Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2008 Укладачі icon

Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2008 Укладачі




НазваНавчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2008 Укладачі
Сторінка7/11
Дата01.06.2013
Розмір2.04 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
^

Тема 8. Кваліфікація злочинів у сфері службової діяльності



Під час вивчення цієї теми студенти повинні з’ясувати і запам’ятати такі визначення та питання.

^ Родовим об’єктом злочинів у сфері службової діяльності є суспільні відносини, що забезпечують авторитет та правомірну діяльність адміністрації державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ чи організацій незалежно від форм власності.

^ Об’єктивна сторона виявляється, як правило, у формі дії (ст.ст. 365, 366, 368, 369, 370 КК), і лише в окремих випадках як у формі дії, так і бездіяльності (ст.ст. 364, 367 КК).

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони деяких складів злочинів є заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб (ч.ч. 1 ст.ст. 364, 365, 367 КК), чи спричинення тяжких наслідків (ч.ч. 2 ст.ст. 364, 365, 366, 367 КК). Склади цих злочинів матеріальні, тому під час їх кваліфікації необхідно встановити наявність причинного зв’язку між протиправним діянням службових осіб і наслідками, що настали.

Істотна шкода може полягати в заподіянні: 1) матеріальних збитків, визначення яких дається в п. 3 примітки до ст. 364 КК; 2) нематеріальної шкоди, яка виявляється в порушенні конституційних прав, свобод та інтересів людини і громадянина, підриві авторитету державних органів, органів місцевого самоврядування, дестабілізації організаційної діяльності підприємств, установ чи організацій незалежно від форм власності.

Тяжкі наслідки також можуть полягати в заподіянні як матеріальних збитків (визначення дається в п. 4 примітки до ст. 364 КК), так і нематеріальної шкоди (наприклад, створення аварійної ситуації з людськими жертвами тощо).

Злочини у сфері службової діяльності можуть бути і з формальним складом (ч. 1 ст. 366, ст.ст. 368-370 КК). Вони вважаються закінченими з моменту вчинення діяння незалежно від настання наслідків.

^ Суб’єктивна сторона злочинів у сфері службової діяльності характеризується, як правило, наявністю умисної форми вини (ст.ст. 364-366, 368–370 КК), і лише службова недбалість (ст. 367 КК) вчиняється через необережність у вигляді злочинної недбалості. У деяких випадках обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є мотив вчинення злочину (ст. 364 КК).

Суб’єкт злочинів у сфері службової діяльності спеціальний – службова особа, визначення якої дається в п. 1 примітки до ст. 364 КК. Винятком є лише давання хабара (суб’єкт цього злочину загальний).

У п. 1 примітки до ст. 364 КК передбачено, що службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням. Згідно з п. 2 примітки до ст. 364 КК службовими особами також визнаються іноземці або особи без громадянства, які виконують обов'язки, зазначені в п. 1 цієї примітки.

Пленум Верховного Суду України в постанові „Про судову практику у справах про хабарництво” від 26 квітня 2002 р. № 5 роз’яснює, що слід розуміти під ознаками службової особи. До представників влади належать, зокрема, працівники державних органів та їхнього апарату, які наділені правом у межах своєї компетенції ставити вимоги, а також приймати рішення, обов'язкові для виконання юридичними і фізичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості.

Організаційно-розпорядчі обов'язки – це обов'язки із здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо).

Адміністративно-господарські обов'язки – це обов'язки з управління або розпорядження державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є в начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо.

Особа є службовою не тільки тоді, коли вона здійснює відповідні функції чи виконує обов'язки постійно, а й тоді, коли вона робить це тимчасово або за спеціальним повноваженням, за умови, що зазначені функції чи обов'язки покладені на неї правомочним органом або правомочною службовою особою.

Працівники підприємств, установ, організацій, які виконують професійні (адвокат, лікар, вчитель тощо), виробничі (наприклад, водій) або технічні (друкарка, охоронник, тощо) функції, можуть визнаватися службовими особами лише за умови, що поряд із цими функціями вони виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов'язки.

Поняття „службова особа” не слід ототожнювати з поняттям „державний службовець” чи „посадова особа”, адже вони різні за змістом.

Згідно із ст. 1 Закону України „Про державну службу” державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їхньому апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Посадовими особами відповідно до ст. 2 вказаного Закону вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їхнього апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

Отже, визначення службової особи ширше, ніж визначення державного службовця і посадової особи, тобто не кожна службова особа є державним службовцем або посадовою особою.

В юридичній літературі часто постає питання про співвідношення злочинів у сфері службової діяльності з корупційними діяннями.

Під корупцією у ст. 1 Закону України „Про боротьбу з корупцією” розуміється діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

Корупційними діяннями, згідно з цим Законом, є:

а) незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв'язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості;

б) одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.

Дослідження злочинів у сфері службової діяльності, а також аналіз змісту Закону України „Про боротьбу з корупцією” дозволили запропонувати таку систему ознак, за якими ці злочини відрізняються від корупційних діянь.


^ Злочини у сфері службової

діяльності

Корупційні діяння

Об’єкт – суспільні відносини, що забезпечують авторитет та правомірну діяльність адміністрації державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ чи організацій незалежно від форм власності

Об’єкт – суспільні відносини, що забезпечують авторитет та правомірну діяльність адміністрації державних органів, органів місцевого самоврядування

^ Об’єктивна сторона виявляється в суспільно небезпечному діянні, передбаченому Розділом XVII Особливої частини КК України.

Об’єктивна сторона виявляється в суспільно шкідливому чи суспільно небезпечному діянні, передбаченому чинним законодавством України.

^ Суб’єктивна сторона характеризується як умисною формою вини, так і необережністю.

Суб’єктивна сторона характеризується лише умисною формою вини.

Суб’єкт – службова особа.

Суб’єкт – державний службовець.


Отже, не всі злочини у сфері службової діяльності є корупційними діяннями, так само не всі корупційні діяння є злочинами у сфері службової діяльності.

З’ясувавши наведені вище питання, можна перейти до аналізу окремих складів злочинів у сфері службової діяльності.

^ Зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК) – це умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

Зловживання владою відрізняється від зловживання службовим становищем лише тим, що воно вчиняється службовою особою, яка здійснює функції представника влади. Зловживання службовим становищем вчиняється службовою особою, яка не є представником влади.

Представником влади є особа, яка постійно чи тимчасово здійснює функції органів державної влади чи місцевого самоврядування.

Кваліфікуючими ознаками цього злочину є: 1) спричинення тяжких наслідків (ч. 2 ст. 364 КК); 2) вчинення злочину працівником правоохоронного органу (ч. 3 ст. 364 КК).

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України „Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” працівниками правоохоронних органів є: працівники органів прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митних органів, органів охорони державного кордону, державної податкової служби, органів і установ виконання покарань, органів державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інших органів, що здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.

^ Перевищення меж влади або службових повноважень (ст. 365 КК) – це умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

Пленум Верховного Суду України у п. 5 постанови „Про судову практику в справах про перевищення влади або службових повноважень” від 26 грудня 2003 р. звернув увагу судів на необхідність відмежування перевищення влади або службових повноважень від зловживання владою або службовим становищем і роз’яснив, що під перевищенням влади або службових повноважень треба розуміти: а) вчинення дій, які є компетенцією вищестоящої службової особи цього відомства чи службової особи іншого відомства; б) вчинення дій, виконання яких дозволяється тільки в особливих випадках, або з особливого дозволу, або з додержанням особливого порядку, – за відсутності цих умов; в) вчинення одноособово дій, які могли бути вчинені лише колегіально; г) вчинення дій, які ніхто не має права виконувати або дозволяти.

Кваліфікуючими ознаками цього злочину є: 1) насильство (як фізичне, так і психічне), застосування зброї, вчинення болісних і таких, що ображають особисту гідність потерпілого, діянь (ч. 2 ст. 365 КК); 2) настання тяжких наслідків (ч. 3 ст. 365 КК).

^ Службове підроблення (ст. 366 КК) – це внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видача завідомо неправдивих документів.

Документ вважається офіційним, коли він складається або видається службовою особою, у передбаченій законом формі, з метою засвідчення подій або фактів, які мають юридичне значення.

Підроблення буває таких видів: 1) матеріальне – внесення різних змін у даний документ; 2) інтелектуальне – складання документа неправдивого за змістом, але дійсного за формою.

За ч. 1 ст. 366 КК злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначених дій незалежно від настання наслідків. Кваліфікуючою ознакою цього злочину за ч. 2 ст. 366 КК є спричинення тяжких наслідків.

Під час кваліфікації досліджуваного злочину можуть виникнути такі складні ситуації:

  1. службове підроблення може бути засобом вчинення іншого злочину – дії винної особи слід кваліфікувати за сукупністю злочинів (за ст. 366 КК та відповідною статтею Особливої частини КК);

  2. службове підроблення може бути готуванням або замахом на вчинення іншого злочину – дії винної особи слід кваліфікувати за сукупністю злочинів з посиланням на ст.ст. 14 або 15 КК;

  3. службове підроблення може бути обов’язковою ознакою об’єктивної сторони іншого складу злочину (наприклад, притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності – ст. 372) – дії винної особи додаткової кваліфікації за ст. 366 КК не потребують (вчинене слід кваліфікувати лише за ст. 372 КК);

  4. службове підроблення може утворювати спеціальний склад злочину (наприклад, фальсифікація виборчих документів, документів референдуму чи фальсифікація підсумків голосування – ст. 158 КК) – дії винної особи слід кваліфікувати за правилами конкуренції загальних та спеціальних кримінально-правових норм, а саме тільки за статтею Особливої частини КК, яка містить спеціальну норму.

^ Службова недбалість (ст. 367 КК) – невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов’язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб.

Невиконання службових обов’язків – це бездіяльність службової особи в умовах, коли вона повинна була і мала можливість виконати службові обов’язки.

Неналежне виконання службових обов’язків – це виконання службових обов’язків не так, як цього вимагають інтереси служби.

Хабарництво утворюють злочини, передбачені ст.ст. 368-370 КК: одержання хабара, давання хабара, провокація хабара.

Хабар – це незаконна винагорода майнового характеру. Ним можуть бути майно (гроші, цінності та інші речі), право на нього (документи, які надають право отримати майно, користуватися ним або вимагати виконання зобов'язань тощо), будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від них, відмова від прав на майно, безоплатне надання послуг, санаторних чи туристичних путівок, проведення будівельних або ремонтних робіт тощо).

Послуги, пільги і переваги, які не мають майнового характеру (похвальні характеристика чи виступ у пресі, надання престижної роботи тощо), не можуть визнаватися предметом хабара. Одержання їх може розцінюватись як інша (некорислива) заінтересованість при зловживанні владою чи службовим становищем і за наявності до того підстав кваліфікуватися за відповідною частиною ст. 364 КК.

Згідно з п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику у справах про хабарництво” від 26 квітня 2002 р. № 5 відповідальність за одержання хабара настає лише за умови, що службова особа одержала його за виконання чи невиконання таких дій, які вона могла або повинна була виконати з використанням наданої їй влади, покладених на неї організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків або таких, які вона не уповноважена була вчинювати, але до вчинення яких іншими службовими особами могла вжити заходів завдяки своєму службовому становищу.

Згідно з п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику у справах про хабарництво” від 26 квітня 2002 р. № 5 давання хабара полягає в передачі службовій особі майна, права на майно або вчиненні на її користь дій майнового характеру за виконання чи невиконання дії, яку та повинна була або могла виконати з використанням службового становища чи наданої їй влади. Склад цього злочину наявний не тільки тоді, коли хабар дається за вчинення певних дій в інтересах того, хто його дає, а й тоді, коли це робиться в інтересах інших фізичних чи юридичних осіб.

Злочини, передбачені ст.ст. 368, 369 КК, вважаються закінченими з моменту, коли службова особа прийняла хоча б частину хабара. Випадки, коли вона відмовилася прийняти запропоновані гроші, цінності, послуги, дії того, хто намагався дати хабар, належить кваліфікувати як замах на його давання.

Якщо ж службова особа виконала певні дії, спрямовані на одержання хабара, але не одержала його з причин, які не залежали від її волі, такі дії належить кваліфікувати як замах на вчинення цього злочину.

Одержання службовою особою хабара від того, хто діє з метою її викриття і звільняється від кримінальної відповідальності з передбачених законом підстав, є закінченим складом злочину і кваліфікується залежно від обставин справи за відповідною частиною ст. 368 КК.

Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику у справах про хабарництво” від 26 квітня 2002 р. № 5 завідоме створення службовою особою обставин і умов, що зумовлюють пропонування чи одержання хабара, з метою викрити того, хто його дав або одержав (провокація хабара), є закінченим злочином з моменту вчинення зазначених дій незалежно від того, чи було дано або одержано хабар.

Кваліфікуючими ознаками одержання хабара є: 1) одержання хабара у великому розмірі або службовою особою, яка займає відповідальне становище, або за попередньою змовою групою осіб, або повторно, або поєднане з вимаганням хабара (ч. 2 ст. 368 КК); 2) одержання хабара в особливо великому розмірі або службовою особою, яка займає особливе відповідальне становище (ч. 3 ст. 368 КК). Тлумачення кваліфікуючих ознак цього злочину дається в примітці до ст. 368 КК.

Кваліфікуючою ознакою давання хабара є вчинення злочину повторно (ч. 2 ст. 369 КК).

Кваліфікуючою ознакою провокації хабара є вчинення злочину службовою особою правоохоронних органів (ч. 2 ст. 370 КК).

Ч. 3 ст. 369 КК містить спеціальну підставу звільнення від кримінальної відповідальності, яка застосовується до особи, що дала хабар, за наявності хоча б однієї з двох умов: 1) стосовно цієї особи сталося вимагання хабара; 2) особа добровільно заявила про те, що сталося, до порушення кримінальної справи щодо неї органу, наділеному законом правом на порушення кримінальної справи.

Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією (підписана 27.01.1999 р.), Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності (підписана 12.12.2000 р.) та Конвенція ООН проти корупції (підписана 11.12.2003 р.) поряд із іншим встановлюють міжнародні стандарти щодо кримінальної відповідальності за корупцію, а ратифікація Україною цих актів зумовила необхідність привести Кримінальний кодекс України у відповідність до їх вимог. Саме з означеною метою 07.04.2011 р. був прийнятий Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції», який зумовив внесення суттєвих змін до Розділу XVII Кримінального кодексу України.

Поява нових складів злочинів, пов’язаних з діяльністю службових осіб юридичних осіб приватного права та осіб, що надають публічні послуги (ст.ст.364-1, 365-1, 365-2, 368-2, 368-3, 368-4, 369-2 КК), обумовлена відмінністю природи повноважень публічних та приватних службовців, їх значимості. Так, недержавні службові особи не беруть участі в управлінні державою та справами місцевого самоврядування, але все ж наділені певними управлінськими повноваженнями, за допомогою яких здатні завдати шкоди самим різним відносинам. У комерційних та інших організаціях, на відміну від публічної сфери управління, апарат менш відокремлений від процесу матеріального виробництва. У зв’язку з цим, наведені дві групи діянь мають особливості в об’єкті та своїх наслідках. Суспільна небезпека порушення встановленого порядку здійснення своїх повноважень державними та муніципальними службовими особами є більшою, ніж аналогічне порушення з боку приватних службових осіб.

Об’єктом цих діянь є суспільні відносини, що складаються між службовими особами юридичних осіб приватного права чи особами, які здійснюють професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг, та будь-якими суб’єктами, прямо зацікавленими у результатах їх діяльності, у зв’язку з їх владними (управлінськими) актами чи публічними послугами, змістом яких є встановлений законом порядок здійснення такими службовими особами чи особами, які здійснюють професійну діяльність пов’язану з наданням публічних послуг, своїх повноважень.

Ознакою цих складів злочинів виступає неправомірна вигода, яка може бути засобом вчинення злочину, продуктом злочинної діяльності суб’єкта злочину, що відображає його корисливі прагнення, або характеризувати мотив та мету суб’єкта як корисливі. Під неправомірною вигодою слід розуміти грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги матеріального або нематеріального характеру, що їх обіцяють, пропонують, надають або отримують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, без законних на те підстав.

Комерційний підкуп (ст.368-3 КК) та підкуп особи, яка надає публічні послуги (ст.368-4 КК) за своєю правовою природою схожі з таким злочином, як хабарництво, оскільки також є єдиними складними двосторонніми злочинами, які складаються з двох необхідних взаємопов’язаних елементів – пропозиції, надання або передачі й одержання неправомірної вигоди, сторони яких є необхідними співвиконавцями.

За суб’єктним складом злочини, що розглядаються, можна поділити на дві групи: 1) за участю службових осіб юридичних осіб приватного права (ст.ст.3641, 365-1, 368-3 КК) та 2) за участю осіб, які здійснюють професійну діяльність пов’язану з наданням публічних послуг (ст.ст.365-2, 368-4 КК).

Поняття службової особи закріплене у ч 3 та ч.4 ст.18 КК. При цьому слід мати на увазі, що свої функції службова особа, як суб’єкт злочинів першої групи, повинна виконувати саме у юридичній особі приватного права. Згідно з ч.2 ст.81 ЦК України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до ст.87 ЦК.

Особами, які надають публічні послуги, є аудитори, нотаріуси, експерти, оцінювачі, третейські судді, арбітражні керуючі, незалежні посередники чи члени трудового арбітражу під час розгляду колективних трудових спорів, а також інші особи, які здійснюють професійну діяльність пов’язану з наданням таких послуг. У законодавстві України відсутнє поняття публічної послуги, тому ця категорія є оціночною. Для визнання послуги публічно


^ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ, ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ, НОРМАТИВНІ ДЖЕРЕЛА, РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА, ТЕСТОВЕ ЗАВДАННЯ


Вивчення цього спецкурсу слід почати з уважного ознайомлення з програмою спецкурсу „Кваліфікація злочинів” для слухачів Інституту підготовки професійних суддів ОНЮА і цими методичними рекомендаціями, завданнями і планами практичних занять.

Вивчення тем спецкурсу повинно ґрунтуватися на знанні чинного кримінального законодавства – Кримінального кодексу України (далі – КК). Вивчення конкретного виду злочину (і його складу) за спеціальною літературою повинно бути нерозривно пов’язано і відбуватися паралельно з вивченням відповідних норм КК.

Слід мати на увазі, що з метою вдосконалення чинного кримінального законодавства до нього можуть вноситися зміни та доповнення, за якими необхідно спостерігати й оперативно вносити до своїх текстів КК.

Окрім чинного кримінального законодавства, потрібно вивчати постанови Пленуму Верховного Суду про практику застосування законодавства про відповідальність за певні категорії злочинів чи окремі види злочинів. Такі постанови публікуються в журналах „Право України”, „Вісник Верховного Суду України”, а також у систематизованих збірниках: „Збірниках постанов Пленуму Верховного Суду України” (К.: Юрінком Інтер).

Необхідно вивчати також судову практику з конкретних справ, матеріали якої публікуються в журналі „Право України” та інших юридичних виданнях. Суттєве значення під час вивчення кримінального права має картотека, яка складається кодифікаційним кабінетом Адвокатського об’єднання „Одеська обласна колегія адвокатів”. На окремі картки записується постанова з вказівкою її назви, дати прийняття, номера, де опублікована, або рішення за конкретними справами – чиє рішення, вид рішення (ухвала, постанова, вирок), дата прийняття, стисле викладення його суті. Для зручності користування картки розміщуються в певній послідовності (системі), наприклад за видами злочинів.

Під час вивчення цього курсу слухачі повинні пам’ятати, що норми Загальної та Особливої частин кримінального права перебувають у нерозривному зв’язку.

Загальна частина містить положення, які стосуються всіх злочинів, передбачених Особливої частиною, а саме: підстави кримінальної відповідальності, поняття злочину, відповідальність за закінчений і незакінчений злочин, співучасть у злочині, поняття та система покарань, загальні засади призначення покарання, підстави та порядок вжиття примусових заходів медичного та виховного характеру і т. ін.

Особлива частина в її практичному застосуванні потребує при притягненні особи до кримінальної відповідальності за вчинений злочин досліджувати норми Загальної частини. Наприклад, обов’язково необхідно встановити чи має винна особа ознаки суб’єкта злочину – осудність, досягнення встановленого законом віку (розділ IV Загальної частини КК).

Тільки комплексне вивчення питань спецкурсу з урахуванням повної відповідності та узгодженості норм Загальної та Особливої частин кримінального права може забезпечити успішне вивчення спецкурсу.

З метою кращого засвоєння конкретних видів злочинів, які утворюють зміст того чи іншого розділу Особливої частини кримінального права, рекомендовано дотримуватись певної послідовності під час їх вивчення:

а) місце даного виду (складу) злочину в системі Особливої частини кримінального права;

б) з’ясування поняття (визначення) конкретного злочину відповідно до кримінального закону;

в) юридичний аналіз складу даного злочину (аналіз об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта, суб’єктивної сторони);

г) види цього злочину (частини статей КК);

д) відмежування досліджуваного злочину від суміжних складів.

З’ясування поняття конкретного злочину передбачає запам’ятовування і відтворення його основного змісту та вміння вказати на його суттєво необхідні (конструктивні) ознаки. Так, під час визначення поняття розбою необхідно вказати, що це напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства. Особливої уваги потребує юридичний аналіз складу конкретного злочину, оскільки саме тут допускається велика кількість помилок. До найбільш поширених належать такі:

1. Характеристика об’єктивної сторони дається поверхово, без глибокого аналізу всіх ознак. Не відмежовуються матеріальні й формальні склади злочинів, у результаті чого до змісту об’єктивної сторони формальних складів злочинів обов’язковими ознаками включаються наслідок і причинний зв’язок.

2. До суттєвих недоліків, що існують під час аналізу суб’єктивної сторони, належить змішування окремих форм вини. У ряді випадків виникають труднощі під час відмежування інтелектуального елементу вини від вольового. Серйозну увагу потрібно звертати на існуючі в науці кримінального права склади злочинів з так званою змішаною (подвійною, складною) формою вини. У тих випадках, коли законодавець як обов’язкові ознаки або кваліфікуючі обставини передбачає певний мотив і мету злочину, під час аналізу суб’єктивної сторони їх необхідно розкрити.

3. Говорячи про суб’єкта злочину, іноді забуваються положення ст. 22 КК, яка визначає вік, із досягненням якого можлива кримінальна відповідальність за даний вид злочину. У необхідних випадках потрібно назвати і розкрити ознаки спеціального суб’єкта (ч. 2 ст. 18 КК).

4. Під час аналізу кваліфікуючих ознак злочину часто лише перераховують їх, тоді як потрібно розкрити зміст кваліфікуючих ознак досліджуваного злочину.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2008 Укладачі iconНавчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2008 Укладачі
Методичні вказівки, плани семінарських занять, нормативні джерела, рекомендована література, тестове завданя 48
Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2008 Укладачі iconНавчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2011 Рекомендовано до видання
Призначення покарання: Навчально-методичний посібник / Авт кол.; Відп ред. В. О. Туляков. – О.:, 2011. с
Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2008 Укладачі iconНавчальний план з дисципліни «Державна служба в Україні» для студентів денної І заочної форм навчання, слухачів Інституту підготовки професійних суддів І магістратури державної служби

Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2008 Укладачі iconНавчально-методичний посібник для студентів професійно-кваліфікаційного рівня "бакалавр" за напрямом підготовки 0902
З-38 Технологічні основи машинобудування: Навчально-методичний посібник. – Суми: Вид-во СумДУ, 2004. – 98 с
Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2008 Укладачі iconПолітична історія України навчально-методичний посібник
Навчально-методичний посібник «Політична історія України» з базового курсу для студентів інженерно-технічних, економічних І гуманітарних...
Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2008 Укладачі iconНавчально-методичний посібник для Інституту прокуратури та слідства Одеса 2011 Колектив авторів: Албул С. В
Балобанова Д. О., канд юрид наук, доцент – тема 1 Загальної частини; тема 42 Особливої частини
Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2008 Укладачі iconНавчально-методичний посібник для Інституту прокуратури та слідства Одеса 2011 Колектив авторів: Албул С. В
Балобанова Д. О., канд юрид наук, доцент – тема 1 Загальної частини; тема 42 Особливої частини
Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2008 Укладачі iconНавчально-методичний посібник для студентів напряму підготовки "Початкова освіта " денної та заочної форми навчання
Двокрилля: математика+мистецтво: навчально-методичний посібник для студентів напряму підготовки 040201 Математика*
Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2008 Укладачі iconНавчально-методичний посібник для середніх загальноосвітніх шкіл з поглибленим вивченням біології
Планування роботи дошкільного навчального закладу. Навчально-методичний посібник
Навчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2008 Укладачі iconНавчально-методичний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів
Шамне А. В. Основи самостійного вивчення курсу загальної психології : навчально-методичний посібник для студентів вищих педагогічних...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи