Лекція Тема: Викладач вищого навчального закладу як організатор навчально-виховного процесу icon

Лекція Тема: Викладач вищого навчального закладу як організатор навчально-виховного процесу




Скачати 117.6 Kb.
НазваЛекція Тема: Викладач вищого навчального закладу як організатор навчально-виховного процесу
Дата11.09.2012
Розмір117.6 Kb.
ТипЛекція


Лекція

Тема: Викладач вищого навчального закладу як організатор навчально-виховного процесу.

План

  1. Сутність діяльності викладача вищої школи

  2. Характеристика педагогічної культур викладача вищої школи.

  3. Спілкування як компонент професійної діяльності.

  4. Педагогічний такт викладача



1. Суспільство може існувати, якщо його громадяни розподілять між собою сфери застосування своїх сил, кооперування яких дає змогу людству розвиватися. Головні сфери: виробництво, наука, мистецтво. Виробництво – основа життя суспільства, воно забезпечує людей необхідними засобами існування. Наука дає нові знання, технології, що допомагають розвивати виробництво, сприяють усвідомленню сутності буття. Та не лише інтелектуальною діяльністю і виробництвом живе людина. Велику роль відіграє духовна царина, яку живить мистецтво через відображення дійсності в художніх образах. Наука і мистецтво впливають на виробництво, удосконалюючи його. Проте для цього потрібні люди, які ввібрали б у себе досвід, набутий попередніми поколіннями, і були готові розвивати і виробництво, і науку, і мистецтво далі. Педагогічна діяльність як форма вияву активного ставлення людини до навколишньої дійсності сконцентрована у галузі залучення молодого покоління до накопичення суспільного досвіду (в освіті). Для того щоб з'ясувати взаємозв'язок різних сфер людської діяльності і побачити місце педагогічної професії, уявімо цю систему у вигляді схеми:


________________педагогічна діяльність________________


наукова діяльність діяльність у мистецтві




_______________виробнича діяльність__________________


За багатовікову історію людина нагромадила величезний досвід. Саме тут, в освіті, у згорнутому вигляді діти проходять попередній шлях людства і засвоюють ті результати, яких воно досягло впродовж тисячоліть. Суспільство зацікавлене в тому, щоб відібрати з нього найцінніше, необхідне для засвоєння молодим поколінням, щоб через засоби масової інформації, а головним чином через навчальний заклад і педагога, трансформувати його у свідомості молоді. Призначення педагога – бути ланкою у передаванні суспільного досвіду, сприяти соціальному прогресові. В процесі навчання педагог передає пізнавальний досвід, допомагаючи опанувати знаряддя праці – трудовий, організовуючи взаємини у процесі діяльності людини – моральний.

Брак цілеспрямованої гуманістичної освіти може призвести як до інтелектуальної, так і до моральної деградації нових поколінь. Педагог несе соціальну відповідальність за наслідки своєї праці. Його роль як організатора освіти, виховання не може бути перебільшеною; за рівень розвитку нового покоління він відповідає перед державою. Особливо помітною є його місія у наш час, коли виявлено небезпечний для долі цивілізації розрив між технічною підготовкою людини і рівнем її соціальної свідомості, її моральності. Саме цей розрив є однією з причин ядерної загрози, що нависла над світом, екологічної, продовольчої та інших глобальних проблем. Усе це потребує підвищення культури народу, а отже, гуманізації освіти.

Педагог – це людина, що скерована в майбутнє, формує у молодих людей активне і відповідальне прагнення оновлення світу, у якому вони живуть.

2. Державна національна програма, одним з напрямків реформування освіти визначає підготовку нової генерації вчителів з високим загальним рівнем педагогічної культури, які б втілювали в життя основні принципи перебудови освіти, а саме: гуманізації, демократизації, етнізації, індивідуалі-зації, диференціації. Ці принципи реалізуються в новому демократичному напрямі педагогіки – педагогіки співробітництва, в деяких наукових джерелах вона називається педавгогікою толерантності, або педагогікою добра. В основу педагогіки толерантності покладена нова парадигма виховання, сутність якої полягає у формуванні виховуючих суб’єкт- суб’єктивних відносин, взаємодії вихователя і вихованця. Основою виховання має бути діяльність, спілкування і взаємини. Метою виховання є самовираження і повна самореалізація учня, студента як суб’єкта виховання. Виховуючі відносини в загальноосвітній школі – це спеціально організована під педагогічним керівництвом творча, морально-етична взаємодія суб’єктів виховання, спрямована на досягнення мети виховання, зумовлена всією системою суспільних відносин, загальнолюдських цінностей, відповідає пев-ному стану розвитку суспільства.

Тобто йдеться не про стихійні взаємини, а про відносини спеціально організовані,педагогічно доцільні, моральні й естетичні. Одже навчання – це не проста передача інформації,знань,а складні людські взаємини. Ставлення людини до людини залежать від ставлення людини до бутя. Це дозволяє зробити висновок, що від характеру взаємин учитель-учень, викладач-студент залежить ставлення молоді до оточуючої дійсності. Зрозуміло, що стосунки з розумним і добрим педагогом – це рятівне коло для дитини у перехідний період, період економічної та соціальної нестабільності. Педагогічно доцільні стосунки для яких основними цінностями є: вихованці і їх доля та інтереси; наука, яку він представляє, її методи, відкриття; професія, яку він обрав. Тому майбутнього вчителя слід тепер ретельно готувати до формування суб’єкт-суб’єктивної взаємодії з дітьми. Педагогічні кадри повині поєднувати високий професіоналізм із усвідомленням сучасних потреб.

При формуванні особистості вчителя є два головних аспекти – профе- сійний і культурний. Отже, вищий навчальний заклад покликаний давати не тільки знання, а й формувати особистість педагога, виховувати такого педагога, який би був апостолом правди і науки та уособленням совісті нації, яка потребує культурного вчителя. Культурний педагог – це не взірець фор-мально-етичної шляхетності, а інтелігентна людина за своєю найвищою духовною сутністю із творчим і гуманним способом світобачення, світосприймання. Саме культура є підґрунтям формування особистості викладача. Ще у Великій Хартії університетів в Сорбонні було проголошено: вища школа є інститутом відтворення і передачі культури. Особливої актуальності саме сьогодні набуває теза Від людини освіченої - до людини культурної, що означає відродження національної інтелігенції, створення внутрішніх передумов для розвитку творчої індивідуальності. Тільки у культурному середовищі можуть формуватися спеціалісти, здатні вільно і широко мислити, створювати індивідуальні цінності, яких завжди потребує суспільство і школа зокрема.

Не зважаючи на велику кількість визначень поняття культура, можна виділити такі основні положення: сутність культури-гуманістична, людино творча, яка полягає в конкретизації загальнолюдських цінностей стосовно кожної людини; продуктом і одночасно творцем культури є людина; головним джерелом культури є діяльність людини; культура включає в себе способи і результати діяльності людини; культура розглядається як механізм, що регламентує і регулює поведінку та діяльність людини, оскільки людина є її носієм; культура – специфічно людський спосіб буття, котрий визначає весь спектр практичної і духовної активності людини, її можливої взаємодії з навколишнім світом і собою. Отже, людина культури – це гуманна, незалежна особистість, здатна до самовизначення у світі культури. Самостійність суджень у поєднанні з повагою до поглядів інших людей, почуття самоповаги, здатність орієнтуватися у світі духовних цінностей, уміння приймати рішення і нести відповідальність за свої вчинки, здійснювати самостійний вибір змісту своєї життєдіяльності, стилю поведінки, спосіб розвитку. Духовна культура є епіцентром особистості. Духовність і духовна культура є підгрунтям професійної культури спеціаліста, яке знаходить своє відображення в діяльності. Професійна культура розглядається як певний ступінь оволодіння професією, тобто способами і прийомами вирішення професійних завдань на основі духовної культури особистості. Виділення педагогічної культури, однією з найважливіших складових суспільства, зумовлене специфікою педагогічної діяльності викладача спрямованої на формування особистості, здатної в майбутньому відтворювати й збагачувати культуру суспільства.

Адольф Дістарвега виділяв два взаємо пов’язаних принципи навчання й виховання:- природовідповідності й культуровідповідності. Останній передбачає організацію навчально-виховного процесу з урахуванням певної зовнішньої, внутрішньої і суспільної культури. Зовнішня культура –це норми моралі, побуту; внутрішня –духовне життя людини; суспільна – соціальні відносини й національна культура. Будь який стан культури даного народу є основа, базис з якого розвивається наступний стан. Тому той ступінь культури, на якому ми знаходиться в даний час, пред’являє нам вимоги, щоб ми діяли відповідно до неї, якщо тільки хочемо домогтися позитивних результатів. Успіх навчання залежить перш за все, від культури викладача, ентузіазмі в роботі й знання методики. Викладач лише тоді здатний насправді виховувати, поки сам працює над своїм власним вихованням і освітою.

Немало залежить від загального розпорядку в закладі, але найголовніше завжди буде залежати від особистості викладача, котрий стоїть віч-на-віч з вихованцем, вплив особистості вихователя на молоду душу складає ту виховну силу, яку не можна замінити ні підручниками, ні моральними тенденціями, ні системою покарань і заохочень. У кожного наставника-важливе не тільки уміння викладати, але також характер, безпосередність і переконання.

Якщо викладання – професія, то ця професія – культуро - будівництво. Майбутнім викладачам необхідно давати не тільки спеціальну освіту, а й спеціальне виховання. Вони повинні бути культурними у всіх відношеннях: ввічливими, охайними, знайомими з літературою і мистецтвом. Поняття педагогічна культура вчителя пов’язана з умінням орієнтуватися в складних питаннях науки і практики.

Сама культура як наукове поняття не є уставленим і потребує всебічного розгляду, оскільки уявляє собою педагогічну систему і водночас елемент її, особистісне утворення, діалектичну інтегровану єдність педагогічних цінностей, між якими існують певні зв’язки і відношення, що формуються, реалізуються і вдосконалюються в різноманітних видах професійно-педагогічної діяльності й спілкуванні. Ця система є відкритою. Ідеал її вчитель інтелігент з досконалим рівнем педагогічної культури з постійним наближенням до ідеального Я(нескінченим процесом самовдосконалення).

Педагогічна культура має дві форми прояву: статистичну і динамічну. Статистична – відбиває її як наявний рівень, який забезпечує її подальший розвиток. Динамічна форма виявляється у розвитку вміння реагувати на зміни, що відбувається в навколишній дійсності й оточенні, удосконалювати себе відповідно до умов навколишнього середовища, використовуючи набуту систему педагогічних цінностей, що відповідає більш високим рівнем культури. Завдяки динамічній формі створюються умови для розвитку особистості та її педагогічної культури. У цьому процесі розвитку вбачаємо сутність і діалектику педагогічної культури: статична форма переходить у динамічну, яка потім переходить у статичну, але на більш високому рівні розвитку культури викладача. Прояв як статичної, так і динамічної форм їх взаємодія відбувається лише у процесі професійно-педагогічної діяльності й спілкуванні, відбиваючись у кожному з компонентів педагогічної культури.


3. Культура є гармонією культури творчих знань, творчої дії, почуттів і спілкування. Оскільки об’єктом педагогічної діяльності є особистість, то вона будується за законами спілкування. Спілкування можна рахувати найбільшою розкішшю на світі, але для педагога спілкування – це професійний обов’язок. З одного боку, культура неможлива баз спілкування, з іншого ж – гуманістичний зміст спілкування, олюдненість стосунків є найбільш повним вираженням культури.

Спілкування – один із компонентів педагогічної діяльності. Відомо, що педагогічна діяльність складається із змістового, методичного, соціально-психологічного компоненту. Коли викладач іде на заняття, він продумує змістовий і методичний компонент, соціально-психологічний же, тобто спілкування, часто лишається поза увагою педагога. А між іншим, якщо оволодіння першими двома компонентами відбувається у процесі навчання, то спілкуванню ніхто ніде цілеспрямовано не навчає, хоча спілкування відіграє велику роль у нашому житті. Не фахове спілкування дуже часто є причиною багатьох хвороб(нервових стресів). Спілкування займає особливе місце в роботі викладача, оскільки він має комунікативну професію. Професійно-педагогічне спілкування – це система прийомів органічної соціально-психологічної взаємодії педагога і вихованців, змістом якої є обмін інформацією, пізнання один одного, організація діяльності і стимулювання діяльності вихованців, організація і корекція взаємин у колективі вихованців, обмін ролями, співпереживання і створення умов для самоствердження особистості вихованця.

Педагогічно грамотне спілкування знімає у вихованців негативну емоційну напругу, страх, невпевненість, викликає радість бажання, спільної діяльності. Оптимальне педагогічне спілкування – це спілкування, яке створює найкращі умови для розвитку мотивації студента, творчого характеру діяльності, забезпечує сприятливий психологічний клімат, попереджає створення психологічних бар’єрів, дозволяє максимально використовувати у навчальному процесі особистісні та професійні якості викладача. Викладачі використовують такі рівні спілкування:

Примітивний-викладач показує свою зверхність в ставленні до студента, Студент-є засобом досягнення мети.

Маніпуляційний-своєрідна гра, яка полягає у бажанні викладача будь-що виграти. Студент при цьому є суб’єктом маніпуляцій.

Стандартний-викладач дотримується із студентами стандартів етикету. Така поведінка є поверхневою і не стосується особистісного рівня. Студент, самостійний об’єкт, відчуває байдужість викладача і фактично залишається об’єктом маніпуляцій.

Діловий – викладач дотримуючись стандартів етикету бере до уваги особистісні характеристики студента, для покращення ефективності діяльності. Студент оцінюється в залежності від внеску у спільну діяльність, при цьому в особистісному житті є самостійним.

Особистісний-спілкування базується на зацікавленості до студента, визнанні самостійності його особистості. Діяльність викладача спрямована на розвиток студента. Студент дорівнює викладачеві, викладач є авторитетом і посередником у здобутті знань.

Набуття викладачем особистісного рівня спілкування є необхідною умовою високої культури взаємодії викладача і студента. Такий рівень потребує від викладача великої самовіддачі і притаманне лише тим педагогам, для яких їх професія є покликанням.

Культура педагогічного спілкування вміщує уміння слухати, ставити запитання, аналізувати відповідь, бути уважним, спостережливим, встановлювати контакт, бачити і зрозуміти реакцію аудиторії, передати своє ставлення до того, про що йде мова, зацікавити, орієнтуватися в обстановці. Кожен з викладачів створює свій стиль спілкування.

Для педагогів важлива емоційно - естетична виразність, уміння подати себе та створити обстановку власного самовираження і самоствердження. У досвідченого викладача, як правило, складається помітна тенденція до тієї чи іншої моделі, типу взаємин, які найповніше відповідають його індивідуально –психологічним особливостям. Для викладача з високою культурою спілкування характерними є: оптимальність вимог; педагогічний оптимізм; емоційний відгук; формування колективних форм стосунків, відносин у колективі під час навчання; створення атмосфери доброзичливості. Однак, якою б привабливою не була модель взаємин викладача і студента, вона завжди динамічна. З огляду на це хороший педагог завжди прагне до неперервності своєї освіти професійної підготовки, постійно аналізує свою діяльність, ідентифікує досягнутий рівень взаємодії зі студентами, добирає і використовує нові здобутки педагогічної науки, переймає найкраще від своїх колег.


4. Сучасний світ і існування молоді в ньому дуже складні, якщо раніше студент погоджувався на позицію підпорядкування, керованого, то тепер він прагне до ситуації співробітництва, яка передбачає певні вимоги до організації спілкування: діалектичність, взаємини довіри, реальний психологічний контакт, здатність викладача відмовитися від диктату і перейти до взаємодії. Обов’язковою вимогою студентів є наявність педагогічного такту, який проявляється у зовнішньому вигляді викладача, в тоні спілкування, у самовладанні, в умінні без грубощів досягти бажаних результатів.

Педагогічний такт- це педагогічно грамотне спілкування в складних педагогічних ситуаціях, вміння знайти педагогічно доцільний і ефективний спосіб впливу, почуття міри, здатність швидко оцінювати ситуацію і знаходити оптимальне рішення, вміння керувати своїми почуттями, не втрачати самовладання, емоційна урівноваженість, у поєднанні з високою принциповістю та вимогливістю, з чуйним людяним ставленням до студента, критичності та самокритичності в оцінці своєї праці та своїх вихованців, в нетерпимості до шаблону, формалізму, бюрократизму і пихи, повазі в студентах особистості, розвитку їх людської гідності. Педагогічний такт реалізується через мову. Педагогічна діяльність це ланцюг ситуацій і задач, у розв’язанні яких можна простежити таку послідовність: педагогічна, комунікативна і мовна задача. Отже слово є основним інструментом педагогічної діяльності. Перед викладачем вищого навчального закладу лежить нелегке завдання розвивати любов і повагу до рідної мови, формування уміння і навички правильного мовлення студентів і найкращим способом у досягненні цього завдання є власний приклад

Саме поняття педагогічна техніка містить дві групи складових.

Перша група пов’язана з умінням педагога керувати своєю поведінкою-технікою володіння своїм організмом, друга-з умінням впливати на особистість і колектив: техніка організації контакту, управління педагогічним спілкуванням. Складові першої та другої груп педагогічної техніки допомагають відобразити власну особистість викладача, рівень його педагогічної культури. Для успішної взаємодії студента слід адекватно оцінювати свою особистість. Особливої уваги вимагає уміння керувати емоційним станом. Завжди треба розуміти, що саме призводить до конфліктної ситуації самим педагогом. Педагогічно доцільні стосунки ґрунтуються на взаємній повазі педагога і студента.

ЛІТЕРАТУРА


1. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України. –Київ.: Либідь.

1998. с 306-314.

2. Вишневський О. Теоретичні основи сучасної української педагогіки. –Дрогобич.: Коло.2003. с79-91.

3. Вітвицька С.С.Основи педагогіки вищої школи. –Київ.: Центр навчальної літератури.2003. с73-94.


Схожі:

Лекція Тема: Викладач вищого навчального закладу як організатор навчально-виховного процесу iconРекомендації обласного семінару директорів шкіл-інтернатів з проблеми: «Інноваційні підходи до організації навчально-виховного процесу в інтернатних закладах»
Нтеграція України у світовий простір потребує постійного вдосконалення національної системи освіти, методології І технології організації...
Лекція Тема: Викладач вищого навчального закладу як організатор навчально-виховного процесу iconВ., Шматков Є. В. Рейтингове оцінювання суб’єктів навчально-виховного процесу у технікумі постановка проблеми
Постановка проблеми. На сучасному етапі реформування та розвитку вищої школи України на перше місце висувається завдання формування...
Лекція Тема: Викладач вищого навчального закладу як організатор навчально-виховного процесу iconПро приймальну комісію вищого навчального закладу України І. Загальна частина
Приймальна комісія вищого навчального закладу (далі – Приймальна комісія) – робочий орган вищого навчального закладу, що утворюється...
Лекція Тема: Викладач вищого навчального закладу як організатор навчально-виховного процесу iconУрок як основна форма організації навчально-виховного процесу
Урок — логічно закінчена, цілісна, обмежена в часі частина навчально-виховного процесу, яку проводять за розкладом під керівництвом...
Лекція Тема: Викладач вищого навчального закладу як організатор навчально-виховного процесу iconФорма № н 04 (повне найменування вищого навчального закладу) Кафедра (циклова комісія) “затверджую
Схвалено методичною комісією вищого навчального закладу за напрямом підготовки (спеціальністю)
Лекція Тема: Викладач вищого навчального закладу як організатор навчально-виховного процесу iconВерховна Рада України п о с т а н о в л я є : Внести до закон
До складу Вченої ради вищого навчального закладу входять за посадами заступники керівника вищого навчального закладу, декани факультетів,...
Лекція Тема: Викладач вищого навчального закладу як організатор навчально-виховного процесу iconСтруктура і організація роботи органів
Фінансовою основою студентського самоврядування є кошти, визначені Вченою радою вищого навчального закладу в розмірі не менше 0,5...
Лекція Тема: Викладач вищого навчального закладу як організатор навчально-виховного процесу iconРозпорядження 30 жовтня 2009 р м. Херсон №53 Про призупинення навчально-виховного процесу
Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою недопущення виникнення епідемії грипу та гострих респіраторних...
Лекція Тема: Викладач вищого навчального закладу як організатор навчально-виховного процесу iconВ. А. Карпюк, викладач, Криворізький державний педагогічний університет питання організації навчально-пізнавальної діяльності студентів на засадах компетентнісного підходу
У статті розглянуто особливості організації навчально-пізнавальної діяльності студентів, деякі аспекти організації навчально-пізнавальної...
Лекція Тема: Викладач вищого навчального закладу як організатор навчально-виховного процесу iconЗвіт навчально-методичного відділу післядипломної освіти за І півріччя 2013 року кз сумського оіппо навчально-, науково-методичне забезпечення навчально-виховного процесу навчальних закладів області
Положення про районний (міський) методичний кабінет (центр) ), значна роль у науково-методичному зростанні вчителів належить методистам...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи