Організації в сфері фізичної культури І спорту icon

Організації в сфері фізичної культури І спорту




Скачати 340.54 Kb.
НазваОрганізації в сфері фізичної культури І спорту
Дата12.09.2012
Розмір340.54 Kb.
ТипЛекція


МОДУЛЬ 1


ОРГАНІЗАЦІЇ В СФЕРІ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ

(лекція 2-3)


План


  1. Фізкультурно-спортивна організація як відкрита система.

  2. Внутрішнє середовище організації та його компоненти.

  3. Зовнішнє середовище організації та його компоненти.

  4. Типологія спортивних організацій

  5. Складові системи

  6. Принципи управління діяльністю спортивною організацією.

  7. Методи управлінської діяльності.



ЛІТЕРАТУРА


  1. Жмарев Н.В. Управление деятельностью спортивной организации. -К.:Здоров'я, 1989.-168с.

  2. Жолдак В.И., Квартальнов В.А. Основы менеджмента в спорте и туризме. Т.1.Органирзационные основы: Учебник.-М.:Советский спорт, 2001.- 288с.

  3. Жолдак В.И., Квартальнов В.А. Основы менеджмента в спорте и туризме. Т.2.Социально-педагогические основы: Учебник.-М.:Советский спорт, 2002.- 184с.

  4. Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента.-М.: Дело,1992.-702с.

  5. Переверзин И.И. Менеджмент спортивной организации: Учебное пособие.- 2-е узд., перераб. И доп.- М.: «СпортАкадемПресс», 2002.-244с.

  6. Жмарев Н.В. Системний подход й целевое управление в спорте,-К. :3доров'я,1984.-144 с.

  7. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основи менеджмента:Пер. с анг. - М.:Дело,1992.



ЛЬВІВ


1. Фізкультурно-спортивна організація як відкрита система.


Сучасне суспільство не може успішно функціонувати, якщо не буде утворювати у собі різноманітні види організацій – промислові, торгові, заклади культури, загальноосвітні школи, ВНЗ, організації фізкультурно-спортивного напряму (спортивні школи, спортивні федерації, спортивно-оздоровчі центри та ін.).

Організація – одна із базових форм суспільства. Кожна людина входить в одну або декілька організацій. Більшість людей, практично, все своє свідоме життя пов’язані з організаціями – є їх членами або вступають з ними в контакт.

Термін «організація» слід розглядати як групу людей, котрі працюють разом. Однак, цього замало, слід з’ясувати сутність та типологію організації. Це дасть змогу:

    • отримати чітке уявлення про організаційно-правовий статус;

    • чітко визначити цілі, завдання та функції кожної з них;

    • зрозуміти її внутрішнє середовище, права та обов’язки співробітників, можливість їх участі в управління;

    • вміти кваліфіковано утворити нову організацію.

Всі багаточисельні організації, що функціонують в сфері фізичної культури, можна поділити на умовні групи за ознаками їх діяльності. Це державні і недержавні; комерційні та некомерційні; такі, що проводять обов'язкові заняття і заняття фізичною культурою на добровільних засадах; організації, що виробляють товари та надають послуги (сервісні), ін.

Незалежно від типу та умовного віднесення організацій до тієї чи іншої групи всі вони мають спільні риси.

Оскільки поняття організації є ключовим, тому розглянемо її більш детально. Будь-яка група людей повинна відповідати деяким обов’язковим вимогам, щоб вважатися організацією. До них відноситься наявність:

    • як мінімум двох людей, котрі вважають себе частиною цієї групи;

    • мети (очікуваного результату), яка сприймається як загальна для всіх членів даної групи;

    • членів групи, котрі свідомо сумісно працюють для досягнення загальної мети.

Поєднавши разом всі характеристики отримаємо важливе значення:

Організація – це група людей, діяльність котрих свідомо координується для досягнення мети.

Інколи організацію визначають як «цільову спільність».

Аналізуючи визначення організації, слід мати на увазі, що простих організацій, які мають тільки одну ціль, що підтримують всі її члени, досить мало. Менеджмент пов'язаний, як правило, із складними організаціями, які мають декілька взаємопов’язаних цілей.

Більш детальне уявлення про основні елементи спортивної організації та їх взаємозв’язок дає рис 1.




Спортивна організація













Наявність не менше 2-х людей

Єдність мети

Сумісна праця













Формальні групи




Неформальні групи






Рис. 1 Елементи спортивної організації


Для більш точного визначення поняття «організація» необхідно виявити її ознаки. Отож, ними є:

    • направленість (характеризує організацію яу інструмент для досягнення визначених цілей, реалізувати які неспроможна одна людина;

    • програма дій (види діяльності, що закладені статуті, є специфічними і суттєво відрізняються в різних організаціях);

    • чіткі межі (види діяльності та їх межі визначаються цілями організації та програмою дій);

    • членство (кожна організація визначає, хто може стати її членом та встановлює порядок зміни членів);

    • постійність (сама організація та її організаційна структура, як правило, є більш постійна, ніж її члени). Підтвердженням є те, що невеликі та незадовільно побудовані організації розпадаються в результаті вибуття з них частини членів або керівника.


Виходячи із визначення поняття «організація», зрозумілим є те, що основним елементом будь-якої фізкультурно-спортивної організації є люди. Їх умовно можна поділити на дві групи: керівники різного рівня та виконавці. Керівники – це суб’єкт управління, а виконавці - об’єкт. Саме суб’єкт визначає об’єкт, його склад, структуру та функції.

На думку академіка В.Г.Афанасєва, завдання наукового управління полягає в тому, щоб якомога точніше відтворити в суб’єкті об’єкт., інакше оптимальне функціонування і розвиток системи неможливий. Якщо управляюча система занадто проста і не відображає складності об’єкта, вона не здатна ефективно управляти.


За типом зв’язків із зовнішнім середовищем спеціалісти визначають організації як відкриті та замкнені (закриті) системи.

Відкриті – це ті, що інтенсивно обмінюються із зовнішнім середовищем;

Закриті – це ті, що діють при відносно невеликому обміні з середовищем.

Таким чином, спортивні організації є відкритими системами, оскільки вони впливають і на них впливають соціальні, культурні, економічні умови того суспільства, в якому вони створені та функціонують. Організації залежать від суспільства у своєму ресурсному забезпеченні.


^ 2. Внутрішнє середовище організації та його компоненти.

Подальшу характеристику організацій доцільно розглянути через їх внутрішнє та зовнішнє середовище.

^ Внутрішнє середовище складають такі компоненти: ціль діяльності, структура, завдання, технологія і люди. Розглянемо їх послідовно.

Ціллю діяльності організації є конкретні, кінцеві результати, яких передбачається досягти у визначеному майбутньому. В ході процесу планування, керівництво розробляє цілі і доводить їх до відому членів організації.

У фізкультурних організацій можуть бути різноманітні цілі, що пояснюється різними їх типами. Так фізкультурно-оздоровчі організації, що надають платні послуги населенню, мають за мету прибуток, а бюджетні організації (ДЮСШ, ШВСМ) мають за мету спортивні результати своїх вихованців. Але було б невірним зазначити тільки названі цілі тому, що і перші, другі організації несуть ще й соціальну відповідальність перед суспільством, а тому прагнуть до досягнення соціальних цілей (зміцнення здоров'я, підготовка до служби у Збройних силах, боротьба з порушеннями правопорядку, міжнародні зв'язки тощо).

Ця різноманітність цілей свідчить про те, що у своїй діяльності організації прагнуть не до однієї цілі, а мають набір взаємопов'язаних цілей.

Ведучи мову про цілі, слід зазначити, що діяльність кожного підрозділу організації теж переслідує свої цілі. Причому цілі підрозділів в різних організаціях, що ведуть подібну діяльність, будуть ближчі між собою, ніж цілі підрозділів в одній організації. Так в усіх існуючих національних федераціях з видів спорту в Україні діє підрозділ, що носить назву "колегія суддів". Діяльність таких комісій в рамках різних федерацій є подібною за цілями: розвиток системи змагань, удосконалення правил змагань, їх організація та проведення у відповідності із статутами міжнародних федерацій з видів спорту. Однак, незалежно від того, що цілі даного підрозділу відрізняються від цілей інших підрозділів федерації (спортивно-технічної комісії, тренерської ради, дисциплінарної комісії тощо), вони повинні являти собою конкретний внесок в цілі організації як такої і не вступати у протиріччя із цілями інших підрозділів.

Організації складаються із декількох рівнів управління та підрозділів, іншою назвою для підрозділів може бути термін "функціональні області". Цей термін означає ту роботу, що виконує підрозділ для організації в цілому. Наприклад, функціональною областю контрольно-ревізійної комісії спортивного клубу є контроль за веденням фінансових справ у відповідності із діючим законодавством.

Структура організації - це логічне взаємовідношення рівнів управління та функціональних областей, побудоване у такій формі, то дозволяє найбільш ефективно "досягати цілей організації. Зазначення функціональних областей обумовлює структуру" організації і у значній мірі - можливості успіху її діяльності. Наприклад, в сучасних умовах футбольний клуб, що діє на професійних засадах, повинен мати у своїй структурі підрозділ (підрозділи), який би вирішував питання реклами, спонсорства, укладання контрактів з гравцями тощо. Введення таких підрозділів змінює структуру організації, відповідно вимогам та змісту функціональних областей.

Завдання діяльності - є ще одним напрямком розподілу праці. Завдання - це робота, серія робіт, або частина роботи, яка повинна виконуватись заздалегідь визначеним способом, у заздалегідь обумовлений термін.

З точки зору теорії управління, завдання визначаються не працівнику, а його посаді. На підставі рішення керівництва про структуру, кожна посада включає перелік завдань, що розглядаються як необхідний внесок у досягнення мети організації. Загалом, завдання діяльності організації традиційно поділяються на три категорії. Це робота з людьми, предметами та інформацією. Наприклад, спортивний клуб підприємства виконує завдання роботи з людьми (керівництво клубу - з його штатним складом, тренери та інструктори - з членами секцій, команд, груп); предметами (спортивною базою, обладнанням, інвентарем); інформацією (сприйняття та використання корисних для удосконалення роботи відомостей).

Виконання завдань у великих організаціях вимагає спеціалізації. Прикладом такої спеціалізації є розподіл праці між тренерами збірної команди (тренер психолог, тренер ЗФП тощо).

Технологія - четвертий компонент організації, перемінний за характером, В широкому розуміння - це засіб здійснення бажаних перетворень в матеріалах, інформації, людях"'.

Завдання та технологія тісно пов'язані між собою. Виконання завдань передбачає використання конкретної технології, як засобу перетворення матеріалу, що надходить на вході, у форму, що є на виході. .

Найбільш вагомим компонентом технології вважається процес, за допомогою якого отримують бажаний продукт. За своєю суттю технологія являє спосіб, який дозволяє здійснити таке перетворення.

Люди - є також одним із компонентів організації. Існує три основних аспекти людського компоненту у ситуаційному підході до управління: поведінка окремих людей, поведінка груп, характер поведінки керівника та його вплив на поведінку окремих людей і груп. Розуміння та успішне управління людським компонентом є дуже складним.

Як поводить себе людина в суспільстві та на роботі є наслідком складного сполучення індивідуальних характеристик особистості та зовнішнього середовища. Кількість потенціальних, конкретних характеристик практично обмежена, а ймовірність того, що двоє людей будуть поводити себе однаково в одній і тій самій ситуації, практично дорівнює нулю.

Найбільш наочно люди розрізняються за своїми задатками, схильністю, очікуваннями, сприйняттями, ставленням та цінностями.

Задатки – це спроможність виконання тієї чи іншої роботи. Розбіжності у задатках частково пояснюються спадкоємністю" (інтелектуальні задатки, фізичні якості). Але здебільшого задатки набуваються з досвідом.

Керівники повинні прагнути до врахування розбіжностей у задатках під час визначення посади та змісту роботи конкретного виконавця. Підбір людини, яка краще за інших спроможна виконати визначену роботу - логічний засіб підвищення вигоди від спеціалізації. При необхідності організації віддають перевагу формуванню задатків конкретного працівника для виконання специфічних завдань шляхом відповідного -навчання. Задатки відносяться до характеристик, які легше інших піддаються змінам.

Схильність тісно пов'язана із задатками. Схильність – це потенціал людини у відношенні до виконання будь-якої роботи. Вона "є результатом сполучення" вроджених якостей, набутого досвіду і розкривається у визначеній області. Важливо для керівника вірно оцінити схильність людини до визначеної роботи.

Управління людьми передбачає врахування очікування ними реакції членів організації відносно їх поведінки. Про ці важливі риси, людського компоненту та особливості управління ними мова буде йти у наступному розділі, що присвячений функціям управління.

Важливим аспектом відмінностей між людьми є різниця у сприйнятті того, що відбувається. Одну і ту ж подію люди сприймають по-різному, а те, що дійсно відбувається, впливає на поведінку людей лише у такій мірі, у якій це сприймається самою людиною.

Ще один аспект поведінки людей - їх ставлення до чого-небудь. Ставлення формує сприйняття оточуючого середовища і впливає на поведінку. Так один раз сформоване негативне ставлення до підлеглого у зв'язку з результатами його праці може переноситись достатньо довго на всі інші результати праці.

Якщо ставлення є індивідуальним переконанням або відношенням конкретної людини (людей), то цінності - це загально визнане переконання з приводу того, що добре, а що погано. Кожна організація, свідомо або несвідомо, встановлює свою власну систему цінностей. Саме ця система складає організаційну культуру організації.

Система цінностей і її впровадження керівником створює таке середовище під час роботи, яке підтримує бажаний для організації тип поведінки людей. Робоче середовище - це сукупність всіх внутрішніх компонентів як процесу управління модифікуються та пристосовуються_аси]ОТЕЄ?^всанІзаціЇ^

В управлінській практиці внутрішні компоненти не можуть розглядатися незалежно одна від одної тому, що існує їх взаємозв'язок (рис.2). В кінцевому результаті суттєва зміна будь-якої перемінної значно впливає на решту перемінних.





Рис.2 Взаємозв'язок внутрішніх компонентів організації


^ 3. Зовнішнє середовище організації

Не принижуючи важливості внутрішніх компонентів для ефективної діяльності організації, слід зазначити, що в сучасних умовах організації примушені пристосовуватись до зовнішнього оточення і відповідним чином здійснювати зміни всередині себе.

Керівник будь-якої фізкультурної організації повинен вміти виявляти суттєві фактори оточуючого середовища, які мають вплив на його організацію, пропонувати прийнятні способи реагування на зовнішні впливи.

Зовнішнє середовище в теорії управління традиційно поділяється на середовище прямого впливу (найближче середовище) та середовище опосередкованого впливу (віддалене середовище). Наприклад, для спортивної споруди середовищем прямого впливу можуть бути глядачі, що її відвідують, орендатори, будівельні та ремонтні організації, що її обслуговують, керівні фізкультурні організації, яким вона підпорядковується. До віддаленого середовища можна віднести, наприклад, телебачення, яке може позитивно або негативно впливати на глядачів, а через них на діяльність спортивної споруди.

Саме із найближчого оточуючого середовища фізкультурна організація, як відкрита система, отримує ресурси: фінансові, людські (фізкультурники, спортсмени), трудові (кадри працівників), інші.

Важливою складовою найближчого середовища є споживачі, і хоча у фізкультурній практиці не прийнято застосовувати названий термін, саме так можна назвати глядачів на спортивних змаганнях, які споживають видовищні послуги або членів абонементних оздоровчих груп, які споживають платні фізкультурні послуги. Саме споживачі вирішують, які послуги для них бажані і за якими цінами і визначають для організації майже все, що стосується результатів її діяльності.

Врахування названої складової найближчого середовища є важливим і визначальним, особливо для організацій, що мають за мету прибуток.

Віддалене середовище, як правило, не так помітно впливає на діяльність організації, як фактори прямого впливу. Не дивлячись на це, керівництво повинно враховувати і їх.

Середовище опосередкованого впливу, як правило, більш складне, ніж середовище прямого впливу. До нього, згідно теорії управління, відносяться: технологія, стан економіки, соціокультурні та політичні фактори, взаємовідносини з місцевими організаціями (населенням).

Технологія - вже розглядалася нами як один із внутрішніх компонентів, але вона одночасно є і зовнішнім фактором великого значення. В даному випадку маються на увазі технологічні нововведення, які підвищують ефективність діяльності фізкультурних організацій. Наприклад, застосування комп'ютерних систем дає змогу накопичувати, зберігати та використовувати інформацію в діяльності керівних фізкультурних органів, тренувальному процесі, проведенні та суддівстві спортивних змагань.

^ Стан економіки - повинен враховуватись будь-якою фізкультурною організацією при визначенні пріоритетів своєї діяльності. Якщо, наприклад, в країні інфляція і платоспроможність споживачів низька - не слід встановлювати високі ціни на фізкультурно-оздоровчі послуги тому, що вони можуть залишитися без споживачів. Стан економіки має великий вплив на можливості. організації в отриманні коштів на її функціонування, особливо це стосується бюджетних організацій.

^ Соціокультурні фактори - стосуються всіх без винятку фізкультурних організацій. В їх переліку є настанови, життєві цінності і традиції населення, що впливають на організацію.

^ Політичні фактори - тісно пов'язані з соціокультурними тенденціями і теж мають вплив на діяльність організації. Політичні фактори можуть мати вплив на такі дії уряду, як визначення податкової політики щодо спортивних споруд, виробничих, фізкультурних кооперативів, а також організацій, що надають платні фізкультурні послуги.

Фактори політичної стабільності, як всередині країни, так і за її межами мають неабияке значення для розвитку ділових, спортивних контактів між регіонами країни та між країнами.

Відносини з місцевим населенням (організаціями) - є також, важливими для діяльності не тільки окремих організацій, а і системи фізкультурного руху в тому чи іншому регіоні. Тому керівні фізкультурні організації повинні робити зусилля, що спрямовані на . співпрацю з усіма організаціями, в програму діяльності яких закладено піклування про здоров'я людей, боротьбу з правопорушеннями, відродження нації тощо.


Для того, щоб зрозуміти особливості механізму функціонування різних видів фізкультурних і спортивних організацій та ефективно ними управляти, слід певним чином впорядкувати, систематизувати. Це досягається за допомогою типологічного групування, яке розглянуте вище.


^ 4. Типологія спортивних організацій


Сучасне суспільство не може успішно функціонувати, якщо не буде утворювати у собі різноманітні види організацій – промислові, торгові, заклади культури, загальноосвітні школи, ВНЗ, організації фізкультурно-спортивного напряму (спортивні школи, спортивні федерації, спортивно-оздоровчі центри та ін.).

Організація – одна із базових форм суспільства. Кожна людина входить в одну або декілька організацій. Більшість людей, практично, все своє свідоме життя пов’язані з організаціями – є їх членами або вступають з ними в контакт.

Всі багаточисельні організації, що функціонують у сфері фізичної культури, можна поділити на умовні групи за ознаками їх діяльності. Це державні і недержавні; комерційні та некомерційні; такі, що проводять обов'язкові заняття і заняття фізичною культурою на добровільних засадах; організації, що виробляють товари та надають послуги (сервісні), ін.(рис.1).

Фізкультурно-спортивні організації


Державні (кошти з бюджету)

Недержавні (за рахунок профспіл-кових комітетів, добровільні внески)







Комерційні (отримання прибутку)

Некомерційні







Організації з обов’язковими заняттями

Заняття добровільні







Організації, що виробляють товари

Організації, що надають послуги

«сервісні»


Професійні (працюють високо-кваліфіковані фахівці)

Споживчі (послуги надаються непрофесійними працівниками)


Незалежно від типу та умовного віднесення організацій до тієї чи іншої групи всі вони мають спільні риси.

Оскільки поняття організації є ключовим, тому розглянемо її більш детально. Будь-яка група людей повинна відповідати деяким обов’язковим вимогам, щоб вважатися організацією. До них відноситься наявність:

    • як мінімум двох людей, котрі вважають себе частиною цієї групи;

    • мети (очікуваного результату), яка сприймається як загальна для всіх членів даної групи;

    • членів групи, котрі свідомо сумісно працюють для досягнення загальної мети.

Поєднавши разом всі характеристики отримаємо важливе значення:

Організація – це група людей, діяльність котрих свідомо координується для досягнення мети.

Однак, цього замало, слід з’ясувати сутність та типологію організації. Це дасть змогу:

    • отримати чітке уявлення про організаційно-правовий статус;

    • чітко визначити цілі, завдання та функції кожної з них;

    • зрозуміти її внутрішнє середовище, права та обов’язки співробітників, можливість їх участі в управлінні;

    • вміти кваліфіковано утворити нову організацію, здійснити розвиток, реорганізацію чи ліквідацію спортивної організації.


Для того, щоб зрозуміти особливості механізму функціонування різних видів фізкультурних і спортивних організацій та ефективно ними управляти, слід певним чином впорядкувати їх та систематизувати. Це досягається за допомогою типологічного групування.

^ Типологічне групування – це розпреділення сукупності одиниць аналізу на однорідні групи за певними ознаками.

Типологія організацій для практики управління є досить важливою. Адже управляти і вміти застосувати теоретичні знання, володіти особливостями діяльності організації, якщо відсутнє уявлення про те якого вона типу, є доволі складно.

Організації фізкультурно-спортивної направленості можуть бути класифіковані за такими ознаками:

    • формою власності та організаційно-правової форми;

    • цільового призначення;

    • рівня ієрархії;

    • взаємодії підрозділів.


Типи організацій за формою власності.

Кожне суспільство формує свою систему управління, що адекватна соціально-економічному і політичному розвитку. Соціалізм створив адміністративно-командну систему управління із чіткою вертикальною залежністю вищестоящих органів від вищестоящих з партійно-адміністративним нахилом.

У країнах з ринковою економікою функціонують системи управління, які базуються на підприємницькій поведінці. Для яких характерна висока ступінь незалежності і необмежені можливості для здійснення творчої ініціативи.

Управління в сфері ФК і С дозволяє вести мову про три взаємодіючі підсистеми управління фізичною культурою і спортом в сучасній Україні.

^ Перша підсистема – це державне управління фізичною культурою і спортом. Центральним органом є Державний комітет України з питань фізичної культури і спорту.

^ Друга підсистема – управління в громадських товариствах фізкультурно-спортивної спрямованості. Сюди входять фізкультурно - спортивні товариства, федерації, асоціації, спортивні клуби та ін. Громадські організації є власниками придбаного ними майна і використовують його для досягнення статутних цілей. Допускається передача та об’єднання майна, що створює підстави для сумісної або ділової форми власності.

^ Третя підсистема – управління у підприємницьких фізкультурно - спортивних організаціях. До цієї групи відносять організації професійного спорту (спортивні клуби з футболу, професійна футбольна ліга та ін.) та комерційні організації фізкультурно-спортивного напряму (спортивно-оздоровчі центри, фітнес-центри та ін.).

Розглянута класифікація є найбільш загальною та фундаментальною для фізкультурно-спортивних організацій. Вона складає базову основу для спортивного менеджменту, визначає його структуру і зміст, а також особливості механізму управління організаціями фізкультурно-спортивної спрямованості.


У залежності від організаційно-правового статусу всі організації – юридичні особи – поділяються на дві категорії:

  1. комерційні;

  2. не комерційні.

Комерційні – основна мета діяльності – отримання прибутку.

До цієї групи належать:

  1. господарські товариства (командитне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, акціонерне товариство, ін.);

З метою здійснення підприємницької діяльності, суб’єкти фізкультурно-спортивної спрямованості можуть об’єднуватися у господарські товариства. В Україні їхня діяльність регламентується законом України «Про господарські товариства».

^ Господарські товариства – це підприємства, організації, установи, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать: АТ, ТзОВ, ТзДВ. Повні товариства, Командитні товариства.

^ Акціонерне товариство – це таке господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості і несе відповідальність по забов’язаних тільки майном товариства.

ТзОВ – господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його борги своїми внесками до статутного фонду.

^ Повне товариство - господарське товариство, що включає разом з одним або більше учасників, які несуть відповідальність за забов’язаннями товариства всім своїм майном.

^ Командитне товариство - господарське товариство, що включає разом з одним або більшістю учасників, які несуть відповідальність за забов’язаннями товариства всім своїм майном, також одного або більше учасників, відповідальність яких обмежена вкладом у майні товариства (вкладників).


  1. виробничі кооперативи;

  2. державні та муніципальні підприємства.


Не комерційні – не розглядають отримання прибутку головною метою своєї діяльності, не розподіляють прибуток між членами.

До цієї групи належать:

  1. спортивні кооперативи;

  2. фонди;

  3. об’єднання громадян

  4. об’єднання юридичних осіб (асоціації, спілки);

  5. некомерційні партнерства;

  6. автономні некомерційні організації.


Типи організацій за цільовим призначенням.

Кожна фізкультурна і спортивна організація утворюється для реалізації будь-якої цілі (комплексу цілей), які спеціалісти називають місією або філософією організації. Загальна ціль, яка сформульована в статуті організації розкриває причину утворення та існування даної організації. З точки зору цільового призначення фізкультурні та спортивні організації сучасної України правомірно розділяти на такі види:

За С.Н.Братовським, всі спортивні організації, залежно від мети діяльності, поділяються на такі, що мають за мету:

1. Здійснення фізкультурної та навчально-спортивної роботи (осередки, спортивні школи, клуби та ін.).

2. Забезпечення можливості займатися фізичною культурою і спортом (спортивні споруди, комплекси, пункти прокату, турбази, тири, парки та ін.).

3. Медичне обслуговування (фізкультурні диспансери).

4. Підготовку фізкультурних кадрів (вузи різного рівня акредитації).

5. Забезпечення сфери фізичної культури необхідною інформацією, пропаганда фізкультурно-спортивних знань (редакції газет, журналів, телебачення, радіо та ін.).


^ Типи організацій за функціональним призначенням.

За функціональним призначенням можливо виділити наступні види організацій.

1. Спортивні школи. Система спортивних шкіл включає дитячо-юнацькі спортивні школи, спеціалізовані дитячо-юнацькі школи олімпійського резерву, школи вищої спортивної майстерності.

2. Спортивні клуби, як один з видів громадських організацій. Можуть утворюватись на підприємствах та в установах різної форми власності, в різних типах навчальних закладів, за місцем проживання.

3. Спортивні клуби професійного спорту, які утворюються і функціонують у різних організаційно-правових формах, характерних для комерційних організацій.

4. Фізкультурно-оздоровчі центри, які також функціонують як комерційні організації фізкультурно-спортивної спрямованості у різних організаційно-правових формах.

5. Стадіони, спорткомплекси, інші споруди, які мають статус юридичної особи і знаходяться на самостійному балансі.

6. Кафедри (відділення) фізичного виховання вузів різних рівнів акредитації (не фізкультурних).

7. Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України, управління, відділи держадміністрацій.

8. Національний Олімпійський комітет України, відділення НОКу в областях.

9. Вищі заклади освіти фізкультурного профілю.

10. Федерації з видів спорту (Національні, обласні, міські).

11. Спілки, асоціації, фонди фізкультурно-спортивного спрямування..


Типи організацій за рівнем ієрархії

Галузеве управління – один із головних принципів соціального управління. Вона характеризується рівнями управління, кількість яких тим більша, чим крупніша управляюча система. Ієрархія управління фізичною культурною і спортом визначається перш за все територіально-державним устроєм України.

На думку І.Переверзіна існує 4 рівні управління.

^ Вищий рівень управління: Міністерство України з питань сімї, молоді і спорту, Національний олімпійський комітет України, центральні фізкультурно-спортивні товариства.

^ Рівень суб’єкта (3-ій рівень): республіканські, обласні комітети з фізичної культури і спорту, відповідні федерації з виду спорту, ради ФСТ та ін.

Районний, міський рівень (2-ий рівень): районні та міські комітети з фізичної культури і спорту, районні та міські федерації з видів спорту фізкультурно-спортивні обєднання та ін.

^ Первинна (основна) організаційна ланка управління фізичною культурою і спортом (1-й рівень): спортивні клуби, колективи фізичної культури, спортивні споруди та бази).

Спортивні організації кожного рівня є об’єктами управління для більш вищого рівня. Ієрархія соціального управління передбачає певну автономію управління на кожному рівні.

Первинними організаціями фізкультурно-спортивного напряму прийнято називати ті, в яких безпосередньо проводяться навчально-тренувальна робота і різні форми фізкультурно-оздоровчих занять з населенням різних соціальних і демографічних груп. Виходячи з цього критерію ці організації вважаються основною організаційною ланкою системи управління фізичною культурою і спортом в Україні.

^ Типи організацій по взаємодії підрозділів

В кожній організації існує розподіл праці. При цьому важливу увагу слід приділити розподілу праці на окремі функції і встановленню відповідних працівників органів управління наданим їм повноваженням. Розподіл праці в організації формально зафіксовано в утворенні структурних підрозділів, кожне з яких виконує конкретні завдання. Такі підрозділи називають службами, відділами, управліннями, секторами та ін.

Тобто, кожна організація має свою внутрішню структуру, яка проявляється в наявності структурних підрозділів.

Структурні підрозділи, як і спортивна організація, частиною якої вони є, представляють собою групу людей, діяльність яких свідомо направляється і координується для досягнення мети.

У такому аспекті окремі структурні підрозділи великих, складних багатоцільових організацій можна розглядати в якості самостійних фізкультурно-спортивних організацій. Наприклад, кафедру фізичного виховання ВНЗ правомірно вважати організацією.

Розподіл організації на підрозділи утворюють її внутрішню структуру, яка носить назву ієрархічною. Існує декілька типів організаційних структур: лінійна, функціональна, лінійно-функціональна та ін.


^ 5. Складові системи

Розглядаючи систему фізичної культури і спорту в Україні, слід зупинитися детальніше на одній з її складових - підсистемі спортивних шкіл.

Згідно теорії систем, цю підсистему можна уявити як самостійну систему із своїми цілями діяльності, елементами, зв'язками.

^ Система спортивних шкіл - сукупність позашкільних державних і недержавних установ, основною діяльністю яких є спортивна підготовка дітей, підлітків та молоді.

Система спортивних шкіл складається з наступних елементів:

- дитячо-юнацькі спортивні школи (ДЮСШ);

- спеціалізовані дитячо-юнацькі школи олімпійського резерву (СДЮШОР);

- школи вищої спортивної майстерності (ШВСМ);

- училища фізичної культури, училища олімпійського резерву, спеціалізовані класи (одночасно є складовою системи спортшкіл та системи загальноосвітніх шкіл).

^ Дитячо-юнацька спортивна школа.

Засновниками ДЮСШ можуть бути: комітети фізичної культури і спорту, спортивні товариства, а також підприємства, об'єднання, організації будь-якої форми власності (як в місті, так і на селі).

Незалежно від відомчої належності ДЮСШ відкриваються за узгодженням з місцевими Радами народних депутатів і комітетами фізичної культури і спорту.

ДЮСШ відкривається при наявності тренерських кадрів, необхідної власної або орендованої матеріально-спортивної бази, фінансових коштів, в тому числі фонду оплати праці в обсязі не менше 8 ставок тренерів-викладачів; в сільскій місцевості спортшколи можуть бути відкриті при наявності 4 ставок тренерів-викладачів.

Завданнями ДЮСШ є: гармонійний розвиток особистості, фізична підготовка, зміцнення здоров'я дітей засобами фізичної культури і спорту, розвиток їх здібностей з обраного виду спорту.

ДЮСШ надає дітям і підліткам рівні умови для зарахування та навчання, а тим, які мають перспективу для спорту вищих досягнень - необхідні умови для спортивного удосконалення. ДЮСШ можуть бути спеціалізованими та комплексними (культивує один або декілька видів спорту).

^ Спеціалізована дитячо-юнацька школа олімпійського резерву.

Створюються на базі кращих ДЮСШ з 1-2 споріднених видів спорту, які досягли високого рівня роботи по підготовці кваліфікованих спортсменів.

Відкриття СДЮШОР здійснюється по узгодженню з Мінмолодьспорту. По закінченню олімпійського чотирьохрічного циклу мережа СДЮШОР переглядається і перезатверджується. У випадках зниження показників, СДЮШОР може бути переведена на умови праці ДЮСШ загального профілю.

Ціль СДЮШОР - підготовка висококваліфікованих спортсменів для поповнення збірних команд країни, ДСТ, відомств.

^ Школа вищої спортивної майстерності.

Створюються, як правило, в системі комітетів фізичної культури і спорту. Це спеціальні учбово-виховні заклади, що організують свою роботу за принципом міжвідомчого організаційно-методичного і навчально-тренувального центру для підготовки кандидатів у збірні команди країни.

Цілі ШВСМ - підготовка майстрів спорту, майстрів спорту міжнародного класу, здійснення спадкоємності в учбово-тренувальній роботі ДЮСШ. СДЮШОР, УФК, УОР та відомчих спортивних організацій. ШВСМ комплектуються із найкращих, перспективних спортсменів і можуть мати відділення з одного або декількох

видів спорту.

У ШВСМ працюють групи спортивного вдосконалення та вищої спортивної майстерності. В окремих випадках утворюються навчально-тренувальнї групи (коли розвивається складно технічний вид спорту, з якого не ведеться підготовка в ДЮСШ, СДЮШОР). Для всіх груп передбачено конкурсний відбір, систему контрольно-перевідних випробувань та випуск.

^ Училища олімпійського резерву, училища фізичної культури та спеціалізовані класи.

Це установи, у яких здійснюється набуття середньої або середньої спеціальної освіти і підготовка учнів з видів спорту.

У діяльності всіх трьох установ є спільні риси. Вони працюють по типу класів з подовженим днем навчання і режимом роботи зручним для успішного поєднання навчання та тренування. Училища олімпійського резерву підпорядковуються Мінсім’ямолодьспорту, а училища фізичної культури - Міністерству освіти і науки України.

^ Спеціалізовані класи можуть утворюватися в загальноосвітніх школах, гімназіях, ліцеях та інших навчальних закладах. Вони є формою роботи СДЮШОР і утворюються спільним рішенням керівництва СДЮШОР та загальноосвітніх шкіл, як правило, з олімпійських видів спорту. Укладена ними угода визначає обов'язки сторін по фінансуванню, комплектації, раціональному поєднанню навчання із заняттями спортом, організації медичного контролю, відновлювальних заходів (включаючи харчування спортсменів) та інші обов'язки.

Адміністрація школи по узгодженню з педрадою та батьками, може вносити зміни у строки початку і закінчення навчального року, півріччя, здачі іспитів, визначає для даного класу профілюючі та факультативні предмети, а також встановлює наповнення спецкласів.

Система спортивних шкіл, при наявності всіх названих компонентів, повинна працювати за принципом спадкоємності та взаємозв'язку.


^ 5. ПРИНЦИПИ УПРАВЛІННЯ ДІЯЛЬНІСТЮ СПОРТИВНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

В теорії управління під терміном принцип (лат. – основа) розуміють вихідне положення теорії, загальну ознаку, обов’язкову умову.

Наприклад, в тоталітарній державі (кол. СРСР), яку очолює одна керівна партія, може домінувати принцип партійності. Згідно з ним управління, в тому числі підбір управлінських кадрів, цілі управління та ін. підпорядковуються, перш за все, інтересам (вимогам) пануючого суб’єкта.

У суспільстві із розвинутими ринковими відносинами та достатнім ступенем соціалізації, як правило, діє принцип сполучення інтересів особистості, колективу, суспільства.

В громадських організаціях, під час прийняття важливих рішень, дотримуються принципу більшості. У військових – принципу єдиноначальства.


Так, можна виділити загальні принципи професійного управління. До них належать наступні:

1. Компетентність в управлінській сфері. Це означає, що управління не може бути ефективним, якщо суб’єкт не має чіткого уявлення про призначеність, технічні, кадрові, ресурсні, інші особливості об’єкта, тобто не є спеціалістом в області, якою керує.

2. Знання мети управління. Це необхідно в усіх варіантах управління тому, що ціль (мета) визначає робочі задачі, управлінські форми, зміст і спрямованість управлінської діяльності.

3. Володіння методами управління. Ефективне управління передбачає гнучке використання різноманітних методів, оптимальних для реально-існуючих умов, можливостей.

4. Спроможність об’єкта управління до змін свого стану. Відсутність цієї умови робить безкорисним сам управлінський процес.

5. Наявність реальних можливостей для практичного здійснення управлінської діяльності. Цей принцип вимагає для управлінського суб’єкта достатньо правових та ресурсних можливостей. В тому числі власних повноважень, чисельності і кваліфікації виконавців, фінансових, матеріально-технічних, енергетичних, часових та інших ресурсів.

Ї

^ Сучасні принципи спортивного менеджменту – це закономірності та стійкі вимоги, при дотриманні яких забезпечується ефективність розвитку спортивної організації.

Для спортивного менеджменту як і для багатьох інших сфер управління характерні наступні важливі принципи:

    • державної підтримки розвитку фізичної культури і спорту. Держава забезпечує розвиток фізичної культури і спорту в країні, підтримує фізкультурно - олімпійський рух.

    • системності в управління розвитком фізичною культурою і спортом. Визначає необхідність розгляду фізкультурно-спортивної організації як цілісної системи, до якої входять різні підрозділи (ланки), що взаємодіють із зовнішнім середовищем.

    • наукової обґрунтованості. Доводить необхідність використання в управління наукового підходу, прийняття управлінських рішень повинно базуватися на основі пізнання та використання об’єктивних закономірностей і прогресивних тенденцій.

    • ієрархічної впорядкованості. Встановлює вимоги раціонального розподілу управлінської праці.

    • врахування спортивних інтересів населення при організації фізкультурно-спортивних занять населенням. Передбачає систематичне вивчення організаціями фізкультурно-спортивної направленості спортивних інтересів різних соціально-вікових груп, особливо молоді.

    • територіально-галузевий. Використовується в громадських організаціях (в основному у ФСТ).


Вище зазначене дозволяє визначити ознаки діяльності професійного менеджера спортивної організації:

1. Актуальність роботи, тобто її своєчасність, відповідність об’єктивним вимогам, умовам, ін.

2. Законність діяльності, тобто її відповідність чинному законодавству, нормам права, соціальним вимогам, місцевим правилам, традиціям, ін.

3. Можливість виконання завдань за ресурсами, реальності термінів виконання, чисельності та кваліфікації виконавців, їх інтересам, політичним та релігійним переконанням.

4. Ефективність дій. Передбачає рішучість, творчий підхід, вибір оптимальних варіантів, новітньої технології, гнучкий перехід до кращих систем управління.

5. Конкретність управління організацією. Передбачає чітке формулювання цілей завдань, які виконуються, обсягів роботи та ресурсів, розробку оптимальної послідовності операцій, контрольних показників.

6. Коректна доцільність. Вона вимагає прояву здорового глузду, розумної вимогливості та справедливого ставлення до підлеглих, створення найбільш прийнятого режиму праці, використання мотивації та стимулювання виконавців.

7. Оцінка за кінцевим результатом. Тобто визначення ступеня досягнення поставлених цілей обсягом, якістю, своєчасністю, спортивними результатами, гарантією подальшого розвитку організації.

^ 6. МЕТОДИ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Під терміном “метод” розуміють спосіб пізнання або прийом діяльності. Відповідно “методика” – сукупність прийомів, способів ведення будь-якої роботи, досягнення певної мети, а методологія (грец. – вчення про методи) означає сукупність прийомів і принципів будь-якого виробництва або наукового дослідження.

Методи різноманітні, так само як є різноманітними інтереси людей, види робіт, професійні особливості працівників.

Метод управління фізичною культурою і спортом визначають як спосіб ціленаправленої дії керівника спортивної організації на підлеглих і здійснення контролю за їх діяльністю.

В управлінні діяльністю спортивних організацій можна розглядати чотири види методів:

  1. організаційно-розпорядчі;

  2. соціально-психологічні;

  3. організаційно-педагогічні;

  4. економічні.

Організаційно-розпорядчі методи базуються на законах ведення людьми сумісної діяльності, визначають порядок взаємодії між ними.

Розрізняють три групи організаційно-розпорядчих методів (таблиця).

1. Організаційно-стабілізуючі. За їх допомогою встановлюються в середині системи управління довготривалі зв’язки між людьми і групами: визначається штатний розпис, структура організації, регламентуються дії об’єктів управління, обираються концепції управління.

Приклад їх застосування – розробка статуту, положення про змагання, інше.

2. Розпорядчі методи. Вони забезпечують оперативне управління людьми в середині організації. До них належать: укладання угод (контрактів), розпорядження та накази, обов’язкові для об’єктів, якими управляють.

3. Дисциплінарні методи. До них належать: догани, попередження, зауваження, пониження посади, усунення від роботи та інші санкції. Які є необхідними для підтримання стабільності, організаційних зв’язків та відносин в середині організації, відповідальності працівників за своєчасність, якість, правильність роботи.

^ Соціально-психологічні методи управління. Названі методи являють собою способи впливу на соціальні та психологічні інтереси персоналу організацій. Умовно їх можна поділити на соціальні і психологічні.

^ Соціальні методи скеровані на:

  1. підвищення активності підлеглих (наприклад, шляхом встановлення стандартів взірцевої поведінки);

  2. підтримку спадкоємності (конкурси майстерності, посвячення в “професіонали”, свята спортивних шкіл, таборів, завершення заходів за участю персоналу, ін.);

  3. моральне стимулювання (похвала, привітання, публічне визнання, ін.).

^ Психологічні методи пов’язані із гуманізацією праці. В основі психологічних факторів є мотив. Це – збуджувальна причина, привід до певної дії. Ціль формування мотивації – наблизити інтереси працюючого до інтересів організації, підвищити зацікавленість співробітника у такому характері праці, якого потребує організація.

Психологічні методи включають: піклування про умови праці, обладнання робочих місць, їх комфортність та гігієна, сприятливий режим роботи, професійний відбір за здібностями та можливостями; встановлення хороших стосунків між керівниками і підлеглими, а також формування мотивації.

Використання соціально-психологічних методів передбачає певного механізму:

  1. проведення соціологічних досліджень з метою виявлення проблем та напрямку впливу;

  2. соціальне планування для виробки конкретних способів впливу на підлеглих;

  3. соціальне регулювання, яке допомагає реалізувати ідеї із врахуванням реакції колективу та окремих працівників.

Все це дає змогу внесення поправок в управління діяльністю організацій.

^ Організаційно-педагогічні методи (ОПМ). Сутність ОПМ – залучення підлеглих, виконавців до активної, творчої участі у діяльності організації, сприяння більш повному розкриттю їх трудового потенціалу, а також раціональна організація їх роботи.

В управлінні діяльністю спортивних організацій застосовуються наступні ОПМ:

1. Колегіальний пошук вирішення проблеми (оптимальних варіантів). Застосовується на ділових нарадах під час пошуку та обговорення альтернатив, “мозкової атаки”, “домашнього аналізу”, опитування зацікавлених осіб, експертних оцінок, ін. Може використовуватись на засіданнях педагогічних, тренерських рад, оргкомітетів, правлінь спортивних клубів, засідань кафедр, ін.

2. Врахування особистісних рис підлеглих. Даний метод передбачає поінформованість керівника про здібності, інтереси, стан здоров’я та ін. підлеглих та розподіл виробничих функцій і завдань між виконавцями із врахуванням їх можливостей якісно виконати доручену роботу. Метод набуває особливого значення при утворенні громадських органів управління, оргкомітетів, виконанні нетипових завдань.

3. Інструктування. Полягає у своєчасному повідомленні виконавців про умови, завдання і правила, що необхідні для якісного виконання дорученої роботи. Може проводитись на групових нарадах або індивідуально.

В окремих спортивних організаціях можна знайти спеціально розроблені інструкції, пам’ятки, переліки питань.

4. Наочна орієнтація. Використання названого методу потребує підготовки наочних схем, моделей, таблиць, нормативів роботи, або бажаних показників, на які слід орієнтуватися. Наприклад – у спортивній організації найкращі результати спортсменів.

До цієї групи належить також організація екскурсій, відвідування виставок, стажування у передових організаціях.

5. Сценарне планування. Так називають послідовний опис основних операцій та елементів діяльності із додаванням необхідних методичних і технічних пояснень.

Прикладом сценарного планування є розробка положень про змагання, сценаріїв спортивно-видовищних заходів, планів підготовки та проведення масових заходів, детальних оперативних робочих планів.

^ Економічні методи управління. До них належать такі, у котрих інструментом управління виступають матеріальні цінності: гроші, валюта, сировина, матеріальні ресурси. Умовою впливу даної групи методів є матеріальна залежність об’єкта управління від суб’єкта.

В діяльності спортивних організацій можна виділити три напрямки економічного впливу:

1. Фінансування. Згідно Закону України “Про фізичну культуру і спорт” (1993) фінансування спортивних організацій здійснюється за рахунок республіканського та місцевих бюджетів. Окрім цього функціонують організації не з бюджетним, а з іншими джерелами фінансування. В будь-якому випадку організації, які фінансуються, залежать від суб’єктів фінансування.

До цього напрямку належать різні пільги. Наприклад, звільнення спонсорів від податків на суми, які скеровуються на спорт, а також матеріальне заохочення за якість та користь виконаної роботи.

2. Економічні санкції. Їх здійснюють відповідні державні організації (Держкомспорт, екологічні служби, КРУ, податкова інспекція), а також безпосередні вищі керівники. До них належать: штрафи, припинення кредитування, підвищення процентних ставок по позиках, ін. Економічні санкції здійснюються шляхом видання відповідних наказів та інструкцій, які обмежують окремі сторони господарської діяльності.

3. Регламентація витрат і затрат застосовується з метою упорядкування фінансової діяльності та підвищення рівня фінансової дисципліни у підпорядкованих організаціях та підрозділах. Регламентація затрат впроваджується шляхом нормування грошових, валютних, ресурсних фондів, постатейного фінансування із визначенням нормативів або дозволених витрачаємих сум. Наприклад: по фондах заробітної плати, витратах на харчування членів збірних команд, оплати суддів, ін.


Слід зауважити, що вибір методів управління залежить від багатьох факторів: цілі і завдань спортивної організації, особливостей суб’єкта та об’єкта управління, особливостей конкретної управлінської ситуації, в тому числі арсеналу методів.

Найбільш розповсюдженою помилкою в практиці застосування методів управління в спортивних організаціях є шаблонність, стереотипність використання, ін. Ефективним і діючим управлінням є таке, яке постійно розвивається, поповнюється досвідом, використовує управлінські інновації.



Схожі:

Організації в сфері фізичної культури І спорту iconПояснювальна записка Зведений план науково-дослідної роботи у сфері фізичної культури І спорту включає актуальні напрями наукових досліджень, тематика яких відповідає трьом науковим спеціальностям вак україни: 24. 00. 01 – олімпійський І професійний спорт
Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту від «27» вересня 2010р. №3346 «Про підготовку проекту зведеного плану науково-дослідної...
Організації в сфері фізичної культури І спорту iconІнститут фізичної культури та здоров’я
Альошина Алла Іванівна координатор ects від інституту фізичної культури та здоров’я, кандидат наук з фізичного виховання І спорту,...
Організації в сфері фізичної культури І спорту iconЛьвіський державний інститут фізичної культури кафедра рекреації та оздоровчої фізичної культури
Сутність функції організації. Основи теорії організації. Основи організаційного проектування. Типи організаційних структур управління....
Організації в сфері фізичної культури І спорту iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту України Національний університет фізичного виховання І спорту України стадник світлана олександрівна
Харківська державна академія фізичної культури, завідувач кафедри менеджменту фізичної культури
Організації в сфері фізичної культури І спорту iconПояснювальна записка
Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту від «27» вересня 2010р. №3346 «Про підготовку проекту зведеного плану науково-дослідної...
Організації в сфері фізичної культури І спорту iconФізичного виховання І спорту україни саїнчук микола миколайович
Формування ціннісних орієнтацій в сфері фізичної культури І спорту учнів старших класів у процесі фізичного виховання
Організації в сфері фізичної культури І спорту iconЛьвівський державний університет фізичної культури іваночко оксана юріївна
Роботу виконано у Львівському державному університеті фізичної культури Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту
Організації в сфері фізичної культури І спорту iconПерелік платних освітніх та інших послуг, що надаються Чернівецьким національним університетом імені Юрія Федьковича
У сфері охорони здоров’я, відпочинку, дозвілля, оздоровлення, туризму, фізичної культури та спорту
Організації в сфері фізичної культури І спорту iconПерелік платних освітніх та інших послуг, що надаються Чернівецьким національним університетом імені Юрія Федьковича
У сфері охорони здоров’я, відпочинку, дозвілля, оздоровлення, туризму, фізичної культури та спорту
Організації в сфері фізичної культури І спорту iconПерелік платних освітніх та інших послуг, що надаються Чернівецьким національним університетом імені Юрія Федьковича
У сфері охорони здоров’я, відпочинку, дозвілля, оздоровлення, туризму, фізичної культури та спорту
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи