Основи методики рухових якостей. Теоретичні основи управління фізичним вихованням. Контроль у фізичному вихованні icon

Основи методики рухових якостей. Теоретичні основи управління фізичним вихованням. Контроль у фізичному вихованні




НазваОснови методики рухових якостей. Теоретичні основи управління фізичним вихованням. Контроль у фізичному вихованні
Сторінка1/4
Дата12.09.2012
Розмір0.65 Mb.
ТипЛекція
  1   2   3   4

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ


Кафедра теорії і методики фізичного виховання


ЛЕКЦІЯ № 17-18


ТЕМА: ОСНОВИ МЕТОДИКИ РУХОВИХ ЯКОСТЕЙ. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ФІЗИЧНИМ ВИХОВАННЯМ. КОНТРОЛЬ У ФІЗИЧНОМУ ВИХОВАННІ.


з дисципліни “ТіМФВ”

для магістрантів 6-7 курсів ФЗДіПН – іноземних громадян


Виконавець:

доцент Ріпак М.О.


Зав. кафедрою,

к.пед.н., доцент Ю.В. Петришин


ПЛАН


  1. Загальна характеристика змісту рухових якостей і засобів їх розвитку. Основи методики розвитку силових якостей та витривалості.

  2. Основи методики розвитку швидкісних якостей, гнучкості, спритності.

  3. Методи дослідження рівня розвитку рухових якостей та рівня фізичної підготовленості.

  4. Сутність поняття „управління” в ТіМФВ. Необхідні умови управління ФВ. Моделювання у фізичному вихованні, прогнозування у фізичному вихованні. Алгоритм програмування занять фізичними вправами. Визначення раціональних засобів та методів занять фізичними вправами. Визначення раціонального рухового режиму.

  5. Контроль у ФВ.


Л і т е р а т у р а

  1. Введение в теорию физической культуры. Учеб. пособие /Под ред. Л. П.Матвеева. – М.: Физкультура и спорт, 1983. – 130 с.

  2. Іващенко Л.Я., Страпко Н. П. Самостоятельные занятия физическими упражнениями. – К: Здоровя, 1998. – 160 с.

  3. Куц О.С., Леонова В.А. Школа двигательной активности. – ВГПИ, 1989. – 56 с.

  4. Матвеева Л.П. Теория и методика физической культуры. Учеб. для ин-тов физической культуры. – М.: Физкультура и спорт, 1991. – 543 с.

  5. Організація та методика оздоровчої фізичної культури і рекреаційного туризму /О.М.Жданова, А.М.Тучак, В.І.Поленовський, І.В.Котова. – Луцьк: ВДГУ ім.Лесі Українки, 2000. – 242 с.

  6. Романенко В.В., Куц О.С., Рухова активність і фізичний стан студенток вищих навчальних закладів. – Вінниця: ВДГУ ім.М.Коцюбинського, 2003. – 132 с.

  7. Рыбковский А.Г. Управление двигательной активностью человека. – Донецк, ДонГУ, 1998. – 300 с.

  8. Теория и методика физического воспитания. Том 1. Общие основы теории и методики физического воспитания. Учеб. для институтов высших учебных заведений физического воспитания и спорта. – К: Олимпийская литература, 2003. – 424 с.

  9. Управление физическим состоянием организма. Тренирующая терапия.- Медицина, 1991. – 56 с.


1. Загальна характеристика змісту рухових якостей і засобів їх розвитку. Основи методики розвитку силових якостей та витривалості.

Життєдіяльність організму людини визначається його спадковими і придбаними в процесі індивідуального розвитку і професійної діяльності якостями, властивостями й ознаками. До таких ознак відносяться і рухові (фізичні) якості: швидкість, спритність, сила, гнучкість, витривалість - аеробна (загальна), анаеробна (гліколітична), силова статична і динамічна.

Сила - здатність людини переборювати зовнішній опір чи протидіяти йому за рахунок м'язових зусиль. Поняття трактується ще і як здатність виявляти м'язові зусилля певної величини. Фізіологи під силою м'язів мають на увазі здатність до максимального напруження. Найбільше значення у життєдіяльності людини має сила м’язів таза, плечевого пояса, тулуба, стегон. Сильні м'язи черевного преса забезпечують ефективну роботу внутрішніх органів і сприяють профілактиці грижі. Добре розвинуті м'язи спини охороняють хребет від травм.

У процесі індивідуального розвитку формування сили просувається нерівномірно: швидше розвиваються м'язи, відповідальні за моторику і поставу, повільніше - дрібні групи м'язів. Оптимальне співвідношення сили різних м'язових груп закінчується до 16-17 років. Найбільші її значення присущі людині у віці 25-30 років, після чого показники відносної сили (на 1кг маси тіла) знижуються. Маса мускулатури 70 - літнього чоловіка зменшується в порівнянні з юнацьким і середнім віком на 40%. Знижується і число м'язових волокон, сповільнюється швидкість їхнього скорочення. Однак, .при відповідному тренуванні рівень сили зберігається до 50 -літнього віку. Так, А.Н. Воробйов став рекордсменом світу в 37 літньому віці, а триразовий чемпіон світу іранець Намдью показав свій кращий результат у 42 року.

До факторів, що визначають силу м'язів відносять: вік, стать, професію, спосіб життя, спадковість. Час доби і року також накладають свій відбиток на величину м'язової сили. За деякими даними, її «піки» приходяться на 9 і 18 ч, «провали» - на 13 і особливо на 3 ч. З приводу сезонного коливання м'язової сили єдиної думки немає. Деякі думають, що найвища працездатність м'язове системи спостерігається навесні і раннім летом, інші, у тому числі ц видатний штангіст А.Н. Воробйов найбільш оптимальним періодом року вважають вересень-жовтень. Саме в цей період оц поліпшив 13 з 16 своїх вищих досягнень.

Рівень сили змінюється і під впливом факторів зовнішнього середовища, причому неоднозначно: гостра гіпоксія і тривале ерготермічні впливи чинять негативний ефект, а - ультрафіолетове опромінення, короткочасні теплові і холодові процедури підвищують м'язову працездатність. Емоційне порушення і гіпнотичне навіювання, прийом деяких фармакологічних препаратів роблять ідентичну дію. Відмічений позитивний ефект протилежно пропорційний вихідному рівню сили. Попередня м'язова діяльність, зв'язана з розвитком різних форм витривалості в залежності від тривалості до потужності навантажень, або не змінює, або знижує рівень сили. Дискретні (5-10с.) вправи швидкісно-силового характеру активують коркові процеси і нервово-м'язовий апарат, навпаки, - підвищують цей рівень [В.А. Романенко, 1994р.] .

Прийнято розрізняти абсолютну і відносну силу. Перша характеризує максимальну силу людини, друга - силу, віднесену до його ваги. Абсолютна сила зростає зі збільшенням маси тіла, відносна, навпаки, зменшується на кожен кілограм ваги понад 60-ти. Так серед усіх штангістів найбільшою відносною силою (4,79) володіють атлети, вага яких складає 60кг, і найменшої (2,95) - суперважкоатлети з вагою 150 кг і більше. У житті сучасної людини відносна сила грає домінуючу роль.

Сила залежить від багатьох біологічних факторів: фізіологічного поперечника м'язів і співвідношення повільних і швидких волокон; ступеня порушення відповідних нервових центрів; скорочувальниих властивостей м'язів і їхньої хімічної активності; запасів АТФ у м'язах, потужності і ємності креатининфосфатного і гліколітичного механізмів енергозабезпечення. Важливе значення в прояві сили належить координаційним здібностям і техниці оволодіння рухами. В основі різних характеристик мязової сили лежать морфофункциональные властивості самих м'язів: повільні волокна (I типу, низькопорогові, окисні) більш пристосовані до невеликого за силою скорочення, характерного для тривалої роботи на витривалість. Швидкі волокна адаптовані переважно до швидких і сильних скорочень. На початку процесу м'язового скорочення активізуються повільні, низкопорогові, рухові одиниці (РО). В міру посилення збудливих впливів на рухові нейрони з боку ЦНС, до роботи поступово підключається невелика кількість швидких, високопорогових РО. Такий механізм дозволяє тонко дозувати слабкі скорочення, а у випадку прояву сильних - залучати необхідне число РО в будь-яких групах м'язів. Єдиним прямим джерелом енергії для м'язового скорочення служить аденозинтрифосфат (АТФ). Ресинтез цього высокоенергетичного з'єднання здійснюється трьома шляхами: креатининфосфатным; гліколітичним; окисним.

Креатинфосфатный механізм забезпечує миттєвий реесинтез АТФ за рахунок енергії КрФ і має найбільшу потужність, що приблизно в 3 рази перевищує максимальну потужність гліколітичного й у 4-10 разів окисного механізмів ресинтеза АТФ. Оскільки запаси АТФ і КрФ у м'язах обмежені, ємність КрФ механізму відновлення АТФ невелика і робота з граничною потужністю, забезпечувана цим механізмом, може продовжуватися 6-10 с. (наприклад, стартовий розгін у спринтерському бігу, короткочасні м'язові зусилля «вибухового, характеру).

Гліколітичний механізм забезпечує ресинтез АТФ і КрФ за рахунок анаеробного розщеплення вуглеводів - глікогену і глюкози- з утворенням молочної кислоти (лакгата). Потужність гліколітичного механізму в 1,5 рази вище, ніж окисного, а енергетична ємність у 2,5 рази більше, ніж креатинфосфатного. Цей механізм забезпечує вправи силової динамічної витривалості тривалістю у нетренованої людини до 2-х хвилин.

Отже, м'язи мають здатність до бистрого скорочення (динамічна «вибухова» сила), прояву значних зусиль (максимальна сила) тривалої роботи в умовах стомлення, що розвивається, (статична і динамічна чи силова витривалість).

Власне силові здібності людини (максимальна статична сила) виявляються в повільних рухах чи статичних зусиллях по подоланню максимального опору і (чи) утриманню такого ж обтяження. У першому випадку м'яза роботам у міометричному (долаючому) режимі, у другому- у ізометричному, без помітного укорочення. При максимальних м’язових напругах ці режими мають тенденцію до зближень. Між силою, що виявляється у швидкісно-силових рухах, динамічною і статичною витривалістю взаємозв'язок проявляється лише на генетичному рівні.

Тренування однієї з форм м'язової сили не приводять до помітного поліпшення другої, - ці здібності обумовлюються різними енергетичними год фізіологічними механізмами.

Підвищення сили переважно зв'язано з адаптивними перебудовами на корковому рівні. Ці перебудови виражаються м здібності ЦНС рекрутувати (при необхідності) більше число мотонейронів і краще здійснювати міжм’язову координацію на виконавському рівні, у м'язовому апараті підвищується рівень кровопостачання, поліпшуються процеси обміну, збільшуються запаси енергетичних речовин. У результаті цих утворень у м'язовому волокні інтенсифікується процес утворення білкових структур за саркоплазматичним чи міофибриллярному типом.

Для розвитку силових здібностей використовують в основному три методи:

  1. повторних зусиль до відмовлення;

  2. динамічних зусиль;

  3. максимальних зусиль.

Ці методи розрізняються між собою механізмами фізіологічного й енергетичного забезпечення, величиною і специфічністю оперативного і пролонгованого тренувального ефекту.

Для першого методу повторних зусиль до відмовлення характерна тривала (15-25 повторень в одному підході) м'язова робота в гліколітичному та змішаному режимі енергозабезпечення. Частота посилаються з ЦНС імпульсів і їхня синхронізація досягає свого максимуму до кінця роботи, і природно, тільки до цього часу значно зростає кількість рекрутованих у м'язову діяльність рухових одиниць. Як наслідок, тренувальний ефект досягається тільки в останніх повтореннях. Утворення білкових структур йде по саркоплазматическому типу зі значним збільшенням обсягу м'язових волокон за рахунок їхньої нескорочувальної частини. Функціональний резерв розширюється завдяки збільшенню запасів міоглобіну, креатининфосфата, глікогену й інших енергосубстратів. Метод невигідний в енергетичному плані, приводить до розвитку глобального стомлення і нераціональних витрат часу. Метод є оптимальним для нетренованих людей. У цього контингенту вправи з обтяженнями 40-50 % максимальної ваги дають майже такий же ефект як і тренування із субмаксимальними навантаженнями.

^ Метод динамічних зусиль припускає короткочасну (1-2 с) роботу з переміщення предметів невеликої ваги з високою швидкістю. Природно, настільки короткочасна робота визначає таку ж короткочасну напругу нервово-м'язового апарата. Типовим прикладом такої роботи є різні види метань, ударних рухів і стрибків.

Для тренування абсолютної сили використовують субмаксимальні навантаження (85-100 %) кількістю повторень від 1 до 3-х в одному підході і достатніми (5-6 хв) для повного відновлення інтервалами відпочинку. Механізм енергозабезпечення такого тренувального режиму - креатининфосфатний. Збільшення обсягу білкових структур відбувається за рахунок власне скорочувального апарата міофибрил і щільності їхнього укладання в м'язовому волокні. Як наслідок, приріст сили не супроводжується значним збільшенням м'язової маси. Метод є основним для осіб регулярно займаються силовими вправами.

Деяка схожість механізмів м'язового скорочення при граничних статичних і повільних динамічних зусиллях створює передумови для розвитку максимальної сили за допомогою ізометричних вправ. Для цього досить прийняти визначену позу і в зворотній залежності від величини прикладеного зусилля протягом 5-8с розвивати напругу визначеної групи м'язів. В одне тренувальне заняття доцільно включати 6-7 вправ з повторенням кожного з них 2-3 рази підряд. Ізометричне тренування не вимагає спеціального устаткування і приміщення. Час занять може обмежуватися 15-20 хв. Існує можливість виборчого впливу на окремі м'язові групи за рахунок зміни положення тіла. Це переваги методу. Недоліків більше. Зокрема, ізометричні вправи розвивають силу в основному в тім положенні, у якому проводилося тренування і вже через 6-8 тижнів перестають давати позитивний ефект; не має «переносу» на динамічну силу через розходження в нейрофізіологичному, морфологічному і біохімічному забезпеченні [А.С. Медведєв, 1986].

Крім основних, існують і допоміжні методи розвитку (підтримки) рівня сили: безнагрузочний (А.В. Ковалик, 1977] і елекгростимуляційний [Я.М. Коц, 1967]. Сутність першого складається в одночасній напрузі м'язів-антагоністів без якого-небудь обтяження чи опору, тільки за рахунок вольових зусиль. Позитивний ефект досягається при триразовому п’ятисекундному напружуванні м'язів з такими ж інтервалами відпочинку. Метод придатний для підтримки м'язового тонусу в умовах змушеної гіпокінезії, або як засіб реабілітації при травмах і захворюваннях опорно-рухового апарата. Електростимуляційний метод полягає в подразненні кісткового м'яза імпульсами тривалістю з частотою 2,5 Кгц. Тривалість безупинного впливу повинна складати 10с, інтервали відпочинку – 50с при 10 циклах за один сеанс. При двадцятьох стимуляціях чотириголового м'яза стегна відносна сила збільшується на 0,96 кг/см2, абсолютна на 45%. Досягнутий рівень, зберігається протягом 15 днів, потім знижується, але залишається підвищеним ще протягом трьох місяців. [Р.И. Волховских, 1976]. Метод електростимуляції, як і попередній, придатний для тих цілей і в тих же умовах.

^ Динамічна сила зв'язана з виконанням роботи субмаксимальної потужності протягом 8-15с по переміщенню власного тіла чи обтяжень рівних 60-80% абсолютної сили. У цьому випадку м'язи працюють або в режимі, що переборює, або в що уступає. Режим, що переборює, має місце при підніманні предметів різної ваги і подоланні зовнішнього опору. До рухів такого роду відносять: подолання опору амортизаторів, піднімання штанги, партнера, підтягування розгинання рук і ніг і т.п. режим, що уступає, характерний для таких рухів, як присідання, нахили тулуба назад у положенні сидячи, згинання рук в упорі, повільне опускання снарядів і т.п. Вправи, характерні для режиму, що переборює, можуть бути виконані й у вправах з уступанням (розгинання-згинання рук, підтягування-опускання). Значення сили в рухах характеру, що переборює, менше максимальної сили, у рухах що уступають - більше в два рази і лінійно зв'язані зі швидкістю переміщуваного тіла. На цьому принципі заснований пліометрический метод розвитку динамічної сили. Сутність останнього складається у виконанні рухів у режимі, що уступає, з обтяженнями рівними 120 % максимального результату в режимі, що переборює [А.Н. Воробйов, 1977]. Засоби розвитку динамічної сили підрозділяють на вправи з зовнішнім опором, у якості якого використовують предмети різної ваги, протидія партнера, амортизатори, умови зовнішнього середовища і вправи з обтяженням, рівним ваги власного тіла. Принципова відмінність, однак, складається не у виборі засобів обтяження (опору), а в його величині. Саме цей фактор детермінує ефект розвитку динамічної сили.

Різновидом динамічної сили є «вибухова» сила. Рівень цієї сили визначає успіх у таких рухах, як стрибки, біг на короткі дистанції, метання. «Вибухова» сила - це здатність нервово-м'язового апарата до мобілізації силових можливостей у короткий часовий відрізок. Тому домінуючим методом її розвитку буде метод динамічних зусиль з використанням різних стрибків, спринтерського бігу, метання снарядів. Відмінним засобом розвитку «вибухової» сили - метання набивних м'ячів і стрибків нагору після приземлення.

При всьому розмаїтті описаних вище засобів важливою методичною особливістю їхнього застосування є оцінка за терміновим результатом. Наприклад, зниження результатів у стрибках у довжину з місця, метанні набивного м'яча, штовханні ядра, бігу на 30 м повинно стать сигналом до припинення роботи, тому що подальше виконання цих вправ буде розвивати інші силові здібності.

Диференціювання силових здібностей за динамічними і статичними характеристиками виражається й у таких властивостях м'язового апарата як динамічна і статична витривалість. Ці здібності детерміновані різними нейрофізіологічними, морфологічними й енергетичними механізмами і тому практично не корелюють між собою.

Динамічна силова витривалість характеризує здатність нетренованої людини виконувати роботу помірної потужності по переміщенню обтяжень (подоланню опорів) рівних 20-40 % власної маси, у діапазоні до 2-х хвилин. Час роботи знаходиться в зворотній залежності від її потужності. Рухи в режимі силової динамічної витривалості варто виконувати в середньому темпі: збільшення їхньої швидкості (темпу) буде призводити до розвитку «вибухової» сили; ваги снаряда (величини опору) - до приросту абсолютної сили. Засоби удосконалювання цієї здатності ті ж, що і для розвитку інших форм сили. Важливі не засоби, а ергофізіологічні режими їхнього використання. При відповідності цих режимів меті заняття і досягається необхідний тренувальний ефект. Систематичне тренування в режимі силової динамічної витривалості удосконалюють механізми споживання, транспорту й утилізації кисню, збільшує метаболический резерв м'язів і сприяє значному приросту м'язової маси. Цю мету переслідують заняття культуризмом і почасти атлетичною гімнастикою. Слід зазначити, що нарощування значної м'язової маси біологічно недоцільно. Зайва вага знижує функціональний резерв організму.

Статична м'язова витривалість визначається часом підтримання заданого зусилля, виражається через імпульс сили і залежить від багатьох спадкових і средовищних факторів. Наприклад, значення цього показника у всіх людей досягає свого максимуму в в зимовий сезон і знижується до мінімуму — у літній. Розвиток цієї , якості в процесі онтогенезу носить поступальний і нерівномірний характер. Зокрема, у жінок найбільш високі темпи приросту статичної витривалості від 8 років до піка свого природного розвитку відзначаються в м'язів черевного преса (+109,5 %), далі в м'язів, що згинають кисть (+36,0 %), у м'язів – розгиначів ніг (+29,3 %) і нарешті в м'язів спини (+27,7 %). При цьому, найбільшою витривалістю володіють м'язи спини, розгиначі тулуба і ніг, меншої - м'язи згинаючі кисть, самою низькою - м'яза черевного преса. У період істотних інволюційних перетворень сила м'язів значно знижується, у той час як витривалість до статичних навантажень на рівні 1/2 і 1/3 максимальної сили досягає в жінок свого піка до віку 60-65 років [Э.Г. Городниченко, 1996]. Однак, при сильній напрузі великих м'язових структур, відразу ж виявляється низька статична витривалість м'язів спини, черевного преса, розгиначів тулуба і ніг. Зі збільшенням потужності навантажень, вимоги до скорочувальних властивостей м'язів змінюються, необхідним є підключення більшого числа швидких волокон, а також інший, не оксидативний, а креатининфосфатный механізм енергозабезпечення. Потужність і ємність цього механізму в людей похилого віку обмежена. Отже, якщо здатність підтримувати субмаксимальне зусилля тісно корелює з величиною абсолютної сили, то час утримання зусилля на рівні <50 % знаходиться в зворотній і нелінійній залежності від його величини. Лімітується цей час функціональними можливостями ЦНС, м'язового апарата, кисневотранспортної та інших систем організму.

При статичних навантаженнях м'язовий апарат працює дуже ощадливо, за рахунок тетаничних і тонічних скорочень. Збереження пози (підтримки зусилля) забезпечується безупинним порушенням обмеженої групи нервових кліток, супроводжується незначною інтенсифікацією процесів подиху, кровообігу і метаболізму. При середніх по вазі статичних навантаженнях відбувається роз'єднання в роботі механізмів доставки і транспорту кисню до тканин. В організмі розвиваються процеси гіпоксемії і гіперкапнії, настає стомлення, спочатку на виконавчому, а потім і центральному рівні. Глобальне стомлення зв'язане з інтенсивним і безупинним потоком проприоцептивної афферентної імпульсації, що викликає дезорганізацію активності нервових кліток, наростання порушення з переходом в охоронне гальмування, і в підсумку - припинення статичної напруги. [А.В. Коробков, 1975]. У цьому полягає одна з головних причин того, що статична робота по підтриманню пози (зусилля) більш втомлива, ніж динамічна. Найбільш високі функціональні резервы нейромоторного апарата при локальних і глобальних статичних навантаженнях відзначені в дівчат 18-20 років [Э.Г. Городниченко, 1996]. У цієї вікової групи витривалість м'язів-згиначів кисті і розгиначів спини до підтримки зусилля рівного 50%, максимальної довільної сили складає відповідно 26,0± 1,6 і 35,0± 2,24 с. [В.А. Романенко, 1990]. Статична витривалість, так само як і статична сила зв'язана з ізометричним режимом роботи м'язів. При корекції цих здібностей принципове розходження полягає в інтенсивності і часі впливу тренувальних навантажень. Короткочасні (5-10 с.) максимальні зусилля удосконалюють статичну силу, більш тривалі (15-50 с.) - статичну витривалість. До таких вправ відносять: утримання ніг у положенні «кута»; виси на прямих чи зігнутих руках; упори на брусах і (чи) підлозі; утримання різних обтяжень у чи руках на плечах у визначеній позі і т.п. Кожну вправу повторюють послідовно 2-5 разів.

Рівень статичної витривалості є одним з інтегративних показників професійної працездатності і тому відноситься до числа об'єктивних факторів визначальних продуктивність праці в багатьох сферах людської діяльності. Високі вимоги до збереження професійної пози протягом тривалого часу пред'являє клас операторських спеціальностей: пультистов, мотористів, водіїв наземних транспортних засобів, кермових і т.д. Професії металіста, слюсаря-інструментальника, ливаря-формувальника, кресляра, програміста ЕОМ, монтажника дрібних виробів, швачки, маляра, працівників торгівлі, кінооператора, музиканта і багатьох інших також зв'язані зі статичними навантаженнями різного рівня і характеру. Підвищити рівень статичної витривалості в молодих фахівців можна за допомогою різних видів спорту, що неоднозначно і разнонаправлено змінюють цю здатність. Так, гімнасти, альпіністи і скелелази демонструють високий рівень витривалості більшості м'язових груп. Фехтувальники і воднолижники найбільш витривалі в позі напівприсіда; представники вітрильного і велосипедного спорту відрізняються витривалістю м'язів тулуба і верхніх кінцівок; стрілки - м'язів рук і плечового пояса і т.п. Виробнича діяльність, зв'язана з тривалими силовими навантаженнями динамічного характеру (гірськоспасателі, ливарі-формувальники, монтажники, сталевари, механізатори, робітники целюлозно-паперової промисловості, гірники, працівники водяного транспорту і сільського господарства, некваліфіковані будівельники, такелажники, акумуляторщики, кабельщики, електрогазозварники, слюсарі з ремонту автомобілів, і ін.) передбачає наявність у цих трудящих необхідного рівня силової динамічної витривалості. Для розвитку силової динамічної витривалості м'язів плечового пояса, спини і черевного преса корисні (у порядку зниження їхньої значимості) заняття атлетичною гімнастикою, культуризмом, гирьовим і гребним спортом, плаванням і греко-римською боротьбою. Збільшення власної маси тіла в результаті цих занять буде позитивно позначатися на рівні їхньої професійної підготовленості. Достатній рівень «вибухової» сили вкрай необхідний службовцем частин спеціального призначення, пожежним, військовослужбовцям, рятувальникам, робітником нафтогазового комплексу і верхолазам-монтажникам. Для цих категорій трудящих професійно важливими будуть заняття важкою і легкою атлетикою (спринт, стрибки, метання), вільною боротьбою і самбо, боксом і карате, джиу-джитсу і кікбоксингом.

Однак заняття спортом, тим більше такими екзотичними видами, мало прийнятні для професіоналів середнього і старшого віку.

Витривалість - це здатність до тривалого виконання якої-небудь діяльності без зниження її ефективності. Біологічна сутність витривалості дуже різноманітна при різних видах трудової, і спортивної діяльності. М'язову витривалість умовно класифікують за наступними ознаками:

за режимом роботи м'язів - на статичну і динамічну;

за обсяом м'язових груп, що беруть участь у русі - на глобальну, регіональну, локальну;

за зонами відносної потужності -максимальну, субмаксимальную, велику, помірну;

за енергозабезпеченням - аеробну й анаеробну. Отже, не існує витривалості взагалі: вона формується стосовно до конкретних видів діяльності зі спеціальним характером морфологічних, фізіологічних і біохімічних змін в організмі.

В спортивній практиці під загальною, чи аеробною, витривалістю розуміють здатність організму тривалий час працювати в умовах стійкого споживання кисню. Така витривалість має місце при роботі за участю не менш 70% м'язової маси. Прикладом її можуть служити біг і плавання на довгі дистанції, лижні і велосипедні гонки, веслування академічне і т.п. Успішна діяльність у цих видах спорту тісно зв'язана з аеробними можливостями, тобто здатністю організму споживати і засвоювати необхідну кількість кисню. Показником аеробної продуктивності служить величина максимального споживання кисню (МПК). Цей показник надзвичайно варіативний і залежить від багатьох спадкоємних і середовищних факторів. Збільшуючись з віком, він залишається великим у чоловіків, тісно зв'язаний з вагою тіла (особливо м'язовою масою), деякою мірою залежить від способу життя, професії, кліматогеографічних умов, виду спорту і кваліфікації спортсмена. Найбільші значення МПК характерні для спортсменів, що тренують витривалість до тривалої роботи великої потужності - стаєрів, марафонців, ходоків, лижників, гонщиків, спортсменів-орієнтувальників, велосипедистів-шоссейниіков, плавців-стаєрів і т.д. Менше значення цього показника в ігровиків і представників інших спортивних дисциплін.

Термінова адаптація організму до тривалої роботи аеробного характеру залежить, в основному, від функціонального стану механізмів споживання, транспорту й утилізації кисню. На рівні дихального апарата - це показники ЖЕЛ, МОД, ЧД, витривалості дихальних м'язів і дифузійної здатності легень; серцево-судинної системи - ЧСС, УОК, ХОК і артеріо-венозна різниця за киснем; системи крові - киснева ємність, кількість еритроцитів і гемоглобіну, ферментів і гормонів; нервово-м'язової - співвідношення оксидативних і креатининфосфатних м'язових волокон. Ведуча роль у доставці кисню до енергоречовинних субстратів належить величині ударного і хвилинного обсягів крові. Окисний механізм забезпечує ресинтез АТФ в умовах безупинного надходження кисню в мітохондрії м'язових кліток і використовує як субстрати окислювання вуглеводи (глікоген і глюкозу), жири і ліпіди (жирні кислоти) і частково білки (амінокислоти). Окисний механізм дозволяє виконувати м'язову роботу протягом декількох годин. Розвиток процесів стомлення зв'язаний в першу чергу зі збільшенням потужності роботи, а в другу - з її тривалістю. Особливо швидке стомлення розвивається при навантаженнях > 50% МПК, причому на початку на виконавському рівні, потім на - міжсистемному, і нарешті — на центральному рівні [Ф.З. Меерсон, 1986]. Без значного, причому глобального стомлення прогрес аеробної функції неможливий. Тренування цієї здатності зв'язані не тільки з удосконалюванням механізмів кисневотранспортної системи, але і підвищенням стійкості всіх систем організму включаючи нервові центри, до несприятливих зрушень у внутрішнім середовищі організму, зокрема, до порушення температурного гомеостазу [В.А. Романенко, В.А. Максимович, 1976]. Розвивають аеробну продуктивність переважно двома методами - рівномірним і повторним. Сутність цих методів полягає в їхній назві. Рівномірний метод частіше застосовують на початкових етапах підготовки для зниження маси тіла особи, що займається, а повторний, — як правило, використовують для розширення аеробних кондицій. Поза залежністю від тих чи інших методів для досягнення програмувального тренувального ефекту тривалість аеробних вправ різної потужності і модальності повинна складати: у випадку 100% приросту пульсу - 10 хв; 75% - 20 хв; 50% - 45 хв; 25% - 90 хв [Амосов Н.М., Бендетт Я.А., 1975].

Між тривалістю і періодичністю занять існує визначена залежність (табл. 2.5.1.).
  1   2   3   4

Схожі:

Основи методики рухових якостей. Теоретичні основи управління фізичним вихованням. Контроль у фізичному вихованні iconТеоретичні основи формування естетичних смаків у дітей шкільного віку
У статті розглядаються теоретичні основи формування естетичних смаків у дітей основної та старшої школи. З’ясована роль естетичного...
Основи методики рухових якостей. Теоретичні основи управління фізичним вихованням. Контроль у фізичному вихованні iconХарківська національна академія міського господарства глосарій основних термінів рухової анімації в фізичному вихованні Методичні вказівки
...
Основи методики рухових якостей. Теоретичні основи управління фізичним вихованням. Контроль у фізичному вихованні iconБ. I. Яворський математичнi основи радiоелектронiки
Основи радiоелектронiки, „Фізико-теоретичні основи конструювання радіоелектронних апаратів”, „Основи побудови та застосування біомедичних...
Основи методики рухових якостей. Теоретичні основи управління фізичним вихованням. Контроль у фізичному вихованні iconБ. I. Яворський математичнi основи радiоелектронiки
Основи радiоелектронiки, „Фізико-теоретичні основи конструювання радіоелектронних апаратів”, „Основи побудови та застосування біомедичних...
Основи методики рухових якостей. Теоретичні основи управління фізичним вихованням. Контроль у фізичному вихованні iconНавчальна програма дисципліни Основи системотехніки в комп’ютеризованих системах управління
Основи системотехніки в комп’ютеризованих системах управління” забезпечує засвоєння студентами основних понять та методів системного...
Основи методики рухових якостей. Теоретичні основи управління фізичним вихованням. Контроль у фізичному вихованні iconПоложення про організацію фізичного виховання І масового спорту 13. Положення про медико-педагогічний контроль за фізичним вихованням учнів 14. Положення Козацький гарт (щорічне) 15. Положення Старти надій -(щорічне)
Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для працівників державних навчально-виховних заходів України
Основи методики рухових якостей. Теоретичні основи управління фізичним вихованням. Контроль у фізичному вихованні icon«Теоретичні та методичні основи архітектурного проектування»
Конспект лекцій з дисципліни «Теоретичні та методичні основи архітектурного проектування», модуль 1: «Основи та методи архітектурного...
Основи методики рухових якостей. Теоретичні основи управління фізичним вихованням. Контроль у фізичному вихованні iconПрограма дисципліни “Банківські ризики І регулювання банківської діяльноcті ” Змістовий модуль Теоретичні основи банківських ризиків, механізм управління кредитним та інвестиційним ризиками
Змістовий модуль Теоретичні основи банківських ризиків, механізм управління кредитним та інвестиційним ризиками
Основи методики рухових якостей. Теоретичні основи управління фізичним вихованням. Контроль у фізичному вихованні iconРозділ 1 наукові основи безпеки життєдіяльності глава Теоретичні основи безпеки життєдіяльності 1 Предмет «Безпека життєдіяльності»
Безпека життєдіяльності (бжд) – це наука, що вивчає теоретичні основи взаємодії людини з навколишнім середовищем І способи забезпечення...
Основи методики рухових якостей. Теоретичні основи управління фізичним вихованням. Контроль у фізичному вихованні iconРозділ 1 теоретичні основи психології управління 1 Управління як соціальний феномен
Савельєва В. С. Психологія управління: Навчальний посібник. — К.: Вд «Професіо­нал», 2005 320с
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи