Вісник Львівського університету Серія юридична icon

Вісник Львівського університету Серія юридична




НазваВісник Львівського університету Серія юридична
Сторінка20/86
Дата28.07.2012
Розмір10.6 Mb.
ТипДокументи
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   86
1. /visnyk_39.docВісник Львівського університету Серія юридична

ПРАВОВІ ЗАСАДИ
БУКОВИНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЗЛАГОДИ 1910 р.

М. Никифорак©

Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича
вул. Коцюбинського, 2, 58012 Чернівці, Україна


Удосконалення вітчизняної системи самоврядування зумовлює актуальність історико-правових досліджень її минулого. Вони розкривають загальні тенденції розвитку органів самоврядування та їх взаємодії, специфіку прояву цих тенденцій в різних історичних регіонах України. Особливо це стосується багатонаціональної прикордонної Буковини.

Предметом окремого історико-правового аналізу буковинська виборча сеймова реформа 1910 р. ще не була. Мета пропонованої статті – розкрити причини, зміст та значення цієї реформи.

Ключові слова: самоврядування, органи самоврядування, тенденції розвитку.

У продовж майже 50 років порядок виборів до буковинського сейму залишався незмінним. По суті, "Крайова виборча ординація до сейму герцогства Буковини" від 26 лютого 1861 р. була доповнена лише законом від 13 травня 1876 р., який збільшив кількість послів сейму до 31, надавши мандат ще одному вірилісту – ректору університету Франца-Йосифа у Чернівцях.

Однак така тривала "стабільність", суть якої полягала у вигідній урядові консервації станового представництва, ще не означала того, що зміни були непотрібні, ні того, що їх у краї ніхто не бажав і не домагався. Потреба сеймової виборчої реформи на рубежі XIX – XX ст. стала цілком очевидною.

Одним із завдань було подолання куріальної нерівності на виборах. Якщо в курії великої посілості один депутат обирався від 14 чол., то в міській – від 35 тис., а в сільській – від 45 тис. Відповідно до соціально-економічного розвитку краю, першочерговим завданням було зменшення представництва поміщиків (за старим сеймовим порядком їм належала більша половина посольських мандатів) і збільшення представництва міст. Міське населення цього вимагало відповідно до свого оподаткування і ролі у виробництві. Якщо у 1862 р. на Буковині налічувалось 46662 фл. (93324 крони) промислового податку (це складало 7,24% загальної суми податків з краю), то у 1902 р. ця сума сягала вже 610519 крон (19,49% загальної суми податків). У 1861 р. на Буковині діяло 7961 торгове і промислове підприємство (174 підприємства на 10000 населення), а у 1904 р. – 17427 таких підприємств (252 підприємства на 10000 жителів) [1].

Корінної демократизації потребували і вибори від сільських громад. Першочерговим тут було запровадження прямих виборів. Щодо збільшення представництва селян, то про це ніхто по-справжньому не дбав, хоч у передреформеному сеймі селянство представляли тільки 2 депутати – українець Левицький і румун Бубурудзан. На засіданні сейму Левицький з цього приводу говорив: "До тепер є в Соймі лише двох представителів хліборобів, я і Бубурудзан. А позаяк хлібороби творять переважну частину населення Буковини, то належить їм безумовно більше мандатів" [2].

Проте радикальною проблемою, безперечно, був перегляд національного представництва у сеймі. За підсумками виборів початку XX ст. до сейму потрапляло 14-15 румунів, 7-8 німців та євреїв, 5 українців та 4 вірмено-поляки. Українцям належало в сеймі лише 16,6% мандатів, тоді як у складі населення – 41,2%. Зрозуміло, що таке представництво породжувало гострий національний антогонізм на виборах, конфліктні ситуації в сеймі, ускладнювало вирішення важливих питань крайового життя.

Після того як у 1896 р. в Австро-Угорщині фактично було введене загальне, хоча й не рівне (бо курії збереглися) виборче право на виборах до державної ради, питання про сеймову виборчу реформу понад 10 років не сходило з порядку денного буковинського сейму. Пропозиції про повну чи хоча б часткову зміну сеймового виборчого закону вносили О. Василько, Ю. Попович, Є. Гормузакі, Й. Ротт, Б. Штравхер та ін. В лютому 1897 р. на пропозицію депутатів Ротта, Смаль-Стоцького і Ціргофера сейм прийняв спеціальну постанову, в якій доручив крайовому виділу виробити проект закону про зміну порядку виборів до сейму і запропонувати його вже на наступній сесії [3].

Однак робота над законопроектом затягнулась. Реальна підготовка до сеймової виборчої реформи почалася лише з 1904 р., особливо активізувавшись у 1907 –1908 рр. у ході боротьби за загальне виборче право і після його введення. На першому засіданні п’ятої сесії десятого скликання 15 жовтня 1909 р. депутат Вольчинський від імені постійної сеймової комісії заявив про готовність проекту виборчої реформи і необхідність його якнайшвидшого прийняття (це був не перший проект, підготовлений комісією: з більш раннім варіантом не погодився Відень). На третьому – засіданні 16 жовтня 1909 р. сейм ¾ голосів (23 голосами проти 7) ухвалив у третьому читанні законопроект про виборчу сеймову реформу. "За" проголосували: Абрагамович, Бейян, Богосевич, Бубурудзан, Василько, Відман, Вольчинський, Гальбан, Гормузакі, Калитовський, Калінеску, Левицький, Лупу, Малик, А. Ончул, Т. Ончул, Пігуляк, Попович, Репта, Симонович, Смаль-Стоцький, Стефанович, Флондор. "Проти" – Адлер, Вейденфельд, Ландвер, Лангеман, Скедль, Штравхер, Тітінгер [4].

26 травня 1910 р. закон про новий виборчий сеймовий порядок і закон про зміну крайової конституції був санкціонований цісарем.

В основу нового виборчого порядку було покладено національне представництво, введення національних виборчих округів (національного кадастру). Ідея ця була в Австро-Угорщині не нова. Один із дослідників австрійського виборчого права Г. Стракош-Горсман писав, що представництво мандатів по окремих куріях і виборчих округах поліпшувалася іноді за рахунок взаємодії національних виборчих округів, які заслужили увагу у виборчій "геометрії", особливо в Богемії, де була зроблена перша спроба "кодифікації національної автономії" [5].

Спроби реформувати крайові конституції на ґрунті національної автономії були зроблені також у Тіролі, Істрії, Моравії, проте тільки в Моравії завершились успішно. Після річних переговорів у 1905 р. тут був досягнутий компроміс між німцями і чехами, закріплений чотирма законами. Спочатку на курії був поділений сейм, а потім – і виборці. В кожній громаді частина виборців належала до німецьких, а частина – до чеських виборчих округів [6].

Зрозуміло, що моравський досвід не міг бути невідомим постійній комісії, яка працювала над проектом реформи виборів до буковинського сейму. Був він відомим і для ширшого загалу. Ініціатором запровадження цього досвіду на Буковині часто називають румунського депутата сейму і державної ради Аурела Ончула [7]. Вихованець престижного віденського Терезіануму, він був добре освідомлений в загальноавстрійських справах. До того ж якийсь час А. Ончул обіймав посади повітового голови, генерального директора крайової страхової установи в Моравії [8].

Але якщо порівнювати буковинський проект виборчого закону з моравським виборчим порядком, то цілком очевидно, що постійною сеймовою комісією була здійснена незмірно більша робота. На Буковині мова йшла про національне розмежування не двох, а п’яти народностей. Це була найважливіша і найскладніша для розв’язання проблема Буковини.

Її планували вирішити шляхом введення національних виборчих округів (національного кадастру). Поділ виборчих округів – це стрижень підготовки реформи, "перша точка нарад" постійної комісії і сеймових дебатів [9]. Підкреслюючи значення введення національних округів, К. Гормузакі на засіданні сейму заявив: або реформа з національним кадастром, або жодної реформи [10].

Первісний варіант передбачав створення окремих румунської, української, німецької, єврейської і польської національних курій. Опоненти заперечували доцільність такого нововведення, мотивуючи це величезними технічними труднощами, оскільки доведеться вести рахунок угорців, липованів, допускати їхні мандати.

До міністерства внутрішніх справ був переданий проект єврейського депутата Б. Штравхера, який передбачав заснування окремої єврейської курії. В меморандумі одного із лідерів єврейської національної спілки в Австрії Якоба Кона зазначалось, що єврейські виборці майже в усіх коронних землях були об’єктом суперечок між партіями і що доцільно було б дати їм можливість виступити під окремим прапором.

Однак реакція міністра внутрішніх справ барона Гердтля була негативною. Уряд не погодився на осібну єврейську курію, висловивши тим самим, за словами депутата Відмана, позицію: "нема єврейського народу, є лише релігійна спільнота". Крайовий президент Бляйлебен під час сеймових дебатів як завжди дипломатично заявив, що не хоче бути третейським суддею в цьому питанні, але процитував К.Е. Францоза: "Єврейська нація на сході є..." [11].

Зрештою був знайдений компромісний варіант (остаточно він не влаштовував ні німців, ні євреїв, про що свідчать голоси проти законопроекту). Євреї погодились на те, що разом з німцями творитимуть один відділ національного кадастру, проте зажадали певного визначення своїх мандатів через територіальне відмежування в курії сільських громад і створення двомандатних міських округів. Загалом поділ мандатів, призначених для німців і євреїв, мав відбутися за обопільною згодою [12].

Що стосується угорців і липованів, які проживали в краї, то їм, як писала газета "Буковина", "було полишено вільну руку, значить вони можуть вписатися в катастер, в котрий хотять, хоч засадою має бути, що зобов’язані ступати за більшостию даної громади, або і цілого виборчого округа" [13].

Новий виборчий закон збільшив кількість депутатів сейму до 63 (в процесі підготовки проекту фігурували й цифри 56, 59).

Два мандати, як і раніше, було виділено для вірилістів – митрополита православної церкви Буковини і ректора університету у Чернівцях. У ході дебатів німецький депутат А. Скедль пропонував ввести ще один мандат віриліста – від католицької церкви Буковини. Свою пропозицію він аргументував так: митрополит має голос віриліста, консисторія має свій мандат, по мандату мало румунське і українське духовенство, а отже, і католицьке духовенство повинне отримати вірилісттичний голос для свого прелата. Однак ця пропозиція не знайшла підтримки. А голоси буковинської православної церкви в сеймі М. Василько пояснював її "колосальним історичним місцем". Православний релігійний фонд, за його словами, відіграв таку культурну місію в краї, як ніхто інший [14].

61 депутат сейму отримував мандат із виборів. Для виборів у курії великої посілості (13 мандатів) утворювалось VI виборчих кіл. I коло утворювали наділені правом голосу члени буковинської православної консисторії і представники монастирів у Драгомирні, Путні та Сучавиці; ІІ – румунське духовенство; ІІІ – українське духовенство; IV – румунські великі землевласники; V – вірмено-польські великі землевласники; шосте – великі землевласники інших національностей.

І, II і III кола обирали по одному депутату, IV і V – по 4, а VI – 2. Члени першого виборчого кола повинні були обирати депутата надсиланням бюлетеня за вимогою земельного голови (11). Депутати від II і III виборчих кіл обирались прямим голосуванням голососпроможних служителів православної церкви (12). Решту ж 10 депутатів від курії великої посілості обирали прямим голосуванням землевласників, віком старших за 24 роки, належних до австрійського громадянства, чий річний земельний податок становив 200 крон на рік (13).

В І колі виборцями були 10 духовних осіб, у ІІ колі було 297 виборців, у ІІІ – 78, у IV – 52, у V – 47, у VI – 61[15].

§3 виборчого закону 2 депутатські мандати було віддано торгово-промисловій палаті, члени якої утворювали окрему курію. Ці мандати були предметом досить гострих політичних торгів німців і євреїв.

Виборці сільських і міських громад, а також виборці загальної курії поділялись на румунські, українські, німецькі і єврейські, польські національні округи (§4).

Курія громад, відповідно до §5, розподілялась на національні виборчі округи так: з 1 по 10 – румунські, з 11 по 20 – українські, з 21 по 25 – німецькі і єврейські. Вся Буковина утворювала 26-й виборчий округ в курії громад, в якому обирали польського депутата. У 21 і 22 виборчому округах обирали по два депутати, в усіх інших – по одному (всього – 28).

Від загальної курії (§6) обиралось 18 депутатів. Ось як розподілялись національні виборчі округи тут: румунські – з 27 по 32, українські – з 33 по 38, німецькі і єврейські – з 39 по 42, польський – 43-й. У 39-му виборчому окрузі обирались 2 депутати, в решті – по одному.

В загальній курії голосували всі повнолітні члени громад (чоловічої статі) з піврічним цензом осілості, виборці всіх інших курій. Виборці однієї національності всіх громад, що перебували в одному виборчому окрузі, утворювали один виборчий клас і обирали свого посла окремо. Один виборець не міг голосувати у двох національних куріях.

Єдині вибори на основі нового крайового виборчого закону відбулися у 1911 р. 1 мандат припадав на 7919 осіб німецького населення, 9957 – румунського, 10683 – єврейського, 17517 – українського.

Після виборів конституювались національні курії в сеймі. Ось як виглядав склад новообраного сейму (по куріях) [17]:

1-ша курія: Діоніс Бейян, Теофіл Драчинський, Костянтин Гормузакі, Вартерес Прункул, Костянтин Попович-Нікуліца, Володимир Репта, Ніку Флондор, Іполит Тарнавський (голова курії – Д. Бейян, заст. – К. Гормузакі);

2-га курія: Христоф Абрагамович, Йозеф Блюм, Станіслав Гломбинський, Микола Гожицький, Станіслав Квятковський, Олександр Скібіневський, Каетан Стефанович, Янку Фішер (голова курії – К. Стефанович, заст. – О. Скібіневський);

3-тя курія: Еусебіо Попович, Георг Бонше, Ромул Реуц, Ніку Бланду, Николай Василовський, Аурел Цуркан, Дорі Попович, Михай Кісанович, Костянтин Ісопескул-Грекул, Модест Скалат, Флоря Лупу, Георг Сербу, Аурел Ончул, Теофіл Симонович, Іоанн Купаренку, Еусебіо Попович (голова курії – А. Ончул, заст. – К. Ісопескул);

4-та курія: Артур Малик, Омелян Попович, Теодот Галіп, Дмитро Бежан, Теодор Іваницький, Тодор Левицький, Марко Куреш, Георгій Лисан, Еротей Пігуляк, Антон Лукашевич, Ілля Семака, Микола Спинул, Микола Василько, Микола Гаврищук, Стефан Смаль-Стоцький, Микола Осадець (голова курії – О. Попович, заст. – А. Малик);

5-та курія: Ервін Ландвер, Антон Кешман, Едуард Грушка, Фріц Кіппер, Венцель Креган, Леон Кельнер, Артур Скедль, Йоганн Кромаєр (голова курії – А.Скедль, заст. – А.Кешман);

6-та курія: Соломон Рудах, Якоб Гехт, Мар Фокшанер, Ісидор Кац, Сало Вайсельбергер, Нойман Бендер, Бенно Штравхер (голова курії– Б. Штравхер, заст. – І. Кац).

У відсотковому відношенні вірилістам належало 3% мандатів, поміщикам – 21%, торгово-промисловій палаті – 3%, сільським громадам – 44%, містам – 29% [18]. Щодо національності, то українцям у новообраному сеймі належало 27% мандатів, румунам – 37%, німцям і євреям – 27%, полякам – 9% [19].

Безумовно, представництво українців у сеймі значно поліпшилось. За підсумками виборів українськими депутатами сейму стали: Василько, Смаль-Стоцький, Пігуляк, Семака, Спинул, Лукашевич, Малик, Левицький, Попович, Драчинський, Осадець, Іваницький, Куреш, Лисан, Бежан, Гаврищук, Галіп. 15 з них належали до націонал-демократів, один – до радикально-національної партії, один – до соціал-демократів. Усі вони (за винятком соціал-демократа Миколи Гаврищука) увійшли до українського депутатського клубу, очолюваного М. Васильком [20].

Заступником маршалка сейму був обраний Т. Драчинський, членами крайового виділу – Є. Пігуляк, О. Попович, а їх заступниками – Т. Галіп і І. Семака.

Загалом новий виборчий закон дещо демократизував виборчу систему: запровадив прямі вибори депутатів від сільських громад, таємне голосування, збільшив загальну кількість депутатів сейму. Водночас з погляду демократизації виборів новий виборчий закон не був досконалим, – деякою мірою ще відчувався вплив старої станової думки, яка була представлена церквою, землеволодінням, торгово-промисловою палатою. Через різні обмеження було позбавлено виборчих прав 150 тис. дорослого населення Буковини [21].

Але найбільше значення мала спроба буковинських політиків вирішити проблему національного представництва і національної злагоди в сеймі. Як писав відомий дослідник національних проблем в Австро-Угорщині Роберт А.Кан, "...національний договір між русинами, румунами, німцями, євреями, поляками і мадярами на Буковині не був результатом якоїсь особливо розумної реформи; він виник на основі умов однієї землі, яка виявилась більш плодотворною для розвитку національної терпимості..." [22]. Введення нового виборчого порядку як інституційної форми буковинського порозуміння було компромісом ad hoc (для даного випадку) [23] між п’ятьма національностями, жодна з яких не мала абсолютної переваги. Цей компроміс дав національностям певну автономію управління. Історія однак, відвела йому вкрай короткий час для доказу своїх переваг (тільки одну сесію сейму), оскільки з початком Першої світової війни парламентське життя на Буковині припинилося.

––––––––––––––––––––

  1. Debatten zum Gesetz Nationalitätenausgleich von 1910 (X. Wahlperiode, V Session, I. Sitzung von 15.10. und 3. Sitzung von 16.10.1999). – Stenographische Protokolle des Bukoviner Landtages der fünften Session der zehnten Wahlperiode 1909/10. – Czeznowitz: Bukovinaer Vereinsdruckerei, 1910. – S.116.

  2. Іbіd. – S.119.

  3. Буковина. – 1897. – 23 лютого.

  4. Stenographische Protokolle des Bukowiner Landtages der fünften Session der zehnten Wahlperiode 1909/10. – S.132.

  5. G. Strakosch-Gorβmann. Allgemeine Wahlrecht in Österreich seit 1848. – Leipzig und Wien: Franz Deuticke, 1906. – S.35.

  6. E. Bezmatzik. Das ősterreichische Nationalitätenrecht (Sonder – Abdruck aus des Verfassers ősterreichischen Verfassungsgezetzen). – Wien: Manzsche K. u. K. Hof -Verlags – und Universitäts – Buchhandlung, 1917. – S.888-893.

  7. Див.: R. Wagner. Der Parlamentarismus und nationale Ausgleich in der ehemals österreichischen Bukowina. – Münhen: Verlag "Der Südostdeutschen", 1984. – S.92; Die Habsburgermonarchie 1848-1918. Bd. III. Die Veker des Reiches. І Teilband. – Wien, 1980. – S.618.

  8. A.Wilhelm. Die Reichsrats – Abgeordneten des allgemeinen Wahlrechtes. Ausfürlichen Biographien. – Wien: Verlag von Moritz Perles. – S.70.

  9. Буковина. – 1909. – 23 лип.

  10. Bukowiner Nachrichten. – 1909. – 8. Oktober; Stenographische Protokolle des Bukowiner Landtages der fünften Session der zehnten Wahlperiode 1909/10. – S.121.

  11. Stenographische Protokolle des Bukoviner Landtages der fünften Session der zehnten Wahlperiode 1909/10. – S.120.

  12. Буковина. – 1909. – 28 лип.

  13. Там само.

  14. Stenographische Protokolle des Bukowiner Landtages der fünften Session der zehnten Wahlperiode 1909/10. – S.111-115.

  15. Czernovitzer Zeitung. – 1911. – 1. Jamer.

  16. Stenographische Protokolle des Bukowiner Landtages der fünften Session der zehnten Wahlperiode 1909/10. – S.122.

  17. Ibid. – S.V-VI.

  18. Ботушанський В.М. Становище і класова боротьба селянства Північної Буковини в період імперіалізму (1900-1914). – К.: Наукова думка, 1975.– С.111.

  19. Там само.

  20. Жуковський А. Історія Буковини. Частина друга після 1774 р. – Чернівці: Вид. спілка "Час", 1993. – С.51.

  21. Ботушанський В.М. Названа праця. – С.111.

  22. Robert А. Капп. Das Nationalitätenproblem der Habsburgermonarchie. Erster Teilband. – Graz – Köln, 1964. – S.333.

  23. Див.: Венк C. Династическая империя или многонациональное государство: размышления о наследии империи Габсбургов в национальном вопросе. – Австро-Венгрия: опыт многонационального государства. – Москва: Ин-т славяноведения и балканистики РАН, 1995. – С.17-18.
legal principles of Bukovynska National Zlagoda, 1910.
M. Nikiforak

Y. Fed’kovytch National University of Chernivtsy
Kotsubynskogo str., 2, UA-58012 Chernivtsy, Ukraine


The envolvment of domestic self-government system causes the urgency of historico-legal researches of its past. They reveal the general tendencies of self-correlations, the specific character of these tendencies in different historical regions of Ukraine. In this article, multi-national frontier Bukovyna is under consideration.

Bukovynska electoral seim reform, 1910 hasn’t been researched yet. Thus, the aim of this article is to reveal the causes, contents and significance of this reform.

Key words: self-government, bodies of self-government, tendencies of development.

Стаття надійшла до редколегії 1.12.2003

Підписана до друку 24.06.2004
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   86

Схожі:

Вісник Львівського університету Серія юридична iconВісник львівського університету філософсько-політологічні студії
Вісник Львівського університету. Серія: філософсько-політологічні студії. 2010. Вип. 285 с
Вісник Львівського університету Серія юридична iconВісник львівського університету філософсько-політологічні студії
Вісник Львівського університету. Серія: філософсько-політологічні студії. 2010. Вип. 285 с
Вісник Львівського університету Серія юридична iconВісник Львівського університету. Серія прикладна математика та інформатика. 2008. Випуск 14. 214 с
Яльність заслуженого професора Львівського національного університету імені Івана Франка, доктора фізико-математичних наук, завідувача...
Вісник Львівського університету Серія юридична icon"Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Економіка"
У науковий журнал "Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Економіка" приймаються матеріали, що стосуються результатів оригінальних...
Вісник Львівського університету Серія юридична iconТрансформація організаційної структури політичних партій як чинник трансформації сучасних партійних систем
Вісник Львівського університету. Серія. Філософські науки. 2008, Вип. 11, с. 160-168
Вісник Львівського університету Серія юридична iconВісник Львів. Нац. Ун-ту, Серія юридична №38. с. 362-369
Визначені ознаки, за якими джерела права соціального забезпечення відрізняються від джерел інших галузей права
Вісник Львівського університету Серія юридична iconВ. К. Васенко // Вісник Сумського національного аграрного університету. Серія Економіка та менеджмент. 2011. №9 (50). С. 90-94
Васенко, В. К. Стратегія зовнішньоекономічної безпеки України / В. К. Васенко // Вісник Сумського національного аграрного університету....
Вісник Львівського університету Серія юридична iconЗбірник наукових праць вісник Львівського університету

Вісник Львівського університету Серія юридична iconОдеська національна юридична академія Міжнародний гуманітарний університет
Прикарпатський юридичний інститут Львівського державного університету внутрішніх справ
Вісник Львівського університету Серія юридична iconБобечко Н. Р. Юридична психологія програма курсу для студентів юридичного факультету Львів – 2007 Бобечко Н. Р. Юридична психологія
Юридична психологія. Програма курсу для студентів юридичного факультету. – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету...
Вісник Львівського університету Серія юридична iconВісник Київського університету (Серія Геологічна) Вопросы атомной науки и техники (Problems of atomic Science and technology)

Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи