передбачає більш суворе покарання, ніж спеціальна норма.

При умисному знищенні або пошкодженні чужого майна (ч. 1 ст. 194 КК) необхідним є настання наслідків у вигляді майнової шкоди у великих розмірах. Шкода у великих розмірах – ознака оціночна. Вирішення питання про те, чи є заподіяна шкода великою, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи (вартості майна, обсягу, кількості предметів, значущості його для власника, матеріального становища потерпілого тощо).

Кваліфікуючими ознаками за ч. 2 ст. 194 КК є:

  • загально небезпечний спосіб вчинення злочину (підпал, вибух тощо);

  • заподіяння майнової шкоди в особливо великих розмірах (оціночне поняття);

  • спричинення загибелі людей (сталася смерть хоча б 1 людини) чи інших тяжких наслідків (оціночне поняття – заподіяння тяжких тілесних ушкоджень 1 або кільком особам, середньої тяжкості тілесних ушкоджень 2 або більше особам, виведення з ладу повністю або на тривалий час важливих споруд, техніки, тривале припинення або дезорганізація роботи підприємств, установ тощо).

За наявності умислу до загибелі людей дії винного повинні кваліфікуватися за ч. 2 ст. 194 КК та відповідною статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за злочини проти життя та здоров’я особи.

Умовою кримінальної відповідальності за необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196 КК) є спричинення тяжких тілесних ушкоджень або загибелі людей.

^ Умисне пошкодження об'єктів електроенергетики (ст. 194-1 КК) є спеціальним видом умисного знищення або пошкодження майна за ознакою предмета злочину (об’єкти електроенергетики). Відповідальність за умисне пошкодження або руйнування об'єктів електроенергетики настає лише за умови, якщо ці дії призвели або могли призвести до порушення нормальної роботи цих об'єктів або спричинили небезпеку для життя людей.

^ Погроза знищення майна (ст. 195 КК) – полягає в залякуванні негайно або в майбутньому знищити певне майно, яке є для винного чужим. Погроза знищення чужого майна утворює склад злочину, передбаченого ст. 195 КК, лише у випадках, коли винний погрожує це зробити шляхом підпалу, вибуху або іншим загально небезпечним способом.

Умовою кримінальної відповідальності є реальність погрози, тобто наявність реальних підстав у потерпілого побоюватися здійснення цієї погрози.

Найчастіше ст. 195 КК не має самостійного застосування. Винний погрожує знищити майно за якихось антисоціальних мотивів, у такому разі погроза охоплюється складом злочину, передбаченого ст. 296 КК (хуліганство), або є способом вчинення, наприклад, вимагання (ст. 189 КК) і не потребує додаткової кваліфікації за ст. 195 КК. Якщо погроза практично реалізована, дії винного кваліфікуються за ст. 194 КК.

^ Порушення обов’язків щодо охорони майна (ст. 197 КК). Суспільна небезпека злочину полягає в полегшенні протиправної діяльності інших осіб, які вчиняють посягання на власність, створенні передумов для небезпечного впливу на матеріальні цінності стихійних сил природи та інших негативних факторів.

Предметом злочину виступає чуже майно, зберігання чи охорона якого були доручені винній особі. Злочин існує тільки при настанні тяжких наслідків для власника майна. Тяжкі наслідки – оціночна категорія, яка підлягає встановленню в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.

Відповідальність за ст. 197 КК настає лише в разі, якщо особа була не лише зобов’язана, а й мала реальну можливість виконати належним чином покладені на неї обов’язки із зберігання чи охорони чужого майна.

Умисне сприяння особою, якій доручено зберігання чи охорона чужого майна, заподіянню тяжких наслідків для власника шляхом викрадення, знищення чи пошкодження майна є пособництвом у вчиненні відповідного злочину і потребує кваліфікації за ч. 5 ст. 27 і відповідною статтею Особливої частини КК (ст.ст. 185, 194 КК). Невиконання службовою особою своїх службових обов’язків, у тому числі пов’язаних з охороною та зберіганням чужого майна, через несумлінне ставлення до них розглядається як службова недбалість і кваліфікується за ст. 367 КК.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2008 Укладачі iconНавчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2008 Укладачі
Методичні вказівки, плани семінарських занять, нормативні джерела, рекомендована література, тестове завданя 48
Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2008 Укладачі iconНавчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2011 Рекомендовано до видання
Призначення покарання: Навчально-методичний посібник / Авт кол.; Відп ред. В. О. Туляков. – О.:, 2011. с
Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2008 Укладачі iconНавчальний план з дисципліни «Державна служба в Україні» для студентів денної І заочної форм навчання, слухачів Інституту підготовки професійних суддів І магістратури державної служби

Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2008 Укладачі iconНавчально-методичний посібник для студентів професійно-кваліфікаційного рівня "бакалавр" за напрямом підготовки 0902
З-38 Технологічні основи машинобудування: Навчально-методичний посібник. – Суми: Вид-во СумДУ, 2004. – 98 с
Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2008 Укладачі iconПолітична історія України навчально-методичний посібник
Навчально-методичний посібник «Політична історія України» з базового курсу для студентів інженерно-технічних, економічних І гуманітарних...
Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2008 Укладачі iconНавчально-методичний посібник для Інституту прокуратури та слідства Одеса 2011 Колектив авторів: Албул С. В
Балобанова Д. О., канд юрид наук, доцент – тема 1 Загальної частини; тема 42 Особливої частини
Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2008 Укладачі iconНавчально-методичний посібник для Інституту прокуратури та слідства Одеса 2011 Колектив авторів: Албул С. В
Балобанова Д. О., канд юрид наук, доцент – тема 1 Загальної частини; тема 42 Особливої частини
Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2008 Укладачі iconНавчально-методичний посібник для студентів напряму підготовки "Початкова освіта " денної та заочної форми навчання
Двокрилля: математика+мистецтво: навчально-методичний посібник для студентів напряму підготовки 040201 Математика*
Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2008 Укладачі iconНавчально-методичний посібник для середніх загальноосвітніх шкіл з поглибленим вивченням біології
Планування роботи дошкільного навчального закладу. Навчально-методичний посібник
Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2008 Укладачі iconНавчально-методичний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів
Шамне А. В. Основи самостійного вивчення курсу загальної психології : навчально-методичний посібник для студентів вищих педагогічних...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи