Галузева належність правовідносин, які виникають у зв’язку з вирішенням трудових спорів icon

Галузева належність правовідносин, які виникають у зв’язку з вирішенням трудових спорів




НазваГалузева належність правовідносин, які виникають у зв’язку з вирішенням трудових спорів
Сторінка49/51
Дата09.05.2013
Розмір8.25 Mb.
ТипДокументи
1   ...   43   44   45   46   47   48   49   50   51

^ ПРАВО НА НАЛЕЖНІ, БЕЗПЕЧНІ І ЗДОРОВІ УМОВИ ПРАЦІ ЯК КОНСТИТУЦІЙНА ЗАСАДА ТРУДОВОГО ПРАВА

О. Стасів

Вісник Львівського ун-ту: Серія юридична. – 2012. - № 55. – С. 194-201

Досліджено право на належні, безпечні та здорові умови праці як конституційну засаду трудового права. Зокрема, у статті розглянуто міжнародні акти, які ратифіковані Україною на відповідність їхніх норм Конституції України. Сформульовані пропозиції щодо удосконалення трудового законодавства.

Ключові слова: право на належні, безпечні та здорові умови праці; сприятливі умови праці, справедливі умови праці, праця.

В нашій державі останнім часом проводиться робота по підготовці та прийнятті нового Трудового кодексу України, який має прийти на заміну діючому КЗпП, що діє ще з 1971 року. За цих умов важливого значення набуває дослідження конституційних положень, що визначають сутність та подальший розвиток трудового права. Вони можуть бути визначенні як конституційні засади трудового права. Однією із конституційних засад є право на належні, безпечні та здорові умови праці, яка закріплена у ч. 3 ст. 43 Конституції України.

Право на належні, безпечні та здорові умови праці аналізували такі науковці, як Н. Болотіна, З. Козак, І. Шамшина, П. Пилипенко та ін. Однак не всі аспекти цієї конституційної засади були з’ясовані, тому виникає необхідність у її подальшому дослідженні.

Конституція України проголошує людину, її життя та здоров’я найвищою соціальною цінністю (ст. 3). Частково це положення можна реалізувати шляхом нормативного регулювання відносин, які направлені на забезпечення права на належні, безпечні та здорові умови праці. Це право закріплено у ч. 4 ст. 43 Конституцією України. Воно задеклароване і в міжнародно-правових актах. Там воно трактується таким чином, що кожна людина має право на справедливі та сприятливі умови праці. Це право є міжнародним універсальним стандартом у сфері праці. Це стосується, зокрема, ч. 1 ст. 23 Загальної декларації прав людини 1948 р., ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, а також в інших актах Організації Об’єднаних Націй, а також Конвенціями МОП. Серед них необхідно відзначити Конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965 р., Конвенцію про права дитини 1989 р., Конвенцію про ліквідацію дискримінації щодо жінок 1979 р. тощо.

Право на належні, безпечні та здорові умови праці по-різному закріплене у конституціях багатьох країн. Зокрема, у ч. 6 ст. 35 Основного закону Азербайджанської Республіки вказується, що кожен володіє правом працювати в безпечних та здорових умовах, у ч. 3 ст. 37 Конституції Російської Федерації, зазначається, що кожен має право на працю в умовах, які відповідають вимогам безпеки та гігієни. Проте його універсальність полягає не тільки в цьому.

Право на належні, безпечні та здорові умови праці в нашій державі здебільшого розглядається науковцями як право, яке поширюється тільки на

працівників, які працюють на умовах трудового договору [1, 360; 2, 392]. Так, Ізуїта П.О. у своєму дисертаційному дослідженні зазначає, що воно поширюється тільки на всіх без виключення осіб, які працюють на підприємствах, установах, організаціях України на основі трудового договору [3, 6]. Проте з таким твердженням повністю не можна погодитися. Адже якщо дослідити законодавство України про охорону праці, зокрема, Закон України “Про охорону праці”, то можна дійти висновку, що право на належні, безпечні та здорові умови праці поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які використовують найману працю, та на усіх працюючих. Тому вся праця, яка дозволена на території України повинна відповідати умовам безпеки та гігієни праці.

Так, право на належні, безпечні та здорові умови праці мають всі особи, які застосовують свою працю добровільно (форми реалізації права на працю) чи шляхом застосування примусу санкціонованого державою (альтернативна (невійськова) служба; праця засуджених).

Наприклад, у ч. 3 ст. 119 Кримінально-виконавчого кодексу України зазначено, що праця засуджених організовується з додержанням правил охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії, які встановлюються законодавством про працю. Право на належні, безпечні та здорові умови праці поширюється також і на працівників, які проходять альтернативну (не військову) службу, адже вони користується всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, за винятками, визначеними Законом України “Про альтернативну (невійськову) службу” та іншими законами України, відповідно до Конституції України.

Забезпечення права на належні, безпечні та здорові умови праці здійснюється за допомогою системи правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, які у своїй сукупності утворюють охорону праці [4, 7].

В науковій літературі існує думка за якою правова природа охорони праці базується на факті визнання державою свого обов’язку забезпечити захист працівника як сторони фактично більш слабшої в трудових правовідносинах, з метою збереження його життя, здоров’я і високого рівня працездатності протягом тривалого часу [5, 5]. Але з нею, частково не можна погодитися. Працівники, як і роботодавці, зобов’язані дотримуватися норм з охорони праці, а в разі їхнього порушення підлягають юридичній відповідальності. Так, у відповідності з ст. 44 Закону України “Про охорону праці” за порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їхніх організацій та об’єднань винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законом. Тому держава, встановлюючи такі норми, має своєю метою перш за все зберегти та захистити життя та здоров’я людей в процесі праці. Такі норми стосуються рівнозначно як працівників так і роботодавців.

Подібний підхід у дотриманні права на належні, безпечні та здорові умови праці застосовується й у законодавстві Європейського Союзу. Воно приймається з урахуванням трьох основних постулатів: 1) обов’язку роботодавців гарантувати здорові та безпечні умови в процесі здійснення трудової діяльності, частково шляхом належного та своєчасного інформування працівників за допомогою інструктажів, спеціальних курсів правильного поводження із обладнанням

підприємства; 2) обов’язку кожного працівника сприяти охороні власного здоров’я і безпеки, правильного використання технічних засобів; 3) відсутність (або обмеження) відповідальності роботодавця за шкоду, заподіяну здоров’ю працівника внаслідок дії непереборної сили (непередбачених чи надзвичайних ситуацій) [6, 128]. Ці постулати, здебільшого дотримані і українським законодавцем.

В Україні процес опрацювання та прийняття нормативно-правових актів з охорони праці базується на засадах науковості, що передбачає врахування досягнень науки, в тому числі міжнародного досвіду, а також залучення до нормотворчого процесу спеціальних науково-дослідних установ та організацій. Значна частина відносин охорони праці регулюється локальними нормативно-правовими актами. Централізовано приймаються нормативно-правові акти, які містять загальні та галузеві норми права з охорони праці. Локальне ж регулювання втілюється шляхом прийняття роботодавцем (самостійно, з врахуванням думки, за згодою, чи спільно з представниками найманих працівників) нормативних правових актів з охорони праці, що діють на локальному рівні [6, 357].

Всі нормативно-правові акти, які стосуються реалізації права на належні, безпечні та здорові умови праці, за сферою їхньої дії можна умовно поділити на загальні, спеціальні.

Загальні акти регулюють відносини, які визначають особливості права на належні, безпечні та здорові умови праці всіх працівників, а також з’ясовують в загальному його особливості щодо окремих категорій суб’єктів (жінки, молодь, інваліди тощо). Такими актами, наприклад, є Конституція України (ч. 4–5 ст. 43), КЗпП України (Глава ХІ), Закон України “Про охорону праці”, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (ст. 7), Європейська соціальна хартія (переглянута) (ст. 3), Конвенція № 187 про основи, що сприяють безпеці та гігієні праці (2006) тощо.

Другу групу становлять спеціальні нормативно-правові акти. Вони регулюють особливості забезпечення права на належні, безпечні та здорові умови праці певної категорії працівників або галузі господарства. Наприклад, Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 р., Конвенції № 184 про безпеку та гігієну праці у сільському господарстві (2001), № 176 про безпеку та гігієну праці на шахтах (1995), Правила про роботу на відкритому повітрі в холодну пору року, затвердженні Постановою НКП СРСР від 11.12.1929 р., Правила про умови праці вантажників при вантажно-розвантажувальних роботах, затвердженні Постановою НКП СРСР від 20.12.1931 р. тощо.

Однією із особливостей всіх цих нормативно-правових актів є те, що вони потребують постійного оновлення. Адже науково-технічний прогрес вносить нововведення в усі сфери матеріального виробництва, а тому безпосередньо впливає на умови та безпеку праці. Застосування досягнень науки та техніки в промисловості, виробництві за рахунок механізації, електрифікації, та автомати-зації виробничих процесів, використання програмних пристроїв, лічильно-обчислювальних і електронно-обчислювальних машин, автоматизованих систем управління змінюють умови і характер праці людини.

Право на належні, безпечні та здорові умови праці є соціальним, оскільки в тій чи іншій мірі стосується більшості членів суспільства та гарантується державою. Працівники зацікавлені у збереженні свого життя та здоров’я, а роботодавці в свою чергу у ефективній роботі своєї організації, держава в цілому – у стабільності, збереженні життя та здоров’я свого населення.

Це право забезпечується балансом інтересів суб’єктів трудових відносин. З цією ціллю держава проводить політику, метою якої є захист громадян у процесі застосування праці. Від цього безпосередньо залежить рівень життя працівників, можливість вільного розвитку їхньої особистості. Державна політика повинна бути спрямовувати на захист життя та здоров’я працівників на виробництві. Поки що політика, яку здійснює наша держава не є дієвою.

Однією із причин цьому є залежність реалізації права на належні, безпечні та здорові умови праці від економіки. Для забезпечення цього права на виробництві необхідні кошти. Але запровадження нових способів захисту життя та здоров’я людей багато в чому залежить від матеріального становища роботодавця, а також від його бажання уберегти працівників від дії шкідливих та небезпечних виробничих факторів.

В умовах становлення ринкової економіки поряд із встановленням імперативних норм необхідно зацікавити роботодавців у дотриманні даної засади. Звичайно цього частково можна досягти шляхом зменшення податків чи надання додаткових пільг для тих роботодавців, які виконують вимоги законодавства з приводу реалізації права на належні, безпечні та здорові умови праці. Але такі дії дадуть тимчасовий ефект і будуть не достатніми.

На сьогодні обов’язок виплати відшкодування за шкоду завдану життю і здоров’ю працівника під час виконання ним своїх трудових обов’язків, покладений на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. У науковій літературі висловлюється думка, що такий обов’язок повинен як і раніше покладатися на роботодавця [7, 618–623]. Однак назад повернення бути не може. Правильніше покласти такий обов’язок на роботодавців в разі якщо вони систематично та недобросовісно виконують вимоги закону. Це була б своєрідна санкція для порушників.

Тому одним із напрямків державної політики є забезпечення безпечних і здорових умов праці, попередження нещасних випадків та професійних захворювань на виробництві. Так, відповідно до Указу Президента України від 3 серпня 1999 р. “Про Основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року” [8] вказано, що у сфері охорони праці необхідно знизити рівень виробничого травматизму та професійних захворювань, зменшити фактори шкідливого впливу на організм працюючих та скорочення кількості робочих місць з шкідливими та важкими умовами праці шляхом: виведення з експлуатації будівель та споруд, що перебувають в аварійному стані, зменшення кількості робочих місць з небезпечними, шкідливими та несприятливими умовами праці; стимулювання інвестування екологічно чистих технологій та створення безпечних умов праці; підвищення ефективності діючої системи управління охороною праці на всіх рівнях; створення та впровадження системи загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричиняють втрату працездатності; створення системи навчання з питань охорони праці для працівників підприємств, установ та організацій всіх форм власності.

Але в цьому акті навіть не згадано про проведення профілактичних заходів, які є одними із основних завдань страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Вони спрямовані на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання виникненню випадків загрози життю та здоров’ю застрахованих осіб, викликаних умовами праці.

Факторами, які приводять до виробничого травматизму, насамперед, є порушення виробничої і трудової дисципліни, вимог безпеки праці під час експлуатації обладнання, устаткування, механізмів, допуск до роботи без навчання та перевірки знань з охорони праці, відсутність або недосконалість системи управління охороною праці, незадовільна організація виробництва, низький рівень відповідальності за безпеку праці, як керівництва підприємств, так і працюючих. Іншими словами виробничий травматизм є здебільшого наслідком недоліків і упущень у роботі роботодавців та фахівців із охорони праці.

Разом з тим, як свідчать акти перевірок, з початку 2010 року страховими експертами з охорони праці робочих органів виконавчої дирекції Фонду здійснено 9 468 перевірок стану профілактичної роботи на підприємствах щодо створення безпечних та нешкідливих умов праці. Слабкою ланкою на багатьох підприємствах є служби охорони праці. Здебільшого вони не укомплектовані штатними одиницями, чимало фахівців з охорони праці не мають відповідної фахової освіти та досвіду роботи. Під час перевірок виявлено 86 296 порушень законодавства з охорони праці, складено 457 протоколів про адміністративні правопорушення, розглянуто 1 753 скарги та заяви застрахованих, внесено 9 045 подань роботодавцю, 253 – Держгіпромнагляду та 112 – органам виконавчої влади. Також внесено 2 250 пропозицій роботодавцям щодо заборони подальшої експлуатації 2 121 робочого місця, 113 дільниць та 16 цехів [9].

У зв’язку із такою ситуацією, в дотриманні права на належні, безпечні та здорові умови праці, до Закону України “Про охорону праці” було прийнято 2011 року зміни, які полягають у удосконаленні відповідальності юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю. Зокрема, встановлено максимальний розмір штрафу, що не може перевищувати п’яти відсотків середньомісячного фонду заробітної плати за попередній рік юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю [10].

Федерація профспілок України, посилаючись на дані Держкомстату, повідомила, що в середньому по Україні станом на червень 2010 р. 24,3% працівників, а це майже 1,6 млн. осіб працюють у важких і шкідливих умовах праці, які не відповідають вимогам санітарних норм і правил. За даними Санепідемслужби України, 76,2% усіх підприємств України не відповідають санітарним нормам. Такі умови праці призводять до того, що в Україні щорічно фіксують 6-7 тис. нових випадків професійних захворювань, а загальна кількість осіб, які сьогодні мають профзахворювання, складає сотні тисяч людей. Згідно з даними Держкомстату, галузями господарства з найбільшою кількістю нещасних випадків на виробництві стали добувна, обробна промисловість, будівництво, сільське господарство і транспорт [11]. За результатами цих показників Україна посідає друге місце після Португалії за травматизмом і двадцяте – після Китаю за смертністю людей на виробництві.

Однією з причин цьому є недоліки роботи контролюючих органів і органів виконавчої влади. Вимоги щодо здійснення державою наглядової діяльності за додержанням законодавства про працю містяться як у національному так і міжнародному законодавстві. Зокрема, Україною ратифіковано низку конвенції МОП, серед яких Конвенція № 81 про інспекцію праці у промисловості й торгівлі (1947 р.), Конвенція МОП № 150 про адміністрацію праці: роль, функції та організація (1978 р.), Конвенція МОП № 129 про інспекцію праці в сільському господарстві (1969 р.). Одним із основних завдань цих конвенцій є модернізація та

зміцнення інспекції праці. У зв’язку з цим пропонується запровадити комплекс заходів спрямованих на відродження інспекції праці [12]. Зокрема, збільшити кількість інспекторів праці, оскільки їхня кількість є недостатньою за даними МОП, а також розширити їхні повноваження. Наприклад, пропонується безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції; здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються, і зокрема: наодинці або в присутності свідків допитувати роботодавця або персонал підприємства з будь-яких питань, які стосуються застосування правових норм тощо. Вважаємо, що ці норми мають поступово впроваджуватися у національне законодавство, оскільки вони сприятимуть реалізації та зміцненню права на належні, безпечні та здорові умови праці.

Важливою гарантією захисту права працівника на належні, безпечні та здорові умови праці є надання працівнику інформації про умови праці на робочому місці. Така інформація повинна надаватися першому, як під час прийняття на роботу, так і під час всієї його трудової діяльності.

Так, під час укладення трудового договору роботодавець зобов’язаний проінформувати працівника про наявні на майбутньому робочому місці шкідливі та небезпечні виробничі фактори, які ще не усунено, й водночас повідомити про можливі шкідливі, негативні наслідки їхнього впливу на його здоров’я, а також ознайомити з правом на відповідні пільги і компенсацію за роботу в таких умовах.

Відповідно до ст. 2 Директиви Європейського Союзу 89/654 “Про встановлення мінімальних вимог до безпеки та гігієни робочих місць” під поняттям робочого місця необхідно розуміти призначене для установки робочого обладнання місце, яке міститься на території підприємства (установи) і до якого працівник має доступ в процесі здійснення трудової діяльності.

Таке визначення, на нашу думку, повинно міститися і в національному законодавстві. Адже для того, щоб виконувати вимоги законодавця щодо забезпечення належних, безпечних та здорових умов праці на робочому місці, необхідно дати його юридичне поняття. Тільки тоді можна говорити про дотримання вимог щодо безпеки праці.

Окрім цього, на законодавчому рівні необхідно встановити основні вимоги до облаштування такого робочого місця. На нашу думку, роботодавець повинен забезпечити: 1) регулярне прибирання й очистку з метою дотримання гігієни праці робочого місця, обладнання та устаткування; 2) здійснювати періодичне технологічне обслуговування такого робочого місця, робочого обладнання та устаткування; 3) здійснювати технологічне обслуговування і перевірку засобів захисту, які призначенні для усунення та попередження можливої небезпеки; 4) проводити періодичні перевірки та навчання працівників для підвищення їхніх знань з охорони праці. Такі перевірки найдоцільніше проводити у письмовій формі, оскільки особа при цьому не тільки перевіряє рівень своїх знань, але й задумується про їхню правильність і доцільність.

В свою чергу працівники також повинні дотримуватися обов’язків, щодо дотримання норм охорони праці. Зокрема, вони мають дбати про свою особисту безпеку і здоров’я, а також про безпеку і здоров’я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства; знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, виконувати правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами

виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту; проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди тощо.

Загалом конституційне право на належні, безпечні та здорові умови праці повинне забезпечуватися шляхом: поліпшення інформування, навчання та співробітництва працівників та роботодавців; удосконалення системи запобігання нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням; орієнтування роботодавців на заходи з безпеки та гігієни праці як засіб підвищення продуктивності праці; ідентифікацію та оцінку можливих нових професійних ризиків; координацію діяльності всіх суб’єктів правовідносин у сфері безпеки та гігієни праці; удосконалення та спрощення нормативних документів, що регулюють відносини у сфері безпеки та гігієни праці на робочому місці.

Список використаної літератури

  1. Прокопенко В.І. Трудове право України: [Підручник] / Володимир Іванович Прокопенко. – X.: Фірма Консум, 1998. – 480 с.

  2. Трудове право України: Академічний курс: підручн. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / [П.Д.Пилипенко, В.Я. Бурак, З.Я.Козак та ін.]; за ред. П.Д. Пилипенка. – [2-ге вид., перероб. і доп.]. – К.: Видавничий дім “Ін Юре”, 2006. – 544 с.

  3. Ізуїта П.О. Правове регулювання охорони праці в умовах ринкової економіки: автореф. дис. на здобуття наук. ступення канд. юр. наук: спец. 12.00.05 “Трудове право; право соціального забезпечення” / П.О. Ізуїта. – Харків, 2008. – 20 с.

  4. Козак З.Я. Правове регулювання охорони праці: [навчальний посібник] / Зоряна Ярославівна Козак. – Львів, 2003. – 168 с.

  5. Шамшина І.І. Правові проблеми регулювання відносин у сфері охорони праці в сучасних умовах: автореф. дис. на здобуття наук. ступення канд. юр. наук: спец. 12.00.05 “Трудове право; право соціального забезпечення” / І.І. Шамшина. – Харків, 2002. – 22 с.

  6. Актуальні питання реформування правової системи України: зб. наук. статей / наук. ред. Т.Д. Климчук. – Луцьк: Волинська обл. друк. – 2008. – 268 с.

  7. Миронов В.И. Трудовое право: Учебник для вузов (+CD) / В.И. Миронов. – СПб.: Питер, 2009. – 864 с.

  8. Указ Президента України від 3 серпня 1999р. “Про Основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року” // Офіційний вісник України вiд 20.08.1999 – 1999 р., № 31, стор. 47.

  9. Дані перевірок страховими експертами з охорони праці дотримання роботодавцями норм створення безпечних та нешкідливих умов праці: [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Міністерства праці та соціальної політики України. – Режим доступу до даних: http://www.mlsp.gov.ua/control/uk/publish/article;jsessionid=

  10. Закон України “Про внесення змін до статтей 19 та 43 Закону України “Про охорону праці” від 02.06.2011 р. / № 3458-VI // Голос України вiд 25.06.2011 – № 115.

  11. Дані Держкомстату щодо кількості нещасних випадків на виробництві в 2010 році / [електронний ресурс] // Офіційний сайт Державної служби статистики України. – Режим доступу до даних: http://ukrstat.gov.ua/

  12. Report of the Committee on Employment and Social Policy, 279 th Session the Governing Body of the International Labour Office/ – Geneva, November 2006.


1   ...   43   44   45   46   47   48   49   50   51

Схожі:

Галузева належність правовідносин, які виникають у зв’язку з вирішенням трудових спорів iconТрудові спори поняття, види та причини виникнення трудових спорів
Як І між будь-якими учасниками правовідносин, між суб'єктами трудових та тісно пов'язаних з ними правовідносин можуть виникати спори,...
Галузева належність правовідносин, які виникають у зв’язку з вирішенням трудових спорів iconЛекція №2 Трудові правовідносини, їх склад та особливості. Поняття трудових правовідносин. Працівники як суб’єкти трудових правовідносин
Правові відносини — це такі суспільні відносини, які виникають на основі правових норм І їх учасники наділені суб'єктивними правами...
Галузева належність правовідносин, які виникають у зв’язку з вирішенням трудових спорів iconТема Поняття та види трудових спорів
Проблеми вдосконалення законодавства, яке регулює вирішення трудових спорів в Україні
Галузева належність правовідносин, які виникають у зв’язку з вирішенням трудових спорів iconІндивідуальний трудовий спір виникає з моменту
Неврегульовані у результаті взаємних переговорів розбіжності між суб‘єктами трудових правовідносин, які виникають з приводу застосування...
Галузева належність правовідносин, які виникають у зв’язку з вирішенням трудових спорів iconЛекція №7 припинення трудового договору
Трудове законодавство України та юридична наука використовують різні терміни для позначення припинення трудових правовідносин. При...
Галузева належність правовідносин, які виникають у зв’язку з вирішенням трудових спорів iconЗакон україни про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) (
Поняття колективного трудового спору (конфлікту) Колективний трудовий спір (конфлікт) це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових...
Галузева належність правовідносин, які виникають у зв’язку з вирішенням трудових спорів iconТема трудова дисципліна та дисциплінарна відповідальність основні питання
Поняття трудової дисципліни. Трудова дисципліна як принцип трудового права, як елемент трудових відносин, як інститут трудового права,...
Галузева належність правовідносин, які виникають у зв’язку з вирішенням трудових спорів iconПерелік питань на іспит із спецкурсу «Правове регулювання трудових спорів в Україні»
Взаємодія Національної служби посередництва І примирення з органами державної виконавчої влади
Галузева належність правовідносин, які виникають у зв’язку з вирішенням трудових спорів iconПротокол №19 юридичний факультет
За загальним правилом учасником трудових правовідносин може бути особа, яка на момент укладення трудового договору досягла років
Галузева належність правовідносин, які виникають у зв’язку з вирішенням трудових спорів iconПитань, що виносяться на іспит для студентів з дисципліни "Вирішення трудових спорів за законодавством України"
Взаємодія Національної служби посередництва І примирення з органами державної виконавчої влади
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи