Теоретичний матеріал з дисципліни «Ділова українська мова» для іноземних студентів (магістерський курс) Предметом вивчення дисципліни «Ділова українська мова» icon

Теоретичний матеріал з дисципліни «Ділова українська мова» для іноземних студентів (магістерський курс) Предметом вивчення дисципліни «Ділова українська мова»




Скачати 271.21 Kb.
НазваТеоретичний матеріал з дисципліни «Ділова українська мова» для іноземних студентів (магістерський курс) Предметом вивчення дисципліни «Ділова українська мова»
Дата11.09.2012
Розмір271.21 Kb.
ТипДокументи



ТЕОРЕТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ

з дисципліни «Ділова українська мова»

для іноземних студентів

(магістерський курс)

1. Предметом вивчення дисципліни «Ділова українська мова» є мова ділового спілкування, окремої фахової галузі, представлена двома функціональними стилями: науковим та офіційно діловим, а також вимоги до складання та оформлення наукових текстів та ділових документів.

Мета дисципліни: ознайомитися з нормами сучасної української ділової мови, підвищити загальну та мовну культуру майбутніх фахівців, формувати практичні навички ділового усного та писемного спілкування.

Завдання дисципліни: опанувати норми сучасної української мови, сформувати базовий рівень володіння професійною мовою для засвоєння матеріалу галузевих дисциплін, вивчити основи наукової роботи та ведення ділової документації.

^ 2. Українська національна та літературна мова.

Мова – найважливіший засіб спілкування людей.

Мова існує не сама по собі, а в свідомості членів суспільства, реалізується у процесах мовлення і “консервується” в результатах цього мовлення. Тому доля мови залежить від кожного з мовців. У системі сучасних мов світу (за різними джерелами, їх нараховують від 2,5 до 5,5 тисяч) українська мова займає своє місце і має свою історію: вона належить до східнослов’янської підгрупи слов’янської гілки індоєвропейської сім’ї мов. Українська мова належить до давньописемних мов, її писемність налічує понад тисячу років (назвати пам’ятки писемності). Дослідники, особливо іноземні, постійно підкреслюють милозвучність і лексичне багатство української мови.

Мова є одним із найсильніших інтегруючих засобів на шляху витворення нації – найвищої природної форми об’єднання людей; вона забезпечує нормальне функціонування національного організму в усіх його виявах – політичному, економічному, культурному та ін. Врешті, мова – головна ознака нації – виражає єдність держави. У статті 10 КОНСТИТУЦІЇ України записано:

^ Державною мовою в Україні є українська мова.(як Ви думаєте чи можлива двомовність?)

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови у всіх сферах життя на всій території України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

Національна мова – це мова, що є засобом усного й письмового спілкування нації. Національною мовою української нації є українська мова. Це поняття охоплює всі мовні засоби спілкування людей – літературну мову та діалекти.

Діалект (від грец. dialektos – розмова, говір) – це різновид національної мови, вживання якого обмежене територією чи соціальною групою людей.

Відповідно, різновидами діалектів є:

    1. територіальні;

    2. соціальні (професійні та групові жаргони, арго тощо).

^ Літературна мова – це унормована, загальноприйнята форма національної мови, яка в писемному та усному різновидах обслуговує найрізноманітніші сфери людської діяльності: державні й громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту, побут. Вона характеризується уніфікованістю, стандартністю, розвиненою системою стилів. ЛМ реалізується в усній і писемній формах. Писемна форма ЛМ функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової й культурної діяльності. Усна форма ЛМ обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

^ 3. Тенденції розвитку української мови на сучасному етапі.

На сучасному етапі спостерігаємо такі основні тенденції розвитку ЛМ:

  • Розширення суспільних функцій(швидше бажане), сфер застосування, входження в нові галузі знань;

  • Поповнення великою кількістю номінативних сполучень, що відображають реалії економічного та суспільно життя правова держава, соціальний захист, відкритий чемпіонат;

  • Поява нових, активізація вживання та розширення значень раніше відомих слів перемовини, летовище, намет,

  • Інтенсивне збагачення за рахунок запозичень української термінології сертифікат, менеджмент, раунд, принтер,

  • Переміщення певної частини спеціальної лексики до розряду широковживаної електорат, ротація, інвестор, ліцензія

  • Посилення явище інтернаціоналізації українського словотвору автошоу, експрес-тест, допінг-контроль, прес-секретар, хіт-парад

  • Намагання вилучити ті іншомовні слова, які стали органічними компонентами вертоліт – гвинтокрил, аеродром – літовище, фотографія – світлина, слайд – прозірка

  • Лібералізація мовних норм

  • Намагання звільнитися від тотального впливу російської мови

  • Зближення діалектів з літературною мовою.

4. Поняття мовної норми. Види мовних норм.

Українська літературна мова як вища форма національної мови характеризується наявністю усталених норм, які є обов'язковими для всіх її носіїв. Унормованість – одна з головних ознак української літературної мови.

Норми літературної мови – це сукупність загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними і зразковими на певному історичному етапі.

Мовні норми характеризуються:

- системністю (наявні на всіх рівнях мовної системи);

- історичною зумовленістю (виникають у процесі історичного розвитку мови);

- соціальною зумовленістю (виникають у зв'язку з потребами суспільства);

- стабільністю (не можуть часто змінюватися).

^ Типи мовних норм

У сучасній українській літературній мові розрізняють такі типи норм:

1. Орфоепічні (норми правильної вимови), наприклад:

- тверда вимова шиплячих: чай, чому, Польща (а не чьай, чьому, Польщьа);

- дзвінкі приголосні в кінці слова або складу не оглушуються: гриб, репортаж, любов, раз, лід (а не грип, репорташ, любоф, рас, літ);

- голосний о ніколи не наближається до а : молоко, потреби, дорога (а не малако, патреби, дарога);

- літера щ передає звуки шч: вищий, що (а не висший, шо);

- буквосполучення дж, дз передають злиті звуки: сиджу, кукурудза (а не сижу, кукуруза);

- літера ґ передає звук ґ: обґрунтування, ґатунок (а не обгрунтування, гатунок).


^ 2. Акцентуаційні (норми правильного наголошування), наприклад: ненависть, середина, новий, близький, чотирнадцять, текстовий, мабуть, завжди, літопис, байдуже, випадок, ідемо, підуть, разом, приятель, показ.


3. Морфологічні (норми правильного вживання відмінкових закінчень, родів, чисел, ступенів порівняння і под.), наприклад:

- вживання закінчень кличного відмінка: пане професоре, Андрію Петровичу, Ольго Василівно, добродію Панчук;

- вживання паралельних закінчень іменників у давальному відмінку: декану і деканові, директору і директорові, сину і синові; при цьому, називаючи осіб, слід віддавати перевагу закінченням -ові, -еві, наприклад: панові Ткаченку, ректорові, але заводу, підприємству, відділу тощо. У випадку, коли кілька іменників-назв осіб підряд стоять у давальному відмінку, закінчення потрібно чергувати: генеральному директорові Науково-дослідного інституту нафти і газу панові Титаренку Сергію Олександровичу;

- вживання іменників чоловічого роду на позначення жінок за професією або родом занять: професор Городенська, лікар Тарасова, заслужений учитель України Степова, декан Світлана Шевченко, викладач Олена Петрук (слова лікарка, викладачка, завідувачка і под. використовуються лише в розмовно-побутовому стилі, але аспірантка, артистка, журналістка, авторка – і в професійному мовленні);

- чоловічі прізвища на -ко, - ук відмінюються: Олегові Ткачуку (але Олені Ткачук), Василя Марченка (але Мар'яни Марченко), Максимові Брикайлу (але Тетяні Брикайло);

- форми ступенів порівняння прикметників та прислівників: дорожчий, найдорожчий (а не більш дорожчий, самий дорогий); швидше, найшвидше, якнайшвидше, щонайшвидше (а не саме швидше, більш швидше, більш швидкіше і т.д.);

- визначення роду іменників: так, слова шампунь, аерозоль, біль, степ, нежить, тюль, ступінь, Сибір, поні, ярмарок - чоловічого роду; слова бандероль, барель, ваніль, авеню, альма-матер – жіночого; євро, Тбілісі, табло – середнього;

- використання іменників, прикметників тощо замість активних дієприкметників: завідувач кафедри (а не завідуючий), виконувач обов'язків (а не виконуючий), чинний правопис (а не діючий), відпочивальники (замість відпочиваючі) і т.д.


^ 4. Лексичні (норми правильного слововживання), наприклад:


Правильно: Неправильно:

зіставляти співставляти

численний багаточисельний

нечисленний малочисельний

збігатися співпадати

наступний, такий слідуючий

навчальний учбовий

триденний трьохденний

протягом, упродовж тижня на протязі тижня

добре ставлення добре відношення

вживати заходи приймати міри

брати участь приймати участь

брати до уваги приймати до уваги

передплачувати підписуватися на газети

захід міроприємство

витяг із протоколу виписка з протоколу

вважати помилкою рахувати помилкою

принаймні по крайній мірі

висновок заключення

укладати угоду, підписувати договір заключати договір

складати іспит здавати іспит

накреслити, запланувати намітити

скеровувати, спрямовувати направляти

навичка навик

оголошення об'ява

для унаочнення для наглядності

з'ясувати вияснити

колишній бувший

відгук відзив

завдати шкоди нанести шкоду


^ 5. Синтаксичні (норми правильної побудови речень і словосполучень, уживання прийменників), наприклад:

Правильно: Неправильно:

згідно з наказом згідно наказу

відповідно до інструкції у відповідності з інструкцією

проректор з наукової роботи проректор по науковій роботі

лекція з математики лекція по математиці

повідомити факсом повідомити по факсу

робота за сумісництвом робота по сумісництву

після розгляду заяви по розгляді заяви

незважаючи на це не дивлячись на це

досвід (щодо) розроблення досвід по розробці

комісія з питань комісія по питанням

на замовлення по замовленню

за формою по формі

за допомогою при допомозі

за наявності, у разі при наявності

тому що, оскільки так як

деякою мірою в деякій мірі

завод, що виробляє завод по виробництву

залежно від в залежності від

6. Стилістичні (норми правильного відбору мовних засобів залежно від ситуації), наприклад:

Неправильно: Правильно:

залишилося лише залишилося тільки

пам'ятний сувенір сувенір, пам'ятний подарунок

моя автобіографія автобіографія, моя біографія, життєпис

захисний імунітет імунітет

глухий тупик глухий кут, тупик


7. Графічні (норми передавання звуків і звукосполучень на письмі);

8. Орфографічні (норми написання слів);

9. Пунктуаційні (норми вживання розділових знаків).

Останні три типи мовних норм (графічні, орфографічні, пунктуаційні) називаються правописними.

У мовознавчій науці існує також поняття варіантності літературної норми. Розрізняють, зокрема, такі варіанти:

    • хронологічні (перст/палець);

    • регіональні (пан/добродій, дякую/спасибі);

    • стилістичні (говорити/балакати, йти/шкандибати);

    • акцентуаційні (помилка/помилка, завжди/завжди);

    • орфоепічні (бе[з/с]печний, ро[з/с]пач);

    • фонетичні (онук/внук, узагалі/взагалі);

    • морфологічні (ходитиму/буду ходити, найчистіший/ найбільш чистий);

    • синтаксичні (заява прокурора/прокурорська заява, сік з яблук/ яблучний сік).


Фактори об’єктивного і суб’єктивного характеру, що спричиняють зміни мовної норми:

    • внутрішні закони розвитку мови;

    • зусилля членів суспільства;

    • мовна політика держави;

    • зумисне перекручення норми;

    • певні художньо-естетичні погляди носіїв мови.


Нормативність кожної мови забезпечується низкою показників, як-от:

    • точність

    • ясність

    • чистота

    • доречність

    • правильність.


5. Культура мови та культура мовлення. Комунікативні ознаки культури мовлення.

Із поняттям "мовна норма" пов'язане поняття "культура мови".

Культура мови – це прагнення знайти найкращу форму для висловлювання думок, яке ґрунтується на бездоганному знанні мовних норм. За словником лінгвістичних термінів, культура мови - це ступінь відповідності нормам вимови, слововживання та ін., установленим для певної мови; здатність наслідувати кращі зразки у своєму індивідуальному мовленні.

Якщо норма існує на рівні "правильно-неправильно", то культура мови - на рівні "краще, точніше, доречніше". Опанування норм сприяє підвищенню культури мови, а висока культура мови є свідченням культури думки, загальної культури людини.

Погодьмося, людина створила культуру, а культура – людину. Людина реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови. Сьогодні культура і мова виявилися об’єднаними в царині духовних вартостей кожної людини і всього суспільства. Мабуть ніхто не буде заперечувати, що в низькій культурі мови виявляються виразні ознаки бездуховності.

З культурою мови насамперед пов’язують уміння правильно говорити й писати, добирати мовні засоби відповідно до мети і обставин спілкування. Іноді додають ще “говорити гарно, логічно, аргументовано“. Поняття “культура мови“ асоціюється також з діяльністю суспільства та індивідуума, спрямованою на якнайкраще пізнання, збагачення, вдосконалення та розвиток мови.

Із часу виникнення науки про мову можна говорити й про складову частину мовознавства – культуру мови, адже при створенні словників, граматик завжди доводилося вибирати, оцінювати, класифікувати мовні факти. Зміст поняття “культура мови“ полягає у прагненні знайти найкращу форму для передачі певного змісту, для висловлення певних думок, він охоплює:

  • ступінь ознайомлення суспільства з мовними нормами, вміння свідомо використовувати нормативні форми і вислови, критично ставитися до порушення норм, здатність висловлювати думку ясно, стисло, зрозуміло;

  • діяльність, яка має на меті піднесення рівня знань про мову, їх пропаганду і закріплення мовних норм;

  • лексико-фразеологічну, граматичну, орфоепічну та орфографічну внормованість, тобто вживання слів, їх форм, звуків, звукових комплексів, синтаксичних конструкцій відповідно до усталених норм, усунення мовних помилок, невиправданих запозичень, невдалих неологізмів, чужорідних елементів, вульгаризмів та ін.

  • естетику мови, тобто здатність відчувати її красу, вишуканість, довершеність.

Узагальнивши, зауважимо, що культура мови покликана оцінювати доречність, доцільність або недоречність, недоцільність використання різних засобів мовного вираження.

Таким чином, поняття культури мови тлумачимо як:

    1. Сукупність комунікативних якостей літературної мови, що виявляються за різних умов спілкування відповідно до мети і змісту висловлювання.

    2. Удосконалення літературної мови й індивідуального мовлення. Реальне втілення у мовленнєвій практиці норм літературної мови. Мовна політика держави.

    3. Самостійна лінгвістична дисципліна, яка вивчає стан і статус норм літературної мови в певну епоху, а також рівень лінгвістичної компетентності мовних особистостей.

Культуру мови розглядають у двох аспектах:

  • Теоретичному (завдання КМ- ознайомлення з мовними нормами);

  • Практичному (власне мовна майстерність).

^ Культура мови у погляді крізь призму практичного аспекту дорівнює культурі мовлення. Отже, культура мовлення – це прояв норми мови у живому спілкуванні, у реальному процесі мовлення.

Звичайно, ми більше уваги приділяємо культурі писемної мови, очевидно, й тому, що помилка на письмі наочніша, а про традиції усного літературного мовлення згадуємо переважно у зв’язку з правилами вимови й наголошування слів. Тим часом, усне мовлення має свої норми не тільки в орфоепії і, можливо, через недостатню популяризацію цих норм, і, безумовно, через звуження сфери функціонування усного українського мовлення на радіо, телебаченні, де слово в його звуковому вияві тиражується не тисячами, а мільйонами примірників, так гостро сьогодні відчуваємо брак усної мовленнєвої культури. Усне мовлення є основою спілкування, воно передбачає співрозмовника або спрямоване на певний склад слухачів. Воно має багатогранну структурну і комунікативну специфіку. Однак, на жаль, ми змушені говорити про різні рівні внормованості усного мовлення: від найнижчого – російсько-українського суржика – до високого, яким є мовлення правдиво української (!) еліти.

Рівень культури усного ділового мовлення визначають такі ознаки:

                  1. Ясність, недвозначність у формулюванні думки.

                  2. Логічність, смислова точність, небагатослівність мовлення.

                  3. Відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення.

                  4. Різноманітність мовних засобів (багатство лексики в активному словниковому запасі мовця).

                  5. Виразність дикції, відповідність інтонації та темпу мовлення мовленнєвій ситуації.


Отже, досконале володіння мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності людини й визначає її культуру мовлення.


1. Стиль – це функціональна підсистема літературної мови, що використовується у певній сфері суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних засобів (лексичних, фразеологічних, граматичних. фонетичних). Тобто, це добирання таких засобів із багатоманітних мовних ресурсів, які найліпше відповідають завданням спілкування між людьми у певних умовах. Це своєрідне мистецтві і добору й ефективного використання системи мовних засобів із певною метою в конкретних умовах й обставинах.

Кожний стиль має:

  • сферу поширення й уживання (коло мовців);

  • функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування тощо);

  • характерні ознаки (форма та спосіб викладу);

  • систему мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень тощо).

Ці складові конкретизують, оберігають, певною мірою регламентують, унормовують кожний стиль і роблять його досить стійким різновидом літературної мови. Досконале знання специфіки кожного стилю, його різновидів, особливостей — надійна запорука успіхів у будь-якій сфері спілкування.

В українській літературній мові традиційно виокремлюють п’ять функціональних стилів: науковий, офіційно-діловий, розмовний, художній, публіцистичний, епістолярний, конфесійний.

Для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови — усна й писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну форми, хоча усна форма більш притаманна розмовному стилю, а іншим — переважно писемна. Оскільки останні сформувалися на книжній основі, їх називають книжними. Структура текстів різних стилів неоднакова. Якщо для розмовного стилю характерний діалог (полілог), то для інших — переважно монолог.

У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди — підстилі — для точнішого й доцільнішого відображення певних видів спілкування та реалізації конкретних завдань. Проте функціональні стилі не існують окремо один від одного, у будь-якому з них переважають загально мовні, між стильові засоби, не зважаючи на те, що кожен вирізняється специфічними елементами, властивими тільки йому.

^ Розмовний стиль

Сфера використання розмовного стилю — усне повсякденне спілкування в побуті, у родині, на виробництві.

Основне призначення — бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з'ясування виробничих і побутових стосунків.

Розрізняють неформальне й формальне спілкування. Перше — нерегламентоване,' його мета й характер значною мірою визначаються особистими (суб'єктивними) стосунками мовців. Друге — обумовлене соціальними функціями мовців, отже, регламентоване формою і змістом.

Основні ознаки спілкування:

  • безпосередня участь;

  • усна форма;

  • неофіційність стосунків між мовцями (неформальне); невимушеність;

  • непідготовленість (неформальне);

  • використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації);

  • використання позамовних чинників (ситуація, поза, рухи, жести і міміка);

  • емоційні реакції;

  • потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, акцентувати головне.

Основні мовні засоби:

  • емоційно-експресивна лексика (метафори, порівняння, синоніми та ін.);

  • суфікси суб'єктивної оцінки (зменшено-пестливого забарвлення, зниженості);

  • прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, односкладові);

  • часте використовування різноманітних, займенників, дієслів із двома префіксами (попо-, пона-, поза-);

  • специфічні фразеологізми, фольклоризми, діалектизми, просторічна лексика, скорочені слова, вигуки тощо;

  • заміна термінів розмовними словами (мобільний телефон — мобіла, труба; клавіатура комп 'ютера — клава).

Розмовний стиль поділяється на два підстилі:

а) розмовно-побутовий;

б) розмовно-офіційний:

^ Софіє Іллівно, скажіть, будь ласка, чи готові документи для митниці?

Не цілком. Чекаємо останні дані з четвертої філії.

Зателефонуйте до наших філій і запросіть усіх керівників відділів прибути наступного четверга о 15. 00 до мене з результатами планової інвентаризації.

Гаразд, Євгене Ігоровичу. У приймальні чекає начальник відділу кадрів.

Запросіть. Хай заходить.

До речі, Євгене Ігоровичу, вам сьогодні о 15. ЗО слід бути у міськвиконкомі.

^ Дякую. Я про це пам'ятаю. Викличте, будь ласка, на 15. 00 машину та підготуйте звітну документацію за другий квартал поточного року.

Типові форми мовлення — усні діалоги та полілоги.

^ Публіцистичний стиль

Сфера використання публіцистичного стилю — громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, ЗМІ.

Основне призначення:

  • розв'язання важливих актуальних суспільно-політичних проблем інформаційно-пропаґандистськими методами;

  • активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до бажання зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові;

  • пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та активна агітація за втілення їх у повсякдення.

Основні ознаки:

  • доступність мови й формулювань (орієнтація на широкий загал);

  • логічність доказів і полемічність викладу;

  • поєднання точних найменувань, дат, подій, місцевості, учасників, викладення наукових положень і фактів з емоційно-експресивною образністю;

  • наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення, яке має здебільшого тенденційний характер;

  • широке використання художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор,, гіпербол та ін.).

Основні мовні засоби:

  • синтез складників наукового, офіційно-ділового, художнього й розмовного стилів;

  • лексика, насичена суспільно-політичними й соціально-економічними термінами, закликами, гаслами (електорат, багатомандатний, приватизація та ін.,);

  • багатозначна образна лексика, емоційно-оцінні слова (політичний бомонд, наукова еліта, епохальний вибір й ін.,), експресивні сталі словосполуки (інтелектуальний потенціал, одностайний вибір, рекордний рубіж), перифрази (біле золото — бавовна; голубі магістралі — ріки; легені планети — ліси й ін.,);

  • уживання в переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів (опинитися на лаві запасних, орбіти співробітництва, президентський тил, парламентський хор, лідер змагання, фронт робіт, галопуюча інфляція, брудні гроші, відмивання грошей, заморожування цін і под.,);

  • часте використання іншомовних суфіксів -їст (-ист), -атор, -ація та ін. (пацифіст, культурист, провокатор, пролонгація); префікси псевдо-, нео-, супер-, інтер- та ін. (псевдоідея, неофашизм, суперкомп 'ютер, інтерактивний);

  • різні типи питальних, окличних та спонукальних речень, зворотний порядок слів, складні речення ускладненого типу з повторюваними сполучниками та ін.;

  • використання влучних афористичних, інтригуючих заголовків.

Публіцистичний стиль поділяють на такі підстилі:

а) стиль ЗМІ— засобів масової інформації (часописи, листівки, радіо, телебачення тощо), наприклад:

Тож як тільки комуністичний режим зрозумів, що ситуація вийшла з-під контролю, кампанію українізації в 1932—1933 роках було брутально припинено, а національне відродження умертвлено й розстріляно. Істинне ставлення більшовизму до українізації цілком однозначно виявилося вже на її початку на деяких заселених українцями теренах, що увійшли до складу Російської Федерації.

Досить тут згадати «процедуру» перепису населення Кубані, що відбувався у 20-х роках: траплялися непоодинокі випадки, коли під дулом пістолета український селянин мусив відповідати на запитання: «Тьі русский или петлюровец?» — і зрозуміло, що з того часу кількість росіян на цій території зросла на сотні тисяч. Варто зазначити також, що розуміння істинного підспуддя українізації виявлялося у декого із діячів української культури вже і в роки, коли вона набувала розмаху. «їхня українізація, — висловлюється, наприклад, один із персонажів п'єси М. Куліша «Мина Мазайло», — це спосіб виявити всіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб і духу не було». Прогноз, що й казати, справдився стовідсотково.

Власне, Микола Куліш завбачив те, що невдовзі сформулював у своєму тостові з нагоди святкування 20-річчя жовтневого перевороту вождь радянської імперії Сталін: «І ми будемо знищувати кожного такого ворога, ми будемо знищувати увесь його рід, його сім'ю» (авторська радіопередача А. Погрібного «Якби ми вчились так, як треба»);

б) художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони, політичні доповіді, нариси тощо), наприклад:

^ Той, хто не знає рідної материнської мови або цурається, засуджує себе на злиденність душі.

..Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова. Тільки той може осягти своїм розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини, той збагнув відтінки і пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як добрим ім'ям своєї родини. Людина, яка не любить мови рідної матері, якій нічого не промовляє рідне слово, — це людина без роду й племені.

^ Мова — то цілюще народне джерело, і хто не припаде до нього вустами, той сам всихає від спраги.

Без поваги, без любові до рідного слова не може бути ні всебічної людської вихованості, ні духовної культури (В. Сухомлинський);

в) науково-публіцистичний стиль (літературно-критичні статті, огляди, рецензії тощо), наприклад:

Творчий доробок М. Гоголя є суцільний, як у всякого великого митця. І парцелювати той доробок було б заняттям штучним і зайвим. Від «Вечорів», через «Тараса Бульбу» й «Мертві душі» аж до «Листування із приятелями» та «Роздумування над Божественною Літургією» — Гоголь залишається єдиним-неподільним. І, що найважливіше, залишається в річищі українського не так літературного (бо він був перерваний), як культурного процесу. Твердження це можна було б порівняно легко довести й укоментувати (Є. Маланюк).


^ Художній стиль

Цей найбільший і найпотужніший стиль української мови можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вводять ті чи інші складники стилів до своїх творів, надаючи більшої переконливості та вірогідності в зображенні подій.

Художній стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті.

Цей стиль окрім інформаційної функції виконує й естетичну: впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття та волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки.

Основні ознаки:

  • образність (образ-персонаж, образ-колектив, образ-символ, словесний образ, зоровий образ);

  • поетичний опис дійсності навіть у прозових і драматичних творах;

  • естетика мовлення, призначення якої — викликати в читача почуття прекрасного;

  • експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе й ін.);

  • зображувальність (тропи: епітети, порівняння, метафори, алегорії, гіперболи, перифрази тощо; віршова форма, поетичні фігури), конкретно-чуттєве живописання дійсності;

  • відсутність певної регламентації використання засобів, про які йтиметься далі, та способів їх поєднання, відсутність будь-яких нормувань;

  • суб'єктивізм розуміння та відображення (індивідуальне світобачення, світовідчуття і, відповідно, світовідтворення автора, спрямоване на індивідуальне світосприйняття й інтелект читача).

Основні мовні засоби:

  • наявність усього багатства найрізноманітнішої лексики, переважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак);

  • емоційно-експресивна лексика (синоніми, антоніми, омоніми, фразеологізми);

  • авторські новотвори (слова, значення, вирази), формування індивідуального стилю митця;

  • історизми, архаїзми, діалектизми, просторічні складниці, навіть жаргонізми;

  • широке використовування різноманітних типів речень, синтаксичних зв'язків, особливості інтонування та ритмомелодики.

Художній стиль поділяється на підстилі:

а) епічний (прозові: епопея, казка, роман, повість, байка, оповідання, новела, художні мемуари, нарис);

б) ліричний (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія, епіграма), наприклад:

в) драматичний (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль), наприклад:

г) комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцистика, драма-феєрія, усмішка).

^ Епістолярний стиль

Сфера використання епістолярного стилю — офіційні міжколективні й міжособистісні стосунки та неофіційні особисті зв'язки. Ділове листування в установах і приватне листування в родині).

Основне призначення — регулювати правові, ділові, виробничі контакти, зв'язки між суб'єктами правових відносин, ділового партнерства та підтримувати стосунки в родинах і товариських колах, групах мовців за інтересами.

Основні ознаки — персональність; інформаційна цілеспрямованість (зазвичай на конкретного адресата); авторське «я»; наявність певної композиції: початок, що містить шанобливе звертання; головна частина, у якій розкривається зміст листа; кінцівка, де підсумовується написане, та іноді постскриптум (Р. S. — приписка до закінченого листа після підпису).

Основні мовні засоби:

  • адресація, межі мовного етикету, стандартність висловів у ділових листах;

  • різнотемна конкретним змістом лексика, вільний виклад змісту у приватних листа;

  • емоційно-експресивні засоби, варіантність норм і особливості порушення їх в інтимному листуванні;

  • поєднання компонентів художнього, публіцистичного й розмовного стилів і вироблення індивідуального авторського образу в листах-сповідях, листах-творах, листах-інформаціях.

Упродовж століть епістолярний стиль, як і всі зазначені вище стилі, зазнавав змін. Сучасний епістолярний стиль став більш лаконічним, скоротився обсяг обов'язкових раніше вступних звертань та заключних формулювань увічливості.

^ Конфесійний стиль

Сфера використання — спілкування в конфесіях, культових установах, релігійних громадах.

Призначення — обслуговувати релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства. Конфесійний стиль реалізується в релігійних відправах (літургіях), проповідях, молитвах (усна форма), духовних традиціях і в Біблії та інших церковних книгах, молитовниках, требниках тощо (писемна форма).

^ Основні засоби:

  • суто церковна термінологія, символічні стилістеми, мовні формули із сакральним значенням (дар праведности, гріховність тіла, усі люди — Божий храм);

  • непрямий порядок слів у реченні та словосполуці (^ Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити);

  • значна кількість метафор, алегорій, порівнянь (Я зруйную цей храм рукотворний, — за три дні збудую інший, нерукотворний); наявність архаїзмів; стандартність стильової форми.

Конфесійний стиль від інших відрізняє небуденна урочистість, піднесеність, наявність зазначених вище виражальних засобів і поділ на такі підстилі: публіцистичний, науковий, художній. Повернення до загальнолюдських і давньонаціональних цінностей зобов'язує нас уважніше ставитися до конфесійного стилю як до складової частини загальнонаціональної культурно-духовної скарбниці та складової частини нашої історії. Приклад конфесійного стилю:

Вибір дванадцятьох апостолів І піднявся Ісус на гору й покликав за Собою кого хотів. Вони піднялися до Нього. Він обрав дванадцятьох і назвав їх апостолами Своїми, щоб могли вони бути поруч із Ним і щоб міг Він послати їх проповідувати, наділив Він їх владою виганяти демонів. Отже, Він призначив дванадцятьох: Симона (якому Він дав ім'я Петро), Якова, сина Зеведеєвого, і брата Якова Іоанна (яким Він дав імена Воанер, що означає «сини грому»), Андрія, Пилипа, Варфоломія, Матвія, лому, Якова, сина Алфієвого, Тадея, Симона Зілота та Юду Іскаріота, котрий Його і зрадив (Новий Завіт. Євангелія від Марка).

^ Науковий стиль

Сфера використання наукового стилю — наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта.

Основне призначення — викладення наслідків досліджень про людину, суспільство, явища природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизація знань, роз'яснення явищ, активізації інтелекту читача для їх осмислення.

Основні ознаки:

  • ясність (понятійність) і предметність тлумачень;

  • логічна послідовність і доказовість викладу;

  • узагальненість понять і явищ;

  • об'єктивний аналіз;

  • точність і лаконічність висловлювань;

  • аргументація та переконливість тверджень;

  • однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень;

  • докладні висновки.

Науковий стиль поділяють на такі підстилі:

а) власне науковий (із жанрами текстів: монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, курсова й дипломна роботи, реферат, тези), який, у свою чергу, поділяється на науково-технічні та науково-гуманітарні тексти;


б) науково-популярний — застосовується для дохідливого, доступного викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців, із використанням у неспеціальних часописах і книгах навіть засобів художнього та публіцистичного стилів;

в) науково-навчальний — реалізується в підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу й не виключає використання складників емоційності, наприклад:

Комп'ютер — електронна програмована цифрова машина; електронний пристрій для виконання складних обчислень і перетворення даних, керований спеціальними програмами. Складається зосібна із процесорів, внутрішньої та зовнішньої пам'яті. Разом із периферійними пристроями утворює комп'ютерну систему. Розрізняють комп'ютери мейнфрейми (великі), мінікомп'ютери, персональні комп'ютери, а також суперкомп'ютери, призначені для виконання особливо складних обчислень. Прогрес у галузі електроніки уможливив мініатюризацію комп'ютерів та їх значне поширення. Завдяки розвиткові комп'ю­терних мереж (напр., Інтернету) пересічні користувачі одержують доступ до програм та інформації, накопичених у комп'ютерних архівах у цілому світі, а також до нових технологій розповсюдження інформації (напр., електронної пошти);

г) виробничо-технічний — використовується у спеціальній літературі, що обслуговує різноманітні сфери господарства та виробництва, наприклад:

Будгенплан виконується на основі архітектурного генплану і включає в себе, крім проектованих та існуючих будівель і споруд, усі тимчасові під'їзні шляхи, майданчики для зберігання будівельних конструкцій, деталей і матеріалів, усі тимчасові споруди, потрібні для робітників-будівельників (приміщення для відпочинку, приймання їжі та ін.), усі тимчасові комунікації, які забезпечують будівельний майданчик водою, електроенергією і под., а також місця підключення тимчасових комунікацій до постійних мереж. Будгенпланом передбачаються заходи, які забезпечують безпечне проведення робіт (указують небезпечні зони роботи кранів, освітлення майданчиків уночі, пожежний водогін).


1. Офіційно-діловий стиль — функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Належить до виразно-об'єктивних стилів; вирізняється найвищою мірою книжності. Офіційно-діловий стиль – це стиль мови ділових паперів: розпоряджень, постанов, програм, указів, актів тощо.

Основне призначення — регулювати офіційні ділові відносини в зазначених вище сферах та обслуговувати громадянські потреби людей у типових ситуаціях.

Основна функція – інформативна. Ще одна функція полягає у тому, що він надає висловлюванню характер документа, а відображеним у ньому людським стосункам – офіційно-ділового характеру.

Мовленню у сфері управління притаманна низка специфічних особливостей. Учасниками ділового спілкування є органи та ланки управління — організації, заклади, підприємства, посадовці, працівники. Характер і зміст інформаційних зв'язків, у яких вони можуть бути задіяні, залежать від місця установи в ієрархії органів управління, її компетенції, функціонального змісту діяльності. Ці стосунки стабільні й регламентуються чинними правовими нормами.

Специфіка ділового спілкування полягає в тому, що, незалежно від того, хто є безпосереднім укладачем документа й кому безпосередньо його адресовано, офіційним автором та адресатом документа майже завжди є організація загалом.

Вирізняють такі властивості управлінської інформації в умовах ділового спілкування:

офіційний характер;

адресність;

повторність;

тематична обмеженість.

Специфіка офіційно-ділового стилю полягає в певних стильових рисах, що притаманні лише йому, а саме:

  • нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні;

  • точність та ясність повинні поєднуватися з лаконічністю, стислістю й послідовністю викладу фактів;

  • документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), наявність реквізитів, котрі мають певну черговість, що дозволяє довго зберігати традиційні стабільні форми;

  • наявність усталених одноманітних мовних зворотів, висока стандартизація вислову;

  • сувора регламентація тексту; для чіткої організації текст поділяється на параграфи, пункти, підпункти.

В офіційно-діловому стилі сформувалися такі мовні засоби та способи викладу змісту, які дозволяють найефективніше фіксувати управлінську інформацію й відповідати всім вимогам, що до неї висуваються, а саме:

1) широке використовування суспільно-політичної та адміністративно-канцелярської термінології (комплектування бази даних, регламентація дій, функціонування закладу);

2) специфічна фразеологія (брати участь, висунути пропозицію, підбивати баланс, ініціювати питання, ставити питання);

3) відсутність будь-якої авторської мовної індивідуальності та емоційно-експресивної лексики;

4) синонімія має бути зведена до мінімуму й не викликати двозначності сприймання;

5) наявність безособових і наказових форм дієслів у формі теперішнього часу із зазначенням послідовності, постійності дії;

6) чітко регламентоване розміщення та будова тексту; обсяг основних частин, наявність обов'язкових стандартних стійких висловів, певних кліше (що дозволяє користуватися готовими бланками);

7) використання складних речень із сурядним і підрядним зв'язком має бути зведено до мінімуму, натомість слід широко використовувати безсполучникові, прості поширені речення (кілька підметів при одному присудкові, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів речення тощо).

Офіційно-діловий стиль має такі функціональні підстилі:

Законодавчий — використовується в законотворчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними та службовими особами. Реалізується в Конституції, законах, указах, статутах, постановах тощо.

Дипломатичний — використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується в конвенціях (міжнародних угодах), комюніке (повідомленнях), нотах (зверненнях), протоколах, меморандумах, договорах, заявах, ультиматумах та ін.

Юридичний використовується у юриспруденції судочинство, дізнання, розслідування, арбітраж). Цей підстиль обслуговує й регламентує правові та конфліктні відносини між державою і підприємствами та організаціями всіх форм власності; між підприємствами, організаціями, установами; між державою і приватними особами; між підприємствами, організаціями, установами всіх форм власності та приватними особами; між приватними особами.

Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, запитах, повідомленнях тощо.

Адміністративно-канцелярський — використовується у професійно-виробничій сфері, правових відносинах і діловодстві. Він обслуговує та регламентує: службові (офіційні) відносини між підприємствами одного й різного підпорядкування; службові відносини між структурними підрозділами одного підпорядкування; службові відносини між приватною особою та організацією, установою, закладом і навпаки; приватні (неофіційні) стосунки між окремими громадянами.

Реалізується в офіційній кореспонденції (листах), договорах, контрактах, заявах, автобіографіях, характеристиках, дорученнях, розписках тощо.

Схожі:

Теоретичний матеріал з дисципліни «Ділова українська мова» для іноземних студентів (магістерський курс) Предметом вивчення дисципліни «Ділова українська мова» iconПрактичний матеріал з дисципліни «Ділова українська мова» для іноземних студентів
Замініть синоніми стрижневим словом, яке є носієм основного значення, спільного для всього синонімічного ряду, використовуючи слова...
Теоретичний матеріал з дисципліни «Ділова українська мова» для іноземних студентів (магістерський курс) Предметом вивчення дисципліни «Ділова українська мова» iconДілова іноземна мова (англійська мова)
Контрольні завдання з дисципліни «Ділова іноземна мова» (англійська мова) (для студентів 5-6 курсів заочної форми навчання напряму...
Теоретичний матеріал з дисципліни «Ділова українська мова» для іноземних студентів (магістерський курс) Предметом вивчення дисципліни «Ділова українська мова» iconДілова іноземна мова (англійська мова)
Методичні вказівки для організації самостійної роботи з дисципліни «Ділова іноземна мова» (англійська мова) (для студентів 5-6 курсів...
Теоретичний матеріал з дисципліни «Ділова українська мова» для іноземних студентів (магістерський курс) Предметом вивчення дисципліни «Ділова українська мова» iconДілова іноземна мова (англійська мова)
Методичні вказівки для організації практичної роботи з дисципліни «Ділова іноземна мова» (англійська мова) (для студентів 5-6 курсів...
Теоретичний матеріал з дисципліни «Ділова українська мова» для іноземних студентів (магістерський курс) Предметом вивчення дисципліни «Ділова українська мова» icon«ділова іноземна мова» (англійська мова)
Методичні вказівки до виконання контрольної роботи з дисципліни «Ділова іноземна мова» (англійська мова) для студентів 5 курсу заочної...
Теоретичний матеріал з дисципліни «Ділова українська мова» для іноземних студентів (магістерський курс) Предметом вивчення дисципліни «Ділова українська мова» icon«ділова іноземна мова» (англійська мова)
Методичні вказівки для організації практичної роботи з дисципліни «Ділова іноземна мова» (англійська мова) для студентів 5 курсу...
Теоретичний матеріал з дисципліни «Ділова українська мова» для іноземних студентів (магістерський курс) Предметом вивчення дисципліни «Ділова українська мова» icon«ділова іноземна мова» (англійська мова)
Методичні вказівки для організації самостійної роботи з дисципліни «Ділова іноземна мова» (англійська мова) для студентів 5 курсу...
Теоретичний матеріал з дисципліни «Ділова українська мова» для іноземних студентів (магістерський курс) Предметом вивчення дисципліни «Ділова українська мова» iconМетодичні вказівки та індивідуальні завдання д о вивчення дисципліни «Ділова іноземна мова» для студентів спеціальності мн
Робоча програма, методичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни «Ділова іноземна мова» для студентів спеціальності...
Теоретичний матеріал з дисципліни «Ділова українська мова» для іноземних студентів (магістерський курс) Предметом вивчення дисципліни «Ділова українська мова» iconН. П. Юр’єва збірник текстів І завдань з дисципліни «ділова іноземна мова»
Збірник текстів І завдань з дисципліни «Ділова іноземна мова» (французька мова) (для організації практичної роботи студентів 1-2...
Теоретичний матеріал з дисципліни «Ділова українська мова» для іноземних студентів (магістерський курс) Предметом вивчення дисципліни «Ділова українська мова» iconЗатверджую
Навчальна програма дисципліни „Ділова українська мова” для магістрантів іноземних громадян розроблена з урахуванням положень національної...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи