Галузева належність правовідносин, які виникають у зв’язку з вирішенням трудових спорів icon

Галузева належність правовідносин, які виникають у зв’язку з вирішенням трудових спорів




НазваГалузева належність правовідносин, які виникають у зв’язку з вирішенням трудових спорів
Сторінка50/51
Дата09.05.2013
Розмір8.25 Mb.
ТипДокументи
1   ...   43   44   45   46   47   48   49   50   51

^ СОЦІАЛЬНА СУТНІСТЬ ТРУДОВОГО ПРАВА Стасів О.1

Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. Матеріали ХV регіональної науково-практичної конференції. – 4-5 лютого 2009 р. м. Львів. – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2009. – С. 260

Конституцію України у науковій літературі називають соціальною, оскільки вона міс-тить основні засади, які визначають соціальний напрямок розвитку нашої держави. До цих за-сад належить право на відпочинок, право на безпечні та здорові умови праці тощо.

Вони виражають особливості правового регулювання, а тому можуть бути визначенні як засади правового регулювання, які лежать в основі соціального права.

Деякі науковці ставлять під сумнів сам факт існування соціального права як відособле-ної системи, яка стоїть поряд з публічним і приватним правом, або ж нерозривно поєднують поняття соціального права із соціальними правами людини, соціальною функцією держави та теорією соціальної держави.

Термін «соціальний» означає пов’язаний із життям і стосунками людей у суспільстві; суспільний; здійснюваний у певному суспільстві. Тому основним при розподілі системи права на публічне і приватне право має стати забезпечення прав людини, а не формальне дотриман-ня в окремих випадках декларованих засад публічного чи то приватного права. Тобто держава гарантуючи громадянам надання конкретного права цим самим виконує свою соціальну фун-кцію, яка має стати визначальною при формуванні соціального права. Публічне і приватне право мають базуватися на його засадах.

У зв’язку з цим важливим напрямком соціальної політики та забезпечення реальної за-хищеності в умовах ринкової економіки має бути законодавча конкретизація соціальної дер-жавності. Вона здійснюється шляхом формування особливої галузі – соціального права, як це є у ФРН, де діє Соціальний кодекс. Замість терміну «трудове право» вживається термін «соці-альне право», яке знайшло своє відображення і в юридичній літературі.

В Україні ж трудове право традиційно розглядають як право охорони праці у широкому розумінні цього терміну. У цьому й виражається його соціальне призначення. Але гарантуючи високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників, як це зазначено у КЗпП України, законодавець оминає своєю увагою права роботодавців. Цим самим порушу-ється засада рівності. Тому соціальна функція трудового права повинна набувати подальшого поширення.

Соціальне призначення трудового права полягає і в досягненні оптимального поєднання інтересів працівників, роботодавців і держави, зокрема через інститут соціального партнерст-ва. Воно являється одним із найефективніших чинників врегулювання соціальних суперечнос-тей, між цими суб’єктами.

Також соціальне призначення права в суспільстві виявляється в його функціях. В трудо-вому праві традиційно розглядають дві основні функції: захисну і виробничу.

Захисна функція полягає у захисті прав, законних інтересів індивідуальних і колектив-них суб’єктів трудового права у соціально-трудовій сфері при неможливості їхньої реалізації. Ця функція тісно пов’язана із виховною.

Зокрема, у науковій літературі йдеться про пріоритетність прав та інтересів працівника над інтересами виробництва, яке представляє роботодавець. Разом з тим не можна не врахову-вати й інтереси роботодавця. Як справедливо зазначає П.Д. Пилипенко, інтереси виробництва (а це цілком закономірно, оскільки випливає з мети підприємництва – отримання прибут-ку) повинен забезпечувати сам власник. І саме тому, щоб він досягав цього не шляхом надмір-ної експлуатації працівників, має існувати трудове законодавство, яке буде забезпечувати за-хист інтересів останніх. Однак при цьому воно має виходити з загальних засад охорони також інтересів власника як суб’єкта вже не тільки трудових, але й майнових інтересів.

Визначаючи загалом соціальне призначення трудового права необхідно наголосити, що соціальна спрямованість трудового права проявляється у закріпленні та захисті усього ком-плексу соціально-економічних прав. Але для повної реалізації своєї основної функції норми трудового права потребують свого подальшого вдосконалення в умовах розвитку ринкових відносин.


^ СПОСОБИ ЗАХИСТУ ТРУДОВИХ ПРАВ Стасів О.1

Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. Матеріали ХVІ регіональної науково-практичної конференції. – 8-9 лютого 2010 р. м. Львів. – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2010. – С. 280-281

Відповідно до Конституції Ук р а ї н и кожен може оскаржити в суді рішення, дії чи бездія-льність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому гарантується кожному право будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань.

Таким чином особа сама обирає в який спосіб захищати свої порушені права і до якою з уповноважених при цьому суб’єктів звернутися. Правовий захист завжди спрямований на від-новлення порушеного права та усунення перешкоду його здійснені шляхом вчинення відповід-них дій. Трудове законодавство передбачає різні способи захисту трудових прав за допомогою яких може бути вирішено спір між працівниками та роботодавцем.

Так, особа може звернутися з позовом до відповідних юрисдпкційшгх органів (здебіль-шого суду) за захистом трудових прав. То м у це, як правило, спори позовного характеру. Вони виникають з приводу порушеного права або законного інтересу. Такий спосіб захисту трудових прав є позовним.

Зазвичай у науковій літературі за ознакою підвідомчості виділяють три види спорів по-зовного характеру.

  1. спори, які розглядаються у загальному порядку (вирішення індивідуального трудового спору в комісії по трудових спорах і в місцевому суді);

  2. трудові спори, які розглядаються тільки в судовому порядку. Це спори про поновлення на роботі працівників незалежно від підстави припинення трудового договору, зміну дати і фо-рмулювання причин звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижче оплачуваної роботи тощо. Також безпосередньо в судах розглядаються спори про відмову у прийнятті на роботу осіб, з якими роботодавець відповідно до законодавства зобов’язаний укласти трудовий договір (запрошених на роботу у порядку переведення з іншого підприємст-ва; молодих спеціалістів тощо).

  3. трудові спори, які розглядаються в особливому порядку Він стосується окремих кате-горій працівників або порядку підлеглості, який встановлюється законодавством. Так. ст. 222 КЗпП Ук р а ї н и передбачено особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством. Цей порядок стосується тільки тих спорів, які виникають у зв’язку з накладенням адміністративних стягнень, або в інших випад-ках передбачених законодавством. Ус і інші спори розглядаються у загальному порядку.

Крім цього, працівники можуть звернутися за захистом своїх прав, які стосуються вста-новлення умов праці, до примирних органів. Ці спори є колективними трудовими спорами. Причинами їхнього виникнення є встановлення нових або зміни існуючих умов праці, а також застосування законодавства про працю. Такий спосіб захисту трудових прав є не позовним.

До колективних трудових спорів належать;

  1. колективні трудові спори, які розглядаються за загальним правилом примирними ко-місіями і трудовим арбітражем із залученням незалежних посередників. Якщо спір у цей спо-сіб не буде вирішено, сторони вдаються до оголошення страйку;

  2. трудові спори, які розглядаються примирними органами, а у випадках їхнього не ви-рішення, передаються до суду. До таких спорів відносяться колективні трудові спори, стосов-но, яких страйк заборонено.

Світова практика вирішення колективних трудових спорів полягає у застосуванні прими-рно-третейської процедури. Вона включає в себе чотири самостійні види: переговори сторін, примирення (посередництво); трудовий арбітраж; робота комісії, яка досліджує обставини спору і пропонує його вирішення. Ці процедури можуть застосовуватися почергово або само-стійно.

Є два шляхи врегулювання колективного трудового спору в Ук р а ї н і : переговори, між учасниками спору без примирних органів та передача розбіжностей спору на розгляд примир-них органів.

Метою діяльності примирних органів є подолання конфлікту між сторонами га забезпе-чення можливості їхньої подальшої співпраці. То м у вони мають бути альтернативною судово-му розгляду. Оскільки останній передбачає протистояння сторін, що часто не вирішує сам конфлікт, хоч рішення і приймається. В основі всіх методів альтернативних способів вирішен-ня спорів є з’ясування та задоволення інтересів конфлікту ючих сторін на основі компромісу.

Отже, право на захисі порушених трудових прав є самостійним суб’єктивним правом особи. Воно може бути реалізоване позовним та непозовним способами. Застосування конкре-тного способу захисту порушеного права залежить здебільшого від кількісного складу сторін трудового спору.


^ СУТНІСТЬ КОНСТИТУЦІЙНИХ ПОЛОЖЕНЬ, ЩО ВИЗНАЧАЮТЬ ОСНОВИ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

О. Стасів

Вісник Львівського ун-ту: Серія юридична. – 2009. - № 49. – С. 172-178

Висвітлено сутність конституційних положень, що визначають основи регулювання праці в Україні. Зокрема, йдеться про шляхи закріплення цих положень у Конституції України.

^ Ключові слова: конституційні засади трудового права, конституційні положення.

Україна, як і інші держави континентальної системи права, дотримується принципів централізованого встановлення норм, що регулюють трудові та тісно пов’язані з ними відносини. І хоча є тенденція до розширення сфери децентралізованого правового регулювання у трудовому праві, все ж акти органів державної влади визначатимуть і надалі пріоритети у сфері суспільної організації праці. Головне місце серед них належить Конституції – Основному Закону нашої держави.

П.М. Рабинович зауважує, що Конституція відіграє “визначальну, навіть надзвичайну роль в юридичному забезпеченні прав і свобод людини у кожній країні. Адже саме у ній фіксуються вихідні засади положення людини у суспільстві, її взаємини із державою” [1, с. 48]. Тому серед законів України, що є джерелами права, основне місце належить саме цьому акту.

Всі сучасні Конституції мають багато спільних рис. Зокрема, у них представлені положення соціального характеру, які є орієнтирами держави, або просто надають текстам соціального звучання. Тому такі Основні Закони іноді називають соціальними. Поява у них відповідних положень спричинена розширенням державних функцій, зростанням потреб у правовій регламентації державного впливу на процеси у сфері економіки та політичній системі суспільства [2, с. 289]. Конституція України за своєю сутністю також є соціальною. У ній зазначено, що Україна є …соціальною, правовою державою [3, ст. 1].

Нерідко Конституцію як основне джерело права розглядають з позицій соціальної та юридичної її значимості.

Щодо першої, то йдеться про закон, що створює основні засади державної стабільності, розвитку становлення кожного індивіда. У даному випадку Конституція є первинним фіксатором суспільних відносин, а тому має установчий характер.

Юридична значимість полягає у тому, що Конституція має вищу юридичну силу й безпосередньо регулює суспільні відносини у різних сферах життя суспільства, закріплює підвалини правової системи.

Якщо з юридичної позиції Конституція матиме одинаковий вплив на всі галузі права, то з соціального її положення конкретизуються і деталізуються стосовно кожної галузі права. Такі позиції базуються на співвідношенні природньо-правового і позитивістського підходів [4, с. 65–66].

Природньо-правовий підхід є основою норм і засад загальновизнаних прав людини. Він включає в себе ідеали свободи, справедливості, рівності всіх перед законом, визнає народ єдиним джерелом влади тощо. Так, у Конституції України, зокрема, зазначено, що “усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах” (ст. 21 Конституції України), “кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується” (ст. 43 Конституції України) тощо.

За позитивіських підходів Конституція України закріплює права і свободи переважно у соціально-економічній та культурній сферах, а також “містить в собі позитивне закріплення широкого кола прав і свобод, які визначають систему гарантій і механізмів їхнього захисту” [5, с. 143]. Йдеться, зокрема, про право на оплату праці, право на охорону праці тощо.

Таке співвідношення цих двох суперечливих підходів позитивно відобразилося на концепції Конституції нашої держави. Минулий досвід показав, що кожен із них не здатний задовільнити основні права та свободи людини і громадянина. Тільки у взаємодії вони створюють міцне підґрунтя для їхньої реалізації. Таке співвідношення виражається, зокрема, у ч. 2 ст. 22 Конституції України, де зазначено, що “конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані”.

В.М. Шаповал зазначає, що “Конституція належить до окремої категорії нормативно-правових актів – законів. Однак на відміну від останніх має більшу жорсткість – особливий характер прийняття та внесення змін” [6, с. 2–4]. У цілому її властивостями є нормотворчість, установчість, програмність, вища юридична сила, підвищена стабільність, особливий ступінь охорони з боку держави. Тому положення, які містяться в ній визначають напрями розвитку галузей права.

Так, виходячи із аналізу законодавчих актів та спеціальної літератури варто зазначити, що з прийняттям Конституції України розвиток трудового права продовжує відбуваєтися у двох основних напрямах: 1) внесення змін та доповнень до чинного трудового законодавства, адже неможливо відразу ретельно підготувати великий за обсягом пакет законопроектів, необхідний для перебудови галузі трудового права; 2) прийняття принципово нових нормативних актів, що будуть підґрунтям для створення нової системи трудового законодавства, зокрема нового трудового кодексу, а також трудового процесуального кодексу.

Конституційні засади у сфері трудового права забезпечують цілеспрямовану дію всієї системи трудового права. Вони не можуть існувати ізольовано від норм трудового права, бо саме засади відображають зв’язуючу сутність окремих норм, об’єднуючи їх в інститути, галузь трудового права. Конституційні засади, своєю чергою розвиваються і диференціюються у правових нормах.

На думку деяких науковців, окремі конституційні засади не можуть бути визнані нормами права. Це передусім ті, що закріплюють засади права, визначають основні правові поняття тощо. Стверджується також, що деякі конституційні норми фактично є правоположеннями, які тільки завдяки іншим правовим приписам і тільки в поєднанні з ними визначають поведінку учасників суспільних відносин. При цьому не враховується той факт, що наявність у Конституції засад і загальних положеньв жодному разі не позбавляє її нормотворчості. Тому з таким підходом не можна погодитися.

Професор Р.З. Лівшиць виділяє два різновиди принципів (засад) права – норми-принципи та принципи, які виводяться з норм. На його думку, коли правові засади безпосередньо закріплюються в нормах, ми маємо справу із нормами-засадами. В усіх інших випадках їх необхідно виводити з норм, тобто формулювання правових засад переходить у численну кількість норм і ніби розчиняється в них.

Тому конституційні засади закріплюються у Конституції України двома шляхами: безпосередньо чи опосередковано.

Безпосереднє закріплення має місце у тих випадках, коли в формулюванні норми втілюється певна правова засада (конституційна норма-засада). Зазвичай, норми узагальненого характеру деталізуються у чинному законодавстві. До них належать “право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку людина вільно обирає або на яку вільно погоджується” [3, ст. 43], право на відпочинок – “кожен, хто працює, має право на відпочинок” [3, ст. 45] тощо.

Опосередковані засади безпосередньо не закріплені в конституційних нормах, але можуть бути виведені з них. Ці засади містяться в Конституції ніби у “прихованому” вигляді. Їхній зміст випливає із багатьох норм. Зокрема, право на охорону праці, яке закріплено у Конституції через ряд прав – право на належні, безпечні та здорові умови праці.

Конституційні норми втілюються в Основному Законі здебільшого у вигляді норм-засад і є нормами узагальненого характеру (право на працю, право на відпочинок, оплату праці тощо). Вони деталізуються у поточному галузевому законодавстві. Це дає можливість створити ефективний механізм реалізації функцій держави, захисту відповідних прав людини і громадянина. Формальна визначеність засад Конституції України має суттєве значення для розкриття регулятивного потенціалу Основного Закону, адже вони загальнообов’язкові на всій території держави. На їхній основі приймаються всі інші підзаконні акти, які мають відповідати і не суперечити Конституції.

Розвиток конституційних засад має надзвичайно важливе значення для суспільних відносин. Їхнє регулювання на практиці не завжди відповідає сучасним умовам повсякденного життя. Наукове розроблення проблем в окремих галузях права, зокрема і трудового, не залишається незмінним, оскільки має динамічний характер, виробляючи нові наукові погляди та позиції на потребу правового регулювання певного кола суспільних відносин. Тому проблему подолання прогалин у чинному законодавстві має бути вирішено шляхом узгодження перспективних поглядів вчених із сучасними концепціями розвитку окремих галузей права (у нашому випадку трудового права), спрямованих на врегулювання суспільних відносин в Україні. Важливого значення тут набуває обґрунтування конституйних засад трудового права з позиції механізму правового регулювання.

За своїм призначенням у механізмі правового регулювання конституційні засади поділяють на матеріальні (конституційно-матеріальні) та процесуальні (конституційно-процесуальні).

До конституційно-матеріальних засад можна віднести ті, які закріплені в Основному Законі і несуть для особи, яка їх набуває блага матеріального характеру. Це, зокрема, право на працю, на заробітну плату тощо.

Конституційно-процесуальні засади, закріплені в Основному Законі й закріплюють порядок застосування матеріальних засад. Вони є основоположними ідеями, що є в юридичному процесі загальнообов’язковими безперечними вимогам [7, с. 24]. Конституційно-процесуальні засади можна поділити, своєю чергою, на загальні конституційно-процесуальні засади (засади правосуддя, ст.ст. 124–131 Конституції України) та спеціальні які регулюють процесуальні відносини тільки в окремій галузі права, зокрема трудового. Наприклад, порядок здійснення права на страйк (ст. 44 Конституції України) тощо.

Особливого значення конституційні засади набувають при реалізації норм права, в першу чергу тоді, коли відсутня конкретна норма і є потреба застосувати аналогію закону і навіть аналогію права.

Ці засади у багатьох випадках відображають і зміст міжнародних норм. Це означає, що вони є правовими приписами, причому обов’язковими, які зобов’язують керівників підприємств, установ, організацій та громадян розуміти їх як конкретні вказівки або як директиви щодо організації праці.

Враховуючи правові документи, прийняті світовим товариством, ратифіковані нашою державою, в Конституції України відображені міжнародно-правові стандарти прав і свобод людини. Адже чинні міжнародні договори є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Так, відповідно до Декларації МОП “Основних принципів та прав у світі праці” [8, п. 2] заявлено, що “Всі члени Організації, навіть ті з них які не ратифікували вказані Конвенції, мають зобов’язання, що випливають вже з того факту їхнього членства в Організації, дотримуватися, зміцнювати та реалізовувати добросовісно та відповідно до Статуту принципи, що стосуються основних прав, а саме: а) свобода асоціації та реальне визнання права на ведення колективних переговорів; б) скасування всіх форм примусової чи обов’язкової праці; в) реальна заборона дитячої праці; г) недопущення дискримінації в області праці та занять”.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Ця норма неодноразово повторювалася в багатьох законодавчих актах України, зокрема і трудового законодавства (наприклад, ст. 81, якою КЗпП України доповнений 20 березня 1991 р.). Нині ж за ст. 9 Конституції “укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до неї”, адже вона визнається основним джерелом права.

Щодо міжнародних договорів, що були ратифіковані до 28 червня 1996 р. (до прийняття Конституції), то згідно із Законом “Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991 р. [9, ст. 6] Україна підтвердила свої зобов’язання за міжнародними договорами Української РСР. У п. 1 розділу XV Конституції сказано, що закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності нею, діють у частині, що не суперечить їй. Ратифіковані до 28 червня 1996 р. міжнародні договори є складовою національного законодавства, тому вони повинні діяти у частині, що не суперечить Основному Закону.

Отже, Конституція України має не тільки внутрішній, а й зовнішній аспект прояву. Вона закріплює ціннісні орієнтири Української держави в міжнародних зв’язках, визначає співвідношення внутрішнього і міжнародного законодавства, питання імплементації норм міжнародного права у внутрішнє законодавство України. Це є важливим і у входженні України до європейського та міжнародного простір. Відповідність законодавства європейським та світовим стандартам дасть змогу нашим громадянам на належному рівні реалізувати свої трудові права не лише в межах України, але й поза ними.

Особливістю багатьох конституційних положень є їхнє спрямування на регулятивне відношення, яке традиційно є предметом інших галузей права. При цьому такі положення можна визнати частиною як конституційного, так і галузевого законодавства. Частково, до них можна віднести норми Конституції України, які визначають основні засади регулювання суспільних відносин у сфері праці. Тому є всі підстави говорити про цінність окремих галузей права, які виконують певні функції і завдання у регулюванні суспільних відносин, зокрема, трудового права, про різну соціальну цінність окремих нормативно-правових актів, про особливу цінність деяких з них, зокрема Конституції [10, с. 9].

За кожним індивідом закріплені конституційні права, які є невід’ємними. Це, зокрема, вище згадане право на працю (ст. 43), на відпочинок (ст. 45) тощо. Основний закон виключає в трудових відносинах будь-яку дискримінацію і проголошує, що всі громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними чи іншими ознаками (ст. 24). У Конституції закріплено право громадян на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів (ст. 36). Збережено тут і право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб; право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю цих органів, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст.ст. 55, 56) тощо.

Вперше у Конституції закріплено право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче визначеної законом (ч. 4 ст. 43). Ряд статей посилюють гарантії трудових прав, зокрема, забороняється використовувати примусову працю (ч. 3 ст. 43). У зв’язку з цим не можуть застосовуватися такі, що суперечать Конституції, правила ст. 32, 33, 34 КЗпП, відомчих положень чи статутів про дисципліну тощо, які передбачають можливість тимчасового переведення працівника без його згоди на іншу роботу в порядку дисциплінарного стягнення, у разі виробничої необхідності або простою, а також виконання ним роботи, не передбаченої трудовим договором. Також гарантується захист від незаконного звільнення (ч. 6 ст. 43), право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (ч. 7 ст. 43) а також належне місце займає право на страйк для захисту своїх економічних та соціальних інтересів (ст. 44).

Конституція значно розширила трудові права та свободи громадян. Важливо належно забезпечити їхнє здійснення через прийняття ряду нормативно-правових актів, зокрема нового трудового кодексу. Вони гарантуватимуть реалізацію та захист трудових прав. Адже наявність одного тільки права, хоч і закріпленого в Основному законі, без механізму його здійснення на практиці матиме лише декларативний характер.

В Україні на сьогодні досить актуальною є проблема ефективного використання потенціалу Конституції для державотворчого процесу, втілення її приписів у реальне життя, визначення чинників, які негативно впливають на реалізацію конституційних норм.

Конституційні права і свободи людини та громадянина не є вичерпними (ст. 22 Конституції України). Це виражається у засаді “дозволено все, що не заборонено законом”. При цьому під час прийняття нових законів або внесенні змін та доповнень до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Ці норми є важливою основою при здійснення права на працю, оскільки вони спрямовані на покращення становища працівника і є гарантією його не тільки правової, але і матеріальної стабільності.

Аналіз практики застосування трудового законодавства дозволяє зробити висновок про невирішеність на даний час багатьох проблем у галузі регулювання трудових та тісно пов’язаних з ними відносин. Однією з головних причин цього явища є неналежне використання конституційних засад, як при розробці нових законів, так і їхнього безпосереднього застосування. І хоч у Конституції України закладено нові засади регулювання трудових відносин, основу чинного трудового законодавства України на сьогодні складає Кодекс законів про працю, який був прийнятий ще 10 грудня 1971 р. і набрав чинності з 1 червня 1972 р. Абсолютна більшість статей зазнали значних змін.

Законодавець належно не сприйняв соціальну і юридичну цінність Конституції України як Основного закону держави. Сучасне законодавство України про працю є сумішшю правових норм, прийнятих за різних історичних та економічних умов, певна частина яких відповідає вимогам часу, а інша – застаріла і не може адекватно регулювати сучасні трудові відносини [11]. Багато положень трудового законо-давства не відповідають конституційним засадам і нормам міжнародного права.

На жаль у КЗпП України не винесено в окрему статтю систему Основних засад трудових та тісно пов’язаних з ними відносин, а тому повною мірою не сприйнято конституційні і міжнародно-правові стандарти в області трудових відносин, не виражено всіх сучасних тенденцій розвитку суспільства та держави, які містяться у Конституції.

За формально-юридичними ознаками текст нашого Основного Закону відповідає кращим взірцям сучасних європейських конституцій. Недаремно, даючи оцінку Конституції України, авторитетна Європейська комісія “Демократія через право” (Венеціанська комісія) високо її оцінила власне як юридичний документ. При цьому Венеціанська комісія спеціально зазначила: “в тексті Основного Закону закладено належні основи для розбудови України як демократичної, соціальної та правової держави, бажання забезпечити захист усіх прав, гарантованих Європейською Конвенцією з прав людини у повному обсязі та здійснити їхнє практичне втілення” [12, с. 12].

Можна зробити різні висновки щодо якості дії норм Конституції України, хоча досвіду у нас на шляху реальної реалізації Основного Закону не так і багато. Наша Конституція ще досить молода (хоча і зазнала вже суттєвих змін), та безперечним залишається той факт, що від того, наскільки наше суспільство усвідомлює та усвідомлюватиме її дух і суть, без сумніву залежатиме і її реальна дія, її життя, її вплив на людину і державу [13, с. 178].

Конституція України є і залишатиметься основним джерелом трудового права. Проте, у сучасних умовах важливого значення набуває чіткого окреслення основних принципових положень майбутньої кодифікації трудового законодавства, яке буде головним засобом правового регулювання трудових відносин найманих працівників. Передусім необхідно на законодавчому рівні розкрити нове конституційне поняття права на працю як можливості кожного громадянина заробляти собі на життя працею, яку він обирає або на яку вільно погоджується, а також окреслити коло відносин, які регулюються законодавством про працю.

––––––––––––––––––––

  1. Права людини. / [М. Буроменський, Т. Андрусяк, В. Денисов та ін.]; під ред М. Буроменського. К.: Видавництво “ПРАВО”, -1997, – С. 148.

  2. Юридична енциклопедія Т.3/ [Шемшученко Ю.С., Бурчак Ф.Г., Зяблюк М.П. та ін.]. – К.: Видавництво “Українська енциклопедія” імені М.П.Бажана, 2001. – 800 с.

  1. Конституція України: за станом на 08.12.2004 / Верховна Рада України. – Відомості Верховної Ради України – К: Парлам. вид., 2004. – 141 с. – (Бібліотека офіційних видань).

  2. Головистикова А.Н. Права человека / А.Н. Головистикова, Л.Ю.Грудцына. – М.: Эксмо, 2008. – 95 с.

  3. Гошуляк В.В. Теоретико-правовые проблемы конституционного и уставного законодательства субьектов Российской Федерации / Виталий Владимирович Гошуляк.– М.: Янус-К, 2000. – 143 с.

  4. Шаповал В.В. Конституція України як нормативно-правовий акт / В.В. Шаповал // Право України. – 1997. – № 10. – С. 3–7.

  5. Колодій А.М. Конституція і розвиток принципів права України (методологічні питання): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора юр. наук.: спец. 12.00.01 “Конституційне право” / А.М. Колодій – К., 1999, – 24 с.

  6. Декларація МОП “Основних принципів та прав у світі праці”: за станом на 18.06.1998 р. / Міжнародна конференція праці. – Офіційний вісник України – К.: видавництво “ЛОГОС”, 1998. – 16 с. – (Міжнародний нормативний документ Міжнародної організації праці).

  7. Закон України Про правонаступництво: станом на 05.101991 р. / Верховна Рада України. – Відомості Верховної Ради України – К.: Парлам. вид., 1991. – 10 с. – (Бібліотека офіційних видань).

  8. Тодика Ю.М. Конституція як соціальна цінність. / Ю.М. Тодика // Право України. – 2000. – № 12. – с. 9–13.

  9. Пилипенко П. Реформування трудового законодавства України [Електронний ресурс]: Юридична газета – 2006. – № 17 (77). – с. 4. Режим доступу до газети: http://www.yur-gazeta.com/article/277/

  10. Стецюк П. Конституція України як цінність, гарантія національної державності українського народу / Петро Стецюк. – Львів: Видавництво АСТРОЛЯБІЯ, 2004 – 38 с.

  11. Розуміння духу Конституції громадянським суспільством як умова її ефективності: Матеріали XIII регон. наук.-практ. конф., (Львів, 8–9 лютого 2001 р.) / М-во освіти і науки України, Льв. нац. у-т ім. І.Франка. – Львів: Льв. нац. у-т ім. І. Франка. Ю. Матвєєва, 2001, – 510 с.


1   ...   43   44   45   46   47   48   49   50   51

Схожі:

Галузева належність правовідносин, які виникають у зв’язку з вирішенням трудових спорів iconТрудові спори поняття, види та причини виникнення трудових спорів
Як І між будь-якими учасниками правовідносин, між суб'єктами трудових та тісно пов'язаних з ними правовідносин можуть виникати спори,...
Галузева належність правовідносин, які виникають у зв’язку з вирішенням трудових спорів iconЛекція №2 Трудові правовідносини, їх склад та особливості. Поняття трудових правовідносин. Працівники як суб’єкти трудових правовідносин
Правові відносини — це такі суспільні відносини, які виникають на основі правових норм І їх учасники наділені суб'єктивними правами...
Галузева належність правовідносин, які виникають у зв’язку з вирішенням трудових спорів iconТема Поняття та види трудових спорів
Проблеми вдосконалення законодавства, яке регулює вирішення трудових спорів в Україні
Галузева належність правовідносин, які виникають у зв’язку з вирішенням трудових спорів iconІндивідуальний трудовий спір виникає з моменту
Неврегульовані у результаті взаємних переговорів розбіжності між суб‘єктами трудових правовідносин, які виникають з приводу застосування...
Галузева належність правовідносин, які виникають у зв’язку з вирішенням трудових спорів iconЛекція №7 припинення трудового договору
Трудове законодавство України та юридична наука використовують різні терміни для позначення припинення трудових правовідносин. При...
Галузева належність правовідносин, які виникають у зв’язку з вирішенням трудових спорів iconЗакон україни про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) (
Поняття колективного трудового спору (конфлікту) Колективний трудовий спір (конфлікт) це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових...
Галузева належність правовідносин, які виникають у зв’язку з вирішенням трудових спорів iconТема трудова дисципліна та дисциплінарна відповідальність основні питання
Поняття трудової дисципліни. Трудова дисципліна як принцип трудового права, як елемент трудових відносин, як інститут трудового права,...
Галузева належність правовідносин, які виникають у зв’язку з вирішенням трудових спорів iconПерелік питань на іспит із спецкурсу «Правове регулювання трудових спорів в Україні»
Взаємодія Національної служби посередництва І примирення з органами державної виконавчої влади
Галузева належність правовідносин, які виникають у зв’язку з вирішенням трудових спорів iconПротокол №19 юридичний факультет
За загальним правилом учасником трудових правовідносин може бути особа, яка на момент укладення трудового договору досягла років
Галузева належність правовідносин, які виникають у зв’язку з вирішенням трудових спорів iconПитань, що виносяться на іспит для студентів з дисципліни "Вирішення трудових спорів за законодавством України"
Взаємодія Національної служби посередництва І примирення з органами державної виконавчої влади
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи