Казка про день, якого не було icon

Казка про день, якого не було




Скачати 61.95 Kb.
НазваКазка про день, якого не було
Дата17.09.2012
Розмір61.95 Kb.
ТипДокументи


2 тур олімпіади

з філософії

студентки історичного факультету

групи ІГ-08

Кучер Анни Сергіївни


КАЗКА ПРО ДЕНЬ, ЯКОГО НЕ БУЛО

ПРИСВЯЧУЮ НІЖНІЙ ПАМЯТІ МОЄЇ БАБУСІ

ВСЕРЕДИНІ КОЖНОГО Є СОНЦЕ, ТІЛЬКИ ДАЙТЕ ЙОМУ СВІТИТИ

СОКРАТ


Один маленький Хлопчик прокинувся дуже-дуже рано. Він розплющив оченята, солодко потягнувся, весь підібгнувся, як пружинка, і легко зістрибнув з ліжечка. Хлопчик не знав, що маленьким дітям не слід прокидатися так рано. Бо чим раніше прокинешся, тим більше встигнеш побачити, тим більше запитань буде терзати твою голову. І, зрештою, ти не даватимеш спокою дорослим, ледь не щохвилини запитуючи про щось.

Але Хлопчик цього не знав, тому прокинувся вдосвіта і був дуже здивований незвичайною картиною за вікном: там було темно, там нічого не було. А де ж дерева? Де вулиця? Куди це все поділося? Він зіпнувся на підвіконня, ще пильніше придивився: нічого. Потім Хлопчик так притиснувся до вікна, що його щоки почав лоскотати холодок скла у вікні. І тут він почав розрізняти силуети дерев, будинків, ліхтарних стовпів. Але картина залишалася неясною, і все було таким дивовижним, не кольоровим. Он росте береза. Хлопчик тихенько засміявся. Йому спало на думку, що зараз всі дерева дуже схожі між собою, і якби він не знав, що на тому місці росте саме береза, то подумав би, що то якесь інше дерево. Але, ще тоді, як все було багатоколірним, Хлопчикові пояснили, що на тому місці росте саме береза. І він вірив, що й зараз те дерево хоч і не зелено-біло-сіре, а темно-синє, та все одно то береза. Хлопчика потішила думка, що, можливо, він помиляється. Можливо, дерева помінялися місцями, бо вони всі однакові і кому яка різниця, де рости. «Якщо стане світліше, – вирішив він, – треба обов’язково придивитися, чи на тому ж місці його береза, чи там росте якесь інше дерево.»

Він довго роздивлявся те, що було видно за вікном і не помітив, як стало світліше. Запримітив він це лише тоді, коли знову повернувся поглядом у той бік, де росло химерне нічне темно-синє дерево. Все ж, то була береза. «Ні, дерева не міняються місцями, – подумав Хлопчик, – вони просто змінюють подобу, щоб хоч якось урізноманітнити своє життя. Що ж, можливо, це й на краще, бо коли щодня все бачити не на своєму місці, то можна остаточно розгубитися…»

  • А от і ні!

Що це? Почулося чи хтось щось сказав? Хлопчик став зосередженим.

  • Це тобі не чується, це я, бачиш мене?

  • Хто ти? Де ти? – здивовано запитав хлопчик, роззираючись навкруги.

  • Та ось же, біля твоєї долоні! Ти все ж неуважний, Хлопчику.

Малюк пильно придивився: дійсно, біля його руки була якась світло-жовта тремтлива прозора пляма. Він провів по ній рукою, пляма була такою теплою і незвичайною, вона не стерлася, а ніби просочилася крізь пальці й знову з’явилась на тому ж місці.

  • Ой-ой, лоскотно! Облиш!

  • Хто ти? Ти пляма?

  • Пляма? Ха-ха! Так мене ще ніхто не називав! Але я вибачаю тобі, бо ти ж такий маленький, і я спілкуюся з такими маленькими вперше. Тому й ти не ображайся, коли я скажу щось не те.

  • А хто ти, скажи мені!

  • Я – Сонячний Зайчик!

  • Зайчик? Мені мама вчора показувала в книжці зайчика, він там зовсім не такий був…

  • Ну він же не сонячний… І все ж, ти дійсно неуважний…

  • А де твої довгі вуха? Великі очі?

  • Я й так тебе добре бачу і чую, уже ж пояснював тобі, що я не звичайний, а сонячний зайчик!

Це збивало Хлопчика з пантелику.

  • Стривай, а чому тоді ти зайчик, коли ти не схожий на зайчика? Ти б так само міг бути сонячним котом, лисом, квіткою, склянкою…

  • Я й сам не знаю… Так мене назвали люди. Може, за те, що я такий прудкий і так вмію маскуватися, як зайчик. А можливо, все набагато простіше, просто підібрали гарне слово, от я й став зватися зайчиком. Спитай мене ще про щось!

  • Звідки ж мені знати, про що тебе запитувати?

  • А хоча б про те, звідки я взявся і чому зараз ось тут з тобою.

  • Гаразд, звідки ти примандрував?

  • О, ну це довга історія! Я прилетів з країни, де живе дуже багато таких великих і маленьких сонячних зайчиків. Я трохи лукавлю з тобою, бо ми не буваємо вічно малими або великими, а постійно то зменшуємося, то збільшуємося.

  • І я теж зможу то виростати, то зменшуватися, коли захочу?

  • Атож! Хоч ти лише здогадуватимешся про це.

  • Стривай, а як же дізнатися напевно, росту я чи меншаю?

  • Напевно не знатимеш ніколи, Хлопчику. У тебе ще буде такий стан, коли здаватиметься, що ти великий, а насправді маленький, або коли всі бачать тебе маленьким хлопчиком, якому треба стільки всього вивчити, дізнатися, ти будеш розумнішим і кмітливішим від дорослих.

  • Чого ж я не знатиму, який я насправді? Я ж зможу подивитися у дзеркало чи запитати у мами або когось іншого?

  • У тому й справа, що про себе ти судитимеш так, як судять інші. Але чи є то вірне судження? Можливо, ти будеш не таким, як про тебе думатимуть і говоритимуть. Можливо, ти станеш таким, якщо тебе в цьому зможуть переконати. Можливо, ти будеш не таким, яким здаєшся іншим і собі, а зовсім інакшим… Та в будь-якому з цих випадків ти будеш страждати, і мені так сумно через це!

  • Страждати? Що це таке?

  • Страждати – це нести на собі відбиток чужої думки, це нести чужий хрест, який буде терти спину і гнути донизу, бо призначений не для тебе. І так триватиме, поки ти не зрозумієш, де дійсно твоя доля. Переймати чужі труднощі на свої плечі – ось що ви, люди, звикли вважати добром. А ми, сонячні зайчики, не вирішуємо чиїсь клопоти, не здіймаємо руки до неба, коли у ближніх неприємності… Ми просто з’являємося, і людям стає трішечки світліше. Добро – це коли тобі добре від того, що на тебе не сподівалися, а ти зміг допомогти. Не чекай добра, бо тоді це буде лише уява добра. Добро ніколи не вимагає, воно не претендує на те, щоб втішали у відповідь.

  • Стривай, а як же тоді жити, коли не чекати? От мені дуже хочеться швидше вирости, я так цього чекаю… А ти говориш, що очікування – зло…

  • Очікування зло тоді, коли воно набуває подоби зволікання. Але очікування може мати безліч облич: це й надія, і терпимість, і наполегливість, і любов, і мрія. Добро не терпить зволікання, ось що я хотів сказати.

  • Чому ти говорив мені, що я страждатиму тоді, коли на віру сприйматиму слова інших про себе? Ти не віриш людям? Вважаєш, що довіра до них стає причиною страждань?

  • У мене все набагато простіше: я не можу вірити або не вірити. Ти говорив, що можеш подивитися у дзеркало і побачити, який ти насправді. Так у дзеркал немає свого суб’єктивного світу, вони не можуть бути підкупленими кимось, але люди можуть їх повісити під таким кутом або зробити на них якісь подряпини, плями, і відображення буде викривленим. А ще дзеркало не відображає вік, у ньому ти можеш побачити хіба що зморшки.

  • Кого ж тоді слухати? Кому вірити?

  • Вір всім, але залишайся вірним тільки собі. Будь як сонце: світи всім, але гори сам.

  • Чому ж так важко вірити іншим? Можливо тому, що вони не зможуть цілком тебе зрозуміти?

  • Можливо. Нам лише здається, що ми розуміємо один одного. Ми ж можемо уявити себе в ситуації, у якій опинився інший, але переживатимемо при цьому наші почуття. Навіть найрідніша людина не зможе відчути, як тобі подобається терпка гіркота зеленого чаю, як ти радієш першому снігові, як тобі страшно біля кабінету лікаря… Тобі, Хлопчику, буде здаватися, що ти ростеш, тобі здаватиметься, що ти йтимеш вперед…

  • Вперед? Тобто в майбутнє?

  • Саме так. Вам, людям, здається, що ми йдемо обличчям вперед до майбутнього, але це не так. Ви схожі на тих, хто йде, але вперед спиною: вибачите майбутнє, бо до нього повернуті обличчям, а майбутнє попереду, та ви його не бачите…

  • Ти такий розумний…

  • Це приємно чути, але ти ще багато чого не знаєш…

Хлопчик і Сонячний Зайчик ще багато про що розмовляли, вони ділилися думками, сперечалися, доводили щось і змінювали свою думку. Та ось раптом Сонячний Зайчик став більш блідим, ніж був.

  • Що з тобою?– запитав Хлопчик.

  • Мені скоро час залишити тебе.

  • Не залишай мене! Ти будеш моїм найкращим другом!

  • Сонячні Зайчики – такі створіння, які не можуть жити вічно. Настане час, і небо вкриється низькими хмарами. Це означає, що нам час повертатися до свого дому, на Сонце.

  • А як же Земля? Ви ж повертаєтесь, коли зникнуть хмари?

  • Хто повертається, а хто й ні…

  • Що мені зробити, щоб ти повернувся до мене?

  • Будь справжнім, будь собою. Якщо ти не залишишся собою, я не зможу впізнати і знайти тебе.

  • Я обіцяю, Зайчику!..

  • Мушу тебе попередити, що ти можеш мене одразу не впізнати.

  • Чому?

  • Бо я ж такий непостійний! Я з’явлюсь тобі у чиїйсь посмішці, у підтримці, у спокої, у радості, у сльозі, у сумлінні. Я буду запахом ніжної квітки, шелестінням верховіття лісів, блискучою паралельністю колій, пухнастим відцвітанням кульбаб, мелодійним тремтінням пісні, манливим сумом самотніх зірок… Ти більше не впізнаєш мене одразу, але обов’язково відчуєш згодом. Я буду з тобою, хоч буду не тим, чим тобі здаватимуся. Ти будеш обертатися разом з цією планетою, будеш потроху відмирати, і потроху народжуватись, це так складно, але інакше не буває…

І раптом все швидко-швидко закрутилося, закружляло вихором… Маленький Хлопчик розплющив оченята. Був ранок, а на щоці примостився теплий сонячний промінчик. Чи, може, то був один з кінців цього Всесвіту?

Один маленький Хлопчик прокинувся рано-вранці, він чекав Сонячного Зайчика…

Схожі:

Казка про день, якого не було iconA – Казка про поросят
День думали, другий, І вирішили будувати паркан навколо своїх будинків. Звісно поросята відчувають себе спокійніше, якщо навколо...
Казка про день, якого не було iconЗавдання №11
Запорожець”. Також було знайдено і вилучено декілька частинок від автомобільного лобового скла, на поверхні якого під мікроскопом...
Казка про день, якого не було iconВасиль симоненко казка про дурила

Казка про день, якого не було iconДуховна столиця України 23 вересня ─ День міста Вітаємо всіх з 65-ю річницею визволення Полтави
Повісті минулих літ” 1173 року. Саме від цієї дати було прийнято розпочинати відлік “віку” Полтави. У 1974 році вперше урочисто було...
Казка про день, якого не було iconСвітлий день великдень
Ведучий: Мої любі! Навесні приходить до нас одне з найвелпчніших християнських свят — Великдень. Великодній день — святий день. У...
Казка про день, якого не було iconПреднізолон
На 3-й день лікування з’явилися головний біль, прискорене серцебиття, зниження ат, нудота та блювання. З токсичною дією якого препарату...
Казка про день, якого не було iconКінофільми 5клас О. С. Пушкін «Казка про рибака І рибку»
А. Конан Дойль «Собака Баскервілів» О. Грін «Пурпурові вітрила» О. Шолохов «Доля людини»
Казка про день, якого не було iconНа ІІІ етап Всеукраїнських олімпіад з історії у 2011/2012навчальному році
Позначте назву органу, вибори до якого було призначено Третім Універсалом уцр на 27 грудня 1917 року
Казка про день, якого не було iconCols=2 gutter=47> 8 листопада Міжнародный день квн 9 листопада
Всесвітній день привітань, Всесвітній день телебачення,Собор Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил безплотних
Казка про день, якого не було iconПоложення про Міжнародний конкурс учнівських та студентських ілюстрацій до казки “Усі ми будемо королевами, або Казка про Маринку І Мишенятко”
Конкурс спрямовано на підтримку розвитку творчої уяви та художньої майстерності дітей-школярів І студентської молоді, а також популяризацію...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи