Проблематика формування особистості у процесі фізичного виховання icon

Проблематика формування особистості у процесі фізичного виховання




Скачати 306.94 Kb.
НазваПроблематика формування особистості у процесі фізичного виховання
Дата12.09.2012
Розмір306.94 Kb.
ТипЛекція



ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ


Кафедра теорії і методики фізичного виховання


ЛЕКЦІЯ № 15


ТЕМА: ПРОБЛЕМАТИКА ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ У ПРОЦЕСІ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ


з дисципліни “ТіМФВ”

для магістрантів 6-7 курсів ФЗДіПН – іноземних громадян


Виконавець:

доцент Ріпак М.О.


Зав. кафедрою,

к.пед.н., доцент Ю.В. Петришин


ПЛАН


  1. Виховання особистісних якостей тих, що займаються фізичними вправами. Роль і місце фізичної культури у формуванні особистісних якостей.

  2. Особливості виховання моральних якостей у процесі фізичного виховання осіб різного віку.

  3. Особливості виховання вольових якостей у процесі фізичного виховання осіб різного віку.

  4. Патріотичне і етичне виховання.

  5. Правове виховання

  6. Естетичне виховання у сфері фізичної культури


Література:

  1. Арєф’єв В.Г., Єдинак А.Г. Фізична культура в школі (молодому спеціалісту): Навчальний посібник для студентів навчальних закладів ІІ – ІV рівнів акредитації. – 2-е вид. перероб. і доп. – Камянець-Подільський: Абетка – НОВА, 2001. – 384 с.

  2. Теория и методика фызического воспитания. Том 2. Методика физического воспитания различных групп населения / Под.ред. Т.Ю.Круцевич. – К: Олимпийская литература, 2003. – 392 с.

  3. Матвеева Л.П. Теория и методика физической культуры. Учеб. для ин-тов физической культуры. – М.: Физкультура и спорт, 1991. – 543 с.

  4. Романенко В.В., Куц О.С., Рухова активність і фізичний стан студенток вищих навчальних закладів. – Вінниця: ВДГУ ім.М.Коцюбинського, 2003. – 132 с.

  5. Шиян Б.М.Теорія і методика фізичного виховання школярів. Частина І -Тернопіль: Навчальна книга -Богдан, 2001,- 272с.


1. Виховання особистісних якостей тих, що займаються фізичними вправами. Роль і місце фізичної культури у формуванні особистісних якостей.

До особистісних якостей належать властивості на високому соціальному рівні, що визначають, у великій мірі, вираженість у людини суспільної свідомості, її відношення до духовних і матеріальних цінностей, праці, етичних норм, положень державного права, культури, інших людей, собі як членові суспільства, що має широкі цивільні права і обов'язки.

До особистісних якостей також відносять деякі психологічні особливості, пов'язані з рисами вдачі, темпераменту (глибина переживань, схильність до співчуття, комунікативність, ощадливість, марнотратство, рівень домагань, товариськість, відвертість, замкнутість, емоційність, вибуховість, врівноваженість, ригідність, недовірливість, самовладання, стійкість до стресу і ін.).

Фізична культура як частина загальної культури може робити істотний вплив на формування особи. Йдеться не тільки про фізичний розвиток, зміцнення здоров'я в аспектах профілактичної медицини, досягнення високого рівня сили, швидкості, витривалості, координації рухів, хорошого функціонального стану, фізичної готовності до праці і захисту своєї Вітчизни, але також про збагнення сенсу фізичного виховання, естетики фізичних вправ, спортивної етики, знання основ спортивної гігієни, переконаності у важливості підтримки хорошого фізичного стану для кожної людини, виробленню стійких звичок до регулярних фізичних вправ, дотримання відповідних гігієнічних норм.

Роль фізичної культури у формуванні особистісних якостей посилюється у зв'язку з прямій її соціальною суттю, безумовно, гуманістичними функціями, можливостями розвитку цілого ряду основ духовності людини. Високий емоційний фон виконання різних фізичних вправ, особливо у формі емоційних забарвлених змагань, сприяє розвитку схильності до співпереживання, взаємодопомоги і виконання дружних колективних дій, взаємної відповідальності за досягнення загальної мети.

Все це в істотній мірі зростає на тлі суспільних потрясінь, глибинних соціально-економічних перетворень в нашому суспільстві, зміною його структури. У ситуації ідеологічного вакууму, його частково заповнити можуть засоби фізичної культури, що визначають здоровий спосіб життя, досягнення фізичної досконалості, розвиток багатьох людських достоїнств, органічно пов'язаних з поняттями загальної культури, загальнолюдських цінностей, духовності. Регулярність занять фізичною культурою визначається добровільним бажанням людини, особистим відношенням до даних занять, які, зміцнюючись в свідомості і звичках, також стають особовими рисами.

Фізична культура має відношення і до духовної і матеріальної сторін. Удосконалюючи фізичні якості і рухові навики, вона тим самим сприяє виробництву матеріальних благ і перетворень фізичної, матеріальної природи людини. Але на основі цього змінюються і багато ціннісних орієнтацій. Так, достатньо виражені показники розвитку сили, спритності, витривалості, ряду функціональних реакцій мають високозначущі кореляційні зв'язки з результатами тестування таких високих особових проявів, як відчуття гідності, сміливість, благородство, поблажливість, або навпроти, брехливість, хитрість, схильність до пристосовництва, підлабузництва. Ясно, що ці зв'язки тільки опосередковані, імовірнісні, але вони, безумовно, у цілому ряді випадків мають місце і свідчать про те, що в ході виконання фізичних вправ визначається достатньо виражена тенденція в розвитку тих або інших особових якостей. У аспектах фізичної культури так чи інакше здійснюється відтворення і всесторонній розвиток людини, і на основі забезпечення оптимального розвитку фізичного стану, зміцнення здоров'я, гартування відбувається позитивне вдосконалення його природної суті.

Фізична культура як соціальне явище відображає певний рівень розвитку свідомості (чіткість розумових операцій, пам'ять, знання, переконання, відчуття, ціннісні орієнтації і ін.), фізичних якостей, функціональних можливостей, ефективність працездатності в різних видах діяльності. Духовна сторона фізичної культури (зокрема знання людиною своїх фізичних можливостей, наявність ідеалів фізичної досконалості, способів їх досягнення і багато що інше) знаходиться в тісній єдності з матеріальною її стороною (фактичний рівень досягнення шуканого фізичного стану, матеріальні засоби фізичної культури, використання природних чинників, режим навантажень і ін.). У зміст фізичної культури входять різні види людської діяльності (рухова, ігрова, соціально-політична, трудова, наукова, художня, комунікативна, інформаційна і ін.) і всі вони в тій чи іншій мірі роблять свій вплив на розвиток особових якостей людини.

Фізична культура особи є втіленням в самій людині результатів використання матеріальних і духовних цінностей, що відносяться до фізичної культури в її широкому сенсі, тобто в засвоєнні людиною необхідних знань, навиків, умінь і відповідних психічних властивостей, досягнутих на основі використання засобів фізичного виховання, спортивного тренування, фізичної рекреації. Таким чином, йдеться про формування особових якостей в найширшому їх діапазоні. При цьому відбувається розширення і зміцнення ряду високо значущих потреб, мотивів, що характеризують соціальне обличчя людини як носія свідомості з проявом етичних, правових і естетичних відчуттів.

Духовним компонентом фізичної культури особи є сукупність знань в області усестороннього фізичного розвитку, уявлень про взаємодію соціального і біологічного в реалізації цінностей фізичної культури, наявність відповідних переконань у вигляді ідеалів фізичного вдосконалення або спортивної майстерності, а також уявлень про способи їх досягнення без порушень спортивної етики.

Духовні компоненти фізичної культури особи виступають в даному випадку як спосіб реалізації соціальної програми різностороннього розвитку особи, включаючи її психологічні, фізичні і соціальні компоненти.

Важливим елементом розвитку особистісних якостей в процесі занять фізичною культурою є засвоєння певної суми знань в даній області, а також формування відповідних переконань, звичок поведінки, розвитку фізичних і психічних професійно значущих якостей.

Розглядаючи різносторонній вплив фізичної культури на людину, на процес розвитку у нього особових якостей, доцільно орієнтуватися на певні критерії їх сформованості. Це зручно в світлі осмислення феномена фізичної культури особи з урахуванням її біологічної і соціальної сторін.

Вищий рівень характеризується достатньо чіткими теоретичними знаннями і міцними переконаннями в області фізичної культури з елементами творчості, участь в її активній пропаганді, стійкі звички до регулярних занять фізичними вправами, свідоме до них відношення, широкий об'єм різних рухових навиків, умінь і досягнення функціонального стану, що забезпечує високий рівень фізичного здоров'я, сформованість достатньо міцних морально-патріотичних, етичних, правових, естетичних відчуттів в світлі понять фізичної культури.

Відомо, що вплив фізичної культури на людину здійснюється в єдності його соціальних і біологічних сторін. Він розвивається як істота соціально-біологічна, при цьому соціальна сторона повинна зіграти важливу коригуючу роль, оскільки їй властиві певні функції, що управляють, наприклад, по утриманню бурхливої м'язової енергії від антигромадських проявів. Агресивність, що розвивається в спорті, повинна в істотній мірі обмежуватися в ході засвоєння спортивної етики, правових норм, естетичних відчуттів, наприклад, при розумінні краси благородних вчинків, формуванні правопослушности.

Як наголошувалося вище, в ході виконання різних фізичних вправ вирішується широкий круг завдань соціальної значущості, зокрема формування ряду особистісних якостей. Це багато в чому відбувається природним чином, опосередковано на тлі колективних дій, в умовах високої відповідальності за доручену справу перед командою, тренерами, спортивним суспільством, при вимогах дисципліни і організованості. Фізичне виховання забезпечує розвиток природних, біологічно обумовлених передумов у дусі високих соціальних потреб. Проте, виходячи з принципу виховуючого навчання, завдання по формуванню особових якостей можуть і повинні ставитися разом з учбовими завданнями і досягши специфічних цілей фізичного виховання, спортивної підготовки і фізичної рекреації.

^ Значення фізичних вправ у процесі формування особистості.

У практиці фізичного виховання використовується велика кількість різноманітних фізичних вправ, які відрізняються між собою як за формою, так і за змістом.

Зміст фізичної вправи утворюють, з одного боку, всі ті рухи й операції, які входять до тої чи іншої вправи, і, з другого,— ті складні і багатогранні процеси, які відбуваються в організмі під час виконання вправи. Вони можуть розглядатись у багатьох аспектах; психологічному, фізіологічному, біомеханічному, біохімічному та ін.

У психолого-педагогічному аспекті фізичні вправи розглядаються як довільні рухи, які виконуються свідомо і спрямовані на досягнення конкретного результату (ефекту) відповідно до конкретних завдань фізичного виховання. Виконання фізичних вправ тісно пов'язане з активною розумовою діяльністю, спрямованою на визначення способу дії, оцінку умов її виконання, керування рухами, мобілізацію вольових зусиль, емоцій та інших психологічних процесів.

За фізіологічним впливом фізичні вправи характеризуються переходом організму на підвищений рівень функціональної активності порівняно з станом спокою. Діапазон цих змін залежить від особливостей вправи і може бути значним. Легенева вентиляція, наприклад, може зростати у ЗО і більше разів, споживання кисню — у 20 і більше разів, хвилинний об'єм крові — в 10 і більше разів. Відповідно збільшуються об'єм та інтенсивність метаболічних, дисиміляційних і асиміляційних процесів в організмі.

Паралельно в організмі протікають біохімічні процеси, які визначають якісні зміни в організмі (що виражається, наприклад, у збільшенні м'язової маси, підвищенні вмісту в м'язах креатинфосфату тощо).

Психологічні, фізіологічні і біохімічні зміни в організмі відбуваються на тлі біомеханічних процесів, які характеризуються переміщенням тіла й окремих його частин у просторі відносно одна одної і визначають форму фізичних вправ.

Форма фізичної вправи являє собою її внутрішню і зовнішню структури.

Внутрішня структура фізичної вправи характеризується взаємодією тих процесів, які відбуваються в організмі під час виконання тої чи іншої вправи. При виконанні, наприклад, таких різних за змістом вправ, як біг і піднімання штанги, процеси нервово-м'язової координації, взаємодія моторних і вегетативних функцій, а також співвідношення енергетичних процесів (аеробних і анаеробних) будуть суттєво відрізнятись.

Зовнішня структура фізичної вправи — це її видима сторона, яка характеризується співвідношенням просторових, часових і динамічних параметрів руху.

Форма і зміст фізичної вправи органічно взаємопов'язані, причому зміст — визначальна і динамічніша сторона, яка відіграє провідну роль щодо форми. Для того, щоб досягти успіху у виконанні тієї чи іншої вправи, необхідно, насамперед, засвоїти її змістовну сторону, створивши необхідні умови для розвитку силових, швидкісних та інших рухових здібностей, від прояву яких вирішальною мірою залежить результат даної вправи. Зі зміною елементів змісту вправи змінюється і її форма. Так, наприклад, збільшуючи потужність, швидкість рухів або витривалість, ми впливаємо на амплітуду рухів, співвідношення опорних і без опорних фаз та інші ознаки форми вправи.

Зі свого боку і форма впливає на зміст. Недосконала форма фізичної вправи заважає максимальному виявленню функціональних можливостей і, навпаки, досконала форма сприяє найефективнішій реалізації фізичних здібностей. Доведено, наприклад, що при одній і тій же швидкості пересування на лижах людина, яка досконало володіє раціональною технікою лижного бігу, витрачає енергії на 10-20 % менше, ніж та, в якої ця техніка менш досконала.

Таким чином, зміст і форма фізичної вправи нерозривні між собою: вони знаходяться у постійному діалектичному взаємозв'язку.

У процесі вдосконалення фізичних вправ іде пошук раціональних способів виконання рухових дій. Важливою передумовою при цьому є пізнання закономірностей, від яких залежить так звана техніка вправ.


^ 2. Особливості виховання моральних якостей у процесі фізичного виховання осіб різного віку.

Великі можливості має навчально-рухова діяльність для вирішення завдань морального виховання, що обумовлено її змістом, який включає в себе розмаїття інтелектуальних, пізнавальних, емоційних і моральних компонентів, та формами організації, в яких поведінка учня відкрита для спостереження вчителем у різноманітних ситуаціях і емоційних станах (часто па межі людських можливостей). При цьому, наявність постійних тісних контактів і емоційність взаємовідносин відкривають перед педагогом можливості для створення необхідних для виховання ситуацій. Такі ситуації мають, наприклад, місце в умовах суперництва, що вимагає дотримання певних правил, норм спортивної етики, поваги до суперника

Методика формування моральної свідомості і поведінки повинна бути звернена до духовної суті учнів Сам зміст навчально-рухової діяльності включає ситуації, які можна використовувати для виховання почуття поваги до слабкого, почуття обов'язку і відданості, почуття відповідальності, власної гідності, гордості, совісті, сором'язливості тощо

Процес формування моральної поведінки і звичок пов'язаний з необхідністю використання методів заохочення і покарання, привчання і вправляння, які сприяють прояву і закріпленню необхідних і гідних способів поведінки

У моральному вихованні не треба забувати, що кожен вік своєрідний і вимагає вибору шляхів і засобів, що найкраще вплинуть на особу, яка розвивається. Дотримання принципу індивідуальної о підходу передбачає відповідність педагогічних впливів до життєвого досвіду, сил і можливостей учнів. Діти, особливо підлітки, швидко стають дорослими. Тому важливо не допускати ускладнення різноманітних завдань, доручень, що вимагають максимальної відповідальності, напруження духовних, вольових зусиль. Необхідно також пам'ятати, що в межах одного віку, кожна особа неповторна. Вона має свої власні інтереси, захоплення, потреби, оцінки. Саме тому виховний процес, ґрунтуючись на індивідуальних особливостях учнів, повинен створювати можливості для виникнення і прояву нових, цінніших інтересів і потреб.

Добре відоме значення у виховній роботі яскравого морального прикладу Тут важливий і власний приклад вихователя, і приклади високого прояву моральних і вольових якостей кращих спортсменів на змаганнях, у творчій праці та побуті. На жаль, у фізкультурно-спортивній діяльності немало протилежних прикладів і фактів неетичної поведінки, розв'язаності, грубощів та ін. Обов'язок учителя — використовувати їх як фактор виховного впливу.

По-перше, фізичне виховання, окрім загально підготовчого, має прикладне значення для господарсько-трудової діяльності, формуючи рухові навички і вміння, що безпосередньо застосовуються в ній. У цьому випадку фізичне виховання є, по суті, однією з форм практичного господарсько-трудового виховання.

Разом з тим, фізичне виховання, розвиваючи фізичні здібності і створюючи великий запас рухових навичок і вмінь, гарантує високу продуктивність у будь-якому виді праці.

По-друге, у процесі фізичного вдосконалення, яке досягається роками наполегливої праці, формується позитивне ставлення до праці взагалі У зв’язку з цим доречно привести слова П.Ф. Лесгафта, який говорив: «Я не високо ціную хлопчика, котрий не має пристрасті до ігор і розваг; такий хлопчик рідко пристраститься і до роботи»

По-третє, деякі види фізичної праці є складовою частиною процесу фізичного виховання, тобто при певній організації дають ефект, схожий з ефектом фізичних вправ, сприяючи розвитку фізичних якостей зміцненню здоров'я, або у формі обслуговуючої пращ підвищують ефективність навчально-тренувальних занять (підготовка і прибирання місць занять, догляд за спортивним спорядженням, виготовлення спортивного інвентарю та приладів, будівництво спортивних споруд та ін.).

Велике значення вихованні мають спортивно-трудові літні табори відпочинку, що організовуються на час канікул дитячими спортивними школами або регіональними управліннями освіти.

Метою навчання в школі є формування особистості. Починаючи в родині, цей процес не може бути обмежений шкільним вихованням. Разом з тим саме на школу і її соціально-педагогічні зв'язки з іншими інститутами виховання покладена пріоритетна роль у формуванні особистості.

При вивченні фізичних вправ навчальна діяльність школяра набирає характер учбово-рухової діяльності. Спираючи на теорію діяльності і її ролі в розвитку людини (А. Н. Леонтьев), ролі діяльності в навчальному процесі (Г. И. Щукина), варто визначити можливості фізичної культури як шкільного предмету і всієї системи фізичного виховання учнів у формуванні особистості.

Сучасна психологія, педагогіка правомірно затверджують, що моральна сутність людини виявляється в єдності його свідомості, поводження і почуттів. Педагогіка фізичної культури ґрунтується на тім факті, що розривши, протистояння цих моральних категорій ведуть до трудновосполнимым утрат усього процесу виховання. Гармонійний розвиток морального поводження, свідомості і почуттів - сутність педагогіки фізичної культури, як і всієї педагогіки.

Досліджуючи роль навчальної діяльності в моральному вихованні учнів, І Васильєва підкреслює, що одним з головних джерел морального виховання в навчальній діяльності є її зміст. З цієї позиції зміст руховій-учбово-рухової діяльності в системі шкільного фізичного виховання представляється наповненим великими можливостями для рішення задач морального виховання, тому що містить у собі все різноманіття інтелектуальних, пізнавальних, емоційних і моральних компонентів.

Інший підхід до навчання, що виховує, складається в розумінні значення форм організації навчальної діяльності на основі педагогіки співдружності, колективістичних отношениях. І при такому підході фізичне виховання володіє значним потенціалом, що виховує, обумовленими особливостями самої руховій-учбово-рухової діяльності, способами її організації.

Однієї з ведучих особливостей є наочність виконавчої функції руховій-учбово-рухової діяльності, коли поводження учня видно вчителю. Для практики виховання це вкрай коштовно. Адже одна справа - писати твір, допустимо, на тему "Про колективізм і індивідуалізм" і написати вірно, інше - проявляється ця моральна якість у визначених ситуаціях, якими так багато шкільне фізичне виховання.

Особливістю учбово-рухової діяльності є також відсутність строго регламентованого на відміну від інших шкільних предметів спілкування учнів. Наявність постійних тісних контактів, різноманіття й емоційність взаємин відкривають перед педагогом великі можливості для створення потрібних ситуацій. Такі ситуації містяться, наприклад, в умовах суперництва, що вимагає дотримання правил, норм спортивної етики, поваги до суперника.

Творче використання цих особливостей руховій-учбово-рухової діяльності дозволить учителю не тільки створювати конкретні ситуації, що виховують, але й оперативно реагувати на поводження учнів.

^ Формування моральної свідомості.

Моральність, духовність як стрижневі якості людини вимагають засвоєння системи моральних знань, понять, що є передумовою усвідомлення учнями своїх обов'язків і звичок поводження. Реалізація цих передумов складає одну з найважливіших задач учителя.

Одна з причин розриву знань і поводження учня криється в невмінні учителя вибудувати методику передачі знань але питанням моралі, забезпечити зв'язок знань з особистим моральним досвідом учнів. В основі подібної методики лежить техніка педагогічної мови - головний засіб спілкування вчителя з учнем. Функція, що виховує, адресована свідомості і почуттям учня. Однак не кожне слово, а те, що знайде точна адреса в кожному конкретному випадку.

При всьому значенні слова вчителя найбільші можливості розуміння і засвоєння основних моральних категорій закладені в самій учбово-руховій діяльності учня. Припустимо, учень нерішуче готується до стрибка через гімнастичний снаряд. Можна сказати; "Не трусися!" Сказати так - значить сказати: "Ти - боягуз!" Учитель надходить інакше: змінює черговість спроб. Тепер учень повинен стрибати першим. Усвідомлення того, що він - перший, ламає його боязкість, і він переборює снаряд. Це ситуація лідера сприяла самоствердженню, учень повірив у себе.

Формування моральної свідомості по перевазі зв'язано з методами словесного впливу на особистість. Використовувані вчителем розповідь, бесіда, диспут розкривають сутність норм моралі, праці, навчання.

Підсумком застосування цих методів повинне з'явитися перетворення моральних понять у життєву позицію особистості школяра, у моральні переконання.

^ Формування досвіду морального поводження.

Ефективність процесу морального виховання повинна оцінюватися ступенем злиття розуміння моральних норм із поводженням школяра. Основний недолік виховання -розривши моральних знань і поводження.

Моральне поводження складається з чинників, в основі яких лежать знання і переконання. Вчинок не з'являється на голому місці. Необхідно створити ситуацію вчинку. Створення конфліктних ситуацій, ситуацій вибору - найважливіший шлях перетворення моральних знань у вчинок.

Фізична культура містить великі можливості для виховання волі, сміливості, колективізму, уміння терпіти і т.д.

Важливе місце належить знаходженню моральних звичок, що формуються насамперед на основі потреби надходити при будь-яких обставинах так, а не інакше. Склад моральних звичок різноманітний. Їх розділяють на індивідуальні (звичка щодня- робити ранкову гімнастику, обтирання, загартовування й ін.) і соціальні (відношення до інших людей, ввічливість і т, д.). При всім різноманітті моральних звичок процес їхнього формування зводиться до наступного правилам:

- необхідно знати, відсутність яких звичок заважає учню. Одному - нездатність доводити справа до кінця, іншому - розкиданість спортивних захоплень. А тому не слід формувати відразу кілька моральних звичок. Потрібно вибрати саме ту, у якій насамперед бідує учень;

- необхідна опора на позитивний зразок. Учень повинен бачити, що від нього вимагають і як ця звичка реалізується в поводженні, як вона повинна бути їм засвоєна;

- формування моральних звичок вимагає щоденної вправи в їхньому застосуванні. Пропущені день-два ведуть до руйнування звички;

- слід дотримувати до всіх учнів однакові вимоги при будь-яких формах фізичного виховання. Неприпустимо, щоб на секційних заняттях учитель пред'являв одні вимог, а на уроках - інші.

Необхідне виховання позитивної мотивації до формованої звички. Особливе значення при цьому грає индивидуальный підхід до учнів. Якщо немає інтересу до тієї чи іншої моральної звички, учень буде неї відкидати, а виходить, вона не перетвориться в моральне надбання особистості;

- контроль необхідний у всіх його формах: від прямих указівок до непрямих нагадувань {"Ти не забув?", "Мені здається, що вчора ти не виконав моє завдання" і т.д. );

- руйнування шкідливих звичок - процес дуже складний. Необхідно домогтися насамперед негативного відношення до дурної звички самого учня. Дуже важлива реакція інших учнів. Осуд колективом дурної звички стимулює до звільнення від її.

Процес формування морального поводження і звичок часто зв'язаний з необхідністю використання методів педагогічної корекції (заохочення і покарання). Основне педагогічне значення цих методів полягає в тім, що в одному випадку вони викликають стан моральної задоволеності, стимулюють і закріплюють морально-коштовний учинок (заохочення), в іншому - гальмують негативні вчинки, викликаючи почуття сорому, незадоволеності своїм поводженням (покарання). Неоднозначність впливу методів корекції зобов'язує вихователя знати про деякі правила їхнього застосування.

Насамперед ефективність впливу методів залежить від авторитету вчителя. Авторитет незаперечний - тоді вчителю досить докірливо подивитися в очі учню. При відсутності авторитету саме строге покарання виявиться нейтральним.

Учитель повинен передбачити можливу реакцію колективу класу, ступінь і форми застосованої корекції поводження. Реакція підтримуюча чи що відкидає або підсилить педагогічний вплив методу, або зведе його до нуля. Учитель похвалив, відзначив діяльність учня, а після виходу з залу колектив класу оцінив це заохочення як незаслужене. У таких ситуаціях ефект заохочення, як і покарання, зникає. Тому вчителю необхідно прогнозувати відношення колективу до обираних прийомів корекції поводження. Злиття авторитет а вчителя й авторитету колективу - важлива умова використання методів корекції поводження. Тільки при цьому умові вони будуть спонукати до моральних вчинків, сприяти розвитку колективної думки й авторитету колективу.

Формування моральних звичок, досвіду морального поводження жадає від учителя творчого використання і таких методів, як вивчення і вправа. Вони сприяють закріпленню потрібних способів поводження.

^ Виховання моральних почуттів.

Як би ні була досконала методика формування моральної свідомості, поводження, але, якщо вона не звернена до духовної сутності людини, вона безпомічна. Сам зміст учеб-но-двигаїельной діяльності включає ситуації, що дозволяють використовувати їх для виховання почуття поваги до слабкого, почуття чоловічого достоїнства і поваги до дівчинок, почуття боргу і вірності, почуття відповідальності, самолюбства, гордості, совісті, соромливості і т.д. В.А.Сухомлинский неодноразово звертав увагу на необхідність опори на духовний світ учня. Виховання, звернене тільки до розуму, свідомості учня, народжує в його відносинах з людьми байдужість і мстить тим, що створює порожнечі в його моральному вигляді. Почуття являють собою емоційне відношення до дійсності. По своїй спрямованості вони можуть відбивати інтелектуальне, эстетичне, моральне відношення особистості до навколишнього світу. Розмаїтість інтелектуальних ("Я зрозумів", "Я догадався"), эстетичних ("Гарно зробив вправу"), моральних ("Я пишаюся вчинком товариша") почуттів дозволяє вирішувати широке коло задач морального виховання, втягувати в сферу впливу всіх учнів. Серцеве відношення, взаємна довіра повинні бути основою педагогічної позиції вчителя у формуванні духовного світу дитини.

Усі форми фізичного виховання криють у собі широкі і специфічні можливості для виховання духовності особистості в ігрових і змагальних ситуаціях, наповнених емоціями. Виховати культуру їхнього прояву - найважливіша задача вчителя фізичного виховання. Виховуючи культуру емоцій у колективному спілкуванні, ми виховуємо особисту емоційно-моральну культуру особистості.


^ 3. Особливості виховання вольових якостей у процесі фізичного виховання осіб різного віку.

Більшість з того що розуміють під «фізичним вихованням», являє собою одночасно і виховання волі. В процесі навчання рухів, удосконалення фізичних здібностей обов'язково приводяться в дію, виявляються і розвиваються вольові риси особи Без цього немислима реалізація жодного завдання на шляху до фізичної Досконалості. Спефічними «фактами» виховання вольових якостей є систематичне долання постійно зростаючих труднощів. При цьому труднощі повинні відповідати можливостям учнів. Тобто, логіка процесу фізичного виховання і логіка виховання волі співпадають, тому що підпорядковані одним закономірностям і принципам (систематичність, прогресування, доступність). Крім названого, для виховання волі використовують (особливо в спорті) спеціальні завдання і установки, що вимагають подолання додаткових труднощів.

У процесі занять фізичними вправами проявляються такі основні типи вольових зусиль:

а) Вольові зусилля при концентрації уваги. Вони необхідні для
подолання відволікаючих факторів (суперники, публіка і т. ін. ).
Вольові зусилля потрібні і для збереження уваги при втомі.

б) Вольові зусилля при інтенсивних м"язових напруженнях.
М'язові напруження, які проявляються б процесі виконання фізичних
вправ, як правило, перевищують рівень тих. що мають місце в побуті.
Це особливо виражено в ігровій та змагальній діяльності.

в) Вольові зусилля, пов'язані з необхідністю долати втому під
час тренувань і, особливо, змагань.

У цих випадках вольові зусилля, спрямовані на подолання труднощів, обумовлених функціональними зрушеннями в організмі (небажання продовжувати роботу: біль, потреба «терпіти»).

г) Вольові зусилля, пов'язані з подоланням негативних емоцій
(страху,невпевненості,розгубленості і т.ін.) які виникають
внаслідок психічних травм, падінь, зустрічі з «незручними»
суперниками і т. ін.

д) Вольові зусилля, пов'язані з дотриманням певного режим
життя, тренування і харчування.

Оскільки процес фізичного виховання немислимий без прояву вольових зусиль, то вже самі заняття фізичними вправами сприяють вихованню вольових якостей.

Забезпечуючи підвищення функціональних можливостей організм); фізичне виховання створює найважливіші передумови високої працездатності для всіх видів праці. Але роль фізичного виховання в господарсько-трудовому вихованні цим не обмежується.

^ 4. Патріотичне і етичне виховання.

Ці два види виховання доцільно розглянути в єдиному контексті. Любов до Вітчизни; готовність встати на його захист не жаліючи життя; високі патріотичні відчуття, супроводжувана проявом мужність, сміливості і рішучості; відчуття душевного болю за знегоди, які припали на долю народу і прагнення служити йому, сприяти, щоб держава наше повернулося до своєї минулої величі і в економічній, і в культурній, і у військовому плані - це все прямо відноситься до глибоко етичних сторін особи. У такому ж плані може бути розглянуте виховання дисциплінованості як однієї з найважливіших особових якостей.

Такі етичні якості особи, як чесність, благородство, скромність, колективізм, прагнення робити добро, активно протистояти злу, підлості, допомагати слабким і знедоленим, пошана суспільних інтересів і взаємна пошана є такими, що становлять фізичної культури і їх виховання повинне здійснюватися на заняттях фізичними вправами.

В процесі цілеспрямованих виховних дій в ході учбових занять і інших форм учбово-тренувальної роботи повинне відбуватися становлення усвідомлення:

  • довга перед своїм колективом;

  • подяки своєму тренерові, вчителеві;

  • самоствердження серед товаришів;

  • відповідальності перед державою і ін.

У вихованні колективізму необхідно формувати ціннісні орієнтації:

  • сприйняття цілей спортивного колективу як власних;

  • незіставлення себе колективу в будь-якій складній ситуації;

  • врахування суспільне корисної основи згуртованості справжнього
    колективу (на відміну від корпоративних груп).

^ Форми організації патріотичного і військово-патріотичного виховання достатньо багатообразні (наприклад: відвідини школярами військових частин, військово-карних закладів, проведення занять в кімнатах слави, музеях училищ; проведення занять на смузі перешкод, на спеціальних снарядах, полігонах, стрільбищах і в тирах). Головна умова їх застосування — забезпечення високої ефективності в зростанні позитивного відношення школярів до армії, збільшенні кількості абітурієнтів військово-навчальних закладів.

Істотний позитивний ефект багато разів досягався на заняттях по фізичному вихованню, де ставилися завдання формування дисциплінованості учнів. У педагогічній технології при рішенні таких виховних задач дуже значуще уміле варіювання емоціональними вправами з відносною свободою ігрових комбінацій, вправ, в ході яких можливий прояв ініціативи, творчості, з періодичними чіткими стройовими вправами і іншими діями під достатньо жорстким контролем з боку вчителя. Перед початком заняття все це наперед обумовлюється і завдання дисциплінованої поведінки ставляться на основі як би угоди учнів і педагога. Важливе значення має також точність на початку і закінченні заняття, дотримання встановленої форми звернення між викладачем і учнями, роз'яснення суті і законності вимог, що пред'являються.

^ 5. Правове виховання

Правове виховання в процесі занять фізичними вправами також повинно плануватися і проводитися в структурі учбово-виховного процесу по будь-яких видах спорту і у фізичному вихованні. Така робота в спортивному тренуванні лажі декілька полегшується, оскільки правила проведення всіх спортивних змагань є по суті своїй певними нормативними актами, обов'язковими до виконання для охочих досягти успіху і просунутися на спортивній арені. У спорті багато що чітко регламентоване і прагнення до високого результату зобов'язує неухильно виконувати встановлені правила, що опосередковано сприяє формуванню законопокірності. Важливо лише тренерові не забувати про свій борг вихователя і періодично пов'язувати ці поняття.

Змістом правового виховання є система виховних дій на свідомість, відчуття і волю учня для передачі значущого об'єму відомостей про правові норми, зміцнення позитивного відношення до правових цінностей, формування переконань в справедливості законів і потреби неухильного їх виконання; вироблення звички законопокірної поведінки.

Заняття по єдиноборству обов'язково повинні супроводжуватися відповідною правовою підготовкою. І боксери, і борці, і представники рукопашного бою винні добре знати про кримінальну відповідальність, яка загрожує їм за рукоприкладство в побутових сварках. Певна наочна інформація в такому аспекті повинна бути в руках тренера, зокрема з прикладами, де фігурують достатньо титуловані спортсмени.

Самим тренерам важливо знати про відповідальність перед судом за упущення в роботі, які приводять до важких травм, тим більше до загибелі їх підопічних. Це стосується занять, наприклад, по плаванню, гімнастиці на снарядах, прыжковой акробатиці і іншими вправами, пов'язаними з вірогідністю травмування. Такі ж важливі знання викладачів фізичного виховання про відповідальність за явне передозування фізичних навантажень, що може привести до перевтоми, завдати значного збитку здоров'ю тих, що займаються, особливо неповнолітніх. Звернення до суду потерпілих або їх батьків може стати основою для кримінальної відповідальності.

Спортивні керівники і фахівці фізичної культури, виступаючі в ролі адміністраторів, повинні в аспектах правового виховання отримувати необхідну інформацію про відповідальність за упущення в господарських питаннях, які вирішуються, як відомо, в дуже широкому об'ємі і нерідко дають підстави для притягання як до адміністративної, так і до кримінальної відповідальності. При цьому слід пам'ятати відома теза про те, що незнання закону не звільняє від покарання.

Заходи щодо правового виховання у сфері фізичної культури повинні здійснюватися по вказівці відповідальних посадових осіб, а також за ініціативою фахівців (вчителів, викладачів, тренерів), із залученням досвідчених юристів, здатних переконливо пропагувати правові знання, формувати переконання про правопослушности. Дуже важливо при цьому, щоб правові норми розглядалися в контексті етичних цінностей.

Проблема правового виховання є важливою і гострою як для осіб, що функціонують у вигляді об'єктів дії на них з боку викладачів вузів, шкільних вчителів, тренерів, різних адміністративних осіб, так і для самих вчителів, тренерів і інших представників в області фізичної культури. Є підстави бачити потребу посилення правової підготовки також і у фізкультурних вузах.

^ 6. Естетичне виховання у сфері фізичної культури.

Вплив занять фізичними вправами на естетичне виховання учнів

Фізичне виховання розширює сферу естетичного впливу навколишнього середовища на особу. В процесі занять фізичними вправами в контексті зв'язку з естетичним вихованням можна вирішувати такі завдання:

• виховувати здатність сприймати, відчувати й оцінювати красу в сфері фізичної культури та в інших галузях її прояву;

• формувати естетично зріле прагнення до фізичної досконалості,

• формувати естетику поведінки і міжлюдських стосунків у фізкультурній діяльності;

• виробляти активну позицію в утвердженні прекрасного, непримиренності до потворного, бридкого.

Головними засобами естетичного виховання в процесі занять фізичними вправами є:

• краса фізичної зовнішності людини: правильна будова тіла, гармонійний розвиток мускулатури, природна витонченість постави, пластична виразність тіла;

• цілеспрямовані досконалі рухи,

• складно координаційні рухи, розміреність зусиль, динаміка ритмів та Інші риси раціональних рухових дій;

• гімнастичні виступи, спортивні змагання, фізкультурні паради, які за силою естетичного впливу межують з мистецтвом;

• естетичні елементи навколишнього природного середовища в якому проходять заняття;

• сама атмосфера та умови занять (одяг, музика, хореографія, пісні, злагоджені дії, художнє оформлення споруд, гігієнічні умови).

Для вирішення завдань естетичного виховання у процесі занять фізичними вправами слід забезпечити відповідну естетичну спрямованість у застосуванні засобів І методів педагогічного впливу, підкреслюючи естетичні властивості фізичної культури, концентруючи на них увагу. Великої уваги в цьому плані необхідно надавати естетичній оцінці дій учителя й учнів, досконалому показу вправ, практичному привчанню до пошуку І творчості, зв'язку фізичних вправ з образотворчим мистецтвом, скульптурою.

У процесі засвоєння цінностей фізичної культури досягнуті показники фізичної досконалості повинні втілюватись як прекрасне в самій людині, адже гуманна суть естетики розкривається у красі людських вчинків і взаємостосунків.

Пам'ятаймо, що естетичну дієвість мають І методи слова. Вона залежить від образності та емоційної виразності мови наставника.Фізичне виховання розширює сферу естетичного впливу навколишнього середовища на особу. В процесі занять фізичними вправами в контексті зв'язку з естетичним вихованням можна вирішувати такі завдання:

  • виховувати здатність сприймати, відчувати і оцінювати красу
    в сфері фізичної культури та в інших галузях її прояву;

  • формувати естетично зріле прагнення до фізичної
    досконалості;

  • формувати естетику поведінки і міжлюдських стосунків у
    фізкультурній діяльності; виробляти активну позицію в утвердженні прекрасного, непримиренність до потворного, бридкого.

Головними засобами естетичного виховання в процесі занять фізичними вправами є:

    • краса фізичної зовнішності людини: правильна будова тіла,
      гармонійний розвиток мускулатури, природна витонченість постави,
      пластична виразність тіла;

    • цілеспрямовані, досконалі рухи;

    • кладнокоординаційні рухи, розміреність зусиль, динаміка ритмів та інші риси раціональних рухових дій;

    • гімнастичні виступи, спортивні змагання, фізкультурні поради які за спиною естетичного впливу межують з мистецтвом;

    • естетичні властивості навколишнього природного середовища, в якому проходять заняття;

    • сама атмосфера та умови занять (одяг, музика, хореографія, пісні, злагоджені дії, художнє оформлення споруд, гігієнічні умови).

Для вирішення завдань естетичного виховання в процесі занять фізичними вправами слід забезпечити відповідну естетичну спрямованість у застосуванні засобів і методів педагогічного впливу, підкреслюючи естетичні властивості фізичної культури, акцентуючи на них увагу. Великої уваги в цьому плані слід надавати естетичній оцінці дій учителя і учнів, досконалому показу вправ, практичному привчанню до пошуку і творчості, зв'язку фізичних вправ ) образотворчим мистецтвом, скульптурою в процесі засвоєння цінностей фізичної культури досягнуті показники фізичної досконалості повинні втілюватись як прекрасне в самій людині, адже гуманна суть естетики розкривається в красі людських вчинків і взаємостосунків. Пам'ятаймо, що естетичну дієвість мають і методи слова. Вона залежить від образності та емоційної виразності мови наставника. Таким чином, фізична культура —це єдність реальної (практичної) і ідеальної (психічної) діяльності, в процесі якої людина вступає в зв’язки і стосунки з суспільним і природним середовищем. Чим різноманітнішими будуть ці зв'язки, тим різнобічним буде розвиток людини, вищим буде її культурний рівень, і навпаки, чим різнобічніше буде розвинена людина, універсальнішими будуть її зв’язки з середовищем.

На жаль, далеко не всі громадяни нашої держави усвідомлюють сам зміст поняття «всебічний розвиток». А ті. хто правильно розуміють, не завжди самі систематично займаються своїм фізичним і духовним удосконаленням. Тому одним із найважливіших завдань суспільства, що відроджується, є підвищення свідомості всіх громадян у всіх галузях їх діяльності. Це, в свою чергу, передбачає систематичний і цілеспрямований вплив на кожного члена суспільства, і, в першу чергу, молодь, з метою формування у неї певного ставлення до своїх здібностей і можливостей їх розвитку, інтересах суспільства і кожної окремої особи.

Отже духовне збагачення, фізичний, моральний та естетичний витої вироблення активної громадянської позиції здійснюється процесі фізичного виховання не автоматично. Все вирішальне залежить від постановки виховної роботи педагога, від тієї школи цінностей, яку він поставив у колективі. Ігнорування будь-якої сторони виховання або її недооцінка, однобічний напрямок зусиль педагога зроблять у кінцевому підсумку марною всю його працю.


Краса тіла спортсмена, гармонія висококоординованих рухів, поєднання чіткого ритму і швидкості, нарешті естетика спортивного подвигу — все це прямо відноситься до області краси. Цілий ряд спортивних вправ відповідає найвищим канонам мистецтва, наприклад, художня гімнастика, танці на льоду, фігурне плавання, жіноча акробатика, стрибки у воду і т.п. Навіть біг по дистанції висококласного атлета проводить враження дії по законах краси, завдяки техніці, де легкість, витонченість рухів поєднуються із стрімкістю і тривалою підтримкою високого темпу.

Естетичне виховання є невіддільним компонентом гармонійного розвитку сучасної людини, здатної опановувати культурними цінностями, будувати життя за законами краси.

Засобами такого виховання можуть бути всі види і форми людської життєдіяльності, зокрема фізична культура і спорт.

Думки про естетичне виховання засобами фізичної культури і спорту знайшли віддзеркалення в роботах багатьох прогресивних педагогів минулого. У педагогіці конкретні форми взаємодії фізичного і естетичного розвитку людини досліджувалися В.В. Белоусової, И.Н. Решетень і ін. Різні аспекти взаємозв'язку фізичного і естетичного виховання освітлюють в роботах зарубіжних авторів.

У працях видатних педагогів А.В. Луначарського, А.С. Макаренко і інших наголошується, що людину, що росте, треба навчити цінувати красу і підготувати його до творчої діяльності, що реалізовується по "законах краси". Цілеспрямована реалізація комплексного використання засобів фізичного і естетичного виховання в педагогічному процесі надає багатообразну позитивну дію. При цьому фізичне виховання стимулює виникнення багатьох естетичних переживань, а естетичне виховання як би "одухотворяє", ушляхетнює зміст і форми фізичного вдосконалення. Рішення задач естетичного виховання в процесі занять фізичними вправами пов'язано з подоланням ряду труднощів, оскільки складно визначити результативність естетичного виховання. Комплексним показником може служити підвищення рівня естетичної вихованості в двох напрямах: рівень естетичної свідомості, тобто естетичних уявлень, понять, думок і рівень естетичної поведінки, вчинків тих, що займаються.

Величезною естетичною цінністю володіють фізичні вправи. Дійсна краса найяскравіше виявляється в динаміці. Уміння володіти своїм тілом, виконувати вправи легко, вільно, невимушено, виразно залишає яскравий слід в розвитку розуміння краси руху.

Засоби естетичного виховання, які можуть бути використані в практиці фізичного виховання, можна об'єднати в наступні групи:

  1. Засоби, безпосередньо пов'язані з самою руховою діяльністю (основні види рухів: ходьба, біг, стрибки, метання; общеразви-
    вающие вправи з предметами і без предметів; стройові вправи;
    вправи імпровізаційного характеру — вольні гімнастичні вправи, вправи різновидів аеробіки, що виконуються з музичним супроводом. При виконанні таких вправ активізується
    і розвивається творча уява що займається, який повинен осмислити характер музики; співвіднести свої рухи з музык&тьным темпом
    і ритмом; види спорту).

  2. Засоби мистецтва, що спеціально вводяться (музика, елементи танцю
    (зразки художньої творчості).

  3. Спілкування з природою (походи, екскурсії, заняття фізичними вправами в природних умовах, гартування).

  4. Естетична обстановка занять (естетичне оформлення інтер'єрів спортивних приміщень).

  5. Спортивні свята.

Особа викладача фізичного виховання, вимоги до його професійної майстерності

Успіх будь-яких заходів в області фізичної культури, ефективність фізкультурно-спортивних занять в значній мірі залежать від складу відповідних фахівців, рівня їх професійної підготовки, відношення до справи.

Особа викладача, його авторитет перед учнями грають величезну роль в досягненні мети навчання, а ще більше — у вихованні. У контексті концепції суггестопедии відомо, що авторитетність викладача може різко підвищувати рівень сприйняття передаваної ним інформації, при цьому включаються механізми навіювання, коли переконання, в даному випадку відношення до цінностей фізичної культури, формуються навіть без належної аргументації.


Література

  1. Теория и методика физического воспитания. Том 2. Методика физического воспитания различных групп населения /Под.ред. Т.Ю.Круцевич. – К: Олимпийская литература, 2003. – 392 с.

  2. Раєвський Р.Т., Канішевський С.М.,Домашенко А.В. Фізичне виховання як складова частина освіти учнівської молоді //Теорія і практика фізичного виховання: Науково методичний журнал, 2002. №1, С. 31-37.

  3. Теория и методика физического воспитания. Том 1. Общие основы теории и методики физического воспитания. Учеб. для институтов высших учебных заведений физического воспитания и спорта. / Круцевич Т.Ю., – К: Олимпийская литература, 2003. – 424 с.

  4. Матвеева Л.П. Теория и методика физической культуры. Учеб. для ин-тов физической культуры. – М.: Физкультура и спорт, 1991. – 543 с.



Схожі:

Проблематика формування особистості у процесі фізичного виховання iconПроблематика точної постановки завдань у фізичному вихованні. Аналіз сутнісного змісту принципів, що регламентують процес фізичного виховання
Чинники, що визначають мету фізичного виховання (біологічні І соціальні потреби особистості, потреби суспільства). Специфічність...
Проблематика формування особистості у процесі фізичного виховання iconЗасоби фізичного виховання як складові даного педагогічного процесу. Аналіз підходів до класифікації засобів фізичного виховання, та ознак цих класифікацій
Тема: сучасна систематика засобів І методів фізичного виховання, проблематика їх удосконалення. Концепція побудови занять у фізичному...
Проблематика формування особистості у процесі фізичного виховання iconФізичного виховання І спорту україни саїнчук микола миколайович
Формування ціннісних орієнтацій в сфері фізичної культури І спорту учнів старших класів у процесі фізичного виховання
Проблематика формування особистості у процесі фізичного виховання iconПитання до державного іспиту з теорії І методики фізичного виховання для студентів 4 курсу заочної форми навчання Інституту фізичного виховання І спорту спеціальності "фізичне виховання" розділ І. Загальна теорія фізичного виховання
Поняття про засоби фізичного виховання. Фізична вправа – основний І специфічний засіб фізичного виховання
Проблематика формування особистості у процесі фізичного виховання iconНаціональний університет фізичного виховання І спорту україни мартинюк оксана анатоліївна
Корекція порушень просторової організації тіла студенток у процесі фізичного виховання
Проблематика формування особистості у процесі фізичного виховання iconПитання до державного іспиту з теорії І методики фізичного виховання для студентів 4 курсу заочної форми навчання Інституту фізичного виховання І спорту спеціальності "спорт" розділ І. Загальна теорія фізичного виховання
...
Проблематика формування особистості у процесі фізичного виховання iconМолодших школярів у процесі фізичного виховання
Роботу виконано в Національному університеті фізичного виховання І спорту України, Міністерство України у справах сім’ї, молоді та...
Проблематика формування особистості у процесі фізичного виховання iconПитання до самостійної роботи для студентів ІV курсу Інституту фізичного виховання І спорту Спеціальність «Фізичне виховання»
Поняття про засоби фізичного виховання. Фізична вправа – основний І специфічний засіб фізичного виховання
Проблематика формування особистості у процесі фізичного виховання icon"сучасні технології формування особистості фахівця з фізичного виховання, спорту та основ здоров’Я"
Яка відбудеться 25–27 квітня 2012 року у Чернігівському національному педагогічному університеті імені Т. Г. Шевченка
Проблематика формування особистості у процесі фізичного виховання iconФакультет фізичного виховання та спорту
Дисципліна «Теорія І методика фізичного виховання» є основною І профілюючою в навчальному плані підготовки фахівців з фізичного виховання...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи