Короткий словник з риторики Артикуляція icon

Короткий словник з риторики Артикуляція




Скачати 209.47 Kb.
НазваКороткий словник з риторики Артикуляція
Дата12.09.2012
Розмір209.47 Kb.
ТипДокументи


Короткий словник з риторики


Артикуляція (від лат. — розчленування) — дія мовного апарату, внаслідок якої утворюються звуки.

Архаїзми (грец. — стародавній) — застарілі слова (словосполучення), які передають реалії минулих епох. Ораторові не рекомендується зловживати А.

Асонанс (від лат. — відгукуюсь) — повторення голосних з метою створення художнього образу і підсилення звучності тексту.

Асертивність (від лат. — претендувати) — здатність людини чітко визначити для себе, чого вона прагне, а чого ні.

Аттіцизм — (грец.— аттічна манера) — вишукана й образна мова, властива давнім жителям Аттіки за часів розквіту їхньої культури.

^ Афанасій Олександрійський (бл. 297-373) — один з Отців Церкви, який зазнав гонінь за палку та красномовну оборону церковної ортодоксії. Мав класичну освіту, був пропагандистом чернечого життя. Його богословські твори та листи стали фундаментом християнського вчення про Троїцю.

Афтоній (друга половина IV ст.) — ритор, автор комплексу письмових завдань на тему, що надовго стали фундаментом риторичної освіти.


^ Бернард Клервоський (1090-1153) — французький богослов і проповідник, який прославився палким і пишним стилем проповідництва; був одним з натхненників хрестових походів.

Біблеїзм — слово або вираз, запозичені з Біблії, що створюють відповідну стильову атмосферу, інколи — церковнослов’янізм.

Бібліографія (грец.— книга — пишу) — допоміжна наукова дисципліна, що дозволяє ораторові зорієнтуватися в друкованих виданнях і базується на правилах бібліографічного опису.


Варваризми (грец.— чужоземний) — слова іншомовного походження. Засмічення мови оратора В. робить її незрозумілою.

^ Василь Великий (бл. 330-379) — один з Отців Церкви, син видатного ритора; отримав риторичну освіту в Константинополі та Афінах, прославився численними проповідями та богословськими працями. Обороняв за часів усього свого життя святу віру Христову.

Вербалізм (від лат. — словесний) — зловживання словом, марнослів’я, пусте пишномовство, під яким не криється жодна думка.

^ Виразне читання — читання з дотриманням певної системи правил (орфоепії, артикуляції, дикції тощо). Часто термін В. ч. вживається також як синонім поняття "художнє читання" або декламація, що не зовсім точно.

^ Вишенський Іван (1545(50)-1620(30) — український православний чернець, плідний письменник-полеміст, який значну частину життя провів у Греції (Афон), звідки, наслідуючи традиції апостольських послань, писав листи в Україну, палко обстоюючи в них православ’я та живо змальовуючи обставини життя свого часу. Твори В. є яскравою сторінкою давньої української риторики.

Вульгаризми (від лат. — звичайний, простий) — слова (словосполучення) лайливого характеру. Використовуються, зазвичай, малокультурними промовцями.


Гіпербола (від грец. — перебільшення) — троп, який базується на художньому перебільшенні.

Голос — звуки, що їх виробляє голосовий апарат людини. Індивідуальні особливості визначають висоту, силу і тембр Г. Володіння голосом — необхідна умова підготовки оратора. Оратор повинен обов’язково берегти Г. (руйнівні чинники — переохолодження, вживання тютюну та алкоголю, перевтома).

Гомілет — християнський проповідник, майстер гомілетики.

Гомілетика (від грец. — бесіда) — християнська риторика, що має на меті витлумачення Біблії через проповідь чи повчальну бесіду.

Школа красномовства, заснована Г. в Афінах, стала фундаментом політичного й академічного ораторства.

^ Горгієві фігури — введені вперше Горгієм різноманітні прийоми, що наближали ораторську промову до поезії (використання рим і тропів), спиралися почасти на практику фольклорних заклинань.

Гра — самовияв особистості, що може набувати характеру рольової Г. Для оратора важливо вміти перевтілюватися, "входити в роль", тому підготовка оратора включає деякі моменти викладання в акторських школах.

Грамотність (від грец. — лист, послання) — знання правил мови і вміння ними користуватися. Г. надзвичайно важлива для оратора. Ораторська Г. — обізнаність у сфері науки про красномовство.

Гротеск — художній образ, що базується на сполученні страхітливого з комічним.

Гумор (від лат. — волога; за античними уявленнями, стан організму, що визначає настрій) — змалювання явищ у м’якій, жартівливій інтонації (на відміну від сатири). Англійські дослідники виділяють також грубий гумор, властивий народному красномовству.






^ Дебати (від франц.) — обговорення, полеміка, які виникають після виступу.

Дедукція (від лат. — виведення) — метод умовиводу за типом: від загального до конкретного.

Декалог (грец.— десять) — десять Заповідей Божих (або найпростіший вид Закону Божого, що був даний людям через пророка Мойсея), в яких стверджується два види любові до ближнього.

Демагогія (грец. — "водіння народу") — голослівні аргументи, що мають вигляд глибокої арґументації на користь загалу, а насправді прикривають корисні розрахунки, ницість душі та некомпетентність, прагнення маніпулювати людьми.

Демосфен (бл. 384-322 до н. е.) — давньогрецький оратор і політик. Замолоду мусив відстоювати в суді свої права на майно від нахабних родичів, що примусило його розвинути ораторські здібності (за переданням, маючи погану дикцію і слабкий голос, вправлявся в ораторстві на безлюдному березі, набивши рота камінцями — для розвитку артикуляційного апарату та сили голосу). Був адвокатом; згодом став політичним оратором. Мав величезний успіх як оратор; після македонського завоювання Афін покінчив життя самогубством. Ім’я Д. стало синонімом красномовного оратора.

^ Дикція (від лат. — вимова) — манера вимовляння звуків і слів. Правильна Д. — чітка та ясна.

Дискусія (лат. — розгляд) — публічне (й часто — конфліктне) обговорення якоїсь проблеми. Оратор повинен вміти організувати і вчасно припинити Д.

Диспут (лат. — досліджую, сперечаюсь) — організована форма дискусії, інколи — і заздалегідь визначеними ролями. У межах Д. особливого значення набуває здатність оратора переконувати.

Дихання — найважливіша фізіологічна функція організму, чинник формування голосу. Правильно поставлене дихання дає ораторові можливість звучно, виразно і тривалий час говорити перед аудиторією. Існує система вправ щодо розробки правильного Д., яку ораторові варто застосовувати.

Діалектизми (від грец. — говірка, місцева мова) — слова та вирази, якими користуються мешканці окремих місцевостей і які не збігаються з літературною нормою.

^ Діалог у риториці (від грец.— розмова двох) — спосіб побудови промови, який

1) включає елементи буквальної співбесіди з аудиторією;

2) імітує реальний Д. у монолозі оратора (прямо чи приховано).

^ Діапазон голосу — звуковий обсяг ораторського голосу, що визначається інтервалом між найнижчим і найвищим звуками. Ораторові важливо знати свій Д. г. (пор.: бас, баритон, тенор тощо у співі).

Діафора (від грец. — розрізнювати) — стилістична фігура, різновид повтору: повторюються слово чи вираз, які щойно прозвучали, але вони набувають більш експресивного звучання.

^ Діонісій Галікарнаський (друга половина І ст. до Христа) — письменник-історик, автор риторичних праць. Використав риторичний стиль у фундаментальному дослідженні римської історії "Римські старожитності" .

Доведення — процес доведення оратором справедливості (чи навпаки) якогось твердження. У Д. використовуються методи індукції та дедукції. Оратор може доводити свою думку, спираючись на власний досвід, чужі думки (зокрема цитати), очевидні факти тощо.

^ Доступність промови — побудова виступу з урахуванням особливостей аудиторії (вікових, соціальних, світоглядних тощо).

Евристика (від грец. — знаходжу) — особливий метод ведення діалогу, навчання, введений Сократом. В Е. все будується на системі навідних питань, що підштовхують співрозмовника до вирішення проблеми.

Евфемізм (грец. — добре + слово) — троп, заміна табуйованих (священних, стилістично неприйнятних для якоїсь групи або ж просто непристойних) слів описовими синонімічними словами (зворотами).

^ Евфонія (грец. — благозвучність) — певна якість мовних звуків, що визначає емоційне забарвлення мови оратора.

Евфуїзм (грец. — витончений, стрункий) — стиль, що відрізняється штучною пишномовністю, манірністю.

Екзегетика — метод символіко-алегоричного потрактування тексту Біблії (засновник — Філон Олександрійський), згодом цей метод був перенесений і на тлумачення художніх текстів. Е. здавна використовується ораторами, насамперед церковними.

Експансивність (від  лат. — поширення) — свідоме чи неконтрольоване свідомістю нав’язування власного "я", власної картини світу та цінностей аудиторії, що ґрунтується на болісній переоцінці оратором своєї особистості. Експансивний оратор зазвичай запалює почуття невибагливої, малорозвиненої аудиторії.

Еліпсис (від грец. — опущення) — стилістична фігура: пропуск слова, яке легко відтворити, воно ніби "підказується" контекстом.

^ Емпатія (від грец.— почуття) — здатність відчувати стан іншої людини або аудиторії, важлива для оратора.

Епідектичне красномовство — те саме, що урочисте красномовство.

Епістрофа (від грец. — повертання) — стилістична фігура, що складається з повторення одного і того самого слова чи звороту.

^ Епітет (від грец. — прикладка) — троп, який образно визначає річ, людину чи дію, підкреслюючи найхарактернішу чи вражаючу якість.

Епіфора (від грец. — перенесення, повторення) — стилістична фігура, прийом, повторення слів (словосполучень) в кінці речень (у віршах — наприкінці віршових рядків або строф).

Ерудиція (від лат. — вченість) — наявність глибоких знань в тій чи іншій сфері (сферах). Е. виникає як результат копіткої праці індивідуума над собою. Е. бажана для оратора.

^ Естетика промови (від грец. — чуттєво сприйманий) — важливий момент композиції (розташування) змістовних частин тексту, а також організація мовної форми за законами краси, використання засобів поетики (тропів і т. ін.).

Етапи підготовки промови:

1. Вибір теми.

2. Складання плану.

3. Процес збирання матеріалу.

4. Запис промови.

5. Розмітка тексту знаками партитури.

6. Тренування оратора.

Етика промовця (грец. —  той, що стосується моралі) — визначений традиційною мораллю оратора "момент істини": оратор не може виголошувати аморальні речі. Цей момент склався в нашій риторичній культурі в річищі тисячолітнього церковного впливу.

^ Етикетні формули — мовні кліше, що виникли в тій чи іншій національній мові у процесі культурного розвитку краю (привітання, формули ввічливості і т. ін.).

^ Жанри ораторські — диференціація ораторських творів як підвидів тієї чи іншої галузі красномовства.

Жаргонізми (від франц.— жаргон) — слова (словосполучення), що належать до лексикону вузької (найчастіше — професійної) групи. Професійний жаргон називають також сленгом. Оратор вдається до жаргону в крайніх, визначених ситуацією, випадках.

Жест — система міміки, рухів рук і тіла, що відіграє допоміжну, але важливу роль у ораторському виступі. Неповторна система жестикуляції в культурі того чи іншого народу складається історично, що мусить бути враховано оратором. Культура Ж. оратора спирається й на вивчення акторської техніки. Ж. бувають механічні (автоматичні), ілюстративні та емоційні; ораторові рекомендується користуватися лише третім видом Ж., оскільки лише вони по-справжньому підсилюють виразність промови, прикрашають її, допомагають у виділенні основних думок.

^ Здібності риторичні — сукупність природжених якостей (голос, постава, шарм, "магнетизм", філологічна обдарованість та ін.), що є фундаментом ораторської діяльності та сприяють успіху промови.

^ Зовнішня культура оратора — система засобів щодо створення іміджу промовця, яка базується на контролі зовнішнього вигляду (зачісці, одязі тощо), постави, погляду, жесту, голосу.

Ідея (від грец.— образ, начало):

1. Категорія візантійської риторики, що виражається в таких якостях стилю, як чіткість, чистота, висота, величавість тощо.

2. Категорія літературознавства: ставлення автора до своєї теми.

Ілюстративність промови (від лат. — наочне зображення):

1. Насиченість тексту, що його виголошує оратор, прикладами (цифровими, статистичними, життєвими та ін.). Можна також говорити про І., коли оратор вдається до живопису словом, використання звукових образів тощо.

2. Оснащення виступу наочністю (прозірки, таблиці тощо).

Імпровізація (експромт) (від лат. — несподіваний, раптовий) — промова, що виголошується без попередньої підготовки. І. ґрунтується на природному дарі слова, ерудиції та культурі промовця. Здатність до І. свідчить про обдарованість і найвищий рівень розвитку ораторських здібностей. Ораторам-початківцям не доцільно зловживати І.

Інверсія (від лат.— перестановка) — стилістична фігура: незвичний, нехарактерний порядок розташування слів.

Індукція (від лат. — впровадження)  —  спосіб мислення від конкретного до загального.

Інсайт (англ.— у полі зору, збагнення)  —  момент натхненного інтуїтивного проникнення в суть проблеми без попереднього логічного аналізу. Наявність І. (або імітація його) в промові здатна справити винятково сильне враження на слухачів.

Інтеліґентність (від лат. — обізнаний, мислячий) — здатність оратора ґенерувати думки та емоції, інтеґрувати їх у річищі інтелектуальної проблеми та рафінувати крізь призму культури. І. невід’ємна від ерудиції, етики, естетики та ін. У сьогоднішньому суспільстві І. вважається невід’ємним атрибутом оратора.

Інтонація (від лат.— голосно вимовляю) — ритмо-мелодійний малюнок мовлення, що базується в основному на підвищенні або пониженні тону.

Інформація (від лат. — пояснення) — загальнонаукове поняття, що набуло особливої вагомості, та універсальності у XX ст.

Іоанн Златоуст (бл. 350-407) — один з Отців Церкви, архієпископ Константинопольський, плідний автор і блискучий оратор, про що свідчить вже те, що його прозвали (Златоустом). Виступив як гострий політичний оратор, критикував імператрицю та знать, через що був підданий репресіям. Його проповіді, які він диктував скорописцям, принагідно широко й ерудовано коментуючи Біблію, є зразком християнської риторики, а його бурхливий захоплюючий стиль змальовує духовне життя Візантії з великою виразністю.

Іронія (від грец.— прихований глум) — стилістична фігура, з допомогою якої оратор дає зрозуміти аудиторії своє критичне ставлення до об’єкта промови, хоча прямо його не висловлює.

Ірраціональні моменти промови — апеляція оратора до стихії емоційного, розбурхання почуттів аудиторії (любов, ненависть, співчуття тощо).

Ісайя (бл. 760 - бл. 699 до н. е.) — великий пророк Біблії, що мав значний вплив на духовне і політичне життя свого часу. Автор книги, у якій розгорнуто викладено концепцію Месії, що дає підстави іменувати його "Євангелістом Старого Завіту".

Ісократ (436-338 до н. е.) — викладач риторики та оратор в Афінах в епоху політичної кризи суспільства. Отримав освіту у софістів. Відкрив свою школу риторики (бл. 390 до н. е.), слухачами якої були переважно молоді аристократи. Красномовство розглядав як ключ до знання взагалі, як основу освіти молоді. Стилю І. притаманні складні періоди, ритмізованість мови, чітка композиція. І. був одним з найвизначніших античних авторитетів у сфері риторики.

Історія риторики — галузь знання, що вивчає виникнення, становлення, розвиток і сучасний стан красномовства.


Каламбур (від франц. — гра слів) — стилістична фігура, заснована на грі омонімами.

Канцеляризми — штампи ділової мови, яких ораторові доцільно уникати. Можуть бути засобом пародіювання.

Каталог (грец. — список) — перелік, список предметів, складений за порядком, що полегшує їх пошук. Розрізняють алфавітний каталог, у якому описи розташовано за алфавітом прізвищ авторів або заголовками творів; систематичний каталог — за галузями знань, наукових дисциплін тощо (наприклад, українська мова, китайська література, фізика і т. ін.).

^ Кшнтіліан Марк Фабій (бл. 35-96 н. е.) — видатний оратор, теоретик риторики та педагог Давнього Риму, який підсумовує величезний досвід античності. Перший оратор, який став називатися професором, тобто знавцем своєї справи. Труд його життя — "Про виховання оратора" (у 12 книгах) було знайдено лише в епоху гуманізму (XVI ст.), після чого ім’я К. набуло величезного авторитету. Він вважав риторику могутнім засобом розвитку природних здібностей дитини, закликав до кропіткої індивідуальної праці, до розвитку свідомості та мови дитини: справжній римлянин мусив вміти гарно говорити.

^ Класична освіта — започаткована в епоху Відродження, базувалася на вивченні античності та риторичному досвіді. Проте в XVIII-XIX ст. центр уваги тут змістився на вивчення художньої літератури й увага до риторики згасла.

^ Кліше (від франц. — штамп) — шаблонні, затерті вирази, яких ораторові слід уникати.

Композиція (від лат. — складання, створення) — розташування складових літературного твору (компонентів).

Конспект (від лат. — огляд) — коротке занотування змісту певного тексту (план, тези, приклади тощо). У К. занотовуються найсуттєвіші положення. У процесі конспектування розвивається логічне мислення, вміння виділяти головне, зростає культура мови. К. необхідний для оратора-початківця.

^ Культура мови оратора — відповідність мови оратора до норм слововживання, орфоепії і т. п.; вміння будувати свій (індивідуальний) стиль з урахуванням найвищих духовно-літературних досягнень свого суспільства. К. м. є обов’язковою для оратора.

Лабільність (від лат.— нетривкий, незбалансований) — вміння людини швидко переходити від однієї проблеми до іншої, уникаючи помилок.

Лаконізм — стисле, чітке вираження думки, без пишномовних прикрас.

^ Літота (від грец. — простота) — троп, що базується на художньому зменшуванні.

Логічна побудова промови — базується на дотриманні законів логіки (закони тотожності, протиріччя, виключеного третього, достатньої підстави), що забезпечують чітку послідовність думки та врівноваженість частин тексту.

Метафора (від грец. — перенесення) — троп, що будується на перенесенні значення (ознаки) слова за принципом подібності на інше. М. за своєю суттю можна назвати скороченим порівнянням, тільки тут не названо предмет порівняння.

Метонімія (від грец. — перейменування) — троп, побудований на переносі назви з одного предмета на інший за суміжністю значень.

Міміка (від грец— наслідувальний) — рухи м’язів обличчя, якими виражаються емоції та почуття людини. Оратор повинен вміти контролювати міміку та мобілізувати мімічні засоби для виразу своїх емоцій і впливу на аудиторію.

Міф — система мислення, властива людині поряд з релігійним і науковим осмисленням світу; на архаїчних стадіях становлення суспільства є універсальною системою, з якої лише згодом виокремлюються релігія, наука, мистецтво, філософія тощо.

Мова — основний засіб спілкування і взаєморозуміння людей, основа ораторської діяльності. Оратор, розвиваючи індивідуальний стиль мовлення, є разом з тим носієм і виразником можливостей національної М.

^ Мовний етикет — система риторичних формул, що прийнята в даному суспільстві, класі, прошарку. Зокрема, це риторичні звертання: Пані та панове! Добродії! тощо.

Наочність — додаткова система доказів (таблиці, діаграми, ілюстрації тощо), яка збільшує можливості впливу на аудиторію. Не слід плутати Н. та систему технічних засобів навчання (магнітофони, діапроектори тощо). Досвідчений оратор не зловживає Н., але й не зневажає нею.

Настрій — емоційний стан оратора, що накладає відбиток на його поведінку та мовлення і передається слухачам. Промовцеві важливо вміти контролювати свій Н.

Натхнення — піднесення душевних сил оратора, яке розкріпачує творчі можливості особистості й забезпечує надзвичайну мобілізацію уваги аудиторії. Досвідчений оратор може досягти Н. за допомогою певної методики.

^ Національна мова — реальний фундамент національної культури в її юридичних, політичних, релігійних, науково-освітянських і побутових аспектах.

Неологізми (від грец. — нові слова) — слова (словосполучення), що створюються самим автором. Вони використовуються найчастіше поетами; ораторові рекомендується уникати Н. як незрозумілих для слухачів.

Неориторика — нова риторика, що виникла у другій половині XX ст. на ґрунті нових наукових дисциплін і ставить на меті насамперед комунікативний акт, спілкування оратора з аудиторією, рольову ситуацію, методи переконання.

^ Норма у красномовстві (від  лат. — взірець) — система етичних, граматичних та естетичних правил, які вироблено у межах певної культури і на яких базує свою діяльність оратор.

^ Норма літературна — регламентоване орфоепічними, лексичними, граматичними та стилістичними правилами використання засобів національної мови.

Образ художній — специфічна форма переосмислення життя митцем, що визначає стилістику мовних рішень. Властива переважно поезії, але здавна широко використовується ораторами.

^ Об’єкт промови — явища реальної дійсності, що становлять матеріал для ораторської теми.

Об’єктивність промовця — неупередженість оратора, справедливість його оцінок. О. п. визначає, як правило, заздалегідь успіх оратора.

^ Опис — змалювання в слові (нерідко із застосуванням поетичних засобів) обставин, що є об’єктом уваги.

Опонент (від лат. — той, що заперечує) — уявний чи реальний співрозмовник оратора, який має супротивну позицію. Ораторові важливо дотримуватися норм коректності у ставленні до О.

^ Оратор, ритор (лат. —  промовляю) — особа, яка виголошує промову.

Орфоепія — правильна вимова, система норм вимови в певній мові.

Пам’ять — психофізичний процес закріплення, збереження та відтворення інформації. Для оратора важливо тренувати П.; допускається використання конспектів з метою її підтримки.

Панегірик — жанр пишномовної похвали у старовинній риториці.

Парадокс (від грец. — дивний, неочікуваний) — стилістична фігура: неочікувана думка, висновок, що різко розходяться із загальноприйнятою думкою чи з логікою попереднього тексту.

Пауза  — тимчасовий інтервал в мовленні, визначений кількома чинниками:

1) дихальним ритмом людини;

2) логічною структурою тексту;

3) психологічним членуванням тексту.

Пафос (від грец. — пристрасть) — ставлення оратора до своєї ідеї — наприклад, захоплення й піднесення, що передаються слухачам (патетична промова).

Перифраза (грец, — біля, навколо + кажу) — троп, описовий зворот мовлення, що вживається для надання реченню більшої виразності, щоб уникнути повторення.

Персоніфікація (від лат.— особа + робити) — троп, що базується на наданні абстрактному явищу рис живої особи.

Підтекст (англ. — прихований зміст тексту)  — те, що розуміють "між словами". П. виражається інтонацією, мімікою, жестами тощо.

План — структурна модель майбутнього ораторського тексту, його ідейний "скелет". П. конденсує основні моменти структури ораторського твору. Основні його види: простий, складний і цитатний.

Платон (427-347 до н. е.) — великий давньогрецький філософ, засновник вчення про світ ідей, теоретик державності, блискучий літератор; розвивав свої ідеї у формі філософського діалогу, наслідуючи усну традицію Сократа. Слідом за Сократом П. розвінчав софістику як "мистецтво обдурювання". За П., оратор має два роди здібностей: здатність звести все до єдиної думки та здатність розкласти явище на складові частини (сучасною мовою — синтез і аналіз).

Повтор (реприза) — дублювання оратором час від часу слова (слів, фрази), що нагадують про основну проблему і слугують засобом ідейно-формальної ритмізації виступу.

^ Повчальне слово (дидактика) — характерний різновид релігійної літератури; наприклад, книги Писань у Старому Завіті.

Поетика:

1. Вчення про художню літературу як таку.

2. Вчення про прийоми "прикрашення" прозаїчної та поетичної мови ("піїтика").

3. Дисципліна, що близька до стилістики, яка вивчає поетичну функцію тропів і фігур.

Помилки мовні — порушення літературної норми (неправильні наголос, вимова окремих звуків, вживання слів за семантикою, значенням, невміння враховувати стилістичне забарвлення слова (фрази), включати слово (фразу) в контекст, розрізняти окремі морфеми у слові, тавтологія, плеоназм, слова-паразити тощо).

Порівняння — троп, що будується на зіставленні одного предмета з іншим за спільною ознакою.

^ Прокопович Феофан (1681-1736) — видатний церковний діяч, учений, проповідник і теоретик риторики. Отримав ґрунтовну для того часу освіту в Києві та Римі, був професором риторики та піїтики (поетики), а згодом ректором Києво-Могилянської Академії; популяризував ідеї Просвітництва. Автор низки творів, в яких викладено теорію та практику тодішньої риторики.

Проповідь — основний жанр церковної риторики (гомілетики).

^ Пророче слово — специфічний різновид релігійного красномовства, що будується на мовленні безпосередньо від імені божества.

Психологічна реакція аудиторії — момент, надзвичайно важливий для оратора, оскільки свідчить про успіх чи неуспіх промови. П. р. а. може бути позитивною чи негативною, тому досвідчений оратор окрім використання системи логічних доказів, завжди апелює і до емоцій слухачів.

Ритор (від грец. ритор) — те саме, що й оратор, промовець. В античному суспільстві також — викладач риторики; так само і в українських братських школах.

Риторика (від грец — наука ораторського мистецтва, красномовства) — наука про способи переконання, ефективні форми впливу (переважно мовного) на аудиторію з урахуванням її особливостей. Склалася як наука в основах своїх у Стародавній Греції. В Україні поширюється з кінця XVI ст.; довго викладалася разом з поетикою.

^ Риторичне звертання — стилістична фігура, що виражає емоційне ставлення оратора до об’єкта його промови. Оратори звертаються часто не тільки до людей, а й до неживих предметів або абстрактних понять. До Р. з. можна віднести й етикетні формули.

^ Риторичне запитання — стилістична фігура; запитання, відповідь на яке вже закладено в ньому самому, або ж відповідь не потрібна.

Риторичний вигук — стилістична фігура, що є гаслом у чистому вигляді.

^ Риторські школи (від грец. — ораторська школа) — школи, що готували ораторів (переважно політиків) у Стародавній Греції (з V ст. до н. е.), а потім у Римі. Освіта будувалася як продовження граматичної школи: поруч з літературою, філософією, математикою тощо тут широко вивчалася — на основі практичних занять — риторика. Ця традиція перейде в середньовічну освіту і триватиме до середини XVIII–початку XIX ст.


Сатира (від лат.— суміш) — змалювання явищ у гостро критичному вигляді. С. відрізняється від гумору саме цією гостротою, її не слід ототожнювати з іронією — прийомом більш тонким.

Символ (від грец. — умовний знак) — троп, покликаний змалювати невичерпну складність явища, багатозначна метафора.

"Сім вільних мистецтв" (лат. — програма середньовічної освіти (школи та підготовчі відділення університетів), що складалася із семи дисциплін, серед яких була і риторика в системі так званого тривіуму.

Слово — жанр давньоукраїнської риторики; С. мовилося громадськими діячами до народу в якихось важливих ситуаціях. З часом С. стали називати й літературний твір (наприклад, "Слово про Ігорів похід"), а також церковну проповідь ("Слово про Закон і Благодать").

^ Смотрицький Мелетій (1572-1633) — блискучий український письменник і граматик, у духовних шуканнях якого відбився шлях української релігійно-культурної думки епохи Ренесансу. Діставши прекрасну західну освіту, органічно пов’язаний водночас з традиціями Острозької школи, С. з величезним талантом красномовця обстоював спершу православ’я, а потім — унію.

Сократ (470-399 до н. е.) — великий грецький філософ, вчитель Платона, який гостро критикував софістику. Він ототожнював поняття добра, щастя і доброчинності з правдою. За С, знання розпочинається з самопізнання, точніше, з усвідомлення власного незнання. Він примушував шукати істину шляхом бесіди.

Софіст (від грец. — мудрець, митець, винахідник) — з V ст. до н. е. С. стали називати вчителів філософії, які навчали мистецтва сперечатися і перемагати за будь-яку ціну (навіть із застосуванням свідомої облуди), що було важливим для клієнтів суду, а також виховували вміння говорити з проблем політики, будь-якої науки тощо. Красномовство було для них самоцінним об’єктом уваги.

Стиль (від лат. — стрижень для письма) — спосіб викладу, організація мовлення. Старовинна риторика розглядала С. як об’єктивну систему мовних правил, що мусив опанувати оратор. На цьому базуються традиційні поняття високого, середнього та низького С.

^ Структура ораторського твору — модель побудови виступу з певних складових частин, найпростішими з яких є вступ, виклад, висновки. С. о. т., що виникла в античні часи, постійно ускладнювалася (наприклад: вступ; опис, оповідь, міркування; висновки-заклик і т. ін.).

^ Суб’єктивність оратора — цілком закономірне і навіть бажане явище за умови, що власні цінності не нав’язуються силоміць, а сама С. не переростає в суб’єктивізм.

Тези — вид конспекту, стислий запис основних положень плану промови в дещо розгорнутому вигляді. Т. інколи можуть набувати характеру цитатного плану.

Тема — проблема, що покладена в основу ораторського виступу. Т. завжди конкретна, стосується одного питання. Сукупність тем у межах одного тексту утворює тематику, що відбиває у своїй сукупності багатогранний і складний об’єкт уваги. Проте в тематиці завжди домінує основна Т., якій підпорядковано підтеми та мікротеми. Тема може бути розкритою чи нерозкритою (останнє означає провал оратора).

^ Темп мовлення (від лат. — час) — швидкість, з якою проголошується промова; вимірюється кількістю звуків (або складів), що вимовляються за секунду. Занадто швидкий Т., так само, як і занадто повільний, ускладнює сприйняття промови.

Типи промов за знаковим оформленням і закріпленням :

1. Промови, що виголошують за конспектом.

2. Промови, що готують заздалегідь, але не вчать напам’ять.

3. Промови, що пишуть заздалегідь і вчать напам’ять.

4. Імпровізовані промови (експромти).

Толерантність (від лат. — терплячий) — повага до чужих позицій і концепцій. Наявність Т. в оратора — свідчення його духовної зрілості та сили.

^ Увага аудиторії — запорука успіху промовця, який ніколи не повинен втрачати з поля зору цей важливий момент.

Уособлення — троп, що дозволяє надавати неживим речам або нелюдському життю людських рис.

^ Установка ораторська —  рієнтація промовця на доведення певних тез, формування певного ефекту сприйняття промови різнотипною аудиторією, використання того чи іншого кола прийомів.


Харизма (від грец.Божий дар) — сприйняття тієї чи іншої особистості як такої, що має особливе обдарування та гарантує незмінний успіх своїм прихильникам. Харизматичні оратори найчастіше виступають у сфері релігійної проповіді, інколи в політиці.


Цитування — один із сильних засобів впливу на аудиторію, особливо коли цитується авторитетне джерело, оскільки це виглядає звичайно як доведення оратором своєї правоти.

Цицерон Марк Туллій (106-43 до н. е.) — великий римський оратор та політик, ворог тиранії, який заплатив життям за оборону принципів республіканізму. Навчався у Римі, де отримав блискучу юридичну, філософську та риторичну освіту . Його промови, значна частина яких дійшла до нашого часу, є зразком класичного латинського стилю. Найбільше значення для риторичної теорії мають три книги Ц.: "Про оратора" (змалювання авторського ідеалу промовця), "Брут" (нарис історії римського красномовства) та "Оратор" (питання стилістики промови).

Схожі:

Короткий словник з риторики Артикуляція iconМ. В. Булаєнко, М.І. Самойленко, Б.І. Погребняк Короткий російсько-український словник з інформатики та математики
Короткий російсько-український словник з інформатики та математики (для самостійної роботи студентів з дисципліни Теорія ймовірностей...
Короткий словник з риторики Артикуляція iconДо друку дозволяю
Рудь О. Г. Короткий російсько-українсько-англійський словник з механіки ґрунтів, основ І фундаментів та інженерної геології. – Харків:...
Короткий словник з риторики Артикуляція iconКафедра російської мови
Короткий українсько-англійський словник лінгвістичних термінів / Укладачі: Т. О. Дегтярьова, Т. О. Дегтярьова. – Суми: Вид-во СумДУ,...
Короткий словник з риторики Артикуляція iconОснови риторики іспанської мови Мета
Мета: ознайомити студентів із загальними особливостями риторики як науки і допомогти їм опанувати навички публічного виголошення...
Короткий словник з риторики Артикуляція iconСловник
Словник термінів І визначень «Очистка природних вод» (для студентів усіх форм навчання напряму 060103 «Гідротехніка (Водні ресурси)»)...
Короткий словник з риторики Артикуляція icon3131 Українсько-англійський словник
Українсько-англійський словник до елементарного курсу української мови / укладачі: Т. О. Дегтярьова, Ю. Г. Косенко, І. М. Шевченко....
Короткий словник з риторики Артикуляція iconДокументи
1. /Дегтярьова Словник украхн.-анг до вступ курсу/~$овник укр. уроки 1-20.doc
2....

Короткий словник з риторики Артикуляція iconС. М. Крівіч Словник-довідник з дзюдо
Словник-довідник з дзюдо. Мр до практичних занять з дисциплін «Фізичне виховання» І «Фізична культура» (для студентів усіх спеціальностей...
Короткий словник з риторики Артикуляція iconМіністерство освіти І науки україни сумський державний університет українсько-англійський словник
Українсько-англійський словник до вступного фонетико-граматичного курсу української мови для студентів-іноземців підготовчого відділення...
Короткий словник з риторики Артикуляція icon3483 тематичний словник з клінічної термінології з дисципліни «Латинська мова»
Тематичний словник з клінічної термінології з дисципліни «Латинська мова» / укладачі: Г. С. Ільїна, Н. О. Симоненко – Суми : Сумський...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи