Олег Полянський Український рахунок у чужій війні icon

Олег Полянський Український рахунок у чужій війні




Скачати 84.23 Kb.
НазваОлег Полянський Український рахунок у чужій війні
Дата12.09.2012
Розмір84.23 Kb.
ТипДокументи

Олег Полянський

Український рахунок у чужій війні

(до 66-річчя німецько-радянскої війни)

Знову у травні на пострадянських теренах, в т.ч. й Україні, відзначатиметься «День Побєди». Святкування має відбуватися під червоними прапорами, що вкотре ще більш поглибить розкол українського суспільства, викличе протистояння між владними структурами західного та східного регіонів, центру. І ніхто при цьому не думатиме про горстку справжніх ветеранів, які воювали в окопах, а не «заградотрядах», «смершах», штабах чи тилових частинах. Адже ініціаторам цих святкувань щонайменше розходиться про вшанування реальних героїв, їм знову потрібно витягти з шафи «нафталінові скелети» неіснуючої держави й черговий раз поглумитися над національними цінностями.

Готуючи цей матеріал я довго роздумував – про що і про кого варто нині писати в контексті цих нещирих, фальшивих й в своїй суті, антиукраїнських святкувань. Адже всі ми, в т.ч. учасники війни, добре пам’ятаємо недавню абсолютно цинічну заяву російського прем’єра Владіміра Путіна щодо війни і участі в ній України. Нагадаємо, що він під час спілкування з росіянами в прямому ефірі заявив: «Я дозволю собі з вами не погодитись, коли ви зараз сказали, що якби ми були розділені, ми не перемогли б у війні. Ми все одно перемогли б, тому що ми країна переможців. І більше того… Якщо ми подивимось статистику часів Другої світової війни, то з’ясується, що найбільші втрати у Великій Вітчизняній війні зазнала саме РРФСР – понад 70% втрат… Це означає, що війна виграна … за рахунок індустріальних ресурсів Російської федерації. Це історичний факт…».

Отож, про що і кого потрібно сьогодні писати і говорити? Очевидно варто розпочати із засадничих речей. Насамперед термінології, навколо якої теж чимало спекуляцій. Мова йде про поняття «Друга світова війна», складовою якої була «Німецько-радянська війна», як перед тим були «французько-російська війна 1812 р.», «російсько-японська», «радянсько-польська», «польсько-українська», «радянсько-фінська» і т.д., при бажанні цей перелік можна продовжувати. Наприклад – «англо-бурська війна». Адже, тоталітарний сталінський СРСР аж ніяк не був вітчизною для мільйонів українців, які пройшли через пекло голодоморів, масових репресій, політичного, економічного та духовно-культурного поневолення. Дуже сумнівно, що його вважали вітчизною 3 млн 600 тис військовополонених, в т.ч. 1 млн 300 тис українців, які потрапили в німецький полон за перші півроку німецько-радянської війни.

Дослідники звертають увагу на ритуали й міфологеми т.зв. «Великої Вітчизняної війни», які відроджують погляд і розуміння її крізь призму «радянського народу», що вистояв у роки війни й спільними зусиллями переміг спільного ворога. «Коли ж стати на українську позицію, - пише Л. Зашкільняк, - то на перший план виходять українські змагання за незалежність, де радянська «Велика Вітчизняна війна» є одним із елементів збереження української ідентичності як такої, але не спрямованої на здобуття незалежності України, а навпаки, на зміцнення підневільного її становища. Тому з української точки зору ця війна є передусім німецько-радянською в період Другої світової війни, в якій інтереси українців представлені в усіх ворожих таборах, оскільки уявлення про досягнення незалежності були відмінними в різних представників українства. Таким чином, постулат «Великої Вітчизняної війни» не може виступати об’єднувальним чинником у процесі легітимізації української політичної нації та держави» ( Зашкільняк Леонід. Залежна від політиків. Історична політика держави Україна ніколи не ґрунтувалася на виключно українських підходах / Леонід Зашкільняк // Український тиждень, №25-26(138-139) 25.06 – 1.07. 2010р. – С. 41)

Знову ж, для тих в кого проблеми з історичною пам’яттю, слід нагадати, що Друга світова війна була розв’язана двома тоталітарними режимами – комуністичним й нацистським, які обоє прагнули до світового панування. Символічним в цьому плані є слова одного з радянських функціонерів М. Калініна: «Війна – це такий момент, коли можна розширити комунізм». Тому війна для більшовицького керівництва була бажаною і необхідною, зокрема в контексті світової соціалістичної революції та «визволення Європи». Про це яскраво свідчать висловлювання Сталіна: «Втянуть Европу в войну, оставаясь самому нейтральным, затем, когда противники истощают друг друга, бросить на чашу весов всю мощь Красной Армии. … Диктатура большевистской партии становится возможной только в результате большой войны». Виявлені документи радянського генштабу засвідчують, що 15 травня 1941 р. в Кремлі військові Червоної Армії розглядали розроблений план війни проти Німеччини та Румунії і його було схвалено під кодовою назвою «Гроза». Операцію планували розпочати в 6 липня 1941 р. Але 22 червня 1941-го….

То про кого і що писати? Чи про тих червоноармійців, які в червні 1941-го вперше зійшлися у смертельному двобої з нацистською ордою але їх практично не залишилося серед живих. А може потрібно писати про тих НКВСівців, які стояли у т.зв. «загототрядах» і стріляли в спину тим, хто був на передовій? Чи про т.зв. «смершівців», які нищівним смерчем пройшлися українською землею? Чи про генералісимуса Сталіна, завдяки якому у цій війні на кожного вбитого німця припадає аж 14 вбитих червоноармійців? Саме такою була ціна сталінської перемоги! У зв’язку з цим пригадується висновок японського історика Гіроакі Куромії: «В істориків часто виникає спокуса запитати – чи Радянський Союз переміг завдяки Сталіну, чи незважаючи на Сталіна?» Або роздуми одного тогочасного іноземного кореспондента, який 1945 року, подорожуючи Україною в одній із своїх статей написав: «Те, що дехто намагається зобразити як «російську славу», було перш за все українською війною. Жодна європейська країна не постраждала більше».

Тому хочемо нагадати сьогодні цю трагічну статистику людських втрат: Україна – 8 млн осіб, з яких 5,5 цивільні і 2,5 військові; Росія – 5 млн 871 тис., з яких 1 млн 781 тис. цивільні і 4 млн – військові; Німеччина – 6,5 млн, з яких 2 млн цивільні та 4,5 млн – військові. Матеріальні втрати України складають 40-44% усіх втрат СРСР. Загальні демографічні втрати України сягають 14-16 млн осіб. А тепер після цих втрат, ще раз пригадайте слова Путіна!

Але український рахунок у цій чужій війні це не лише людські і матеріальні втрати, а й втрати моральні. Адже Україні випала сумна доля бути своєрідним «буфером» між двома тоталітарними державами, що змагалися між собою. Обидві вони проявляли особливий інтерес до України, її економічного, військового та людського потенціалу. Тактика «випаленої землі» широко застосовувалась як нацистами, так і комуністами саме в Україні. Тих українців, які не потрапили в Освенцім чи Бухенвальд – чекали табори ГУЛАГу. Хто ж уникнув німецьких облав і не був вивезений на примусові роботи в Німеччину, згодом були оголошені особами другого сорту, які побували під німецькою окупацією. Трагедія саме цієї частини населення, землею якого двічі смертоносним катком пройшовся смерч німецько-радянської війни, потребує всебічного висвітлення і неупередженого погляду. Бо не з власної волі вони опинилися під окупацією і змушені були в різні способи виживати. Одні з них, ненавиділи більшовицьку владу і свідомо співпрацювали з окупаційними органами. Інші – допомагали радянським партизанам і підпільникам, працюючи водночас без саботажу на окупантів. Треті боролися з ворогом усіма доступними їм засобами. Четверті – підкорялися німцям, зберігаючи лояльність до них і ставилися нейтрально до партизанів і підпільників, вичікуючи «хто переможе». Таких напевно було найбільше. А в Західній Україні розгорнувся масовий повстанський рух очолюваний ОУН і проти обох окупаційних режимів протягом більше десяти років вела безкомпромісну боротьбу Українська Повстанська Армія. Страсті навколо цих структур та їхньої діяльності продовжуються, але тепер до комуністичних фальсифікацій додалися космополітично-глобалістські інтерпретації т.зв. «ґрантоїдів», яких найбільше хвилює не трагедія України і українців у цій чужій війні, а насамперед штучно педальоване «єврейське питання», крізь призму якого вони намагаються трактувати всі події Другої світової війни. В жодному разі не хочу применшити трагедію Голокосту, але кожен народ ніс свій хрест у цій світовій «бойні». Тому не варто у центр світової історії ставити історію якогось одного народу і навколо нього «розкручувати» інші національні сюжети.

То про що і як писати? Адже у цей період активну участь у війні брали Дружини українських націоналістів (батальйони «Ролянд» і «Нахтігаль»), похідні групи ОУН, українська дивізія «Галичина», Українська національна армія, а також Буковинський курінь, Українське Визвольне військо та деякі інші військові формування у складі німецького вермахту. Як, зрештою, в ньому були національні військові частини більшості радянських республік, в т.ч. Росії. Загалом у вермахті, військах СС і в поліції на території СРСР служило від 1 млн 300 тис. до 1 млн 500 тис. чоловік. Ні в одній країні, що воювала з нацистською Німеччиною не знайшлося такої кількості людей, що вдягнули військову форму ворожої армії та взяли участь у війні проти власної держави. На початок 1945-го року в Комітеті визволення народів Росії проходили службу 1 генерал-лейтенант, 5 генерал-майорів, 2 комбриги, 29 полковників, 1 бригадний комісар, 1 капітан 1-го рангу ВМС СРСР, 19 підполковників, 41 майор, 5 військових інженерів Червоної армії. У військах СС були російські ( до-речі, до російських формувань СС належали: XV козачий кавалерійський корпус СС; 29-та гренадерська дивізія СС; 30-та гренадерська дивізія СС; шість гренадерських полків СС; військова частина СС «Цепелін»; військове формування СС «Дружина»; особливий полк СС «Варяг»; військове винищувальне зєднання СС «Ост»), українські, білоруські, латвійські, естонські, туркменські, татарські, кавказькі частини. В цьому контексті варто теж сказати про неоднозначну поведінку 142.134 членів КП(б)У, які залишились на окупованій території. Із них 21872 комуністи зареєструвалися в німецьких органах влади, 34291 знищили свої партійні квитки, а 6756 відмовились від членства в партії. Назвати їх усіх зрадниками і колабораціоністами надто примітивно, бо все було значно складніше. Агітпропівські комуністичні штампи і кліше лише фальшують і спрощують тогочасні реалії.

Адже, під час будь-якої війни найгіркішу чашу приречене випити мирне населення, яке вимушене пристосовуватись до лихоліття, розрухи, зміни влади і окупантів. Тому, має рацію дослідниця Валентина Шайкан, яка у книзі «Повсякдення українців у роки німецької окупації 1941-1944. – Київ, 2010», зазначає, що велика трагедія України доби Другої світової війни полягає в тому, що не маючи власної держави, вона опинилася між двох вогнів, між двох хижаків, які прагнули поділити світ. Дві тоталітарні імперії Німеччина та СРСР розв’язали цю страхітливу війну з метою поширити свою владу на якомога більші території, й Україна, стікаючи кров’ю, перетворилася на арену лютого протистояння. У чужій війні за чужі інтереси. «Уникнути співпраці з німцями на окупованій території, – пише вона, – було майже неможливо. Відмовитися працювати на підприємствах, у школах, лікарнях тощо означало приректи себе й родину на голодну смерть. Заради чого? Адже позаду були жахливі 30-ті рр., коли не маючи власної держави, Україна втрачала генофонд під час колективізації, Голодомору-Геноциду, репресій, депортацій. Відтак до українців, які співпрацювали з німцями, не можна прикладати мірило колабораціонізму, як до французів, голландців, поляків чи тих таки росіян. У перелічених націй були свої держави, яким слід було служити вірою і правдою проти будь-якого ворога. Українці ж опинилися між двох вогнів».

На ці обставини звертають увагу й інші дослідники, зокрема Владислав Гриневич у книзі «Суспільно-політичні настрої населення України в роки Другої світової війни (1939-1945 рр.)». А Юрій Білодід зазначає: «Історія не знала кровопролиття більшого, ніж Друга світова війна, але не знала і такої фантастичної кількості воїнів, що потрапили в полон. Невже вермахт виявився настільки краще вишколеним, з мудрішими офіцерами, краще озброєним технічно, що захопив у полон більше вояків супротивника, ніж нараховував солдатів у своїх рядах». Нагадаємо, це близько 4 млн солдатів Червоної армії лише у 1941 році. «У той страхітливий час, - пише він, - зазнала нищівної поразки радянська система. Більшість народів радянської держави на початку війни не бажала захищати саме радянську систему від поразки. Ніхто не хотів приходу на свою землю чужинців, але й захищати радянський репресивний тоталітаризм більшість населення не бажала теж. Поразка СРСР на першому етапі Другої світової війни була поразкою більшовицького режиму. В першу чергу армія не бажала захищати соціально-економічну систему, яка насильницькими методами провела колективізацію, довела країну до страшного голодомору 1933 року, не могла організувати функціонування суспільства без постійних репресій.» Як згадував капітан Червоної армії: «Красноармейцы воевать не хотят. В разведку послать никого нельзя, даже с командиром. Как уйдут в сторону противника, так и не возвращаются, в плен сдаются» (Білодід Юрій. Через поразку системи – до перемоги. 22 червня 1941 року – непрості уроки пам’яті / Юрій Білодід // Дві Русі. – К., 2003. – С. 308-314).

І на завершення – Путіну та його прихильникам. З перших днів війни і до кінця жовтня 1944 р. на українському театрі військових дій було зосереджено від 56% до 76% загальної кількості дивізій вермахту. На території України у 1943-1944 рр. дислокувалася майже половина діючої Червоної армії. Українцями було багато відомих командирів Червоної армії, всього близько 300 генералів. Українці отримали 2,5 мільйона бойових нагород з 7 млн. Частка українців серед Героїв Радянського Союзу – 18,2%; з 115 двічі Героїв Радянського Союзу – 35 українців. Серед них Олексій Берест, який підняв прапор над Рейхсттагом. Тому, заява прем’єра Путіна, що Росія перемогла б у війні сама – без України та інших республік колишнього СРСР, що Росія понесла найбільші втрати є цинічним гебешним блюзнірством й зневагою стосовно усіх полеглих у цій світовій війні.




Схожі:

Олег Полянський Український рахунок у чужій війні iconІм'я: Олег По-батькові: Григорович Посада
Олег Григорович часковський – доцент, кандидат сільськогосподарських наук, доцент кафедри лісової таксації та лісовпорядкування
Олег Полянський Український рахунок у чужій війні iconПалаженко Олег Петрович
Палаженко Олег Петрович, викладач Рівненського державного гуманітарного університету кафедри музичного мистецтва з 2010р., народився...
Олег Полянський Український рахунок у чужій війні iconВаріант 17 тести 40 балів
«Помер Рюрик. Княжіння своє він передав Олегові, що був його роду, віддавши йому на руки сина свого Ігоря,бо той був дуже малий…...
Олег Полянський Український рахунок у чужій війні iconНавчально-методичнi матерiали з дисциплiни
Шідловський В. О., Захараш М. П., Полянський І. Ю. та ін. Факультетська хірургія / За ред. В. О. Шідловського, М. П. Захараша. Тернопіль:...
Олег Полянський Український рахунок у чужій війні iconМетодичні рекомендації щодо проведення єдиного уроку у навчальних закладах різних типів, присвяченого 66-й річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років
Чернівецької області інформує про проведення 6 травня 2011 року єдиного уроку у навчальних закладах різних типів, присвяченого відзначенню...
Олег Полянський Український рахунок у чужій війні iconРоздрукувати: Рахунок 2600; Рахунок 2620; Рахунок 2625; Заява на переказ готівки (сума 1000 грн.); Заява на видачу готівки (сума 1000 грн.); Зведений касовий ордер; Рух коштів по рах. 2600. Документи для заповнення

Олег Полянський Український рахунок у чужій війні iconУкраїна була проголошена незалежною державою: 13 березня 1990 р
Після Перемоги у Великій Вітчизняній війні почалося змагання політичних систем, що ввійшло в історію під назвою
Олег Полянський Український рахунок у чужій війні iconЗразок заяви на відрядження за кордон
В іншому випадку треба уточнити, чи відрядження здійснюється за рахунок приймаючої сторони, чи власний рахунок
Олег Полянський Український рахунок у чужій війні iconПолянський Є. Ю. Деякі питання удосконалення вітчизняного кримінального законодавства
Але ж конструктивні новації, які можуть складатися із квінтесенції досвіду застосування кримінально-правових норм та інститутів у...
Олег Полянський Український рахунок у чужій війні iconПравила прийому до вищого навчального закладу "Український Католицький Університет"
Провадження освітньої діяльності у внз «Український Католицький Університет» здійснюється відповідно до ліцензії Міністерства освіти...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи