Проблематика точної постановки завдань у фізичному вихованні. Аналіз сутнісного змісту принципів, що регламентують процес фізичного виховання icon

Проблематика точної постановки завдань у фізичному вихованні. Аналіз сутнісного змісту принципів, що регламентують процес фізичного виховання




НазваПроблематика точної постановки завдань у фізичному вихованні. Аналіз сутнісного змісту принципів, що регламентують процес фізичного виховання
Сторінка1/3
Дата12.09.2012
Розмір0.49 Mb.
ТипРегламент
  1   2   3


ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ


Кафедра теорії і методики фізичного виховання


ЛЕКЦІЯ № 13


ТЕМА: ПРОБЛЕМАТИКА ТОЧНОЇ ПОСТАНОВКИ ЗАВДАНЬ У ФІЗИЧНОМУ ВИХОВАННІ. АНАЛІЗ СУТНІСНОГО ЗМІСТУ ПРИНЦИПІВ, ЩО РЕГЛАМЕНТУЮТЬ ПРОЦЕС ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ.


з дисципліни “ТіМФВ”

для магістрантів 6-7 курсів ФЗДіПН – іноземних громадян


Виконавець:

доцент Ріпак М.О.


Зав. кафедрою,

к.пед.н., доцент Ю.В. Петришин


ПЛАН

  1. Чинники, що визначають мету фізичного виховання (біологічні і соціальні потреби особистості, потреби суспільства). Специфічність завдань фізичного виховання, визначення ознак, що розподіляють їх на різні групи.

  2. Сутність змісту принципів, що регламентують процес фізичного виховання. Взаємозв’язки між завданнями і принципами фізичного виховання, як складовими даного педагогічного процесу.


Література

  1. Арєф’єв В.Г., Єдинак А.Г. Фізична культура в школі (молодому спеціалісту): Навчальний посібник для студентів навчальних закладів ІІ – ІV рівнів акредитації. – 2-е вид. перероб. і доп. – Камянець-Подільський: Абетка – НОВА, 2001. – 384 с.

  2. Теория и методика фызического воспитания. Том 2. Методика физического воспитания различных групп населения /Под.ред. Т.Ю.Круцевич. – К: Олимпийская литература, 2003. – 392 с.

  3. Матвеева Л.П. Теория и методика физической культуры. Учеб. для ин-тов физической культуры. – М.: Физкультура и спорт, 1991. – 543 с.

  4. Романенко В.В., Куц О.С., Рухова активність і фізичний стан студенток вищих навчальних закладів. – Вінниця: ВДГУ ім.М.Коцюбинського, 2003. – 132 с.

  5. Шиян Б.М.Теорія і методика фізичного виховання школярів. Частина І -Тернопіль: Навчальна книга -Богдан, 2001,- 272с.




  1. Чинники, що визначають мету фізичного виховання (біологічні і соціальні потреби особистості, потреби суспільства). Специфічність завдань фізичного виховання, визначення ознак, що розподіляють їх на різні групи.

Будь-яка мета реалізується шляхом її конкретизації в цілому комплексі послідовних, тісно взаємопов'язаних завдань. У цьому контексті завдання можна розглядати як малі, конкретні кроки, що ведуть до кінцевого результату

діяльності.

У процесі фізичного виховання вирішується багато завдань, але всі вони можуть бути умовно об'єднані у три групи: освітні, оздоровчі і виховні.

1.1. Освітні завдання. Ця група специфічних завдань, що вирішуються у процесі фізичного виховання, полягає в тому, щоб:

  • зробити надбанням кожного базові науково-практичні знання, нагромаджені у сфері фізичної культури;

  • забезпечити раціональне формування індивідуального фонду рухових умінь і навичок, необхідних у житті, та довести їх до необхідного рівня досконалості;

  • навчити кожного застосовувати набуті знання і навички у повсякденному житті з метою самовдосконалення.

Освітня спрямованість фізичного виховання реалізується, перш за все, шляхом планомірної передачі вчителем і наступним засвоєнням учнями певного обсягу знань, систематичним їх поповненням і поглибленням. Сучасні програми фізичного виховання повинні передбачати досить широке коло фізкультурно-спортивних знань, що охоплювали б усі чинники розумної організації і забезпечення життєдіяльності, які в сукупності одержали назву "здоровий спосіб життя". Це знання про суть фізичної культури, її значення для особи і суспільства, принципи і правила раціонального використання її цінностей; знання суто прикладного характеру, які є необхідною передумовою усвідомленого засвоєння рухових умінь, формування навичок, ефективного використання фізичних можливостей у житті та фізкультурно-гігієнічні знання.

З метою засвоєння знань можуть проводитись спеціальні заняття. В різних країнах теоретичні заняття з питань фізичного виховання, які входять до шкільної програми, називаються по-різному: в США і Японії — це "Навчання здорового способу життя", в Австралії — "Навчання раціональної організації дозвілля", у Фінляндії — "Формування навичок здорового способу життя". В інших країнах читаються й окремі курси з питань, що торкаються здоров'я і рухової активності. Серед них: "Особисте здоров'я", "Основи раціонального харчування", "Основи знань у галузі гігієни і самоконтролю" тощо. Обсяг знань з питань організації і дотримання правил та норм здорового способу життя, які входять в обов'язкову програму фізичного виховання, містить близько 10% від загального обсягу часу, відведеного на предмет.

Ґрунтуючись на відповідних знаннях, у процесі фізичного виховання вирішуються і завдання із системного формування і вдосконалення необхідних у житті рухових умінь та навичок. Освітній сенс таких завдань визначив автор вчення про "фізичну освіту" П.Ф.Лесгафт. Він підкреслював, що було б помилково обмежувати фізичне виховання лише турботою про розвиток тілесних якостей людини. Не менш важливим є вміння свідомо аналізувати окремі рухи, порівнювати їх і об'єднувати в рухові дії та рухову діяльність, керувати ними і пристосовувати до перешкод, спритно і наполегливо долаючи їх. Іншими словами, необхідно навчатись з найменшими зусиллями і за найкоротший проміжок часу свідомо здійснювати найбільшу фізичну роботу.

Без набуття рухових умінь і навичок неможливо домогтись успіху у практичній діяльності. Навіть незвичайні фізичні задатки людини, які вона одержала від природи, так і залишаться потенціями, якщо не реалізувати їх у діяльності, пов'язавши з раціональними способами виконання рухових дій. Формуючись як цілісно відрегульовані способи управління рухами, рухові уміння і навички є необхідними складовими реально проявлених рухових здібностей. Природна послідовність у формуванні індивідуального фонду рухових умінь та навичок така: на базі вроджених рухових можливостей і елементарних рухів формуються відносно прості рухові уміння, які, закріплюючись, трансформуються в навички. Зі збільшенням числа і різноманітності набутих рухових умінь і навичок зростає можливість швидкого становлення нових практичних умінь, що відповідають вимогам життя.

Ця закономірність повинна враховуватись при реалізації освітніх завдань на всіх етапах багаторічного процесу фізичного виховання. На перших етапах передбачається забезпечити базову фізичну освіту — формування вихідних і основних життєво важливих рухових умінь і навичок (ходьба, біг, керування предметами, подолання перепон тощо). На наступних етапах вирішуються завдання із забезпечення індивідуального фонду умінь і навичок в обсязі, необхідному кожному в житті, та поглиблене вдосконалення умінь і навичок, спрямоване на спеціалізацію у вибраних видах діяльності (в тому числі і спортивній). При цьому, як предмет удосконалення, використовуються не тільки ті рухові дії, які знаходять застосування в повсякденній діяльності (так звані прикладно-побутові та професійно-прикладні), але і ті, які не характеризуються прикладністю, але ефективні у плані різнобічної фізичної освіти та цінні для вдосконалення фізичних здібностей.

Вирішення освітніх завдань не самоціль. їх реалізація спрямована на одержання максимального ефекту від занять фізичними вправами в напрямку їх впливу на фізичну і духовну сферу людини, її здоров'я та творче довголіття. В цьому контексті освітні завдання виступають як обслуговуючі щодо оздоровчих та виховних.

^ 1.2. Оздоровчі завдання

Група оздоровчих завдань спрямована на:

  • забезпечення оптимального розвитку властивих людині фізичних якостей і на їх основі вдосконалення фізичного розвитку.

"Фізичними" прийнято називати вроджені (передані за спадковістю) морфофункціональні властивості, завдяки яким можлива фізична (матеріально виражена) активність;

  • зміцнення і збереження здоров'я. Завдання із зміцнення здоров'я вирішуються у процесі фізичного виховання на основі вдосконалення властивих кожній людині фізичних якостей, особливо тих, розвиток яких призводить до піднесення загального рівня функціональних можливостей організму. Але це не означає, що завдання зі зміцнення здоров'я і вдосконалення рухових здібностей у фізичному вихованні повністю співпадають, а їх реалізація не має своїх особливостей. Зокрема, завдання із загартування та виховання навичок дотримуватись здорового способу життя мають самостійне оздоровче значення, і його реалізація передбачає спеціальну систему фізкультурно-гігієнічних заходів;

  • удосконалення будови тіла і формування постави. У комплексі поставлених завдань з метою оптимізації індивідуального фізичного розвитку передбачаються і конкретні завдання із вдосконалення будови тіла. Досконалі форми тіла певною мірою виражають досконалість функцій організму. Одним із
    виразів нормального фізичного розвитку людини є риси тілесної краси, які свідчать про її життєві сили і тому мають ще й естетичну цінність. Проте, прагнення надати тілу надто вражаючих форм виправдано лише якщо це не стає окремою метою, а підпорядковане інтересам всебічного розвитку особи, її основним життєво важливим якостям і здібностям. В окремих випадках завдання з регулювання м'язових об'ємів, ваги тіла, виправлення постави та ін. можуть мати і лікувально-профілактичний чи лікувально-корегуючий аспекти;

  • забезпечення творчого довголіття як наслідок вирішення попередніх завдань.

В єдності з реалізацією розглянутих специфічних завдань у процесі фізичного виховання вирішуються і загально-педагогічні — виховні завдання.

^ 1.3. Виховні завдання

Виховні завдання, які покликаний вирішувати у процесі фізичного виховання кожен педагог, повинні забезпечити соціальне формування особи, виховання членів суспільства, відданих його ідеалам, які відстоюють його інтереси.

Говорячи про якості вчителя, К. Д. Ушинський відзначав, що педагог повинен бути не тільки викладачем, а, й насамперед, вихователем. Головне достоїнство гімназійного викладача він вбачав у вмінні виховувати учнів своїм предметом.

Реалізація виховних завдань сприяє втіленню віковічної мрії людства про гармонію у вихованні, якою вона представлялася кращим мислителям у різні часи та епохи.

Підготовку всебічно розвинених членів суспільства вважав метою виховання Фур'є. В новому світі, за його прогнозами, виросте нова людина, фізично розвинена, творчо активна, знайома з декількома ремеслами, основами наук і мистецтв.

Об'єктивною основою органічного взаємозв'язку всіх сторін виховання є єдність фізичного і духовного розвитку людини.

Вирішення виховних завдань передбачає:

  • розвиток інтелекту й утвердження життєвого оптимізму;

  • патріотичне та моральне загартування молоді, виховання волі;

  • виховання любові до праці;

  • розширення сфери естетичного впливу навколишнього середовища
    на особу.


2. Сутність змісту принципів, що регламентують процес фізичного виховання. Взаємозв’язки між завданнями і принципами фізичного виховання, як складовими даного педагогічного процесу.

Побудова виховного процесу, зверненого до формування основних моральних проявів особистості, ґрунтується на творчому використанні принципів вихованняА Існуючу сьогодні систему принципів виховання можна звести умовно до двох груп: принципи, що визначають ідейно-політичну основу виховання підростаючого покоління,- принцип комуністичної ідейності, цілеспрямованості, зв'язку виховання з життям, працею; друга група принципів безпосередньо звернений до особистості вихованців: принцип виховання в колективі, принцип поваги до особистості в сполученні з розумною вимогливістю до неї, принцип виховання зопорою на позитивне і принциіп івдивідуального ПІдходу.

Принципи побудови процесу фізичного виховання

І. Визначення поняття

. Усі явища та процеси в природі і житті підпорядковані певним закономірностям і розвиваються відповідно до них. Ці закономірності існують у природі незалежно від волі людини. Таким І закономірностям, як показують наукові дослідження і практичний досвід, підпорядкований і процес фізичного виховання. Пізнання цих 1 закономірностей, їх вивчення дозволили виробити певні позиції, згідно з якими можна краще керувати процесом фізичного виховання учнів.

Позиції, що визначають найбільш загальні, відправні положення керівництва процесом фізичного виховання, в методиці одержали назву принципів. Знання принципів та їх практична реалізація роблять процес фізичного виховання школярів ефективнішим.

Незнання принципів, або їх ігнорування вчителем, ускладнює процес фізичного виховання, робить шлях від постановки завдань до досягнення бажаного результату довшим, може зашкодити розвитку і здоров'ю дітей. У кінцевому результаті такий процес фізичного виховання породжує зневір'я в свої сили, призводить до втрати інтересу учнів до занять фізичними вправами, знижує авторитет учителя.

У різних літературних джерелах з педагогіки та фізичного виховання принципи називаються по-різному. Але аналіз цих джерел показує, що під різними назвами розуміють одні І ті ж поняття, які зводяться до наступного:

— будувати процес фізичного виховання необхідно при активній участі в ньому учнів, з усвідомленням ними цінностей занять фізичними вправами для їх всебічного розвитку;

- при вивченні вправ слід використовувати різні форми наочності для формування уяви та кращого їх сприйняття учнями; — при плануванні роботи формувати чітку систему занять та забезпечувати наступність у засвоєнні вправ;

__ у процесі занять постійно підвищувати вимоги до учнів, надійно закріплювати засвоєне на заняттях.

У педагогіці принципи називають дидактичними, підкреслюючи цим їх відношення до навчання. Фізичне виховання включає і навчання фізичних вправ, і озброєння учнів знаннями та навчання їх самостійно займатись, і виховання фізичних якостей, а тому і принципи правомірно називати не дидактичними, а методичними, підкреслюючи цим широкий діапазон їх застосування.

Розглянемо конкретно суть кожного принципу та шляхи його реалізації в процесі фізичного виховання учнів.

2. Принцип свідомості і активності учнів

До редакції газети прийшов лист. Учні VII класу просили допомоги: «Допоможіть розібратись. Ми любимо фізкультуру, але з таким учителем не хочемо займатись. У нас він з четвертого класу... Вчитель прискіпується, особисту неприязнь «оформляє» негативними оцінками. Є в нас учень, який у другому класі переніс операцію на шиї. Вчитель фізкультури обзиває його «кривим» і «калікою».

Спосіб наших взаємин з учнями, побудований, в основному, на примусі, як ми переконались, позитивних результатів не дав.

Учні повстали. Повстали не проти учителя, а проти обраних ним методів спілкування з учнями. Якщо вчитель допускає образи — це поразка педагога.

Процес фізичного виховання — це двосторонній процес, в якому бере участь, з одного боку, вчитель, який прагне навчити, з іншого — учень, який повинен виявити бажання навчитись.

Останнім часом все більше усвідомлюються і реалізуються в педагогічній практиці необхідні умови для творчої активності учнів. Встановлено, що творча діяльність учнів ефективно здійснюється в умовах співпраці з учителем. Учень, який націлений на співпрацю, звик до неї, активно приймає участь в будь-якій запропонованій вчителем грі чи в засвоєнні нової вправи.

Отже, те, що віками повторювали видатні педагоги-гуманісти, те, про що мріяв П.Ф.Лесгафт, повинно стати реальністю: дітям необхідно дати такі стимули до вдосконалення, які закладені в сам процес фізичного виховання. Вчитель повинен виходити з того, що результат уміння дорівнює добутку здібностей на старанність. Якщо і старанність дорівнює нулю, тоді і результат одержимо нульовий, І Тому цю старанність необхідно викликати. Досвід показує: якщо І учень розуміє суть поставленого завдання і зацікавлений у його І вирішенні — то це прискорює хід навчання.

Ця закономірність і лежить в основі принципу свідомості і І активності. Повчальні в цьому плані спогади видатного в минулому І вірменського гімнаста Гранта Шагіняна: «Я ще займався і грою на скрипці. П'ять років вдавалось поєднувати тренування І гами, — я І дуже любив свого вчителя Согмоняна. На жаль, йому не було І суджено довго жити... В музичній школі здавав екзамен. У програмі І - твори Мендельсона. «А тепер, покажи-но шановним членам І комісії, як робити стійку, ти ж у нас гімнаст». Мовлено це уїдливо. І Мій новий викладач не приховував своєї неприязні до спорту і до І мене. Після того, як батько довідався про цей випадок, він сказав, І що прийшла пора вибирати, що для мене важливіше. І я зробив вибір. І Зрештою, я зупинився на спорті не тому, що любив його більше, І ніж музику. Я вибрав Учителя. В ін володів здатністю залучати нас у І творчий процес на тренуваннях».

У методичній літературі можна зустріти вирізнення принципів 1 свідомості і активності як самостійних. В практиці процеси осмислення і активності взаємообумовленї. Осмислення неможливе , без активної участі в цьому особистості, що займається. В свою | чергу, активність можлива лише після осмислення мети діяльності. Правда, активність можна стимулювати вимогливістю, оцінкою, похвалою, але вона не така ефективна, як та, що базується на свідомості.

Розглянемо конкретні шляхи активізації учнів у процесі занять 1 фізичними вправами, їх аналіз показує., що ця робота вчителем здійснюється в трьох основних напрямках.

2.1. Формування стійкого інтересу до мети і завдань занять

Значне поліпшення фізичного виховання учнів неможливе без захоплення їх фізичною культурою. І тут головна роль належить учителю. Які б не були досконалі навчальні програми і методичні розробки, самі по собі вони не здійснюють педагогічного процесу. Незалежно від їх якості, один педагог забезпечить стійку мотивацію до занять, а інший зруйнує і ту, що була. До вчительського мистецтва, як до образотворчого або сценічного, відноситься точна відповідь французького художника П.-О.Ренуара. Його запитали: «Метр, що важливіше в мистецтві — «як» чи «що?»

Первинні мотиви, які спонукають учнів до занять (особливо позаурочних), часто не мають соціальної значимості. Вони викликані особистими, побутовими причинами (займається товариш, відвідує секцію брат, порадив батько та ін.). Уважно вивчивши первинні мотиви, поступово трансформуючи їх в соціальне значимі, пробуджуючи активність учнів, спрямовану на досягнення навчальної мети, вчитель виховує прагнення учнів до самовдосконалення. Слід зауважити, що до цього мотиву необхідно підходити, дотримуючись певних умов організації навчальної діяльності на заняттях і враховуючи вік учнів. Для цього важливо ставити конкретні завдання з оволодіння необхідними знаннями і вміннями за принципом: не навчився будь-чого, не досягнеш поставленої мети; щоб учні знали не тільки чого потрібно навчитись, але й як слід це зробити, і чому так, а не інакше. Це особливо стосується підготовчих та підвідних вправ, які учні часто виконують без особливого ентузіазму навіть при вивченні ігор. Наприклад, усі хлопчики Із задоволенням грають у футбол, але без задоволення вивчають окремі прийоми ведення гри І особливо підвідні вправи, які не мають емоційного забарвлення; щоб поставлені завдання відповідали певним особистим потребам учнів; щоб учні одержували інформацію, необхідну для навчальної діяльності. Розповідаючи про вправу, вчитель повинен висвітлити її спортивне і прикладне значення, вищі досягнення, найближчі завдання із засвоєння вправ і подальшу мету учнів; домагатись, щоб кожен учень міг чітко відповісти на питання: «Яке завдання ти ставиш перед собою в даній спробі?» Подібні питання сприяють переростанню поставленого вчителем завдання у власне завдання кожного учня класу; щоб перед засвоєнням нових вправ перевірялась готовність учнів до цього. Така перевірка допомагає уточнити завдання для кожного, що дає додатковий імпульс їх активності; щоб учні добре ставились до предмету, до колективу, класу. Це можна стимулювати організацією конкурсів на кращий спортивний клас, команду; щоб на заняттях створювались ситуації, які дозволяють застосовувати одержані знання й уміння в практичній діяльності! (воєнізовані Ігри, елементи туризму, сюжетні уроки). Тут корисні і І прийоми пошукових ситуацій, які передбачають самостійне! засвоєння нових умінь і знань шляхом використання уже набутих таї самостійний вибір учнями способів дій в іграх та естафетах.

Наукові дослідження і досвід показують, що успіх у роботи вчителя залежить не тільки від його озброєності педагогічними! прийомами (без прийомів, зрозуміло, немає учителя), але і від! умілого іх застосування до місця і часу, отже, від Його вміння! орієнтуватись у самій суті навчадьно-виховного процесу.

Якщо вчитель орієнтується на поняпя «моторна щільність»,! «працездатність», то бачить учня лише як «організм». При такій І роботі захопити учня фізкультурою неможливо.

Коли вчитель уміє зробити в своїй діяльності головними такі! поняття як «мета», «завдання», «стан» та ін., то це вже повніше І бачення учня І включення його в процес самовдосконалення. Звернення до особи учня, врахування його психологічних І характеристик, знання вікових особливостей дозволяє педагогу своєчасно змінити характер праці, організувати навчально-виховний І процес у відповідності з переживаннями учнів, з реальним І індивідуальним часом: одним учням створити комфортні умови, І іншим — труднощі; молодшим школярам запропонувати великий І вибір вправ, у середніх класах — акцентувати увагу на дотримання І спортивного принципу і необхідності технічної майстерності, в І старших — організувати колективні дії, командні ігри та ін.

Разом з тим, як і будь-яка інша крайність, прагнення лише до І творчої взаємодії було б звуженням, обмеженням засобів І діяльності педагога. Зауважимо, що навіть тих відомих педагогів, І хто був прихильником вільного розвитку особи, власна практика І примушувала визнати необхідність привчання, дисциплінування, І регламентації діяльності своїх учнів. Адже так, як при надмірній І регламентації знижується творча активність дітей, так при | недостатній — можуть скластись стихійні, нерегульовані форми їх І поведінки. Як же примирити ці полюси? Вихід бачиться тільки в їх І своєчасному чергуванні. При цьому слід повно використовувати • кожний з них, тобто, діяти за принципом: «Все потрібно, але на своєму місці».

2.2. Самоаналіз дій учнів

Другим напрямком реалізації принципу свідомості і активності є стимулювання учнів до свідомого контролю й аналізу своїх дій.

у процесі засвоєння вправ, передбачених навчальною програмою, вчитель прагне сформувати стійкі навички з властивою для них автоматизацією діяльності. Для цього слід не механічно повторювати вправи, а всемірно прагнути до мобілізації свідомості. В протилежному випадку набуті навички будуть непридатні для використання в житті, де дитина зустрічається з різними, часто непередбаченими ситуаціями.

В зв'язку з цим виникає проблема підбору методів і прийомів, якими повинен користуватися вчитель у процесі вивчення вправ.

Ці методи І прийоми повинні сприяти розвитку здатності до самоконтролю і самооцінки своїх дій.

Аналіз передового досвіду вчителів показує, що на сучасному етапі найбільш раціональними методичними прийомами, які сприяють стимулюванню свідомого контролю своїх дій при навчанні на уроках, є наступні:

— навчання без попереднього показу (при вивченні простих вправ слід використовувати вже в початкових класах);

використання спеціальних тренажерів і звуколідерів, які допомагають сформувати правильне відчуття рухів при вивченні нових рухових дій, їх темп і ритм;ц—

використання прийомів ідеомоторного тренування, які дозволяють створити попередню уяву про вправу, допомагають проникнути в суть рухових дій, що вивчаються, створюючи передумови для самоконтролю і самооцінки;

— самостійний підбір вправ за завданням учителя для вирішення конкретних завдань;

— самооцінка і взаємооцІнка якості виконаної вправи;

- колективне визначення помилок, які допустили учні при виконанні вправ;

— обговорення техніки виконання вправ, що вивчаються;

- застосування швидкої об'єктивної Інформації про якість вирішення поставлених завдань. Це спонукає учнів до мобілізації Додаткових зусиль, дає матеріал для аналізу особистих рухових дій. Дозволяє оцінити ступінь засвоєння вправ;

— використання предметних орієнтирів-стимулів, світлової та звукової сигналізації;

— для того, щоб учні осмислювали і контролювали свої дії, необхідна спеціальна рухова підготовка. Так, наприклад, перш, ніж приступити до вивчення вправ, пов'язаних з поворотами і обертаннями, спеціально тренують вестибулярний апарат. Цей прийом широко використовується при підготовці льотчиків, космонавтів;

— дуже важливо навчити дітей керувати своїми просторовими, силовими і швидкісними проявами. Учням дають завдання не тільки для виявлення їх максимальних можливостей, але й уміння виконати вправу (пробігти, метнути) впівсили (швидкості) або подолати відстань за певний час чи з певною кількістю кроків та ін.;

— проникнути в суть фізичних вправ, встановити контроль за якістю їх виконання і застосування зусиль. Аналізувати свої дії допомагає музичний супровід. Педагогічна дія музичного супроводу досягається при умові вибору мелодій з урахуванням завдань і особливостей змісту уроку, а також характеру рухів, що вивчаються. Психофізіологічний ефект музики полягає в ЇЇ впливі на рухову активність, увагу та емоції учнів, встановлення певного рівня вегетативних функцій організму (обмін речовин, кровообіг, дихання та інше).

2.3. Виховання в учнів творчого ставлення до занять

Реалізуючи принцип свідомості і активності, слід виховувати в учнів творче ставлення до процесу фізичного виховання, ініціативу і самостійність. Це третій магістральний шлях, який сприяє досягненню високих результатів на кожному занятті і запровадженню фізичної культури в побут.

Основними прийомами, які забезпечують виховання творчого ставлення до занять фізичною культурою, є:

— озброєння учнів спеціальними знаннями в зв'язку з їх знанням й з інших предметів навчального плану школи;

— використання взаємонавчання, яке допомагає вирішувати як мінімум три завдання. По-перше, навчаючи товариша, кожен учень починає глибше розуміти зміст вправи, ЇЇ техніку, що сприяє кращому засвоєнню рухових дій. По-друге, взаємонавчання допомагає формувати інструкторські навички. По-третє, воно сприяє оптимізації навчання на уроках. Враховуючи це, до взаємо навчання слід залучати всіх учнів без винятку Взаємонавчанкя має і виховне значення. Воно виховує почуття співпереживання за успіхи і невдачі товариша, підвищує відповідальність учнів у процесі фізичного виховання;

- виховання критичного ставлення до себе. З цією метою необхідно пробуджувати в учнів Інтерес до власного розвитку, навчити їх ставити перед собою найближчі цілі, самостійно впливати на певні сторони вдосконалення особистості;

— ініціативність, самостійність і творче ставлення до навчального процесу виховуються шляхом залучення учнів до виконання ними обов'язків капітанів команд, фізоргів, чергових, грушводів. При цьому педагог повинен оцінювати і заохочувати громадську діяльність учнів;

- творчість учнів стимулюється, як ІТоказує досвід, емоційністю занять. Для оптимізаціїрівня емоційного стану, а звідси й інтересу до занять, необхідно забезпечити кожному учневі посильне навантаження;

— досвід показує, що бідність змісту уроків, надто високі або недостатні вимоги, погана організація самостійної роботи можуть швидко знизити інтерес учнів до занять;

- розвитку творчості й Ініціативи сприяс організація самостійних форм фізичного виховання учнів, які проводяться без участі вчителя.

Ряд існуючих в практиці прийомів активізації важко віднести до одного із названих шляхів. Вони в однаковій мірі мають відношення до усвідомлення завдань занять, аналізу особистих дій і виховання творчого ставлення до процесу занять фізичними вправами. До них належить: використання достатньої кількості інвентаря, забезпечення зв'язку нового матеріалу з раніш вивченим і оптимального темпу навчання для кожного учня, використання різноманітності навчальної праці, навчального матеріалу, своєчасний контроль і оцінка результатів діяльності учнів.

Конкретний вибір прийомів і засобів активізації діяльності учнів обумовлюється завданнями уроку, етапом навчання, характером навчального матеріалу, рівнем підготовленості учнів і здібностями педагога. Завдання вчителя — в кожному конкретному випадку брати до уваги можливості учнів, відкрити простір для прояву їх самостійності в навчанні, а також передбачити раціональні форми керування і'х навчальною діяльністю.

Отже, активізація в процесі фізичного виховання — це мобілізація фізичних, психічних та інтелектуальних можливостей учнів, спрямована на осмислення і вирішення навчальних завдань. Характер діяльності вчителя й учнів визначають методи, які використовують у заняттях. Найбільш успішному вирішенню намічених навчальних завдань сприяє комплекс методів. Спочатку доцільно формувати знання, вміння і навички шляхом репродуктивної діяльності. В міру нагромадження школярами знань і рухового досвіду, неохідно поступово запроваджувати елементи творчої діяльності, а потім все ширше практикувати сзмостійність і заохочувати ініціативу. Неможливо підготувати учня до життя і самостійної фізкультурно-спортивної діяльності, якщо в процесі проведення занять не будут ь використовуватись продуктивні методи роботи.

На уроках часто можна спостерігати ситуації, коли вчителем використовуються прийоми активізації, а учні залишаються пасивними. Пояснити таке становище можна двома причинами; перша: прийоми використовуються не систематично, а епізодично, І учні не привчені до творчої діяльності. Це особливо важливо знати молодому вчителю, тому що на його перші спроби активізувати учнів вони можуть не відповісти. Друга: при використанні прийомів активізації не дотримуються дидактичних умов. Наприклад, не беруться до уваги вікові особливості учнів, рівень їх підготовки та ін.

3. Принцип наочності

Процес пізнання розвивається за формулою «від живого бачення до абстрактного мислення і від нього до практики». Це положення лежить в основі принципу наочності. Навчання вправи починається зі створення певної уяви про особливості ЇЇ виконання. При цьому створення уяви повинно базуватись на зоровому, слуховому, тактильному і м'язовому сприйнятті. Наочність здійснюється не тільки при допомозі бачення, але і шляхом мобілізації інших аналізаторів. Досягають цього завдяки поєднанню різних методів і, в першу чергу, методів слова і демонстрації. Співвідношення методів змінюється залежно від етапу засвоєння матеріалу, його складності, підготовленості і віку учнів. У цьому контексті виділяють три форми поєднання слова і наочності при навчанні фізичних вправ:

1) коли основа — демонстрація, слово вчителя спрямовує учнів на пошук вирішення рухового завдання;

2) коли основа — слово,, вчитель описує спосіб вирішення рухового завдання, а демонстрація ілюструє сказане;

3) основа — демонстрація, слово вчителя описує показане і інструктує учнів про способи вирішення завдання.

Перша і друга форми дозволяють керувати діями учнів, одночасно стимулюючи розвиток їх творчого мислення. В першій формі мобілізується самостійне продуктивне мислення, а в другій — репродуктивне. Третя форма не стимулює учнів до самостійного пошуку рішень, а тому в меншій мірі розвиває їх творче мислення. На жаль, у практиці роботи вона є найбільш поширеною, менше зустрічається друга форма, і рідко перша.

Захоплення демонстрацією і нехтування словом при навчанні рухових дій не стимулює розвитку творчих здібностей учнів.

В практиці роботи розрізняють пряму і опосередковану наочність.

Пряма наочність реалізується шляхом демонстрації вправ учителем, підготовленим і непідготовленим учнем, образним описом вправи, яка вивчається. Показ вправи вчителем використовується часто І вимагає особливого розгляду. До нього ставлять багато вимог, які будуть розглянуті в наступному розділі. Суть опосередкованої наочності полягає в тому, що образ вправи, яка вивчається, передається учням за допомогою інших форм зображення (кінограм, малюнків, таблиць, діаграм і ін.), або підбираються певні засоби, які підказують темп і ритм виконання рухових дій, амплітуду рухів та ін. З цією метою, наприклад практикують пробігання по визначеному «коридору» для привчання учнів до вузької постави ніг, досягають ногою підвішаний м'ячик при вивченні стрибків у висоту, пробігають по визначених на доріжці лініях для засвоєння довжини кроку. Такі зорові орієнтири у вигляді різноманітних предметів, розміток спонукають дітей до діяльності, допомагають їм уточняти уяву про дію, оволодівати складними рухами, а також сприяють більш енергійному виконанню вправ (вище стрибнути, збільшити амплітуду нахилу). При допомозі світлової і звукової сигналізації можна засвоїти певний темп, ритм і швидкість рухів. Найбільш наближена до прямої наочності демонстрація кінофільмів і моделей. Всі перераховані методи прямої І опосередкованої наочності використовуються як на початковому етапі навчання, так і на наступних.

Наочність є не тільки передумовою успішного оволодіння вправами, але й обов'язковою умовою їх удосконалення. При вдосконаленні вправ використовується більше кінограм, слайдів, зображення окремих рухів, що дозволяє активізувати розумову діяльність учнів, акцентувати їх увагу на статичних положеннях.

Наочні посібники, які застосовуються на уроках приносять більше користі тоді, коли вони являють собою не тільки просту ілюстрацію до змісту, але І джерело інформації, чому служать широко практиковані сьогодні в школах навчальні картки. Навчальні картки можуть виконувати різні функції. Це і комплекси вправ для формування постави, і завдання для самостійної роботи з виховання фізичних якостей, виконання підготовчих і підвідних вправ.

У картках розкривається зміст вправ, вказується послідовність (програма) навчання і оптимальна кількість повторень.

У шкільній практиці використовується три види карток.

1. Картки-посібники, що розробляються для основних вправ шкільної програми і є програмами навчання із завданнями для виховання фізичних якостей і вивчення техніки. Вони розробляються на тривалий період.

2 Картки-завдання — це частина картки-посібника на конкретний урок або іншу форму занять.

3. Картки контролю. В них представлені ілюстрації окремих вправ для поточної І підсумкової перевірки знань учнів. Картки не мають супроводжуючого тексту, щоб учні могли самі назвати вправу, дати відповіді з техніки виконання вправ.

Учитель повинен прагнути до комплексного використання засобів наочності, здатних мобілізувати всю сферу сприймань людини.

4. Принцип доступності і індивідуалізації

Дітям притаманні вікові і статеві відмінності. Більше того, діти одного віку і статі мають різні здібності, які необхідно враховувати в процесі навчання І виховання.

Це положення лежить в основі принципу доступності і індивідуалізації. Мова йде про те, наскільки вчителю вдасться знайти підхід до кожного учня, своєчасно виявити І допомогти перебороти тимчасові труднощі, які виникли в окремих учнів, сприяти подальшому розвитку їх здібностей.

Навчання і виховання слід будувати так, щоб вони завжди були розвиваючими. Для цього враховують Існуючий рівень рухового досвіду, фізичного і психічного розвитку дитини, прагнучи забезпечити доступність фізичного виховання шляхом постановки завдань, що повністю відповідають можливостям учнів. При цьому спираються не на Існуючий рівень розвитку, а на найближчі потенціальні можливості учнів. Іншими словами, навчати дитину їреба не того, що вона може без особливої праці засвоїти на основі свого розвитку, а того, що сьогодні ЇЙ не під силу, що сьогодні вона зможе зробити тільки з певною допомогою вчителя і лише завтра самостійно. Правильно організований процес фізичного виховання (з позицій принципу доступності і індивідуалізації) повинен мобілізувати резерви розвитку школяра, змусити їх працювати з тим розрахунком, що завтра вони стануть основою самостійної навчальної діяльності учня і базою засвоєння нового матеріалу. Так розширюються кордони досягнутого, і в школярів відбувається ріст фізичних і психічних можливостей. Такий процес повинен здійсню­ватись постійно. Отже, визначення індувідуальної міри доступного І пошук шляхів її реалізації треба розглядати як систему роботи вчителя, а не як епізодичну форму вирівнювання можливостей дітей.

Одночасно слід відзначити, що при розгляді питань, пов'язаних з індивідуалізацією, часто основна увага помилково приділяється роботі з відстаючими. Для вчителя важливою повинна залишатись і робота з дітьми, які випереджають у розвитку своїх ровесників. Якщо перед ними постійно не ставити все нових завдань, що відповідають їх рівню розвитку, то інтерес до занять у них падає. Учитель не має права працювати на уроці з окремими учнями — найбільш підготовленими, або відстаючими. Він повинен встановити з усіма відносини довір'я та повного взаєморозуміння.

Які особливості учнів для цього слід враховувати? Як відповідно до них треба діяти? Перш за все враховуються відмінності у ставленні дітей до навчання І його результатів. Учні, які ставляться безвідповідально і негативно до навчання І його результатів, повинні бути предметом особливої і постійної уваги педагога. На них повинні бути спрямовані різноманітні прийоми взаємодії. При цьому, перш за все, необхідно потурбуватись про достатню мотивацію, виробити систему заохочень, яка сприяє утвердженню особистості шляхом створення ситуацій успіху.

б) Кількість і обсяг необхідних вправ для засвоєння і закріплення навчального матеріалу в кожного учня різні: отож, темп навчання окремих учнів неоднаковий.

в) При оволодінні технікою рухових дій слід змінювати характер і обсяг підвідних вправ залежно від особливостей учнів. Для складних вправ існує декілька підвідних, кожна з яких має своє конкретне призначення. Якщо для прикладу взяти метання м'ячика, то його окремим фазам відповідають конкретні підвідні вправи Різні учні з неоднаковим успіхом оволодівають фазами метання. В одних не виходить розбіг, Другі погано засвоюють останні кроки, треті — фінальні зусилля і т.п. Тому в процесі навчання кожному учневі даються підвідні вправи, які сприяють засвоєнню тієї фази, оволодіння якої становить для нього найбільші труднощі.

г) Істотно відрізняються і можливості учнів витримувати фізичні і психічні навантаження. Ця обставина спонукає вчителя забезпечити сувору диференціацію навчальних завдань для кожного учня. Так, на заняттях з лижної підготовки прокладають декілька паралельних лижних колій. Для слабопідготовлених навчальне коло складає 150-200 м. Для тих, хто краще засвоїв завдання вчителя, але ще робить помилки, — 350-450 м. Для учнів, які впевнено володіють технікою пересування на лижах, воно складає 500-700 м. Кожна група одержує своє завдання і працює над ним. Можливі переходи з кола на коло. Серйозну допомогу вчителю в організації роботи щодо забезпечення диференціювання фізичних навантажень можуть подавати спеціально створені і вивішені на видному місці таблиці розрахунків кількості повторення завдань, переведені в проценти від максимального результату учнів.

Після завдання вчителя виконати, наприклад, три серії згинання і розгинання рук в упорі лежачи із заданим інтервалом і кількістю повторень 70 % від максимального результату в кожній серії, учні з легкістю знайдуть своє дозування у відповідній клітинці навпроти свого максимального результату і точно виконають завдання.

Ці таблиці складаються таким чином.

д) Не однаково учні сприймають інформацію залежно від методу її передачі. Один учень краще зрозуміє завдання після показу, другий

- після пояснення товариша, третій — після демонстрації кінокільцівки. Це і служить однією з причин необхідності вивчення особливостей учнів і комплексного використання методів навчання.

е) Позитивним слід рахувати і досвід учителів, які оцінюють учнів не за їх абсолютними показниками, а за приростом до початкового результату.

ж) Диференційований підхід вимагає відповідної матеріальної бази. Розмова йде не тільки про різну вагу і висоту приладів, але І про створення організаційних передумов індивідуалізації.

Шкільні державні навчальні програми і нормативи створюються з урахуванням вікових і статевих особливостей дітей, але вони розраховані на середнього учня І не можуть врахувати всіх нюансів індивідуального розвитку школярів. Це робота вчителя.

Індивідуальна робота з учнями не виключає колективних дій. Більше того, ці дії повинні сприяти найвищому прояву Індивідуальності. В цьому повинні бути зацікавлені всі: і колектив, і індивідуум. Від співпраці перший одержує результат, другий — задоволення. Адже колективні дії допомагають індивідууму розкрити нові грані свого таланту. Нарешті, колективні та індивідуальні дії — це не тільки способи організації діяльності, а й широкі можливості для виховання особи.

5. Принцип систематичності

Що повинен враховувати спортивний педагог, реалізуючи принцип систематичності? В основі принципу систематичності лежить декілька положень.

1. В першу чергу, слід систематизувати навчальний матеріал, який підлягає засвоєнню. В навчальних програмах матеріал викладений за розділами згідно з класифікаціями, що діють у кожному виді фізичних вправ. Наприклад, в легкій атлетиці окремо подаються бігові і стрибкові вправи, метання. Тому при плануванні увесь матеріал для кожного класу треба привести до такої системи, яка б дозволила будувати процес фізичного виховання відповідно до дидактичних правил навчання: від відомого до невідомого, від простого до складного, від легкого до трудного. Іншими словами, кожна порція навчального матеріалу в цій системі є своєрідною сходинкою, яка базується на попередні і є засадою для подолання наступної. Але це тільки півсправи. Матеріал навчальної програми не завжди дає можливість побудувати доступні сходинки від незнання до знань для всіх учнів, бо між окремими вправами, як правило, існує великий розрив. В зв'язку з цим учителю для забезпечення доступності треба підібрати підвідні і підготовчі вправи, які мають заповнити утворені в первинній системі розриви.

При систематизації навчального матеріалу необхідно, по можливості, створити умови для позитивного переносу (див. «Методи навчання»),

У вчителів-новаторів є, названа ними, ідея великих блоків, її суть, стосовно діяльності вчителя фізичної культури, полягає в тому, що цілі групи вправ, які мають спільну технічну основу, зводяться в серію уроків, що дає можливість значно збільшити обсяг матеріалу, який можна вивчити за відносно короткий час.

б) Організовуючи навчальний процес, необхідно забезпечити регулярність занять. Відомо, що функціональні зміни, викликані виконанням фізичних вправ, зворотні. Через 5-7 днів позитивні зрушення, які відбулися внаслідок проведеного заняття, згладжуються. Для того, щоб домогтися ефекту нашарування результатів наступних занять на сліди попередніх, перерви в заняттях мають складати не більше 1 -2 дні.

Звідси випливає дві практичні поради. По-перше, уроки протягом тижня повинні бути поставлені в розклад з оптимальним Інтервалом. Недопустимо ставити уроки два дні підряд, або навіть через день. По-друге, для забезпечення нашарування треба широко використовувати самостійну роботу учнів, без якої в деяких випадках взагалі неможливо досягнути будь-яких позитивних результатів. Наприклад, фактично безперспективні зусилля розвинути гнучкість учнів тільки на уроках фізичної культури.

в) Методичне забезпечення занять повинно передбачити раціональне чергування навантажень і відпочинку. Це особливо важливо при вихованні фізичних якостей. При цьому слід стежити за посильнІстю завдань і регулярністю занять. Епізодичне проведення занять без обгрунтованої послідовності у вирішенні завдань може не тільки не призвести до позитивних зрушень у розвитку, але навіть зашкодити організму учнів.

6. Принцип міцності і прогресування

Міцно засвоєною необхідно вважати таку вправу, при повторному виконанні якої учень може показати кращий результат. Цього слід домагатись при виконанні як простих , так і складних вправ. Наприклад, виконуючи нахил вперед, слід кожний раз нахилятись глибше, намагаючись при цьому дістати грудьми коліна (кількісний показник) і одночасно слідкувати за якісною стороною виконання: не згинати ноги в колінах, стежити за правильною поставою. Виконання міцно засвоєного стрибка у висоту повинно супроводжуватись прагненням стрибнути вище. Цьому прагненню повинна бути підпорядкована якість виконання даної рухової дії.

Для міцного засвоєння фізичних вправ необхідно забезпечити достатню кількість повторень. При цьому треба пам'ятати, що велика кількість повторень в однакових умовах може привести до утворення стереотипу, який не піддається перебудові при зміні ситуацій. У зв'язку з цим педагог повинен забезпечити варіативність виконання вправ.

Якщо, наприклад, удосконалюється швидкість рухової реакції для виконання низького старту, то необов'язково, навіть небажано, виконувати весь час низький старт. Треба реагувати на сигнал із різних положень: стоячи на колінах, сидячи боком і спиною до напрямку руху тощо. Крім вирішення основного завдання така варіативність виконаная завдань вносить різноманітність в заняття і підвищує інтерес до них з боку учнів.

Реалізація названого принципу передбачає також постійне підвищення вимог для учнів. Підвищення вимог здійснюється шляхом поставлення перед ними все нових і нових завдань. Це особливо стосується добре встигаючих учнів, для яких теж обов'язкова велика кількість повторень. Інакше не можна розраховувати на міцне засвоєння матеріалу.

В практиці застосовують дві форми підвищення вимог: прямолінійну і сходинчату. Перша передбачає постановку нових завдань на кожному занятті. Вона використовується недовго на початкових етапах навчання. Протягом тривалого часу використовують сходинчатий метод підвищення вимог. Його суть полягає в тому, що певні вимої й ставляться до учнів протягом декількох занять. Нові завдання даються після адаптації учнів до раніше запропонованих навантажень. Але на тлі загальної тенденції до підвищення вимог спостерігаються періоди підйому і спаду, тобто утворюються хвилі, на які і накладаються прямолінійна і сходинчата форми підвищення навантаження. За таким принципом пред'являються вимоги до функціональних (фізичні якості), структурних (технікафізичних вправ), вольових і моральних проявів учнів.

При цьому слід пам'ятати, що межі можливостей учнів постійно розширюються, що, в свою чергу, викликає необхідність постійного підвищення вимог. Отже, чим вищий рівень підготовленості учнів, тим більші вимоги необхідно ставити до них.

РеалІзуючи принципи в практичній діяльності, вчитель зауважить, що їх зміст тісно пов'язаний, аж до взаємного проникнення. І це не дивно, тому що всі принципи відображають окремі сторони єдиного процесу фізичного виховання. Так, наприклад, активність учнів буде вищою, якщо суворо дотримуватись прийомів диференційованого підходу в навчанні і вихованні фізичних якостей та використовувати різноманітні форми наочності.

Ця обставина повинна спонукати педагогів комплексно реалізовувати методичні принципи, будувати процес фізичного виховання учнів на основі їх високої свідомості і активності, із застосуванням наочності, забезпеченням доступності та індивідуалізації, з дотриманням певної системи для стійкого засвоєння програмового матеріалу і безперервного прогресу. Така робота дає результат, а з ним і радість учням, і вчителю від спільної діяльності.

Взаємозв’язки між завданнями і принципами фізичного виховання, як складовими даного педагогічного процесу.

  1   2   3

Схожі:

Проблематика точної постановки завдань у фізичному вихованні. Аналіз сутнісного змісту принципів, що регламентують процес фізичного виховання iconЗасоби фізичного виховання як складові даного педагогічного процесу. Аналіз підходів до класифікації засобів фізичного виховання, та ознак цих класифікацій
Тема: сучасна систематика засобів І методів фізичного виховання, проблематика їх удосконалення. Концепція побудови занять у фізичному...
Проблематика точної постановки завдань у фізичному вихованні. Аналіз сутнісного змісту принципів, що регламентують процес фізичного виховання iconМіністерство освіти І науки України Національний університет фізичного виховання І спорту України базилюк тетяна антонівна
Нноваційна технологія аквафітнесу з елементами баскетболу в фізичному вихованні студенток
Проблематика точної постановки завдань у фізичному вихованні. Аналіз сутнісного змісту принципів, що регламентують процес фізичного виховання iconКафедра теорії І методики фізичного виховання
Дисципліна “Методи наукових досліджень у фізичному вихованні І спорті” спрямована на оволодіння студентами-магістрантами спеціальними...
Проблематика точної постановки завдань у фізичному вихованні. Аналіз сутнісного змісту принципів, що регламентують процес фізичного виховання iconІнноваційні технології у фізичному вихованні студентів постановка проблеми
Тому важливим аспектом є формування у студентів звички до систематичних занять руховою активністю І здорового способу життя [4]....
Проблематика точної постановки завдань у фізичному вихованні. Аналіз сутнісного змісту принципів, що регламентують процес фізичного виховання iconПитання до державного іспиту з теорії І методики фізичного виховання для студентів 4 курсу заочної форми навчання Інституту фізичного виховання І спорту спеціальності "фізичне виховання" розділ І. Загальна теорія фізичного виховання
Поняття про засоби фізичного виховання. Фізична вправа – основний І специфічний засіб фізичного виховання
Проблематика точної постановки завдань у фізичному вихованні. Аналіз сутнісного змісту принципів, що регламентують процес фізичного виховання iconХарківська національна академія міського господарства глосарій основних термінів рухової анімації в фізичному вихованні Методичні вказівки
...
Проблематика точної постановки завдань у фізичному вихованні. Аналіз сутнісного змісту принципів, що регламентують процес фізичного виховання iconПитання до державного іспиту з теорії І методики фізичного виховання для студентів 4 курсу заочної форми навчання Інституту фізичного виховання І спорту спеціальності "спорт" розділ І. Загальна теорія фізичного виховання
...
Проблематика точної постановки завдань у фізичному вихованні. Аналіз сутнісного змісту принципів, що регламентують процес фізичного виховання iconПитання до самостійної роботи для студентів ІV курсу Інституту фізичного виховання І спорту Спеціальність «Фізичне виховання»
Поняття про засоби фізичного виховання. Фізична вправа – основний І специфічний засіб фізичного виховання
Проблематика точної постановки завдань у фізичному вихованні. Аналіз сутнісного змісту принципів, що регламентують процес фізичного виховання iconФакультет фізичного виховання та спорту
Дисципліна «Теорія І методика фізичного виховання» є основною І профілюючою в навчальному плані підготовки фахівців з фізичного виховання...
Проблематика точної постановки завдань у фізичному вихованні. Аналіз сутнісного змісту принципів, що регламентують процес фізичного виховання iconПоложення «Про переведення» на наступний освітньо-кваліфікаційний рівень підготовки «Спеціаліст» та «Магістр»
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи